Та в досягненнi цiєї мети, антигуманної й аморальної, iснуючi в Нiмеччинi конфесiї не могли бути помiчниками, а лише противниками. Тому врештi-решт їх долю Гiтлер визначив таким чином: "Останнє велике завдання нашої епохи полягає в тiм, щоб вирiшити проблему церкви. Тiльки тодi нiмецька нацiя може бути цiлком спокiйна за своє майбутнє. Догмати вiри мене зовсiм не цiкавлять, але я не потерплю, щоб пiп втручався в земнi справи. Зробивши державу повним господарем, ми покладемо кiнець органiзованiй брехнi. У юностi я визнавав лише один засiб: динамiт. Лише пiзнiше я зрозумiв: у цiй справi не можна ламати через колiно. Треба триматися, поки церква згниє до кiнця, подiбно до зараженого гангреною органу. Необхiдно довести до того, що з амвона проповiдуватимуть лише дурнi, а слухатимуть тiльки старцi. Здорова, мiцна молодь перейде до нас". Остаточне вирiшення цiєї внутрiшньополiтичної проблеми - повного усунення церкви iз суспiльного життя нiмцiв - Гiтлер вважав можливим лише пiсля переможного завершення вiйни за завоювання свiтового панування.
У кiнцевому результатi iз цих висловлювань Гiтлера стає зрозумiло, що нацисти й радянськi комунiсти однаково цинiчно ставилися до релiгiї та прагнули усунення iнститутiв церкви iз суспiльного життя, оскiльки та стояла на шляху до їх необмеженого тотального панування над своїми й iншими народами.
5. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер
Криза 1929-1933р.р. у Німеччині мала особливо гострий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн, реальна заробітна платня впала на 25 - 40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на 1/3. Протягом 1928 - 1932 рр. Було пущено з молока 500 тис. га земель селян - бауерів.
Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. У березні 1930 р. Велика коаліція за участю соціал-демократів розпалася. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучіх дій.
Після успіху НСДАП на виборах до рейстагу 14 вересня 1930 р. значно посилилися позиції великих підприємців Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нациські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола великого капіталу, що раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити для нациської партії масову базу. Одначе німецьке суспільство ще небувало готове зробити ставку на Гітлера: на президенських виборах навесні 1932 р. Президентом було обрано фельдмаршала Гінденбурга, хоча Гітлер уже болатувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зросла прямо на очах.
Веймарська республіка доживала віку. Нацисти, сповненні віри в свої сили і непогрішність , завзято рвалися до влади. В листопаді 1932р. Відбулися вибори до рейстагу. КПН дістала 6 млн. голосів, СДПН - 7,2 млн, НСДАП - 11,2 млн. Склалася ситуація, коли дві велики ліві Німеччини, об”єднавшись, могли б протистояти нацистам, але глибокі розбіжності між ними не дозволили цього зробити.
В умовах глибокої кризи влади, коли стало ясно, що немає можливості створити життєдіяльний коаліційний уряд, президент Гінденбург 30ь січня 1933р призначив Гітлера рейхканцлером.
Призначення Гітлера канцлером сталося опівдні, а ввечері чакстини СА влаштували в Берліні грандіозну маніфестацію на честь перемоги: палали тисячі смолоскипів, нацисти маршем проходили від Бранденбурзьких воріт до будинку Державної канцелярії, де їх вітав Гітлер, жителі столиці були охоплені шовіністичним чадом. Ніхто не замислювався над тим, що їх чекає в майбутньому.
Трагедія Німеччини полягала в тому, що нацисти доступилися до влади в законний конституційний спосіб. Вночі 28 лютого 1933р вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КПН. Розпочалися масові арешти.
За перші 4 місяці гітлерівського панування було кинуто до в”язниць 60-70тис людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, заарештували депутатів комуністів. КПН було офіційно заборонено. Було розігнано профспілки. Натомість було створено “Німецький трудовий фронт”, підпорядкований націонал-соціалістичній партії, куди робітників заганяли силою. 22 липня гітлерівці розпустили СДПН. Було видано закон про заборону заснування політичних партій.
Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлерові надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934р Гітлеру було присвоєно довічні звння “фюрер” і “рейхсканцлер”. Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору - державна таємна поліція(гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки(СД).
6. Програмнi положення, полiтика й тактика нацизму в релiгiйному питаннi в перiод боротьби за владу
Але на початку своєї полiтичної дiяльностi, коли лише формувалася iдеологiя, полiтика й випробовувалася тактика нацизму, А. Гiтлер змушений був рахуватися iз впливом на суспiльство обох нiмецьких церков i християнським свiтоглядом взагалi. Саме тому в проголошених Гiтлером 25 пунктах програми НСДАП позицiю партiї щодо релiгiї та церкви було визначено досить туманно та двозначно: "Ми вимагаємо свободи всiх релiгiйних вiросповiдань у державi в тiй мiрi, у якiй вони не загрожують її iснуванню або не спрямовуються проти моральних почуттiв германської раси. Партiя як така займає позицiю позитивного християнства, не зв'язуючи себе у конфесiйному вiдношеннi з певним вiросповiданням".
Впадає в око, по-перше, те, що свобода совiстi розглядалася нацизмом лише як вiдносна цiннiсть i пiдпорядковувалася бiльш високим, "абсолютним" з погляду нацистської програми цiнностям: iнтересам держави й арiйської раси. По-друге, програма не пояснювала, що слiд розумiти пiд поняттям "позитивне християнство", а це залишало нацизму в майбутньому широкий простiр як для тлумачення цього поняття, так i для його практичного втiлення. У книзi "Майн кампф" ("Моя боротьба") А. Гiтлер дипломатично пiдкреслював конфесiйний нейтралiтет своєї партiї та висловлював повагу до обох християнських конфесiй. Ця гнучка тактика нацистської партiї та її фюрера спочатку створювала в нiмецькому суспiльствi позитивний iмiдж нацизму як досить респектабельної полiтичної сили, тим бiльше що нацисти проголошували себе смертельними ворогами комунiзму, протиставляючи позiрно войовничому комунiстичному атеїзму шанобливе ставлення до християнства.
Проте в першi роки свого iснування НСДАП залишалася маловiдомою для широких верств населення полiтичною органiзацiєю, дiяльнiсть якої до того ж територiально не виходила за межi Баварiї. Лише пiсля невдалого "пивного заколоту" восени 1923 року особа Гiтлера та його партiя стали об'єктом суспiльної уваги в масштабi всiєї Нiмеччини. Але й протягом 20-х рокiв, коли НСДАП вже стала брати участь у виборчих кампанiях, домагаючись представництва в рейхстазi, вона ще не стала справдi масовою та впливовою партiєю. На загальнонiмецьких виборах 7 грудня 1924 року вона отримала лише 3,0 % голосiв виборцiв, а на наступних виборах 20 травня 1928 року - 2,6 %.
Саме пiсля 1923 року визначилася й позицiя церкви щодо нацизму. Найбiльш чiтко її виражала католицька церква. Вона вбачала в нацiонал-соцiалiзмi полiтичного конкурента партiї Центру. Католицька церква засудила "пивний заколот" нацистiв. iз цього часу мiж ними розпалюється тривала та принципова ворожнеча, зумовлена не стiльки свiтоглядними суперечностями, скiльки полiтичними мiркуваннями. Вiдтепер i нацизм починає грубо та вiдкрито нападати на католицьку церкву, виступає проти конкордатiв, укладених Ватиканом iз католицькою Баварiєю (1924 р.) та Прусiєю (1925 р.). Так, вiдомий дiяч нацистського режиму, який у роки вiйни був шефом полiтичної розвiдки гiтлерiвської Нiмеччини, Вальтер Шелленберг у своїх мемуарах згадував, що коли вiн, будучи ще студентом, тiльки прилучався до нацистського руху, то йому було вiд НСДАП доручено "проводити навчальнi бесiди й читати лекцiї, переважно iсторичного характеру, що стосувалися нiмецького законодавства й одночасно спрямованi були б безпосередньо проти католицької церкви".
Великий вплив на полiтику нацистської партiї та Гiтлера до католицької церкви на той час мала Латеранська угода, що її уклали в лютому 1929 р. Ватикан i Муссолiнi, яка передбачала тiсну спiвпрацю мiж церквою та фашистською державою в iталiї. Разом iз тим Ватикан був змушений пiти на деякi обмеження участi церкви в полiтичному життi країни, а священикам i монахам заборонялося "записуватися та брати участь у будь-якiй полiтичнiй партiї". Латеранська угода слугувала взiрцем у проведеннi реальної полiтики щодо церкви для нiмецького нацизму. У всякому разi її привабливiсть як тактичного засобу розширення свого впливу А. Гiтлер збагнув ще в лютому 1929 року. Вiн хотiв так само, як це зробив Муссолiнi, досягти угоди з католицькою церквою. Це йому вдасться вже в перший рiк приходу до влади, коли 20 липня 1933 року в Римi буде пiдписаний вигiдний для нацизму Конкордат з Ватиканом.
Офiцiйно нiмецький єпископат висловився про нацiонал-соцiалiзм лише восени 1930 року, коли в результатi виборiв до рейхстагу 14 вересня 1930 року НСДАП перетворилася на другу за своїм впливом полiтичну партiю країни. Вона зiбрала 6,4 млн. голосiв виборцiв (прирiст порiвняно з попереднiми виборами - 5,6 млн.). Частка поданих за неї голосiв зросла з 2,6 % до 18,5 % [10, s. 486]. Пiд час щорiчної конференцiї єпископiв ще напередоднi виборiв у серпнi 1930 року керiвництво церкви обiйшло мовчанкою питання про нацистський рух i ставлення до нього. Це пояснювалося тим, що НСДАП до виборiв у рейхстаг в очах церковної iєрархiї не вважалася серйозним чинником внутрiшньополiтичної ситуацiї. Нiмецький католицизм не бачив у нацiонал-соцiалiзмi небезпеки. А втiм, за кiлька днiв до виборiв мюнхенський священик Р. Мейєр радив кардиналу М. Фаульгаберу не недооцiнювати демагогiї нацистiв i їхнiх пiдбурювань, оскiльки вони породжують в умах католицького населення велику плутанину. "Просто незбагненно, - продовжував вiн, - але це правда, що неправда Гiтлера охопила широкi, у тiм числi католицькi, верстви нiмецького народу. i не тiльки в мiстi, але особливо мiцно закрiпився рух на селi".
Одразу пiсля виборiв єпископат засудив фашистський рух, вiдхилив спiвпрацю з Гiтлером. Католицька церква заявила про несумiснiсть християнського вчення та нацiонал-соцiалiзму. Таку позицiю було, правда, спровоковано керiвництвом НСДАП у землi Гессен, зокрема запитом у листi вiд 27 вересня 1930 року до єпископату Майнца, чи вiдповiдає дiйсностi те, що єпископат заборонив католикам бути членами НСДАП i погрожував непокiрним церковними санкцiями. Керiвництво єпископату вiдповiло на цей запит позитивно, обiрунтовуючи свою позицiю тим, що "програма НСДАП мiстить такi положення, якi несумiснi з католицьким вченням i його принципами. Зокрема, це стосується 24-ї статтi програми, яку не може прийняти жодний католик". Потiм, аналiзуючи цей пункт партiйної програми та змiст численних висловлювань провiдних дiячiв нацизму перiоду його становлення Г. Федера та Р. Юнга про католицьку церкву та вiру, єпископат зробив висновок, що погляди НСДАП щодо питань релiгiї не узгоджуються з принципами католицької церкви. Особливо вiн протестував проти таких нацистських понять, як "мораль i моральнiсть нiмецької раси", "позитивне християнство", вiдкидав вимоги гiтлерiвцiв стосовно створення нiмецької нацiональної церкви.
Хоча єпископат i справдi заявив про несумiснiсть нацистського свiтогляду з католицьким вiровченням i заборонив своїм вiруючим вступати до лав НСДАП, проте вiдносно полiтичних цiлей нацизму, його негативного ставлення до iснуючого демократичного державного устрою, вимог завоювання нового "життєвого простору" й войовничого антисемiтизму єпископат не висловив жодних заперечень. До того ж, хоча змiст цього документа швидко став вiдомим у всiх шести церковних провiнцiях, оголошену заборону на членство в НСДАП було введено в дiю лише в однiй iз 25 єпархiй.
На початку 30-х рокiв стали визначатися i стосунки мiж нацистською партiєю та протестантською церквою в Нiмеччинi, якi складалися дещо iнакше, нiж з католицькою церквою. Протестантська церква не була такою конфесiйно цiлiсною, органiзацiйно централiзованою та полiтично цiлеспрямованою, як католицька. У нiй iснували декiлька iдейно-конфесiйних течiй, якi мали i своє полiтичне забарвлення. Одна з таких течiй, так званi "нiмецькi християни", в умовах кризи Веймарської республiки плекала надiї на "нацiональне оновлення" й пiсля сенсацiйного успiху нацистiв на виборах 14 вересня 1930 року вiдчувала певну прихильнiсть i навiть спорiдненiсть iз нацистським рухом. За словами одного з їхнiх представникiв, Генрiха Класса, Гiтлер з'явився як живе вiдображення душевного настрою доведеного до вiдчаю народу. У церковнiй пресi багато говорилося про релiгiйний змiст нацистського руху, а широко вживанi фрази про полiтичне вiдродження Нiмеччини та релiгiйне оновлення нiмецького народу сприймалися як чарiвнi слова. У протестантських колах не могли не помiчати харизматичних якостей лiдера нацистiв. Деякi iз протестантських теологiв, такi, як Герман Зассе та Рiхард Карвель, не без пiдстав застерiгали вiд спокус полiтичного мессiанства.
На визначення стосункiв нацистської партiї з протестантською церквою впливали й ряд iнших полiтичних i соцiальних чинникiв. У конфесiйно-полiтичному вiдношеннi протестантська церква в роки Веймарської республiки почувала себе дещо вiдтиснутою католицькою церквою з її активною полiтичною партiєю Центру.
I нацисти вмiло грали на таких суперечностях. Пiд час першого контакту мiж представниками НСДАП i євангелiстської церкви 4 березня 1931 року, який тримався у таємницi, нацисти запевнили своїх спiврозмовникiв, що партiя стоїть осторонь вiд усiх конфесiйних вiдмiнностей. "Але це не виключає, що керiвництво налаштоване по-протестантськи. Провiднi дiячi, якi сповiдують католицьку вiру, у своїх життєвих поглядах i ставленнi до вiри мають протестантське спрямування".
Iншим чинником було те, що протестантська церква особливо сильно потерпала вiд наслiдкiв економiчної кризи та перебувала у великiй фiнансовiй скрутi, що змушувало її згортати свою активнiсть i плекати надiю на майбутнє швидке "нацiональне вiдродження". Нарештi, ще одним чинником готовностi протестантизму до "нацiонального прориву" в оновленiй християнськiй державi був страх перед бiльшовизмом. Його специфiчний церковний вияви полягав у страху перед неминучим у разi перемоги Компартiї Нiмеччини "переслiдуванням християн". Так, центральною темою церковного з'їзду в Нюрнберзi 1930 року було релiгiйне переслiдування в Радянському Союзi. Глава протестантської церкви Вурм вважав, "що ми маємо вибiр лише мiж диктатурою Гiтлера та диктатурою Москви i що за всiх обставин слiд вiддати перевагу першому, навiть коли це не буде зручним".
7. Внутрішня політика гітлерівського уряду
Нацизм доступився до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав здійснення системи заходів дер жавного регулювання економіки. Створено генеральну раду німецького господарства. На економіку всієї країни поширювалася система “фюрерства” - керівників підприємств проголошували фюрерами, наділяли повноваженнями представників державної влади.
На початку 1934р гітлерівський уряд видав закон про національну працю, що надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками. Безробітних було відправлено на примусові роботи.
Головна увага приділялась прискореному розвиткові військової економіки. Збільшувався випуск паперових грошей. Уряд запровадив контроль над цінами і заробітною платнею.
12 липня було видано закон про захист німецького народного господарства, що санкціонував пограбування осіб “неарійського” походження.
У перщі 3 роки військової диктатури стало до ладу 300 військових заводів.
Насильство в нациській Німеччині стало масовим явищем. Тільки до початку 1935р було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517тис осіб.
Гітлер прагнув установити контроль і над думками людей. У 1933р було сформовано міністерство пропаганди. Всі засоби духовної культури міністерство реребралр під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацизму.
Контроль над масовою свідомістю здійснювався й через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. “Німецький трудовий фронт” складався з 23 млн членів, молодіжна організація “Гітлер-югенд” налічувала понад 8 млн. членство в них було практично обов”язковим.
8. Антисемітська політика нацистів у 1933-1939рр.
Важливою складовою ідеологічної платформи нацизму був расизм. Він виявлявся у тому, що Гітлер уважав нації нерівноцінними: є вищі, а є нижчі. Німці поза сумнівом найвища арійська нація, яка повинна встановити “новий світовий порядок”. Гітлер розробив расову теорію, що розглядала історію людства як боротьбу між расами. Особливий наголос у цій теорії робився на антисемітизмі. Євреїв звинуватили у всіх негараздах, що робилися в світі.
Антисемітизм став офійійною політикою нацистської держави. У 1935р було прийнято серію законів, що позбавляли євреїв німецького громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Мішані шлюби було заборонено.
Тисячі євреїв емігрували, в тому числі цвіт наукової і творчої інтелігенції.
З 1939р євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків і кварталів. Їм було заборонено з”являтись у громадських місцях, провадити чимало видів діяльності. Тк було підготовлено грунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося в роки війни: 6 млн євреїв стали жертвами расового безумства нацистів.
Висновки
Таким чином, 1919р була прийнята конституція, за якою Німеччина проголошувалася республікою, що зберегла федеративну структуру. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі. З приходом до влади нацистів, розпочалися масові арешти, створено спеціальні органи насильства та терору. Заборонено політичні партії та профспілки.
Щодо економіки, то на початку 20-х рр економічне становище Німеччини дедалі погіршувалося, відбувалася інфляція. Пізніше темпи промислового розвитку збільшилися, що спричинило покращення економічного становища країни. З приходом до влади нацистів розпочалися заходи з ліквідації безробіття. Швидко розвивалася військова промисловість, розпочався постуровий перехід до карткової системи розподілу.
Установлення і зміцнення гітлерівського режиму, нещадне придушення політичних супротивників та будьякого інакомислення, жорстка централізація держави, концентрація влади в руках найреакційніших і найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду і загальної підозри стали передумовамипідготування і ведення тотальної війни за світове панування.
На межi кiнця 20-х - початку 30-х рокiв за рiзкого погiршення соцiально-економiчного становища майже всiх без винятку верств нiмецького суспiльства в умовах свiтової економiчної кризи, широко розгорнувши демагогiчну пропаганду, застосовуючи весь арсенал методiв впливу на маси в боротьбi за завоювання полiтичної влади, нацисти домоглися рiзкого пiдвищення своєї популярностi та свого впливу в суспiльствi. На виборах до рейхстагу 1932 року вони отримали вiдносно найбiльшу частку голосiв виборцiв (37,4 % - 31 липня 1932 р. i 33,1 % - 6 листопада 1932 р.). Протидiя опонентiв i противникiв нацiонал-соцiалiзму, до яких належала й католицька церква з її полiтичною партiєю Центру, залишалася недостатньо сильною та до того ж неорганiзованою. Хоча статистика цих виборiв свiдчить, що у виборчих округах iз переважно католицьким складом населення нацистська партiя отримала результати помiтно нижчi вiд середнiх по країнi, i чим бiльш вираженим був католицький вплив, тим менш сприйнятними були гiтлерiвськi гасла серед виборцiв. Проте в умовах, коли країна роздиралася непримиренними суперечностями мiж крайнiми полiтичними силами, нацистам вдалося використати свiй шанс i легально отримати владу з рук рейхспрезидента Гiнденбурга.
Аналiз особистого ставлення Адольфа Гiтлера до релiгiї, програмних положень i полiтики очолюваної ним нацистської партiї щодо християнських конфесiй у Нiмеччинi свiдчить, що нацизму, як i iншим тоталiтарним полiтичним рухам, було властиве цинiчне, утилiтарне ставлення до християнської релiгiї. Нацисти вiдкидали культурнi, свiтогляднi та моральнi цiнностi, якi нагромадило християнство за свою багатовiкову iсторiю. Розглядаючи церкву як одну з найбiльш впливових суперниць у боротьбi за владу та встановлення свого тоталiтарного панування над нiмецьким народом i як одну з наймiцнiших опор громадянського суспiльства та демократичної держави, нацисти всiляко намагалися пiдiрвати її духовний, соцiальний i полiтичний вплив у нiмецькому супiльствi.
Проте в перiод боротьби за владу, коли нацистська партiя прагнула завоювати симпатiї якомога ширших кiл населення, вона намагалася виставити себе поборником свободи совiстi, заявляла про нейтральне ставлення до рiзних конфесiй, позiрно демонструвала шанобливе ставлення до християнства та запевняла спiввiтчизникiв у тому, що партiя буде рiшуче захищати християнськi цiнностi вiд загрози комунiстичного атеїзму та бiльшовицького варварства. Такi пропагандистськi прийоми дозволили нацистам значною мiрою приспати пильнiсть великої частини нiмецького народу та легальним шляхом отримати владу. За цю свою моральну й полiтичну помилку нiмецький народ розплачувався дуже дорогою цiною - життям багатьох мiльйонiв своїх спiввiтчизникiв i десяткiв мiльйонiв жителiв Європи.
Список використаної літератури:Ерин М.Е. Католическая церковь Германии и фашизм: Учебное пособие. - Ярославль, 1990.
Бровко Л.М. Церковь и "третий рейх" // Новая и новейшая история. - 1991. - № 4. - С. 44-62.
Hejder H. Die Republik von Weimar. - 15. Aufl. - Munchen, 1982. - S. 49-50.
Фест И. Гитлер. Биография: В 3 т.: Пер. с нем. - Пермь, 1993. - Т. 1.
Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера: Пер. с нем. - Смоленск, 1993.
Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть. Сравнительное жизнеописание В 2 т.: Пер. с англ.:- Смоленск, 1994. - Т. 1.
Bracher K.D. Die Deutsche Diktatur: Entstehung, Struktur, Folgen des Nationalsozialismus. - 6. Aufl. - Frankfurt/M.; Berlin; Wien: Ullstein, 1983.
Aleff E., Tormin W., Zipfel F. Das dritte Reich. - 7. Aufl. - Hannover, 1970.
Шелленберг В. Лабиринт. Мемуары гитлеровского разведчика: Пер. с англ. - М., 1991.
Falter, Jurgen W. Wahlen und Wahlerverhalten unter besonderer Berucksichtigung des Aufstiegs der NSDAP nach 1928 // Die Weimarer Republik 1918 - 1933. Politik. Wirtschaft. Gesellschaft / Hrsg. von K.D. Bracher, M. Funke, H.-A. Jacobsen. - Bonn. - 1998.
Nowak, Kurt. Protestantismus und Weimarer Republik // Die Weimarer Republik 1918 - 1933. Politik. Wirtschaft. Gesellschaft / Hrsg. von K.D. Bracher, M. Funke, H.-A. Jacobsen. - Bonn. - 1998.
Hehl von, Ulrich. Staatsverstandnis und Strategie des politischen Katholizismus in der Weimarer Republik // Die Weimarer Republik 1918-1933. Politik. Wirtschaft. Gesellschaft / Hrsg. von K.D. Bracher, M. Funke, H.-A. Jacobsen. - Bonn. - 1998
Страницы: 1, 2
