Русь в часи правління Івана ІІІ
Русь в часи правління Івана ІІІ
20
План
- Вступ
- 1. Правління Івана III. Об'єднання Русі
- 1.1 Перші роки правління
- 1.2 Боротьба з Казанню
- 1.3 Підкорення Новгорода
- 1.4 Одруження на Софье Палеолог. Боротьба з братами
- 1.5 Похід "миром" на Великий Новгород. Кінець вічової республіки
- 1.6 Стояння на Вугрі. Кінець ординського ярма
- 1.7 Підкорення Твері і Вятки
- 2. Успіхи зовнішньої політики Івана III
- Висновок
ВступСередина XV сторіччя застала російські землі і князівства в стані політичної роздробленості. Існувало декілька сильних політичних центрів, до яких тяжіла вся решта областей; кожний з подібних центрів проводив цілком незалежну внутрішню політику і протистояв всім зовнішнім ворогам. Такими зосередженям влади були Москва, Новгород Великий, вже не раз бита, але все ще могутня Тверь, а також литовська столиця - Вільно, якій була підвладна вся колосальна російська область, що іменувалася "Литовською Руссю". За півтора століття до цього розсіяння політичної влади і сили було значне великим: незалежні центри, фактично самостійні держави на тій же території можна було обчислювати десятками. Політичні ігри, междуусобья, зовнішні війни, економічні і географічні чинники поступово підпорядкували слабих найсильнішим (перш за все Москві і Литві); найсильніші ж придбали такий вплив і таку потужність, що могли претендувати на владу над всією Руссю.З'явилася можливість створення єдиної держави. Вигоди його освіти полягали, перш за все, в здатності спільними зусиллями організувати протистояння численним зовнішнім ворогам: татарським ханствам, що утворилися після розпаду Золотої орди, литовцям, ливонським лицарям і шведам. Крім цього виявилися б неможливими внутрішні міжусобні війни, а економічний розвиток би був полегшений введенням єдиного законодавства, єдиної монетної системи і єдиних систем заходів і терезів.Проте остаточне об'єднання російських земель і князівств в могутню державу вимагало цілого ряду жорстоких, кривавих воєн, в яких одному з суперників належало скрушити сили всіх інших. В не меншому ступені були необхідні внутрішні перетворення; в державній системі кожного з перерахованих центрів продовжували зберігатися напівзалежні питомі князівства, а також міста і установи, що мали помітну автономію. Їх повне підкорення центральної влади забезпечувало тому, хто перший зуміє це зробити, міцні тили в боротьбі з сусідами і збільшення власної військової потужності. Іншими словами, найбільші шанси на перемогу мала зовсім не держава, що володіла найдосконалішим, найм'якшим і демократичним законодавством, але держава, внутрішня єдність якої була б непохитною.Пройшло менш півстоліття. Не стало Новгородської республіки і великого князівства Тверського, литовський рубіж далеко відсунувся на захід; беззастережно перемогла Москва. Вона ж підпорядкувала собі Казань і Перм Велику, відбила шведів і ливонців. Неймовірне, насилу уявне зусилля створило за ці декілька десятиріч Московську державу, Росію. До Івана III, що зійшов на великокнязівський престол в 1462 р., такої держави ще не було, та і навряд чи хто-небудь міг уявити собі саму можливість його виникнення в такий короткий термін і в таких вражаючих межах. У всій російській історії немає події або процесу, порівнянного за своїм значенням з освітою на рубежі XV - XVI вв. Московської держави. Ці півстоліття - стрижньовий час в долі російського народу. Те, в яких умовах і як йшло становлення Московської держави, на п'ять століть зумовило соціальну, політичну і культурну історію не тільки російського, але і багато в чому всіх народів Східної Європи.
1. Правління Івана III. Об'єднання Русі1.1 Перші роки правлінняВ кінці 1461 р. була розкрита змова в Москві. Його учасники хотіли звільнити що тужить в неволі серпуховського князя Василя Ярославіча і підтримували зв'язок з табором емігрантів в Литві - політичних супротивників Василя II. Змовники були схоплені. На початку 1462 р., в дні Великого поста, їх зрадили болісній страті. Криваві події на фоні пісних молитов, що покаялися, знаменували собою зміну епох і поступове настання єдинодержавності.27 березня 1462 р., в 3 години ночі великий князь Василь Васильович Темний помер.В Москві тепер був новий государ - 22-річний великий князь Іван Данилов А.А. История с древнейших времен до наших дней. - М.: Проспект, 2001. - с121-123.. Як завжди у момент переходу влади, пожвавилися зовнішні супротивники, немов що хотіли переконатися в тому, чи міцно тримає в своїх руках кермо влади молодий государ. Новгородци давно вже не виконували умов Яжелбіцкого договору з Москвою. Пськовічи вигнали московського намісника. В Казані у влади був недружній Москві хан Ібрагим. Василь Темний, в своїй духовній прямо поблагословив старшого сина "своєї отчиной" - великим князюванням. З тих пір, як Батий підпорядкував Русь, престолами російських князів розпоряджався ординський повелитель. Тепер же його думки ніхто не питав. Навряд чи міг змиритися з цим Ахмат - хан Великої Орди, що мріяв про славу перших завойовників Русі. Неспокійно і в самій великокнязівській сім'ї. Сини Василя Темного, молодші брати Івана III, отримали по заповіту батька всі разом майже стільки ж, скільки успадковував великий князь, і були незадоволені цим. В такій обстановці молодий государ вирішив діяти напористо. Вже в 1463 р. до Москви був приєднаний Ярославль. Місцеві князі в обмін на володіння в Ярославському князівстві отримали землі і села з рук великого князя. Псков до Новгорода, незадоволені владною рукою Москви легко змогли порозумітися. В тому ж році до меж Пскова увійшли німецькі полиці. Пськовічи звернулися по допомогу одночасно до Москви і Новгорода. Проте новгородці не поспішали допомогти своєму "молодшому брату". Великий князь же три дні не пускав "на очі" прибулих послів Пскова. Лише після цього він погодився змінити гнів на милість. В результаті Псков прийняв намісника з Москви, а його відносини з Новгородом різко загострилися.Цей епізод найкращим чином демонструє прийоми, за допомогою яких Іван Васильович звичайно добивався успіху: він прагнув спочатку роз'єднати і розсварити супротивників, а потім укласти з ними мир поодинці, добившись при цьому вигідних для себе умовДанилов А.А. История с древнейших времен до наших дней. - М.: Проспект, 2001. - с.124.. На військові зіткнення великий князь йшов лише у виняткових випадках, коли були вичерпані всі інші засоби. Вже в перші роки свого правління Іван III умів вести тонку дипломатичну гру. В 1464 р. на Русь задумав піти гордовитий Ахмат - повелитель Великої Орди. Але в рішучий момент, коли татарські полчища були готові хлинути на Русь, в тил їм ударили війська кримського хана Ази-Гирея. Ахмат вимушений подумати про власний порятунок. Такий виявився результат угоди, наперед досягнутого між Москвою і Кримом.
1.2 Боротьба з КазаннюНевідворотно насувався конфлікт з Казанню История России / Под ред А.А. Чернобаева. - М.: Высшая школа, 2001. - с. 88-91.. Бойовим діям передувала тривала підготовка. На Русі ще з часів Василя II жив татарський царевич Касим, що мав безперечні права на престол в Казані. Саме його Іван Васильович мав намір затвердити в Казані як свого ставленика. Тим більше що місцева знать настирливо запрошувала Касима зайняти трон, обіцяючи підтримку. В 1467 р. відбувся перший похід московських полків на Казань. З ходу місто узяти не вдатися, а казанські союзники не наважилися виступити на стороні облягаючих. На довершення всього Касим незабаром помер.Івану Васильовичу терміново довелося міняти свої плани. Майже відразу після невдалої експедиції татари вчинили декілька набігів на російські землі. Великий князь розпорядився укріпити гарнізони в Галичі, Нижньому Новгороді і Костромі і зайнявся підготовкою великого походу на Казань. Були мобілізовані всі верстви московського населення і підвладних Москві земель. Окремі полиці цілком складалися з московських купців і людей, що є посадником. Брати великого князя очолили ополчення своїх володінь.Військо ділилося на три угрупування. Перші дві, керовані воєводами Костянтином Беззубцевим і князем Петром Васильовичем Оболенськім, сходилися під Устюг і Нижній Новгород. Третя рать князя Данила Васильовича Ярославського рушила на Вятку. Згідно задуму великого князя, основним силам було слід зупинитися, не дійшовши до Казані, тоді як "охочий люд" (добровольці) і загін Данила Ярославського повинен був примусити хана повірити, що головного удару слід чекати саме з цієї сторони. Проте, коли стали викликати охочих, майже вся рать Беззубцева викликалася йти на Казань. Пограбувавшив околиці міста, ця частина російських полків потрапила в скрутне становище і вимушена з боєм пробиватися до Нижнього Новгорода. У результаті головна мета знов не була Досягнута.У вересні 1469 р. нова московська рать під командуванням брата великого князя - Юрія Васильовича Дмітровського - знов підступила до стін Казані. В поході брала участь і "суднова рать" (тобто військо, занурене на річкові судна). Обложивши місто і перекривши доступ води, росіяни вимусили хана Ібрагима капітулювати, "узяли мир на всій своїй волі" і добилися видачі "полона" - співвітчизників, що тужать в неволі.
1.3 Підкорення НовгородаДо кінця 1470 р. новгородці, скориставшися тим, що Іван Васильович був поглинений спочатку внутрішніми проблемами, а потім війною з Казанню, перестали платити Москві мита і знов захопили землі, від яких відступилися за договором з колишніми великими князями. У вічовій республіці завжди була сильна партія, що орієнтувалася на Литву. В листопаді 1470 р. новгородці прийняли князем Михайла Олельковіча. В Москві не сумнівалися, що за його спиною стояв суперник московського государя на Русі - великий князь литовський і король польський Казимир IV. Іван Васильович вважав, що конфлікт неминучий. Протягом декількох місяців, аж до літа 1471 р., йшла активна дипломатична підготовка. Завдяки зусиллям Москви Псков зайняв антиновгородську позицію История России / Под ред А.А. Чернобаева. - М.: Высшая школа, 2001. - с.94-96..Головним покровителем вольного міста був Казимир IV. В 1471г лютому. його син Владислав став чеським королем, але в боротьбі за престол у нього з'явився могутній конкурент - угорський государ Матвій Корвін, якого підтримали Тато римський і Лівонській орден. Утриматися у влади без допомоги батька Владислав не зміг би. Далекоглядний Іван Васильович майже півроку вичікував, не починаючи бойових дій, поки Польща не втягнулася у війну за чеський престол. Казимир IV не зважився воювати на два фронти. Хан Великої Орди Ахмат теж не прийшов на допомогу Новгороду, побоюючись нападу союзника Москви - кримського хана Хаджі-Гирея. Новгород залишився наодинці з грізною і могутньою Москвою.В травні 1471 р. був остаточно розроблений план настання проти Новгородської республіки. Вирішено було завдати удару з трьох сторін, щоб примусити ворога роздрібнити сили. "Того ж літа... князь великі з братію і зі всією силою піде до Новгорода Великого, зі всі сторони воюючи і пленяючи" - писав про це літописець. Стояла страшна суша, і це робило звичайно непрохідні болота під Новгородом цілком переборними для великокнязівських полків. Вся Північно-східна Русь, слухняна волі великого князя, сходилася під його прапори. Готувалися до походу союзні раті з Твері, Пскова, Вятки, прибували полиці з володінь братів Івана Васильовича. В обозі їхав дяк Стефан Бородатий, уміючий говорити по пам'яті цитатами з російських літописів. Ця "зброя" вельми стала в нагоді потім при переговорах з новгородцами.Трьома потоками ввійшли московські полиці в новгородські межі. На лівому фланзі діяв 10-тисячний загін князя Данила Холмського і воєводи Федора Хромого. На правий фланг був посланий полк князя Івана Стрижи Оболенського, щоб не допустити притоки свіжих сил з східних володінь Новгорода. В центрі, на чолі наймогутнішого угрупування, виступив сам государ.Безповоротно минули часи, коли в 1170 р. "мужі вольні" - новгородці - наголову розбили раті московського князя Андрія Боголюбського. Немов сумуючи на ті часи, під кінець XV в. безвісний новгородський майстер створив ікону, на якій зображена та славна перемога. Тепер все було інакше.14 липня 1471 р.40-тисячне військо - все, що змогли зібрати в Новгороді, - зійшлося в битві із загоном Данила Холмського і Федора Хромого. Як оповідає літопис, "... вскоре побігли новгородці, гнані гнівом Божіїм... Полиці ж великого князя гналися за ними, кололи їх і сікли". В полоні опинилися ті, що є, у яких був знайдений текст договору з Казимиром IV посадником. В ньому, зокрема, були і такі слова: "А піде князь великий Московський на Великий Новгород, бо тобі нашому пану чесному королю всести на кінь за Великий Новгород противу великого князя". Государ московський шаленів. Полонені новгородці були без жалості страчені. Що прибували з Новгорода посольства марно просили угамувати гнів і почати переговори.Тільки коли в ставку великого князя в Коростинь прибув архієпископ Новгородський Феофіл, великий князь слухав його благанням, заздалегідь піддавши послів принизливій процедурі. Спочатку новгородці били чолом московським боярам, ті у свою чергу звернулися до братів Івана Васильовича, щоб вони упрохали самого государя. Правота великого князя доводилася посиланнями на літописи, які так добре знав дяк Стефан Бородатий.11 серпня був укладений Коростинській договір. Відтепер новгородська зовнішня політика повністю підкорялася волі великого князя. Вічові грамоти видавалися тепер від імені московського государя і скріплялися його друком. Вперше він признавався верховним суддею в справах доти вольного Новгорода.Ця майстерно проведена військова кампанія і дипломатичний успіх робили Івана Васильовича справжнім "государем вся Русі".1 вересня 1471г. в'їжджав він в свою столицю з перемогою під захоплені крики москвичів. Декілька днів продовжувалося тріумфування. Всі відчували - перемога над Новгородом піднімає Москву і її государя на раніше недосяжну висоту.30 квітня 1472 р. відбулася урочиста закладка нового Успенського собору в Кремле. Він повинен був стати зримим символом московської могутності і єдності Русі.В липні 1472 р. нагадав про себе хан Ахмат, який все ще вважав Івана III своїм "улусни-грудка", тобто підданим. Обдуривши російські застави, що чекали його на всіх дорогах, він раптово з'явився під стінами Алексина - невеликої фортеці на межі з Диким Полем. Ахмат обложив і запалив місто. Відважні захисники вважали за краще загинути, але не склали зброю. Знов грізна небезпека нависнула над Руссю. Тільки з'єднання всіх російських сил могло зупинити ординців. Що підійшов до берегів Оки Ахмат побачив величну картину. Перед ним тягнулася "многия полки великого князя, аки море колеблющеся, зброя ж на них бяху чисті вельми, яко сребро блистающи, і вооружени зело". Розміркувавши, Ахмат наказав відступати.
1.4 Одруження на Софье Палеолог. Боротьба з братамиПерша дружина Івана III, тверская княжна Марія Борис, померла ще 22 квітня 1467 р. Великій княгині було 25 років. Ходили чутки про її отруєння. А 11 лютого 1469 р. до Москви прибув посол з Рима грек Юрий - від кардинала Віссаріона. Він приїхав до великого князя, щоб запропонувати йому одружуватися на тій, що жила у вигнанні після падіння Константинополя племінниці останнього візантійського імператора Костянтина XI Софье Палеолог. Выбирая свою историю / Под ред. И.В. Карацубой, И.В. Курукиным, Н.П. Соловьёвым. - М.: Колибри, 2005. -с.179-180. Для росіян Візантія довгий час була єдиним православним царством, оплотом істинної віри. Візантійська імперія лягла під ударами турок, але, поріднившися з династією її останніх "василевсов" - імператорів, Русь як би заявляла про свої права на спадщину Візантії, на величну духовну роль, яку ця держава колись грала в світі. Незабаром до Рима відправився представник Івана Ш, італієць на російській службі Джан Баттіста делла Вольпе (Іван Фрязін, як його називали в Москві). В 1472г червні. в соборі Святого Петра в Римі Іван Фрязін засватався з Софьей від імені московського государя, після чого наречена у супроводі пишної свити відправилася на Русь. В жовтні того ж року Москва зустрічала свою майбутню государиню. Насамперед Софья відстояла молебень в церкві, а потім у супроводі митрополита Пилипа відправилася в спокої великої княгині Марії Ярославни, де зустрілася з своїм майбутнім чоловіком. Того ж дня в недобудованому ще Успенському соборі відбувся обряд вінчання. Грецька принцеса стала великою княгинею московської, володимирської і новгородської.Незабаром після весілля Іван III відправився до Ростова до хворої матері і там отримав звістку про смерть брата Юрія. Всього на рік Юрій був молодшим за великого князя. Разом грали вони в дитинстві, разом ділили тяготи бунтівного 1446 року.Повернувшися до Москви, Іван Ш розв'язується на небувалий крок. Порушуючи стародавнього звичаю він приєднує всі землі померлого Юрія до великого князювання, не поділившися з братами. Назрівав відкритий розрив. Примирити синів зуміла в той раз матір - Марія Ярославна. За укладеному ними угодою Андрій Великий (Угліцкий) одержував місто Романів на Волзі, Борис - Вишгород, Андрій Меньшой - Тарусу. Дмітров, де князював покійний Юрій, залишився за великим князем. Давно Іван Васильович леліяв думку про те, щоб добитися збільшення своєї влади за рахунок братів - питомих князів. Ще незадовго до походу на Новгород він проголосив свого сина великим князем. За Коростинському договором права Івана Івановича були прирівняні до прав батька. Це піднімало спадкоємця на небувалу висоту і виключало претензії братів Івана III на престол. І ось тепер був зроблений ще один крок, що закладав основу нових відносин між членами великокнязівської сім'ї.
1.5 Похід "миром" на Великий Новгород. Кінець вічової республікиПереможений, але не що підкорявся до кінця, Новгород не міг не турбувати великого князя московського.21 листопаду 1475 р. Іван III прибув в столицю вічової республіки "миром" Федоров В.А., Моряков В.И. История России с древнейших времен до наших дней - СПб.: КноРус, 2006. - с.77-79.. Він усюди приймав дари від жителів, а разом з ними і скарги на свавілля властей. "Вятшие люди" - вічова верхівка на чолі з владикою Феофілом - влаштували пишну зустріч. Майже два місяці продовжувалися бенкети і прийоми. Але і тут, мабуть, примічав государ, хто з бояр йому друг, а хто - прихований "супротивник".25 листопаду представники Славкової і Мікитіной вулиць подали йому скаргу на самоправство вищих новгородських урядовців. Після судового розгляду були схоплені і відправлені до Москви є посадником Василь Онаньін, Богдана Есипов і ще декількох чоловік, все - лідери і прихильники "литовської партії". Не допомогли благання архієпископа і бояр. В лютому 1476 р. великий князь повернувся до Москви.Зірка Новгорода Великого невблаганно наближалася до заходу. Суспільство вічової республіки давно вже розділилося на дві частини. Одні стояли за Москву, інші з надією дивилися у бік короля Казимира IV. В 1477г лютому. до Москви приїхали новгородські посли. Вітаючи Івана Васильовича, вони назвали його не "паном", як завжди, а "государем". На ті часи подібний обіг виражав повне підкорення. Іван Ш негайно скористався цією обставиною. До Новгорода відправилися бояри Федір Хромой, Іван Тучко Морозов і дяк Василь Долматов, щоб довідатися, якої "держави" хочуть від великого князя новгородці. Зібралося віче, на якому московські посли висловили суть справи. Прихильники "литовської партії" почули, про що йдеться, і кинули в обличчя що побував в Москві боярину Василю Никіфорову звинувачення в зраді: "Переветник, був ти у великого князя і цілував йому хрест проти нас". Василь і ще декілька активних прихильників Москви був убитий. Шість тижнів хвилювався Новгород. Послам було заявлене про бажання жити з Москвою "по старизні" (тобто зберегти новгородську вільність). Ставало ясно, що нового походу не уникнути.
Страницы: 1, 2
