Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України

План:

Вступ

Розділ І. Історіографія виникнення скотарства та землеробства на теренах України
Розділ ІІ. Виникнення та ранні етапи розвитку землеробства на території України
ІІ.1 Проникнення носіїв землеробства на територію України
ІІ.2 Становлення землеробства на території України починаючи з V тис. до н. е.
ІІ.3 Культура лінійно-стрічкової кераміки на Волині
ІІ.4 Трипільська культура -- давніх хліборобів
Розділ ІІІ. Виділення скотарства в окрему галузь господарства
ІІІ.1 Становлення скотарського господарства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Розвиток землеробства і тваринництва, як основних складових життєдіяльності стародавніх суспільств з відтворюючими формами господарства, постійно привертає увагу науковців. Це питання потребує детального розгляду на тлі палеоприродних умов. Отже, останнім часом все більше уваги приділяється синтезу археологічних та природничих даних. Така ситуація характерна і для досліджень археологічних культур слов'янського часу.

Наприклад, Південно-Західне Причорномор'я є одним з найдавніших центрів виникнення відтворюючого господарства в Україні. На думку деяких дослідників в цьому регіоні вперше було започатковано приручення великої рогатої худоби, а згодом і становлення ранніх форм скотарства, пізніше і землеробства. Вже кінці мезоліту -- на початку неоліту тут виникають поодинокі поселення матеріали яких свідчать про дбайливе відношення їх мешканців до тваринного світу. Невдовзі на степових просторах Південної України розселюються ранні скотарські племена, поступово формуються своєрідні системи спочатку скотарського, а у подальшому і землеробського господарства, які стали основою життєзабезпечення населення і мають практичне значення до сьогодення.

Зародившись в неоліті, на протязі багатьох тисячоліть скотарство і землеробство розвивалось в мінливих природно-кліматичних умовах, адаптуючись до яких, населення степової зони створювало оптимальні системи найефективніших форм тваринництва і землеробства. При цьому, треба зауважити, що системи скотарства і землеробства відчутно реагували на будь-які, навіть незначні, кліматичні зміни. Певною мірою система відтворюючої економіки визначалася соціальними системами.

Актуальність теми визначається потребою у комплексному узагальнюючому дослідженні зародження та розвитку землеробства і тваринництва слов'ян на території України. Ці матеріали складають надійну фактологічну основу для встановлення, розгляду і розробки актуальних теоретичних проблем у дослідженні виробничих процесів. Склалися передумови для комплексної систематизації та інтерпретації досліджених впродовж останніх років матеріалів на якісно новому рівні аналітичної обробки і новій методологічній базі, що відповідає сучасному рівню розвитку науки.

Південно-Західна Україна є степовим регіоном в межах якого відбувалось формування землеробсько-скотарських систем з найдавніших часів. Зародившись в неоліті, землеробство і скотарство розвивалось в відповідних природно-кліматичних умовах, адаптуючись до яких створювало оптимальні виробничі системи вирощення зернових культур, найефективніші форми тваринництва. Ці дві основні галузі степової економіки мають ґрунтовну джерельну базу, яка репрезентує землеробський виробничий реманент, види злакових культур, які культивувались населенням, остеологічний матеріал на основі якого відтворюється склад домашніх тварин, досліджуються питання їх селекції тощо. Проблеми вивчення розвитку скотарства є особливо актуальними для степової зони, оскільки воно розвивалось в різноманітних формах: в окремі періоди як домінуючий напрямок економіки, інколи входило до складу комплексного господарства як складова його частина.

Екстенсивне землеробство і скотарство ІІ тис. до н.е. відчутно реагували на будь які навіть незначні кліматичні зміни, тому питання взаємозв'язку і залежності основних видів господарської діяльності від природного фактора, а також недостатня вивченість цієї проблеми визначають її актуальність.

Адекватно реагувати на природно-кліматичні і соціальні зміни здатні лише сформовані стійкі системи землеробства і скотарства. З'ясування механізму реагування та його наслідки також можливе лише при розумінні структури комплексного господарства як в цілому, так і окремих його напрямків, тому питання моделювання господарських систем визначає наступний аспект даної проблематики.

Природно-кліматична специфіка Південно-Західної України характеризується тим, що тут мали місце як комплексне землеробсько-скотарське господарство, так і скотарсько-землеробське, в якому роль землеробства була мінімальною. Стосовно останнього, постає ряд необхідних для з'ясування основних проблем, пов'язаних з розвитком скотарства: в яких формах воно розвивалось, чи існувало як окремий і самостійний напрямок степової економіки, чи було однією зі складових комплексного господарства. Центральним тут є з'ясування форм утримання тварин.

Без вирішення зазначених питань неможлива характеристика побуту населення, його еволюції, формування традицій та регіональних особливостей.

Мета роботи -- систематизувати відомі нині матеріали і відтворити картину зародження та розвитку сільського господарства слов'ян на території України. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- охарактеризувати ступінь дослідженості виникнення скотарства та землеробства слов'ян у науковій літературі;

- дослідити палеоекологічне підґрунтя і визначити потенційні ресурсні зони пам'яток;

- визначити локальну специфіку і тенденції розвитку землеробства і тваринництва;

- провести комплексний аналіз основних складових сільського господарства в зазначених територіально-хронологічних рамках.

Об'єкт дослідження -- відображення сільськогосподарської діяльності слов'ян в археологічних матеріалах.

Предмет дослідження -- сільськогосподарські артефакти та залишки продуктів сільського господарства (культурні рослини, їх відбитки на кераміці; археозоологічний матеріал).

Методи дослідження. Для систематизації джерел інформації, проведення аналізу матеріалу та синтетичних узагальнень використано такі методи наукового опрацювання: статистичний, класифікаційний, картографічний, кореляційний, систематизаційний, ретроспективний, графічний та ін., основним з яких є порівняльно-історичний на базі комплексного підходу.

Джерельну базу дослідження складають матеріали археологічних досліджень (знаряддя праці, предмети побуту, залишки житлових і господарських споруд). Окремими групами джерел є остеологічний матеріал з поховань та поселень, результати палінологічних досліджень. Широко використовуються етнографічні матеріали при моделюванні господарських систем.

Наукова новизна. В курсовому дослідженні автор вперше спробував узагальнити основні складові сільського господарства -- скотарства та землеробства слов'ян на теренах України. Доведено, що інтенсифікація сільського господарства відбулася на зламі VII/VIII ст., що відобразилося у зміні співвідношень значення підсіки та перелогової системи землеробства внаслідок розподілу і заселення раніше не використовуваних земель в бік збільшення ролі останньої. Кореляція отриманих результатів з матеріалами інших регіонів України і деяких країн Європи дозволяє дійти висновків, що складання технічної бази сільського господарства завершилося до утворення Давньої Русі і надалі не потерпало суттєвих змін.

Практичне значення -- основні положення дослідження можуть бути включені в узагальнюючі праці з історії ранніх слов'ян Східної Європи, відповідні розділи підручників для вищих учбових закладів, навчальні курси. Методологічна частина роботи може бути використана для аналогічних досліджень на матеріалах інших слов'янських археологічних культур сучасної України.

Структура курсової роботи: вступ, три розділи, які діляться на підрозділи, висновки, список використаної літератури.

Розділ І. Історіографія виникнення скотарства та землеробства на теренах України

Історіографічному огляду передує огляд джерел інформації: точної локалізації поселень; артефактів. Артефакти поділяються на індивідуальні знахідки (знаряддя праці із заліза, переробки врожаю у конструктивній послідовності) і масовий матеріал (кераміка і палеоетноботанічні дані, фрагменти знарядь переробки врожаю і археозоологічний матеріал).

Важливу роль відіграють також етнографічні та історичні джерела; допоміжну -- лінгвістичні дані.

Історіографія. Науковий доробок поділено за хронологією і тематикою. Роботи поділяються на п'ять етапів за накопиченням матеріалу і розвитком методики: побудовані на припущеннях на етнографічному матеріалі (середина - друга половина ХІХ ст.); основою яких були етнографічні джерела із залученням археологічних (початок ХХ ст.); на широких археологічних джерелах (з другої половини ХХ ст.); із залученням палеоетноботанічних і археозоологічних досліджень (з 1960-х рр.; в основному з третьої чверті ХХ ст.); основу яких складають археологічні і палеоприродні дані та їх взаємодії.

З 60--70-х рр. ХХ ст. склалися передумови для досліджень трьох рівнів: на матеріалах пам'яток; слов'янських культур чи ареалів; слов'янських матеріалах до Київської Русі. Роботи відрізняються використанням та інтерпретацією природничих даних, що дає змогу перейти від констатації факту вирощування рослин і розведення різних видів тварин до оцінки їх значення.

З окремих питань роботи з сільськогосподарських знарядь поділяються за їх видами -- знаряддя обробки ґрунту, збирання, переробки врожаю. Найбільший внесок у цьому напрямку зроблено Ю.О. Красновим, роботи якого зараз є загальноприйнятими. [13]

Природничі методи у вивченні сільського господарства мають три напрямки: вивчення культурних рослин, археозоологічних матеріалів, взаємовпливу природи і соціумів. Початок досліджень перших двох напрямків збігається з четвертим етапом. Останній є показником п'ятого етапу: відтоді такі дослідження широко прийняті в археологічних працях.

В 30-ті роки ХХ ст. більшість дослідників вважали, що скотарство, як самостійна система господарства, склалось не раніше початку ІІ тис. до н.е. Першою була пастухівська форма скотарства зі стійловим утриманням домашніх тварин взимку. І лише в ранньозалізному віці здійснюється перехід до кочового скотарства (Гольмстен, 1933). В 1943 році О.Ф.Лагодовська вперше висловила думку, що скотарство усатівського населення було не тільки приселищним, але й сезонно-кочовим (Лагодовська, 1943) і започаткувала дискусію про характер і етапи розвитку скотарства в Північному Причорномор'ї, час його структуризації. [19]

З поступовим накопиченням різноманітних джерел в 50-60 рр. удревнюється дата виникнення рухливого скотарства до другої половини ІІІ тис. до н.е. (Тереножкин, 1956). О.Ф.Лагодовська доводить, що домінуюча роль скотарства в Північному Причорномор'ї простежується вже на початку ІІІ тис. до н.е. в ямно-катакомбний час, скотарство, на її думку, стає кочовим. (Лагодовська, 1961). [19]

В 70-80 -ті роки більшість дослідників остаточно визнає скотарство домінуючим напрямом степової економіки. Але уявлення про час його формування залишались різними.

З'являються роботи, спеціально присвячені темі становлення та розвитку скотарства. З енеолітичною добою виникнення рухливого скотарства пов'язують В.М.Даниленко та М.М.Шмаглій (Даниленко, Шмаглій, 1972), його спеціалізацією. (Шилов, 1975), та еволюцією (Ковалева, 1981, 1983 та інші). [9; 10]

Удосконалюється методика дослідження скотарства. Розробляються критерії визначення форм скотарства, методи кореляції археологічних артефактів. В результаті появу рухливого скотарства пов'язують з чинниками, які знаходять свій відбиток у наступних елементах культури:

1. Зміні палеогеографічного середовища на таке, в якому неможливе або малоефективне заняття землеробством і навіть комплексним господарством.

2. Склад остеологічного матеріалу поселень і могильників засвідчує чисельну перевагу дрібної рогатої худоби, коней над іншими домашніми тваринами.

3. Склад знарядь праці, предметів домашнього вжитку, побуту, характер поселень і поховань, пов'язаних переважно зі скотарством.

4. Наявність поховань з колісним транспортом.

5. Присутність в курганних похованнях дітей, що свідчить про рухливість не лише пастухів, але і їхніх сімей.

Увага дослідників зосереджується на системі дефініцій скотарства. (Марков, 1981; Андрианов,1982; Симаков, 1982; Семенов, 1982; Шамиладзе, 1982). Суть проблеми полягає в тому, що досить часто різні типи скотарства позначаються одним терміном і навпаки (Мкртумян, 1972). До того ж етнографами цілком правомірно ряд типів скотарського господарства розподілено на підтипи, більшість з яких археологічно, поки що, не простежуються. Пропонуються певні методики корегування етнографічних схем з урахуванням археологічних джерел (Кушнир, 1990). [14; 15; 16]

Не менше проблем у вивченні осілого землеробсько-скотарського господарства. Більшість дослідників визнає його як землеробсько-скотарським, орієнтованим, переважно, на землеробство. (Кривцова-Гракова, 1955; Чередниченко, 1986; Шарафутдинова, 1986; Отрощенко, 1986; 1991; Черняков, 1985).

Таким чином, економіка населення з території теперішньої України доби неоліту -- бронзи в спеціальній літературі оцінюється неоднозначно. Найбільш дискусійними є питання визначення форм і типів скотарства та з'ясування моделей їх функціонування, а також причини і механізми трансформації господарських укладів.

Розділ ІІ. Виникнення та ранні етапи розвитку землеробства на території України

ІІ.1 Проникнення носіїв землеробства на територію України

Доба неоліту (V- III тис. до н. є.) була ерою поширення землеробства і тваринництва. Археологічно неоліт фіксується появою керамічного посуду. Відтворюючі форми господарства були принесені в Європу переселенцями із Східного Середземномор'я, де вони зародилися близько 10 тис. років тому.

Так, у часи найвищого розквіту мисливського господарства у мезолітичній Європі природно-кліматичні зміни та ефективна мисливська зброя (лук і стріли) призвели до різкого скорочення промислових копитних на Близькому Сході. Криза мисливського господарства у Палестині, Сирії, Південній Анатолії, у горах Загросу на схід від Тигру в X-IX тис. до н. є. змусила первісних мисливців цих територій шукати альтернативних полюванню способів отримання їжі. [1, 79]

Значну частину раціону жителів Східного Середземномор'я здавна становило зерно дикої пшениці, ячменю, сочевиці, вики, які у великій кількості росли у передгірних долинах Близького Сходу. Жінки, періодично збираючи врожай диких злаків, поступово засвоїли навички догляду за полями, а пізніше почали спеціально культивувати різновиди зернових.

Мисливці-чоловіки були змушені ставитися до промислових тварин раціональніше. Молодих гірських кіз та ягнят уже не вбивали під час полювання, а приносили додому, де певний час вирощували.

Так в унікальних умовах Близького Сходу на основі мисливства та збиральництва постали принципово нові, відтворюючі форми економіки -- землеробство і тваринництво.

Це зумовило докорінні зміни в устрої, демографії, способі життя, культурі первісного суспільства.

Зерно як основа раціону ранніх землеробів вживалося в їжу у вигляді каш, а їх приготування потребувало міцного, жаро- та водостійкого посуду. Він також був необхідний для збереження запасів зерна до нового врожаю. Цим пояснюється повсюдне поширення керамічного посуду разом з культивацією зернових культур. Примітивний глиняний посуд -- визначальна археологічна ознака неолітичної доби.

На відміну від рухливих мисливців землероби змушені вести осілий спосіб життя, охороняючи свої поля. В результаті різко збільшилася чисельність сім'ї та общини. Ранньо-землеробські поселення Близького Сходу набагато більші за площею, ніж мисливські стоянки попередньої епохи.

Скупчення населення на великих за розміром неолітичних поселеннях призводило до погіршення санітарних умов, частих епідемій.

Ранні землероби були більшою мірою забезпечені їжею, ніж мисливські суспільства, однак її якість значно поступалася м'ясній дієті останніх. Основу зернового раціону становили вуглеводи, бракувало білків, амінокислот, вітамінів. Це значно ослаблювало людський організм, сприяло поширенню різноманітних захворювань. Дослідники вважають, що деградація зубного апарату людини та грацилізація скелета (потоншання кісток) розпочалися через перехід від мисливської м'ясної до землеробської вуглеводної дієти.

Цікаво, що у скотарських племен (наприклад, скіфів) на відміну від землеробів вищезгаданих негативних змін скелета не спостерігається [1, т. 2, с. 267].

Продуктивність відтворюючого господарства та осілий спосіб життя зумовили демографічний вибух у ранніх землеробів Близького Сходу. Щільність найдавнішої неолітичної людності порівняно з мезолітичними мисливцями та збирачами зростає в 50-100 разів: з 3-5 до 500 осіб на 100 км2. В результаті частина населення, що вже не могла прохарчуватися на своїй батьківщині, мігрувала в регіони з не чисельною мисливською людністю, але з придатними для землеробства ґрунтами. Неолітичні прибульці принесли на нові землі не лише аграрні навички, а й культурні рослини, приручених тварин, власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип.

На Близькому Сході було кілька центрів становлення аграрного господарства: палестино-сирійський на східному узбережжі Середземного моря, південно-анатолійський на півдні Малої Азії, у передгір'ях Загросу на схід від р. Тигр. З палестино-сирійського ранньонеолітичного центру в VII тис. до н. є. стародавні мотичні землероби і тваринники розселялися

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях