Нумізматика та нумізматичні джерела
Реферат
на тему:" Нумізматика та нумізматичні джерела"
Зміст
1. Вступ. Нумізматика як допоміжна історична дисципліна
2. Виникнення нумізматики, оформлення її в наукову дисципліну
3. Виникнення грошей, їх роль в суспільстві. Види грошей
4. Нумізматичні джерела
Список використаної літератури
1. Вступ. Нумізматика як допоміжна історична дисципліна
Нумізматика наука про монети, що вивчає історію грошового обігу по його матеріальних залишках. Нумізматику також цікавлять історія техніки монетної справи, розвиток медальєрного мистецтва і інші питання, повязана зі специфічним виглядом історичних джерел монетами, медалями, жетонами. До нумізматики також традиційно відносять і вивчення паперових грошей (боністику).
Як допоміжна історична дисципліна нумізматика дає важливий матеріал для розвязання проблем історії, археології, політичної економії, мистецтвознавства, мовознавства і інших наук. Завдяки широкому обхвату багатьох проблем вона висунулася серед допоміжних історичних дисциплін. У деяких випадках, наприклад в дослідженні товарно-грошового обігу, нумізматика придбала, на думку ряду дослідників, значення самостійної науки (І.Г.Спасський, В.Л.Янін).
Нумізматика з”ясовує грошові системи старовини і їх еволюцію в процесі історичного розвитку. У цьому відношенні вона тісно поєднується з іншою допоміжною історичною дисципліною метрологією, оскільки монети є мірою вартості.
Основними задачами нумізматики є вивчення історії монетної справи, грошово-вагових систем і грошового обігу. Багато які важливі проблеми історії економіки і торгівлі неможливо вирішити без спеціального аналізу нумізматичних даних. Процес. нумізматичного дослідження багатогранний, він включає в себе всебічне вивчення самих монет, зображень, написів, ваги, розміру, складу металу, а також складу і топографії монетних скарбів. Аналіз поширення знахідок окремих монет і скарбів створює можливості для важливих висновків по історії економіки, грошового обігу, торгівлі і торгових шляхів. Вивчення ваги монет (грошова метрологія) може виявити грошові реформи, про які немає абсолютно ніяких відомостей в письмових джерелах.
Ведучу роль у вивченні грошового обігу грають монетні скарби, що є в цей час основним об”єктом нумізматичного дослідження. Монетним скарбом називається будь-який комплекс монет від декількох примірників до десятків тисяч, заритий в землю умисно з метою збереження або випадково, що попав в неї.
Нумізматика, як будь-яка наука, виробила свою термінологію: аверс - лицьова сторона монети (звичайно має зображення герба або портрета правителя держави, що карбував монету); реверс - оборотна сторона монети; гурт - оброблений край (ребро) монети (розрізнюється гурт гладкий, мальований і з написами; гурт ускладнює підробку монети); монетне поле поверхня лицьової або оборотної сторони монети;
легенда напису на монеті; номінал - позначена вартість монети; лігатура - домішка недорогоцінного металу в срібних, золотих і платинових монетах, виражена в процентному відношенні до загальної ваги монети; монетний прибуток - різниця між номіналом монети і вартістю її виготовлення (включаючи вартість металу, з якого вона зроблена; монетний прибуток - належить державі, що випускає монету); монетна стопа - співвідношення між вагою металу в монеті і певною вагою того ж металу як товару (залежить від номіналу монети і вартості дорогоцінних металів як товару); псування монети - зменшення кількості металу в монеті (або збільшення лігатури) при збереженні номіналу; монетний тип - сукупність зовнішніх даних монети.
Тут приведені лише деякі з нумізматичних термінів, найбільш загальні по значенню. З іншими поняттями, що відносяться до окремих розділів нумізматики, можна ознайомитися в процесі використання рекомендованої літератури.
2. Виникнення нумізматики, оформлення її в наукову дисципліну
Термін „нумізматика” походить від латинського numizma „монета”. Першим етапом розвитку допоміжної наукової дисципліни було любительське колекціонування монет. Збирачів захоплювали різноманітність типів монет, порівняно часті знахідки старовинних примірників, відносна легкість визначення і класифікації і, нарешті, зручність зберігання. Вже в епоху середньовіччя в багатьох містах Європи існували великі приватні збори монет переважно античної епохи. Колекціонування сприяло збереженню старовинних монет від знищення. По мірі накопичення стало питання про їх вивчення. Власники великих колекцій самі або за допомогою вчених почали досліджувати і описувати монети, складати каталоги, підбирати серії аналогічних примірників. З”явилися спеціальні, сховища великих колекцій „мюнцкабінети”.
Наступним етапом була наукова класифікація монет і поява перших досліджень нумізматичного матеріалу. Родоначальником наукової нумізматики вважається віденський колекціонер і вчений І. І. Еккель (1737 - 1798).
Перші відомості про колекціонування монет в Росії припадають на другу половину XVII ст. Але вже на початку XVIII ст. збирання монет стає модою. У першому російському музеї Кунсткамера, заснованого Петром I в Петербурзі, була велика колекція монет і медалей. Пізніше Кунсткамера неодноразово поповнювалася, а потім експозиція передана в Ермітаж. У цей час нумізматична колекція Ермітажа одна з найбільших в Європі.
Перші праці по російській нумізматиці нарівні з цінними спостереженнями містили багато наївних тлумачень і фантастичних відомостей про ті або інші монети. Лише в 1834 р. зявилася книга А. Д. Черткова „Опис древніх російських монет”. Вона поклала початок наукової класифікації давньоруських монет.
Великий внесок у вивчення монет Росії вніс А. В. Орешников. Залишені ним праці по нумізматиці Північного Причорномор”я і фундаментальна робота „Російські монети до 1547 р.”, що вийшла в 1896 р., досі служать посібником для дослідників.
Після жовтневого перевороту нумізматика міцно увійшла в коло допоміжних історичних дисциплін. У 1924 р. розділ по нумізматиці був вміщений в книзі А. М. Большакова „Допоміжні історичні дисципліни”. У подальші роки в численних роботах по вітчизняній і зарубіжній нумізматиці, серед яких велике місце займають праці А. Н. Зографа, І. Г. Спаського, В. Л. Яніна, розглянуті важливі теоретичні питання, введені в науковий оборот нові матеріали.
У радянській історіографії нумізматику умовно ділять на античну, візантійську, східну, західну і російську (включаючи радянську). Вивчення кожного з перерахованих розділів має свої специфічні межі.
Грунтовно з розвитком російської нумізматики в радянський час знайомить стаття: І. Г. Спаський „Нумізматичні дослідження (Росія, Україна, Білорусія) в 1917 - 1967 рр.”.
3.Виникнення грошей, їх роль в суспільстві.Види грошей
Серед численних функцій грошей в суспільстві основною є їх роль як коштів обміну. Поява обміну йде корінням в глибоке минуле. Археологічно зафіксований обмін в епоху верхнього палеолита. Про це ж свідчить энтография. Спочатку зародився примітивний міжплемінний обмін. Його стимулювали неоднакові умови навколишнього середовища, що оточувало первісну людину. Предметами обміну могли служити: риба (у жителів морського побережжя), плоди, хутра, слоняча кістка (у лісових мисливців), кремінь, метал і інші види дефіцитної сировини для виготовлення знарядь (у жителів гір).
Первинні форми обміну „товар за товар” виключають вживання грошей, але дуже незручні. Поступово в процесі мінових операцій, виявляється якийсь товар або декілька видів товару, найбільш поширених при обміні. Такий товар стає еквівалентом інших.
Поширеною формою грошей були худоба і шкури тварин. Про це свідчить лінгвістика. Худоба і гроші називаються однаково в багатьох древніх мовах. У окремих випадках це простежується і понині; так, англійське „тресипюіз” (бідний) походить від латинського „ресита” (гроші), утвореного в свою чергу від „ресиз” (худоба). Значить, „тресипюіз” з урахуванням аналізу може бути переведено як „безскотний”. Таке слово, як „капітал”, походить від латинського „сари” і „сарна” (голова, голови) і повязане з древнім підрахунком майна по головах худоби.
Крім худоби, широко відомі як товар-посередник раковини каурі, що мали розповсюдження на побережжі Індійського океану аж до XVIII в. У деяких місцях навіть були вироблені своєрідні грошові системи на основі раковин. Так, на західному побережжі Африки грошова одиниця „шнур” складалася з нитки з 40 нанизаними раковинами каурі. 50 шнурів складали „голову” (2 000 каурі); 10 голів складали „мішок” (20 000 каурі); у зовнішній торгівлі 3 голови прирівнювалися до 1 долара.
Крім худоби і раковин, роль грошей відігравали: зв”язки зубів акули в Меланезії, черепи корів на Кілімантані, шиті пояси вампум у індіанців Північної Америки, слоняча кістка і бруски солі в Африці, тютюн в Вірджінії, цегельний чай в Монголії і багато які інші товари. Людство перепробувало, сотні видів грошей, поки не прийшло до найбільш зручних - металевих.
Ваговий метал в злитках різних форм швидко входить в товарообмін, оскільки має важливі переваги перед іншими видами грошей. По-перше, метал не псується і займає мало місця, його зручно зберігати, перевозити і т. д. По-друге, метал легко розділити на рівні частини, що дуже важливо при обміні.
Поступово ведучу роль в торгівлі займають вагове срібло і золото. Щоб перешкодити можливому обману, тобто вживанню в торгівлі низькопробних або неповновагових шматків металу, люди почали ставити на повновагових злитках клейма, що гарантують їх якість. Так з”явилися перші монети. Батьківщиною їх вважається маленька держава давнього світу Лідія, розташована в Малій Азії. Час появи перших монет припадає на VII ст. до н. е.
4. Нумізматичні джерела
Першу появу монет на територї нашої держави пов'язують з грецькою колонізацією Північного Причорномор'я, що розпочалася у VII-VI ст. до.н.е. До початку колонізації греки Малої Азії ще не знали карбованої монети. Учені довели, що найдавніші монети відливалися переважно з електру (сплаву золота і срібла), а в Північно-Західному Причорномор'ї найдавніші монети виготовляли із бронзи (сплаву міді з оловом). Покровителем іонійців, які заснували більшість грецьких поселень на теренах Південної України, був Аполлон Дельфіній. Тому не випадково в Ольвії спершу почали виготовляти бронзових дельфінчиків, які, власне, ще не буди монетами, але вже виконували функцію не лише оберегів, а й грошей, вага котрих іноді сягала 100 г і більше. До другої половини 6 ст. до н.е. центром античної держави в Нижньому Побужжі було поселення на о.Березань. В Ольвії в цей час, як і на всьому північно-західному Причорномор'ї, в якості грошових знаків існують так звані монети-стрілки - бронзові кінчики стріл.
Згодом ольвіополіти почали відливати великі бронзові монети - аси - трьох номіналів із зображенням сови. Карбування монет у Пантікапеї розпочалося близько 530-520 рр. до н.е. Виявлені цікаві зразки монет, що виготовлялися не лише державою, а й храмом Аполлона Лікаря. Цей факт пов'язаний з діяльністю представників знатного мілетського роду Археанактидидів, які стали спадкоємними жерцями цього храму. Останній із них випустив монету із зображенням скальпа лева. Монети карбувалися також у деяких полісах (Німфея, Феодосія, Херсонес, Тіра та ін.) серед них є чудові зразки бронзових (халки, тетрахалки), срібних (драхми, дидрахми, тетрадрахми), та золотих (статери) монет. Їх зміст і форма несуть відбиток впливів політичних, економічних та соціальних історичних умов розвитку античних міст Північного Причорномор'я.
З початком римської експансії на Півдні та в центральних регіонах України з'являються римськи монети, переважно срібні динарії. Найдавніші з них датовані II - I ст. до н.е., зокрема срібний денарій Люція Вера, карбований у 162 р. до н.е. Цю монету було виявлено на Печерську, в Києві, у 1937 р. Проте найбільшого поширення на наших землях римські монети набувають у I - III ст. н.е., про що переконливо свідчать численні скарби римських монет, речей, коштовностей тощо. Вважають, що монети Стародавнього Риму були першою грошовою одиницею Києва й перебували в обігу до VIII ст. Історики тривалий час не могли дійти згоди щодо ролі цих монет у господарському житті тогочасних праукраїнців, які ще не мали розвиненої держави і грошового обігу, адже в суспільствах, подібних до антського, гроші ще не були в обігу. Деякі денарії мали дірки, тобто використовувалися як прикраси або ж як сировина для ювелірів, які переплавляли монети й виготовляли із них прикраси. Проте чимало монет потрапляло до скарбів неушкодженими. Вчені дійшли висновку, що вони використовувалися племінними вождями для розрахунків з Римом. Сусідство з Римською імперією, політичні, військові і торговельні контакти з нею зумовили знайомство давніх антів I - III ст. з грошима раніше, ніж того вимагав рівень їх суспільного розвитку.
Пізніше, під час козацької пори, ці срібні монети одержали в народі дотепну назву "Іванові голівки" (очевидно, через віддалену подібність викарбуваних профілів римських імператорів до популярного в українському іконописі сюжету - „усікання голови Івана Предтечи”). Денарії перебували в обороті на території сучасної України приблизно до V сторіччя.
Починаючи з V ст. на українські землі потрапляють візантійські монети. Тодішнє населення українських земель - анти - використовували візантійські монети: соліди (золоті), гексаграми (срібні) фоліси (мідні). Фоліс, у свою чергу, ділився на 40 нумій (монети номіналом у різну кількість нумій також існували в антів). Але в обігу їх було небагато. У різних районах Київщини, приміром, виявлено близько 10 скарбів із візантійськими монетами та дорогоцінними речами. Римська та візантійська монетні системи значною мірою вплинули на розвиток середньовічної європейської монетної справи, в тому числі й на українських землях.
Наприкінці VIII ст. на сучасних українських землях поширюється арабська срібна монета - куфічний дирхем (написи на ньому зроблено стилізованим арабським шрифтом - „куфою”). На арабських монетах немає ніяких зображень, як того вимагала мусульманська релігія. Обидві їх сторони вкриті написами, де, крім цитат із Корана, наведені імена правителів, роки та місця карбування. Із дослідженням куфічних монет пов'язано посилення інтересу до вивчення арабських рукописів, що містили відомості про давню Русь. Зокрема, відомий російський нумізмат початку XIX ст. З.М. Френ встановив, що перші дирхеми, які потрапили на територію України, карбувалися здебільшого в Північній Африці. Він також виявив і дослідив записки Ібн Фадлана та інші арабські рукописи про русів і слов'ян.
Арабські дирхеми з'явився на території Східної Європи не випадково. Саме у VIII - IX ст. Арабський халіфат пережив політичний та економічний розквіт. Арабські купці були частими гостями на ринках Києва та Чернігова. Вони привозили з собою куфічні дирхеми, викарбовані із високопробного срібла, й розраховувалися ними за хутра, мед, віск тощо. Місцеве населення не розуміло куфічних написів на монетах, а при розрахунках враховувались тільки їх вага і якість срібла. Наші предки добре на цьому розумілися, про що свідчать писемні джерела, в яких збереглися місцеві назви дирхемів - „ногата” (від арабського „нагд” - добрий) - для особливо високопробних монет, „куна” - для звичайних, „резана” - для кусочків розрізаного на 2, 4, 8 і навіть більше частин дирхема, що використовувались для дрібних розрахунків. Арабські дирхеми широко вживались на українських землях до кінця ХІ ст., коли їх надходження припинилося через труднощі, що виникли в Арабському халіфаті із карбуванням срібних монет. Між тим, кількість їх на українському ринку була настільки великою, що навіть наприкінці ХІ ст., тобто через півстоліття після припинення їх надходження до Київської Русі, вони продовжували відігравати помітну роль у торгівлі. Проте з кожним роком їх ставало дедалі менше, вони випадали з обігу в скарби, псувалися, написи на них стиралися і їх легко стало підробляти.
У другій половині Х ст. київські князі вже розуміли необхідність налагодження випуску власної монети. Справа полегшувалася ще й тим, що в країні було накопичено значну кількість стертих дирхемів та інших монет, які стали сировиною для створення вітчизняних нумізматичних пам'яток. Простежити розвиток монетної справи в Україні надзвичайно важко, оскільки від монетного виробництва часів середньовіччя не залишилось нічого крім самих монет. Досі остаточно не відомо, де саме розміщувалися монетні двори у Києві та Львові.
Карбування монет на території України розпочалося наприкінці Х ст. спочатку в Києві, а потім у Тмутаракані (друга половина ХІ ст.). Унікальні нумізматичні знахідки свідчать про те, що перші спроби карбування монет робилися за часів Ольги та Святослава. Так, у 1957 р. в Києві під час археологічних розкопок на глибині двох метрів було виявлено найдавніший срібляник, викарбований в період князювання Ольги та Святослава. На одному боці монети зображено двозуб (символ на свинцевих печатках Святослава), а на другому - зігнута у лікті рука, що тримає хрест (символ на печатках княгині Ольги). Ця знахідка унікальна, оскільки подібні монети досі не траплялися в жодному іншому скарбі (монету було передано до музею Інституту археології України).
Монети у Київській Русі випускали Володимир Святославич, його сини Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий, а також тмутараканських князь Олег - Михаїл. Обсяг карбування був незначним. Всього було викарбовано лише кілька тисяч монет. Тому й до нашого часу їх збереглося небагато - близько 10 золотих і 250 срібних монет Х - ХІ ст. Очевидно, що для такого незначного виробництва не було сенсу влаштовувати стаціонарний монетний двір. За свідченням західноєвропейських хронік, тогочасний монетний майстер „носив монетний двір у мішку”. Для того щоб виготовити кілька десятків монет за день, достатньо було праці однієї людини, що мала у своєму розпорядженні пару штампів, ручний молот і декілька інших інструментів. Незначна кількість давньоукраїнських монет свідчить про те, що повністю замінити в обігу іноземні монети вони не могли, і їх випуск мав переважно політичне, а не соціально-економічне значення. Виявлені монети засвідчують готовність Київської даржави до впровадження власних грошей, оскільки златники й срібляники виготовлені на високому художньому рівні, зі слов'янськими написами, родовим знаком Рюриковичів, портретними зображеннями князів. Зразком для київських карбувальників правили поширені на Русі візантійські монети, зокрема, златники були схожі на візантійські золоті соліди, а срібляники - на міліарисії.
Нумізматичні джерела з історії України доби середньовіччя дають підстави для висновку про те, що її монетний обіг був тісно пов'язаний із розвитком європейської монетної справи. Періодизація монетного карбування в середньовічній Європі пов'язується з окремими визначальними типами монетних номіналів. Так, Х - ХІІІ ст. вважаються періодом денарія, практично єдиного срібного номіналу середньовічної Європи, що дістав назву від однойменної монети Римської імперії. ХІІІ - початок ХVI ст. - період срібного гроша й золотого флорена. Нові великі срібні монети - гроші (від латинського grossus - великий), швидко поширилися в Європі, але через погіршення якості так само швидко знецінились, перетворившись поступово на дрібні розмінні монети. Із відкриттям наприкінці XV - на початку XVІ ст. в Європі та Америці багатих родовищ срібла в обігу з'явились нові срібні монети значної ваги та високої якості, що відповідали золотій монеті у сріблі, - таляри, доба яких тривала до ХІХ ст. Водночас поширилося карбування високоякісних золотих монет на зразок флоренів і дукатів. Монети всіх періодів європейського монетного карбування широко представлені нумізматичним матеріалом України, оскільки перебували в українському грошовому обігу, слугували засобом накопичення та зберігання певних статків, які можна було б приховати на „чорний день”, передати у спадок тощо.
Страницы: 1, 2
