Історія воєн у Швеції в XVII столітт
тручання Франції привело 13 серпня 1645 р. до світу в Бремсебро, по якому Данія поступилася Швеції острова Готланд і Езель і два округи на норвезькому кордоні; шведські судна при плаванні Зундом були звільнені від митних зборів; крім того, прийшли, нарешті, до угоди в деяких питаннях морського церемоніалу: про число пострілів при салютах, про спуск прапора і вітрил при проходженні мимо судів, фортець і тому подібне.Північна війна 1655--1660 -- війна Швеції і її союзників проти Речі Посполитої і її союзників. До 1655 Річ Посполита виявилася украй ослабленою повстанням Хмельницького і війною, що почалася, з Росією. Швеція прагнула, опанувавши прибалтійську територію Речі Посполитою, затвердити своє панування на Балтиці. Приводом для війни послужили претензії польського короля Яна II Казимира на шведський престол. Що вторглися в липні 1655 шведських військ швидко опанували майже всю територію, польських земель з Варшавою і Краковом, а також частиною Литви. Влітку 1656 шведи за допомогою Бранденбурга знов опанували Варшаву. Карл X висунув проект розділу Речі Посполитою і заручився підтримкою трансильванського князя Дьєрдя II Ракоци, війська якого вторглися в 1657 до Польщі, але були розбиті. Річ Посполіта отримала підтримку Австрії і ціною відмови від прав сюзеренітету над Східною Пруссією добилася переходу на свою сторону Бранденбурга (Велявсько-бидгощський трактат 1657) .Після вступу до війни (червень 1657) Данії проти Швеції шведські війська майже повністю покинули територію Речі Посполитої. [2, c. 140]У 1658 Данія, потерпівши поразку, вийшла з війни (по Роськилльському світу 1658 Данія втратила Ськоне і інші території). Але в тому ж році вона відновила війну, отримавши підтримку не лише Речі Посполитої, Австрії і Бранденбурга, але і Нідерландів. Протиріччя між противниками врятували Швецію від розгрому. Річ Посполіта, прагнучи знов опанувати Україну, що приєдналася до Росією в 1654, і Білорусію, більша частина якої була зайнята російськими військами в 1654--55, уклала з Швецією Олівський мир 1660. Військовим діям Данії проти Швеції поклав Копенгагенський мир 1660. Північна війна 1655--1660 істотно ослабила Річ Посполіту, але в 1659 вона відновила війну проти Росії, що змусило Росію піти на висновок невигідного для неї Кардісського мирного договору 1661 з Швецією. (Додаток 3)Дансько-шведська війна 1657--1658 -- війна між Данією і Швецією. Війна закінчилася поразкою Данії і висновком Роськильського світу. До 1657 року шведський король Карл X Густав зі своєю армією зав'язнув у війні з Польщею і данський король Фредерік III побачив в цьому хороший привід повернути території втрачені Данією в ході попередньої війни. Що зібрався 23 лютого 1657 року державна рада Данії виділила значні кошти для мобілізації і на інші військові витрати. 23 квітня Фредерік отримав згоду ради на атаку шведських територій.На початку травня що все ще продовжувався переговори були перервані, і 1 червня Фредерік підписав маніфест, що пояснює необхідність ведення війни, яка формально не була оголошена. На початок війни данці утворили 4 армії:в Гамбурга для нападу на шведську територію біля Бремена;біля південно-західного берега (Ськоне) для операцій проти Стокгольма;у Хрістіанії для нападу в Бохуслен;у Дронтгейме; всього 45 000 чоловік, невеликий резерв залишався в Ютландії.В той же час на півдні окремі фортеці залишалися не зайнятими, т.к ніхто не міг передбачити вторгнення з півдня. Головною метою метою Фредеріка III була шведська провінція Ськоне. Головні сили данського флоту (40 кораблів) пішли до Борнхольму, невеликий загін з 7 кораблів розташувався в Гетеборга. Передбачалася блокада шведських і фінських берегів. Данський король сам пішов в середині червня з 19 судами, під командою віце-адмірала Бьєлке, до Данцигу. Цим він збирався перешкодити Карлу Х перекинути армію з Польщі до Швеції або на данські острови, збираючись його таким чином відрізувати в Польщі. На Ельбі, Везере і в Каттегате були розташовані маленькі загони судів для захисту від шведських каперов. У результаті данський флот і армія на початок бойових дій виявилися сильно роздробленими. В цей час Карл X, що отримав 20 червня в глибині Польщі звістка про оголошення війни, зробив форсований марш і вже 1 липня був в Штеттіна. 18 липня він, прекрасно озброєний, личив до голштінського кордону. В кінці липня король був вже в Ютландії, зайнявши її цілком. Після цього він попрямував до Вісмар. В цей час, на території власне Швеції, в Сконе данці також потерпіли поразку, оскільки данське військо випробовувало великі проблеми з боєприпасами. Коли данський король, що стояв в Данцига, дізнався про вторгнення ворога в Голштінію, він негайно сам повернувся у вітчизняні води, а також повернув свої морські сили з Північного моря, для зашиті острівній частині своєї країни. Карл X в цей час спішно озброював ескадру в Гетеборзі. По його планах ця ескадра спільно з англійською допоміжною ескадрою повинен був перекинути війська, що знаходилися на півдні Ютландії, на острів Фюн. Головні сили флоту повинні були сприяти висадці сухопутної армії до Зеландії. Одночасно передбачалося почати настання на материку, в Сконе. В кінці серпня шведський флот, під командою адмірала Бьєлкенштерна, вийшов з Даларе в Стокгольма у складі 32 військових кораблів з 6 переозброєними комерційними судами і стількома ж брандерами. Данський адмірал Бьелке, що спостерігав до того часу у Вісмаре за Карлом Х, вийшов негайно в морі, як тільки дізнався про це. 12 вересня обидва флоти опинилися на вигляді один біля одного, 28 данських проти 38 шведських кораблів. Бьелке, враховуючи перевагу ворога відійшов в Зунд, де отримав підкріплення в числі 11 судів адмірала Юеля. Обидва флоти зразкові однакової сили зустрілися на 13 вересня у Фальстербо, в південно-західного краю Сконе. Битва у вигляді одиночних сутичок, в основному флагманських кораблів тривало весь день і закінчилося безрезультатно. Наступного дня противники продовжили бій, проте свіжа погода перешкодила і цього разу. У результаті, флоти розійшлися увечері 14 вересня і віддалилися до Копенгагена і Вісмар соответсвенно. Втрати обох сторін не перевищували 60 убитих і 100 поранених. Стратегічний успіх битви залишився за данцями. Обіцяні англійцями сили так і не підійшли, і напад на острови у результаті був припинений. 19 вересня данський флот почав блокаду шведського в Вісмаре і зняв її лише з настанням заморозків. Оскільки атака центральної Данії з моря не удалася, Карл X наказав генералові графові Врангелю переправитися у Фредерікс-одде через Малий Бельт на острів Фюн. Проте наказ незабаром був скасований - спочатку Врангелю було доручено узяти Фредерікс-одде, що він в кінці жовтня і зробив, отримавши до цього часу під командування суду і призначення генерал-адміралом. Незабаром після цього Карл X повторно віддав йому наказ, користуючись всіма судами, висадиться в середині грудня на острові Фюн. Проте в цей час настали морози, і Карл знову змінив свої плани, наказавши, по свіжому льоду перейти на Фюн. Проте років підтанув, і експедиція не відбулася. 9 січня 1658 року Карл X, повний нетерпіння, прибув в Киль на військову раду. Виходячи із скрутного положення, що створилося на фронтах інших воєн, що велися одночасно Швецією, було вирішено негайно наставати на острів Фюн, будь то на судах або по льоду. 30 січня під ворожим вогнем, 9 000 шведських вершників і 3 000 піхотинців рушили через погано тримаючий лід на Малому Бельте. Шведським кавалерійським частинам удалося перейти через лід північніше Гадерслебена (в Брандсе), в Івернес на Фюн, причому два шведські ескадрони провалилися під лід, і сам король був у великій небезпеці. Незабаром весь острів Фюн був зайнятий. Данському адміралові Бредалю, захопленому зі своїми 4 судами в льодах гавані поблизу Ніборга, відбиваючи нічні напади шведських військ вдалося крізь лід витягуватися в морі. При цьому він застосував особливу тактику, наказавши обливати борти водою, яка тут же студеніла, заважаючи шведам поднятися на борт. З Ніборга шведські війська пішли в Сведенборг, звідти через Таазінге на Лангеланд, а 9 лютого через Великий Бельт на Лааланд. Перехід через протоку здійснювався з неймовірними труднощами і страшним ризиком провалитися. Тріщини в льоду закривалися соломою, яка зверху поливалася водою, що швидко студеніла. Не дивлячись на це, вже 12 лютого шведи були в Зеландії. через декілька днів сміливий король стояв з 5 000 вершниками перед Копенгагеном, де англійський і французький посланці узяли на себе мирні переговори. Оскільки шведські війська стояли самої столиці, данський король був вимушений погодиться на укладення миру на Шведських умовах. І 28 лютого в данському місті Роскілле був підписаний мирний договір. По ньому Данія йшла на величезні територіальні поступки. Швеція отримала три провінції на півдні півострова: Сконе, Халланд і Блекинген; острови Борнхольм, (пізніше і Хвен в Зунде) Богуслен на Каттегате і Трондієм-Лен на норвезькому побережжі. Данія повинна була зобов'язатися не пропускати до Балтіку флоти "ворожих" держав. Англійському посланцеві під самий кінець переговорів удалося пом'якшити договір і ввести в нього слово "ворожий", проти бажань обох ворогуючих сторін. [1, c. 290]Російсько-шведська війна 1656-1658 рр. велася Росією за повернення російських земель на побережжі Фінської затоки, захоплених шведами в 16-17 вв. і вихід доБалтійському морю. За підсумками російсько-шведської війни 1610-17 (Столбовському мирному договору 1617) Росія була вимушена поступитися Швеції територією від Івангорода до Ладозького озера і, тим самим, повністю позбулася виходу до балтійського побережжя. В результаті Тридцятирічної війни 1618-1648 Швеція увійшла до числа великих держав і стала пануючою державою на Балтіке. У 1654-55 ослаблена повстанням Хмельницького і війною з Росією Польща піддалася вторгненню шведів, Варшаву, що зайняли, і Краків (Північна війна 1655--1660). Річ Посполита виявилася на межі загибелі як держава, що украй стурбувало Австрійський двір. В результаті австрійським дипломатам удалося схилити Росію і Данію вступити у війну з Швецією щоб не допустити її посилення і спробувати переглянути підсумки невдалих воєн (Російсько-шведської війни 1610-17 і дансько-шведської війни 1643-45). Влітку 1656 Олексій Михайлович, уклав перемир'я з Річчю Посполитою і почав війну проти Швеції. Формальним приводом для початку війни послужила помилка шведських дипломатів в царському титулі при третій ратифікації Столбовського миру в 1655 році (договір ратифікувався унаслідок вступу на престол нового короля Карла X Густава принца Пфальц-Цвейбрюккенського в 1654 році). У кампанії 1656 російських військ діяли на двох напрямах. Головні сили на чолі царем Олексієм Михайловичем - у напрямі Риги. 31 липня був узятий Дінабург (Даугавпілс), 14 серпня - Кокенгаузен (Кокнесе) і 21 серпня почата облога Риги. Шведський губернатор Риги Магнус Делагарді захищався майстерно, регулярно проводив вилазки і діждався підкріплення (Рига не була обкладена повністю) загонами фельдмаршала Кенігсмарка і генерала Дугласа. Зазнавши значних втрат після шведської вилазки 2(12) жовтня, російські війська відступили від Риги 5(15) жовтня. Що діяв північніше допоміжний загін князя Долгорукова обложило місто Дерпт (Тарту), яке здалося 12(22) жовтня. Другий напрям дій російських військ в 1656 році - Інгерманландія (з метою заняття гирла р. Нева). У липні 1656 військами під командуванням Потемкина були зайняті Нотебург (русявий. Горішок, нині - Шліссельбург) і Нієншанц (русявий. Канци). На цьому напрямі велику допомогу російським військам надавали партизанські загони православних карельських селян. У кампанії 1657 шведи перейшли в настання. Фельдмаршал Крюйс діяв в Карелії і Лівонії. Магнус Делагарді вторгся в Псковську область, узяв нападом Пськовопечерський монастир, але незабаром був розбитий російськими військами. 9(19) червня 1657 під Валком в Ліфляндії шведи завдали поразки загону Шереметьева (важко поранений попав в полон). У кампанії 1658 російський 5-тис. загін князя І.А.Хованського оволодів Ямбургом і підійшов до Нарве. Горн, губернатор Нарви перейшов в контрнаступ, скув загін Хованського під Нарвой і зайняв назад Ямбург і Нієншанц. На цьому військові дії завершилися з певною перевагою у бік Росії, що проте отримала передих Польща відновила війну з Росією в червні 1658, що і змусило Олексія Михайловича укласти перемир'я з шведами. 22 серпня 1658 Горн і Хованський почали мирні переговори і уклали тимчасове перемир'я, в листопаді під Нарву в містечко Валієсарі прибули уповноважені від Росії і Швеції і 20 грудня 1658 було поміщено Валієсарськеперемир'я з шведами строком на три роки по якому Росія утримала частину завойованої Лівонії (з Дерптом і Марієнбургом). Росія ціною значної напруги сил і великих втрат добилася невеликих територіальних придбань ле не змогла забезпечити собі виходу до Балтійського моря. Крім того, православне населення Карелії і Інгерманландії, не чекаючи більш за возз'єднання з Росією, остаточно і майже у повному складі переселилося в межі Московської держави. У тому ж 1658 року Карл X Густав розбив данців в ході походу в Ютландію і Зеландію і відторгнув частину провінцій на півдні Скандінавського півострова. [8, c. 112]Після виділення перемир'я в 1661 Росії в уникненні одночасної війни з Швецією і Польщею одночасно овелося підписати з Швецією Кардісський мирний договір (1661 р.), по якому її втратило всіх своїх завоювань 1656-58 рр. Набольших успіхів добилася австрійська дипломатія, що зуміла чужими руками стримати посилення Швеції і зберегти ослаблену Польщу, яка до 1661 залишалася зв'язаною війною з Росією. Досвід цієї війни показав, що без реорганізації російської армії до передового західноєвропейського рівня отримати перемогу над шведською армією (одній з кращих в Європі) неможливо. Явна помилка російської дипломатії, що не розрахувала сили держави і можливості впливу, що переоцінила, на польський сейм привела до серйозної невдачі. Російська армія була ослаблена, Польща отримала час для відновлення сил. В результаті Росія упустила шанс прискорити завершення війни з Польщею, яка продовжувалася ще декілька років до 1667 року. (Додаток 4)Дансько-шведська війна 1675--1679 -- війна між Данією і Швецією, що проходила головним чином території провінції Сконе. Причиною військового конфлікту стало бажання Данії повернути собі провінцію Сконе, втрачену після дансько-шведської війни 1643-45 рр. У 1672 р. почалася голландська для франко війна, в якій на стороні Франції виступила Англія і Швеція. У 1673-74 рр. склалася антифранцузька коаліція, до якої увійшли Нідерланди, імператор "Священної Римської імперії", більша частина німецьких князів, Бранденбург, Іспанія і Данія. У червні 1675 р. шведи потерпіли при Фербелліне поразка від бранденбурзьких військ. Ця поразка зруйнувала міф про непереможність шведів і викликала в Данії реваншистські настрої. 2 вересня 1675 р. Данія оголосила Швеції війну. 9 жовтня 1675 р. ріксадмірал Густав Отто Стенбок з флотом, що налічував 58 вимпелів, вийшов в морі, щоб висадити десант в шведській Померанії. Перший же шторм показав, що шведський флот знаходиться в жалюгідному стані, внаслідок був вимушений повернутися назад в Даларе. У вересні і жовтні бранденбурзькі данські війська вступили до шведської Померанію. Данці зайняли Вісмар і Бремен-Верден, бранденбуржци - Штеттін. В цей же час війська данського намісника Гюлленльове вторглися з Норвегії в Бохуслен і Вестеретланд. За зиму шведи зуміли озброїти 26 лінійних кораблів, 8 фрегатів, 8 бригів, 6 брандерів і 13 купецьких судів. 19 травня їх флот під командуванням Лоренца Кройца вийшов з шхер. 25 травня в 10 милях від Ясмунда шведи відмітили данський флот, яким командував Нільс Юль і вступили з ним в бій. У результаті битви втрати шведів склали півсотні чоловік і один невеликий корабель, данські втрати також не перевищували півсотні чоловік. 1 червня об'єднаний дансько-голландський флот під командуванням голландського адмірала Корнеліса Тромпа біля Еланда завдав шведам ще однієї поразки. Шведський флот втратив в битві п'ять кораблів і серед них 126-гарматний "Стура Крунан". Людські втрати склав 2000 чоловік убитими і пораненими, 600 моряків попало в полон. Серед загиблих були Л.Кройц і адмірал К. Кута. Союзники не втратили жодного судна, хоча багато кораблів мали значні пошкодження. В кінці квітня данці окупували Готланд, а 27 червня висадилися біля Істада і незабаром захопили його. Проте основний десант в 15 тис. чоловік був висаджений біля Роо. Шведські війська почали відступати до Крістіанстаду. Перед данцями палі Хельсингборг, Енгельхольм і фортеця Чернан. На капітуляцію здалася Ландськруна. 10 серпня данці обложили Крістіанстад, який був узятий штурмом в ніч з 14 на 15 серпня. Одночасно з настанням головних сил данців на Крістіанстад на з'єднання з Гюлленльове через Халланд рухався трьохтисячний загін генерал-майора Джекоба Дункана. 17 серпня сталася перша у війні битва на суші. Шведська армія, що удвічі перевершує за чисельністю данську, атакувала данців у Фюллебру і завдала їм поразки. 1500 данців попали в полон, у тому числі і Д.Дункан. Втрати шведів були незначними. Головні сили данців в кінці вересня встали на зимові квартири в північному Ськоне. Шведський же король, зібравши армію в 12 тис. чоловік, рушив на Хельсингборг. Біля Хюллінгського моста шведи зіткнулися з колоною хворих і поранених данців в кількості 300 чоловік, велика частина з яких була ними перебита. Дізнавшись про шведські пересування, данці висувалися їм назустріч. 4 грудня армії Карла XI (ок. 8 тис. чоловік) і Крістіана V (ок. 13 тис. чоловік) зійшлися в кровопролитній битві при Лунде, в ході якого данці були розбиті. За деякими даними, в битві лягли 3 тис. шведів і 6,5 тис. данців. 15 грудня шведський король штурм опанував Хельсингборгом. Шведський адмірал Ерік Шеблад, що отримав наказ перешкодити перевезенню зосереджених в Голштінії військ єпископа Мюнстерського, в 20-х числах травня дрейфував біля Нюборга. Дізнавшись про це, Нільс Юль вивів свою ескадру в морі. 31 травня флоти зустрілися недалеко від о. Лолланн. У запеклому бою, що закінчився вранці 1 червня, шведи потерпіли поразку, втративши 5 лінійних кораблів і 3 малих судна. [1, c. 307]Данці узяли в полон 1600 шведів, у тому числі і адмірала Шеблада. Після полонення Шеблада командувати флотом був призначений фельдмаршал Хенрік Горн. В середині червня він вийшов в морі, маючи завданням знищення данського флоту до приходу йому на допомогу голландської ескадри. 1-2 липня між данським і шведським флотами сталася битва в бухти Кеге, що закінчилося повною поразкою шведів. Їх втрати склав 10 лінійних кораблів, 3 брандери і 10 невеликих судів. У полон попали 2 адмірали, 70 офіцерів і 3 тис. матросів. Данський флот не втратив жодного корабля. У березні 1677 р. данська армія отримала значні підкріплення. В середині травня шведський король з армією в 5 тис. чоловік розташувався біля Ландскруни, в якій знаходилося 12 тис. данців. 27 травня данська армія вишикувалася в бойовий порядок, проте шведи вирішили не приймати бій і під покривом ночі відійшли до Крістіанстаду. На початку червня данська армія обложила Мальме. В ніч з 25 на 26 червня данці зробили спробу штурму, проте були відкинуті і 5 липня, знявши облогу, відійшли до Ландскруне, куди незабаром з десятитисячною армією підійшов Карл XI. Данська армія, що налічувала 12 тис. чоловік, зайняла позиції в 12 км. від міста. 14 липня між противниками сталася битва, перемога в якому дісталася шведам. Вони втратили 1 тис. чоловік убитими і таке ж число пораненими. Втрати данців склали 2,5 тис. Уцілілі загони данців відійшли в Ландскруну. На початку року данський флот залишався в Зунде, чекаючи появи французької ескадри, яка по задумам Людовика XIV повинна була прийти на допомогу шведам. У травні шведи почали облогу Крістіанстада. Проте данці, отримавши підкріплення, знов зробили наступальні дії, і 28 червня зайняли Хельсингборг. В кінці липня Крістіан V спробував прийти на допомогу обложеному Крістіанстаду, але ця спроба не увінчалася успіхом, і 4 серпня місто капітулювало. Данська армія відійшла до Ландскруне і Хельсингборгу. Після висадки данської армії в Сконе в цій провінції проти шведів розгорнулося активне партизанський рух. Учасників партизанських загонів шведи зневажливо прозвали "снаппхане", тобто мародери. Їх дії сильно докучали шведській армії. Так, літом 1676 р. загін з 200 селян спільно з жменькою данських солдатів зуміли захопити шведську польову касу, в якій виявилося мідних плотів на суму 50 тис. ріксдалеров. Проте зазвичай їх дії обмежувалися нападом на фуражирів і дозорних. Шведи намагалися суворими методами подавити рух, проте безуспішно. У 1676-77 рр. ними було видано декілька плакатів, в яких вони загрожували населенню жорстокою карою за допомогу снаппхане. Зокрема, за щонайменшу рану, нанесену особі, що перебуває на службі короля, прихід був зобов'язаний виплатити 1 тис. ріксдалеров, а кожен третій житель приходу мав бути страчений. Оскільки дані заходи успіху не приносили, шведи змінили тактику і спробували вбити клин між снаппхане і селянами. На початку 1677 р. шведи почали змушувати все чоловіче населення до принесення клятви вірності.Втім, якщо мирні домовленості не діяли, вони знов удавалися до старих методів. В кінці червня 1679 р. в Лунде почалися прямі дансько-шведські переговори про світ. Майже одночасно з цим французька армія вступила до Ольденбург. Крістіан V спішно 23 серпня 1679 р. уклав з французами мир у Фонтенбло, по якому Данія була вимушена підтвердити умови Роськилльського і Копенгагенського мирних договорів. 26 вересня Данія і Швеція уклали Лундський мир, що повторював умови мирного договору ув'язненого у Фонтенбло. Окрім мирного договору, в Лунде були поміщені цілий ряд інших трактатів: договір про оборонний союз, торгова угода, договір про брак між сестрою Крістіана V Ульрікой Елеонорою і Карлом XI, а також секретні статті, в яких договірні сторони зобов'язалися не вступати в союзи з третіми державами без попередніх переговорів між собою. Між Данією і Швецією був збережений статус-кво. (Додаток 5) ВИСНОВКИВестфамльський мир 1648 -- завершив Тридцятирічну війну 1618--1648 рр. Підписаний у Мюнстері 24 жовтня 1648 р. Ще в 1638 Папа і данський король закликали до припинення війни. Два роки після цього ідею підтримав німецький рейхстаг, який зібрався вперше після тривалої перерви. 25 грудня 1641 відбулося підписання попереднього мирного договору, за яким імператор, що представляв також Іспанію, а з іншого боку Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати у вестфальських містах Мюнстері і Оснабрюці конгрес для укладення загального миру. У Мюнстері велися переговори між Францією і імператором. У Осанбрюці -- між імператором і Швецією.Люта боротьба розгорнулася вже навколо питання про той, хто має право брати участь в роботі конгресу. Франції і Швеції вдалося подолати опір імператора і добитися запрошення князів імперії.У результаті конгрес вийшов найбільш представницькою нарадою в історії Європи: на ньому були присутні делегації 140 суб'єктів імперії і 38 інших учасників. Імператор Фердинанд III Габсбург був готовий піти на великі територіальні поступки (більші, ніж довелося віддати у результаті), але Франція зажадала таких поступок, про які він спочатку навіть не думав.Імператор повинен був відмовитися від підтримки Іспанії і не втручатися в справи Бургундії, яка формально була частиною імперії. Національні інтереси узяли гору над династичними. Імператор підписав всі умови фактично сепаратно, без іспанського кузена.Укладений 24 жовтня 1648 року одночасно в Мюнстері і Оснабрюці мирний договір увійшов до історії під найменуванням Вестфальського.Окремий договір, підписаний дещо раніше, припиняв війну між Іспанією і Нідерландами. Вони, а також Швейцарія, визнавалися незалежними державами. Неврегульованою залишилася тільки війна між Іспанією і Францією, яка продовжувалася до 1659.За умовами миру, Франція отримала Південний Ельзас і лотарінгське єпископство Мец, Туль і Верден, Швеція -- острів Рюген, Західну Померанію і герцогство Бремен, плюс контрибуцію в 5 млн талерів. Саксонія -- Лузацію, Бранденбург -- Східну Померанію, архієпископство Магдебург і єпископство Мінден. Баварія -- Верхній Пфальц, баварський герцог став курфюрстом.Сучасні історики розглядають Вестфальський мир як подію, яка заклала основи сучасного світового порядку - поділу світу на національні держави і появу пов'язаних з цим принципів міжнародного права. В деякому розумінні саме Вестфальський мир заклав основи сучасної Європи, більша частина якої входила в ті часи до сфери впливу Священної Римської Імперії.Цей мир фактично зрівняв в правах реформоване християнство (різні протестанські церкви) з римо-католицьким християнством. На міжнародному рівні був визнаний принцип - чия держава того й віра. Окрім того, в міжнародній політиці з'явилось поняття - вестфалійська система - яка забезпечувала суверенітет держави на своїй території.Вивчаючи Вестфальський мир і Тридцятилітню війну в Європі слід пам'ятати про інші події, які відбувалися в той час - англійська буржуазна революція під проводом Кромвеля і українська визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, яка зробила свій внесок у розвал Речі Посполитої (а отже Священної Римської Імперії і династії Габсбургів, сателітом якої була тогочасна Річ Посполита).Вестфальскій мир - один із найвидатніших успіхів Шедської дипломатії, який набагато років заклав підвалини розвитку Шведської країни.Звісно Швеція отримала достатньо великі територіальні та інші переваги під час інших війн, наприклад Естляндію і територію більшої частини фінських володінь, але саме Вестфальскій мир заклав догми розвитку державності та утвердив новий європейський порядок.Докорінно було переформатовано армію, саме Густав II Адольф зробив ставку на регулярну армію, розуміючи що в 17 столітті скликані на час війни ополчення не здатні забезпечити обороноздатність країни. Король розділив країну на 6 округів, які зобов'язані були при кожному наборі поставити рекрутів для 18 піхотних полків і 6 кінних. Подвірна рекрутська повинність доповнювалася добровільним вербуванням. Поєднання рекрутської повинності і вербування дозволило Густаву Адольфу вичавити з Швеції максимум можливих людських ресурсів для своєї армії. Відносну нечисленність війська король прагнув компенсувати якістю озброєння. Нововведення були направлені на створення облегчених видів зброї, що підвищувало маневреність військ. Був зменшений калібр і вага мушкета, що дозволило відмовитися від сошок при пострілі; введені паперові патрони і патронташі; з'явилися легкі чотирифунтові гармати, що перевозилися двома кіньми. Замість військових груп чисельністю 2-3 тисячі чоловік Густав II Адольф сформував полиці чотирьох рот (по 1200-1300 солдатів). У піхотному полку третину солдатів складали пікінери, а дві третини - мушкетери. Це співвідношення пізніше стало зразком для європейських армій. Густав II Адольф створив клас полкової артилерії, додавши кожному полку по дві гармати. Значно була посилена шведська кавалерія що склала 40% армій. Кавалерійські полиці були розділені на ескадрони по 125 вершників. Особливу увагу шведський король приділяв вченню військ. Для підтримки дисципліни і злагодженості він ввів в армії суворі тілесні покарання і муштру. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. Абрамсон М. Л., Гуревич А. Я., Колесницкий Н.Ф. История средних веков. -- Москва., 19642. Архенгольц И.В. История Северной войны. -- М., 19903. Г. В. Форстен. Политика Швеции в смутное время4. Ивонина Л. И., Прокопьев А. Ю. Дипломатия Тридцатилетней войны. -- Смоленск., 19965. Карнацевич В. Л. 100 знамениты сражений. -- Харьков., 20046. Лыжин. Столбовский договор и переговоры, ему предшествовавшие. СПб, кн. III7. Мерников А. Г., Спектор А.А. Всемирная история войн. -- Минск., 20058. Никифоров Л. А. Внешняя политика России в последние годы Северной войны. Ништадский мир. М., 19599. Поршнев Б. Ф. Тридцатилетняя война и вступление в неё Швеции и Московского государства. -- М., 197610. Собрания Фанта, Гейера и Шредера "Scriptores rerum Suecicarum medii aevi", 3 т., Упсала, 1818--187611. Форстен. Историческое Обозрение, т. VIII12. Шиллер И.К. История Тридцатилетней войны. Собр. соч. в 8 тт. М., 1957, т.513. Штенцель А. История войн на море с древнейших времён до конца XIX века. В 2-х томах. Т. 2. -- М., 200214. Rystad G. Karl XI: en biografi. -- Lund, 2003 ДОДАТКИДодаток 1. Скандинавскі держави в XVII ст. Додаток 2. Тридцятилітня війна 1618-1648 р. Додаток 3. Північна війна 1655--1660 Додаток 4. Карта воєнних дій Русько-шведської війни 1656--1658 Додаток 5. Датсько-шведська війна 1675-1679 Битва у бухти Кёге (1677) Додаток 6. Розширення Шведських володінь кінця XVI-XVII ст.. Додаток 7. Європа на рубежі XVII та XVIII ст.
