Особливості визвольного руху в Боснії та Герцеговин

Зміст

Вступ

Розділ І. Соціально-економічне становище Боснії та Герцеговини в 50-70 рр. ХІХ ст.
1.1 Сільське господарство
1.2 Промисловість і торгівля
Розділ ІІ. Національно-визвольні війни в Боснії та Герцеговині в 50-70-х рр. ХІХ ст.
2.1 Причини виникнення визвольного руху
2.2 Етапи повстання 1875 р.
2.3 Основні напрямки визвольного руху
Розділ ІІІ. Ескалація та інтернаціоналізація Східного питання
3.1 Роль Росії у вирішенні Боснійського питання
3.2 Участь Австро - Угорщини у розв'язанні Східного питання
3.3 Особливості відношення Німеччини, Англії та Франції до визвольного руху в Боснії та Герцеговині
Висновки
Список використаних джерел та літератури

Вступ

Якщо ми поглянемо крізь призму історичних подій ХІХ ст. на землі Боснії та Герцеговини, то можемо помітити, що вказана територія була однією з найнестабільніших регіонів.

Проблема вивчення окремих моментів історії займає одне з головних місць в сучасній історичній науці, тому що саме дослідження специфіки певних періодів історії дає змогу створити об'єктивну картину історичних подій в будь-якій країні.

На сучасному етапі історичного розвитку події на землях Боснії та Герцеговині привертали і привертають увагу світової спільноти через нестабільність ситуації, яка викликана різноетнічністю населення, хитким рівнем соціально-економічного розвитку, особливостями культурологічного характеру разом із зовнішньополітичними відносинами. Тому дана тема і на сьогодні залишається досить актуальною для науковців сучасності.

Тема дослідження має виховну актуальність, адже історичні події що відбувалися у Європі вивчаються в школі. Вона полягає у вихованні в учнів почуття патріотизму, взаємопорозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії, громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних та загальнолюдських цінностей, утвердженню ідеалів гуманізму, демократії, добра та справедливості.

Значний вклад у вивчення особливостей визвольного руху Боснії та Герцеговини привнесли радянські дослідники. Зокрема в 60-х рр. ХХ століття ними була пророблена титанічна праця, результатом якої став вихід у друк двотомної фундаментальної праці з історії Югославії. Саме в цій праці визвольний рух народів Боснії та Герцеговини розглядається в загальному контексті визвольних змагань Балканських країн.

Стан наукової розробки досліджуваної проблеми залишається незадовільною. Справа в тому, що вагомим недоліком історіографічного характеру є відсутність сучасних фундаментальних історичних досліджень українських вчених, де ґрунтовно та послідовно розглядався комплекс проблем суспільно-політичного характеру у Боснії та Герцеговини в 50-х-70-х рр. ХІХ ст. Але все ж сучасна українська історична думка також не залишилася осторонь від вивчення політичних процесів у Боснії та Герцеговини, пов'язаних з визвольною боротьбою. Зокрема дана проблематика досить широко представлена в колективній праці з історії південних та західних слов'ян Історія південних та західних слов'ян. - К., 2001 . Спираючись на доробки радянських вчених і з залученням сучасних розробок югославських дослідників колектив українських науковців на чолі з Яровим виклали нове бачення подій на Балканах в 50-х-70-х рр. ХІХ століття.

Широкого вивчення дана тема здобула у югославських вчених-істориків, які зосереджували свою увагу на дослідженні особливостей соціально-економічного розвитку Боснії та Герцеговини у зазначений період.

Важливими вбачаються статті наукового характеру Писарєва, Писарев Ю.А. Восстание в Боснии и Герцеговине и европейские державы (1875-1878 гг.) //Новая и новейшая история. - 1976. - №2. - С.48-58. Гросул, Гросул В.Я. Революционная Россия и освободительное движение на Балканах в 70-х годах XIX в. //Новая и новейшая история . - 1978. - №2. - С. 24-36. в яких аналізуються основні причин визвольної боротьби, характер повстання 1875 р., вплив Східної кризи на становище у Європі.

Визначенню ролі Росії та російських революціонерів у вирішенні проблем, пов'язаних з розгортанням визвольних змагань на території Південного регіону Європи присвячена монографія Нарочницького. Нарочницкий А.Л. Балканский кризис 1875-1878 гг. и великие державы. - М., 1975 Згідно переконанню автора дослідження, Росія розглядала землі Боснії та Герцеговини як плацдарм розповсюдження своїх інтересів на Балканах.

Досить широко представлене питання ескалації та інтернаціоналізації Східної кризи, події якої пов'язані з повстанням в Боснії та Герцеговині в 1875 р., в статтях Вяземського Вяземский Е.К. Российская дипломатия и вопрос об автономии Боснии и Герцеговины в 1876 г. // Советское славяноведение. - 1984. - №1. - С.23-30. та колективній праці вчених-дослідників з історії дипломатії. Історія дипломатії. - Т.1. - М., 1959. В них розкриваються основні характеристики взаємовідносин між європейськими країнами, зокрема між Австро-Угорщино, Німеччиною, Туреччиною, Францією у вирішенні Боснійського питання.

Викликають інтерес праці документального характеру, Сборник документов по истории нового времени стран Европы и Америки (1640-1870). - М., 1990

Сборник документов по истории рабочего и социалистического движения стран Европы и Америки. - М., 1985

Россия и национально-освободительная война на Балканах. 1875-1878: Сб. документов. - М., 1978 які дозволяють досліднику змалювати реальну картину тогочасних подій.

Таким чином, здійснення системного аналізу документального матеріалу у комплексі з об'єктивною оцінкою літератури із зазначеної проблематики дасть можливість досягти мети дослідження.

Метою дослідження є вивчення причин, наслідків та головних етапів визвольних війн у Боснії та Герцеговині та визначення основних факторів цих процесів з урахуванням як внутрішньополітичних змін в країні зазначеного періоду так і зовнішньополітичної ситуації, яка впливала на хід подій.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 50-70-х рр. ХІХ ст.

Територіальні межі обмежуються землями Боснії та Герцеговини, які на той час входили до складу Османської імперії.

Дана робота складається з трьох основних розділів, які поділяються на підрозділи.

В першому розділі подається характеристика сільського господарства Боснії та Герцеговини, змальовується становище селян-християн та особливості земельних відносин. Визначаються й особливості розвитку промисловості і торгівлі, етнічний склад боснійсько-герцеговинської буржуазії.

В другому розділі наголос робиться на з'ясування причин виникнення визвольного руху, визначаються території дій повсталих, рушійні сили національно-визвольних війн, виділяються основні етапи повстання 1875 р., та напрямки визвольного руху в Боснії та Герцеговині.

Третій розділ присвячено висвітленню особливостей відношення західних країн, а саме Росії, Австро-Угорщини, Німеччини, Англії та Франції до визвольного руху в Боснії та Герцеговині.

Розділ І. Соціально-економічне становище Боснії та Герцеговини в 50-70 рр. ХІХ ст.

1.1 Сільське господарство

Для з'ясування причин, характеру, рушійних сил визвольних війн в Боснії та Герцеговині в 50-70-х рр. XIX ст., необхідно, на нашу думку, звернути увагу на те, що представляли собою вказані землі Боснії та Герцеговини у соціально-економічному контексті.

Землі Боснії та Герцеговини входили до складу Османської імперії, які в свою чергу ділилися на великі військово-адміністративні одиниці - беглеберства та пашалики. Ці одиниці розпадалися на більш дрібні області - санджаки, до складу яких входили кази або нахії. В 1580 р. був утворений Боснійський пашалик. В першій половині ХІХ ст. кордони Боснійського пашалику зазнали деяких змін. Вони скоротилися за рахунок деяких нахій Новипазарського та Зворницького санджаків, які було приєднано до Сербського князівства. В 40-і роки ХІХ ст. площа Боснійського пашалику складала приблизно 59000 кв. км. История Югославии. - Т. 1. - М., 1963. - С. 356 Згідно першого офіційного турецького перепису населення 1851-1852 рр. в Боснійському пашалиці нараховувалось 1077956 жителів, в основному сербів та хорватів. Кримський А.Ю. Історія Туреччини. - К., 1996. - С. 125. За віросповіданням вони розділялись на православних - 44,9%, мусульман - 37,3%, католиків - 16,5%, інших - 1,3%. Страны. Народы. Цивилизации. - М., 2002. - С.340 Адміністративним центром пашалику до 1850 р. було місто Травник, а після цього - Сараєво.

В 50-70-ті рр. ХІХ ст. в Боснії та Герцеговині прискорився процес розкладу феодалізму та формування капіталістичних відносин. Зростання економічного значення міст, поява перших фабричних підприємств викликали в зазначений період посилення попиту на внутрішньому ринку на продукти сільського господарства. Розширилися і зовнішньоторгові зв'язки Боснії і Герцеговини. Збільшується товарність поміщицького та селянського господарств, зростає роль торгового землеробства, що призводило до глибоких соціально-економічних змін в боснійсько-герцеговинському селі. Феодали, в зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин та обміну, все більше пристосовували свої господарства до потреб ринку та посилювали експлуатацію селян. Вони не виконували умов договору, на основі яких кмети (селяни) обробляли землю; розширювали свої запашки шляхом насильного згону селян з землі.

Податі феодалам, десятина та інші державні податки, які ставали ще більш важкими в силу відкупної системи їх вилучення, призводили до зубожіння селянських господарств, продажу скоту, реманенту. Згідно даних 1857 р. на п'ять-шість селянських дворів селян припадав один плуг та одна волова упряж. История Югославии. - Т. 1. - М., 1963. - С. 599. Економічне положення селянського господарства падало. За даними Шуньїча (боснійський єпископ), після сплати десятини державі, третини чіфтлик-сахібії та відрахувань у насіннєвий фонд селянину залишалося не більше 35% врожаю. Турция: история, экономика, политика. - М., 1984. - С. 98.

Селянин-християнин був не в змозі позбавитися від малоземелля, так як спроби зайняти державні землі, що не обробляються, наштовхувались на переваги в праві мусульман отримувати землю. Не випадково що за 18 років, з 1857-1875 рр. у власність селян перейшла незначна кількість ділянок землі (в Бихачському санджаці - 2191, в Банялукському - 7691). Сборник документов по истории нового времени стран Европы и Америки (1640-1870). - М., 1990. - С. 137.

Процес соціальної диференціації села в 50-70 рр. ХІХ ст. значно прискорився.

Під впливом суспільно-економічного розвитку, який вимагав змін правових та майнових норм, а також небезпека селянських повстань, турецький уряд в 50-70-х рр. видало ряд законопроектів, які регулювали аграрні відносини.

Зокрема в 1858 р. був опублікований Рамазанський закон - загальний для всієї імперії кодекс земельного права. Він фіксував категорії земельної власності, які беруть свій початок ще з середньовічної військово-лєнної системи. Вся земля в державі була поділена на п'ять категорій: приватні володіння (мюль), державні землі (міріє), землі вакуфів, землі для загального використання (метруке) та пустуючи землі (меват). Мірійські землі фактично належали землевласникам; кмети, які сиділи на цих землях, платили податі та десятину державі. В правовому відношенні мірійські землі відрізнялись від земель мюльк цілим рядом обмежень. Кримський А.Ю. Історія Туреччини. - К., 1996. - С. 130.

Обмеження при відчуженні державних земель, а також скорочення осіб, які мали право на придбання земельної власності, не створювали умов для вільної мобілізації землі, стримували залучення її в торговий оберт, перешкоджаючи тим самим розвитку капіталістичних відносин.

Обмеживши феодалам право видачі тапії - документа на володіння землею кметам та передав ці функції в руки держави, Рамазанський закон та доповнення до нього, намагаючись компенсувати феодалів за втрату цього права, перетворили мюльк - приватну власність феодалів частину землі колишнього тимара - так звані хаса-землі, які знаходилися у користуванні феодала на відміну від десятинних земель, спадковими держателями яких були кмети.

Феодали намагались перетворити в беглук і десятинні землі, що визвало опір з боку селянства. Між ними та феодалами йшла боротьба, феодали добивалися юридичного закріплення своїх прав на десятинні землі.

В 1859 р. було прийнято новий закон, який визнавав феодалів повними володарями десятинних земель, а селян - їх орендаторами. Закон визначав розмір та характер селянських повинностей на користь феодала для кожного санджака окремо. Була встановлена й натуральна рента - від 1/5 до ? врожаю зернових (в Сараївському санджаці селяни платили третину і половину, в Банялуксько-Бихачському та Зворницькому - третину, в Травницькому - третину, четвертину, п'ятину, в Герцеговинському - половину, третину, четвертину, п'ятину). Історія західних в південних слов'ян. - К., 2001. - С.575.

Закон встановлював, що у всіх санджаках будинки, побудовані кметами, повинні були ремонтувати кмети; будинки, побудовані землевласниками, - землевласники. В майбутньому будинки кметам повинні будувати землевласники. Закон відміняв відкуп, зменшував в деяких місцях долю поміщика з сіна та фруктів і вводив інші полегшення.

Землевласник не мав права зігнати кмета з землі, якщо той виконував умови договору. Але кмет мав право залишити землю за своїм наміром. Відносини сторін регулювалися письмовим договором. Більш пізня практика встановила перетворення довічних договорів в спадкоємні.

Боснійсько-герцеговинське селянство і після видання цього закону залишились феодально-залежним. Засвідчуючи в якійсь мірі про перехідний характер суспільно-економічних відносин на селі від феодальних до капіталістичних, закон 1859 р. (його ще називали Саферська наредба) в той же час зберігав найбільш важку форму феодальних повинностей - кулучування, яке було юридично закріплено для деяких санджаків і фактично існувала в інших.

Однак не всі положення Саферської нардеби були виконані на практиці. Так, на передодні повстання 1875 р. старі орендні договори практично не відновлювались, і селянин відчував себе в повній залежності від феодала. Економічна залежність від феодала посилювалась безправністю християнина, який не міг отримати реального судового захисту в силу привілейованого юридичного положення мусульман. Відкупна система вилучення державних податків та податей феодалам продовжувала існувати до кінця турецького володарювання. Центральная и Юго-Восточная Европа в новое время. - М., 1974. - С.216.

В лютому 1876 р. був виданий закон, який відмінював звичай, за яким мирійські та вакуфні землі заборонялося купувати не мусульманам; при здійсненні акту куплі-продажу земель категорії мюль та міріє були дані рівні права мусульманам та немусульманам.

Цей закон також відміняв обмеження прав селянина на купівлю чіфтліка, яке існувало по Рамазанівському закону. Останній встановлював дев'ять ступенів на право привілейованої купівлі чифтліка; лише на сьомому місці стояв кмет і то лише тоді, коли він і землевласник були одного віросповідання. Закон 1876 р. вводив привілейоване право купівлі чифтліка на протязі одного року для кмета, як мусульманина, так и не мусульманина.

Викуп кетських земель, який розпочався після видання цього закону, в основу якого було покладено добровільна угода між феодалом та селянином, здійснювався досить повільно. В перші роки після введення він був досить незначним, тому що в розпалі повстання 1875-1878 рр. більшість селянських господарств було розорено та позбавлено засобів, а поміщицьке господарство було ще мало пристосоване до вільного найму робітничої сили. История Югославии. - Т. 1. - М., 1963. - С. 601.

Загалом система поземельних та правових відносин Боснії та Герцеговини, які базувалися на застарілих нормах турецького релігійно-феодального законодавства, була серйозною перешкодою на шляху суспільно-економічного розвитку. Боснійсько-герцеговинське село було приречене на повільний шлях буржуазної еволюції; поступове пристосування феодально-поміщицьких господарств до нових, капіталістичним відносинам супроводжувалось розоренням основної маси селянства.

1.2 Промисловість і торгівля

Слід звернути увагу, що з початком другої половини ХІХ ст. найбільш відчутний розвиток капіталістичних відносин проявився в містах Боснії та Герцеговини. Широке ввезення іноземних фабричних товарів, перш за все австрійських, призвело до розкладу міського цехового ремесла, яке розпочалося ще на початку ХІХ ст.

Однак необхідно зазначити, що в зв'язку зі слабкістю капіталістичної промисловості ремесло продовжувало відігравати домінуюче положення в економіці міста.

Першими фабричними підприємствами в Сараєво були пивоварний завод, заснований в 1865 р. В 60-ті роки було створено товариство по виробництву аби (грубого сукна), капітал якого вимірювався в 4-5 тисяч грошей. Історія південних та західних слов'ян. - К., 2001. - С. 574. В 70-ті роки в Сараєво діяло декілька майстерень по виплавці заліза та міді, невелика фабрика з виробництва шовкового гайтану (шнура). Продовжували діяти та були розширені родовища та майстерні у Фойниці, Крешові, Високо, Вареші, також була розширена розробка соляних пластів в Тузлі. Всесвітня історія. Навчальний посібник. - К., 2001. - С. 234. Володіли підприємствами металургійної та гірничо видобувної промисловості представники хорватської буржуазії.

Занепад ремісничого виробництва та слабкий розвиток місцевої промисловості посилював значення зовнішньої торгівлі для задоволення потреб населення на промислові товари.

В зазначений період відбувалося розширення та переорієнтація зовнішньої торгівлі Боснії та Герцеговини. Створення в Сараєво в кінці 50-х років консульств деяких європейських країн посилило торгові зв'язки Боснії та Герцеговини з західними ринками. На цій основі змінився характер ввозу та вивозу. Окрім ремісничих виробів, які мали попит в основному на східних ринках, тепер почали вивозити предмети сільськогосподарського виробництва, які йшли на захід, а ввозитися колоніальні, текстильні та інші промислові товари.

Так, в 1874 р. тільки в Австро-Угорщину було вивезено 400 тисяч голів великої та малої худоби, 60 тисяч кубометрів деревини і майже 2 тисячі вагонів інших товарів; було ввезено біля 900 вагонів різних фабричних виробів та сировини. Страны. Народы. Цивилизации. - М., 2002. - С.346.

Монопольне положення у зовнішній торгівлі займали сараєвські торгівці, які вели справи з середньоєвропейськими та приморськими містами та центрами.

Окрім зростання старих торгових центрів - Сараєва, Мостара, Травника, Тузли та Баня Луки - розширення торгівлі з Австро-Угорщиною призвело до збільшення значення багатьох північних міст (Босанська Костайница, Босанська Градишка, Босанський Шамац та ін.)

Торгова буржуазія Боснії та Герцеговини була в основному сербською. В руках мусульман була лише торгівля текстильними товарами, які привозили з Туреччини. Хорватська буржуазія, яка займалася ремеслом та торгівлею, була нечисельною. К 50-60 рр. сербська торгівельна буржуазія значно зросла чисельно та економічно. В економічному посиленню боснійських торгівців велику роль відіграли відкупи від податків, перш за все від десятини. История Югославии. - Т. 1. - М., 1963. - С. 607.

В 50-60-х рр. центральне керівництво та місцеві органи здійснили ряд заходів, які сприяли розвитку зовнішньоторгових зв'язків Боснії та Герцеговини та внутрішнього ринку.

В 1863 р. почалася прокладка шосейних доріг та будівництво мостів. Першою була прокладена дорога Сараєво-Брод, потім Сараєво - Мостар - Габела та інші. Новая история. - Ч. 1. - М., 1978. - С. 315. В 1866 р. було організовано транспортне акціонерне товариство, яке перевозило пасажирів на конях. В 60-х рр. була побудована залізна дорога від австрійського кордону (від м. Нові) до Баня Лука. Встановлене ще в 1843 р. поштове сполучення між Травником та Константинополем, в 1853 р. було вдосконалено і зв'язувало Сараєво з Константинополем, Герцеговиною та Сербією. З 1860 р. почалася проводка телеграфних ліній від Сараєва на міста Брод, Лихач, Босянська Градишка і в Герцеговину. Телеграфна лінія Сараєво - Травник - Баня Лука - Градишка була відкрита в червні 1866 р.

Страницы: 1, 2

В соцсетях