Всіляке кредитування припинялося, стягнення різноманітних фінансових зобов'язань проводилося достроково.
Кооперативний та державний апарат „ очищувався" від „ ворожих" та „ контрреволюційних" елементів.
20 січня 1933 року союзний уряд запровадив практику „ твердих завдань" для одноосібних господарств. Невиконання їх призводило до застосування репресивно-каральних заходів, а виконання фактично призводило голодну смерть усієї родини. Крім цього, існувала загальнодержавна установка - не видавати селянам трудодні, які не виконали плану хлібозаготівель, основних зернових культур за вироблені ними трудодні. Після припинення продовольчого постачання майже у третину регіонів України, позбавлення селян винагороди за працю та запровадження „ чорних дошок" означали смертний вирок селянству. ЦК КП(б)У та голова уряду В. Чубар знали про голод на селі, мали докладну інформацію, але, являючись одними з організаторів геноциду, не зробили нічого для полегшення життя селян. Більше того, хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями проти „ саботажників": селян, членів правлінь колгоспів, уповноважених та всіх інших. Репресії посилилися після постанови ЦВК та РНК СРСР „ Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій I зміцнення громадської (соціалістичної) власності" від 7 серпня 1932 року. За крадіжку колгоспного майна давали 10 років таборів з конфіскацією майна, або просто розстрілювали. В. Марочко повідомляє, що тільки ,,у січні 1933 року у 182 районах УСРР засудили за несдачу хліба 1309 осіб, а репресії набули планового характеру та своєрідного змагання між районами: хто більше знищить „ саботажників" В. М. Кривоніс зазначає, що „ органи юстиції не проводили слідства, не брали до уваги економічної спроможності селянських господарств, покладалися на списки сільських рад ...". Наркомюст та генеральний прокурор республіки підтримували терор державних структур і в листопаді 1932 року видали наказ, в якому зокрема говорилося : „ Репресія, що є одна з могутніх знарядь подолання класового опору в хлібозаготівлях, повинна стати справжнім чинником боротьби за хліб. Своєчасно та правильно вжита сувора репресія обумовлює успіх та ефективність боротьби зі зривачами хлібозаготівель. Треба застосовувати нещадну кару до куркулів і всіх класових ворогів, що зривають бо гальмують успішну боротьбу за хліб".
В той час селяни знаходилися фактично у кріпосній залежності від радянської влади. бо на селі мали паспорти лише представники влади. Селянин міг виїхати за межі села лише за контрактом та за плановим набором робочої сили для новобудов першої п'ятирічки, а молодь для навчання у вищих закладах та технікумах. Самочинне „ відходництво" селян не визнавалося за правомірне і „уходників" повертали назад до колгоспу-резервації. Українське село було соціальною резервацією, де хлібороби, педагоги, діти винищувалися планово і методично. про що свідчать факти масової смертності, епідемій та канібалізму.
За наказом уряду СРСР 21 тисяча господарств з інших регіонів підлягала переселенню в українські села, спустошені організованим більшовизмом голодомором та карально - репресивними діями державних органів, що свідчить про спрямованість дій радянської влади проти українського селянства.
Голодомор не був наслідком нестачі коштів у СРСР, як твердить Стефен Віткрофт. Кошти в наявності були, але вони направлялися не просто на індустріалізацію, а на небачених темпів і масштабів мілітаризацію. Так, наприклад, Харківський і Сталінградський тракторні заводи, які теоретично могли забезпечити сільське господарство принципово новою технікою, перетворилися в найбільші в світі центри танкобудування. В 1931 році в СРСР було виготовлено 740 танків, а в 1932 році - вже 3121 Такий темп зберігався до початку Другої Світової війни. Всього за 1929 - 1933 рр було виготовлено 7500 танків які „ мали суттєву перевагу над танками, що знаходились на озброєнні західних армій!'.Для порівняння слід зауважити, що армія Великобританії на початок Другої Світової війни мала 922 танки, США - 320 танків, а Франція за 17 років після Другої Світової війни випустила всього 280 нових танків - в 2,6 рази менше, ніж Союз у 1931 році! Танк - це зброя не оборони, а наступу. Для країни. яка збирається оборонятися. наступальна зброя в таких кількостях не потрібна. Це ще раз підтверджує те, що основною метою колективізації була не індустріалізація, а мілітаризація з метою підготовки до розв'язання війни. Саме прагнення більшовиків до здійснення «світової революції» стало причиною прискореної форсованої колективізації. Репресій проти „ класово ворожого" українського села, які в свою чергу спричинили голодомор 1932-1933 років.
Кількість померлих від терору голодом встановити досить важко. I дотепер немає точних даних про кількість жертв більшовицького терору, Існує велика кількість різноманітних версій, які належать як українським, так і іноземним дослідникам. Однак слід зазначити, що деякі дослідження не є обґрунтованими статистично і в них наводяться завищені цифри, які приваблюють тих, хто надто емоційно ставиться до подій минулого. В той же час нз Заході є відомі вчені. які твердять. що в 1932-1933 роках в Україні не відбувалося нічого особливого. С. Кульчицький звертає увагу на те що деякі історичні міфи небезпечні, бо здатні посіяти недовіру до очевидних явищ навіть таких як український голодомор". Необхідність об'єктивного наукового вивчення демографічних наслідків голодомору посилюється необхідністю спростування результатів „ сумнівних" досліджень. Першим повідомив про голод в СРСР англійський журналіст Малькольм Маггерідж. У березні 1933р. у газеті „Манчестер гардіан" було опубліковано його статтю, в якій він описав свої враження від поїздки по голодуючій Україні і Північному Кавказу. Ця стаття і ще дві наступних засвідчували масову загибель селян, але ніяких цифр не наводили. Перша кількісна оцінка полеглих від голоду з'явилася у зарубіжній пресі в серпні 1933 року. Газета „Нью-Йорк геральд трібьюн" опублікувала матеріал Ральфа Барнса, який написав про один мільйон загиблих від голоду. Буквально через кілька днів у пресі з'явилося свідчення Фредеріка Берчелла, за словами якого кількість загиблих становила 4 мільйони. Московський кореспондент «Манчестер гардіан» Уільям Чемберлен, який за завданням редакції відвідав Україну та Північний Кавказ. виїхав з СРСР і видав книгу „ Залізний вік Росії", де повідомлялося про охоплені голодом території з населенням 60 мільйонів і 3-4 мільйони померлих,
Суттєвим недоліком всіх наведених оцінок було те, що вони робилися без опори нз статистичні дані, „з пташиного льоту". Так, наприклад, у 1938 році Фред Біл видав у Лондоні книгу, де розповів проте, що іноземний робітник на харківському заводі дізнався від відповідального працівника, що Петровський (голова ВУЦВК) говорив про 5 мільйонів загиблих від голодомору на Україні. Подібні дані повинні розглядатися критично, особливо з огляду на політичне забарвлення питання про голодомор.
Після 1933 року демографічна статистика в СРСР була закрита, а офіційні цифри не могли бути основою для затримання достовірних результатів, тому що радянське керівництво заперечувало сам факт голодомору. Так, у січні 1937 року було проведено Всесоюзний перепис населення, дані якого не співпали з офіційними. Перепис свідчив, що у 1937 році в Радянському Союзі виявилося на 6 мільйонів людей менше, ніж на початку 1934, якщо вірити фальшивим цифрам. які оприлюднив Сталін у 1934. Авторитетний російський демограф Борис Урланіс зробив підрахунки. згідно яких на XVII з'їзді ВКП(б) у 1934 році Сталін завищив кількість населення СРСР на 10 мільйонів. Перепис 1937 року вивів на поверхню наслідки голодомору і це викликало граничне незадоволення більшовицького керівництва. Результати перепису було скасовано, начальника Центрального управління народногосподарського обліку I. Краваля - заарештовано і розстріляно Також було ліквідовано Демографічний інститут АН УРСР.
Голод 1932-1933 років відрізняється від попереднього (1921-1923) і наступного (1946-1947) тим, що спричинені ним демографічні втрати піддаються підрахункам. Перший радянський голод мав місце після майже семи років безперервної війни, а третій - після кривавої Другої світової війни. В обох випадках неможливо встановити хоча б приблизну кількість загиблих саме від голоду, відокремивши їх від тих, хто загинув на війні або виїхав з України.
Працівник Російського дослідницького центру Гарвардського університету в США Сергій Максудов дійшов висновку, що голод і репресії на Україні в 1927-1938 роках викликали демографічні втрати в 4,5 мільйонів людей. Ці результати було оприлюднено у 1983 році в українському журналі „ Сучасність". який в той час видавався в Мюнхені.
Також слід згадати про дослідження В. Кубійовича та В. Гришка, які намагалися визначити конкретну кількість жертв українського голодомору. У Кубійовича ця цифра складає 2.5, а у Гришка - 4,8 мільйони. Така значна розбіжність в результатах пояснюється дією багатьох факторів, а також недоступністю архівної джерельної бази.
Особливо слід відзначити роботи українського історика С. В. Кульчицького, який на основі ґрунтовних досліджень і, в тому числі, глибокого аналізу статистики, зробив висновок про те, що демографічні втрати населення України внаслідок голодомору 1932-1933 років становлять від 3 до 3,5 мільйонів людей.
„ Голод слід розглядати як соціально-біологічне явище, зміст якого складає постійне відчуття ненаситності людського організму їжею в межах необхідного відтворення його життєдіяльності. Психологічними ознаками голоду є природний потяг до їжі; перманентний позив на їжу; ненаситність, потреба їжі".
Голодомор 1932-1933 років є наслідком створення більшовицькою владою для селян нелюдських, антиприродних умов життя за допомогою цілого комплексу засобів: економічних, репресивних. каральних. організаційних та інших. Голодомор був спрямований на знищення, умертвіння людей і на деморалізацію, залякування тих, кому вдалося вижити, з метою придушення масового опору селям.
Голодомор відноситься якраз до тих страхіть, переживши які людина вже не може повернутися до абсолютно нормального життя. Голодомор відзначався надзвичайними проявами тваринно-хижацької природи людини: підвищеним станом агресивності, канібалізмом, трупоїдством та іншим „ Знавіснілі люди божеволіли, втрачали моральний і психологічний контроль над своїми вчинками, не відчували свою людську сутність. Вони їли собі подібних, споживали трупи загиблих, вбивали дітей, членів сім'ї, сусідів, родичів, односельців, просто перших-ліпших перехожих громадян і т і Морально-психологічна деградація голодуючого селянства дійшла своєї крайньої точки відліку, коли вже не спрацьовували будь-які загальнолюдські норми співжиття". Всі ці явища створювали загрозу для подальшого збереження суспільства, принаймні певної його частини. С. Кульчицький у одній зі своїх статей зазначає: „ Один з моїх старших колег по роботі, який у минулому працював на високій посаді в Москві. розповів мені у хвилину відвертості, що в його селі всі знали, хто кого з!їв, але жили з цими жахливими спогадами десятиліттями, замовчуючи їх". і це стосується не тільки якогось одного окремого села. Архівні документи свідчать про такі випадки, що сталися в Донецькій області під час голодомору. „...Колгоспник Бабенко Лука 28 березня у померлого брата відрізав голову, руки, ноги і викинув у річку, решту з'їв. ...Хрипова Ірина задушила свою онуку 9 років і з нутрощів готувала їжу. ...20 березня 1933 р в селі Булавинівка помер одноосібник Круподера Свиридон Миколайович 46 років. Жінка його... на підґрунті голоду... порубала труп на частини і склала у діжку з метою споживання...". Донецький обласний відділ ДПУ 6 квітня 1933 року повідомляв Донецький обком КП(б)У, що „ за період з 27.02 по 9.03 ц.р. включно по 21 району області зареєстровано 1008 голодуючих сімей... За період з 1 лютого по 9 березня ц.р. на підґрунті голоду по 12 районам області померло 267 чоловік, з них дітей (за не зовсім точним обліком) - 76 чоловік, з них до сімей одноосібників відноситься 20 дітей" 3 них у Новопсковському районі померло 117 людей, Біловодському - 32, Рубіжанському - 26. Міловському - 13. Троїцькому - 8, Старобільському - 45, Новоайдарському - 8.
Використовуючи голодомор, більшовики підривали внутрішні сили селянства Під час так званого „ розкуркулення" було знищено не тільки заможних селян -„ куркулів'. а й всіх інших, хто намагався чинити опір більшовикам або був просто „ класово ворожим елементом", що значно ослабило рух опору, бо село завжди було базою українського національного руху. Відомо: що тривале перебування в стані голоду знижує активно-вольові потяги людини до опору, перетворюючи вчорашніх бунтівників на покірних „трудящіхся". Масові репресії спричинили до зміни соціальної структури села, руйнації традиційних суспільних відносин. які довгий час існували в українському селі до колективізації. Нелюдські умови життя, які створили більшовики селянам. призвели до зростання імунодефіциту організму та зниження потенційних можливостей для спротиву захворюванням у голодуючих. Це викликало зростання смертності не тільки вщ самого голоду, а й від різноманітних хвороб, які його супроводжували.
Голодомор також позначився на ментальності українського селянства і. як слідство - на ментальності української нації. „ПІД ментальністю розуміють стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління. нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності суспільна, психологія... Ментальність являє собою глибинне джерело мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій".
Українська ментальність формувалася впродовж століть під впливом землеробства, яке з найдавніших часів було основним заняттям українців. Соціальна організація, культурні орієнтири світобачення - все це визначалося у великій мірі саме способом життя землеробів. Для того щоб упокорити українську націю, більшовики прагнули нанести удар по основі нації - по селу. Голодомор заставив українського селянина змиритися з колективізацією, з своїм безправним положенням. Тих, хто потенційно міг організувати і очолити активний опір вже не було. а пасивний спротив селянських мас згас, коли селянина було доведено до межі біологічної загибелі. Ю Котляр зазначає, що „ більшовицький підхід до селянського питання призвів до знищення індивідуального власника - справжнього носія української духовності". Руйнація традиційних цінностей суспільства в цілому і цінностей селянства зокрема. розлад психіки народу під час більшовицького терору в значній мірі пояснюють ганебні поразки Червоної армії на початку Другої світової війни, коли сотні тисяч радянських солдатів здавалися в полон до ворога. Селянин-власник, якого „ як клас ' винищили більшовики, був хорошим оборонцем своєї землі; чого не можна сказати про селян - колгоспників. За що їм було воювати? За повернення до колгоспного рабства^ На початку війни з фашистами воювали не самостійно мислячі воїни, які чітко усвідомлюють, за що і проти кого вони воюють: а схильний до паніки, дезорієнтований натовп з розладнаною психікою Орест Субтельний зазначає, що гітлерівці „ до грудня 1941р... контролювали близько 80млн чоловік, або 42% населення Радянського Союзу, й велику частину його економічного потенціалу, а також захопили 3,8млн радянських військовополонених.,, Відносна легкість, із якою ці люди були захоплені в полон, свідчила про те, наскільки байдуже ставилося багато червоноармійців до захисту радянської системи".
Голодомор 1932-1933 років та колективізація не могли не позначитися на економіці СРСР. Колективізоване селянство вже не мало особливої економічної зацікавленості у праці на радянську владу. Є. Шаталіна пише, що „ тут вступали в дію... морально-психологічні фактори. Будучи найманими працівниками в одержавлених колгоспах, селянство втратило право на розпорядження результатами своєї праці і відповідну винагороду за свій труд". Відсутність економічної зацікавленості людей у власній праці робило колгоспну систему неефективною, якою вона і залишалася до самого розпаду Радянського Союзу, Людей заганяли в колгоспи силою. тероризуючи людей, прирікаючи їх на голодну смерть. Підірване фізичне та психічне здоров'я селян унеможливлювало їхню ефективну, високопродуктивну працю. Таким чином, голодомор 1932-1933 років мав не тільки згубні демографічні наслідки для українського народу, але також і соціально-психологічні, і політичні, і біологічні, і економічні. Причому останні позначилися на всьому радянському сільському господарстві. Окреслити більш-менш об'єктивно розміри тіеї шкоди, якої завдав голодомор українській нації, дуже складно, Сьогодні ні серед науковців, ні серед інших авторів немає одностайної думки з цього приводу, як немає чіткої відповіді на питання, хто повинен нести відповідальність за страждання українських селян. Одні твердять, що „Російська Федерація оголосила себе спадкоємицею СРСР. ...Вона й повинна нести відповідальність перед громадянами України". Інші вважають, що нікому відповідати, бо ніякого голодомору взагалі не було. Якої б точки зору ми не дотримувалися в цьому питанні, ми не маємо права звинувачувати у голодоморі ні російський, ні єврейський, ні будь-який інший народ, бо більшовиками були і росіяни, і євреї, і українці. За злочинні дії більшовиків мають відповідати більшовики, а не народи, до яких вони належать.
Більшовики прагнули знищити селянство - осередок українського національно-визвольного руху Після голодомору український народ був деморалізованим і радянська влада вирішила. що з українським національним рухом покінчено. Але цього не сталося. Історія показала, що український народ знайшов в собі сили для розбудови власної держави. Сьогодні ми повинні пам'ятати, що без власної національної держави, без національної еліти, національної ідеї та народу, який може вистоювати свої національні інтереси нація не може існувати.
Література
1. Котляр Ю. В. Ментальність південноукраїнського селянина і голодомор 1932-1933 років. /; Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. Нзук Конф. Київ, 15 листоп. 2002 р - К.: МАУП, 2003 - 280 с
2. Кривоніс В. М. Соціальні функції органів „ правопорядку" в період голодомору 1932-33 рр. в Україні. /7 Український історичний журнал. - 2004. - №1 (454).
Кульчицький С. В. Опір селянства суцільній колективізації. // Український історичний журнал. - 2004. - №2 (455).
4. Марочко В. I. Геноцид в українському сєлі 1932-1933 років: історико-політологічний аспект. // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. Наук. Конф Київ, 15 листоп. 2002 р. - К.: МАУП; 2003. - 280 с.
5. Шаталіна Є. Голодомор: соціально-економічні. суспільно-політичні, морально-психологічні аспекти. // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: Міжнар. Наук. -теорет. конф., !<иїв; 28 листопада. 1998р,: Матеріали / Редкол.: С, Кульчицький (відп. ред.) та ін. - Київ - Нью-Йорк: Вид-вс М. П. Коць, 2000. - 536 с.
Страницы: 1, 2
