собливо слід підкреслити, що відправка російських людей за кордон для навчання проводила крутий переворот в свідомості сучасників. У допетрівські часи спілкування з іноземцями не заохочувалося. Дозвіл на виїзд за рубіж отримували лише дві категорії людей: особи, що знаходилися у складі посольств і купці (гості). Для купців це був істотний привілей: серед промислово-торгівельного населення країни тільки гості мали право покидати межі країни для висновку торгівельних операцій. Тепер відправка росіян закордон не лише не заборонялася, але і заохочувалася і навіть проводилася в примусовому порядку.

Ця новизна багатьом була сприйнята вороже. Цікаво привести в приклад першого учня навченого в Європі. Це був сподвижник Петра I Петро Васильович Пісникують. Після навчання в слов'янсько-грецько-латинській академії його відправили до Італії навчатися медицині. У Падуанському університеті він отримав два вчені ступені - доктора медицини і філософії. Його ерудиція і знання європейських мов стали в нагоді цареві під час його першої подорожі за кордон, він супроводжував Петра в Амстердамі і Лондоні, консультував царя з приводу придбання колекцій і медикаментів. Пізніше він був використаний на дипломатичній службі.

Регулярна практика відправки недоростків на навчання за кордон зачинається з кінця 1696 року, коли був опублікований указ про відправку в різні держави вчитися всяким наукам для 61 людини. З них 39 чоловік їхали до Італії, 22 до Голландії та Англії. У числі відправлених 23 людини були княжого роду.

Петро особисто склав для цих учнів інструкцію, в якій виклав програму навчання. У число наук, які належало здолати, цар включив навігацію і кораблебудування. Про результати навчання видавалися свідоцтва іноземних вчителів, це були спеціальні дипломи. Окрім навчання стольник, - посильний за кордон зобов'язаний був навчити спеціальності прикріпленого солдата або сержанта, що оволодіває, а також найняти на російську службу по двох майстерних майстрів-кораблебудівників. Таким чином, спільне число тих, що відправилися за кордон на навчання складало 122 людини.

Надалі ця практика закордонного навчання увійшла до системи. Проте це був не головний, а допоміжний шлях розвитку освіти.

У першій чверті ХVIII була створена ціла мережа шкіл початкового навчання. Відкриті цифирні школи для дворян, наказових, дякових дітей 10-15 років. Незабаром було вже 42 таких школи головним чином в провінціальних містах.

Найбільш важливими в системі петровської освіти є технічні учбові заклади. У Москві в 1701 р. почалися заняття в Навігаційній і Артилерійській школах, а пізніше замість навігаційної школи була заснована в Петербурзі Морська академія. У 1712 р. у Москві відкрилася інженерна школа. Медичний персонал готувався в Медичному училищі при Московському госпіталі. Створення системи підготовки кадрів дозволило звільнятися від іноземців найманців, і, перш за все в офіцерському корпусі. Вже після Пруського походу Петро звільнив у відставку понад 200 генералів і офіцерів-іноземців. До 20 років ХVIII століття офіцерський корпус на 90% складався з росіян.

2.2 Перші підручники

Для шкіл, що відкрилися, випускалася різноманітна учбова література - букварі, посібники з математики, механіки і ін. Викладач навігаційної школи Л. Магніцький видав знамениту "Арифметику".

2.3 Розвиток науки. Установа Академії наук

Чудові успіхи в часи Петра I були досягнуті в розвитку науки: географії, фізиці, механіці, у пошуках нових торгівельних шляхів, в картографії, у вивченні викопних багатств країни. У 1697 році В. Атласов провів експедицію на Камчатку. На початку ХVIII століття була відкрита північна група Курильських островів.

Великі досягнення характерні для цього часу в практичній механіці. Збиралися колекції по мінералогії і металургії, ботаніці, біології і тому подібне була організована обсерваторія. Для розвитку і розповсюдження наукових знань в Петербурзі була заснована Академія наук.

3. Церковна реформа

Якщо економічна і соціальна політика Петра I піддавалася серйозному дослідженню лише в XX столітті, то церковна реформа Росії почала вивчатися давно.

Важливу роль в затвердженні абсолютизму грала церковна реформа Петра. У другій половині XVII ст. позиції Російської православної церкви були вельми міцними, вона зберігала адміністративну, фінансову і судову автономію по відношенню до царської влади. Останні патріархи Іоаком (1675-1690 рр.) і Адріан (1690-1700) рр. проводили політику, направлену на зміцнення цих позицій.

Церковна політика Петра, як і його політика в інших сферах державного життя, була направлена, перш за все, на якомога ефективніше використання церкви для потреб держави, а якщо конкретніше - на вичавлювання з церкви грошей на державні програми, перш за все на будівництво флоту (про "кумпанствах"). Після подорожі Петра у складі Великого посольства його займає ще і проблема повного підпорядкування церкві своєї влади.

Поворот до нової політики стався після смерті патріарха Адріана. Петро розпоряджається провести ревізію для перепису майна Патріаршого будинку. Скориставшись інформацією про виявлені зловживання, Петро відміняє вибори нового патріарха, доручаючи в той же самий час митрополитові Рязанському Стефану Яворському пост "міць наглядача патріаршого престолу". У 1701 р. утворюється Монастирський наказ - світська установа - для управління справами церкви. Церква зачинає втрачати свою незалежність від держави, право розпоряджатися своєю власністю.

Петро, керуючись просвітницькою ідеєю про суспільне благо, для якого необхідна продуктивна праця всіх членів суспільства, розвертає настання на ченців і монастирі. У 1701 р. царський указ обмежує число ченців: за дозволом на постриг тепер потрібно було звертатися в Монастирський наказ. Згодом у царя з'явилася ідея використовувати монастирі як притулки для відставних солдатів і жебраків. У указі 1724 р. кількість ченців в монастирі ставиться в пряму залежність від числа людей, яких вони доглядають.

Стосунки, що склалися, між церквою і владою вимагали нового юридичного оформлення. У 1721 р. видний діяч Петровської епохи Феофан Прокопович складає Духовний регламент, який передбачав знищення інституту патріаршества і утворення нового органу, - Духовній колегії, яка незабаром була перейменована в "Святійший урядовий Синод", офіційно зрівняний в правах з Сенатом. Президентом став Стефан Яворський, віце-президентами - Феодосій Яновський і Феофан Прокопович. Створення Синоду з'явилося початком абсолютистського періоду російської історії, оскільки тепер вся влада, у тому числі і церковна, була зосереджена в руках Петра. Сучасник повідомляє, що коли російські церковні діячі намагалися протестувати, Петро вказав їм на Духовний регламент і заявив: "Ось вам духовний патріарх, а якщо він вам не подобається, то ось вам (кинувши на стіл кинджал) булатний патріарх".

Ухвалення Духовного регламенту фактично перетворило російських священнослужителів на державних чиновників, тим більше що для нагляду за Синодом була поставлена світська особа - обер-прокурор.

Реформа церкви здійснювалася паралельно з податною реформою, проводилися облік і класифікація священиків, а нижчі їх шари були переведені в подушний оклад. За відомостями Казанської, Нижньоновгородської і Астраханської губерній (утворені в результаті розчленовування Казанської губернії), від податі було звільнено тільки 3044 священики з 8709 (35%). Бурхливу реакцію серед священиків викликала Ухвала Синоду від 17 травня 1722 року, в якому священнослужителям ставилося в обов'язок порушувати таємницю сповіді, якщо у них була можливість повідомити які-небудь важливі для держави відомості.

В результаті церковної реформи церква втратила величезну частку свого впливу і перетворилася на частку державного апарату, строго контрольовану і керовану світською владою.

4. Новини в архітектурі

У ХVII столітті архітектура носила переважно церковний характер. Петрівські перетворення кардинально вплинули на характер архітектурних проектів і забудову міст і панських садиб.

У Петрівську епоху вносяться новини в архітектуру і будівництво, обумовлені вимогами уряди виразити в архітектурних спорудах силу, потужність і велич Російської імперії.

У першій пол. ХVIII століття значне місце в архітектурі займає цивільне будівництво. В цей час споруджуються будівлі крупних промислових підприємств. Хомовний двір, Суконний двір, Великий Кам'яний міст, Арсенал в Кремлі. Збройовий завод в Тулі, заводи фортеці на Уралі. З будівель суспільного користування необхідно назвати Головну аптеку, "Комедійну хроміну" (театр) в Москві, систему монументальних будівель в Петербурзі.

У церковній архітектурі настав період, що отримав назву "Московське бароко". Будуються храми центричної композиції, спрямовані увись, світлі і урочисті. Башньоподібні храми дійшли до нас в основному в підмосковних панських садибах.

Одним з видних архітекторів того часу є І.П. Зарудний, що створив чудову церкву архангела Гаврила і інші споруди. У Москві в цей період побудовані прекрасні п'ятиглаві храми. З'явилася і принципово нова архітектура, заснована на системі колон, портиків, фронтонів, ротонд і так далі Нові тенденції в архітектурі відбилися в будівництві житлових приміщень - палат, палаців.

У 1749 р. Ухтомський організував в Москві першу в Росії Архітектурну школу, в якій під його керівництвом вчилися В.П. Баженов і М.Ф. Козаков.

Петровська епоха характеризується будівництвом нової столиці - Петербургу (з 1703 р), для чого були запрошені іноземні архітектори Трезіні, Растреллі. Нова столиця була задумана як регулярне місто, з довгими променевими проспектами, з міськими ансамблями кварталів і вулиць, майданів. Трезіні виступив як автор житлових будівель трьох категорій: для "іменитих" громадян - кам'яних, для "заможних" і "простих" людей - мазанковых. Суспільні споруди Трезіні відрізнялися простотою стилю - будівля Дванадцяти колегій (нині Університет). Найзначнішою спорудою був Петропавловський Собор Петропавловської фортеці.

У числі громадських будівель виділялися Гостиний двір, Біржа, Адміралтейство. Одночасно з Петербургом будувалися заміські палаци із знаменитими парковими ансамблями - Петергоф і ін.

Величезним вкладом в стиль російського бароко була діяльність отця і сина Растреллі. Батько (італійський скульптор) брав участь в декоративному оформленні Петергофа. Син (вже російський архітектор) був автором Смільного монастиря і Зимового палацу в Петербурзі, Великого Палацу в Петергофі, Катеринського палацу в Царському Селі і ін. На зміну російському бароко в архітектурі в 60-і роки прийшов російський класицизм, який досяг свого розквіту на початку 19 ст. Представниками класицизму в Росії стали архітектори В.П. Баженов, М.Ф. Казаков і І.Е. Старов.

Баженов і Козаків працювали в Москві і Петербурзі - палацово-парковий ансамбль в Царіцино, Сенат в Московському Кремлі, Дворянські Збори з прекрасним Колонним залом, Михайлівський замок. Старов - автор собору Троїцкого Александро-Невської лаври, Таврійського палацу - пам'ятника перемоги в російсько-турецькій війні. Головна цінність класицизму - ансамбль, організація ансамблю: строга симетрія, прямі лінії, прямі лави колон. Яскравий приклад - Палацовий майдан архітектора К.І. Россі. Будівлі, що збереглися, 18 ст. і сьогодні є не лише прикрасою російських міст, але і шедеврами світового значення.

4.1 Санкт-Петербург

Унікальним по своїй архітектурній зовнішності був Санкт-Петербург, заснований в 1703р. і який став столицею держави в 1712 році.

Петербург був не лише улюбленим дітищем пануючи, але і символом його царювання, вираженням епохи перетворень. Від старих міст Петербург відрізнявся строгим плануванням вулиць, кам'яними будинками, вуличним освітленням, широкими парками, майданами і бульварами.

Основними шляхами сполучення була система каналів. Петро особисто вникав у всі деталі архітектурних проектів будівництва міста, затверджував розміщення і ширину вулиць, місця для скверів і парків, типи будівель. Були зроблені креслення типів будинків для "іменитих", "заможних" і "підлих людей".

Петербург - це принципово нова архітектура Росії. В основу її покладений голландський варіант бароко із стриманим оформленням і з прагненням до максимальної раціональності. Представником цієї тенденції був видатний архітектор Д. Терезіні.

В період будівництва Петербургу у всій державі було заборонено кам'яне будівництво, що всякий в'їжджає і входить в місто зобов'язаний був доставляти камінь.

Найважливішими будовами, що представляють архітектуру петровського часу є собор Петра і Павла, Адміралтейство, Кунсткамера, Гостинні двори, Петровські колегії. Видними архітекторами Петровського часу були Ж.Б. Леблон, А. Растреллі, А.Д. Захаров, І. Коробов та ін.

У Петербурзі, перш за все, відбилося таке нове явище російської культури, як скульптурні композиції. Це особливо яскраво виразилося в створенні палацово-паркових ансамблів, наприклад, в оформленні Великого каскаду палацу Петергофського. Прикладом паркового будівництва і паркової архітектури служить Літній сад.

Петербург увійшов до світової історії, як одне з чудес світу. Він притягує масу туристів, учених-дослідників. Навіть пересичені, такі, що побачили, здається, вже всі чудеса миру туристи - знавці містобудування і архітектури, захоплюються величністю, строгістю і красою, пропорціями і раціональністю споруд петровського часу. Проспекти, канали, мости, парки роблять честь мистецтву, архітектурі, всій петровській епосі, її майстрам, їх талантам і величезній творчій працьовитості. Не дарма Петербург називають Північною Пальмірою.

5. Зміна в побутовому устрої суспільства

Зміни в побуті чіпали масу населення. Старий звичний довгополий одяг з довгими рукавами заборонявся і замінювався новою. Камзоли, галстуки і жабо, широкополі капелюхи, панчохи, черевики, парики швидко витісняли в містах старий російський одяг. Найшвидше розповсюдився західноєвропейський верхній одяг і плаття серед жінок. Заборонялося носіння бороди, що викликало незадоволеність, особливо податних станів.

У 1699 р. Петро видав указ про зміну календаря. Раніше літочислення велося за календарем візантійського зразка: Новий рік зачинався 1 вересня. З 1699 року Новий рік повинен був починатися з 1 січня, по європейському зразку. Ця реформа викликала велику незадоволеність, оскільки раніше літочислення велося від створення світу, а в перерахунку на новий лад 1700 р. повинен був настати тільки через 8 років.

У новому 1700 року був виданий указ про створення в Москві перших аптек; іншим указом заборонялося носіння ножів під страхом батога або заслання. У 1701 р. ліберальний дух нового царювання був виражений у ряді указів: заборонялося падати на коліна при появі государя; оголювати голову взимку, минаючи мимо палацу. У 1702 р. настала черга реформування сімейного життя: були зроблені спроби забезпечити шлюбний союз міцнішими етичними гарантіями. Після відвідин Франції Петро видає указ про гостинність.

Петро ставив за мету створення могутньої дворянської держави. Для цього потрібно було розповсюдити серед дворян знання, підвищити їх культуру, зробити дворянство підготовленим і придатним для досягнення тих цілей, які ставив перед собою Петро. Тим часом, дворянство в більшості своїй не було підготовлене до їх розуміння і здійснення. Петро добивався того, щоб все дворянство рахувало "государеву службу" своїм почесним правом, своїм покликанням, уміло правити країною і начальникувати над військами. Для цього потрібно було, перш за все, розповсюдити серед дворян освіту. Петро встановив новий обов'язок дворян - учбову: з 10 до 15 років дворянин повинен був вчитися "грамоті, цифрі і геометрії", а потім повинен був йти служити. Без довідки про "виучку" дворянинові не давали "вінцевої пам'яті" - дозволу одружуватися.

У 1717 році з дозволу або по розпорядженню Петра була видана перекладна книжка під назвою "Юності чесне дзеркало, або Свідчення до життєвого поводження". Книга це була збіркою правив і повчань про те, як дворянинові тримати себе в суспільстві, щоб мати успіх при дворі і в світлі. Перше і найголовніше правило - не уподібнюватися сільському мужикові. Сучасний придворний шляхтич мав бути навчений мовам, кінній їзді, танцям, фехтуванню; має бути красномовний і начитаний.

Книга була німецькою, і тому вдавала із себе збірку повчань по останній європейській моді. Проте ж ця книжка користувалася величезною популярністю біля дворянства і витримала три видання.

Недивно, що подібні повчання прямим чином сприяли розшаруванню російського суспільства - головне, чому повчала ця книга - якомога сильніше відокремитися від бовдурів - селян і холопів.

З 1718 р. за наказом царя були введені "асамблеї", які незабаром набули досить широкого поширення. Асамблеї вдавали із себе незвичайні для Росії світські вечори, де їли, пили, танцювали, грали в ігри, розмовляли. Ніяких церемоній не було - нікого не зустрічали, не проводжали, не пригощали. Кожен приходив і йшов на свій розсуд.

Асамблеї з обов'язковою присутністю на них жінок, що відображало серйозні зміни їх положення в суспільстві, заклали традиції, які пізніше виллються в знатні прийоми, бали і світські салони.

Установу асамблей поклав початок твердженню в середовищі російського дворянства "правил хорошого тону" і "благородної поведінки в суспільстві", вживанню іноземного, переважно французького, мови.

Зміни в побуті і культурі, які сталися в першій чверті XVIII ст. ., мали велике прогресивне значення. Але вони ще більше підкреслювали виділення дворянства в привілейований стан, перетворили використання благ і досягнень культури на один з дворянських станових привілеїв, і супроводилося широким розповсюдженням галломанії, зневажливого відношення до російської мови і російської культури в дворянській середі.

Петровські реформи в побуті стосувалися, перш за все, дворян. Проте цар не залишив без уваги і так званих "підлих людей", весь податний стан. Підданим наказували типи будинків, характер забудови з урахуванням протипожежної безпеки, техніка споруди печей, розмір димарів, ширина і ткацького селянського полотна, прибирання хліба косою з граблями замість серпів і так далі

У міський побут до петровського часу увійшли гуляння по урочистих датах, на честь тієї або іншої перемоги - взяття Азова, перемога під Полтавою та ін. В ці дні влаштовувалися урочисті процесії з безліччю прикрас. У моді були святкові феєрверки, на майданах виставляли пригощання.

І все-таки вплив петровських реформ на народний побут був незначний.

Висновок

Реформи Петра Великого стосувалися різних сфер життя суспільства. Мабуть, жодна особа у вітчизняній історії не викликала стільки запеклих суперечок. Різних поглядів на Петра, в його епоху - велику кількість.

У діяльності Петра неможливо виділити однозначно позитивні або негативні сторони, бо те, що одні вважають за найбільше благо, інші вважають за непоправне зло. Вряд чи - в даний час можна говорити про категоричне переважання якого - або погляду. У спорах про петровських діяння на перший план виходить глибина історичного аналізу, об'єктивність ученого - історика.

Взагалі, спори про Петра великого - щось більше, ніж спори про один окремий період російської історії, одного готельного правителя.

Два з половиною століття історики, філософи і письменники сперечаються про значення Петровських перетворень, але незалежно від точки зору того або іншого дослідника всі сходяться в одному - це був один з найважливіших етапів історії Росії, завдяки якому всієї її можна розділити на допетрівську і післяпетрівську епохи. У російській історії важко знайти діяча, рівного Петру по масштабах інтересів і вмінні бачити головне у вирішуваній проблемі. Конкретна ж історична оцінка реформ залежить від того, що вважати для Росії корисним, що - шкідливим, що - головним, а що - другорядним.

Петро I по праву вважається одним з яскравих історичних діячів світового масштабу. Багато історичних досліджень і художніх творів присвячено перетворенням, пов'язаним з його ім'ям. Історики і письменники по-різному, деколи прямо протилежний оцінював особу Петра I і значення його реформ. Вже сучасники Петра розділилися на два табори: прихильників і противників його перетворень. Суперечка продовжується і до цього дня.

Це - безперервний вже століття спір між західниками і слов'янофілами, норманистами і антинорманистами, церквою і світським миром. Але у будь-якому випадку, найнаочнішим свідоцтвом величі Петра, грандіозності його часу, значущості його реформ, є самі ці спори.

Список використаної літератури

Анісимов Е.В. "Час петровських реформ". - Л.: Вид-во "Леніздат", 1989

Артемов В.В., Лубченко Ю.Н. історія Вітчизни: З якнайдавніших часів до наших днів. - М.: "Академія", 2003

Багер Х. Реформи Петра великого. - М.: Прогрес, 1985

Заїчкин І.А., Почкарев І.Н. Російська історія IХ-ХVIII. Популярний нарис / Під ред. А.А., Преображенський. - М.: Думка., 1992

Історія Росії. - М., 1998

Ключевський, В.О. Курс російської історії. Т.4. - М., 1989

Князьків С. Із минулого російської землі. Час Петра I. - М.: Планета., 1991

Павленко Н.І. Петро Великий. - М.: Думка, 1998

Павленко Н. І "Петро Великий", М.: Вид-во "Думка", 1990

Пиляєв П.І. Старий Петербург. - С.П., 1889

Солов'їв С.М. Про історію нової Росії. - М.: Просвещение, 1993

Страницы: 1, 2