p align="left">Тож для розвитку китайського капіталізму характерне одночасне існування найбільш архаїчних форм (мануфактури) і найрозвиненіших (великі фабрики). Монопольне право при цьому належало державі і іноземному капіталу, що ставило нову молоду китайську буржуазію у конфлікт з устоями держави і засиллям іноземців. Маньчжурська династія не була зацікавлена в швидкому економічному розвитку країни, бо це підривало її владу.

Потрібно додати ще одну вагому причину - поразка у японо-китайській війні, що сколихнула китайське суспільство, призвела до оформлення двох опозиційних сил: революційно-демократичного руху і реформаторського.

2 Програма реформ Кан Ю-вея

Вже в період франко-китайской війни прогресивно мисляча інтелігенція, зосереджена головним чином в Шанхаї і Гонконзі, прагнула реформаторських перетворень. Наприклад, Фин Гуй-фень (послідовник Лінь Цзе-сюя) написав книгу «Протест Сяо Бінь-лу», в якій затверджував, що «правила моралі і етики, властиві китайцям, слід доповнити мистецтвом зміцнення і збагачення країни». Це «мистецтво зміцнення і збагачення» полягало в наступних чотирьох положеннях: «ні у кого не повинно бути зайвого майна; із землі не слід одержувати зайвого прибутку; государ і народ не повинні бути далекі один від одного; слово і справа не повинні розходитися». В першу чергу він пропонував відмінити стару систему іспитів на державні посади, заснувати школи, вивчати європейську науку, побудувати верфі і артилерійські заводи, будувати новітні машини. Методи здійснення таких планів здавалися йому виключно легкими; за його словами, «хай тільки імператор збудить енергію в своїх підданих і все разом встане на місце».

Ще більш, ніж Фин Гуй-фень, відомий Ван Тао. Він побував в Англії, познайомився з наукою Заходу і після повернення на батьківщину став редактором гонконгської газети «Сюнь-хуаньжібао», на сторінках якої почав пропаганду реформ. Він преклонявся перед тим, що в Японії «всі державні інститути в загальних рисах схожі з європейськими», і вважав, що Китаю негайно слід провести реформи в чотирьох областях старої державної системи: «в заміщенні державних посад, в підготовці армії, освіті і судовому устрої». Ще більш необхідним було «перш за все завоювати сьогодні довір'я народу, вести народ вперед, погодившися з його інтересами, і поступати, погодившися з волевиявленням народу» . Перед війною 1894--1895 років пропаганду реформаторських поглядів вели Чжен Гуань-ін, Хе Ци, Ху Лі-юань, Чень Цю і інші. Чень Цю написав «Загальні міркування про краще правління», «Записки про положення в країні» (з'єднані під загальною назвою «В покинутій хатині»). Всі вони пропонували скликати парламент і ввести конституцію. Чжен Гуань-ін говорив: «при монархії влада дістається вищим, при народовладді -- низьким; якщо ж при владі перебувають одночасно і монарх і народ, то влада розподіляється рівномірно. Немає більшої зручності для законодавства і єднання думок, ніж при такому ладі.

Під час японо-китайської війни 1894--1895 років русофільське угрупування а подавило проанглійське угрупування імператора таким чином, проанглійське угрупування зазнало поразки. Це був самий відповідний момент для того, щоб перейти до реформ. В 1895 році Річард Тімоті приїхав до Пекіна, де він наніс візити впливовим урядовцям в уряді і подав на ім'я імператора просторовий доклад, озаглавлений «Новий політичний курс». Загальний зміст докладу зводився до того, що для перетворення Китаю потрібно здійснити наступні заходи: 1) реформу освіти -- малася на увазі головним чином посилка урядовців за межу для навчання і підвищення знань чиновництва; 2) заходи економічного характеру -- головним чином стимулювання розвитку всіх галузей економіки; 3) заходи безпеки, що полягали головним чином в «вступі до таємного союзу з державами, наймогутнішими і несучими найбільшу відповідальність за підтримку порядку для отримання від них допомоги», і запрошенні європейців для підготовки армії в цілях «самозахисту»; 4) заходи духовного оновлення, що полягали головним чином в «використовуванні іноземців китайських урядовців для спільної роботи з ними» . Деякі з цих чотирьох положень були у той час предметом постійних обговорень реформаторів, інші ж запозичали з таємного плану англо-американських імперіалістів, розрахованого на знищення Китаю. Цей план особливо ясно розкривався в самій останній статті: «заходи, які Китаю необхідно зробити в даний момент». В цій статті мовилося: 1) запросити двох європейців, яким можна вірити і які розроблять заходи для підписання з Великою Небесною імперією договору і встановлення дружніх відносин, щоб гарантувати мир на 10 років; 2) заснувати Управління нової політики у складі 8 генеральних директорів -- 4 китайців і 4 європейців. Європейськими генеральними директорами можуть бути: стільки-то англійців («кращих»), стільки-то американців (самих «гідних»). Управління нової політики вирішуватиме різні питання; воно може призначати фахівців різних національностей і прикомандировувати до них китайських урядовців для сумісного ведення справ; 3) для будівництва залізниць будуть запрошені європейці, для цього ж будуть запрошені як консультанти відомі європейські фахівці по управлінню залізницями; з ними працюватимуть два китайські урядовці; 4) деяка кількість генеральних директорів Управління нової політики займеться питаннями позик і репарацій і працюватиме спільно з міністром фінансів Китаю; 5) дозволити англійцям (таким) і американцям (таким) у будь-який час одержувати аудієнцію у імператора і детально докладати йому з усіх питань, що стосується західних країн; 6) газетну справу Китаю очолять англієць Джон Фрейер і американець Джільберт Рейд; 7) міністерством освіти керуватимуть спільно з китайським міністром німці (такі) і американці (такі); 8) для забезпечення безпеки слід запросити осіб, досвідчених у військовій справі і яким можна довіряти Фань Вэнь-Лань Новая история Китая.В 2 т. Т. 1 (1840-1901) / Пер. с кит. Р.В. Вяткина, Б.Г. Мудрова и др.; ред. И предисловие В.Н.Никифорова. - М.: Издательство иностранной литературы, 1955. - С. 434..

Ознайомившись з цим новим курсом, імператор Цзай Тянь коливався але його міністри Вен Тун-хе, Сунь Цзя-най (наставники імператора), Вень Тін-ши (наближений імператора) і інші піддалися на домовленості і, ознайомившися з повідомленнями про останні події, стали схилятися до реформ.

В 1888 році в столицю для здачі державного іспиту прибув Кан Ю-Вей, вже що здав іспити на право заняття посад в провінції. Він походив з родини гуандунського шенші і мав гарну конфуціанська освіту. На іспитах він написав « Меморандум з 10 тисяч слів», в якому просив здійснити реформи і перетворення. Загальний зміст листа зводився до трьох положень: «змінити існуючий порядок, проникнути в душу народу, з повагою відноситися до ближнього». Заперечуючи проти реформ проіноземної кліки, він писав: «нині не можна сказати, що в країні не було анінайменшої зміни старих порядків; у нас, наприклад, запрошуються іноземні фахівці, відкриваються торгові контори, учбові заклади, йде розробка корисних копалин, створюються компанії, використовуються телеграф, машини, пароплави, броненосці. Але у нас не видно ніякої користі від цього, навпаки, погані люди під маркою цих перетворень переслідують свої корисливі цілі. На Заході здійснення цих перетворень укріплює державу, в Китаї ж -- лише шкодить. В чому причина? В тому, що імператор стоїть дуже високо і відчуття низьких до нього не доходять... Звідси -- маса недоліків, і від хороших планів і методів виходить лише величезна шкода.

Краще вже не братися за викорінювання недоліків» Фань Вэнь-Лань Новая история Китая.В 2 т. Т. 1 (1840-1901) / Пер. с кит. Р.В. Вяткина, Б.Г. Мудрова и др.; ред. И предисловие В.Н.Никифорова. - М.: Издательство иностранной литературы, 1955. - С.435.. Міняти або залишати без зміни абсолютистську політику -- саме з цього питання почалися розбіжності між проіноземною клікою, що представляла інтереси бюрократії і компрадорів, з одного боку, і інший -- реформаторами як представниками капіталізму.

Меморандум складався з двох частиню. Перша містила доводи проти Симоносекського миру і поради як продовжити війну. Друга - програму перетворень в галузі політики, економіки, культури, військової справи. Пропонувалось покарати сановників, що винні у поразці, перенести столицю в Сіань, реорганізувати армію за західними зразками, висувати молодих і талановитих військових, політиків, чиновників. Щоб зупинити розподіл Китаю на сфери вплив, вимоги зміни старих методів державного керівництва, ліквідувати непотрібні установи, налагодити випуск паперових грошей і монет державним банком. Заклик підняти конкурентноспроможність китайських підприємств История Китая: Учебник / под редакцией А.В.Меликсетова. - М.: Издательство МГУ, 1998..

Ці сміливі думки Кан Ю-вея знайшли підтримку серед невеликого числа урядовців з партії імператора, але ніхто не наважувався довести їх до зведення імператора. Вони відображали інтереси нової буржуазії, тих землевласників, які були пов'язані з зовнішньою торгівлею. Сюй Тун, крупний сановник партії імператриці відхилював його екзаменаційну роботу, яка вже здобула популярність.

Кан Ю-вей не витримав экзаменов але придбав велику популярність, що виявилося корисним для пропаганди руху. В квітні 1895 року, Чи коли Хун-чжан підписав Симоносекськнй договір, Кан Ю-Вей, призвав кандидатів з всіх провінцій, число яких перевищувало 1300 чоловік, подати загальну петицію. Основний упор вони зробили на реформах, заявивши: «якби можна було змінити те, що вже зроблене, то можна б було уникнути нещасть нинішніх днів. Якщо змінити те, що є сьогодні, то також можна уникнути майбутніх бід». Це був знаменитий «Лист кандидатів». Для цинських правителів це був безпрецедентний випадок, коли учені подали загальну петицію. Думки Кан Ювея про реформи загрожували вилитися із загальнодержавний політичний рух. А цей рух в умовах, коли цинский уряд забороняв ученим втручатися в політику, мало величезне значення. Хоча петиція і не дійшла до імператора, проте урядовці-консерватори, до яких вона потрапила, не ризикнули знов відхилювати твір Кан Ю-вея. Кан Ю-вей одержав звання магістра і посаду начальника відділу в міністерстві суспільних робіт. Перед вступом до посади він послав імператору ще одне «Міркування про реформи». Цього разу йому повезло: імператор Цзай Тянь, проглянувши його лист, «дуже схвалив його». Потім послідувало «Звернення до імператора», яке було затримане консервативним міністром суспільних робіт. В серпні Вень Тінши (з партії імператора) почав організовувати «Видавництво по розповсюдженню знань» («Цян-сюе шуцзай»), що називалося також «Товариством розповсюдження знань» («Цянсюехуей»). Кан Ю-вей і Лян Ци-чао прийняли участь в діяльності цього товариства і стали головними його членами. Серед членів товариства були Цзян Бяо, Юань Ши-кай, Хуан Цзунь-сянь і інші, а також англійці і американці, всього -- декілька десятків чоловік. Засідання суспільства проводилися раз на 10 днів, на яких хто-небудь виступав. Видавництво випускало газету «Чжунвайцзівень», статті для якої писали Кан Ю-вей, Лян Ци-чао і інші. Щодня друкувалося 1000--2000 екземплярів цієї газети, які розповсюджувалися між придворними урядовцями і знаттю. У вересні--жовтні 1895 року Кан Ю-вей відправився в Нанкин, щоб запропонувати Чжан Чжі-дуну заснувати Шанхайськоє відділення товариства«Цянсюехуей»; за день до від'їзду він відвідав Річарда Тімоті, щоб домовитися з ним про співпрацю. Під вивісками «видавництва», «наукового товариства», по суті справи, формувалася партія підтримки імператора, за якою стояли Англія і США.

Природно, що партія імператриці не бажала допустити зростання впливу партії імператора. Це означало, що партії імператора ні в якому випадку не дозволять посилитися. Через місяць після утворення Шанхайського відділення товариства «Цянсюехуей» воно розвинуло бурхливу діяльність. Велика частина членів товариства -- Чжан Цзянь, Чень Сань-лі, Цинь Чунь-сюань і інші -- були відомими ученими з реформаторськими поглядами. Палацовий цензор з оточення Хун-чжана Ян Цзун-і в своєму докладі пропонував розслідувати діяльність товариства і закрити його, заявляючи, що «приватні товариства приведуть до розповсюдження вільнодумних думок серед учених, що не знаходяться на державній службі». На підставі цього докладу Цисі примусила імператора віддати наказ про розпуск «Цянсюехуей». Вен Тун-хе прийнявся активно відновлювати товариство, внаслідок чого воно було перетворено в державне видавництво з щомісячним бюджетом в тисячу лянов; воно займалося перекладами книг. На посаду директора видавництва був запрошений Річард Тімоті. Але він бачив, що партія імператриці сильніше і що момент для реформ ще не наступив. Тому він покинув столицю і повернувся до Шанхаю.

Єдина причина, по якій реакційна партія імператриці терпіла протягом чотирьох місяців діяльність «Цянсюехуей», полягала в тому. що Симоносекській договір викликав обурення всіх освічених людей в країні. Коли Японія оголосила про повернення Китаю Ляодунського півострова, сили партії імператриці за допомогою царської Росії окріпнули; розпуск «Цянсюехуей» був першим кроком відновлення влади імператриці і в той же час кінцем першого підйому руху за реформи. Після «Листа кандидатів» вплив реформаторів розповсюдився по всій країні, і сили реакції не могли зупинити цей потік; рух за реформи продовжував розвиватися в трьох центральних районах: в Шанхаї. Хунані і Гуандуне.

Рух за реформи пов'язаний перш за все з ім'ям видатного китайського мислителя Кан Ю-вея (1858--1927), що намагався поєднувати блискучу традиційну конфуціанську освіту з глибоким аналізом сучасної йому епохи. В своєму знаменитому творі «Датун шу» Кан Ю-вей на базі стародавніх китайських вчень про соціальну справедливість, а також європейських філософів утопічних доктрин намагався створити генеральну теорію загального благоденствування в умовах такої звичної для Китаю відсутності приватної власності, що охороняється законом, і вміло організований іон» суспільного господарства Васильев С.Л. История Востока. В 2т. Т. 2.: учеб. по спец. «История». - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 2001. - С.205.. В цій теорії було немало і від тих егалітарних устремлінь, якими надихалися повсталі китайські селяни з часів ханьских «жовтих пов'язок» до тайпінів. Заслугою Кана було те, що він не обмежився теоретичними, а вельми ревно узявся за практичні справи, викриваючи в своїх меморандумах пануючі в країні свавілля, корупцію, виступам в захист пригноблюваного народу. Звичайно, і це все не було новим і історії Китаю: ще порівняно недавно, декілька століть назад, мінські конфуціанці так же пристрасно викривали вади і закликали до відновлення втрачених конфуціанських порядків. Але Кан не став повторювати їхні заклики. На відміну від своїх попередників, теж виступаючих за реформи, він призвав до реформ, направлених на зміну всієї системи державного устрою. Спираючись на авторитет Конфуція, Кан Ю-вей зажадав введення в країні конституційної монархії на парламентарній основі, демократизації, активного запозичення західних стандартів, включаючи введення нових законів, підтримку приватного ппідприємництва, рішучих перетворень у сфері економіки, адміністрації, освіти, культури тощо.

Меморандуми Кан Ю-вея і його прихильників з середини 90-х років придбали достатньо широку підтримку. В 1895 році була створена «Асоціація посилення держави», члени якої виступали за реформи. Із співчуттям віднісся до пропозицій Кан Ю-вея і молодий імператор Гуансюй. По всій країні стали виникати організації Асоціації, видаватися газети і журнали, в яких пропагувалися ідеї реформаторів. Боротьба за реформи спалахнула з особливою силою після знаменитого інциденту 1898 році, коли у відповідь на вбивство двох німецьких місіонерів Німеччина окуповувала район бухти Цзяочжоу з містом Циндао на півострові Шаньдун, а вслід за нею неабиякі шматки китайської території захопили Англія (Ко-улун), Франція (побережжя Гуанчжоувань) і Росія (Порт-Артур і Дальній).

Ці захоплення, що означали по суті перехід до розділу Китаю колоніальними державами, були вельми хворобливим сигналом для імперії і не могли не викликати в країні вибух обурення. Прихильники реформ сталі створювати «Союзи захисту держави», а влітку того ж 1898 року Гуансюй зважився на проведення реформ. Кан Ю-вей і його прихильники (найбільш відомі з них Лян Ци-чао, Тань Си-тун) розробили ґрунтовну програму, що включала сприяння розвитку промисловості, відміну ряду старих і введення нових адміністративних інститутів, відкриття нових шкіл і вузів, видання книг і журналів, реорганізацію армії, заохочення сучасної науки і. Проте як реформатори, так і сам Гуансюй мали мало реальній Владі для того, щоб здійснити цю програму. Вищі посади в країні займали їх відкриті супротивники, що явно саботували нововведення. А за спиною опозиції і самого Гуансюя стояла вичікуюча розвиток подій всесильна Циси. Було очевидно, що без рішучих акцій успіху реформаторам не добитися.

3 « Сто днів реформ в Китаї»

Перетворення проіноземної кліки були «покликані відновити всі сторони життя. Але ніколи старе не можна знищити одними лише словами. Щорічні надходження до державного бюджету були обмежені, а новий курс з кожним днем вимагав все великих витрат. Співіснування старого і нового було абсурдом». Особливо різко виступав з цього питання Лян Ци-чао. Він говорив: «звичайно, вже можна бачити результати всіх так званих реформ і так званого миротворчества, мали місце у минулому. Це те, чого змогли добитися наполегливою працею протягом 30 років послідовники іменитих урядовців Цзен Го-фаня, Вень Сяна, Чи Чень Бао-чженя, Хун-чжана, Чжан Чжі-дуна. Хіба немає у нас перед очима європейських методів створення військово-морського флоту. Хіба не бачимо ми «Школи прикладних наук», училища «Цзи-цян», Управління залізниць, «армми самопосилення», створених Чжан Чжі-дуном? Такі зміни, Чи здійснені Хун-чжаном за 30 років, і Чжан Чжі-дуном -- за 15 років! У такому разі, якщо надати ще термін в 15 років, то Чи такі Хун-чжани і Чжан Чжі-дуни будуть не поспішаючи діяти своїми мирними методами, і до 40-му року правління Гуансюя ми лише одержимо ще декілька таких училищ -- і лише! А якщо раптом положення ускладниться, що тоді? Чи не буде це нагадувати бої 1894--1895 років, коли армії тікали при одній згадці про супротивника? І чи зможе це хоча б трошки допомогти гинучій державі?» Фань Вэнь-Лань Новая история Китая.В 2 т. Т. 1 (1840-1901) / Пер. с кит. Р.В. Вяткина, Б.Г. Мудрова и др.; ред. И предисловие В.Н.Никифорова. - М.: Издательство иностранной литературы, 1955. - С.465. Виступи реформаторів проти консерваторів відповідали сподіванням суспільства. Тому не «можна було чіплятися за старе -- були потрібні реформи; не можна було зволікати з реформами -- були потрібні негайні заходи; не можна було обмежитися дрібними реформами -- були потрібні кардинальні реформи». Крім того, «змінити діяння і не змінити закони або змінити закони і не змінити людей було б рівносильно відсутності змін». Ця точка зору також була правильною, відповідаючою прагненням суспільства. Проте реформатори самі себе ввели в оману теорією про те, що «якщо зміни йдуть зверху -- вони успішні і легкі», вони вважали імператора Цзай Тяня «прозорливим сином неба», абсолютно не розуміючи того, що він не зможе здійснити реформи. Повний провал руху за реформи якраз і був природним результатом цього неправильного розуміння.

В області внутрішньої політики, у взаємостосунках між Цисі і Цзай Тянем, відображалася крайня гнилість маньчжуро-цинського режиму. Цзай Тянь міг існувати лише як маріонетка Цисі; якби він не схотів бути маріонеткою, то це значило б, що він не зміг би бути «і імператором. Правда, Цзай Тянь дійсно прагнув реформ; він заявляв Цисі, що він не «може бути государем, який губить країну», що якщо йому не «дадуть реальної влади, він вважатиме за краще відректися від престолу». Що ж до зовнішньополітичних відносин, то тут Чи Циси і Хун-чжан, уклавши таємне російсько-китайська угода, продали Маньчжурію в обмін на озброєну гарантію, зміцнюючи політичну владу партії імператриці. Китайці, що належали до партії імператора, загалом займали насторожену позицію по відношенню до європейців; суб'єктивно вони не бажали продавати свої права в обмін на підтримку ззовні так, як це робила партія імператриці. А Англія і США не бажали активно підтримувати імператорську партію до тих пір, поки вони не одержали такого ж роду вигод. Реформатори надавали велике значення отриманню підтримки ззовні, але їх політика зближення з Японією і віддалення від Англії не могла дати таку необхідну їм допомогу ззовні. Реформатори схвалювали теорію про збереження раси і релігії, захищаючись проти можливої агресії із заходу. А подібну ж агресію з боку Японії вони вважали «єдністю культури і єдністю раси» і стояли за союз Китаю і Японії для сумісної відсічі європейцям.

В Японії в цей час функціонувало «Товариство відродження Азії» (встановлене в 1880 році), головною метою якого було «допомогти жовтій расі зберегти Східну Азію, не дати Німеччини, Росії і іншим державам розтягнути її». Першим вступив в нього учень Кан Ю-зея Сюй Цинь, запрошуючи вступати в нього і інших китайців.

В листопаді 1897 року Німеччина захопила Цзяочжоу і Кан Ю-вей відправився в столицю і направив лист імператору, в якому писав, що «прийшов час дати вихід енергії, ліквідовувати старе і планувати нове з тим, щоб малим забезпечити щастя країни». В листі висловлювалися три варіанти політичного курсу, пропоновані для здійснення реформ. Суть першого з них полягала в тому, щоб «використовувати приклад Німеччини, Росії і Японії для вироблення планів у власній країні. Потрібно, щоб імператор зумів би так підійти до своїх підлеглих, як це зробив Петро Великий в Росії; потрібно, щоб його правління було таким же, як правління Мейдзі і Японии». Він пропонував імператору прочитати «Короткий нарис історії Європи», «Прогрес і процвітання держав», а також свої книги «Дослідження про реформи в Японії», «Реформи Петра Велікого» і інші. Проте через численні перешкоди з боку консерваторів Цзай Тянь прочитав його лист приблизно тільки в січні--лютому 1898 року. Воно сильне подіяло на імператора. До того ж Вен Тун-хе таємно рекомендував йому Кан Ю-вея, заявивши, що «таланту у Кан Ю-вея більше, ніж у мене, в сто разів». Цзай Тянь видав указ про те, що2) установа «приймальні для листів імператору» з тим, щоб дати підданим більше можливостей виказувати свою думку;

3) створення «Ради державного правління» для розробкинової системи правління;

4)установа в округах «комітетівнародного правління» для здійснення місцевого самоуправління. Так рух за реформи почав зв'язуватися з діямиЦзай Тяня.

11 червня 1898 року (23 числа 4-го місяця по старому літочисленню) Цзай Тянь опублікував едикт «Про плани держави», продемонструвавши тим самим свою решимість здійснити реформи. Він дав аудієнцію Кан Ю-Вею, з яким детально обговорював послідовність реформ. Кан Ю-вей дістав доступ до політичної влади, а консерватори, у свою чергу, почали готуватися до перевороту. На четвертий день після публікації імператорського едикту «Про плани держави» Цисі примусили Цзай Тяня віддати укази про кадрові зміни в уряді і армії на свою користь.

Це була підготовка старої і нової угрупувань до рішучої сутички: реформатори одержали право складати проекти і видавати укази, а у консерваторів була реальна військово-політична влада -- вони тримали мечі напоготів.

З 11 червня 1898 року по 21 вересня, тобто протягом 103 днів, реформатори здійснювали свої перші мрії про «викорінювання старого і розповсюдження нового», видавши декілька десятків указів про реформи.

УКАЗИ ПРО «ВИКОРІНЮВАННЯ СТАРОГО»

1) Відміна старої системи іспитів -- «багу», зміна тематики екзаменаційних робіт. Всім ученим старого складу ця реформа була ненависна до межі. 2) Повсюдне перетворення старих шкіл («шуюань» і «цымяо») в нові учбові заклади. Керівниками шкіл «шуюань» були переважно місцеві впливові шэньши, а школи «цымяо» знаходилися в руках тухао і шэньши. До того ж вони користувалися підтримкою відсталих верств населення. Ця реформа, звичайно, повинна була зустріти протидію: серед широких кругів учених старого складу вона викликала ще більший гнів, ніж указ про «строге розпорядження місцевим властям охороняти місіонерів і китайців-християн». 3) Скорочення чисельності «знаменных військ». Майже перед мільйоном солдатів і офіцерів встала загроза виявитися без роботи. 4) Зменшення кількості державних установ і скорочення зайвих урядовців. Чиновництво, що розклалося, було розбурхано цим указом і відкрито чинило опір йому. 5) Розпорядження маньчжурам самим займатися корисною діяльністю. Маньчжури, звиклі протягом цілі 250 років до паразитичного способу життя, несподівано втрачали свої привілеї і виявлялися на межі загибелі.

«Викорінювання старого», здійснюване реформаторами на папері, викликало запеклий опір різних старих сил. Цзай Тянь опинився в ще більшій самотності, а положення Цисі ще більш зміцнилося.

УКАЗИ ПРО «РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НОВОГО»

1) Створення учбових закладів. В першу чергу готувалося створення «Пекінського університету». 2) Установа «китайського банку», Управління гірської справи і залізниць. Управління сільського господарства, промисловості і торгівлі. Заохочення різних видів господарської діяльності аж до дозволу приватним особам будувати збройові заводи. 3) Заохочення нових творів літератури, нових винаходів. 4) Установа «Бюро перекладів» для видання перевідної літератури; звільнення всіх газет від податків. 5) Дозвіл вільної організації видавництв і наукових товариств. 6) Складання державного бюджету, щомісячна публікація доходів і витрат. 7) Розширення права звернення до імператору-- як чиновництво, так і народ могли посилати листи з пропозиціями, державним урядовцям строго заборонялося чинити перешкоди цим листам. 8) Створення «Сільськогосподарських товариств» (органів, що займаються вивченням питань сільського господарства) і «Торгових товариств» (торгових компаній) Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце ХХ века. - М.: Издательство «Наука», 1980. - С. 211..

Найбільшим успіхом реформи було те що протягом короткого терміну народу були дані порівняно повні демократичні свободи. Якби цей успіх був розвинутий то сили консерваторів можна б було зламати. Але консерватори не дали реформаторам виграти час. На півдні провінції Хунань натовп розігнав товариство «Наньсюехуей», побили редактора газети «Сянбао» і намагалася розгромити «Нове училище». В кінці вересня в Пекіні відбувся переворот.

Це було генеральне зіткнення старої і нової партій нові сили не встигли розвернутися і були жорстоко розгромлені.

Цисі почала розміщення військ. Було вирішено, що коли в кінці жовтня імператор і імператриця разом прибудуть в Тяньцзінь приймати парад військ, буде вчинений переворот. Обстановка надзвичайно загострилася. Кан Ю-вей ще раніше послав свого довіреного Сюй Жень-лу позондувати щодо думки Юань Шикая, який командував найбоєздатнішою частиною армії, але вже був на боці противників реформ. Останній виразив згоду підтримати імператора. Кан Ю-вей і Тань Си-тун, повіривши цьому, рекомендували Юань Шикая Цзай Тяню, який був готовий дати йому посаду начальника штабу з тим, щоб він підтримав проведення нового курсу. Через декілька днів положення стало ще більш напруженим. Цзай Тянь таємно передав Кан Ю-вею: «Моє положення нестійке. Якщо у вас є який-небудь хороший план дій, то слід негайно подумати про його здійснення». Кан Ю-вей, Тань Си-тун і інші вирішили викликати Юань Шикая в столицю. 16 вересня Цзай Тянь прийняв Юань Шикая, провів його в заступники міністра і наказав спеціально зайнятися підготовкою військ. Наступного дня Юань Шикай знов був прийнятий імператором. 18 вересня Тань Си-тун таємно відвідав Юань Шикая і просив його під час параду, не піддаючи небезпеці життя Цзай Тяня, убити членів партії імператриці і таким чином повернути владу імператору. Юань Шикай згодився. 20 вересня Юань Шикай, відвідавши перед від'їздом імператора, повернувся в Тяньцзінь, де все розкрив представникам партії імператриці. Пізно вночі Цисі арештувала Цзай Тяня і, заявивши, що імператор неодноразово і дуже старанно просив здійснити принцип «політичної опіки над ним», з 21 вересня стала самостійно вершити справами держави. Сто днів реформ закінчилися. Кривава зрада Юань Шикая забезпечила йому довір'я консерваторів. З цих пір він став дуже значною фігурою на політичній арені.

Кан Ю-вей і Лян Ци-чао, яким вдалося бігти, спираючись на допомогу Англії і Японії, зуміли врятуватися, але справа їх виявилася програною. Сто днів реформ не дали результату, породили могутню у відповідь хвилю репресій, що викликали співчутливу підтримку з боку мас китайського населення. Китай побачив в спробі реформ підступи іноземців. Після страти групи реформаторів в Пекіні почалися відкриті антиіноземні виступи, для придушення яких були викликані війська охорони.

Висновки

Поразка реформ що тривали з 11червня до 28 вересня 1898, і у увійшли в історію під назвою «сто днів реформ», засвідчила те, що ідеї пов'язані з новим положенням Китаю на зовнішньополітичній арені, прагнення перетворити шляхом реформ зверху маньчжурську імперію в конституційну монархію сучасного типу, оволоділи думками лише незначної частини китайської еліти. Учень Кан Ю-вея Лян Ци-чао писав про це так: «Реформи зачепили інтереси лише кількох сотень членів академії Ханлінь, кількох тисяч цзиньші, багатьох тисяч цзюйженьші і мільйонів сюцаїв та державних стипендіатів. Всі вони і об'єднались проти реформ». Чиновництво боялось втратити свої позиції внаслідок впровадження реформ.

Нові соціальні сили, передусім буржуазія, були слабкими, нездатними відігравати самостійну об'єднуючу роль. Велике значення мав конфлікт між центральною владою і регіональними елементами, що був закладений при тайпінському повстанні. Це було пов'язано з прагненням мілітариських еліт вийти з під контролю імператорського центру.

Тихвинський С.Л. зазначав в монографії «Боротьба за реформи в Китаї кінця ХІХ століття», що Кан Ю-вей, як виходець з заможного середовища не міг подолати обмеженості своїх поглядів. В «Меморандумі» він провів думку про те, що за всяку ціну не можна допустити селянську війну та масові заворушення, всі надії потрібно покладати на реформи зверху, аби уникнути їх впровадження знизу шляхом повстання. Боязнь радикальних дій, недооцінення загрози з боку провладного угруповання, призвели до краху реформаторського руху.

Список використаної літератури:

1. Васильев С.Л. История Востока. В 2т. Т. 2.: учеб. по спец. «История». - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 2001.

2. Всемирная история: Канун Первой мировой войны/ А.Н.Бадак, И.С. Войнич, Н.М. Волчек и др. - М.: Харвест; М.: АСТ, 2000.

3. Всемирная история: Национально-освободителные войны ХІХ века / А.Н.Бадак, И.С. Войнич, Н.М. Волчек и др. - М.: Харвест; М.: АСТ, 2000.

4. Губер А.А., Хейфіц А.Н. Новая история стран заррубежноо Востока. - М.,1961.

5. История Китая: Учебник / под редакцией А.В.Меликсетова. - М.: Издательство МГУ, 1998.

6. Кузнєцов В.С. Императрица Ци Си // Вопросы истории. - 2000. - №12. - С.62-85.

7. Нарочницкий А.Л. Колониальная политика камиталистических держав на Дальнем Востоке. 1860-1895. - К., 1956.

8. Симоновская Л.В. Очерки историиКитая. - М., 1956

9. Соціально-экономические и политические проблемы Китая в новое и новейшее время. - М., 1991.

10. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. - К.,2003. - С. 363-370.

11. Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце ХХ века. - М.: Издательство «Наука», 1980.

12. Тихвинский С.Л. История Китая и современность. - М.: «Наука», 1976.

13. Тихвинский С.Л. Правление в Китае маньчжур ской династии Цин. //Вопросы истории. - 1966. - №9. - С.71-90.

14. Фань Вэнь-Лань Новая история Китая.В 2 т. Т. 1 (1840-1901) / Пер. с кит. Р.В. Вяткина, Б.Г. Мудрова и др.; ред. И предисловие В.Н.Никифорова. - М.: Издательство иностранной литературы, 1955.

Страницы: 1, 2

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты