Особливості історичної долі й етногенезу Казахстану

Особливості історичної долі й етногенезу Казахстану

Найдавніші держави Казахстану (VII ст. до н.е. - V ст. н.е.)

Кочівники Казахстану в VII-III ст. до н.е.

Формування протодержавних утворень на території Казахстану

Розшарування суспільства вимагало появи сили, здатної регулювати відносини між різними групами населення. Такою силою стала держава. Перші державні структури на території Казахстану стали з'являтися в 1 тис. до н.е. у формі союзів племен. Необхідність регулювання земле- і водокористування привело до інтеграції сусідніх кочових племен, а ускладнена соціальна структура - до формування вертикальних структур влади. Так, в степах Казахстану з'явилися об'єднання, відомі як саки - даха (массагети), саки - рауки (тіграхауда), ісседони і арімаспи.

Міжнародно-правовий статус протодержав Казахстану в 1 тис. до н.е.

Розташовуючись на північно-східних кордонах найбільших держав Стародавнього Світу, сакські племінні союзи брали активну участь в політичних подіях того часу. При цьому вони виступали як незалежні суверенні державні утворення. У VI ст. до н.е. частина південних саків (хаомаварга) потрапляє під владу перських царів, проте вже в кінці V століття країна саків не входила ні в одну з перських сатрапій, а цар кочівників вважався не підданим, а союзником перського царя.

У боротьбі проти греко-македонского завоювання саки, що жили на північ від Сирдар'ї, також зуміли зберегти незалежність. У 238г. до н.е. одне з дахо-массагетських племен, парни на чолі з родом Аршакідів, створили в Ірані нову імперію, що змінила держави еллінізму Передньої Азії, Парфянське царство.

Вже в III ст. до н.е. на базі сакських племінних союзів виникають нові, складніші політичні системи. З того часу ми вже можемо говорити про ранні держави кочівників Центральної Азії.

Держава усунів

В кінці першого тисячоліття до нашої ери на території Жетису, Тянь-шаня і Тарбага-тая складається держава, відома з китайських джерел, як "Країна Усунь". Усуні мешкали спочатку в районі річки Данхе, але в III ст. до н.е. під натиском племен юечжі були вимушені відкочовувати до Монголії, а після ряду поразок, нанесених їм хуннами, в Семиріччя і Джунгарію. Тут усуни, визнавши залежність від хуннів, заснували в 177 р. до н.е. власну державу, що об'єднала нащадків сакських племен Семиріччя, Східного Казахстану і Джунгарії. Вже у середині II ст. до н.е. усуни фактично відділилися від імперії Хунну і почали зближуватися з Китаєм. У 53 р. до н.е. Усунь розпалася на дві частини: великий куньбек і малий куньбек.

Подальша історія усунів повна міжусобних воєн Великих і Малих куньбеків, причому перші спиралися в цій боротьбі на Китай, другі - на кангарів і Хунну. Проте після розпаду імперії Хунну відношення північних усунів з нею зіпсувалися.

У II ст. н.е. усуньські володіння остаточно відокремилися від Китаю. На початку IV ст. Жетису потрапляє під владу сяньбі, монголомовного народу. З кінця IV ст. н.е. до середини VI ст. н.е. гегемонія в степах переходить до жужанів, центр імперії яких був в Монголії. Постійні набіги жужанів примусили усуньські племена переселитися з рівнинної частини Жетису, на Тянь-шань. На початку V ст. ім'я усунів остаточно сходить із сторінок історичних хронік. Тож залишається лише додати, що етнонім "усунь" зберігся і до цього дня. Один з родів Старшого жуза казахів називається "уйсун".

Держава кангарів. Алани

Утворення держави кангарів

На захід від усунів, в долинах Таласа, Сирдар'ї і Центральному Казахстані мешкали численні племена кангарів. Китайці називали ці землі "країною Кангюй". Держава кангарів виникла в III ст. до н.е. в середній течії Сирдарьї, в районі Кангхи. Столицею держави було місто Бітянь. У перші століття нашої ери кангари підпорядкували собі аланські племена північнозахідного Приаралля. У Середній Азії кангарському правителю підкорялися п'ять "малих- володінь" - Сусе, Фуму, Юєні, Ги, Юєтянь.

Піддававшись тиску усунів, кангари в кінці I ст. до н.е. укладають союз з хунну. Північні хунну на чолі з сенгіром Чжі-Чжі перейшли до кангар. Одержавши сильного союзника, кангари почали війну з усунями, але хунну не захотіли переселятися на землі переможених усунів і підкорятися законам кангарів. Це послужило причиною розриву союзу.

Щодо етнічної приналежності кангарів існують дві точки зору. Частина дослідників вважають їх іраномовними в долинах Таласа, інші відносять їх до тюркомовних етносів.

Алани

На захід від кангарів кочували численні аланські племена. Їх землі тягнулися на північ від Аральського і Каспійського морів. У VII ст. до н.е. тут утворився союз, де провідну роль виконували аорси і роксалани. Частина аланських племен, розбивши скіфів, пішла в Причорномор'я і далі до Європи, дійшовши до Іспанії і Північної Африки. Решта ж підкорялися кангарам, а потім, в II столітті ввійшла до складу гунськоїдержави і остаточно асимілювалися з гунно-кангарськими племенами Західного Казахстану.

Більшість дослідників вважає аланів іраномовним народом.

Держава хунну і гунів

Утворення держави хунну

Перша згадка хунну в письмових джерелах відноситься до 822 р. до н.е., коли вони здійснюють грандіозний похід на Китай. У III ст. до н.е. хуннські напади посилюються. Хунну в цей період були союзом споріднених родів, очолюваних виборним вождем. У 209 р. до н.е. син вождя Туману Моді оголосив себе сенгіром -"высочайшим", і почав активну діяльність щодо створення хуннської держави. Спочатку були розбиті східні сусіди хунну - племена дунху. Вслід за цим хунну підпорядкували собі юєчжей і усуней на заході, племена лоуфань і байян на півдні. Посилення хунну не залишилося без уваги Китаю, де у той час затвердилася нова династія - Хань. Війна між хунну і Китаєм закінчилася в 188 р. до н.е. поразкою ханьських військ.

У 59 р. до н.е. в державі хунну почалися міжусобиці, пов'язані з боротьбою спадкоємців сенгіра за владу. У 47 р. до н.е. хунну розділилися на дві частини - північну і південну. Перші прийняли підданство Китайської імперії, останні зберегли незалежність. Частина північних хунну, ведучи наполегливий опір китайської агресії, вимушені були відкочовувати в країну кангар. Таким чином, на рубежі нашої ери починається масове переселення хуннських племен на територію Казахстану. У 93 р. північні хунни під натиском китайських військ, досягли Тарбагатая, потім степів Центрального Казахстану і берегів Сирдар'ї.

Держава гунів

Частина північних хунну в I ст. н.е. проникли на територію Казахстану. Незабаром вони опинилися між Волгою, Доном і Аральським морем. Тут на невеликому просторі хунну, алани і кангари протягом трьох століть кочували, вступаючи у політичні відносини (як мирні, так і військові) з великими державами старовини Іраном і Римською імперією. До цього часу вони втратили свою етнічну своєрідність і асимілювалися з місцевими кочовими племенами. Утворився новий етнос, який на відміну від хунну називається гунами. Так його називали західні джерела.

У 375 р. гуни на чолі з Баламбером, що кочував тоді степами нижнього Поволжжя, переправилися через Дон і розбили племінний союз остготів. Так почалося "Велике переселення народів". Поступово гуни проникали все далі на захід, нерідко вторгалися в межі східно-римської імперії. У 305 р. вони підходили до стін Константинополя, в тому ж році здійснювали набіг на Закавказзя і Месопотамію. Від неорганізованих грабіжницьких набігів гуни переходять до крупних завоювань. У 437 р. гуни розгромили Бургундське королівство. У 445 р. Аттіла, убивши свого брата Бледу, став одноосібним правителем. Почався період його короткого, але повного подій царювання.

Гунська держава розпалася на окремі володіння - хазарське, утургурське, кутургурське, сабірське. Ці племена, що займали територію від Дунаю до Волги, часто ворогували між собою.

З масовим проникненням гунів на територію Казахстану і подальшим рухом гунів і кангарських племен на захід пов'язана зміна антропологічного типу корінного населення і розповсюдження протокипчацького діалекту тюркської мови.

Криза ранніх держав Казахстану

Подальший розвиток продуктивних сил, етнічні процеси, що мали місце в Центральній Азії, привели до кризи і розпаду стародавніх держав Казахстану. Хунну зайняли землі кангарів і усунів і заснували в Центральній частині південного Казахстану державу Юебань. У середній течії Сирдар'ї зміцнилися ефталіти, Семіріччя в V ст. підкорилося центральноазіатській державі Жужань. У 490 р. юебанці були розгромлені телесськими племенами, які заснували в Східному Казахстані державу Гаогюй. Ділилася вона на дві частини, північний правитель носив титул "Небесний імператор", південний - "Наслідний государ". Проте вже через шість років ця держава була розгромлена і потрапила під владу Жужанів. Так, до середини V ст. н.е. стародавні держави Казахстану практично перестали існувати.

Алтай і Семиріччя в V-XII ст.

Тюркський каганат

Утворення тюркського каганату

Після падіння могутності усунів Жетису перетворився на постійну арену воєн. Загони жужанів, що з'явилися тут в V ст. вимусили усунів перенести свої кочовища із степової частини на Тянь-шань. На землях, що звільнилися, намагалися влаштуватися юєчжі, але після воєн з жужанями в 418-419 рр. вони були вимушені піти до Середньої Азії, де зіткнулися з персами і ефталітами. Верхів'я річок Шу і Талас були захоплені кангарами, які зупинили рух жужанів на захід.

Жетису і Східний Казахстан були околицями держави жужанів, тому їм надавалося мало уваги, проте саме тут, на Алтаї, починає формуватися сила, здатна протистояти жужаням.

За короткий проміжок часу була створена величезна кочова імперія, що охоплювала територію від Еділя до Хінганських гір. На чолі нової держави стояв каган, другою особою був його родич, що носив титул "ябгу".

У 568 р. тюркська держава ділилася на чотири уділи, а в 576 р. - вже на вісім. Ставка самого кагана знаходилася на Алтаї. У соціальному плані тюрки ділилися на три шари - беки, карабудун - основна маса і тати-раби з військовополонених. Підлеглі тюркам телесські племена називалися огузами.

Тільки з'явившись, Тюркський каганат відразу став в один ряд з світовими імперіями того часу. У результаті завоювань каганат став контролювати всі важливі ділянки Великого Шовкового шляху, що забезпечувало тюркській знаті величезні прибутки від караванної торгівлі. Проте могутність тюркської держави незабаром похитнулась унаслідок міжусобиць.

Розпад тюркського каганату

Прірва між західними і східними тюрками була така велика, що під час війни з Китаєм, що почалася в 598 р., східні тюрки на чолі з Жангаром підтримали Суйську Імперію. Кара Чурін - хан західних земель - був убитий, але Тюркський каганат так і не об'єднався. У 604 р. ханом Західного каганату став малолітній Таман - правнук Кара Чуріна, а Східного - Жангар. Єдиний Тюркський каганат перестав існувати.

Західно-Тюркський каганат

У Західно-Тюркському каганаті власне тюрки складали меншу частину населення і силу правителі черпали у степових племен Семіріччя, тобто нащадків усунів. З них склалося два племінні союзи: дулу - в Жетисі і Джун-гарії і оншадпит - на Тянь-шані. Кожний з цих союзів об'єднував по п'ять племен, унаслідок чого весь народ одержав назву "народу десяти стріл".

Подальша історія каганату була повна воєн між дулу і оншадпитами за владу в країні. Після підпорядкування Східного каганата Китаю імперські війська підійшли впритул до кордонів Жетису. Війна 640-648 рр. закінчилася поразкою тюрок, після чого від каганата відділилися і казари. Останній західно-тюркський каган Ишбара хан намагався зберегти єдність і незалежність країни, але китайська агресія продовжувалася, розбрати між тюркськими племенами ще більш зробилися жорстокими. У результаті оншадпити і дулу в 656 р. визнали владу Китаю. Землі Західно-Тюркського каганата були поділені на два губернаторства, які в свою чергу ділилися на округи і повіти. Проте тюркські племена Жетису не змирилися з китайським владицтвом.

Жетису у VIII-X ст.

Утворення каганата Туркешів

Західні тюрки важко переживали своє підпорядкування Китаю. У середовищі тюрок була сильна ідея незалежності і спогаду про минулу могутність каганату. У 679 р. одночасно спалахнули два повстання - в Монголії і Жетисі. Але якщо перше привело до відновлення Східно-тюркського каганату, то друге було жорстоко пригнічене.

У 699 р. Західно-тюркська держава була відновлена, проте на чолі її встало не плем'я ашина, а тюркеші, тому каганат став іменуватися Туркешським.

Туркеші входили в племінний союз дулу і в свою чергу ділилися на кара- і сарі-туркеш.

Походи арабів і розпад держави Туркешів

У 705г. впритул до південних кордонів туркешів підійшли арабські війська, що воювали з согдійськими державами. Тільки розбіжності між туркешами і согдійцямив донів жорстоко пригнічене. дозволили арабам відступити і уникнути повного розгрому. Проте успіх цей був недовгий.

У 708 р. в Туркешському каганаті почалася міжусобна війна між каганом і його васалом Кулі-Чурі. Східно-тюркскі війська виступили в похід і в 710 році на річці Болочу туркешське військо було розбите.

Поразка туркешів дозволила арабам відновити наступ на Середню Азію і в 711 р. узяти Самарканд. У 713 р. араби захопили Ходжент, Фергану і спробували заволодіти Ташкентом, а в 715 р. проникнути до Східного Туркестану. Проте арабська експансія знов була зупинена туркешами, а вже в 717 р. талановитий каган Сулук зумів відновити колишню потужність каганату.

Араби намагалися добитися союзу з туркешами шляхом пропаганди ісламу, проте ці спроби не мали успіху. У 724 р. туркеші підтримали повстання в Согді і почали вести там партизанську війну проти арабів. Крім того, спалахнула ворожнеча між кара- і сарі-туркешами.

У 756 р. війна між кара- і сарі-туркешами поновилася і остаточно знекровила каганат. У 759 р. влада в Жетисі перейшла до іншого тюркського племені - карликів.

Карликський каганат

Карлики, що розселялися на схилах Алтая, входили до складу Західного Каганату і мали правителя з титулом ельтебер. З ослабленням влади кагана карлики все більш прагнули до самостійності, періодично піднімаючи повстання і переходячи в підданство східних каганів. Після падіння Західно-тюркського каганата карлики попадають під вплив Китаю, їх вожді приймають китайські титули, але відносна самостійність зберігається. З початку VIII ст. починається поступове переселення карликів на територію Жетису. Після ряду перемог над туркешами і східними тюрками карликський правитель - джабгу був визнаний "царем Алтаю".

У 758 р. карлики почали наступ в Жетису проти туркешів. Через сім років, оволодівши Суябом, перенесли сюди свою столицю. Туркеши частиною підкорялися, частиною відкочовували на схід. Карликські загони швидко досягли західних відрогів Тянь-шаня, очистили від арабів Фергану і середню течію Сирдар'ї. Проте низка перемог, обумовлених слабкістю супротивника, змінилася незабаром важкими поразками.

Зміцнення карликів стурбувало династію Саманідів, що затвердилася в Середній Азії, правитель Самарканду в 840 р. оголосив "священну війну" проти тюрків, оволодів Іспіджабом, який став центром розповсюдження ісламу в Південному Казахстані.

До карликської конфедерації входили різні кочові тюркські племена: тухси, чигилі, азкиши, халаджі, чаруки, аргу, барсхани. Крім того, в їх складі були частина уйгурів, согдійців, огузських тімен, що залишилися в Жетисі після переселення основної їх маси в басейн середньої і нижньої течії Сирдар'ї. Частина тюркських племен у міру просування на південь і захід стала переходити до осілого землеробства, серед них став розповсюджуватися іслам. Основна частина карликів прийняла іслам в 960 р.

Історія Карликського каганату виявилася недовгою. У 940 р. столиця держави Баласагун була захоплена тюрками Східного Туркестану - чигилями і ягма, і Карликський каганат перестав існувати. У Жетисі владу переходить до нової династії - Караханідів, які на довгий час змогли об'єднати карликські і туркеські племена Жетису і долини Сирдар'ї.

Жетису в X-XII ст.

Утворення держави Караханідів

Близько 940 р. племена Тянь-шаня захопили Баласагун і, поваливши карлицького кагана, поклали початок нової династії. Один з перших правителів нової держави Сатук Бограхан Абдулкерім - прийняв іслам і титул Дослан Карахан, за яким вся династія одержала назву Караханідів. Правителі ханства в 990 р. приєднали міста Тараз і Ісфіджаб. До кінця Х ст. склалася територія ханства, яка тягнулася від Амудар'ї і нижньої течії Сирдар'ї на заході і до Жетису і Кашгара на сході. Головну роль в державі виконували карлицькі племена чигилі і ягма. Ханство було розділене на два великі уділи. Верховний каган з титулом Арслан Карі хан за традицією був володарем східної частини держави, резиденція його знаходилася в м. Баласагуні, Другий каган з титулом Богра Кара хан володів західною частиною з резиденцією в м. Таразі. Володарі дрібних уділів носили титули "ілек" і "тегин".

Незабаром серед Караханідов почалися розбрати між двома гілками - нащадками Алі і Хасана.

Ослаблення караханідів

З 30-х років XII в Жетису став піддаватися постійним набігам киданів.

У 1141 р. після розгрому об'єднаного сельджуцько-караханідського війська політична влада перейшла в руки киданських правителів. Проте ще якийсь час караханіди зберігали васальну залежність від киданів. І лише на початку XIII ст. держава караханідів перестала існувати.

Період караханідського панування в Казахстані характеризується зрушеннями в економічному і культурному житті тюркомовних племен. На його території помітним стає осідання тюрків-кочівників. Розвивалися поселення і міста, відповідно і міська культура. У Караханідській державі сформувалася нова політична система. Іслам було оголошено державною релігією, була прийнята арабська графіка, що замінила древнетюркськую писемність. В цілому караханідська епоха була якісно новим етапом в соціально-економічному, політичному і культурному житті Казахстану.

Жетису під владою киданів

Кидані, народ монгольського походження, заснували в Х ст. обширну державу від Тихого океану до Тянь-шаня.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать