Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовічч

Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовічч

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра історії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовіччі

Київ - 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Організація освіти

1.1 Початкова освіта. Хедери

1.2 Ієшиви

Розділ 2. Система підготовки викладачів

2.1 Методи і програми навчання

2.2 Пілпулл і хілукким та їх критика

Розділ 3. Книгодрукування як основа освітнього процесу

3.1 Загальний стан книжної справи

3.2 Мови книгодрукування та коло читачів

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми: Розвиток суспільства, його провідних ідей та ментальності напряму поєднаний з освітньою діяльністю. Дослідження культурно освітніх процесів допомагають скласти уявлення про взаємодію різних народів, відмінних за своїм типом ментальності, полегшать формування загальної історичної концепції розвитку націй. Для глибшого розуміння місця, що займало єврейство серед населення України у XVII-XVIII ст., потрібно проаналізувати розвиток його освіти і культурницької діяльності єврейських громад (кагалів) як основного осередку українського єврейства.

У зв'язку зі зміною системи навчання у вузах України важливими є розробки в галузі освіти та культури. Детальний розгляд методик викладання збагатить сучасну педагогічну науку. Наукове забезпечення освітніх перетворень неможливе без знання розвитку теорії і практики вітчизняної освіти і школи в минулому, без нового осмислення та переосмислення здобутого досвіду. Це значною мірою стосується освіти національних меншин України в цілому, в тому числі і єврейської.

Об'єктом вивчення є культурно-освітня діяльність кагалів в Україні в XVII-XVIII ст.

Предметом дослідження є розвиток та функціонування єврейських навчальних закладів, методи викладання та стан книгодрукування.

Хронологічні рамки: Розглядається завершальний етап єврейського середньовіччя XVII-XVIII століття. Вважається, що єврейське середньовіччя скінчилось у 1789 р., з отриманням євреями громадянських прав у Франції. Проте, враховуючи, що досліджується єврейство на Україні такий розподіл дат умовний, адже фактично французька революція ніяк не вплинула на становище східної єврейської діаспори. Важливою подією для євреїв України стали три розподіли Речі Посполитої, що змінили економічну і політичну ситуацію, але не загального устрою єврейської національної освіти та культури. Українське єврейство переживало основі етапи історичного розвитку в унісон із народами Російської імперії. Тому доцільніше взяти хронологічно умовну дату, тобто закінчення XVIII ст. Дослідження закінчується часом правління імператора Павла та утворенням цензурного комітету, коли почався процес знищення адміністративного самоуправління, посилився урядовий тиск на кагальні установи, інтенсивно поширився рух маскілів (єврейських просвітників).

Географічні рамки: Охоплюється території Правобережної Наддніпрянщини та західної України, що входили до Польщі і після трьох поділів Речі Посполитої приєднались до Австрійської і Російської імперій.

Мета роботи полягає у висвітленні педагогічно-освітньої діяльності єврейських громад.

Завдання роботи:

- розгляд специфіки організації єврейської національної освіти;

- надання загальної характеристики шкільним установам;

- вивчення кола задіяних в них осіб;

- висвітлення процесу навчання;

- розгляд значення в культурно-освітній діяльності друкарства.

- виявлення фінансово-економічного вплив кагалу на розвиток освіти і друкарства.

Аналіз використаних джерел та літератури:

Основним джерелом по вивченню системи освіти є хроніка Ганновера «Пучина бездонна», де автор перед тим як викласти події 1648 р. розглядає польсько-українське єврейство на передодні них. Він докладно описує процес навчання в хедерах та ієшивах. Його данні можна вважати перебільшенням, але слід враховувати, що кількість польських начальних закладів він у порівнянні з кількістю німецьких і італійських єврейських шкіл.

Важливе значення має листування. Листи євреїв з Речі Посполитої до інших країн засвідчують діяльність кагалів, навчальних закладів при них, про життя знатних людей та рабинів. Особливим видом листування є респонси - відповідь рабина на запит з іншої громад, в якій не змогли самостійно дійти згоди у спірних питаннях. Респонси дають додаткову інформацію, підчас незамінну, містять в переважній більшості галахічні трактування, а у деяких зустрічається доповнення, що стосуються інших тем. По них можна визначити рівень розвитку релігійно-філософського вчення. Особисте листування містить велику кількість даних про побутові навчальні заклади. Разом з книгами кагалів, в яких містяться адміністративні постанови та закони, це дає можливість дослідити характер тогочасної єврейської освіти. Джерельна база, хоча й широка, але не всебічна, тому висвітлити дане питання в повній мірі важко. Одним з головних завдань є віднаходження нових джерел, та введення їх в науковий обіг.

Розглядаючи літературу що стосується цього часу треба звернути увагу на те, що більшість авторів досліджують не саму культурну діяльність окремо, а її синтез із релігією. Такий підхід є досить доцільним, бо грань між освітою і релігією була набагато більш хиткою, а ніж на сьогоднішній день. Загальні тенденції у розвитку досліджень українського єврейства намітились ще в середині ХІХ ст. До них відноситися посилене вивчення хасидського руху, економічних зв'язків єврейського населення із іншими соціальними та етнічними групами, соціально-економічна діяльність кагалів. Спочатку збирались часткові відомості, як доповнення до загальних етнографічних досліджень південних окраїн Російської імперії.

Значний вклад у виокремлення у вивчення іудаїки зробив Дубнов С., його «Коротка історія євреїв» є одним з найбільших повних та систематичних видань з єврейської історії у Російській імперії. Другою не менш значною подією стало видання Єврейської енциклопедії під редакцією Кацнельсона Л. в 16 томах. В радянські часи була спроба надрукувати хроніки періоду Хмельниччини із коментарями. Проте підготовлена Боровим С. у 30-х рр. книга не була надрукована. Її перевидали у Москві лише 1997 р. спільно із Ієрусалимськими видавництвами. Серед останніх досліджень слід виділити видання Відкритого університету Ізраїль «Глави з історії і культури євреїв Східної Європи». Воно складається з 6 частин у 3 томах, де окремо розглядається книжна справа XVI-XVIII ст. Також проблематика друкарства висвітлюється у монографії Ельяшевича Д. «Єврейська книжна культура», але лише починаючи з введення в Російській імперії окремого відділу цензури для іудейської літератури при імператорі Павлові Петровичеві. Окрім того книговидавництва частково торкається Іван Огієнко, який, при загальному огляді друкарства на Україні, в окремому розділі своєї праці «Історія українського друкарства» характеризує розвиток єврейського друкарства.

Зазначені джерела і роботи дослідників ХІХ - ХХ ст. досить повно висвітлюють культурницьку діяльність єврейських кагалів на території України в XVII-XVIII ст. Найбільше уваги приділяється розвитку освіти і книгодрукарства у євреїв як у «народу книги». Але в розкритті цієї теми залишається чимало білих плям, заповнити які можна сьогодні завдяки використанню раніш невідомих архівних документів і матеріалів.

Розділ 1. Організація освіти

1.1 Початкова освіта. Хедери

Перебування в гетто призвело до того, що на євреїв майже не вплинув європейський Ренесанс і Просвітництво. Єврейська освіта залишалась тільки релігійною, і базувалась на основі священних текстів, проте базова освіта була зально-доступною. Згідно Галахи (побутових законів і приписів), кожен батько зобов'язаний був турбуватись про освіту своїх синів.

Термін «хедер», що переводиться як кімната був впроваджений у німецьких землях близько ХІІІ століття. Він позначає місце в синагозі, або, як це було зазвичай, в домі вчителя де навчалась єврейська дитина. У якості постійного інституту початкової освіти хедер використовувався в ашкеназькому суспільстві Східної Європи. Він і досі виконує свою початкову роль у традиційних громадах Ізраїлю. Єврейське культурне життя та особливо освітня діяльність сконцентрувались в Речі Посполитій, в тому числі і на українських землях. Ганновер писав: «Це настільки добре відомо, що не потребує доказів: ніде у всьому розсіянні Ізраїлю не вивчали так багато Тору, як у Польщі» Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С. 131. .

Хедери були першою ланкою в навчальному процесі. Вони підтримувались і керувались кагалами, бо там не тільки навчались, а й відбувався процес соціалізації. Меламед, шкільний вчитель, вів список своїх вихованців. Зміни, що відбувались у складі учнів окремим звітом щорічно подав до кагалу. Хедери працювали на приватній основі. Батьки заможних учнів оплачували освіту самостійно. Фінансування бідняків покладалось на кагал. В більшості громад для таких цілей існували окремі навчальні заклади, що називались талмуд-тора і фінансувались за рахунок цдаки (тобто пожертвувань) і бюджету кагалу. Головною діяльністю керівництва общини було контролювання якості освіти, рівня кваліфікованості вчителів, перевірка знань учнів. Цим займався безпосередньо сам кагал або призначений від його імені габбай (наглядач у певній галузі діяльності громади) Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.2. - Телль-Авив, 1995. - С. 109..

В хедери набирались хлопчики в ранньому дитинстві. Перш за все вони отримували навички читання. З трьох років починали запам'ятовувати букви та їх назви. Вивчення граматики було недосконале й закінчувалось на вмінні читати. Посібниками були Сідури, збірники молитов. Сприйняття матеріалу ускладнювало те, що іврит перестав бути розмовною мовою євреїв ще у пізній античності, але ним продовжували читатись молитви. Мова не вчилась систематично, і учні, а інколи і дорослі не розуміли змісту прочитаних ними молитов. Тому одразу з'явились пропозиції щодо введення в програму навчання толкування молитов. Пропонували також і вчити самих маленьких спочатку на ідиші, а потім поступово переводити на іврит. Проте не має згадок про реалізацію таких планів, чи використання перекладів Сидурів на ашкеназьку мову в хедерах.

До вивчення Тори згідно методичних приписів приступали лише після освоєння азбуки і тільки з третьої книги, тобто книги Левіт, щоб хлопчики могли якнайскоріше починати брати участь у богослужіннях. Вивчення Тори базувалось на перекладі слів тексту на ідиш по мірі їх появи в оригіналі на «лашон колеш». Це був педантичний і послідовний, але далеко не досконалий переклад. Спочатку слово зачитувалось в голос на мові оригіналу, а потім давався переклад на ашкеназьку. Вважається, що текст, який лежав перед дітьми не був оздоблений перекладом. Кожне слово перекладалось окремо, і учням не пояснювали структуру мови, її обороти. Порядок слів у реченні при перекладі не змінювався, прискіпливо слідкували, щоб кожне слово йшло в такій послідовності, як в оригіналі. Такий підхід спотворював смислову загрузку тексту, ігнорував синтаксис мови перекладу. Вираз, що мав декілька значень, перекладався завжди однаково. Наприклад, слово «нашах» подавалось, як «укусив», навіть якщо воно за контекстом позначало «пограбував». Разом з Торою розглядались коментарі Раші. Гомілетичне тлумачення тексту витісняло будь-які прояви екзегетики чи реалістичного підходу.

В вісім-дев'ять років учні починали освоювати Вавилонський Талмуд (Гемару). Найбільш здібні під керівництвом вчителя продовжували його вивчення й надалі, а згодом могли вступити до ієшив. Для більшості ж навчання закінчувалося на рівні хедерів. Ієшиви в деяких випадках заміняв бет-гамідраш. Що стосується закінчення курсу, то всі хлопчики зобов'язані були вчитися до віку барміцви, тобто 13 років, а іноді до 14-15 років. Вважалось бажаним, щоб кожна дитина навчалась в хедері близько дев'яти-одинадцяти років.

Навчання у хедерах, на відміну від ієшив, проводилось на примітивному рівні. Більшість текстів просто заучувались напам'ять. Посада вчителя у цьому закладі не користувалась повагою, адже вважалось, що для цього не треба докладати великих розумових чи фізичних зусиль. У кінці XVIII - поч. ХІХ хедери піддавались жорсткій критиці послідовників Гаскали (Єврейського просвітництва). Методи реформування пропонувались ще в XVIII ст., від лояльних до традиції до найрадикальніших, тобто повного усунення цих шкіл. У джерелах зустрічаються неоднакові описи цієї установи, що було викликане утворенням різних варіантів хедерів в різних частинах світу. Дати єдину характеристику цього закладу надзвичайно важко. Частина документів містять пропозиції по його покращенню полемічного характеру і тільки декілька детальний опис роботи хедера.

Учні приходили в дім до меламеда після ранкової молитви. Інколи для хедери орендували окремі будинки, у випадку, коли дітей було багато, а община мала гроші. Займались до десятої, це становить за найбільшими розрахунками чотири чи п'ять годин. Підчас короткої перерви діти повертались до дому, їли і знову йшли до вчителя об 11 годині. Потім навчання продовжувалось до другої. О другій учнів відпускали на обід. Після нього заняття продовжувались до вечірньої молитви. Навчання відбувались навіть в суботу, але лише до обіду. Вчитель не мав права набирати більше 40 учнів Еврейская энциклопедия / Л. Канценельсон. - СПб., 1908. - С. 806. . Така постанова, певно, виконувалась не завжди, бо деякі кагали вимушені були перевидавати її на своїх зборах знову і знову.

На 1773 р., тобто одразу після першого розділу Речі Посполитої на територіях, що ввійшли до Російської імперії, нараховувалось 4,2 тисячі вчителів хедерів та 5,7 тисяч їх помічників Хонигсман Я.С., А. Я. Найман. Евреи Украины. - К., 1993. - С. 71.. Проте згідно літописам та згадкам станом на передодні 1648 р. їх було в декілька разів більше, а ніж потім до ХІХ століття, коли система хедерів почала витіснятись маскільским рухом. Помічники вчителя проводжали дітей з дому до хедери, щоб ті не заблукали по дорозі, також таким чином контролювалось відвідування, яке було майже 100%. У мемуарах та літературі згадаються предмети шкільного побуту, які свідчать про методи навчання, застосування фізичного покарання. Часто згадуються канчуки (плітки), таблиці для вивчення алфавіту, особливі мелодії, за допомогою яких краще було запам'ятовувати вивчений матеріал. Меламеда у деяких випадках називали ребе (шанобливе звертання до рабина).

Дівчата у загальні хедери не приймались. Але існування окремих навчальних закладів для них становить у сучасній науці проблему. Звісно, що неформальне виховання дівчинки відбувалось так само, як і хлопчика. У сім'ї вона засвоювала з перших років життя норми поведінки, моральні і релігійні цінності, велику кількість різноманітних знань про навколишній світ. Від матері вона дізнавалась, як запалювати свічку у Шаббат, вимовляти над ними «Господь Авраама, Исаака и Якова», в неї ж вчилась виконувати роботу по дому, вести себе за столом і проводити вільний час. В рамках сімейного і суспільного життя дівчинка засвоювала ідеали свого кагалу і намагалась виконуватися заповіді, що її стосувались. Традиційне ставлення до освіти дівчат базувалось на вислові з Мішни: «Хто навчає дочку свою Закону, той робить нерозумно» Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.3. - Телль-Авив, 1995. - С.41. .

Безліч літератури, як релігійної так і світської, направленої на жіночу частину населення громади показує, що дівчинка отримувала все ж таки початкову освіту. Така навичка, як вміння читати, вважалась необхідною, навіть в тому випадку коли мова не йшла про чоловіків. Існують спогади полемічного характеру у Яакова Ємдена (1697-1776) в книзі «Мигдал Оз»: «Невідомо звідки прийшов цей дурний звичай, що нині є в землях цих: посилати маленьких дівчаток на дім до меламеда, навіть якщо він не одружений. І повинно слідкувати за цим і перешкоджати, щоб посилали їх вчитись до досвідченої жінки або ж вчили в батьківському будинку, а не серед хлопчиків, з котрими вони звикнуть до дурного; а ще краще і до жінки не посилати вчитися поза будинком, щоб не знущались з неї хлопчаки, а також, щоб на вулицю часто не виходила… бо уся слава дочері царської зсередини» Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.3. - Телль-Авив, 1995. - С. 43. .

В рішенні одного з кагалів на території сучасної Чехії від 1677 р. говорилось: «Той, хто тримає в своєму хедері п'ять дівчат, не має права викладати хлопчикам Тору… Меламед, що викладає в своєму хедері Гемару, навіть один закон, не має права утримувати ні однієї дівчинки в якості учениці, а тим більше ні одного хлопчика, що вивчає алфавіт» Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.3. - Телль-Авив, 1995. - С. 42.. Враховуючи однаковість єврейської традицій на території Східної Європи, це правило можна примінити і до українських земель. Такі згадки зустрічаються нечасто і мають велике значення для освітлення культурно-освітньої діяльності євреїв в часі пізнього середньовіччя і на початку нового часу.

Таким чином ми бачимо, що і дівчата отримували якусь освіту, у рамках хедера. Зазначена навичка читати необов'язково говорить про вміння писати. Відповідь на те, чи отримували такі знання жінки, криється у листах того часу. Більшість писати не вміла, була змушена звертатись до писарів чи своїх чоловіків, хоча існували і виключення. Жінки могли отримати освіту, але виходячи з галахічних приписів, вони мали лише дві можливості: або займатись самоосвітою з надрукованих на ідиші книжок, або отримувати знання на практиці.

Початкова освіта у єврейському середовищі була загальнодоступною, що якісно виділяло її на фоні традиційної християнської. Вона хоч і подавалась на розмовній мові, але давала можливість при бажанні продовжувати навчання самостійно, а чоловіки мали можливість отримати «вищу» освіту в ієшиви, чи якщо такої можливості не було, у бет-мідраші при синагозі. Освіта стала першим етапом у поширенні Гаскали в єврейському суспільстві у другій половині XVIII ст., бо запропоновані ідеї краще сприймаються, коли людина має хоча б базові освітні навички, вміння читати та писати. Просвітницький рух особливо поширився на Галичині. Його наступ на ортодоксів був безкомпромісним і різким настільки, що в 1816 р. рабин Львова наклав заборону на маскільські ідеї. Норман Девис. История Европы / Пер. с англ. Т. Б. Менской. - М, 2006. - С. 623. Серед євреїв в XVII-XVIII ст. в Україні не було повністю безграмотних, тоді як з поголовною неосвіченістю низів християнського суспільства почали боротися тільки у ХХ ст. Всі чоловіки вміли писати, виключення становили тільки жінки. В той час, як серед християн, навіть серед деякої частини міського населення, не кожен вмів поставити підпис. На кінець зазначеного періоду хедери масово стали реформуватись і як система загальної освіти були до кінця ХІХ ст. витиснені більш кваліфікованими навчальними закладами.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать