Взаємодія суб’єктів навчального процесу на уроці іноземної мови
асвоєння навчального предмета (наприклад іноземної мови) розглядається як задоволення певних навчально-виховних потреб учня. Докладаючи зусиль, він переборює бар'єр незнання і йде від нього до знання, до володіння. Таким чином, навчально-виховні потреби учня трактуються як особисті, задоволення яких є насамперед його власною справою. Виконання навчального завдання - усного чи письмового - є не що інше, як перебудова предмета. Здійснюючи її, учень крок за кроком змінює і самого себе. Так відбувається перетворення соціального досвіду (володіння іноземною мовою) в особистісний досвід учня.

Майже всі учні бажають оволодіти іншомовним мовленням. Але одного бажання мало. Цей процес передбачає подолання різноманітних труднощів, що затримує досягнення мети. Як результат - зниження мотивації, зникнення активності, послаблення волі, спрямованої на оволодіння іноземною мовою, погіршання загальної успішності тощо розглядаючи мотивацію як важливу пружину процесу оволодіння іншомовним мовленням, слід пам'ятати, що мотивація відноситься до суб'єктивних якостей учня, вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами. Це спричиняє труднощі щодо формування мотивації. Вчитель може вплинути на неї лише опосередковано, створюючи передумови, на основі яких в учнів виникає особиста зацікавленість у роботі. Для цього вчителю необхідно бути обізнаним з мотивами діяльності учнів, бути здатним поставити себе на їх місце.

Серед основних видів мотивації оволодіння іноземною мовою розрізняють зовнішню і внутрішню мотивації. Зовнішня мотивація знаходиться під впливом потреб суспільства і має два підвиди: вузькоособисту і широку соціальну.

Внутрішня мотивація зумовлена характером самої діяльності і її основним підвидом вважається мотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носити позитивний і негативний характер. Мотивація внутрішня поділяється також на комунікативну (бажання учнів спілкуватися іноземною мовою в усній та письмовій формах), лінгвопізнавальну (позитивне ставлення до самої мовної матерії, до оволодіння мовним матеріалом) та інструментальну (позитивне сприймання учнями певних форм роботи). Саме від учителя іноземної мови залежить, чи будуть ці види і підвиди мотивації перетворені у реальну рушійну силу процесу оволодіння іншомовним мовленням протягом усіх років навчання у середньому навчальному закладі.

Особистості вчителя та учня на уроці іноземної мови повинні максимально взаємодіяти, ефективно впливати один на одного та плідно співпрацювати, що є джерелом оволодіння необхідними знаннями, уміннями та навичками мови що вивчається.

Розділ ІІ. Психолого-педагогічний аспект педагогічної взаємодії на уроках іноземної мови

2.1 Психологічний клімат на уроці іноземної мови

Успіх навчальної діяльності учнів у вивченні іноземної мови значною мірою залежить від психологічного клімату на уроці. Це перш за все атмосфера спокійної врівноваженості, взаємного довір'я та розкутості. До невимушеної розмови спонукають умови, коли учень відчуває себе рівноправним партнером, коли йому дозволено переводити розмову на ту чи іншу тему, що його цікавить. Цьому сприяють дружні стосунки між учнями і вчителем, який підбадьорює учнів похвалою і рідко вдається до двійок, докорів, критики. Супутником такої атмосфери є також усмішка, добрий гумор, висока педагогічна культура вчителя. Він постійно повинен вірити в те, що кожен учень здатний досягти успіху і передавати цю впевненість своїм вихованцям.

Позитивний психологічний клімат на уроці починається з самонавіювання вчителя. Йдучи до школи, він переконує себе в тому, що діти, до яких він іде, - найкращі, найстаранніші. Справжній педагог повинен любити всіх дітей: здібних і нездібних, веселих і нудних, лінивих і старанних, неслухняних і слухняних. Їх потрібно розуміти, вселяти їм віру в свої сили, оптимізм. Чимале значення тут має авторитет вчителя, на який він повинен опиратися. Наставник має бути здатним до взаємозацікавленого досягнення конкретного кінцевого результату спільної діяльності його з учнями (тобто вивчення іноземної мови).

Створена таким чином атмосфера релаксації і довір'я знімає так звані антисугестивні бар'єри, забезпечує безпосередній контакт з неусвідомленою психічною діяльністю. Якщо сприятливі умови на уроці іноземної мови створено, то до її вивчення учня спонукатиме не тільки потреба знати мову, а саме задоволення від процесу її вивчення.

Учні не повинні відчувати страху за правильність сказаного. Прискіпливе виправлення кожної допущеної учнем помилки безпосередньо під час його мовлення заважає створенню такої атмосфери, породжує скованість, настороженість, відвертає увагу учня від предмету, про який іде мова.

Джерелом сприятливої психологічної атмосфери на уроці іноземної мови вважається також емоційний настрій учнів, клімат доброзичливості і співробітництва, психологічний комфорт. Як відомо, емоції відіграють важливу роль у діяльності людини. Без надійної емоційної основи неможливе не тільки успішне, а й узагалі нормальне навчання. Відсутність єдності емоційного виховання й пізнання світу - одно із діючих і найнебезпечніших джерел байдужого ставлення до знань і зрештою небажання вчитись.

Говорячи про емоційну настроєність уроку іноземної мови і спрямовані на це зусилля вчителя мається на увазі не звичайне збудження почуттів без мети і завдання, а почуття, що стосуються процесу пізнання і стимулюються ним. Крім того, емоційний стан уроку повинен бути стійким та незалежним від випадкових обставин.

Як показують психолого-педагогічні спостереження, емоційний рівень уроку можна піднести за допомогою зовнішніх засобів - через відповідне оформлення діяльності (ігри, пісні, темп у якому проходить урок тощо), за допомогою художньої образності, в тому числі й текстового матеріалу, спираючись на новизну та інформативність предмету що обговорюється. Вважають, що ці засоби можуть викликати в психіці учня певну реакцію переживання.

Крім цих основних, є також ряд інших засобів впливу на емоційний стан класу (підгрупи), зокрема, заохочення, участь у різноманітних класних конкурсах, спостереження за позитивним прикладом вчителя тощо. Проте чи не найголовнішим джерелом позитивних емоцій є сама праця, відчуття досягнутого в ній успіху, усвідомлення прогресу в оволодінні іноземною мовою. Багато тут залежить також від настрою вчителя, з яким він приходить на урок, його поведінки на уроці, вміння спілкуватися, почуття гумору, віри в успіх тощо.

Не менш важливими є атмосфера стосунків учителя і учнів, а також всередині учнівського колективу (підгрупи) між самими учнями. Такий клімат позначається взаємним довір'ям, почуттям рівноправного партнерства, гордістю за спільно виконану роботу, загальним оптимізмом. Це - клімат співробітництва, який містить широкі можливості для особистісного самовираження кожного учня і складає психологічний фундамент уроку іноземної мови. Звідси випливає почуття соціальної справедливості: вчитель повинен суворо дотримуватись правила ставитись однаково до всіх учнів як стосовно їх прав, так і обов'язків. Надмірна увага до успіхів окремих учнів, зокрема сильних, і недовір'я до можливостей слабших учнів, небажання "турбувати" їх, - все це веде до загострення почуття несправедливості.

Клімат співробітництва на уроці іноземної мови передбачає також стан релаксації, що, проте, не слід розуміти лише як психологічний комфорт, а скоріше як атмосферу психологічної свободи учня, як право на власний вибір, на власне рішення.

Атмосфера доброзичливості, взаємодопомоги стимулює в учнів зустрічну активність - бажання мислити, працювати, домагатись успіху. Відсутність позитивного емоційного настрою, сухість стосунків, нечіткість мети вивчення іноземної мови - все це формує в учнів інертність, байдужість, лінивство думки. Відчуття мети завжди діє на емоції і стимулюється ними, що викликає потяг до діяльності. Як свідчать дослідження, атмосфера добрих стосунків, повага і взаємна підтримка підсилюють почуття власної гідності, стимулюють розвиток інтелектуальних здібностей, самостійності і впевненості у власних силах. Навпаки, відсутність доброзичливих стосунків в групі зумовлює появу в поведінці учня невпевненості і очікування невдач. Мажорний тон уроку, м'який гумор розвивають здатність до естетичного сприймання роботи над вивченням іноземної мови.

Атмосфера співробітництва на уроці, де реалізується принцип справедливості і взаємоповаги, де панує оптимізм і високо цінується почуття колективної честі й індивідуальної гідності, забезпечує формування позитивного ставлення учня до занять в школі, до іноземної мови що вивчається, високої активності у виконанні класних завдань, а також довірливого ставлення учня до людей, що його оточують. В учнів з'являється потяг до добрих вчинків. Такі сприятливі психологічні умови породжують впевненість в істинності ідейно-моральних норм і правил, є "каталізатором" процесу позитивного формування особистості. Емоції завжди є відправною точкою процесу виховання, бо з чуттєвого ставлення починається оцінка предмета.

Важливим наслідком позитивних психологічних умов на уроці іноземної мови є формування гуманних стосунків в колективі. На фоні домінування спільної мети перемагають соціальні мотиви. Навіть "предметне лідерство" в таких умовах втрачає свій індивідуалістичний відтінок і перестає бути джерелом егоїзму і чванливості. Атмосфера добрих стосунків сприяє формуванню почуття загальної відповідальності за стан справ у вивченні іноземної мови.

У повсякденній практиці вчитель зустрічається з безліччю дрібних порушень і пустощів учнів на уроці. Іноді вони справді виходять за межі норм, але здебільшого їх треба сприймати як такі, що просто не відповідають нашим вподобанням, звичному стереотипу поведінки. Аналізуючи скоєне учнем необхідно в атмосфері доброзичливості, не допускаючи будь-якого елементу страху, тому що він не може бути помічником у навчально-виховному процесі.

Роль сприятливого психологічного клімату на занятті з іноземної мови є дуже важливою: це забезпечення успішної педагогічної взаємодії, високих досягнень у вивченні іншомовного спілкування та ефективної реалізації цілей уроку.

2.2 Педагогічна взаємодія на уроці іноземної мови

Взаємодія вчителя та учня на уроці іноземної мови має специфічний характер, що в першу чергу зумовлюється змістом цього предмету та методикою його викладання. Саме оптимізація цих двох факторів вимагає поділу класу на окремі підгрупи, нетрадиційного розташування парт у кабінеті та специфіки у проведенні уроків. Власне керівництво вчителем аудиторією та успішне виконання психолого-педагогічних вимог уроку є основними факторами оптимальної інтеракції.

Форми організації спілкування на уроці іноземної мови є різні, а їх оптимальний підбір допомагає вчителю створити сприятливу психологічну атмосферу:

1. Офіційна аудиторія. Таке розташування підходить для віддання розпоряджень або для повідомлення інформації. Вчитель стоїть обличчям до учнів, котрі записують подану інформацію. Таке розташування дозволяє розмістити більше число дітей. Однак варто пам'ятати, що велика кількість учасників ускладнює комунікацію учнів з вчителем. Взаємний зв'язок здійснюється важко, а це означає, що після передачі повідомлення школярі звертаються до вчителя для отримання уточнень.

2. "Круглий стіл". Він дозволяє "об'єднати" суб'єктів навчання і тим самим уникнути виникнення підгруп. Таке розташування полегшує комунікацію між учасниками і деякою мірою нейтралізує роль вчителя.

3. "Обличчям до обличчя". Учасники протистоять один одному в дискусії, відстоюючи протилежні погляди. Така структура мало допомагає комунікації, закликаючи сторони швидше до конфронтації, ніж до обміну думками.

4. "Подібно". Учасники бачать один одного і тому можуть легко спілкуватися між собою. Позиція вчителя в даному випадку відповідає позиції лідера. Таке розташування дозволяє зібрати велику кількість учасників навчального процесу, більшу, ніж "круглий стіл", і в той же час посилити роль вчителя. При такому розташуванні аудиторії педагог має можливість бути в близькому контакті з кожним учнем, що дає можливість йому зайняти місце в центрі класу, створюються умови для гри та мобільності.

Серед форм організації навчання (інтерактивні форми) на уроці іноземної мови можна виділити наступні:

індивідуальна діяльність вчителя та учня;

робота в парах;

робота в групах;

гра та інші.

Індивідуальна діяльність вчителя та учня. Ця форма навчальної діяльності передбачає виконання завдання одним учнем у класі, що є реакцією на стимул чи вказівку учителя або іншого учня (переказ тексту, відповіді на запитання тощо). Саме в межах такої роботи проявляється індивідуальний підхід педагога до окремого учня, має місце міжособистісна взаємодія. Проте, основним ініціатором мовлення тут є вчитель. Учневі ж відводиться лише роль виконавця, що не сприяє формуванню його особистості, а отже є одним з негативних факторів, що впливають на взаємодію з наставником.

Робота в парах (діалог). Колективне розв'язання навчальних задач стимулює пізнавальну активність учнів, а сприяють цьому елементи співробітництва, взаємодопомога, усвідомлення спільної мети тощо. Робота в парах передбачає синхронне виконання усних вправ усіма учнями у формі спілкування двох партнерів і забезпечує безпосередній контакт мовців.

Створення сприятливої педагогічної взаємодії регламентується подоланням певного психічного бар'єру, а відкритий діалог може здійснюватись як між учителем та учнем, так і між самими учнями. В межах успішної інтеракції партнерів підсилюється практична значущість знання іноземної мови, розвивається педагогічне спілкування та створюється атмосфера дружніх стосунків.

Робота в групах (дискусія на обрані теми, обговорення події тощо). Робота в групах виявляється дуже перспективною, оскільки в ній кожен з учасників, з одного боку, не втрачає свого статусу активно діючої особистості, а з другого, - намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям - знанням, умінням, здібностям, мисленню, вольовим якостям тощо. Вчитель виступає тут переважно не як учасник, а як спостерігач. Саме від нього залежить предмет обговорення, поділ групи на підгрупи, правильність та контроль висловлювань учнів тощо. Безумовно, правильність організації роботи позначається і на загальному формуванні особистості окремого учня, де кожен має своє місце і виконує своє, посильне для нього завдання. При даних обставинах взаємодія учителя та учня носить опосередкований характер (суб'єкт-об'єкт), проявляється переважно лише під час корекції, контролю та організації роботи.

Гра. Гра на уроці іноземної мови є формою навчання, яка моделює життєві ситуації, явища, процеси, види професійної діяльності. Її основна функція на уроці іноземної мови - це поєднання навчання, розвитку та виховання учнів. В залежності від групи ігор (мовознавчі, умовно-комунікативні, комунікативні) роль вчителя може набувати як безпосередній так і опосередкований характер.

При безпосередній включеності вчителя до ігрової діяльності на уроці педагогічна взаємодія базується на колективізмі та близькості суб'єктів навчального процесу, в той час як опосередкованість включеності вчителя до гри (суб'єкт-об'єкт) полягає в організації проведення ігрової діяльності, розумінні існуючих проблем у вивченні іноземної мови та їх подальшому вирішенні.

Зміст предмету "Іноземна мова" та методика його викладання володіють всіма можливостями для створення оптимальної педагогічної взаємодії між вчителем та учнем і сприяють вирішенню основних психолого-педагогічних завдань.

2.3 Аналіз педагогічної взаємодії вчителя з учнями (психологічне дослідження)

1. Особливості опосередкування взаємодії. Метою даного дослідження є вивчення особливостей педагогічної взаємодії у сучасній школі, порівняння отриманих результатів з оптимальними та виявлення проблем, які перешкоджають успішній інтеракції вчителя та учня. Рівень взаємодії суб'єктів навчання в не останню чергу залежить від опосередкованих впливів. Це може бути предмет і зміст навчання, суб'єктні властивості педагога, особистісні характеристики вчителя тощо.

Особистість досліджуваного наставника ми охарактеризували як таку що:

здатна до рефлексії та самооцінки;

має невисокий рівень домагань;

володіє помітними матеріально-інтелектуальними потребами;

з недостатнім рівнем розвитку вольової сфери тощо;

Помітними суб'єктними властивостями вчителя є:

добре знання іноземної мови та методики її викладання;

середній рівень розвитку педагогічних здібностей;

нахили до вербальних впливів та несловесних форм спілкування та інші;

Щодо предмету "Іноземна мова" та змісту його навчання слід визнати, що це одна з "найсприятливіших" навчальних дисциплін для розвитку взаємодії між вчителем та учнем. Інтерактивні форми роботи, безперервне спілкування на іноземній мові, історія та культура країни-носія та інше становлять невід'ємну складову оптимальної педагогічної співпраці суб'єктів навчального процесу.

2. Класи задач, які розв'язуються у процесі взаємодії. Існують два основних класи задач, які повинні бути розв'язані у процесі взаємодії суб'єктів навчання:

стратегічні (розвиток, навчання і виховання учнів);

тактичні (активізація учнів, пояснення, організація діяльності, спілкування тощо).

Власне важливість розв'язання цих задач на уроці іноземної мови та ставлення до них педагога можуть забезпечити їх успішне засвоєння. Так, розвиток умінь та навичок (писання, говоріння, читання) іноземної мови відбувається безпосередньо від початку її вивчення, а виховання, пояснення та спілкування становлять базис для накопичення необхідних знань.

Під час дослідження рівня вирішення класу задач було встановлено наступне: деякі компоненти класу розв'язуються частіше і наполегливіше (напр. розвиток, пояснення, спілкування та ін), їм педагог приділяє більше уваги. Наступні ж компоненти відверто ігноруються вчителем (напр. активізація учнів, виховання та ін), що в результаті призводить до ускладнень у взаємодії з учнями.

3. Міра суб'єктної включеності учня у взаємодію. Сучасні учні середньої школи - це активні учасники педагогічної взаємодії, фактично - її носії та творці. Саме міра включеності учня у взаємодію є невід'ємним елементом її успішності та передумовою отримання бажаного результату. Розвиненість мотивації навчання сучасних школярів є, нажаль, низькою і помітною лише в окремих учнів класу. Їх цілетворення, рівень володіння навчальними діями та операціями, розвиток вмінь та навичок (особливо це властиве вивченню іноземної мови) є помітно низькими, намагання допомогти педагогу та зрозуміти його є майже непомітними. Старанні та сумлінні учні - це завжди здатні до самоконтролю та рефлексії особистості, фактично носії інтелекту класу та запорука успішної педагогічної взаємодії.

4. Рівні взаємодії. Існують такі рівні педагогічної взаємодії:

а) однорівнева (суб'єкт-суб'єктна), яка передбачає рівноправний діалог учителя та учні як неповторних особистостей, в якій тільки й можуть розв'язуватися завдання розвитку школярів, засвоюватися моральні цінності, особистісні змісти, здійснюватися проблемне навчання тощо;

б) різнорівнева (суб'єкт-об'єктна) взаємодія, яка вироджується в однобічні впливи (імперативні і маніпулятивні дії вчителя, однобічне передання інформації тощо).

Під час спостережень за проведенням уроків іноземної мови у даному досліджуваному класі було помічено переважаючий суб'єкт-суб'єктний (однорівневий) рівень взаємодії. Проте, на окремих заняттях його "домінуюча роль" не завжди проявлялась, що давало підстави вважати про панівний суб'єкт-об'єктний рівень. На нашу думку, це відбувалось під безпосереднім впливом зовнішніх факторів (настрій педагога, умови навчання в класі, розклад уроків тощо).

5. Оцінка аспектів діяльності вчителя. Вчені-психологи виділяють такі основні аспекти діяльності вчителя: конструктивний (спрямованість вчителя на ефективність навчання), організаторський (організація власної діяльності та поведінки, діяльності дітей класу, групи, окремого учня, власної взаємодії з школярами), мобілізуючий (становлення мотивів навчання і самовиховання, спонукань до інших видів діяльності тощо), комунікативний (навчально-виховні контакти з учнями, колегами та батьками) та фізичний (фізична активність), головною умовою якого є міцне здоров'я педагога.

Спостереження за уроками іноземної мови дали можливість чітко окреслити кожен з аспектів та детально їх проаналізувати.

Так, конструктивний аспект педагогічної діяльності вчителя завжди спрямовувався на те, щоб за несприятливих умов навчання та виховання було ефективним. Це, нажаль, не завжди вдавалось і, в першу чергу, залежало від завдань уроку та умов при яких вони проводились.

Аналізуючи організаторську діяльність педагога нами були помічені його уміння організувати працю, гру, навчання, пізнавання та спілкування з учнями. Висока згуртованість дітей спостерігалась при дискусіях на вибрані теми та під час гри, основною метою якої є закріплення учнями певних мовних одиниць.

Щодо мобілізуючого аспекту, то ця сторона педагогічної діяльності виявляється недосконалою, мотиви вчителя до самовиховання та спонукання до різних видів діяльності майже не мали місця, проте слід визнати бажання педагога їх застосовувати.

Для вчителя іноземної мови, на нашу думку, комунікативний аспект найкраще помітний і проявляється завжди. Вивчення іноземної мови - це перш за все спілкування у режимі "вчитель-учень-вчитель", де педагог домінує, тим самим встановлюючи безпосередні та опосередковані стосунки з учнями.

Характеризуючи фізичну активність варто відзначити міцне здоров'я досліджуваного педагога та його вміння здолати великі фізичні навантаження. Відвідавши заняття старших за віком вчителів було помічено зниження фізичної активності та намагання уникнути фізичних навантажень взагалі. Звідси висновок: з віком фізична активність вчителя знижується.

6. Рівень вияву педагогічних здібностей. Під здібностями до педагогічної діяльності розуміють певне поєднання психологічних та особистісних якостей вчителя, що забезпечують досягнення високих результатів в навчанні та вихованні дітей. Розрізняють такі компоненти педагогічних здібностей: дидактичні (здібності передавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати в учнів активну самостійну думку, організувати самостійну діяльність учнів, керувати їх пізнавальною активністю), академічні (здібностей до галузі науки, що є предметом викладання вчителя у школі), перцептивні (здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів), мовні (здібності чітко висловлювати свої думки й почуття за допомогою мови, а також допомоги вербальних засобів), організаторські (вміння організувати учнівський клас, згуртувати його, правильно організовувати свою власну діяльність), комунікативні (здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними правильні взаємовідносини, наявність педагогічного такту) та сугестивні (виражають здатність вчителя до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі домагатися у них авторитету). Велике значення для аналізу педагогічних здібностей мають також педагогічна уява (здатність передбачити результати своєї діяльності) та педагогічна рефлексія (здатність оцінити свою діяльність та її результат).

Аналіз кожного з компонентів педагогічних здібностей показав наступне:

вчитель вміє вміло та доступно передати учням навчальний матеріал, застосовує сучасну методику викладання іноземної мови, проте, не завжди враховує рівень розвитку та можливості учнів;

помітне добре знання педагогом предмету, високий рівень пізнавального інтересу;

розуміння вчителем особистості учня є, нажаль, не досконалим, мають місце ігнорування та неуважність;

мовлення педагога є переконливим, простим, зрозумілим, проте, не завжди виразним та емоційно забарвленим;

організація та згуртування класу проводиться на достатньо високому рівні;

спостерігається високий рівень емоційно-вольового впливу на учнів, авторитет вчителя у класі, проте, двосторонній педагогічний процес ("вчитель-учень") не завжди дотримується;

передбачення результатів своєї діяльності та її самооцінка завжди спирається на думку і ставлення до неї оточуючих та самих учнів.

7. Стилі педагогічної діяльності. Кожен педагог має свій індивідуальний стиль діяльності, що поєднує:

Мотив діяльності, який виражається у переважаючій орієнтації вчителя на окремі сторони навчально-виховного процесу;

цілі, що проявляються у характері планувати діяльність;

спосіб оцінки результатів;

спосіб її виконання.

Проте, будь-який вироблений стиль педагогічної діяльності характеризується за такими змістовними та результативними рисами:

Переважна орієнтація вчителя на: а) тільки на процес; б) процес і результат; в) тільки на результат;

адекватність-неадекватність планувань;

оперативність-консерватизм у використанні засобів і способів педагогічної діяльності;

рефлективність-інтуїтивність: уміння або невміння вчителем адекватно проаналізувати особливості і результати своєї діяльності;

однорідність рівня знань учнів;

стабільність вироблених в учнів навичок та вмінь;

рівень сформованості інтересу учнів до предмету, що вивчається тощо.

Психологічна наука виокремлює чотири "найпопулярніші" види стилю педагогічної діяльності вчителя:

Емоційно-імпровізаційний (активність вчителя спрямована на процес навчання, висока оперативність у роботі, часта зміна видів діяльності);

емоційно-методичний (активність вчителя спрямована на процес та результат, поетапне проведення уроків з чітким дотриманням послідовності);

інтелектуально-імпровізаційний (орієнтація на процес і результат, адекватність планування, оперативність, поєднання інтуїтивності та рефлективності, менша вишуканість у варіюванні методів, менша комунікативність);

інтелектуально-методичний (спрямованість активності педагога на результат, суворе дотримання методики викладання навчального предмету, характерна обережність і традиційність).

Спостерігаючи за проведенням уроків з іноземної мови (взявши до уваги вік, стать, досвід роботи та загальну успішність класу/підгрупи) нами не було помічено чітко окреслених характеристик одного із стилів. Сучасний урок іноземної мови характерний тим, що він може поєднувати чотири види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання і письмо) як в одному (комбінований урок) або базуватися на окремому з них (напр. урок-аудіювання, урок навчання техніки читання тощо), дає можливість вчителю змінювати вид стилю.

Проаналізувавши проведені заняття було встановлено, що панівним стилем педагогічної діяльності вчителів іноземної мови в сучасній школі є емоційно - та інтелектуально-методичний, що підтверджує той факт, де методично правильно проведені уроки іноземної мови є сприятливим фактором для успішного її вивчення та взаємодії вчителя з учнями.

Текстова картка оцінки педагогічної взаємодії (за М.В. Савчиним)

Форма заняття - урок

Предмет - іноземна (англійська) мова

Вчитель - Воробйова Т.В.

Клас - 7-Б (5-Г)

Дата - 6.02.06 - 19.03.06 р.

Протоколіст-експерт - Нищак П.Д.

№ з/п.

Напрям оцінювання

Оцінка

1.

Рівень опосередкування взаємодії

а) змістом навчання;

б) суб'єктними властивостями педагога (знання, вміння);

в) особистими характеристиками вчителя (мотивація, самосвідомість, інтелект тощо).

2

2

2

2.

Якість розв'язування педагогом задач:

а) розвивальних;

б) навчальних;

в) виховних.

2

2

1

3.

Міра суб'єктної включеності учня у взаємодію (активність, самостійність, самооцінка, самоконтроль тощо).

1

4.

Переважаючий рівень взаємодії.

2

5.

Оцінка аспектів діяльності вчителя

а) конструктивний;

б) організаторський;

в) мобілізуючий;

г) інформаційний;

д) фізична активність.

2

3

1

3

2

6.

Оцінка компонентів педагогічних здібностей:

а) дидактичні;

б) академічні;

в) перцептивні;

г) мовні;

д) організаторські;

е) комунікативні;

є) сугестивні.

2

3

1

2

3

2

2

7.

Стиль педагогічної діяльності.

2

Підсумкова оцінка ? 1,85

Висновки

У даній науковій роботі ми намагалися детально дослідити педагогічну взаємодію вчителя та учня на сучасному уроці іноземної мови та обґрунтувати її особливості.

У першому розділі нами було з'ясовано теоретичну частину проблеми та обґрунтовано зміст таких основних понять:

педагогічна взаємодія (як спільна діяльність вчителя та учня);

педагогічне спілкування (як невід'ємна "складова" педагогічної взаємодії);

особливості особистості учня та вчителя іноземної мови (як суб'єктів навчального процесу).

Зміст другого розділу полягає в обґрунтуванні практичних аспектів та результатів проведеного нами психологічного дослідження. У цій частині курсової роботи нами виконано такий обсяг наукової роботи:

обґрунтовано аспекти оптимальної психологічної атмосфери на сучасному уроці іноземної мови, подано їх загальну характеристику та виявлено їх відповідності та розбіжності по відношенню до загальноприйнятої системи освіти;

з'ясовано особливості педагогічної взаємодії та можливі шляхи її удосконалення;

проаналізовано взаємодію суб'єктів навчального процесу в досліджуваному класі сучасної української школи з метою виявлення її проблем та недоліків практичного характеру.

Сподіваємось, що матеріал даної курсової роботи зможе допомогти вчителям іноземної мови, особливо початківцям, в організації та проведенні ефективного навчального процесу, визначити усі переваги і недоліки та намітити шляхи його удосконалення.

Список використаної літератури

1. Вишневський О.І. Діяльність учня на уроці іноземної мови. - К.: Радянська школа, 1989. - 223 с.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія. - К.: "Либідь", 2005. - 399 с.

3. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000, - 315 с.

4. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе. - М.: Просвещение, 1991. - 208 с.

5. Казаков В.Г., Кондратьева Л.Л. Психология: Учебник для индустр. пед. техникумов. - М.: Высшая школа, 1989. - 383 с.

6. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах / Під. ред. С.Ю. Ніколаєвої. - К.: "Ленвіт", 1999. - 320 с.

7. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. - К.: "Академвидав", 2003. - 447 с.

8. Савчин М.В. Педагогічна психологія. - Дрогобич: "Відродження", 1998. - 200 с.

9. Савчин М.В. Педагогічна соціальна психологія. - Дрогобич: "Відродження", 1998. - 208 с.

10. Савчин М.В. Типи розуміння вчителем психології учня та їх прояви у педагогічній взаємодії / Рідна школа. - 1996. № 1 - С.70-71.

Додатки

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать