Історія селянського повстання під проводом Івана Болотникова
нший, авангардний, загін Болотникова зайняв в цей час село Загір'я біля річки Данилівки, перетворивши її на укріплений табір. Кілька сот саней були поставлені в три ряди, один ряд на другий, набиті щільно сіном і соломою, тісно пов'язані один з одним і облиті водою. Вода замерзла, і вийшло крижане зміцнення. Надовго його, звичайно, не вистачило. Проте завдяки цьому прикриттю протягом деякого часу 10-тисячний загін повстанців з успіхом відбивав напад стотисячним царського війська. Врешті-решт, табір був оточений і узятий військами Шуйського в першій половині листопада [10, c.90].Незабаром після взяття Загір'я царськими військами, 15 листопада 1606, поміщицьке ополчення на чолі з Ляпуновим і Сумбуловим зрадило повсталим і перейшла на бік царя Шуйського. Ляпунов в нагороду за зраду отримав сан думного дворянина. Болотников продовжував зміцнювати село Коломенське і 26 листопада перейшов у наступ.Цілі повсталих.Головним завданням повстання було знищення кріпосницьких відносин, ліквідація феодальної експлуатації і гніту. У цьому полягав зміст тих закликів, з якими Болотников звертався у своїх "листах" (прокламаціях) до "боярських холопів" і бідноти Москви та інших міст. Заклики Болотникова зводилися до того, щоб повсталі городяни "побивали бояр. гостей і всіх торгових людей", а селяни розправлялися б з феодалами в селі, захоплювали їхні землі і ліквідували кріпосницьку залежність. Політичним гаслом повстання Болотникова було проголошення царем "царя Дмитра". Віра в нього була властива не тільки рядовим учасникам повстання, але й самому Болотникову, який називав себе лише "великим воєводою" "царя Дмитра". Цей ідеальний "цар Дмитро" не мав нічого спільного з польським ставлеником Лжедмітрія I. Гасло "хорошого" царя представляв собою своєрідну селянську утопію [4, c.69].Розширення території повстання.У період походу на Москву до повсталих приєднувалися нові міста і області. Спочатку примкнули до повсталих сіверські, польські і українські міста (розташовані на південно-західному кордоні Російської держави), а потім рязанські і берегові міста (прикривали Москву з півдня); пізніше повстанням були охоплені міста, що лежали у литовської кордону, - Дорогобуж, Вязьма, Рославль, тверські передмістя, Калуга та ін., низові міста - Муром, Арзамас та ін. До моменту приходу війська Болотникова до Москви повстанням було охоплено понад 70 міст.Одночасно з повстанням Болотникова розгортається боротьба на північному сході в містах В'ятсько-Пермського району, на північно-заході - у Пскові й на південно-сході - в Астрахані. Спільною рисою подій у містах всіх трьох районів була боротьба між вищими і нижчими шарами посаду, що явилася результатом класових протиріч всередині міського населення. У містах В'ятсько-Пермського району в 1606 р. населення міст розправлявся з представниками царської адміністрації, що посилаються сюди для збору "даточних" людей і грошових податків. Одночасно відбулися виступи городян проти верхівки посаду, зокрема старост, що обиралися з числа "кращих людей" [25, c.58].Найбільш гострою і яскравою була боротьба у Пскові. Тут вона розгорнулася між "великими" і "меншими" людьми. Боротьба псковських "менших" людей носила яскраво виражений патріотичний характер. "Менші" люди вельми рішуче протидіяли планам зрадників - "великих" людей, які мали намір віддати Псков шведам. Відкрита боротьба "великих" і "менших" людей почалася в другій половині 1606 р., закінчилася ж вона значно пізніше придушення повстання Болотникова.Одним з найбільших центрів боротьби під час повстання Болотникова була Астрахань. Астраханські події далеко виходили за хронологічні рамки повстання Болотникова. Уряду вдалося придушити цей рух лише в 1614 р., початок ж відкритої боротьби в Астрахані відноситься ще до останнього року царювання Годунова. Астрахань була одним з найбільш стійких центрів боротьби. Повстання в місті було спрямовано не тільки проти дворян, а й проти торгових людей. Рушійною силою астраханського повстання була найбідніша частина міського населення (холопи, Ярижка, робітні люди), крім того, у повстанні активну роль відігравали стрільці і козаки. Висунуті астраханським низами "принци" (один хлоп, а інший селянин Пашенний) докорінно відрізнялися від таких самозванців, як Лжедмітрій I і згодом Лжедмітрій II, що були ставлениками іноземних інтервентів [35, c.63].Відсутність зв'язку між повсталим населенням окремих міст зайвий раз підкреслює стихійний характер повстання Болотникова.Облога Москви.Переправившись через Москву-ріку, він попрямував до Рогожской, або Гонной, слободі. Частина ополчення залишилася на іншій стороні Москви-річки для загородження шляху резервів із Смоленська. Знемога Пашков став у Червоному селі з тим, щоб перервати повідомлення Москви з Ярославлем.Просуваючись від Калуги, повсталі здобули перемогу над військами Василя Шуйського біля села Троїцького (під Коломною) і в жовтні підійшли до Москви. Приблизно до цього часу до Москви підійшли головні резерви царської армії: нові ратні сили, мобілізовані Шуйським, загони воєводи Количева, придушував повстання селян у Волоколамському окрузі, воєводи Полтева, що воював в Дорогобужі і Вязьмі, і загони поміщиків з Твері, Стариці і Ржева. Облога Болотникова викликала в Москві брак хліба та сильну дорожнечу. Жителі Москви готові були передатися Болотникову.1 - 2 грудня Шуйський вивів всі свої сили проти Болотникова. Бій відбувався у села Котли. У розпал бою, у вирішальний момент, Пашков з 500 бійців зрадив повсталим селянам і перейшов на бік Шуйського [17, c.50].Облога Москви з'явилася кульмінаційним пунктом повстання. Положення в обложеній столиці було вкрай напруженим внаслідок загострення класових протиріч серед населення Москви. Ще до приходу Болотникова уряд, боячись народних мас, замкнули в Кремлі. Облога ще більше загострила обстановку. У Москві з'явилися прокламації ("листи") Івана Болотникова, в яких він закликав населення до здачі міста. Болотников посилав у Москву своїх вірних людей, перед якими ставив завдання піднімати народні маси на боротьбу. Проте вже в цей період позначилися слабкі сторони повстання, що призвели потім до його спаду і придушення.Загони Болотникова не були ні однорідні за своїм класовим складом, ні єдині за своєю організацією. Їх основне ядро складали селяни, холопи і козаки, які й надалі залишилися вірними Болотникову і боролися до кінця. Що приєднуються ж до Болотникову у міру його просування до Москви дворяни змінили на певному етапі повстання і перейшли на бік уряду Василя Шуйського [19, c.66].Облягавши Москву армія Болотникова налічувала в своїх лавах близько 100 тис. чоловік. Вона розпадалася на напівсамостійних загони, які мали на чолі своїх воєвод (Сумбулов, Ляпунов, Пашков, Беззубцев). Іван Болотников був "великим воєводою", який здійснював верховне командування [13, c.77].Уряд Шуйського вжив ряд заходів з метою розкладання армії Болотникова. У результаті цього зрадили Болотникову випадкові попутники і дворянсько-поміщицькі елементи - Рязанцев на чолі з Ляпуновим і Сумбуловим. Пізніше зрадив Болотникову знемога Пашков. Це був великий успіх Василя Шуйського в боротьбі з Болотникова.Поразка Болотникова під Москвою була швидкою.27 листопада Василь Шуйський вдалося завдати поразки Болотникову, а 2 грудня виграти вирішальну битву біля села Котли. Поразка Болотникова під Москвою відбулося в результаті зміни співвідношення сил борються сторін. Наприкінці листопада Шуйський отримав велике підкріплення: на допомогу йому підійшли смоленські, Ржевського та інші полки. В армії Болотникова також відбулися зміни, послабили її: до цього часу відноситься зрада знемоги Пашкова, який перейшов 27 листопада на бік Шуйського разом зі своїм загоном. Поразка Болотникова 2 грудня докорінно змінило обстановку в країні: воно означало зняття облоги Москви, перехід ініціативи в руки воєвод Шуйського. Цар жорстоко розправився із захопленими учасниками повстання. Проте боротьба повсталих селян і холопів не припинилася."Різанина тут була незвичайна і в полон захопили до 6000 чоловік". У Москві всі тюрми були переповнені полоненими. Багато полонені були розподілені серед населення і замкнені в підвали під палатами та наказами. З полоненими жорстоко розправлялися. "Щоночі в Москві їх водили сотнями, як ягнят на забій, ставили в ряд і вбивали, як биків, б'ючи палицею по голові, а тіла спускали в лід, у річку Яузу" [20, c.73].Розділ ІІІ. Калузький період повстання, облога Тули та взяття в полон І. БолотниковаДійшовши до Калуги, Болотников зміцнився тут і тримався всю зиму. Царські війська таборували під Калугою, і в їхньому таборі йшла весела, розгульна життя. Болотников виробляв неодноразові вилазки, які завдавали великої шкоди царським військам. Маса говорить, що царська армія втрачала щоденно 40 - 50 осіб, тоді як повстанці - 1 - 2. Одночасно з облогою Калуги Шуйський направив в головні осередки селянських повстань п'ять великих загонів. Двома цими загонами був розбитий при річці Вирка загін повстанців під командуванням Мосальськ, що йшов у Калугу на виручку Болотникова. У цей час військами Шуйського були взяті Арзамас і Алексин, звільнений від облоги Нижній. Але під Тулою і Веньова урядові загони зазнали невдачі.Після поразки під Москвою головними базами повстання стають Калуга і Тула. Район, охоплений повстанням, не тільки не зменшився, а, навпаки, розширився, включивши в себе міста Поволжя. У Поволжі проти кріпосників виступили татари, мордва, марі і інші народи. Таким чином, боротьба йшла на великій території. Особливо гострим було становище в районі Рязані - Брянська і в Середньому Поволжі, не загасав боротьба і в Новгородській-Псковської області, на півночі та в Астрахані. Крім того, що виникло на Тереку руху, очолюваного самозванцем "царевичем" Петром, уявним сином Федора Івановича (це ім'я взяв Ілля Горчаков, походив з посадських людей міста Мурома), до початку 1607 переріс рамки суто козацького виступу і злилося з повстанням Болотникова. Уряд Шуйського прагнуло придушити всі центри та осередки повстання. Болотников був обложений у Калузі військами Шуйського. Безуспішна облога Калуги тривала з грудня 1606 р. по початок травня 1607 р. У другому найважливішому центрі повстання - Тулі знаходився "царевич" Петро [28, c.54].Безуспішність спроби Василя Шуйського одним ударом завершити розгром повстання Болотникова показала, що, незважаючи на поразку під Москвою, сили повсталих були далеко ще не зломлені. Тому продовжуючи боротьбу проти основних сил Болотникова під Калугою, уряд Шуйського одночасно вживає заходів і для придушення повстання в інших районах.Поки Болотников із загоном сиділи в облозі в Калузі, царські воєводи двічі намагалися підпалити місто. У перший раз вони, зігнавши для рубки лісу навколишнє населення, зробили дерев'яну гору, яку підкотили до міста і хотіли підпалити, розраховуючи на те, що вітер перенесе пожежа на стіни міста. Але Болотников, зробивши вилазку, спалив гору тоді, коли вона була ще далеко від міста. Другий раз, на початку травня, воєводи повезли до міста дерев'яну гору-вал, за якою під прикриттям тур йшли війська. Повстанці, дізнавшись про цю затію, повели зустрічний підкоп до гори і, коли вона була вже готова і на ранок повинна була бути посунути впритул до обложеному місту, вночі заклали в цей підкоп порох, і гора разом з царським військом злетіла на повітря. Скориставшись, цим, обложені зробили вилазку і розбили що бігли в страху залишки царського війська. Вбито було, до 15 тисяч осіб. Панікою було взято все військо, аж до воєвод. Тільки зрадник, Пашков зі своїм загоном, що став тепер надійною опорою боярський уряду, разом зі Шуйським намагався затримати втікачів і прикривав їх своїм загоном.Боротьба під Калугою завершилася в травні 1607 р. битвою на річці Пчельне, де війська Шуйського були вщент розбиті і втекли. Поразка військ Шуйського і зняття облоги Калуги означало величезний успіх повстання Болотникова. Це призвело до гострого конфлікту між царем і боярами, що вимагали зречення Василя Шуйського [22, c.59].Після поразки військ Шуйського на Пчельне і зняття облоги з Калуги Болотников відійшов до Тули і об'єднався там з "царевичем" Петром. Незабаром Болотников залишив Калугу і пішов у Тулу, яка на той час була вже взята загонами Петра Ілейко. Перемога, здобута Болотникова, привела в паніку уряд Шуйського. Негайно була проведена свого роду загальна мобілізація війська, або, як це тоді називалося, великий збір даточних людей з усіх волостей, і збір грошей та зміст цих бійців, яких збирали у Серпухові.Підтримка дворянства була отримана Шуйським завдяки низці заходів. Одним з найважливіших серед них було законодавство з селянського питання. Справа розшуку селян-втікачів в результаті суперечливого законодавства Бориса Годунова і Лжедмитрія I знаходилося в дуже заплутаному стані. Через селян-втікачів йшла гостра боротьба між землевласниками. Укладення 9 березня 1607 р., яке було основним законодавчим актом уряду Шуйського з питання про селян, мало своєю метою припинення селянських переходів від одного землевласника до іншого. Укладення встановлювало 15-річний термін для розшуку селян-втікачів. Видання цього закону відповідало вимогам землевласників і в першу чергу поміщиків. Воно повинно було спричинити за собою припинення гострої боротьби з-за селян-втікачів між окремими групами землевласників, а отже, і об'єднати їх для боротьби з Болотникова. Законодавство Шуйського, зміцнюючи кріпацтво, погіршувало становище селян. Політика Шуйського щодо селян і холопів була підпорядкована цілям придушення повстання Болотникова [30, c.83].21 травня 1607 р. Василь Шуйський розпочав новий похід проти Болотникова і "царевича" Петра, закріпилися в Тулі. У Серпухові були зосереджені війська, призначені для облоги Тули, на чолі яких став сам цар. Перша зустріч царських військ із загонами Болотникова сталася на річці Восьме і закінчилася поразкою повсталих. Невдалим для Болотникова було і битва на річці Вороний (в 7 км від Тули). Шуйський почав облогу Тули, чотиримісячна оборона якої з'явилася заключним етапом в історії повстання Болотникова.Незважаючи на чисельну перевагу військ Шуйського, обложені мужньо захищали Тулу, відбиваючи всі штурми ворога. Восени на річці Упе облягають була зроблена гребля, яка викликала повінь. Вода залила в Тулі погріб з боєприпасами, зіпсувала хлібні і соляні запаси. Але і положення Василя Шуйського під Тулою було складним. У країні йшла безперервна боротьба селян і холопів. З'явився новий самозванець, який оголосив себе в місті Стародубі-Сіверському "царем Дмитром". Цей авантюрист, висунутий ворожими Російській державі польськими феодалами, широко використовував соціальну демагогію, пообіцявши селянам і холопів "вільність". Ім'я "царя Дмитра" спочатку привертало до самозванцю широкі народні маси. У вересні 1607 Лжедмитрій II розпочав похід з Стародуба на Брянськ [37, c.76].У цих умовах Шуйський зробив переговори із захисниками Тули про капітуляцію, обіцяючи збереження життя обложеним. Виснажений гарнізон Тули здався 10 жовтня 1607, повіривши обіцянкам помилковим царя. Падіння Тули було кінцем повстання Болотникова.20 жовтня Болотников, Петро Ілейко, князь Шаховський та інші були привезені до Москви. Петро Ілейко був страчений, відкрито. Закуті в залізо Болотников і "царевич" Петро були доставлені до Москви.Відразу ж після повернення Василя Шуйського в Москву "царевич" Петро був повішений. На розправу ж з подоланням вождем повстання Іваном Болотникову Шуйський зважився лише через півроку після взяття Тули. Іван Болотников був відправлений у Каргополь і там в 1608 р. був спочатку засліплений, а потім втоплений [40].Повстання Болотникова було придушене. Це було повстання селян і холопів, спрямоване проти феодалів. Хоча рух Болотникова і йшло як ніби під прапорами Лжедмитрія, але воно носило інший класовий характер. ВисновкиПовстання Болотникова, що охопило величезну територію, є першою селянською війною в Росії. Кріпосні селяни становили основну рушійну силу повстання. Причини, що викликали його, коренилися в тих відносинах, які існували між селянством і феодалами-землевласниками. Повстання Болотникова відноситься до часу різкого посилення кріпосницької експлуатації селянства, юридичного оформлення кріпосного права. Здійснення цілей повсталих під керівництвом Болотникова селян і низів посаду могло б призвести до істотних соціальних змін в житті країни, до ліквідації кріпосницького ладу.Селянські повстання епохи феодалізму (у тому числі й повстання Болотникова) носили стихійний характер. Це виражалося, зокрема, в тому, що повстанці не мали програми перебудови суспільства. Вони прагнули зруйнувати існуючий кріпосницький лад, але не знали, як побудувати новий. Замість цього вони висунули гасло заміни одного царя іншим. Відсутність ясної програми обмежило завдання руху боротьбою з конкретними носіями гноблення в тій чи іншій місцевості без встановлення скільки - небудь міцного зв'язку між різними вогнищами повстання, викликало організаційну слабкість руху. Відсутність класу, здатного очолити цей рух, подолати його стихійний характер, виробити програму руху і надати йому організаційну фортецю, визначило й самий результат повстання. Ні мужність учасників повстання, ні таланти керівників не могли усунути його слабких сторін, обумовлених самою природою повстання.Підсумки Повстання Болотникова - кульмінація, найвищий етап потужного руху початку XVII ст; небачене раніше за своїми масштабами. Його називають громадянською війною, оскільки в неї включилися всі соціальні групи і стани, причому представники їх опинилися в обох таборах - повстанському і урядовому. Повстання не змінило становища селян, але заявив про них, як про реальну політичну силу.Велика заслуга повсталих у 1606 р. полягала в тому, що вони розгорнули першу в Росії селянську війну проти феодального гніту. Список використаних джерел та літературиДжерела
1. Восстание И.И. Болотникова. Документы и материалы / Сост.А.И. Копанев и А.Г. Маньков. - М., 1959.
2. Корецкий В. Новые документы по истории восстания И.И. Болотникова // Советские архивы. - 1968. - № 6. - С.8-12.
3. Корецкий В. Летописец с новыми известиями о восстании Болотникова. Документы и мемуары // История СССР. - 1968. - № 4. - С.16-18.
4. Повстання І. Болотникова. Документи і матеріали. - М., 1959.
5. Монографії та статті
6. Буганов В. Крестьянская война в России в начале 17 в. - М., 1989.
7. Буссов К. Московская хроника 1584-1613 гг. (Главы XI-XIV). - М., 1978.
8. Зимин А. К изучению восстания Болотникова // Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. Сборник статей к 70-летию акад. М.Н. Тихомирова. - М. 1963.
9. Зимин А. Некоторые вопросы истории Крестьянской воины в России в начале XVII века // Вопросы истории. - 1958. - № 3. - С.13-16.
10. Исаев И. История государства и права России. - М., 1993.
11. История России с древности до наших дней // под ред.М. Н.Зуева. - М.: "Высшая школа", 1998.
12. История СССР. Учебник. - М., 1992.
13. К истории восстания Болотникова // Исторические записки. - 1947. - № 24.
14. Каргалов В., Савельев Ю., Федоров В. История России с древнейших времен до 1917 года. - М.: "Русское слово", 1998.
15. Корецкий В. Из истории Крестьянской воины в России начала XVII века // Вопросы истории. - 1959. - № 3. - С.9-13.
16. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. - М., 1966.
17. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. Проблемы, поиски, решения / Отв. ред. Л.В. Черепнин. - М., 1974.
18. Маковский Д. Первая крестьянская война в России. - Смоленск, 1967.
19. Материалы по истории СССР для семинарских и практических занятий. Вып.3. - М., 1989.
20. Платонов С. Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI-XVII вв.: Опыт получения общественного строя и сословных отношений в Смутное время. - М., 1995.
21. Платонов С. Лекции по русской истории. - М.: "Высшая школа", 1993.
22. Селянські війни в Росії XVII-XVIII ст. - М. - Л., 1966.
23. Скляр И. О начальном этапе Первой крестьянской войны в России // Вопросы истории. - 1960. - № 6. - С.13-15.
24. Скрынников Р. Россия в начале XVII в. Смута. - М.: Мысль, 1988.
25. Скрынников Р. Россия после опричнины. - Л.: Изд. ЛГУ, 1975.
26. Скрынников Р. Смута в России в начале XVII в. Иван Болотников. - Л.: Наука., 1988.
27. Скрынников Р. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале XVII в. - Л.: Изд. ЛГУ, 1985.
28. Смирнов І. Повстання Болотникова 1606-1607. - М., 1951.
29. Смирнов И. Краткий очерк истории восстания Болотникова. - М.: Гос. изд-во политической литературы, 1953.
30. Смирнов И. О некоторых вопросах истории борьбы классов в Русском государстве начала XVII века // Вопросы истории. - 1958. - № 12. - С.12-14.
31. Смирнов И., Маньков А., Подьяпольская Е., Мавродин В. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. - М., 1966.
32. Станиславский А. Гражданская война в России 17 в. - М., 1990.
33. О некоторых спорных вопросах классовой борьбы в Русском государстве начала 17 века. // Вопросы истории. - 1958, - № 12; 1961, - № 5.
34. Овчинников Р. Некоторые вопросы Крестьянской войны начала XVII века в России // Вопросы истории. - 1959. - № 7. - С.10-14.
35. О Крестьянской войне в Русском государстве в начале XVII века. (Обзор дискуссии) // Вопросы истории. - 1961. - № 5. - С.7-13.
36. Українська радянська енциклопедія / ред. М. Бажан; 2-е видання. - К., 1974-1985.
37. Шепелев И. Освободительная и классовая борьба в Русском государстве.1608-1610. - Пятигорск, 1957.
38. Шикман А. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. - М., 1997.
39. Чистяков И. История отечественного государства и права. - М., 1996.
40. http://subscribe.ru/archive/history.alltheuniverse/
Страницы: 1, 2
