Історія Почаївської Лаври
1
КУРСОВА РОБОТА
ІСТОРІЯ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ
План
Розділ 1. Історія виникнення Почаївської Лаври.
1.1. Зародження та початок існування святині.
1.2. Перша фундаторка монастиря- Анна Гойська.
1.3. Магнат Андрій Ферлей - нищівник культурних надбань Почаєва.
Розділ 2. Почаївський монастир у ХVІІ столітті.
2.1. Ініціатор будівництва Успінського собору - Потоцький.
2.2 Формування головних фундацій монастиря.
Розділ 3. Святиня на порозі ХХІ століття.
3.1. ХХ - початок ХХІ століття для Лаври.
3.2. Амфілохій (Головатюк, 1894-1971) - новий світильник віри і благочестя монастиря в ХХ-му столітті.
3.3. Храми Почаївської Лаври.
Висновки.
Використана література.
ВступОй зійшла зоря вечоровая,Над Почаєвом стала.Виступало турецьке військо,Як та чорна хмара.Турки з татарами брами облягалиМонастир звоювати.Мати Божая ПочаївськаБуде нас рятувати.Отець Желізо з келії вийшов Та слізьми умліває…“Ой, рятуй-рятуй, Божая Мати,Монастир загибає !…”Ой вийшла-вийшла Божая Мати,На хрест вона стала,Кулі вертала, турків убивала,Монастир врятувала.А ми, люди, всі християни,До Бога всі ударяймо, -Матері Божій Почаївській Поклін всі воздаваймо!М. ЛеонтовичЯсної, погожої днини, коли прозорі долі мальовничого волинського ландшафту відкриваються оку аж до самого горизонту, з передньої тераси Успенського собору Почаївської Лаври можна досить виразно розгледіти силует костельної вежі колишнього домініканського монастиря в Підкамені. У просторовому вимірі лише чотирнадцять кілометрів розділяють ці дві християнські оселі, поміж якими сьогодні пролягає адміністративна межа двох західноукраїнських областей - Тернопільської та Львівської.
Як буде видно з подальшого викладу, загальна історія, і мистецька спадщина Почаївської Лаври органічно уособлюють своєрідне пограниччя поміж православною та католицькою парадигмами, в найширшому розумінні, поміж Сходом та Заходом.
Розпочинаючи роботу над курсовою, я був впевнений, що Почаївська Лавра відноситься до категорії відносно малодосліджених у вітчизняній історіографії. Особливо це стосується долаврської доби його розвитку.
Тому в курсовій роботі, яка базується на наявних літературних джерелах і на моїх власних розвідках, головним було поєднати досить різноманітний матеріал з однозначно верифікованими історичними фактами, постійно залишаючись на грунті об'єктивності й неупередженості.
З огляду на вищесказане, історії Почаївської Лаври присвячені розділи у загальних працях та цілі монографії. Проте одним з найвизначніших досліджень з цього питання є “Фортеця православ'я на Волині - Свята Почаївська Лавра” Митрополита Іларіона (Огієнка І.І.) [11]. Вказана праця є неоціненним джерелом з історії святині.
Із загальних робіт, які присвячені цій темі я скористався працями Лотоцького, Білецького, Гудими, Дубилка, Жука, Логвина, Ричкова, Хайнацького, Янка [10,2,3,4,6,14,19,20]. Серед них, особливо хочеться виділити книгу Печкова “Почаївська Свято-Успенська Лавра”, яка заслуговує на увагу своїми новими, цікавими науковими теоріями та поглядами щодо історії зародження та розвитку храму.
Дослідженню історії Почаївської Лаври присвячена робота Дубилка “Почаївський монастир в історії нашого народу” [4], яка є різносторонньою щодо висвітлення життя Лаври в різні періоди часу.
Під час дослідження теми курсової роботи сформувався матеріал, який дав можливість висвітлити проблему меценатства Почаївській Лаврі.
На жаль, окремі праці з цього питання ще не написано, а інформацію доводилися збирати по різним джерелам у роботах Жука, Гудими.
Отож, з опрацьованої літератури можна сказати, що вона всебічно і різносторонньо висвітлює історію Почаївської Лаври, але залишаються ще білі плями, які потребують свого дослідження.
Об'єктом курсової роботи є : історія Почаївської Лаври.
Мета курсової - дослідити роль монастиря і історичній долі українського народу.
Завдання курсової роботи:
прослідкувати історичний розвиток святині;
дати характеристику ролі Лаври у культурному житті України.
Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків та використаної літератури. У вступі визначається актуальність, об'єкт, мета, завдання курсової роботи. Основна частина складається з трьох розділів, де аналізується і розкривається тема роботи, а у висновку підсумовуються основні положення мого досліду.Хотілося б висловити сподівання, що курсова робота задовольнить і дасть змогу глибше осягнути непрості шляхи становлення й розвитку надбань вітчизняної історії культури та мистецтва.
Розділ 1. Історія виникнення Почаївської Лаври.
1.1. Зародження та початок існування святині.
Історія Почаївського монастиря охоплює майже вісім сторіч і не замикається в його мурах, а відзеркалює той стан, що був майже на всіх просторах України.
Оригінальних документів про початки існування монастиря на Почаївській горі немає. Все, що написане про перші сторіччя - це легенди. Але дослідники гадають, що легенди постали не лише на самих розповідях, але й мали удокументовану підставу, коли брати до уваги характер тих описувань, що сягають трьох чи чотирохсотлітньої давнини.
На підставі деяких записів, що сягають початків і збереглися в архівах, історики твердять, що в монастирі були літописи, але вони, мабуть, пропали під час нещасливих та злочинних подій, таких як : грабування монастиря польським шляхтичем Андрієм Ферлеєм 1623 року; під час великої пожежі 1626 року; під час нападів і заколотів у монастирі, що їх робив граф Станіслав Тарнавський з участю інших шляхтичів та єзуїтів.
Існує ще й інше припущення : коли царський уряд приказав уніятським монархам забратися з монастиря, де вони перебували 110 років, то можливо, що всі літописи були потайки забрані, або десь вони затратились; але й на такі припущення нема документів.
Однак збереглися два документи, які частково дають уявлення про початки пустельного життя монархів на Почаївській горі. Один документ вказує на дату 11 лютого 1213 року. Другий, написаний польською мовою уніятським монархом в Почаєві, позначений датою 13 липня 1732 року., цікавий тим, що в ньому, так як і в першому рукописі, розповідь починається теж від 1213-го року.
Семен Антонович Жук, дослідник монастирського архіву в Почаєві, написав що “ В рукописній книзі позвів з 1661 року, яка переховується в лаврському архіві в т. ІІ на 144 і слідуючих сторінках згадується, що ще до того часу існувала інша книга під назвою “Пам'ятники Почаївського монастиря”. Ця книга початки ченців на Почаївській горі відносить до 1240 року. На превеликий жаль у лаврській бібліотеці немає цього високовартісного пам'ятника” [6. ст.3].
Історичні дослідники приєднуються до тієї дати - 1240 року. Гадають, що до того часу на Почаївській горі вже існувала чернеча оселя, що після нападу татарської орди хана Батия, після знищення церков і монастирів у Києві, монархи, які не згинули, втекли в лісові гущі і там залишились жити.
Історики також досліджували походження назви “Почаїв”. Існують дві версії. Науковці приєднуються до першої, що в Києві був потік, який звався Почайна. Там був монастир, якого татари зруйнували. Той потік злився з Дніпром під час повені 1712 року. Дослідники вважають, що ті монархи, які втекли з того монастиря аж на Волинь, своєму новому пристановищу дали назву Почаїв.
Але історик - отець М. Трипольський робить інші висновки. Він думає, що та назва складається з двох слів - “Поча Діва”, що мало б означати, що Пречиста Діва почала творити чуда і каже, що в живій, поточній мові слово Діва втратило звук першої приголосної літери “Д” і кінцеву голосну літеру “а”; так з виразу двох слів “Поча Діва”, витворилось слово - назва Почаїв.
Для підтвердження такого висновку отець М. Трипольський вказує на документ під назвою “Дипломат”. Це акт дарування маєтку Михайла Центера і його дружини Почаївському монастиреві 11 лютого 1213 року.
Початок змісту того акту такий : “Дипломат”. Во ім'я Отца, Сина і Святого Духа, Тройца Єдиносущная і Нерозділимая. Се аз раб Владиці моєму Господу Богу і Спасу нашому Ісусу Христу троічеський поклонник Михаіл Центер, Воєвода Божію Милостію, господар землі чуда Пресвятої Діви Марії - Поча Діва… і супруга Єлена Михайла Центер, дали і потвердили сему монастирю… десять волоків с лісом і хутір Колената, десять домов с млини на реке і чотири пасіки с пчели і с весь приход і да поставлять от се да на перед (себто від нині й на майбутнє) молебніци наші клаугери (з грецького - ченці). [1.ст.5].
До теми назви “Почаїв” митрополит Іларіон написав : “Жодні давні історичні джерела 13, 14 і 15 віків ніколи й ніде не згадують ані Почаєва, ані монастиря”. Але в розповіді про землевласників - Василя й Анну Гойських, митрополит Іларіон згадує, що до їх маєтностей “… входили села Орля, Совчичі, Комната і Старий Почаїв”. [11.ст.27].
Про початок Почаївського монастиря митрополит Іларіон наводить уривки з рукописної книги, яка має дату 13 липня 1732 року. Книгу ту написав польською мовою невідомий уніятський монарх у Почаєві. На прикінці 12-го віку жив біля Почаївської гори побожний муж Туркул; у сні йому являлась Божа Мати. Десь року 1213-го прибув чернець з Афону на ім'я Мефодій. Туркул розповів Мефодієві про свої видіння Божої Матері. Чернець Мефодій вибрав на горі високу липу, очистив стовбура і намалював образ Божої Матері так, як вона уявлялась у сні побожному Туркулові. Чернець Мефодій багато розповідав про святу Гору Афон. “…він сильно підняв на дусі побожного туркула, який також пішов на Схід; мабуть бував у Києві і в кінці подався на Афон…, там зустрів ченця Мефодія і намовив його вертатися на Почаївську Гору. Біля них згуртувалися і інші ченці зі Сходу. І року 1220-го невеликий монастир - скит був закінчений, а біля нього були побудовані й окремі оселі - келії для монархів - пустельників. Того ж 1220-го року Священноієрей Мефодій освятив нову Церкву на честь Святого Преображення. Настоятелем став о. Мефодій ”.
Святих чудес у Почаївському монастирі було багато, але це зокрема, довга тема для теологів. Але існує легенда про чудесне з'явлення Матері божої на Почаївській горі в 1261 році. Про це чудо так говорить Галятовський : ”Іоан Босий з села Почаєва виділ на скалі стоячую Пречистую Богородицю. Перед нею стоял чернець, котрий в скалі мешкал і повідал тому Іоану Босому і хлоп'ятам з села Почаєва пасучи овци на горі близько скали, ж Пречистая Богородица стояла на тій скалі, которой там стопа єсть вирита і завше ся в той стопі чиста вода знайдуєт, которою розмаітії хвороби улечаются. - На той скалі церков знаменитая, мурованая і при церкві монастир знаменитий, муром в коло обведений в землі на Волині знайдується, і монастир от села Почаєва називається Почаївський ”.
Формально документована історія Почаївського монастиря починається 1527 року. Це грамота, написана старою українською мовою, видана польським королем Зигмунтом І-м Крем'янецькому старості Якову Монтовтовичу, щоб він не побирав податків і не втручався в справи почаївських землевласників - Вачиля і Анни Гойських, і щоб під час свята Успіння Пресвятої Богородиці в Почаєві не брав податків від людей, які привозили на продаж харчові продукти.
Короткий уривок з цієї грамоти має такий зміст: “Ми з ласки нашої то єму одпустили, і ти би що до твого не висилал і ярмарочних доходов брати і людей судити не веліл, і ні вошто не вступовал і дал в том покой конечно”[8.ст.29].
Отже, історія виникнення Почаївської Лаври складна і охоплює майже вісім сторіч. Все, що написане про перші сторіччя - це легенди. Але дослідники гадають, що легенди поставлені не лише на розповідях, а й мали документовану підставу.
1.2. Перша фундаторка Почаївського монастиря - Анна Гойська.
1559 року, грецький митрополит Неофіт подорожував по Україні, був на Волині. Затримався він у родинному замку Гойських в Орлі -10 км від Почаєва. Там митрополит Неофіт подарував Анні Гойській ікону Божої Матері. Та ікона була у каплиці Гойських понад 30 років і прославилася чудесністю. Після прозріння, від народження сліпого, брата Анни - Пилипа Козинського, Анна Гойська, будучи глибоко вражена тим чудом, уважала, що таку велику святиню вона недостойна довше затримувати у своєму маєткові і подарувала ікону Почаївському монастиреві 1597 року. З того часу та ікона в народі популярно зветься Чудотворний Образ Почаївської Божої Матері. Того ж 1597 року 14 листопада Анна Гойська подарувала монастиреві велику частину своїх земельних маєтностей і написала грамоту - акт дарування.
“Я, Анна Тихонівна Єрофеєвна Гойська, судинно (вдова по судді) земськая Луцькая, визнаю й оголошую цим своїм листом… У моїй маєтності при селі Почаєві з давніх часів знаходиться мурована Церква на честь Успіння пресвятої Богородиці, то щоб при тій церкві було постійне Боже Благослов'я, я постановила побудувати й заснувати при ній монастиря, щоб жили в ньому 8 ченців, люди добрі, побожного життя, і не іншого Усповідання, як Грецького, Східної Церкви, і два дяки. На утримання їх у тому монастирі я надаю тій Святій Церкві і будучи при ній монастиреві, і надала на вічні часи так, що це надання не можуть ніколи порушити ані я, ані потомки мої, які після мене будуть володіти тим маєтком Почаєвом, шість чоловік селян у тому моєму маєткові Почаєві поселених на Горі проти мого Почаївського двора. А до того даю орного і неорного поля з дібровою десять волоків на три руки, у кожній руці по десять волоків на три руки, у кожній руці по десять різів (ділянок). А крім того ліс, що біля тієї церкви, з полем і сінокосами, що все зазначено знаками і написами… Усіх написів біля монастиря, лісу, поля й сінокосу 32. Для удержання тієї Церкви, монастиря й ченців щорічно давати по 30 кіп литовських грошей, зо всіх моїх маєтків…, давати щорічну десятину зо всього збіжжя, яке належить Почаївському двору.
А Ігумен мусить бути чоловік Християнської Віри Східної Церкви, Святих Правил нашого Грецького Ісповідання… Судити незгоду в монастирі має Владика не іншого Ісповідання, а тільки Грецького, Східної Церкви. А на кожного,хто порушить у чому цю мою волю на користь монастиря, нехай буде на ньому анатема і всяке неблагословення з прокляттям” [14.ст.20].
Цей заповіт написаний у Почаєві. Підписали його чотири свідки: Макар Ледуховський, Василь Малинський, Кіндрат Хорошко і Григорій Баковецький”. [6.ст.20].
Із заповіту Анни Гойської та із книжок Іоаникія Галятовського: “Новоє небо з новими звіздами” і “Гора Почаївська” відомо про те, що перед 15 сторіччям на Почаївській Горі, крім Дерев'яних була також мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, але хто і коли будував ті церкви - невідомо.
Фундація Анни Гойської сталася один рік після проголошення Берестейської унії 1596 року. З історії України відомо, що після проголошення тієї унії, на Правобережній Україні, від Сяну до Дніпра, і на землях Білорусії почалась ворожнеча і боротьба; спочатку між духовенством і міською елітою, а пізніше та боротьба перенеслася на народні маси. Найперше поляки навертали на унію міську православну еліту; обдарували її різними шляхетськими титулами, урядовими становищами і земельними наділами. Вслід за тим - навертали на унію українських православних землевласних аристократів, бо після навернення феодалів - легко було навертати селянське простолюддя, яке, у кріпацькому положенні, було тотально узалежнене від своїх панів-поміщиків. Крім того, спротив серед народних мас з року в рік дуже поширювався.
Після того, коли Чудотворний образ Божої Матері був принесений на Почаївську гору в церкву Успіння Пресвятої Богородиці; коли монастиреві було подаровано землю і на горі почали будувати монаший гуртожиток,- слава Почаївського монастиря розносилась по всій Україні. У монастирях збільшувалась кількість монархів, щороку прибувало більше людей-богомольців; життя монархів у монастирі набирало організованого характеру. У процесі розвитку боротьби з уніятством, Почаївський монастир з року на рік ставав православною твердинею на Волині, а тому мусив мати відповідних керманичів-адміністраторів.
Таким керманичем і першим ігуменом Почаївського монастиря став отець Іов Залізо. Отець Іов був родом своїм походив з Коломийщини. На десятому році свого життя вступив до Угорницького монастиря на Галичині. Маючи 12 років, прийняв чернечий постриг. На 30-му році життя був посвячений в чин ієромонаха; він був прикладом аскетичного чернечого життя й моральної завершеності; чутка про отця Іова дійшла до Волинської Землі.
Основоположник Чеснохресного монастиря в Дубні князь Костянтин Острозький, просив ігумена Угорницького монастиря дозволити отцю Іову поселитися в Дубенському монастирі. До Дубна отець Іов прибув 1582 року. Там його монахи обрали ігуменом і він тим монастирем правив 20 років. У боротьбі проти напастей польських єзуїтів - отець Іов здобув собі славу ц велику повагу між монархами й серед навколишнього населення. У боротьбі отець Іов послуговувався розумною тактикою й організаційним хистом в обороні монастиря і православних церков Дубенської округи.
Учень і життєписець отця Іова - монах Досифей написав так: “Віддана праця отця Іова помножила його славу, але й збільшила йому число ворогів…, отець Залізо, тікаючи від людської слави й бажаючи мати лише славу від єдиного тайновидця Бога, потайки залишив монастир і подався на Гору Почаївську-здавна світлостю чудес многих осіяну” [8.ст.20].
Отець Іов прибув до Почаєва 1602 року. Запис монаха Досифея, про таємне залишення Чеснохресного монастиря в Дубні, митрополит Іларіон оспорює, думаючи, що отець Іов зробив це на прохання Анни Гойської і за згодою князя Костянтина Острозького. Інші історики той таємний відхід бачать і тлумачать як тогочасну необхідність тому, що отець Іов був широковідомим оборонцем православ'я і, що єзуїти за ним стежили та й по дорозі могли б його вбити.
У Почаївському монастирі отець Іов не зміг жити схимним життям - постом і молитвами у яскині. Його там обрали ігуменом і він мусив керувати всіма справами монастиря і захищати його від польських магнатів і єзуїтів.
Князь Костянтин Острозький помер 1608 року. Його син Януш, вихований єзуїтами, став фанатичним католицьким поклонником римського центру. Під його охороною єзуїти збільшили наступи й насильство і невдовзі забрали Чеснохресний монастир у Дубні.
Після смерті у 1617 році Анни Гойської монастир у Почаєві став головним об'єктом напастей польської шляхти, єзуїтів а побіч діяли також українські уніятські місіонери. Однак монастир, під керівництвом отця Іова Заліза, все ще був твердинею українського православ'я, слава якого лунала по всій Україні.
Отже - Анна Гойська, яка була першою фундаторкою Почаївського монастиря зробила багато для того, щоб слава його постійно розросталася. Для цього вона віддала багато земель під будівництво храмів і робила великі пожертви монахам.
