На протязі двадцятирічної церковно-релігійної діяльности Могили відзначаємо ряд спроб, більше етапів в ділянці узгіднон-ня, зближення, координації дії в аспекті майбутньої єдности з католицькою церквою. Цю акцію замирення православних з католицькою церквою названо у ватиканських документах першої половини XVII ст. «універсальною унією », хоч назва не є цілком вдалою, бо йдеться тільки про дві вітки християнської церкви, залишаючи на боці протестантську. Розглянемо п'ять періодів православно-католицького примирення і узгіднення, які творили етапи в ланцюгу екуменічної діяльности Петра Могили.
1) Перед-могилянські спроои перемир'я, період 1623-1627 pp.
Ворожнеча на релігійному полі між православними й уніята-ми сильно ослаблювала польську державу, тому перші спроби полагодження між обома сторонами були спричинені політичними моментами і розпочаті політичними чинниками в порозумінні і за згодою короля. Вже в 1623 р. відбулося перше намагання полагодити релігійний конфлікт, коли на сеймі порушувалася скарга православних у зв'язку з утисками, що вони їх зазнавали 2). Тоді створено при варшавському сеймі спеціяльну комісію, яка запросила на наради і митрополита Й. Борецького, і архиепископа М. Смотрицького, і завданням якої було знайти способи замирення. Однак це перше намагання не дало ніяких наслідків, бо православні владики заявили, що: «собор цей не може відбутися інакше, як під проводом царгородського патріярха. властиво немає про що й дебатувати, бо для релігійних диспутів нема ніякої підстави » 3).
Але й після цього, в 1623-24 pp. не припинилися заходи для привернення миру на релігійному полі. «Для цього світські люди литовсько-польської держави уклали досить оригінальний плян релігійного замирення : православні й уніяти повинні були зібратися на спільний собор і спільно вибрати патріярха. Ініціятори цього пляну мали насамперед політичні цілі. Вибір спільного патріярха значно улегшив би зв'язки литовсько-руського на-роду як з Росією, так і зі Сходом. Релігійна самостійність Західньої Росії (України -- А. Ж.) служили б тоді додатковою Гарантією нерозривности її з Польщею» 4).
В цей час ідеєю українського патріархату захопились і церковні кола уніятів (митр. Й. Рутський) і православних (архиеп. М. Смотрицький), вони також намітили конкретніші умови узгіднення і вирішили, що «українському патріярхові ні від кого не треба буде брати благословення» 5). З архівів Конґреґації Пропаганди Віри довідуємося, що в січні 1624 р. митр. Й. Рутський вислав на переговори з митр. Й. Борецьким і архиеп. М. Смотрицьким отця Івана, василиянина, який у своему звідомленні зазначав про труднощі унії, головне в справі визнання папи, бо православні не хочуть цілковито зривати з Константинополем. Тоді уніятська сторона запропонувала створити патріархат «на зразок того з Москви ». Православні мали звернутися до папи в справі номінації першого патріярха, з пропозицією, що наступників будуть в майбутньому обирати українські собори, а санкція папи буде тільки формальна 6).
Проте всі ці проекти не знайшли ніякого остаточного вирішення, з уваги на розходження між двома сторонами в наслідок ворожнечі, яка створилася після вбивства Й. Кунцевича (12. 11. 1623 p.).
Ще раз справа примирення православних з уніятами постала знову ва варшавському сеймі в січні 1626 p., коли король Сіґіз-мунд III, відповідаючи на прохання православних, щоб їм була дана релігійна свобода, рекомендував скликати собор з представників православних і уніятів, назначивши дату 26 вересня 1626 р. в місті Кобрині. У своїй грамоті Сіґізмунд III відзначав, що завданням собору є обговорення «потреб і спокою церковного» 7), не уточнюючи хто в ньому мав би взяти участь, що й було причиною, що православні на намічений собор не прибули 8).
2) Період 1627-1628 pp.
Третя спроба зближення між православними й уніятами, що в ній активну участь взяв вже і Петро Могила, відбулася в 1627-1628 pp. Ініціятором цісї чергової спроби був архиепископ Мелетій Смотрицький, який потай в цей час (б червня 1627 р.) вже перейшов на сторону католицько-уніятську 9), Він був у близьких і дружніх зв'язках з митрополитом Й. Борецьким і з П. Могилою, спершу ще як світська людина. Про ці відносини М. Коялович пише :
«Смотрицький був у дуже близьких стосунках з православним митрополитом Й. Борецьким і П. Могилою, який тоді приготовлявся в монаший стан. У 1627 р. деякі ієрархи західньо-руські зібралися на собор в Києві... На підставі сучасних свідчень і самим розвитком тодішніх подій можна думати, що ні Й. Борецький, ні П. Могила не цурались зближення з уніятами. Але обидва добре розуміли, що без точного визначення умов цього примирення і без належної підготовки народу до цього, не можна очікувати ніякого успіху... Само собою, що ні Борецький, ні Могила нічого не знали про зраду М. Смотрицького, а цей, між іншим, ішов все далі шляхом підступництва і самоспокуси » 10).
Саме ці знайомства хотів використати Смотрицький, щоб перевести православну ієрархію на унійну сторону. При цьому слід пригадати, що на початку 1626 p. M. Смотрицький вернувся з своєї подорожі на Схід, звідки привіз від Константинопільського патріярха грамоту про скасування ставропігій, наданих братствам, братським церквам І манастирям у Київській Митрополії, через що став зненавидженою постаттю серед православних, особливо серед Львівського і Віленського братств.
М, Смотрицький познайомився з Петром Могилою літом 1627 p., у якого пробув два тижні у Києві, намагаючись схилити Могилу в бік унії. На підставі заяви Смотрицького, вже тоді Могила « дивився на розбіжності між Східньою і Західньою церквами вельми поблажливо» а навіть закликав: «Що ж воно таке, що могло б так дуже відділяти нас від римських католиків!» 11).
Перейшовши на унію, М. Смотрицький поставив собі за завдання перетягнути також і всіх православних, для чого кинув притягаючий клич «поєднання Руси з Руссю» 12). Щоб здійснити свій плян, Смотрицький звернувся насамперед до царгородського патріярка (серпень 1627 p.), а коли цей не відізвався, він задумав з'ясувати свої погляди на церковному соборі, на якому сподівався мати підтримку українських ієрархів. Такий вужчий собор відбувся 8 вересня 1627 р. у Києві, в присутності Смотрицького, Борецького і Могили (вже печерського архимандрита), що на ньому заторкнено унійну справу, для підготовки якої Смотрицький мав виготовити відповідний « катехизис »: сам факт, що Борецький і Могила вимагали, шоб цей катехизис пройшов « церковну цензуру», вказує на те, що Смотрицький ішов надто далеко у своїх унійних плянах. Однак, щоб легше пройти цензуру, Смотрицький запропонував насамперед видати свої міркування щодо «шости різниць між церквою Східньою і Західньою»13), що й було прийняте собором.
Щоб підготовити прилюдну думку до унійної акції, Смотрицький у своїх листах пускав поголоски про тенденцію уніятів відірватися від Риму та їхню готовість з'єднатися наново з православними, як також про заходи короля для утворення спільного патріярхату 14).
Довідавшись про ці укійні заходи, архиєп. Ісая Копинський розписав листи до православних, в яких остерігав їх перед Борецьким і Смотрицьким, що нанесло немало шкоди українському митрополитові. Однак і ці заходи не припинили розпочатої акції зближення церков.
Паралельно з підготовкою ієрархії, також у польському сеймі (листопад 1627 р.) велися переговори між уніятами й православними, на яких обидві сторони наближувалися до узгіднення, головне завдяки умілій роботі волинського депутата Л. Древинсько-го 15).
В лютому 1628 р., у своїй подорожі до Перемишля, Петро Могила склав візиту Смотрицькому у Дермані, де порушив справу чергового собору української ієрархії. Ось як характеризує М.
Смотрицький у своему звідомленні до митрополита Й. Рутського погляди П. Могили:
«Його милість Отеїль Архимандрит печерський, два тижні перед м'ясопущенням, їдучи до свого маєтку в перемиському повіті, був у мене в Дермані два дні. Після чого с добра надія на церковний спокій. Він с людина чиста, побожна, покірна, розумна, з ним, ще світською людиною, перебуваючи в його домі улітку, досить багато ми розмовляли про св. Петра і я йому відкрив соincidentiam sеnsus in controvcrsis dogmatibus quae intersunt inter orienlalem el occidentalem Ecclesiam. Я жив у нього десять днів, і кілька днів він був дуже стійкий... але після цього видно було захитання... він сказав : quid est propter summum Deum, quod nos in tantum a RomanLs disterminat? І відтоді був значно лагіднішим у розмові про Римську Церкву і про її догматичні різниці...» 16).
Цей собор відбувся перед Великоднем 1628 р. в Городку на Волині, де був маєток Пітерської Лаври, і на якому взяли участь Борецький, Смотрицькпй. сгт. луцький І. Борискович і сп. холмський П. Іполітович та архимандрит Могила. На соборі М. Смотрицький предложив свій обіцяний меморія л в справі різниць між східньою і західньою церквами, а саме : 1) про походження св. Духа і від Сика; 2] про чистилище; 3) про блаженство правед-них після розлуки душі з тілом; 4) про вживання оплатків при причасті; 5) про причастя мирян без чаші; 6) про примат папи 17). Ці різниці він трактував як маловажливі. до чого мали, за словами Смотрицького, приєднатися й зібрані ієрархи, які обдумували, як би « без порушення віри нашої православної і привілеїв знайти спосіб поєднання Руси з Руссю», себто уніятів з православними. Уважаючи питання зговорення за надзвичайно важливе, присутні іерархи вирішили скликати поміслий собор, на який мали запросити представників духовенства і мирян, шляхту і міщан. Організацією цього собору зайнявся сам митрополит Борецький, який грамотою з 26. 5. 1628 р. запрошував на собор до Києва, на храмове свято Печорської Лаври -- Успіння -- 15. 8. 1628 р. -- зацікавлених духовних і світських людей 18). Щоб надати цьому соборові також державне схвалення, було знайдено посередню форму, а саме? -- сеймовим універсалом закликалося православне духовенство відбути собор, на якому мали рішити, щоб також «руські не-уніти» взяли участь в субсидіях на державні видатки « ведлуг здольности п рил ожил ися до рятунку Речіпосполитої» 19).
Як було вирішено в Городку Волинському, М. Смотрицький мав виготовити для цього собору проект згоди між православними й уніятами, який мали видрукувати і розіслати ще перед собором. Але замість цього. Смотрицький підготовив великий трактат про упадок православної церкви, взявши за претекст свою подорож на Схід, а тільки е додатку додав розділ про різниці між Східньою і Західнього церквами. У цьому творі, названім «Apo-logia peregrinatieyi do kraiow wschodnych» Смотрицький обвинувачує українську православну церкву, що вона відійшла від справжньої віри, що вона переповнена єресями і всю критику вів з погляду католицької науки. Причину упадку православної церкви Смотрицький вбачав в тому, що вона противилась унії, що вона у своїй полеміці з католицизмом користалася аргументами протестантів. Тому для Смотрицького єдиним рятунком є унія з римською церквою. А щоб заохотити православних до цього переходу, він одночасно вабив їх матеріальними перспективами, зв'язаними з унісю:
«Бог буде тоді з нами й подасть нам гойно всі духовні й світові благодаті, нами так давно втрачені : церкви піднесе з упадку, народові руському верне давні вільності; тобі, шляхетний стане, відкриє двері до урядів земських і сенаторських; міщан допустять до урядів міських; побудує нам школи, церкви прикрасить, манастирі приведе до кращого порядку. Пресвітерів увільнить від тягарів неволі. Нарешті всьому народові руському, бідному і замученому з цеї причини, по містах і селах утре його щоденні сльози. Ще на цім світі дасть нам тішитися плодами небесними, а після цього минущого щастя удостоїть бічної утіхи в царстві небеснім» 20).
На початку Петрівки «Апологія» була закінчена і Смотрицький вислав її в українському тексті у двох списках митрополитові Й. Борецькому і П. Могилі до Києва з проханням надрукувати і випустити в світ ще перед собором. Як митрополит, так і архимандрит відповіли Смотрицькому, що прочитавши рукопис, подадуть свої завваги, але переглянувши його не поспішали з друком. Тим часом Смотрицький вислав один примірник своєї «Апології» Касіянові Саковичу до Кракова, який надрукував її польською мовою і ще перед собором розіслав до поодиноких православних діячів.
«Апологія» зробила гнітуче враження, викликаючи серед православних одностайне обурення. Цей нетакт і велика зневага найглибших почувань православних, відштовхнули Борецького і Могилу від Смотрицького й одночасно звели нанівець запроектова-не зближення двох церков. Щобільше, собор перетворився на суд над архиепископом Смотрицьким, якого обвинувачували у відступництві і зраді православія.
Ще перед початком собору Митрополит і Архимандрит передали « Апологію » на розгляд духовному судові, а саме -- визначним богословам Лаврентієві Зизанієві і Андрієві Мужиловському, які разом з Борецьким І Могилою на протязі чотирьох тижнів студіювали твір Смотрицького і в ньому знайшли 105 неправос-лавних тез, тому визнали його неправославним і засудили 21).
Коли М. Смотрицький прибув до Києва (13. 8. 1638 p.), тоді вже засідав собор у Печорському манастирі (хоч офіційно він був назначений на 15. 8. 1638) І саме обмірковували «Апологію». Смотрицького не впустили до Печерського манастиря, куди він був запрошений П. Могилою, для нього визначено мешкання у Михайлівському манастирі. Сюди прибула дєлеґація собору на чолі з протопопом А. Мужиловським, вимагаючи від Смотрицько-го, щоб він відрікся від своєї «Апології». Про перебіг розмови і хід собору є дві реляції : одна православна «Аполлеіа Апології» 22), а друга -- «Протестація»-Смотрицького, які подають дещо інший зміст про зустріч, як і про самий собор.
Смотрицький настоював, щоб його було допущено на наради собору, але під тиском загальної думки, а головне в наслідок погроз козаків, він підпорядковувався рішенням собору, про що повідомив митрополита Борецького листовно. Того ж дня, 14 серпня 1628 р., до Смотрицького прийшла друга дєлеґація собору на чолі з митр. Борецьким, трьома єпископами і декількома священиками, вимагаючи від нього, щоб він зрікся своєї « Апології», прилюдно покаявся та не повертався більше до Дермані. Після довгого обстоювання своїх поглядів, Смотрицький погодився і на другий день, на свято Успіння Божої Матері, під час літургії, відбулася анатема « Апології » та прилюдне покаяння Смотрицького, деталі якого знаходимо в «Аполлеія Апології», в «Протестації» та в митр. Макарія 23).
На другий день собор продовжував свої наради, обмірковуючи справу допомоги на державні потреби, але більше не затор-куючи унійного питання, як це планувалося у Городку. 24 серпня 1628 р. на додатковому соборовому засіданні Митрополит разом з єпископами, серед яких був і архисп. Копинський, але без М. Смотрицького, підтвердили засудження «Апології» видаючи відповідну грамоту.
Після цього М. Смотрицький таки випросився до Дермані, де видав «Протестацію» (8. 12. 1628), в якій писав про примусове відречення від «Апології» та апелював до скликання нового собору. Однак явно перейшовши тепер на унію, він був позбавлений всякої можливосте впливати на процес унійної акції і крім полемічних видань («Prolestacya» -- 1628, і «Paraenesis albo Na-pomnienie... do bractwa wilenskiego» --- 1629) -- він перестав відогравати будь-яку ролю; ініціативу перебрали інші.
Назагал архиепископ М. Смотрицький своїм переходом від однієї до другої церкви, своїми скритими ходами та своєю гострою полемікою не сприяв самій ідеї зближення церков, а скоріше її захитував.
Залишається нам і це з'ясувати погляди архимандрита М. Мо-гили під час цієї третьої фази підготовки до «універсальної унії». Як це було вище подано, Могила напочатку ставився з великим Зрозумінням до проблеми зближення, чи навіть поєднання двох церков. Він разом з митр. Борецьким стояв дуже близько до Смотрицького, який ініціював цю чергову спробу порозуміння православних з уніятами. І треба припускати що у Могили, як також у Борецького, ця проблема не була конъюнктурною, але випливала з глибокого відчуття потреб церкви та українського народу. Що це припущення мас певні основи, про це свідчить увесь дальший шлях архимандрита, а згодом митрополита Могили. Якщо ставлення Могили раптово змінилося до М. Смотрицького, відразу після прочитання його «Апології», а разом і до його плянів, то причина цього в двох різних площинах бачення «універсальної унії ».
Для Смотрицького, як також для деяких католиків того часу, єдиною справжньою с тільки католицька церква (дивись тези «Апології»), всі ересі є по другій стороні, тому унія уявляється тільки як безапеляційне підпорядкування Римській церкві. Як вірний син своєї православної церкви. Могила не міг погодитися на такий підхід до справи екуменізму, тому ніхто інший як Могила 14 серпня 1628 р. енерґійно вимагав від Смотрицького, щоб цей підписав анатему на свою «Апологію », що він і зробив, а 15 серпня також Могила роздавав кожному єпископові по свічці і по листку «Апології» для її спалення, на знак вічного осудження. Активна участь Могили в засудженні плянів Смотрицького -- це протест проти приниження і невірного трактування православної церкви та проти її підпорядкування католицькій. Проблема зближення церков у понятті Могили випливала з самого християнського вчення про єдність та з потреби релігійного миру, а не взаємного поборення і самознищення. Це мало бути не опанування однієї церкви іншою, тільки добровільне зговорення для зміцнення загальної Христової церкви.
3) Період 1629 р.
Попри великий удар, що його зазнала ідея примирення і зближення православної і католицької церков в наслідок заходів М. Смотрицького, до цієї ідеї ще нераз доводилося повертатися, її ініціювали інші люди, вона знаходила захисників з обох сторін. Чи не найдалі були зроблені заходи саме в 1629 p., з нагоди трьох соборів.
Новум у теперішніх заходах полягав в тому, що ініціатива виходила з трьох сторін: уніятської, православної, до яких приєднався король Сіґізмунд III, якому потрібний був мир на церковному відтинку у зв'язку з його політичними плянами (шведська війна). Тоді, коли впродовж кількох років православні відмовлялися від безпосередньої зустрічі з уніятами, тепер вони погодилися на спільний собор. Мабуть, таки ініціатива і на цей раз вийшла з уніятської сторони, а саме від митрополита Й. Рутського, але він діяв за посередництвом архимандрита Иосифа Баковецького, уніятського делеґата на Варшавському сеймі.
Про унійну акцію 1629 р. масмо докладні документи, які походять з різних джерел: С. Голубев подас матеріяли православні 24), П. Жукович опублікував акти з колишнього архіву уніятських митрополитів, що переховувалися в архіві св. Синоду в Петербурзі 25), І. Крип'якевич опублікував акти, ідо належали колись папському нунцієві Антонісві Санта Кроче, що перебував у Польщі в 1627-1630 pp. 26), Е. Шмурло опублікував документи з архівів Конґреґації Пропаганди Віри 27); це саме зробив А. Великий 28).
На варшавському сеймі, що відбувся в лютому 1629 p., православні посли М. Кропивницький і Л. Древинський домовилися з уніятським послом архимандритом Й. Баковецьким про спільний собор, про иго король радо видав при кінці березня 1629 р. універсал, в якому визначав спільний собор православних з уніятами 28 жовтня 1629 р. у Львові. Перед тим мали відбутися два окремі собори 9 липня 1629 р. (на день Петра і Павла) : православний у Києві й уніятеький у Володимирі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
