Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери
оступово укріплюючись на нових територіях римляни починали просуватись далі. Політику Августа продовжив імператор династії Юліїв-Клавдіїв Тиберій. Серед достоїнств Тиберія, безумовно, не було одного: наступник Августа не був оригінальним політичним мислителем. Опинившись в новій для себе ролі, він старався, якомога точніше копіювати стиль поведінки Августа, але, як показали подальші події, далеко не завжди вдало. История древнего Рима: учебн. для вузов / Под ред. В. И. Кузищина. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Высш. шк., 1994. - С. 221 Імператор Тиберій проводив обережну політику на західних кордонах, це було спричинено тим, що на продовження активних військових дій, які мали місце при Августі, потрібні були великі кошти. Також існує думка що один із полководців Германік був популярний як в армії так і в столиці, що лякало Тиберія, тому військові дії були припинені і Германік отримав доручення в Азії Машкін М.О. Історія стародавнього риму. - М., 1955. - С. 399. . К.В.Вержбицький, провівши ретельний аналіз першоджерел так і виділяє дві лінії військової політики на початку принципата Тиберія: лінія Германіка - військова, наступальна і Тиберія - дипломатична, на підтримку статус-кво Вержбицкий К. В. Развитие системы принципата при императоре Тиберии. - М., 1963. - С. 47.. Що ще раз засвідчує про більше оборонну ніж завойовницьку політику Юліїв-Клавдіїв.Але наступник Тиберія знову став на шлях завоювань. При Клавдії римляни не допускали об'єднання окремих груп Германців, підтримуючи суперечки між різними племенами, а також і династичну боротьбу, що відбувалася всередині племен. З фрізами протягом кількох років велась війна, яка не мала істотного значення. На землі убіїв у 50 р. була заснована колонія Агріпіна (майбутній Кельн), яка скоро перетворилась у важливий римський центр.Клавдію першому вдалося оволодіти значною частиною Британії. Британія, судячи з досвіду Юлія Цезаря, не являла собою загрози збройного супротиву. Баррет Э. Калигула. - М. : Терра, 1999. - С. 228. Похід туди був організований у 43 р. Очолював експедицію спочатку Авл Плавцій, потім у ній брав участь сам імператор. Племенні вожді бритів південної частини острова визнали над собою владу римлян і допомогли їм у боротьбі з одноплеменцями. Але з північними племенами римлянам довелося вести тривалу і вперту війну. У завойованій частині було засновано колонію ветеранів Камулодун (сучасний Колчестер), яка разом з торговим містом Лондінієм (сучасний Лондон), де оселилося багато римських громадян, перетворилась згодом у центр римської колонізації.З серйозними труднощами довелося зіткнутись римлянам у Британії. Після її окупації боротьба там не припинялась. Населення виявляло постійне незадоволення римським пануванням. Це яскраво видно зі слів вождя одного британського племені Колгака, який називає їх грабіжниками, які з однаковою жадністю нападають на бідних і на багатих. Хрестоматия по истории древнего мира. - М., 1991. - С. 257.Наприкінці 59 р. Британією управляв Гай Светоній Паулін. Він організував експедицію на острів Мону, що залишався центром друїдизму -- національної кельтської релігії, забороненої при Клавдії. У відсутність Светонія Пауліна вибухнуло повстання в самій Британії. Цар племені іценів, умираючи, залишив своїм наслідником римського Імператора, а його співнаслідницями -- двох своїх дочок. Але після смерті царя країну почали спустошувати центуріони, а в домі його всім розпоряджались імператорські раби. Сваволя римлян перейшла всякі межі: царицю Боудіку піддали тілесному покаранню, а над її дочками було вчинене насильство. У знатних іценів відібрали майно і зробили їх рабами. Боудіка закликала своїх одноплеменців та інших британців до помсти. Скористувавшись з відсутності в Британії головних військових сил, повсталі напали на римські провінціальні центри (Камулодун, Лондіній, Веруламій), жителі яких були неспроможні вчинити опір. Майже 70 тисяч римлян було перебито Машкін М.О. Історія стародавнього риму. - М., 1955. - С. 410..Лише після повернення в Британію Светонія Пауліна повстання було жорстоко придушене (61 р.). Після цього обороні римських кордонів і поселень в Британії приділяли більшу увагу.Побудований між 122 і 128 рр. н.е. 117 кілометровий «вал Адріана» включав цілу систему елементів військової архітектури. Проведене між Солуєю Фертом і Тайном споруда в своєму кінцевому вигляді мала стіну заввишки від одного до 3,5 метра, навколо якої було розташовано добре скоординоване гніздо маленьких фортець, башт, ровів і валів Машкін М.О. Історія стародавнього риму. - М., 1955. - С. 441.. Це гарантувало не тільки безперебійний контроль всіх перехожих і транспорту, але й давало можливість для вилазки маленьких гарнізонів у разі оборони.При Антоніні Пії знову почалося просування на північ, близько 142 р. н.е. був побудований «вал Антоніна» з розташованими попереду ровами, земляними спорудами і дерев'яними зміцненнями. Він блокував північну частину Шотландії в найвужчому місці острова. Проте ця нова концепція була недовготривалою. Вже в 184 р. н.е. вал Антоніна ліквідовували.Розвиток подій в Британії показав, як було важко надовго забезпечити римський порядок в переможених областях і їх прикордоння, не дивлячись на всі військові успіхи і застосування переважаючих технічних засобів, якщо римська влада не спиралася на надійних союзників, якщо не привертали зручності міської цивілізації. Якщо Агрікола ще міг мріяти про завоювання за допомогою додаткових засобів Шотландії і Ірландії, то римське втручання до Британії з часів Нерона було спірним, баланс все одно залишався пасивним. Економія експансії ставила все більш вузькі межі сліпому акціонізму, який приховував основні проблеми.У Британії політика завоювання проводилась послідовно і дуже уміло, що дало змогу римлянам надовго там закріпитись.Разом з Британією Германія була тією римською прикордонною провінцією, в якій найінтенсивніше виявлялись етапи окупації, перебіг військових пересувань, а також структури прикордонного контролю і охорона межі. Тому прикордонна політика і організація прикордоння в цьому регіоні можуть служити прикладом для узагальнення.Римлянами вдалось закріпиттись тільки на невеликій території германців, наступи Друза Старшого, Доміція Агенобарба і Тиберія, які були проведені усередину Гермінії є тільки епізодами римсько-германських зіткнень. Після захоплення правобережних рейнських позицій в 16 р. н.е. під римським пануванням знаходилися тільки фрізи на побережжі Північного моря між Рейном і Емсом Бокщанин А. Г. Социальный кризис Римской Империи в I веке н. э. - М., 1954. - С. 45..Відносно невеликий інтерес римлян до племен побережжя Північного моря стає зрозумілим, коли уявити собі повідомлення очевидця - Плінія Старшого: «Сильним потоком заливає океан двічі за день і за ніч неозорий простір. Він так покриває землю, за яку стихії ведуть вічну боротьбу, що не можна розрізнити, що належить суші, а що морю. Там, на високих горбах, живе убогий народ, хавки. Горби, як вищі за ораторські трибуни, зведені людськими руками і такої висоти, який буває найвищий прилив. Тут вони побудували свої хатини. Коли підливши все навколо заливає, вони схожі на мореплавців, а коли вода убуває - на потерпілих корабельної аварія. Поблизу своїх хатин вони ловлять рибу, яка йде разом з морем. Вони не тримають худоби і не харчуються молоком, як їх сусіди; навіть неможливо полювати на диких звірів, оскільки навколо не росте жодного кущика. З морських водоростей і ситника вони плетуть нитки, а потім роблять з них сіті для рибного лову. Своїми руками вони збирають болото і сушать його більше на вітрі, ніж на сонці; за допомогою цього торфу вони готують собі їжу і гріються. П'ють вони тільки дощову воду, яку збирають в ямах, розташованих в передніх частинах їх будинків. І ці люди стверджують, що якщо римський народ їх переможе, вони будуть рабами!» Хрестоматия по истории древнего мира. - М., 1991. - С. 272..Але все ж таки римляни продовжували просуватися у вузьке прикордоння, якщо для цього існували вигідні для них цілі: у Нижній Германії до кінця І ст. н.е. використовувалися окремі землі, був побудований навіть військовий цегляний завод, в Драхенфельсі в Семигорьї добувався трахіт, в районі Бонна письмово засвідчено існування пасовищ. Точно встановлено, що у Вісбадені при Клавдії римляни користувалися тепловими джерелами. З іншої сторони, німецькі поселення були надзвичайно рідкісними в безпосередній близькості від верхньогермансько-рейнської укріпленої межі.З племен на схід від Рейну і на північ від Дунаю формувалися німецькі допоміжні групи під командуванням місцевих вождів, що одночасно укріплювало положення германських вождів. Энглим С. Войны и сражения древнего мира. - М.: Экмо, 2004. - С. 61. Правда, нерідко реакція на римські ініціативи сприяла розколу серед племінної знаті. Відомим прикладом наслідків анти- і проримської політики однієї сім'ї є конфлікти між Армінієм, з одного боку, його братом Флавом і його тестем Сегестом - з іншою. Пізніше контакти з Римом сприяли ще більшому розшаруванню німецького суспільства. Яскраво описане Тацитом положення німецької знаті розпізнається по величині їх володінь і особливим формам поховання представників провідних станів. Як показують розкопки, з часу контактів з римською цивілізацією зросли матеріальні запити німецьких вельмож.Римські воєначальники і намісники уважно стежили за утворенням нових концентрацій влади в німецькому регіоні. Це відноситься до влади Марбада в Богемії за часів Августа і Тиберія, Ваннія в районі Маршу за часів Клавдія. У обох випадках Рим скористався внутрішньогерманськими розбратами, які заважали стабілізації подібного формування влади. Але ще в ІІ ст. н.е. римські опорні пункти в Марші і Тайї були далеко просунуті в район на північ від Дунаю, поки війни з маркоманами повністю не змінили положення, і тепер відстоювання дунайських меж стало першочерговою метою римської політики.Отже відносини римлян із племенами Британців і Германців яскраво показують високий рівень розвитку не тільки військового уміння, а й дипломатичного. Уміло використовуючи розбрат серед царських і аристократичних сімей їм вдавалось підорювати нові території і племена не використовуючи великої кількості військ. Також на цих територіях активно проводилась політик романізації, що дало змогу привернути на свою сторону правителів деяких племен, завдяки чому можна було отримати військову підтримку.Б) Північно-східнийДунайско-Балканські провінції - Реція, Норік, Паннонія, Далмація, Верхня і Нижня Мезія Дакія, Фракія, Македонія і Епір, Ахайя - складали інший найважливіший регіон Імперії. Всі ці провінції мали в своєму історичному минулому багато загального і разом з тим особливого, такого, що відрізняє їх один від одного. Територія більшості балканських провінцій була заселена іллірійцями і близькими їм фракійцями, що знаходилися в цілому на однаковому рівні суспільного і культурного розвитку Ковалёв С. И. История Рима. Курс лекций. Издание 2-ое исправленное и дополненное. Под редакцией Э. Д. Фролова. - Л., 1986.- С. 293..Балканський півострів, розташований між західною і східною частинами Імперії, випробовував на собі вплив римської культури із заходу і грецькою - зі сходу.Разом з тим своєю північною стороною він був відкритий до багатоплемінної периферії Центральної і Східної Європи. Дунайська межа, так само як і рейнська, представляла найбільш небезпечну і загрозливу частина Імперії і тому була наповнена римськими військами.Серед балканських провінцій відособлено розвивались південні провінції Ахайя і Македонія - області класичної грецької цивілізації, з багатими традиціями, високим рівнем економіки, чудовою культурною спадщиною проте вже з часу еллінізму що вступили в смугу тривалого застою, який продовжувався в період ранньої Римської імперії: економічні труднощі, скорочення населення, запустіння багатьох областей - характерні особливості господарського життя Еллади I-II ст. н.е. Разом з тим значення ряду грецьких міст (наприклад, Коринфа, Дельф), і особливо Афін, в культурному житті Імперій було дуже велике. Афіни продовжували грати роль свого роду центру античної утвореної, мистецтва, красномовства і філософії.У розповсюдженні цивілізованого способу життя і культури в придунайських провінціях велику роль відіграла римська армія, загальна чисельність в різні періоди I-II ст. досягала 8-10 легіонів, тобто разом з допоміжними формуваннями 80-100 тис. чоловік. Машкин Н. А. История Древнего Рима. - М., 1950. - С. 368. Римські легіони розташовувалися в постійних упорядкованих таборах, навколо яких виникали поселення міського типу, - канаби, де проживали сім'ї воїнів, торговці і ремісники, що забезпечують легіони необхідними виробами і товарами. З римських стаціонарних таборів і канаб виникали міста муніципального типу, центри романізації дунайських провінцій, наприклад Віндобонна (Відень), Аквінк і Карнунт, Сингидун (Белград), Вімінацій, Апул і багато інших Смышляев А.Л. Римский наместник в провинциальном городе: otium post negotium // Вестник древней истории. - 1999. - № 4. - С. 59..Легіонери - ветерани що відслужили свій термін, як правило залишалися жити в цих нових містах, поповнюючи верхній прошарок міських жителів, муніципальних землевласників, що вкладали свої засоби в організацію товарних вілл і виступаючих як соціальна опора імперських порядків, активних носіїв романізації. Энглим С. Войны и сражения древнего мира. - М.: Экмо, 2004. - С. 63. Розповсюдження передових форм економіки, соціальних відносин і культури сприяло загальному добробуту придунайських провінцій, залучило місцеві племена, що жили в умовах примітивного побуту, до зрілих форм рабовласницької Цивілізації. Разом з тим рівень урбанізації і роль міст в придунайських провінціях були значно меншими, ніж в західних провінціях. Обширні території залишалися поза дією міських центрів, а їх населення жило в умовах громадського побуту. Неоднорідність соціально-економічного і культурного рівня в містах римського типу і в племінних округах, що мало піддались романізації, - характерна особливість історичного розвитку придунайських провінцій.До складу римської провінції Нижня Мезія були включені і деякі грецькі міста Північного Причорномор'я, зокрема Тіра та Ольвія, які прийняли до себе римські гарнізони. У залежність від Римської імперії потрапили Херсонес і Боспорська держава, правителі яких стали розміщувати на монетах, що випускалися ними, зображення римських імператорів як їх верховних покровителів. Проте влада римлян над містами Північного Причорномор'я була значною мірою номінальною. Зубарь В. М. Северный Понт и Римская империя (середина I в. до н.э. - вторая четверть VI в. ). - К., 1998. - С. 215. Вони були у клієнтній залежності, і мали у разі потреби надавати Риму військову допомогу, і не могли проводити зовнішню політику без його згоди.В другій половині I ст. до н.е. -- першій половині I ст. головну увагу римські імператори приділяли Боспору. В період правління Цезаря й Августа мали місце спроби об'єднати в єдине політичне ціле Боспор і Понтійське царство, що повинні були керуватися залежним від імперії правителем, який призначався в Римі. Але ці плани не були реалізовані. Хоча римська політика і призвела до того, що аж до середини I ст. боспорський престол займали царі, що проводили проримську політику, але аж до римсько-боспорської війни Рим вже прямо не втручався у боспорські справи.Під час римсько-боспорської війни (45--49 рр.) Мітрідат III, що здійсни спробу звільнитись від римської залежності, зазнав поразки і на престол за допомогою римської зброї був посаджений його брат Котіс I, що, як і наступні боспорські правителі, рухався у фарватері політики Римської імперії. Після римсько-боспорської війни в Північному Причорномор'ї остаточно склалася система контролю за грецькими державами регіону. Горончаровский В.А. Римско-боспорский конфликт 40-х годов I в. н.э. // Вестник древней истории. - 2003. - № 3. - С. 161.З приходом до влади Нерона (54--68 рр.) Рим активізував політику на Сході, де основним супротивником імперії виступала Парфія. Саме в ході римсько-парфянської війни, що тривала близько десяти років, посилився інтерес Риму до античних держав Північного Причорномор'я, що не тільки знаходилися поблизу від театру воєнних дій, але і відігравали певну роль у східній політиці Нерона. Гриневич К. Э. Херсонес и Рим // Вестник древней истории - 1947 - № 2. - С. 228. Але Боспор продовжував залишатися союзною імперії державою, правителі якого затверджувалися в Римі, де одержували титул «друга цезаря і друга римлян» та інсигнії, що символізували визнання Римом їхнього царського титулу. У 56 чи 57 р. стосовно Тири, видимо, був прийнятий законодавчий акт, яким цивільній громаді були даровані права внутрішнього самоврядування і, можливо, звільнення від мита. Під час правління Нерона, у 63-64 рр., на прохання цивільної громади намісник Мезії Тиберій Плавтій Сільван надав Херсонесу збройну допомогу, в результаті якої варвари, що загрожували цьому центру, були розбиті, а місто зміцнило свої зв'язки з імперією Гриневич К. Э. Херсонес и Рим // Вестник древней истории. - 1947. - № 2. - С. 230..Трохи інша політика в період правління Нерона проводилася римською адміністрацією відносно Ольвії. Ольвійський декрет, виявлений біля підніжжя Мангупа, дозволяє припускати, що, незважаючи на ряд посольств до правителів Мезії, Ольвії не було надано прямої військової допомоги. Зубарь В.М. Боспор Киммерийский - история и культура. - Николаев, 2004 - С. 152.Все це свідчить про те, що саме в період правління Нерона імперією була здійснена перша широкомасштабна спроба надати допомогу античним державам Північного Причорномор'я, що повинні були стати опорними пунктами на підступах до північних кордонів Римської держави. За Нерона в регіоні вперше фіксуються ознаки традиційної римської політики по створенню навколо імперії дружніх і союзних держав.Херсонес наприкінці I ст. продовжував залишатися в орбіті зовнішньої політики імперії. Після смерті Нерона й у зв'язку з громадянськими війнами, що почалися, з Таврики були виведені римські війська. Але є підстави думати, що Херсонесу було надано фінансову допомогу, з чим, імовірно, пов'язане карбування золота міським монетним двором у 79-80 і 84-85 рр., а також статуї, поставлені в Херсонесі намісникам Мезії та Нижньої Мезії Фролова B. А. Боспор и Рим в конце I - начале II в. н. э. по нумизматическим данным // Вестник древней истории. - 1968. - № 2 - С. 134..У період правління Флавіїв контроль за Боспором з боку римської адміністрації було послаблено, що пояснюється бажанням мати в особі боспорського царя надійного союзника, сили і ресурси якого можна було б використовувати у разі нового збройного конфлікту з Парфією на східних кордонах імперії.Після воєн Траяна (98-- 117 рр.) у Дакії і на Сході склалося таке становище, що Римська імперія вже не могла продовжувати завойовницьку політику. Але завоювання Дакії, на думку багатьох фахівців, мало для Римської імперії важливе значення. В першу чергу - стратегічне. Навіть Т. Моммзен, декілька що скептично відноситься до завоювань Траяна, визнає, що з утворенням нової провінції «укріплені позиції на Дунаї були значно посилені» Моммзен Т. История Рима. - М, 1954. - С. 129..Тому Адріан (117--138 р.), що прийшов до влади після смерті Траяна, відмовився від наступальних дій і перейшов до чітко вираженої стратегії захисту кордонів імперії, що збільшило значення античних держав Північного Причорномор'я для Риму. Причому, якщо Тира, Ольвія і Херсонес могли відігравати певну роль у захистi кордонів на Дунаї, то Боспор більше тяжів до східних провінцій. Зубарь В.М. Боспор Киммерийский - история и культура. - Николаев, 2004. - С. 160.Саме в зв'язку з заходами, вжитими римським командуванням по зміцненню кордонів на Дунаї, слід розглядати появу римського стаціонарного гарнізону в Тирі і загону союзних Риму військ в Ольвії. Однак треба підкреслити, що в період правління Траяна та Адріана імперія не надала допомоги Ольвії регулярними військами, що дозволяє говорити про певну специфіку ольвійсько-римських стосунків у порівнянні з Тирою і Херсонесом.
