Походження назв міст і сіл

Споконвіку люди не були байдужі до назв своїх поселень. Про це свідчать не лише літописи, в яких часто пояснюються причини (здебільшого легендарні) появи назви міста, а й значно давніші писемні й усні перекази багатьох народів.

Серед назв міст і сіл є багато непрозорих, незрозумілих нам сьогодні,-- просто звичних та й годі, їх, ці назви, намагалися і намагаються нині пояснити, витлумачити для себе -- так з'являються легенди й перекази, які йдуть не від історичних подій до слова-назви, а навпаки -- від сучасної назви до історії, вигаданої звичайно. Ось приклад. Є на Черкащині невеличке місто Золотоноша. Лежить воно на річці Золотоношці, від найменування якої, гадають, і пішла назва міста. Але чому річка дістала таке ім'я? Звідки на Черкащині золотоносні ріки? І тут приходять на допомогу легенди. В одній розповідається, що на дні річки лежать татарські човни, повні золота, яке часом виблискує в погожу сонячну днину або -- ще краще -- місячної ночі. В іншій легенді розповідається, що Золотоноша була місцем, куди зносилися податки польському магнатові Вишневецькому, а що брав він ці податки лише золотом, то от вам і «золото-ноща». А найвірогідніше річку так назвали за дно, вкрите піщаними наносами, в яких окремі піщинки виблискують, мов щире золото. Як усе просто і прозаїчно: річка дістала назву за властивостями дна, місто -- за назвою річки.

Часом жителі непрозору назву поступово «пристосовують» до свого розуміння, змінюючи на близьку за звучанням до попередньої, але, на відміну від неї, зрозумілу.

Причиною таких змін часом служить небажаність, неприйнятність за нових умов старої назви. Так, на Дністрі є місто Сороки. Це вже його «пристосована» назва, а справжня -- Сараки. По-молдавськи (а це слово є і в українській мові) сарака -- бідолаха, сирота, бідняк. Звісно, краще жити в Сороках, ніж у Сараках. Але не подумайте цієї мірки прикладати до ріки Сорока і старої назви міста Сорока (зараз -- Біломорськ) у Карельській АРСР. Це російська переробка карельського Саарі-йокі («річка з островами»).

У час появи назва кожного міста була мотивованою. Називаючи нове селище чи місто, люди використовували вже наявні слова, які певним чином співвідносилися з новоназваним населеним пунктом. Найчастіше міста, селища, укріплення й села іменувалися за певною їх прикметною ознакою або за належністю комусь. Проте, як ми побачимо далі, і ознаки, і належність могли називатися словами, що вже вийшли з ужитку в нашій мові, або словами чужих, навіть давно зниклих мов.

Тільки порівняно невелика кількість назв міст може бути точно і повністю розкрита і пояснена. Більшість же з них і сьогодні лишається нерозкритою або не до кінця розкритою; частина з них уже ніколи, мабуть, і не буде розкрита.

Може, серед тих назв міст, що ми їх збираємось розглянути, буде і назва вашого рідного міста чи селища. Та коли їх тут не буде, то поставтесь до назви свого рідного міста, селища чи села з великою повагою, уважністю й обережністю: спробуйте розкрити первісний зміст цієї назви не шляхом поверхових і неточних власних аналогій, а звернувшись до спеціальних праць, словників і довідників.

Якщо погортати реєстр міст, селищ і сіл України, то впадає в око велика кількість назв з основою город-: там зустрінемо 49 селищ, які звуться Городище, 11--з назвою Городок, 2 з назвою Городенка, 2 з назвою Городня. Усі ці назви близькі до слів городити, огорожа. Слово город у давньоруській мові означало обгороджене поселення, укріплення, проте укріплення, ми сказали б, фундаментальне: хоч будівельним матеріалом було дерево, проте це була товста стіна з вежами і бійницями, а не звичайна огорожа. Усі ці поселення давні: так, місто Городок на Львівщині вперше зустрічається у документах 1213 р. як центр торгівлі сіллю, і назва у нього спочатку була Соляний Городок. Пізніше, як свідчать дослідники, означення Соляний загубилося, бо місто перестало бути центром торгівлі сіллю.

Багато змін (та, мабуть, і лиха) зазнало й місто Городок на Хмельниччині. Вперше воно згадується у 1392 р., саме тоді литовський князь Ф. Коріатович передав його шляхтичеві Бедриху. Місто почало зватися Б е д р й х і в Городок. На цьому зміни в його назві не закінчилися. Наприкінці XV ст. місто перейшло до рук магнатів Ново-двірських і стало іменуватися Новодвором. У 1550 р. воно було зруйноване татарами, а коли почало відбудовуватися, населення знову назвало його Городок. Стара назва витри-мала випробування часом. А коли не знати історії назви, то що таке всі ці Городки і Городища з сучасного погляду? Це великі (-ище!) або малі (-ок!) міста.

У давні часи існував ще один тип укріплень -- острог. Різниця між городком і острогом якраз і полягала в характері будови самих укріплень. На відміну від фундаментальних, як ми казали, укріплень городків, остроги робилися нашвидкоруч: будівлі обгороджувалися колодами, поставленими сторч і загостреними зверху. У Ровенській області є місто Острог, засноване в IX ст. на високому крутому березі річки Вілії. За нових часів слово острог звузило своє значення і стало називати у кількох слов'янських мовах в'язницю, місце відбуття покарання.

Ми зараз розглядаємо назви міст за прикметою, характерною ознакою їх. Знаменно, що серед цих назв дуже мало числових. Здавалося б, така прикмета, як кількість чогось, повинна б легко впадати в око й запам'ятовуватись, а проте таких назв порівняно небагато. Серед назв, які вказують на кількість якихось предметів, найвиразнішою, мабуть, є назва П'ятихатки (до речі, вона й найпоширеніша серед числових назв: на Україні П'ятихаток є аж п'ятнадцять). Про одну з П'ятихаток -- місто в Дніпропетровській області -- розповідають ось що: У 1886 р. тут оселилося п'ять братів Потабашних, з'явилося одразу п'ять хат, одна з яких (вказують навіть адресу -- вулиця Зелена, 130) збереглася й донині.

Назви поселень не зразок П'ята Рота (Херсонщина), Третя Рота (Донеччина) -- тепер перейменованих -- порівняно недавнього походження і говорять самі за себе -- це військові поселення. Тільки вони настільки незвичні, що в поемі В. Сосюри «Червона зима» ця назва сприймається як назва роти, в якій служить В. Сосюра:

Лисиче над Дінцем... де висне дим заводу, Музика у садку та поїзд в сім годин... Вас не забуть мені, як рідну Третю Роту... Про вас мої пісні під сивий біг хвилин...

Звичайно, у назвах, які давалися поселенням давно, ознака, прикмета, покладена в основу найменування, давнімт-давно зникла. Так, наприклад, місто Біла Церква (Київська обл.) було збудовано як фортецю Юр'їв у 1032 р. Ярославом Мудрим. Фортецю було названо християнським іменем князя -- Юр'їв. У 1050 р. він спорудив на Замковій горі міста єпископську церкву, чи то побілену, чи то збудовану з білої нетесаної берези. Поставлена високо на горі, церква стала помітною прикметою поселення; навколишні мешканці називали церкву білою, а коли татари знищили Юр'їв, то нове місто, яке відбудовувалося па згарищах, дістало назву Біла Церква. Населені пункти з такою назвою є у нас в Молдавії, є і в Болгарії та ін. Виникли вони, мабуть, через схожі причини.

За такою ж давньою прикметою назване й місто Б і л г о р о д - Д н і с т р о в с ь к й й (Одеська обл.). На початку нашого тисячоліття на цьому місці, на березі Дністровського лиману, було грецьке поселення Тіра. В IX ст. племена уличів і тиверців побудували тут з поширеного в цих місцях будівельного матеріалу -- білого черепашнику -- місто, яке назвали Білим. У 1484 р. місто захопили турки й назвали так само, але своєю мовою -- Аккерман (ак -- «білий», керман -- «фортеця»). У 1944 р. місту було по-вернуто його давню назву Білгород, яку розширили означенням Дністровський, оскільки є ще одне місто Білгород -- у Курській області. Колись було місто Білгород і під Києвом на р. Ірпінь, нині це село Білогородка.

Як бачите, ми знову зустрілися з основою -- город, але вже як другою частиною складного слова. Серед назв міст з другою частиною город (Білгород, Миргород, Ужгород та ін.) є одна цікава назва -- Шар город (селище Він-ницької обл,). Дивна перша частина -- шар. Звідки вона? Почнемо з того, що це селище протягом свого існування «одягало» і «скидало з себе» не одну, а кілька назв: Княже, Княжа Лука, Комарівка, Карачаєве і навіть Кучук-Стамбул. У 1575 р. воно стало володінням коронного канцлера Яна Замойського. Він побудував тут костьол, який мав уславити ім'я покровителя роду Замойських -- католицького святого Флоріана Шарого (шарий -- по-польськи означає «сірий», є це слово і в діалектах української мови). Замок і містечко тому й дістали назву Шаргород.

Так само за давньою, а до того ж і давно втраченою прикметою було названо місто Звенигородка (Черкаської обл.), засноване ще за часів Київської Русі. За легендою, воно стояло неподалік сучасного міста, кажуть, що там була насипана гора, на якій височіло укріплення з вежами. На одній з них висів дзвін, яким попереджали жителів міста й навколишніх поселень про наближення ворога. Дзвін скликав мешканців міста також на раду. За цією ознакою місто й назвали Звенигородом, а ще пізніше -- Звенигородкою.

Та не всі прикмети, покладені в основу найменування наших міст, селищ і сіл, так порівняно легко розкриваються, як щойно розглянуті. З тих часів, коли ці поселення діставали назву, багато слів або зовсім загубилося в віках, або залишило свій слід тільки в невиразних коренях споріднених слів.

Так, місто Рені (Одеська обл.) має слов'янську назву, хоча на перший погляд слово рені здається чужим, запозиченим. За часів Київської Русі тут була річкова пристань, що мовою того часу звалася рені. Збереглися також відомості про те, що слов'яни називали цю місцевість Перунова Рень (Перун -- язичницький бог грому й блискавки; назва, очевидно, ще дохристиянська, а втім, цей бог жив у свідомості слов'ян ще не одне століття за християнства). Слово рень (засвідчене в Іпатіївському літописі 988 р.) означало «коса», «мілина»; було ще слово ринь -- підводна кам'яна або глиняна гряда. У сучасній нам мові збереглося рідко вживане слово рінь -- «грубий пісок».

Місто Запоріжжя назване так за прикметою («дніпровські пороги»), якої вже тепер немає. Місцевість на островах, що лежали на південь від дніпровських порогів, з давніх часів звалася Запоріжжям. Спочатку на місці, де зараз стоїть Запоріжжя, у 1770 р. була збудована одна з фортець Дніпровської укріпленої лінії, яку назвали Олександрівною. Це було ім'я генерала-фельдмаршала Олександра Михайловича Голіцина (1718--1783), головнокомандувача російської армії у війні з Туреччиною. Навколо укріплення почало розростатися поселення, яке до 1920 р. звалося теж Олександрівкою. У 1920 р. місту було надано виправдане історично й топографічне ім'я Запоріжжя.

Непрозорою є для нас і ознака, за якою названо місто Полонне (Хмельницька обл.)--а це явна ознака, бо слово має прикметникову форму. Місто відоме з XII ст., отже і слово прийшло з тих часів. Виявляється, що в мові того часу було слово полонь -- «чисте, безлісне місце; лука, сіножать». Основа цього слова дійшла до наших часів у слові полонина (гірське пасовище).

Так само непрозора сьогодні ознака найменування міста Теребовля (Тернопільська обл.). Поселення це теж дуже давнє -- вперше згадується у 109/ р. Назву утворено від слова тереб (теребівля) -- «земля, розчищена від кущів і придатна для оранки». У сучасній мові збереглося слово теребити зі значенням «чистити, звільняти від лушпиння плоди, овочі; очищати, оббирати» (як бачимо, давнє значення було ширшим). Зберігся цей корінь в усіх слов'янських мовах або їхніх діалектах.

У Тернопільській області є ще одне селище з цікавою для нас назвою -- Підволочиськ. Яку ж ознаку покладено в основу цієї назви? З історії краю відомо, що поселення стоїть на давньому торговельному шляху і що перша назва його була Волочище. Виявляється, у цьому місці вантажі перетягували волоком через заболочені місця й на човнах переправляли річкою Збруч. Місто розбудовувалось на обох берегах річки. З середини XVII ст. лівобережне поселення почали називати Волочись к, а правобереж-не-- Підволочиськ.

У деяких старовинних міст назва буває настільки непрозорою, що важко остаточно вибрати ту одну прикмету, яка послужила підставою для неї. Прикладом може бути назва міста Чигирин (Черкаська обл.). Одні гадають, що назва походить від слова чагарник: Чигирин -- «місце, покрите чагарниками». Інші схиляються до думки, що назва походить від чигар-трава (якась чудодійна отруйна і водночас цілюща рослина). Оскільки слово Чигирин має присвійний суфікс -ин, то є підстава припускати, що назва походить від особового імені. До того ж у пам'ятках тих часів згадується прізвище татарина Чигир-Батира (богатиря). Проте найвірогіднішим видається такий переказ: у цім місці на перехресті доріг стояла криниця, біля якої висів чигир -- дерев'яний черпак для води. Чигир -- це тюркське, за походженням, слово, тепер у нас означає «найпростіший пристрій (колесо) з черпаками для поливу городів, виноградників».

Пізніше, коли на території України почали розвиватися різні промисли, прикметою для називання поселення могли служити види цих промислів. Так, існує цілий ряд назв, до складу яких входить слово буда. Буда -- це тимчасова будівля, курінь, халабуда для тих, хто випалював вугілля, добував дьоготь, живицю, поташ. Кажуть, що навіть столиця Угорщини Будапешт стоїть на місці колишньої лісової буди, в якій жили рудокопи.

Якщо до складу назви входить слово гута, то це свідчення, що тут виготовляли скло. Назва Вапнярка говорить, що тут була піч для обпалювання вапна, а може навіть невеличкий кустарний завод. Назва Б р о в а р и підказує, що тут варили пиво не лише для себе, а й на продаж.

Місто Вінниця скоріше всього звалося Винниця -- тобто місце, де були винокурні, у яких виготовляли горілку і спирт. Існує кілька значно поетичніших пояснень цієї назви. За одними переказами свою назву воно одержало від старослов'янського вно -- «посаг, придане, дарована земля». За іншими -- назва походить від найменування річки Віннички, на якій за прадавнім звичаєм на Івана Купала дівчата пускали на воду вінки (віночки -- звідси «Вінничка»). Красиві легенди, що й казати, але правда, мабуть, на боці винниці-винокурні.

Здавалося б, що така виразна прикмета, як характер і склад населення, ознаки людей, які селилися в місті, мали впливати на назву міста, проте чомусь вони були непопулярними при називанні. Тому й виразних прикладів тут мало. Так, місто Харцизьк (Донецької обл.) розбудувалося навколо станції Харцизьк, яка почала діяти в 1869 р. Назва станції, а пізніше й міста походить, як вважають, від прізвиська поселенців у цих краях -- це були насамперед селяни-втікачі, яких поміщики називали харцизами (розбійниками). Поселення втікачів звали харцизькими; так і залишилася ця назва за містом. Слово харциз походить від турецького хирсиз -- «злодій, підла людина».

Одне з пояснень назви міста Чернівці теж пов'язується з характером населення: вважають, що оскільки тут селився «чорний люд» -- ремісники, наймити, то й місто назвали чорним. Інші пояснення -- більш вірогідні -- спираються на таку ознаку, як характер ґрунтів навколо міста -- чорнозем. Висловлювалося також припущення, що в основі назви міста чиєсь власне ім'я Чорний.

Можна ще сюди зарахувати місто Луцьк. Дехто вважає, що назва міста пов'язана з його первісним населен-ням. Вперше місто згадується у 1085 р. як «Лучеськъ Великий на Стыри». Населяли його тоді дуліби, або лучани (звідси Лучеськ -- Луцьк). Проте інші дослідники, наприклад І. І. Срезневський, пов'язують назву міста з прикметами місцевості: ріка Стир тут робить коліно, вигин, а це в ті часи звалося і сьогодні зветься лука (від лук).

Як ми вже бачили, визначальною прикметою може бути річка. Адже споконвіку люди селилися біля води. Назви багатьох міст просто повторюють імена річок, на яких вони розбудувалися, і пояснити назву таких міст було б справою легкою, якби самі назви річок були прозорими й зрозумілими сучасній людині. Проте свої імена річки діставали за незапам'ятних часів, називали їх часом племена й народи, які давно зникли з лиця землі, а від їхніх мов мало що залишилося. Тому так обережно висловлюють свої здогади вчені, коли це стосується, зокрема, назв річок. Так, місто Полтава вперше згадується в літописі 1174 р. під назвою Лтава, Олтава. Там само -- Лтава, Олтава -- зветься в літописі й притока Ворскли. А от походження назви цієї притоки остаточно не з'ясовано. Деякі дослідники виводять його від латинського лутум -- «болото, багно, грязь, глина».

Місто Суми розташоване на правому березі р. Псла мри впадінні в нього р. Сумки. Цілком очевидно, що назва мита походить від найменування річки, а от ім'я річки неясне: можливо, в основі його лежить тюркське су -- «вода»; інше припущення: назва річки й міста походить від сума -- «козацький в'юк, вантаж, що його може нести один кінь».

Місто X о р о л (Полтавська обл.) одержало назву від річки Хорол, на березі якої воно розташоване. Назва річки -- слов'янського походження. Колись у слов'ян було таке слово із значенням «швидкий». На сьогодні воно збереглося в сербохорватській мові, там хрл, хрла, хрло -- «швидкий, швидка, швидке»; хрлити -- «поспішати, квапитися». У східнослов'янських мовах слово зникло, не дійшло до наших часів, збереглася тільки назва річки й міста.

Загубилося у віках і слово, яке лежить в основі найменування міста Овруч (Житомирська обл.). Це місто вперше згадується у 971 р. під назвою Вьручий. Припускають, що вьручий походить від старослов'янського вьр'Ьти -- «вирувати, кипіти». Слово вріти е в нашій українській мові, зберігся його слід у вживаних сьогодні словах вир, вирувати; є воно тепер у сербохорватській (врутак -- джерело) і в польській мовах (вжонтек -- wrz№tek -- кип'яток, окріп).

Часом назва річки, а звідси й міста, не має в собі нічого, здавалося б, загадкового, лише форма слова зі знайомою основою якась чудна, двозначна. Що означає, наприклад, слово глеваха? Селище Глеваха (Київської обл.) лежить у межиріччі двох приток Ірпеня -- Бобриці та Глевахи і дістало назву від останньої. Від річки, до речі, залишилося тільки сухе річище. Слово глеваха і наявне в сучасній українській мові слово глевкий, а також глей, глеюватий, мають спільний корінь глев-, значення якого «клейкий, в'язкий». Таким, мабуть, було дно річки. Правда, існує ще одна гіпотеза: назва може походити і від слова гливий -- «сіро-жовтий», «темно-жовтий». Тоді основною прикметою стає не характер дна, а колір води.

І зовсім уже дивну назву має невеличке місто в Хмельницькій області -- Д у н а ї в ц і. Як же далеко воно лежить від Дунаю!.. Звідки ж ця назва? У давніх актах воно називалося Дунай-городом, а з початку XVIII ст.-- Дунаївцями. В основі слова дунай лежить корінь дану, що в мові давніх народів індоєвропейської спільності (давньоіндійській, кельтській, готській) означало «воду, річку». Тому здавна слово дунай позначало не лише конкретну річку, а ще і «велику воду» взагалі, В українських народних думах та історичних піснях воно часто зустрічається саме в такому значенні («вода, «велика вода», «розлив води»):

Корабель пливе, аж дунай реве,

А жона плаче, як ворон кряче.

(Народна пісня)

Щодо міста Дунаївці, то є ще припущення про походження назви від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.

Звідси легко прокласти місток до таких назв, як Донецьк, Донбас, Донеччина. Усі вони утворені від назв річок Дон і Донець. Річки ці, як і Дунай, завдячують своїм найменуванням давнім мешканцям цього краю, які всяку воду називали словом дон (навіть у сучасній нам осетинській мові дон -- «ріка»). Проте місто Донецьк -- центр Донецького вугільного басейну -- стало так називатися зовсім недавно. Заснування міста датують 1869 р., коли поблизу Овечого хутора англійський підприємець Джон Джеме Юз почав будувати металургійний завод. Селище, що виникло тут, назвали Юзівкою. Це було убоге й брудне робітниче селище, в якому годі було побачити риси сучасного красеня-міста з його трояндами й водограями.

Страницы: 1, 2