Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.

Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.

Повстання під проводом Б. Хмельницького стало початком великомасштабної війни українського народу проти польського панування. Основною рушійною силою повстання було козацтво, якому належала провідна роль у перебігу й керівництві війною. У лавах повстанців було багато селян і міщан, а також вихідців із дрібної української православної шляхти. Підтримало повстання духовенство. Основний тягар боротьби випав на долю селянства - найбільш численного і пригнобленого стану.

Метою повстання було:

- знищення польського панування;

- створення в етнічних межах України власної держави;

- ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;

- утвердження козацького типу господарювання.

В сучасній історичній літературі немає єдиної точки зору як щодо назви боротьби українського народу проти Польщі в середині XVII ст., так і відносно її періодизації. Історики використовують терміни "національно - визвольна війна", "національна революція" та ін. Виходячи з тих завдань які вирішувала ця боротьба, вважаємо, що перша назва доцільніша, тому що більш об'єктивно відображає сутність явища. Хронологічні межі національно - визвольної війни науковці датують по різному. Початкова дата війни (1648 р) не викликає жодних сумнівів, однак щодо кінцевої дати єдиної думки немає.1654 рік (рік Переяславської ради) відкинуто всіма українськими істориками, бо ця "пропозиція" була викликана виключно політичними мотивами й ігнорувала факт продовження Визвольної війни після укладення українсько-російського союзу. Сьогодні одні автори пропонують як кінцеву хронологічну межу Визвольної війни 1657-й рік - рік смерті Б. Хмельницького, другі - 1659-й - рік укладання Переяславської угоди і втрати державності України, треті - 1676 рік падіння гетьмана П. Дорошенка і ліквідації правобережної Гетьманщини. Найдоцільніше, на нашу думку, пов'язувати завершення Визвольної війни з Гадяцьким договором 1658 р. Саме тоді і формально, і фактично було припинено війну проти Польщі.

1. Причини національно-визвольної війни

Після придушення козацько-селянських повстань першої половини XVII ст. колонізація українських земель Польщею, значно посилилася, що й потягло за собою національно-визвольну війну.

Основними причинами національно - визвольної війни були:

1. Погіршення становища селянства в умовах засилля польських магнатів та панщинно-фільваркової системи господарювання:

- швидке покріпачення селян (1588 р);

- збільшення панщини (до 4-6 днів на тиждень) та різноманітних форм відробітків і податків на користь феодалів й держави;

- посилення експлуатації селян орендарями панської землі.

2. Зростання невдоволення українського міщанства, яке потерпало як від приватних власників міст, так і від сваволі королівських урядовців:

- православні городяни мали селитися лише в спеціально відведених кварталах;

- їх обмежували в заняттях ремеслом і торгівлею;

- усували від участі в місцевому самоврядуванні, обтяжували різними податками й повинностями.

3. Обмеження прав козацтва, запровадження заходів, спрямованих на ліквідацію його як стану.

- будь-які вияви покозачення (перехід селян до козацького стану) придушувалися з особливою жорстокістю;

- за "Ординацією війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої" (1638 р) всі колишні реєстрові козаки, за винятком 6-тисячного реєстру - відтоді складової частини польського війська - перетворювалися на кріпаків;

- реєстровці позбавлялися права обирати гетьмана і старшину, їх мав призначати польський уряд зі шляхти;

- на Запорожжі розміщувалися польські залоги, було відбудовано фортецю Кодак (1639 р);

- козакам заборонялося без згоди польського уряду ходити в морські і суходільні походи проти Османської імперії та Кримського ханства;

- козаків зобов'язували виконувати всілякі роботи, сплачувати обтяжливі податки.

4. Полонізація українського суспільства, примусове насадження католицизму, що викликали масові протести населення:

- православні повинні були сплачувати податки на утримання католицького духовенства;

- православним нерідко заборонялося провадити, обіймати певні посади, створювати вищі навчальні заклади;

- закривалися існуючі, заборонялося будувати православні церкви й монастирі, а їхні володіння і майно конфісковувалося католицьким та українським духовенством;

- водночас продовжувалося активне будівництво костьолів, збільшувалася кількість єзуїтських колегіумів, поширювався їхній вплив;

- звужувалася сфера вживання української мови.

Богдан Хмельницький. Зиновій - Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.) народився в сім'ї дрібного українського шляхтича. Його батько був сотником реєстрового козацтва, який одержав за свою службу невеликий маєток з хутором Суботів біля Чигирина.

Б. Хмельницький здобув добру освіту в київській монастирській школі і львівському єзуїтському колегіумі. Був учасником численних козацьких походів проти Османської імперії і Кримського ханства. У битві під Цецорою (1620 р) потрапив у полон до турків, де вивчив турецьку і татарську мови, познайомився з деякими представниками знаті. Був одружений з донькою заможного переяславського купця Ганною Сомко, мав четверо дітей.

У 1632-1634 рр. брав участь у Смоленській війні з Росією на боці Польщі. Деякі історики (О. Воронянський та ін.) вважають, що Б. Хмельницький був учасником козацько-селянського повстання 1637-1638 рр. У 1637 р. після придушення повстання Павлюка він одержав посаду писаря реєстрового козацтва, а у 1646 р. - сотника Чигиринського козацького полку. У цьому ж році на запрошення французького уряду разом з Іваном Сірком і запорозькими козаками брав участь у воєнних діях на боці Франції проти Габсбургів.

Безпосереднім приводом до вступу Хмельницького проти Польщі була особиста образа, якої йому завдав чигиринський підстароста Данило Чаплінський. Скориставшись відсутністю Б. Хмельницького (улітку 1646 р) він розорив хутір Суботів, майже до смерті побив молодого сина та викрав жінку (Олену), з якою Богдан збирався одружитися (перша дружина на цей час померла). Після повернення з Варшави Хмельницький використовував усі законні шляхи для покарання винних, аж до особистої аудієнції у польського короля. Однак це не мало ніяких результатів. Не домігшись справедливості він у серпні-вересні 1647 р. проводить таємні ради із своїми однодумцями щодо підготовки повстання проти панських магнатів. Проте зрада з боку чигиринського осавула призвела до арешту Хмельницького. Вирвавшись (за сприяння родичів) на волю, він у грудні 1647 р. з кількома десятками козаків вирушив на Запоріжжя.

2. Початок національно-визвольної війни

На початку 1648 р. Б. Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв'язок із козаками Січі. Разом з сотнею запорожців і декількома сотнями "покозачених" селян він атакував Кодацьку фортецю, через яку поляки контролювали Запоріжжя.25 січня заволодів фортецею. При цьому значна частина реєстрових козаків перейшла на бік повстанців. Ці події стали початком національно - визвольної війни українського народу.

Невдовзі відбулась козацька рада, на якій Хмельницького було обрано гетьманом.

Підготовка збройного виступу. Б. Хмельницький напередодні збройного виступу проти поляків:

- розіслав універсали до українського народу із закликами вступати до лав козацького війська;

- налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

- із початком воєнних дій досяг домовленості про перехід реєстрових козаків на бік повстанців;

- вів переговори з Туреччиною і Кримським ханством. Заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали з кримським ханом Іслам - Гіреєм III договір про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Фактичним проголошенням війни стала вимога Б. Хмельницького вивести з території Наддніпрянщини королівські війська і скасувати "Ординацію" 1638 р. На утихомирення запорожців поляки направили два загони загальною чисельністю близько 10 тис. чол.

Воєнні дії у 1648-1649 рр. Повстанці вийшли із Запоріжжя (в союзі з Хмельницьким воювала і татарська кіннота) і рушили назустріч урядовим військам.5-6 травня 1648 р. в урочищі Жовті Води (Дніпропетровська область) Б. Хмельницький здобув першу перемогу. Повстанці оточили загін С. Потоцького і розгромили його. Однак основні сили поляків на чолі з гетьманом М. Калиновським укріпилися під Корсунем.14 травня до міста наблизилися війська Б. Хмельницького. Поляки, упевнені в значній чисельній перевазі козацького війська, залишили вигідні позиції і почали відступати на Богуслав. На їхньому шляху козаки улаштували засідку (6-ти тисячний загін Максима Кривоноса).16 травня польська армія одночасною атакою козаків Хмельницького і Кривоноса була цілком розгромлена. Врятувалися небагато.8,5 тис., у тому числі обидва польські гетьмани, потрапили у татарський полон.

Перемога на Жовтих Водах і під Корсунем стала сигналом для повстань по всій Україні. Хмельницький збирав війська у Б. Церкві, формував нові, козацькі органи влади. У цей час керував визволенням Правобережної України полковник М. Кривоніс. До кінця липня 1648 р. з-під польського ярма було визволено всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня - Брацлавське, Київське, Подільське воєводства на Правобережжі, а також східні та південні райони Волинського воєводства.

Протягом літа 1648 р. обидві сторони готувалися до вирішального бою. Польська армія нараховувала 32 тис. шляхтичів, 8 тис. німецьких найманців і декілька десятків тисяч слуг. Повстанців було близько 80 тис. (козаки, селяни, міщани), однак вони були погано озброєні. Поляки прагнули реваншу.

Чергова битва, яка відбулася 21-23 вересня 1648 р. під Пилявцями (тепер с. Пилява Хмельницької області) завершилася для поляків поразкою. Було захоплено всю ворожу артилерію. До козаків потрапив також величезний обоз зі значними матеріальними цінностями.

Перемога під Пилявцями відкрила шлях до визволення західних земель. Повстанці 26 вересня 1648 р. розбили оборону Львова. Однак, не бажаючи витрачати сили на штурм і щоб уникнути зайвого кровопролиття та руйнування міста, після нетривалої оборони Хмельницький отримав викуп у 200 тис. злотих на користь своїх союзників - татар. Одержавши викуп. Він зняв облогу і пішов далі. До польського міста Замостя. Цю добре укріплену фортецю він не став штурмувати, оскільки не було достатньо важкої артилерії. Хмельницький розраховував на тривалу облогу, одночасно чекаючи результатів виборів нового короля в Польщі.

Королем було обрано Яна-Казимира, чию кандидатуру підтримував і Хмельницький, отримавши викуп від жителів Замостя, ураховуючи складне становище армії, а також обіцянку нового короля почати переговори з повстанцями, Хмельницький 14 листопада зняв облогу і повернувся на Подніпров'я. Однак, укладаючи перемир'я з королем він не збирався припиняти збройної боротьби, планував навесні 1649 р. поновити воєнні дії.

23 грудня 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто вступило до Києва. Назустріч українським полкам вийшло місцеве населення, посли Молдавії, Туреччини, Трансільванії, Росії, київський митрополит Сильвестр Косів.

У лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися переговори Б. Хмельницького з королівським послом. Б. Хмельницький не погодився з посольськими вимогами про повернення селян у кріпосний стан, погодившись лише на перемир'я до весни. В умовах зимових холодів, нестачі продовольства і боєприпасів вести воєнні дії ні поляки, ні козаки були не в змозі.

Промова Хмельницького на переговорах з королівським посольством дослідниками (С.І. Кульчицький та ін) тлумачиться як програма розбудови Української держави:

- гетьман обґрунтував право українців на створення незалежної від Речі Посполитої держави в етнічних межах їхнього проживання;

- сформулював положення про соборність Української держави;

- розглядав козацьку Україну як спадкоємницю Київської Русі. Провідна роль в утворенні й організації Української держави приділялася Війську Запорозькому.

Досягнуте перемир'я обидві сторони активно використовували для підготовки до нової війни. Навесні 1649 р. поляки, порушивши перемир'я, розпочали воєнні дії. Наприкінці травня Хмельницький виступив з Чигирина назустріч польським військам. Поляки відступили на територію Чигирина до Збаразького замка.

У червні 1649 р. козаки за підтримки татарської кінноти атакували поляків, які укріпилися під Збаражем. Запеклі бої тривали близько місяця. На допомогу обложеним виступив сам король Ян-Козимир на чолі 30-тисячного війська. Довідавшись про це, Хмельницький зняв з облоги частину військ й повів їх назустріч королеві.

5 серпня біля міста Зборова козацьке військо атакувало поляків. Поляки були вимушені перейти до оборони і в передмістях Зборова влаштували укріплений табір, котрий відразу оточили повсталі. Наступного дня Хмельницький узяв Зборов і польська армія опинилася на грані розгрому, почалося масове дезертирство. Поляків врятували від поразки татари. Кримський хан Іслам-Гірей, не зацікавлений у подальшому посиленні України, зрадив Б. Хмельницького за обіцяну королем велику винагороду і право брати ясир на всьому шляху свого повернення в Крим.

Зборівський мирний договір. Щоб уникнути одночасної війни проти Польщі й проти Кримського ханства Б. Хмельницький змушений був укласти мирний договір з Польщею.

8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський мирний договір. Умови договору передбачали:

- збільшення реєстру до 40 тис. козаків й підтвердження всіх козацьких привілеїв;

- повернення до реєстру всіх виписаних з нього козаків (так званих „випищиків”);

- передачу Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств під козацьке управління і виведення звідти польських військ;

- збереження на козацькій території влади гетьмана, хоча з рядом обмежень;

- державні посади мали обіймати лише православні;

- внесення на найближчий сейм питання про ліквідацію церковної унії (1596 р) і повернення православній церкві всіх її прав та майна;

- надання православному митрополитові місця в сенаті;

- заборона єзуїтам проживати в українських містах;

- усім учасникам війни оголошувалися амністія.

Разом з тим шляхта поверталася до своїх володінь, а селяни мусили виконувати довоєнні повинності. Підписанням Зборівського договору завершився перший етап війни. Однак, договір не влаштував ні польську шляхту (яка вважала поступки козацтву надмірними), ні козацтво, котре перешкоджало поверненню шляхти і відновленню кріпацтва. Договір підривав авторитет Хмельницького. На Запоріжжі навіть спалахнуло повстання проти нього і був обраний новий гетьман, однак Хмельницькому вдалося зберегти булаву.

3. Утворення української козацької держави

Унаслідок перемог 1648-1649 рр. значна частина земель була звільнена від польської влади. Це створило умови для утворення Української козацької держави - Війська Запорозького, в основі якої лежала військова організація запорожців. В історичній науці цю державу називають Гетьманщиною.

Адміністративно-територіальний устрій. Територія козацької держави згідно з умовами Зборівського договору складалася з земель колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств (приблизно 200 тис. кв. км). Столицею і гетьманською резиденцією стало м. Чигирин.

На визволених землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків. Центром полку було одне із значних міст полкової території. Кожен полк очолював полковник. Який обирався на полковій раді або призначався гетьманом. Він зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу. Територія полку поділялася на 10-20 і більше сотень. Адміністративними центрами сотень були міста й великі села. Військово-адміністративну владу на території здійснювали сотники. Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Полтава та ін) керували магістрами на чолі з війтами. У селах справами відали старости, яких обирала громада, а справами козаків - обрані ними отамани. Запорозька Січ була в державі окремою адміністративною одиницею.

Органи державної влади. Найвищим законодавчим органом стала Генеральна рада - загальні збори всього козацького війська. Оскільки регламент роботи ради, механізм обговорення питань на цих зборах був відсутній нерідко вони перетворювалися у мітинг. Тому скликалися вони зазвичай лише для схвалення заздалегідь підготовлених рішень (спочатку ради збиралися щорічно).

В останній період діяльності Хмельницький взагалі припинив скликання ради. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширився за рахунок представників міст, шляхти, духовенства. Старшинська рада мала широкі повноваження: розглядала питання міжнародної політики, затверджувала міські привілеї, виносила смертні вироки тощо.

Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він, зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (при гетьмані діяв Генеральний суд), опікувався фінансовою системою, за рішенням ради розпочинав мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами, був головнокомандувачем збройних сил.

Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд - генеральна старшина. До її складу входили: генеральний писар (керував канцелярією, відповідав за зносини з іноземними державами), генеральний обозний (начальник військової артилерії, відповідав за виробництво боєприпасів і постачання). Крім них до генеральної старшини входили: генеральний суддя, генеральний підскарбій (відав збором податків), осавули (відповідали за підтримку правопорядку), хорунжий, бунчужний (відали військовими справами), а також полковники - керівники територіальних і військових козаків.

Військові сили. Гетьманська держава мала одну із найсильніших армій у тогочасній Європі. У ході визвольної війни повстанські загони перетворилися на 100-тисячну армію, організовану за територіальним принципом: певна територія виставляла кілька козаків, які об'єднувалися в полк. Ядром армії було реєстрове та запорозьке козацтво, а основна маса складалася з "покозачених" селян і міщан, основу козацьких полків становила піхота. Під час війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.

Фінансова система. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Б. Хмельницький. Існувало кілька джерел надходження коштів: передусім - земля, сільськогосподарські промисли (млини, броварні тощо) і плата за їх оренду. Кошти надходили також від торгівлі (збори з торгів, ярмарків, кордонне мито тощо). Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські і турецькі гроші.

Судочинство. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального суду входили двоє генеральних судів і судовий писар. Суди на місцях очолювали особисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни. У містах із магдебурзьким правом діяли міські суди.

Страницы: 1, 2

В соцсетях