Після смерті Д. Апостола в січні 1734 р. царський уряд не розв'язав вибирати нового гетьмана. У середині XVIII в. козацька старшина початку клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. Але рішенню Єлизавети Петрівни гетьманом обрали Кирила Разумовского - молодшого брата царициного фаворита (1750- 1764 р.), хоча йому було лише 22 року. Нова цариця Катря П, прямуючи до уніфікації і централізації державного керування, 10 листопада 1764 р. ліквідувала гетьманство на У. Уся повнота влади зосередилася в руках президента Другої Малороссийской колегії (1764-17S6 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з 4-х російських представників, 4-х укр. старшин, прокурора,- 2-х секретарів (росіянина й українця). На початку 80-х років був ліквідований полковий будуй на колишній Гетьманщині. Царат ринувся ліквідувати козацьке самоврядування і на Слобожанщиде, де існувало 5 полків: Острожский, Сумської, Ах-тырский, Харківський, Изюмский. У 1767 р. Катря II ліквідувала слобідське козацтво. Більшість заможних козаків наказовим порядком переклали в гусари, а частина - у крестьянское-состояние. Старшина одержав офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків була створена Слободско-Укр. ая губернія з центром у Харкові (1765 р.). Таким чином, у 70-80 р. XVIII сторіччя в результаті політики царату, спрямованої на скасування будь-якого виду автономій, на У було ліквідоване гетьманство (1764 р.), Запорізька Січ (1775 р.), полковий військовий і адміністративно-територіальний лад (наприкінці 70-х років).

23. Три поділи Польщі. Завершення розподілу українських земель між Росією та Австрією.

У другій половині XVIII в. Польська держава переживала глибоку політичну й економічну кризу, пов'язаний із наростаючою феодальною анархією в державному керуванні, феодальними міжусобними війнами, що спустошили країну. Все це створювало умови для втручання сусідніх держав: Австрії, Пруссії і Росії в справи Польщі, і її наступного поділу. З їхньої ініціативи відбулося 3 поділу Польщі - у 1772, 1793 і 1795 р. - унаслідок чого польсько-литовські держави перестала існувати. До Росії по другому поділі відійшла Правобережная У., а по третьому - Західна Волынь. Українці Галичини і Буковини в 1772 р. потрапили під владу Австро-Угорщини. Історія У вступила в нову еру.

24. Соціально-економічний розвиток У. у складі Росії у І пол. 19 ст.

У цей період у суспільно-економічному житті продовжували панувати кріпосницькі відношення. Поміщикам належало біля 70% усієї землі і 60% від загальної чисельності селян. Державні селяни складали на Лівобережжя - 50% населення, на Правобережжя - 13%, у Південної У - 37% сільського населення цих районів. Засноване на феодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. Панувала в землеробстві відстала трипільна система сівозміни, часто, із неправильною черговістю озимого, ярових і пару. Рутинна техніка, недостача в селян тягла, стихійні лиха й інші причини обуславливали низьку врожайність. У результаті основними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, що давали до 60%, а селянські господарства давали біля 40% хлібних надходжень на ринок. Ступінь товаризации був найбільше високої в значних поміщицьких господарствах, а дрібні селянські господарства фактично мали натуральний характер. Підвищення товарності поміщицьких маєтків досягалося шляхом посилення феодальної експлуатації: як шляхом зменшення надельной землі, так і за рахунок збільшення панщини, оброку і натуральних повинностей. Пануючою формою експлуатації кріпаків залишалася панщина. Офіційно вона -обмежувалася трьома днями в педелю, але поміщики встановлювали такі завдання, що їх неможливо було зробити за 3 дня. Щоб ширше використовувати даровий труд.безземельних і малоземельних селян, поміщики перекладали їх на месячину. По суті це була форма насильницького наймання. Таких селян селили в бараках, змушували виконувати безперервну банщицю і сплачували їм місячним пайком і одягом. Експлуатація фортечних супроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Поміщик мав право продати селянина, відібрати майно, худоба. Посилення експлуатації підривало і поміщицькі, і селянські господарства, і узагалі всю систему, засновану на примусовій праці. Традиційний увіз із чумаками солі на У досяг у середині ПХ в. 8 млн. пудів щорічно. Для перевезення такої кількості використовувалися щонайменше 120-130 тис. хур (чумацьких возов). У Чорноморсько-азовськ^ порти чумаки щорічно добавляли від 34 до 40 млн. пудів хліба. Вони перевозили також кам'яне вугілля, продукцію цукрових, салотопных заводів і т, д. Чумаки-предприниматели з багатих селян владели десятками хур і величезних черед волів. Фурманами до них наймалися найбідніші, доведені до злидн селяни. Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним із джерел первісного нагромадження капіталу. Активна підприємницька діяльність буржуазії, що нарождается, ставала усе більш істотним чинником розвитку економіки У по капіталістичному шляху розвитку. Спад фортечної промисловості проявився в повній перемозі капіталістичного виробництва над поміщицький: Якщо в 1828 р. на У було 53,8% поміщицьких і 46,2% купецьких підприємств, то в 1861 р. поміщицькі складали 5,8%, а купецькі 94,2%. Розширилося, більш ніж у 3 разу (із 25% у 1825 із, до 74% у 1861 р.) застосування вільнонаймані праці. Спад фортечної промисловості посилився в період переходу від мануфактур до фабрик, що грунтувалися на машинній техніка і вільнонайманої праці. Приблизно в середині 40-х років фабрична продукція активно витискує мануфактурну з ринку. Розробка вугільних багатств Донбасу в значній мірі здійснювалася з ініціативи заможних селян - підприємців. Щорічний видобуток вугілля в Донбасі зросла протягом 1796 --1860 рр. із 146 тис. пудів до 6 млн. пудів. Помітно зросла роль в економіці важкої промисловості. Наприкінці 50-х років на У діяло 11 чавуноливарних, 32 железоделательных і 16 технічних заводів. Продуктивність праці, що зростала, у промисловому виробництві на У дала поштовх промисловому перевороту, що почався широким впровадженням у 40-х роках нового обладнання на цукрових заводах, у зв'язку з чем- виробництво цукру досягли 3 млн. пудів за один сезон. Наприкінці. 50-х років на У діяло 2,5 тис. винокурний, більш 40 тис. млинів, декілька тисяч масничок, 254 шкіряних і 160 сукняних підприємств, 218 цукрових заводів, 54 миловарні і т.д. Багато хто з них були побудовані не в сільській місцевості, а в містах. З 18 [1 р. по 1858 р. кількість жителів міст У зросло з 513 тис. до 1457 тис. жителів (11% від загальної чисельності населення). Найбільші міста: Київ - 70 тис., Харків - 50 тис., Житомир - 34 тис.; Херсон - 34 тис.; Катеринослав - 19 тис. жителів. Ріст на ринках збуту сільськогосподарської і промислової продукції сприяв росту торгівлі на У. Огромную роль грали ярмарки. З 13 ярмарків, що мають усеросійське значення - 10 знаходилися на У: 3 харківських ярмарки, Ильинская в Полтаві, Введенская (Супи), Масляна (Ромн), Контрактова (Київ), Онуфриевская (Бердичів), Георгиевская (Елизаветград). У 1854 р. на них було продано товарів на 73,8 млн. рублів. Крім того, існувала величезна кількість місцевих ярмарків, базарів і торгів, яких нараховувалася 12 тис. Наявність широкої мережі ярмарків, торгів і базарів, великий товарообіг, постійна торгівля в містах - усе це говорило про зростання товарно-грошових відношень, поглибленні суспільного поділу праці, підриві основ кріпосницької системи. Процес розкладання феодально-кріпосницької системи в першій половині. XIX в. приймав більш інтенсивні форми, чим раніш. Продуктивні сили, що розвиваються, входили в конфлікт із відсталими виробничими відношеннями. Основне протиріччя - протиборство двох социальных' систем - відживаючої кріпосницької, що базувалася на натуральному веденні господарства, прикріпленні селянина до землі і його особистої залежності від поміщика і нової - капіталістичної, що визрівала під спудом панування феодалізму і базувалася на товарному виробництві, використанні вільнонайманої праці і машинної техніки, зосередженні засобів виробництва в руках капіталістів.

25. Суспільно-політичний рух на У у І стать. 19 ст.

Декабристи. 1) «Південне товариство» (1821-1825 р.) на чолі з полковником Павлом Івановичем Пестелем; виникнуло на Киевщине на базі Тульчинской управи «Спілки благоденства»; нараховувало 101 члена: С, Волконський, А. Баратинський, 0. і Н. Муравьевы-Апостолы, Н. Бестужев-Рюмин і ін.; складалося з 3-х управ - Тульчинской, Васильковской, Каменской назва сіл, де дислоцировались гарнізони); мало вплив на значну частину_ військ, розташованих на У, підтримувало чегные контакти з «Північним товариством»; цілі товариства викладені в «Русской правді» П. Пестеля; 2) «Товариство сполучених слов'ян» (1823-1825 р.) на чолі з братами Борисовыми; розташовувалося на Еиевщине і Волыни й об'єднувало 60 чоловік: Любинский, Горбачевский, Іванов, Соловйов, Усов-ский і ін.; цілі викладені в двох документах - «Правилах» і «Клятві», у яких передбачалося пугем збройного повстання е участю народних мас ліквідувати самодержавство, кріпосництво, національний гне; створити демократическою федерацію держав (Росія, У., Валахия, Далмація, Сербія, Польща, Угорщина , Трансільванія і Богемія) від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану; восени 1825 р. товариство ввійшло в Тульчинскую управу «Південного товариства», що об'єднало їхньої сили, зв'язку і можливості; розгромлено царатом разом із «Південним товариством»; 3) «Малороссийское товариство» (1821-1825 р.) засновано полтавським поміщиком Василем Лукашевичем, що був членом «Спілки благоденства», що приехали у свій маєток прсле відставки; групи « складалися з дворян і інтелігенції і знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Ніжині, ін. містах; ціль-встановлення незалежності У; установило контакти з «Південним товариством», але було більше союзником, ніж членом декабристської організації. Пестель критикував «Товариство» за прагнення відокремити У від Росії. У цілому. «Товариство» знаходилося в процесі формування і не виробило чіткої програми дій. Було розгромлено царатом у 1825 р., а його члени нроходили по слідству разом із декабристами. У результаті: повстання декабристів і їхніх послідовників у Польщі, а також діяльність агітаторів-пропагандистів призвели до створення революційно-демократичного і ліберально-буржуазного плинів у суспільному прямуванні Російської імперії і на У. Причины поразки декабристів. Нестиглість передумов буржуазної революції й оюутгтвие революційної ситуації; вузькість соціальної бази («узок коло цих революціонерів, страшно далекі вони від народу»), нерішучість дворян, що очолили повстання; кількісна перевага урядових військ; локальність повстань, Що давало царату можливість для маневру і перекидання резервів з інших регіонів. Значення повстання і прямування декабристів. Перше в історії нашої країни не стихійне, а організоване збройне повстання проти самодержавства і кріпосництва; перша спроба здійснення буржуазної революції в Росії і на У; дало поштовх росту революційного прямування в наступні роки (повстання в Польщі 1830-1831 р., діяльність Кирило-Мефодіївського товариства й ін.); досвід їхньої діяльності учив революціонерів не повторювати помилок у майбутньому (відсутність підтримки в народу, оборонна тактика і др); позитивний досвід (організація таємних товариств , проекти реформ і ін.) давав майбутнім революціонерам можливість для подальшого урахування і розвитки цього досвіду; завдало сильний удар по самодержавству, що наблизив реформи середини 60-х років XIX в., м. до. царат постійно «пам'ятав» 14 грудня 1825 р. Появление масонства на У. После війни 1812 р. і закордонних походів 1813-1814 р. на У виникає ряд масонських організацій. У 1818-1825 р. ложа «Любов до Істини» існувала в Полтаві. Ініціатором її створення був И. Котляревский, а керівником князь Н. Репнін. Масонську ложу «Малороссийское таємне товариство» у Києві створив повітовий маршал В. Лукашевич, що защится ідею об'єднання У с Польщею. Масонські принципи всечеловеческого братерства проповідувала «Поповская академія» А. Палицына в Харкові. Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847): У січні 1846 р. у Києві виникає таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (КМО). Організатори КМО: Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Бєлозерськ. Тісний зв'язок із КМО підтримував Т. Г. Шевченко. Усього КМО нараховувало 12 чоловік. Програмні цілі КМО: члени братерства були типовими украинофилами. Крім цілі знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціального неравенс1ва, уведення загального утворення, вони ставили своєю задачею пропагувати ідею об'єднання всіх слов'ян у федеративній республіці на основах суверенності. . У їхніх творах відбиті ідеї християнського соціалізму, природного права, просвітительства, соборності укр. народу. Практична діяльність КМО: поширювали революційні *-твори Т. Г. Шевченко й ін. авторів; складали і поширювали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси і поляки»), у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з ' царатом; установили контакти з петрашевцами в Росії, польськими, литовськими, чеськими революціонерами; займалися просвітництвом народу. Значення КМО і його роль у національно-визвольному прямуванні У: а) створення КМО було першою спробою укр.ой інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національний розвиток У; б) програма КМО об'єктивно спрямовувала У по капіталістичному шляху розвитку завдяки своєї антикріпосницької й антицаристской спрямованості; в) КМО проголосило і зробило спробу запровадити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян на демократичних принципах; г) ліквідація КМО поклала початок тривалій боротьбі укр. ой інтелігенції з російським царатом.

26. Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнських земель у І пол. 19 ст.

З 1844 р. по 1847 р. на Правобережжя проводилося упорядкування «інвентарів» - опис поміщицьких маєтків із чіткою фіксацією розмірів земельних наділів селян і виконуваних ними повинностей. Інвентарні правила були складені грубо і топорно, іноді призводили до погіршення положення селянства, через той, що самі поміщики брали участь в упорядкуванні цих правил. Необхідність цієї міри пояснювалася політичними розуміннями: поміщики тут в основному були поляки, що знаходилися в опозиції до російського уряду, останнє ринулося заручатися підтримкою укр. селянства. Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджене імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю і цивільні права (обирати і бути обраним, самостійно вибирати місце проживання й ін.), відміняв панщину, але установив величезний викуп за землю, через що у Феодалів залишилася велика частина землі, ліси і пасовищ, за користування якими селяни змушені були відпрацьовувати (як на панщині) або вносить велику плату ; самий же викуп продовжувався до початку XX сторіччя. Основні результати революції сполучили в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки: а) прогресивне: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління, вперше українці західних територій саме висловилися як нація зі своїми інтересами і були подані в парламенті; призначено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє національне і соціальне звільнення; б) негативне: зберігання монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні выкупные платежі і панування феодального землеволодіння, ; розчленовування західно-укр. земель по новій австрійській конституції: Західна і Східна Галичина так і залишилися об'єднаними і були віддані під владу Польщі; Буковину віддали румунським поміщикам. Українці в першому парламенті Австро-Угорщини. У липні 1848 р. почалися засідання Рейхстагу в Бігу, на яких у ході червневих двохступінчатих виборів було избрано 25 українців (15 селян, 8 священиків, 2 представника міської інтелігенції) і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичини. Українці в парламенті відстоювали: 1) поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові); 2) антифеодальные вимоги: ліквідація крепостного-права (не тільки в Галичині, але і на іншій території), скасування выкупных платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження державних податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними залежами й ін. У підтримку цих вимог депутатами-українцями было собрано 200 тис. підписів, але Рейхстаг лише частково їх прийняло (скасування кріпосного права, зниження на 1/3 выкупных платежів, що компенсувалися феодалам державою). У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Иосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент. Так, революція, що почалася «знизу», завершилася реформами «поверх», що носили половинчатий характер.

27. Революційні події на західноукраїнських землях у 1848-1849 рр. та їх значення.

Западная У. у результаті трьох поділів Польщі (1773,-1793, 1795 р.), виявилася під владою Австро-Угорщини. З початку XIX в. на захоплених землях починає рости укр.ое Національно-визвольне прямування. Причини національно-визвольного прямування: 1) ріст феодального утиску в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), суворим бюрократическо-полицейским режимом і ін.; 2) зростання національного утиску (заборона на викладання укр. мови в школах і культурно-суспільних заснуваннях, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати укр.ое населення й ін.). У березні 1845 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Угорщині (відбулося народне повстання у Віден і Будапешті, було скинуте уряд Меттерниха, імператор Фердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що дало поштовх національно-визвольному прямуванню в західно-укр. землях. Основні події і результати нац-освободит. прямування 1848-1849 р. у західної У: 1) Березень 1848 р. - величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польську автономну провінцію. Під тиском демонстрантів були звільнені всі політичні заключенные з тетерею Львова, почате формування національної гвардії. Петиція стала програмою нової польської шліхетсько-буржуазної організації - «Центральної Ради Народовой». 2) Квітень 1848 р. - почалися шумування селян що могло породити значне селянське повстання. Для запобігання його Австро-Угорщина скасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів. 3) У травні 1848 р. укр.ая ліберальна буржуазна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу укр. політичну організацію - «Головну Руську Раду», на чолі з єпіскопом Г. Яхимовичем. Рада домагалася установлення власної укр.ой автономії Галичини, формування рядів національної укр.ой гвардії і введення в навчальних закладах навчання на укр.ом мові. У результаті: уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у Школах і гімназіях на укр.ом мові. 4) У листопаді 1848 р. - відбулося збройне повстання у Львові с. вимогою введення укр.ой автономії в Східної Галичині і проти спроб Австрії роззброїти ряди укр.ой національної гвардії У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Повстання було жорстоко придушено каральними військами після артилерійського обстрілу міста. 5) У Північної Буковині - протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища і лісу, створювали збройні ряди. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання, придушене карателями лише через 1,5 року - у квітні 1850 р.

28. Реформа 1861 р. та особливості її проведення в У.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8