Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітт
еруючись розподілом світу, санкціонованим Папою Римським, Іспанія і Португалія вважали своєю «забороненою зоною не тільки сушу і води усіх нововідкритих областей, але навіть невідомі землі і морські шляхи до них. Доктрина про розмежування сфер впливу між цими феодальними державами Піренейського півострова послужила зручним обґрунтуванням для відмови допускати до колоніальних завоювань інші держави. Сила такого обґрунтування підкріплювалася беззаперечним пануванням Іспанії і Португалії на морях [5, 696].Жодна західноєвропейська держава не наважувалась на відкриту боротьбу з обома державами Піренейського півострова на океанах і в далеких колоніальних володіннях з метою хоча б відстояти своє право теж засновувати колонії і факторії в Південній і Центральній Америці, в Індії і на островах, де вже побували іспанці і португальці. Проте миритися з цією іспано-португальською монополією «північні народи» (в історіографії піренейських держав - англійці, французи голландці, англійці) теж не збиралися [53, 116].До середини ХVІ ст. колоніальна діяльність «північних народів», в т.ч. і Англії, обмежувалася розвідками і експедиціями. Незважаючи на Тордесільяську угоду, вони заходились проникнути в недосліджені куточки земної кулі, використовуючи північно-західний і північно-східний океанічні шляхи. Їхні розвідки організовувалися з кількох мотивів. По-перше, у процесі експедицій велися пошуки нових шляхів, не захоплених іспанцями і португальцями (головним чином до Індії). По-друге, у такий спосіб збиралися свідчення про шляхи в Індію і Америку, якими користувалися іспанці і португальці, виявлялися можливості підриву їх монополії. Одночасно широко практикувалися піратські напади на іспанські чи португальські колонії і кораблі [53, 102].З усіх причин, географічних, економічних і політичних, Англія не могла залишитися в стороні від боротьби за оволодіння новими землями. Вигідне географічне розташування спонукало Англію вести активну політику морської і колоніальної експансії. Проте довгий час вона відставала у цьому відношенні від Іспанії і Португалії. Водночас швидкий ріст обезземеленого селянства, піднесення промислової діяльності, торгівлі, мореплавства, штучно здавленого іспано-португальською монополією, - все це щоденно нагадувало про необхідність вирушити у географічні пошуки [38, 267].Саме наприкінці XV - на початку XVI ст. вслід за португальськими і іспанськими мореплавцями, авантюристами, завойовниками і купцями в Атлантичний океан вирушають англійські кораблі. Англія приступає до відкриття і освоєння нових земель. Не зупиняючись ні перед людськими жертвами, ні перед фінансовими втратами, англійці перш за все прагнуть віднайти новий морський шлях в Індію. В цей час Англія ще не задумується про те, щоб вигнати з цієї зони португальців і по можливості іспанців і зайняти їх місце. Все ХVІ століття пройшло у спробах уникнути цього зіткнення і відкрити свій власний морський шлях в південноазіатські води, в Індійський і Тихий океан, щоб торгувати з тими областями, яких ще не знають португальці і іспанці [53, 102].На той час головним морським портом Англії був Брістоль. Брістольські купці вирішили направити на далекий схід, до берегів Китаю експедицію на чолі з Джоном Каботом (1450-1498). Італієць за походженням, уродженець Генуї, який згодом переїхав до Венеції. Джованні Каботто з 1490 р. перебував на англійській службі і прибрав ім'я на англійський лад. На початку 1496 р. про нього писав іспанський посол в листі до короля Фердинанда і королеви Ізабелли: «Дехто, як Колумб, пропонує англійському королю починання подібно до плавання в Індію». Хоча іспанці були категорично проти експедиції генуезця, заявляючи на основі Тордесільяського договору про своє повне панування над всією Західною півкулею, і навіть подали протест англійському королю Генріху VІI, останній видав патент на ім'я Дж. Кабота і трьох його синів з дозволом «плавати на схід, захід і північ на п'яти кораблях під англійським прапором і проводити дослідження для відкриття всіляких язичницьких островів, земель, держав і областей в усіх цих країнах світу». Король обумовив для себе особисто п'яту частину прибутків експедиції [63, 26].Дж. Кабот, метою пошуків якого був північно-західний чи північно-східний шлях в Індію, відплив з Брістоля в травні 1497 р. на борту корабля «Матвій» з екіпажем з 18 чол. У тому ж році він досяг берегів Північної Америки (півострів Лабрадор, острів Ньюфаундленд). В Англії вирішили, що мореплавець відкрив «царство Великого Хана», тобто Китай. Подорож Кабота відкрила для Англії багаті рибні промисли (район Ньюфаундленда), однак дійти до Індії північним шляхом так і не вдалося. В квітні 1498 р. була організована друга західна морська експедиція (після смерті. Дж. Кабота її очолив його син - Себастьян (1475-1557), внаслідок якої було досліджено узбережжя Канади [63, 27].Експедиція в північно-східному напрямі була організована тільки в 1553 р. під командуванням Д. Уіллобі і Р. Ченслера. Вони надіялися дістатися до Індії і в Китай по морям і Льодовитому океану, а тому «озброїлися» листами до «великого китайського хана» та інших східних правителів. Однак, обігнувши Скандинавію, англійські кораблі замерзли у льоді недалеко від гирла Північної Двіни в районі Холмогор. Звідти Р. Ченслер дістався до Москви і був представлений Івану ІV, після чого між Англією і Московією встановились активні дипломатичні і торгівельні відносини [63, 27].Дженкінсон, службовець англійської Московської торгової компанії, утвореної 1565 р., вирушив в 1557 р. з Москви по Волзі до Каспійського моря, побував в Бухарі, дізнавався про шляхи до Індії і, повернувшись, привіз англійським торговцям масу цінних відомостей. Його відправили у нову подорож, і в 1561 і наступних роках він побував у Персії, де зав'язав дипломатичні і торгові відносини, діючи і в якості представника Московської компанії, і як посол англійської королеви Єлизавети. Почалася торгівля з Персією через Росію, звідти до Англії почали прибувати товари великої цінності і у величезній кількості. Вражені англійці зазначали, що на Персію падав відблиск індійської розкоші. Торгівля з Персією підказала англійцям, що вони знаходяться на певному етапі у напрямку до мети, і це ще більше розпалювало їхнє бажання зв'язатися з Індією безпосередньо [53, 112].Однак вже у XVII ст. торговий інтерес до відкриття північно-східного шляху до Індії помітно зменшується. Англійці ставлять перед собою нову ціль: поступово і послідовно нейтралізувати голландців, португальців, французів і монополізувати Індію з її торгівлею і багатствами.Перш ніж остаточно відмовитися від ідеї про північний шлях до Індії, англійці спробували знову вирушити не на північний схід навколо Сибіру, а на північний захід. Ці спроби пов'язані з ім'ям Гемфрі Джильберта. Він планував заснувати на острові Ньюфаундленд, або на Лабрадорі англійську колонію, перетворивши її у базу для експедиції навколо Північної Америки і пошуків шляху в Тихий океан, до берегів Китаю і Індії. Але йому не вдалося реалізувати свій задум: у 1583 р. буря знищила його флотилію [38, 268].Але ідея, яка надихала Джильберта, не згасала. Капітан Джон Девіс, вчений, мореплавець і географ, переконав багатого лондонського купця Сандерсона і деяких його товаришів профінансувати нову експедицію під його командуванням і в 1585 р. вирушив у подорож, поставивши за мету потрапити до Індії, обігнувши Північну Америку. У першій подорожі він обстежив південну частину Баффінової Землі і повернувся з переконанням, що ця протока існує. Друга подорож була здійснена ним в 1586 р., а в третю подорож капітан Девіс зробив знамените відкриття: знайшов протоку, що відокремлює Гренландію від Америки (точніше, від острова, який згодом був названий Баффіновою Землею). Він пройшов по цій, названій на його честь протоці до 72° північної широти і повернувся до Англії з переконанням, що пройти північчю в Тихий океан цілком можливо [53, 113].Отже, не зважаючи на своє вигідне острівне розташування, Англія не була в числі лідерів на початку епохи Великих географічних відкриттів. Ініціативу в цьому плані перехопили Іспанія і Португалія. Тільки не підкоряючись умовам Тордесільяської угоди про розмежування сфер впливу, Англія могла взяти участь у розподілі багатств Індії і Америки. З цією метою англійські мореплавці з кінця XV ст. роблять спроби проникнути в Китай та Індію. Експедиції, здійснені ними у північно-західному і північно-східному напрямках, завершуються тим, що Великі географічні відкриття було зроблено і в Північній півкулі. У такий спосіб Англія заявляє про своє право на нові землі та морські шляхи до них.1.3 Внесок англійських піратів у географічні відкриття XVI століттяЗавдяки сріблу, що вивозилося з Америки в досі нечуваних кількостях, Іспанія зажила слави наймогутнішої країни Європи. Англія майже сто років страждала танталовими муками, спостерігаючи за тим, як цілі флотилії перевозили срібло до Європи. У будь-якому випадку, рано чи пізно, англійські авантюристи мали прорватися на території, монополізовані Іберійськими країнами [29, 142].Це був час, коли майже всі мореплавці поєднували в собі і воїнів, і дослідників, і торговців. Безземельне дворянство, провінціали, яким була закрита дорога до королівських дворів і стримувала бідність, навіть солідні торговці ставали приватирами і вирушали в далекі плавання на боротьбу з монополією іспанців та португальців, у такий спосіб повстаючи проти самого Папи Римського, який благословляв і узаконював її [30, 45].В умовах іспанської торгово-колоніальної монополії англійські пірати, підтримувані короною, прокладали шлях до альтернативних, незайнятих іспанцями земель, шукали спосіб пересування по морському простору в обхід іспанських володінь, однак найчастіше вони діяли агресивно, нападаючи на її колоніальні території і торгові кораблі, відбираючи в іспанців золото, яким вони не хотіли ділитися з жодною державою світу. Число англійських піратів XVI ст. настільки велике, що їх всіх просто неможливо перерахувати. Достатньо згадати лише деяких, щоб зрозуміти ту роль, яку вони відіграли в період Великих географічних відкриттів.Почесне місце в цій галереї займає Френсіс Дрейк (1540-1596), який зажив найбільшої слави серед «морських псів» королеви Єлизавети І. Через багаточисленні грабіжницькі походи проти Іспанії Френсіса Дрейка, що діяв, головним чином, в 1570-1596 роках, і справді сміливо можна назвати піратом. Разом з тим, він був не тільки морським розбійником але й сміливим мореплавцем і першовідкривачем, котрий зробив великий внесок у послаблення Іспанського панування на морях і океанах [24, 139].Першою експедицією Дрейка був піратський рейд в Атлантику в травні 1572 р., під час якого він притримувався стратегії морського терору по відношенню до всіх іспанських кораблів, що перевозили срібло і золото з рудників Перу та Мексики, та іспанських володінь в Новому Світі [16, 125].Після походу 1572 р. особою Френсіса Дрейка зацікавилася Єлизавета I, якій вже доводилось таємно фінансувати піратські експедиції англійських моряків і отримувати значну частку із захопленої здобичі. Королева запросила Дрейка на прийом, на якому він поділився з нею своїми планами пошуку Південного континенту, «Терра Аустраліс», про існування якого здогадувалась тодішня наука, а також сміливим планом нападу на володіння іспанців в Америці із західного узбережжя материка [78, 139].Королева підтримала наміри Дрейка і з кількома англійськими вельможами взяла участь у фінансуванні цієї ризикованої справи. Головною метою експедиції Дрейка було збагачення і прагнення завдати якомога більшої шкоди незахищеному узбережжю іспанської Америки з боку Тихого океану. Другорядними завданнями експедиції були: пошук шляху до Малаккських островів та інших земель, поки що закритих для англійців, налагодження торгових зв'язків між Англією і Сходом, відкриття протоки Апіа, яка за міркуванням того часу повинна була з'єднувати Тихий океан з Атлантикою десь на півночі Каліфорнії [28, 60].13 грудня 1577 року флотилія Дрейка, яка складалася з 5 кораблів, з командою у складі 164 чоловік, вийшла з Плімута. В квітні 1578 року пірати підійшли до берегів Південної Америки в районі Ла-Плати і повільно просувались на південь. 20 серпня 1578 року піратська флотилія під командуванням Дрейка ввійшла до Магелланової протоки, пройшовши її всього за 20 днів [18, 69].Однак після того, як кораблі вийшли в Тихий океан, налетіла буря. Флотилію занесло далеко на південь: тут південноамериканський континент закінчувався, а за ним лежала вода. Дрейк зробив відкриття: він виявив, що південніше Магелланової протоки знаходиться лише шматок суші, який, очевидно, належав до Американського континенту. Ніякого Південного континенту йому не вдавалося тут виявити. Дрейк переконався, що за Вогненною Землею простягається відкрите море. В ХІХ столітті, після того, як була відкрита Антарктида, води, побачені «Залізним піратом», назвали протокою Дрейка. Таким чином, в результаті непередбаченого шторму, Дрейк став першовідкривачем протоки між архіпелагом Вогненної Землі і Антарктидою [78, 140].Дрейк планував, просуваючись далі на північ, знайти на північному сході прохід із Тихого в Атлантичний океан, щоб таким шляхом повернутися на батьківщину. Однак, досягнувши 48° північної широти через погану погоду він знову повернув на південь і 17 червня 1579 р. кинув якір чи то в невеликій затоці, яка на сьогоднішній день носить ім'я Дрейка («бухта Дрейка»), чи то, за більш ймовірною версією, неподалік від затоки Сан-Франциско [44, 102]. Біля берегів Північної Америки Френсіс Дрейк налагодив дружні зв'язки з місцевими жителями - каліфорнійськими індіанцями і, скориставшись моментом, провів урочисту церемонію приєднання індіанських земель до володінь англійської королеви Єлизавети, назвавши цю територію Новим Альбіоном [28, 74].Після недовгого ремонту «Золотої лані» Дрейк знову вирушив у плавання і пішов шляхом, яким йшли кораблі Магеллана. Через 3 місяці він досяг Молуккських островів, навантаживши своє судно прянощами, за які англійці заплатили награбованим золотом і сріблом [44, 102]. Нарешті Дрейк перетнув Індійський океан і обігнувши африканський мис Доброї Надії 26 вересня 1580 року повернувся в англійський порт Плімут. Так закінчилась друга в історії після Магеллана навколосвітня подорож, яка тривала майже три роки [16, 128].З 1585 року Іспанія знаходилася у стані війни з Англією. Вдало балансуючи на межі патріотизму і особистої вигоди, група авантюристів, натхненних феноменальним успіхом Дрейка, на початку 1585 року вирішила повторити його подвиг, організувавши експедицію у Тихий океан під командуванням 26-річного збанкрутілого дворянина Томаса Кавендіша (1560-1592) [18, 85].22 липня 1586 року Кавендіш покинув плімутський порт на трьох суднах з командою у складі 123 досвідчених матросів і офіцерів. Мета експедиції Кавендіша була простою: розоряти порти, нападати на ворожі судна і грабувати противника. Одночасно мореплавці повинні були наносити на карти Адміралтейства всі нововідкриті землі [18, 86]. Сама королева Єлизавета І вклала у цю експедицію свої кошти. Вона ж дала Кавендішу наказ обігнути земну кулю і нанести на морські карти невідомі острови, сприятливі течії, попутні вітри і детально записати все це у своїх корабельних журналах [28, 79].Благополучно минувши острови Зеленого Мису, кораблі Кавендіша вирушили вздовж Африканського узбережжя і нарешті повернули в бік Бразилії. 7 січня 1587 року ескадра увійшла у Магелланову протоку. Наприкінці лютого кораблі Кавендіша вийшли в Тихий океан, здійснюючи спустошливі набіги на узбережжя Чилі і Перу та полюючи на іспанські торгівельні кораблі. Іспанці вважали, що Тихий океан - їх власність, в яку ніхто не проникне, тому воєнного флоту у західного узбережжя Америки фактично не було. Дрейк, звичайно, побував в цих краях, але іспанцям здавалося, що це чиста випадковість [16, 149].Після досягнення основної мети експедиції - збагачення її учасників, - у її продовженні не було необхідності. Всі витрати на подорож окупилися сторицею, і можна було повертатись додому. Із трьох кораблів у Кавендіша залишився лише один, з 48 матросами на борту, перевантажений здобиччю і беззахисний перед будь-яким воєнним кораблем. Тому Кавендіш вирішив пливти дорогою, прокладеною Дрейком, через Тихий океан до Островів прянощів, через Гуам і Філіппіни, повз Яву і Суматру. Подальший маршрут пролягав через Індійський океан і мис Доброї Надії - до західного узбережжя Африки і далі в Англію.9 вересня 1588 року корабель Кавендіша увійшов в Плімутський порт. Так завершилась третя в історії людства навколосвітня подорож. Кавендіш обігнув земну кулю за 2 роки і 51 день [16, 154].Після повернення до Англії Кавендіш, як і Дрейк, на відзначення заслуг перед королівством одержав шляхетський титул. Слава про нього розійшлася по всій Англії. Тут добре розуміли значення його експедиції і оцінили не тільки захоплену здобич, привезену ним, але й географічні свідчення, які вважались тоді великою цінністю. Англія отримала те, що раніше старанно приховувалось від всіх іспанцями: детальні карти з точними відстанями, обрисами берегів, проток, бухт, місць якірної стоянки, вітрами і течіями. Кавендіш привіз в Англію масу свідчень про Америку, Філіппіни, Яву, уточнені карти всіх тих земель, де він побував, лоцію Магелланової протоки. Він розповідав про багатства Сходу, і Китаю в тому числі, після чого в Англії знову почали посилено готуватись до того, щоб зв'язатися із східно-азіатським регіоном безпосередньо [16, 154].Ще один англійський пірат і дослідник Мартін Фробішер (1539-1594) перше своє плавання здійснив у 1553-1554 роках до берегів Гвінеї. З 1563 р. Фробішер почав займатися піратством. З 1570 року він офіційно перебуває на службі у англійської королеви [18, 73].У цей час англійців охопила манія пошуку Північно-Західного проходу, що вів до омріяної Індії. В 1576 році Гемфрі Джильберт на основі карти басейну річки Св. Лаврентія, укладеної Ж. Картьє і опублікованої в 1564 р. географом Ортеліусом, видав брошуру під назвою «Роздуми», у якій доводив наявність виходу із Атлантичного океану в Тихий. Ця брошура справила велике враження на М. Лока, одного з агентів англійської Московської компанії. Лок познайомився із Фробішером, відомим тоді мореплавцем і піратом, який теж прагнув відшукати Північно-Західний прохід до Індії. Разом вони вирішили спорядити невелику експедицію, вирушивши в об'їзд Америки з півночі [53, 112].19 червня 1576 р. кораблі Лока і Фробішера вийшли із Дептфорда. Вони пройшли Північне море, обігнули Шотландські і Фарерські острови і дістались до південної кінцівки Землі Фрісланд (нині о. Гренландія). Відчайдушно маневруючи серед айсбергів, Фробішер вийшов у вузьку затоку, названу в результаті його іменем. Він пройшов цією затокою 60 миль, маючи по праву руку Азіатський материк, який зліва відділявся від Американської суші [16, 463].Нововідкриті землі, які згодом були названі «Американською сушею» Фробішера, насправді являлись південно-східним півостровом Баффінової Землі. Єлизавета І дала їй умовну таємну назву Meta incognita (з лат. Невідомий шлях), так як зі слів Фробішера зробила висновок, що ця ділянка суші є підступом до Азії. Для Фробішера доказом того, що він все-таки досягнув Азії, були жителі цієї місцевості, які ззовні нагадували татар. У дійсності ж це була перша історично зафіксована зустріч європейців з американськими ескімосами [16, 464].Після повернення Фробішера 2 жовтня 1576 р. королева Єлизавета поспішила подарувати йому особливу хартію на право монопольної торгівлі з Китаєм через «відкритий» ним Північно-Західний прохід. Негайно була організована Катайська (Китайська) компанія за участю королеви, поважних державних чиновників і магнатів Лондонського Сіті [18, 74].В травні 1578 року Мартін Фробішер продовжив дослідження «затоки» і планував дійти до «Катая». Однак бурі Крайньої Півночі відкинули кораблі на південь. Експедиція потрапила у справжню, вільну від льоду широку затоку, за якою було видно відкрите море. Фробішер повів команду на північний схід і відкрив прохід між півостровом Мета-Інкогніта на заході і групою невеликих островів на сході. Тепер навіть в його очах «Золота Земля» не могла бути материком, адже вона знаходилася між двома протоками: однією справжньою, Гудзоновою, - на півдні і відкритою Фробішером, - на півночі [16, 466].
