Запровадження християн
Запровадження християн
2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет водного господарства та природокористування
РЕФЕРАТ
на тему:
"Запровадження християнства на Русі"
Підготувала:
Студентка ГМ - 12
Кояда Ю.В.
Перевірив:
Гайдук І.Б.
Рівне 2005
План
- 1. Складний і тривалий шлях
- 2. Система небесної ієрархії християнства
- 3. Співіснування різних релігій на Русі
- 4. Поширення християнства в Середній Європі
- 5. Політичне підгрунтя
- 6. Спроби Аскольда охрестити Русь
- 7. Володимирове хрещення Київської Русі
- 8. Розвиток руської архієпископії
- 9. Оцінка науковців
- Висновок
- Список використаної літератури
1. Складний і тривалий шляхПроцес християнізації Русі (як і всякої іншої країни) був складним і тривалим. Далеко не одразу нова релігія була сприйнята народом і подолала старе, віджило поганство. Ще в ХІІ ст. на Русі існували кутки, куди офіційно стверджена віра ще не пробила собі шлях. Проблема "довір'я", яке нібито існувало на Русі майже до самої Батиєвої навали, потребує спеціального розгляду. Однак не підлягає сумніву, що остаточне проголошення християнства державною релігією у 988 р. не одразу спричинилося до ліквідації язичеських пережитків.Отже, коли саме Русь офіційно стала християнською державою; коли викорінилася грецька віра, набувши необхідних організаційних форм; коли, нарешті, була створена руська (або київська) єпархія. Наявність (навіть значної кількісно) язичеської верстви серед населення багатоетнічної країни не має принципового значення для позитивної або негативної відповіді на поставлені питання.
2. Система небесної ієрархії християнстваЯк ідеологічна надбудова кожна релігія становить собою фантастичний зліпок з реальної суспільної структури. Первіснообщинний лад, базований на визнанні (хоча б формальному) соціальної рівності членів общини, стверджував адекватну рівність креатур власного пантеону. Ієрархія божеств мала надто умовний і приблизний характер. Спроба поставити над сонмом язичеських богів верховне божество - Зевса у греків, Юпітера у римлян, Перуна у слов'ян, Вотана у германців, Одина у скандинавів, в жодному випадку не дала позитивних наслідків. Здійснювана на заключних етапах розвитку язичеських систем, тобто при переході суспільства до класового устрою, ця спроба, як і всякий паліатив, була приречена на кінцеву поразку. У всякому разі, альтернативним доповненням повинна була з'явитися тенденція до обожнення реальних носіїв публічної влади - царів, імператорів, героїв тощо. Так було в найдавніших деспотіях Ейкумени, в античних державах; щось подібне відбувалось і у варварських народів Європи, в тому числі й на Русі.Кожна релігія відбиває (нехай в перетвореному, деформованому вигляді) реальну дійсність і становить своєрідну проекцію земного життя в сферу фантастичних уявлень. Інша справа, який бік дійсності домінує в кожній конкретній системі. Не бог створив людину "за образом і подобієм своїм", а навпаки, людина створює бога (або богів) за власним уподобанням. Відповідно бог виступає перед паствою то у вигляді праотця-патріарха, то воїна-полководця, то феодала-володаря.Кожне суспільство прагне перенести на небо соціальну структуру, яку воно стверджує на землі. Християнство, яке заступило язичество, конструювало на небесах структуру, що за своїм характером була подібна до земної. Воно визнавало складну ієрархію надприродних креатур, що досить добре відповідала становій ієрархії середньовічного суспільства. Крім верховного божества (власне бога - єдиного в трьох іпостасях), якому на землі відповідав верховний володар - імператор, король, великий князь тощо - існував сонм небесних сил, які точно повторювали ієрархію на землі."Янгольський чин" поділявся на чітко розмежовані розряди і стани. Всього їх було три і кожний в свою чергу поділявся на три категорії, що дістали назву "ликів". Перший (вищий) розряд становили серафими, херувими та престоли; другий - господарства, сили і власті; третій - начала, архангели та янголи. В початковий період християнства була поширена концепція, за якою всі янголи визнавалися рівними своєю природою. Таке уявлення виникло в середовищі знедолених верств суспільства, однак було офіційно засуджено 653 р. на Константинопольському вселенському соборі. Організація "небесного воїнства" добре відповідала організації "воїнства земного" - численним категоріям феодалів, від простих лицарів до князів, герцогів, графів.До них необхідно додати "лик святих" - осіб земного походження, які протягом довгої історії християнської церкви систематично поповнювали її пантеон. Насамперед це старозавітні персонажі - патріархи, судді, пророки тощо, які жили й діяли за багато століть до проповіді Христа. Але й історія самого віровчення породила безліч святих різноманітного кшталту. Вони поділялися на апостолів, мучеників, преподобних (іноків - подвижників), отців церкви та ієреїв, що мали особливі заслуги перед церквою. Володимира Святославича намагалися віднести до "рівноапостольних", тобто до першої з перелічених категорій.Розвиненою системою небесної ієрархії християнська віра, звичайно, дуже імпонувала середньовічній суспільній еліті. Така ієрархія в зворотний спосіб освячувала цілком реальну, юридично стверджену ієрархію феодального суспільства, а ще глибше - систему економічних стосунків (ієрархію землеволодіння).Підкреслимо, що сама церква сприйняла і запровадила у себе аналогічну багатоповерхову систему станового (й адміністративного) підпорядкування. Ця система органічною частиною увійшла до загальної соціальної структури феодалізму: "князі церкви" контамінувалися із звичайними князями - землевласниками та вошами. Ієрархія православної церкви, зокрема, визначала три ранги: єпископи (архієреї), що керували певними діоцезами, тобто провінціями (єпархіями), пресвітери (священнослужителі, що мали право літургії) та диякони (служники, тобто помічники пресвітерів). Ці три ступеня, в свою чергу, поділялися на групи. Наприклад, дияконський чин включав іподияконів, дияконів та архидияконів; архієрейський - єпископів (єпархів), архиєпископів (митрополитів) та патріархів.Незабаром після свого утворення давньоруська православна церква сама перетворилася на феодального землевласника і експлуататора, ставши таким чином безпосереднім елементом панівної соціально-економічної системи. І/Історія давньоруського церковного землеволодіння в початковий період його розвитку ще не досліджена. Здається, основним джерелом його були бенефіції - пожалування з боку державної влади та приватних осіб з числа вищих феодалів. Масштаби цього явища за часів до нашестя Батия надто перебільшені в тому специфічному різновиді літератури, який переважно виявляв інтерес до цього сюжету.
3. Співіснування різних релігій на РусіХристиянське віровчення разом з його першими носіями - місіонерами, торговцями, ремісниками, воями (хазарами, вірменами, аланами, болгарами, таврійськими готами) проникає поступово до Києва, Чернігова й інших міст Середнього Подніпров'я. Справа в тому, що в середньодніпровських містах, вигідно розташованих на міжнародних торговельних шляхах існували постійні факторії різноманітних держав і народів, які водночас були й культурно-релігійними центрами. Населення подібних "представництв" об'єднувалося у релігійні общини, які мали спеціальні будівлі (храми, мечеті, синагоги) для відправлення того чи іншого культу.На існування подібної факторії у Києві вказує назва торговельного району "Козари", що існував на Подолі поблизу стародавньої почайницької пристані у давньоруські часи, а також катакомбного могильника салтівської культури, залишеного алано-болгарами. Саме на торговельно-ремісничій околиці міста виникає у VIII ст. або на самому початку IX ст. перший християнський храм св. Іллі, який у першій половині X ст. фігурує як соборний, тобто головний у місті. Закріплення за церквою назви св. Іллі не випадкове. Справа в тому, що цей святий дуже рано виступає в християнській традиції замінником місцевого верховного язичницького бога - Перуна, уособлює бога грому, блискавки й дощу. Закріплення названих атрибутів за Іллею значною мірою сприяв його культ в Біблії як подателя дощу (3-я кн. Царств, гл.17, ст.1).Поряд з християнським у стародавньому Києві існували ще два культурно-релігійних центри - іудейський та мусульманський. Обидва формуються ще в хазарський період історії Києва. На існування іудейського вказують топоніми "Жидове", котрим позначалось велике південно-західне передмістя давнього Києва, та "Жидівські ворота", що функціонували в "граді Ярослава" (район сучасної Львівської площі); на існування другого - знахідки на київському Подолі ливарної формочки (X ст) з овруцького пірофіллітового сланцю з арабським благословенням Аллаха її власнику (формочка призначалась для виготовлення поясних бляшок ремісником-мусульманином) та численних кладів куфічних монет VIII - X ст. Арабського халіфату.Співіснування общин трьох монотеїстичних релігій спостерігалося в багатьох містах Хазарії і не було виключенням для Києва. Так, відомо, що в Семендері християни мали свої храми поряд з єврейськими синагогами та мусульманськими мечетями. Аналогічне явище спостерігається й в Ітилі - столиці каганату, де християни мали таку саму кількість власних суддів, як і євреї та мусульмани; у місті проводилися міжнародні релігійні доступи кращих представників трьох найвпливовіших релігій того часу, в яких брали участь, зокрема, слов'янські першовчителі Кирило і Мефодій.Утворення в Хазарії сильної церковної організації християн посилювало вплив Візантії в цій країні, зокрема на східнослов'янських землях, залежних від каганату, однак сподіванням константинопольських владик на кінцеву перемогу тут християнського віровчення не судилося збутися. Поширенню християнства в країні активно протидіяли, з одного боку, Арабський халіфат і Волзька Булгарія, а з іншого - правляча верхівка каганату. Повністю відкинувши домагання ідеологічної зверхності з боку агресивних сусідів, хазарський двір на початку IX ст. утверджує в каганаті іудаїзм як державну релігію (реформи кагана Обадія 801 - 809 рр.). Щоб зберегти панівне становище в країні, хазарська верхівка переходить до активного насадження іудаїзму в країні та поступової ізоляції інакомислячих. Насамперед в Хазарії знищується струнка система управління християнською церквою: ліквідується готська митрополія і переважна більшість підпорядкованих їй єпископій. Релігійні обмеження та переслідування поширюються й на мусульман, які підтримували зв'язки з Арабським халіфатом. Останні насильно висилаються з країни.Дії кагана та його оточення незабаром призводять до негативних наслідків для самої Хазарії: вона потрапляє у складну політичну та ідеологічну ізоляцію, з якої їй так і не вдалося вийти. За умов розгулу єврейського націоналізму, посилюються сепаратистські рухи з боку північно-кавказських, таврійських та східнослов'янських народів. Слідом за кримськими готами наприкінці VIII - початку IX ст. населення Середнього Подніпров'я рішуче звільняється від" хазарської залежності. Активну допомогу в цьому надають місцевій знаті найманці варяги-руси. Навколо Києва починає формуватись самостійне державне утворення східних слов'ян "Руська земля" - ядро майбутньої Київської Русі. У стольному місті Середньодніпровської Русі надовго утверджується політеїзм, але зберігається така розстановка сил: у язичницькому князівському і дружинно-боярському середовищі переважно поклоняються Перуну (Тору) - богу війни, вогню та зброї, а в купецько-ремісничому - дедалі глибші корені пускають світові релігії.
4. Поширення християнства в Середній ЄвропіПотерпівши невдачу у Північно-Східному Причорномор'ї, Константинополь зосереджує увагу на поширенні християнства серед народів Балканського півострова та Середньої Європи, де в цей час формуються ранньофеодальні державні утворення болгар, мораван, чехів, словаків, сербських та польських (ляшських) слов'ян, правлячі верхи яких шукають нові ідеологічні та правові засоби для обґрунтування і захисту власних класових позицій в суспільстві. Зазначимо, що роблять це візантійці з певним запізненням, оскільки вже з кінця VIII ст. тут розгортають успішну діяльність папські, ірландські та німецькі місіонери, орієнтовані на Рим. Розпочинається вперта й затяжна боротьба між двома основними християнськими центрами за сфери впливу у Центральній та Південно-Східній Європі, котра призводить до загострення стосунків між папою - владикою західної римської церкви та патріархом - главою візантійської церкви.Суперництво Рима й Константинополя дає значний поштовх поширенню християнства особливо серед слов'янських народів Великої Моравії, Болгарії та України-Руси.Як відомо, наприкінці VIII - початку IX ст. німецькі місіонери проводять активну "християнізацію" Великої Моравії. Проповідницька діяльність останніх мала успіх і 831 р., згідно повідомлення "Заміток про пассауських єпископів", Регінхар, єпископ Пассау, "хрестив усіх мораван". У першій половині IX ст. на території Великої Моравії створюється також церковна організація підпорядкована пассауському єпископству.Активізація в середині IX ст. східної політики Східнофранкським королівством розкрила справжні наміри франкських королів щодо слов'ян, змусила правлячу верхівку Великої Моравії вжити ряд заходів для захисту власних національних інтересів. Так, 855 р., коли конфлікт з німецькими феодалами досяг свого апогею, моравський князь Ростислав висилає баварський клір за межі своєї держави та запрошує на вигідних для країни умовах церковне управління з Рима. Діставши відмову папської курії, що діяла спільно з підступними франкськими королями, він у 862 р. звертається з аналогічним проханням до візантійського імператора Михайла III. Ростислав просив надіслати "єпископа та вчителя", який слов'янською мовою міг би пояснити всі премудрості християнства.Константинополь, зацікавлений в тому, щоб прихилити багаточисленні слов'янські народи до імперії, швидко відгукується на прохання Ростислава і надсилає представницьку місію до Моравії. її очолили брати Кирило та Мефодій родом з Солуні, слов'яни за походженням. Візантійські просвітителі мали значний досвід місіонерської діяльності серед народів Хазарії та південних слов'ян Македонії. На той час вони вже створили оригінальну слов'янську абетку (глаголицю), переклали разом зі своїми учнями на слов'янську мову ряд богослужбових та правових текстів, зокрема Збірне євангеліє, Апостол, Псалтир, Молитвослов (вибрані служби - для хрещення, браку, похорон), Закон судний людям та ін.Діяльність Кирила і Мефодія мала загальнослов'янське значення, відзначалася широтою і багатогранністю вирішуваних проблем. За короткий час їм вдається створити по суті нову церковну організацію в країні. Вже 863 р., завдяки сприянню Ростислава, у Велеграді - столиці Моравії, відкривається училище для підготовки кадрів слов'янського духовенства; поступово переводиться на слов'янську мову богослужіння; братами та їхніми учнями ведеться велика перекладацька діяльність з грецької та латини.Особлива заслуга представників великоморавської місії полягала в тому, що її лідери зуміли піднятися над вузькоцерковними інтересами, відігравши роль своєрідного організуючого державотворчого фактору. Створена ними церковна організація надовго стає міцною опорою Великоморавської держави і водночас своєрідною ідеологічною моделлю, запозичити яку намагаються сусідні слов'янські володарі.Наполеглива і послідовна прослов'янська політика, що проводилася кирило-мефодіївською місією в Моравії, не припала до душі можновладцям Константинополя. Кирило і Мефодій втрачають підтримку імператора і патріарха Візантії. Церковна адміністрація Моравії підпорядковується римській курії, яка побоюючись посилення впливу в цьому важливому регіоні Константинополя, дозволяє Кирилу та Мефодію богослужіння на слов'янській мові.867 р. солунські брати запрошуються папою Миколаєм І до Рима. Тут, у церкві св. Марії, його наступник Адріан II освячує слов'янські книги. Віднині слов'янська літургійна мова, слов'янська писемність і книжність отримують повне визнання головного християнського центру. Так було розірвано священне коло "трьохмовності" і церковнослов'янська мова займає повноправне місце серед міжнародних мов середньовічної Європи.Ця подія мала визначне значення для розвитку культури усіх слов'янських народів, зокрема середньовічної України, оскільки відкрила їм доступ до скарбів світової культури.
5. Політичне підгрунтяПісля державного перевороту 870 р. і переходу влади у Велеграді до Святополка, моравська церква ще більше опікується інтересами держави, готуючи шляхи її зовнішньополітичної експансії на сусідні землі слов'ян-язичників (до Паннонії, Богемії, польського Повіслення, західноукраїнських земель білих хорватів, дулібів та бужан), беручи, таким чином, безпосередню участь у становленні імперії Святополка. Про те, як це здійснювалося на практиці, яскраво описується в Паннонському житії Мефодія. Після 874 р. (підписання Форххеймського миру між Великою Моравією та Східнофранкським королівством)"Моравська країна, - оповідається там, - почала розширювати свої кордони на всі боки і перемагати своїх ворогів, не знаючи невдач..."Описані в житії Мефодія події відносяться до середини 80-х років IX ст., коли Великоморавська держава розповсюджує сферу свого впливу далеко на північ і схід, включаючи землі Верхнього Побужжя та Подністров'я, на той час залежні від віслянського (лендзянського) князя. Зовнішньополітична експансія Великоморавської держави супроводжувалася християнізацією місцевого населення, що відбилося у матеріальній культурі. Так, саме ідеологічним впливом Великої Моравії на населення бужан-волинян і частково древлян пояснюються зміни в поховальному обряді на Заході українських земель. Характерною рисою є наявність, у похованнях численного інвентарю. Ця особливість має аналогії лише в християнських похованнях Великої Моравії й засвідчує, що нове вірування, яке приходило до України із Заходу, вже на той час мало певні ідеологічні й обрядові відмінності від християнських обрядів Таврики, Візантії та Болгарії.Правляча верхівка Болгарської держави, як відомо, ще 865 р. приймає християнство за візантійським обрядом. її князь Борис (Михайло) після тривалого лавірування між Римом і Константинополем засновує автономну болгарську архієпископію. Підпорядкована Царгороду, вона у внутрішніх справах зберігала повну самостійність. Завдячуючи настирливості болгарського князя в його країні широко впроваджуються на слов'янській мові писемність, книжність, богослужіння. Значний імпульс процесу слов'янізації Болгарії надають учні Кирила та Мефодія, які прибувають з Великої Моравії після того як у 885 р. від їх послуг відмовляється Святополк. Вони сприяють витісненню з богослужіння грецької мови, заміні її слов'янською, а також слов'янізації вищого болгарського духовенства. З кінця IX і до початку XI ст. Болгарія відіграє роль найбільшого центру слов'янської книжності й культури, естафету від якої перейме Київська Русь.На середину IX ст. Південна Русь опиняється в оточенні феодальних держав, які сповідують монотеїстичні релігії: Волзька Булгарія - іслам, Хазарія - іудаїзм, Велика Моравія, Болгарія, Візантія - християнство. Тісні економічні, політичні та культурні контакти Києва з цими країнами змушують князів шукати нову класову релігію, яка б сприяла зміцненню поліетнічної держави, що швидко зростала у Подніпров'ї.
Страницы: 1, 2
