- призначення виборних посад;
- призначення, утримання посадовим особам міського громадського управління та визначення його розміру;
- встановлення, збільшення або зменшення міських зборів й податків;
- утримання бруківок і тротуарів, чищення вулиць на загальні кошти міста та багато іншого.
Досягнення реформи 1870р.,було надання міському громадському управлінню порівняно широкої самостійності.
Таким чином реформи 60-70-х років ХІХ ст., починаючи з відміни кріпосного права, знаменували собою істотні зміни в політичній настройці.
Загальний хід соціально-економічного розвитку Росії на шляху до капіталізму в кінцевому рахунку обумовив необхідність проведення реформ які в свою чергу, сприяли подальшому розвитку капіталізму в країні. Проведені зверху самодержавством, ці реформи були половинчатими та непослідовними. Наряду з проголошенням буржуазних принципів в управлінні, суді, народної освіти і. т. д., реформи обмежували станові переваги дворянства та фактично зберігали безправне положення податних станів. Нові органи управління, школа та друк були повністю впорядковані царській адміністрації. Наряду з реформами, самодержавство підтримувало старі адміністративно-поліцейські методи управління та становість в усіх сферах загальнополітичного життя країни, що зроблено можливим перехід у 80-90-х роках.
В першому розділі ми розглянули Буржуазні реформи 60-років. В другому розділі розглянемо розвиток капіталізму в російській імперії в 60-90-х роках, та селянське питання.
2 Соціально - економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
2.1 Промисловість
Період 80-х років ХІХ ст., характеризувався завершенням промислового перевороту в Росії. Саме в цей час повністю перемагає машинне виробництво у головних галузях російської промисловості впроваджується сучасна технологія, промисловість і транспорт переводяться на більш економічне для того часу паливо - кам'яне вугілля.
Поряд з триваючим розвитком. концентрацією і технічним переоснащенням промисловості старих промислових районів - Ірану, центрально - промислового, північно - західного 80-ті роки були періодом бурхливого розвитку промисловості нових районів: Донецького вугільного, Криворізького залізно - рудного басейнів та Бакинського нафтопромислового району.[3,310]
До кінця 80-х років головним районом металургійної промисловості Росії був Урал. Протягом наступних 10 років Південний гірничопромисловий район значно випереджає Урал за темпами розвитку металургії, і першість у цій головній галузі міцно переходить до нового району.
Урал - у минулому основний район російської металургії - у 80-ті роки перебував у стадії застою, головною причиною якого були пережитки кріпосництва. Уральські гірничопромисловці були одночасно й найбільшими землевласниками. Через три десятки років після реформи 1861р., робітники Уралу працювали на заводах і фабриках за знижену плату, виробляючи заводчику - поміщикові за орендовану у нього землю, ліс або вигін.
Удосконалюється технологія металургійного виробництва: на півдні всі заводи працюють на коксі, впроваджується гаряче дуття в домнах, на всіх заводах півдня розвивається сталеплавильне виробництво за найновішими методиками.
В цей період в Росії винятково розвитку набула нафтова промисловість. Видобуток нафти зріз з 605 тис, т., в1880р., до 4 млн.т., в 1890р. У 1882р., в російській нафтовій промисловості впроваджується найпрогресивніший метод перегонки сирої нафти перегрітою парою. Після спорудження нафтопроводу Баку - Батум починається вивіз російських нафтових продуктів за кордон. Російський час оволодіває ринками в Туреччині, Персії(Іран) Китаї, Японії, Індії. Проте конкурентно спроможність російських нафтових продуктів на світовому ринку знижувалася через відсутність власного наливного флоту. Освоюється виробництво парових котлів на Путі вельському, Коломенському, Боровському заводах, локомобілів - на Людиновському заводі, великих двигунів (до 1000 к.с.,) -на Московському заводі Гужова. Починається масовий випуск двигунів на заводах Нобеля в Петербурзі і Баку, Бром лея в Москві, парових насосів для потреб залізниць, шахт і нафтової промисловості.
Російське машинобудування в 80-х роках могло вже м самостійно забезпечити машинами перші міські водопроводи в Росії - в Нижньому Новгороді, Самарі, Рибінську, Царицині, Тулі.
Проте відзначене машинобудування продовжувало значно відставати від потреб промисловості, що розвивалася. Ввіз іноземних машин для всіх галузей промисловості наприкінці ХІХ ст.., в Росії була цукрова. За виробництвом цукру Росія займала в 80- роках четверте місце в світі.[18,67]
В 80-х роках, особливо в другій половині, розширюється будівництво залізниць. За це десятиліття було побудовано такі основні залізниці в Росії: Єкатерининська, яка з'єднувала Донецький басейн і Криворіжжя між собою і з портами Азовського моря, Закавказька - до Батума, Закаспійська - до Ашхабада, Уральська - від Покровська - на - Волзі до ріки Урал, залізниця Харків - Бала шов - Комишин, зв'язала Харківський промисловий район Донбас з Середнім і Нижнім Поволжям.
Зростання залізничного будівництва і залізничних перевезень сприяло посиленню міжрайонних і господарських зв'язків і збільшувало внутрішні потреби країни продукції важкої промисловості, в першу чергу в металі та вугіллі.
В пореформеній Росії , на відміну від кріпосної епохи, формувалась нова кредитна система, відповідна капіталістичному розвитку економіки країни.
Істотне значення мали фінансові реформи, які були проведені на початку 60-х років і створили єдину державну кредитну систему. В 1860р., замість ліквідованих Позичкового і Комерційного банків, опинившихся збитковими, був створений Державний банк, який отримав емісії (випуску) грошових знаків. До 90-х років він мав вже 110 філіалів. Для розвитку земельного ринку велику роль грали засновані в 1882р., Селянський і в 1885р., Дворянський банки. Селянський банк видавав кредити під заставу придбаних селянами земель. У зв'язку з широким розповсюдження на стику 70-80-х років серед селян чуток про «чорний переділ» землі (відібрані у поміщиків про передачу селянам) уряд вважав, що діяльність Селянського банку «позбавить селянське населення від зайвих ілюзій» і буде сприяти «розвитку поваги до права власності служившему засобом проти розповсюдження в народі дурних думок і вчень». Дворянський банк надавав довгострокові ссуди на вигідних умовах (1-2 річних) спадкових дворянам землевласникам під заставу їх земельної власності. Швидко розвивався приватний , акціонерний, комерційний кредит. Перший акціонерний комерційний банк був заснований у 1864р., в Петербурзі. Згодом подібні банки були створені у Москві, Києві і Харкові. До середини 70-х років в Росії існувало вже більш 40 комерційних акціонерних банків із загальною сумою капіталу в 350 млн., рублів, а до 1900р., комерційні банки збільшили свої капітали втричі. Однак деякі комерційні банки опинилися в банкрутстві.
В розвитку кредитної системи зачну роль грав іноземний капітал, складини якого у російську економіку значно посилилась з 80-х років ХІХ ст. До 1890р., інвестиції іноземного капіталу в Росії складали вже близько 200 млн., руб., а до 1900р., вони досягли 900 млн.
З 80-х років іноземний капітал починає втручатись у серу російської промисловості, в основному в гірничодобуваючу та хімічну галузі, у машинобудування. Прівелював капітал Франції. Англії. Германії та Бельгії (загальною вартістю він складав 96 % іноземних вкладень капіталу у російські промисловість. Французькі і бельгійські капіталісти особливий інтерес проявляли до металургії та металообробці, машинобудуванню, банківській справі. [14.,312]
В Росію іноземний капітал приваблювали вигідний ринок збуту та дешева робоча сила, що забезпечувала йому високі прибутки. Відомі такі іноземні підприємці в Росії , як англієць Юз, заснувавши свою справу у вугледобуванні та металургії Півдня Росії, шведи Нобель - у нафтовидобутку Бакинського району, англієць Брамлей та француз Гужон, які мали великі металооброблюючі заводи в Москві, німецька фірма Зінгер зі своїми філіалами в Росії по виробництву і продажу ткацьких машин, швецька фірма Еріксон, зайнявши монопольне положення в розвитку телефонної мережі.
Однак попередні враження про господарство іноземного капіталу у російській промисловості відкидався пізнішими дослідниками вітчизняних економістів та істориків, які доказали, що іноземний капітал хоча і являвся важливим та не головним фактором промислового розвитку дореволюційної Росії.
Сільське господарство у пореформеній Росії лишалося домінуючою частиною економіки, а аграрне питання було головнішим в соціально - економічному та політичному житті країни.
За даними поземельного перепису 1878 - 1879 рр., увесь земельний фонд Європейської Росії складав 391 млн.десятин. Оскільки статистика нараховувала більше 100 млн.десятин невикористаних земельна Півночі, то реальний сільськогосподарський земельний фонд Європейської Росії складав близько 281 млн.десятин. Земельний фонд поділявся на три основні категорії: 102 млн.десятин складали приватні землі, 139 млн. - селянські надільні (в тому числі що належали козацтву) і 50 млн. - державного та удільного відомств.
В 90-х роках ХІХ ст.. селяни були змушені орендувати у поміщиків близько 37 млн.десятин землі (що складало 30% від їх наділів), розраховуючись за неї більшою частиною відробітків (через відсутність необхідних для грошової оренди засобів. [10.,218]
Основна тенденція приватного землеволодіння у пореформеній Росії базувалась на переході від становості до без становості - до створення буржуазної земельної власності. Дворянське землеволодіння скорочувалось внаслідок продажу дворянам своїх земель представникам інших прошарків населення. Якщо у 1861 р. в руках дворян знаходилось 87 млн.десятин землі. А до кінця 70 - х років - 79 млн., то на початку ХХ ст.. - 52 млн.десятин, тобто кількість земель зменшилась на 41 %. У зв'язку з цим значна частина дворянського землеволодіння в складі загального приватного володіння за пореформений період скоротилася з 80% до 50%, а селянська зросла з 5% до 20%. За 1861 - 1904 рр. дворяни продавали 81,4 млн.десятин землі, та за цей час вони придбали 45, 5 млн.десятин. Таким чином, крім переходу дворянської землі в руки інших прошарків населення, йшла мобілізація дворянського землеволодіння всередині самого стану: укріплювались поміщицькі латифундії за рахунок скорочення дрібних дворянських володінь. Змінювався і характер використання землі, придбаної селянами. Земля все більше втягувалась у торгівельний оборот. Збільшилась й ціна на землю: за 40 пореформених років - в середньому 5 разів, а у чорноземних губерніях - у 10 разів. У руках дворян залишались найбільш цінні, високоприбуткові угіддя (ліси, кращі орні землі та сінокоси). Відмічено також, що дворянське землеволодіння концентрувалося у регіонах з більш високими цінами їх зростання у пореформений період. В наслідку цього, не дивлячись на скорочення дворянського землеволодіння, вартість дворянських земель до початку ХХ ст. зросла з 1,25 млрд. руб. До 2,5 млрд., тобто подвоїлась. [12.,480]
Для приватного землеволодіння було характерно перевага латифундій (розміром більше 500 десятин) - налічувалося на початку ХХ ст.. до 30 тис; в них концентрувалось 70 млн.десятин землі (44 млн. у дворян), і на 1 володіння приходилось в середньому по 2333 десятини. В той же час майже стільки ж (71 млн.десятин) знаходилось у 10,5 млн.селянських дворів, і на кожний двір припадало в середньому менше 7 десятин, тобто менше половини необхідної кількості землі для більш чи менш продуктивного ведення господарства.
2.2 Аграрно-селянське питання
Існувало два типа общини: проста, яка складалася з одного поселення чи його частини (якщо це поселення належало кільком поміщикам), і складна, яка складалася з кількох поселень. Прості общини могли складатися з кількох дрібних сіл, що характерно було для лісистих місцевостей північних губерній, у яких багато тисяч сіл з числом дворів по 3-5 кожне. Великі села (вони були звичайними у південних степових губерніях) складали общину - волость.
Загальні переділи проводились слідуючим чином. Уся земля спочатку ділилась на частини за їх якістю та місцезнаходженню, а вони в свою чергу, розподілялись між господарями за числом душ та тягол. Розбивка учасників на смужки проводились за допомогою мотузки, лаптів та інших нехитрих способів, при цьому селяни добивали точних зрівнювальних результатів.
Наряду із загальними все частіше стали практикуватись і приватні, коли частина наділів відбиралась у дворів з «убылями душами» та передавалась дворянам зі збільшившимся складом сімей. Задля забезпечення відбуття повинностей залишалась кругова порука за несправного платника відповідала вся община. Община втручалась у сімейні відносини селянського двору: наслідування, опіка, сімейні розділи, призначення голови родини - «большака», який представляв селянський двір на сільському сході та відповідального за відбуття повинностей. Таке втручання диктувалось піклуванням про забезпечення платежоспроможності селянського двору. Широко практикувались «помочи» : колективна допомога селянам, які постраждали від стихійних лих, чи будівництві будинку, при сільгоспроботах. Община брала на себе функції «соціального забезпечення». [9,57]
Таким чином, сільська поземельна община, як низова частка селянської соціальної структури, виконувала різноманітні господарські, соціальні та фіскально - поліцейські функції. Поглиблювалось майнове розшарування селян - общинників. Розпадались патріархальні устої селянської родини: почастішали родинні розділи, падала влада «большака» у родині. Змінювались традиційні общинні порядки: почав зникати інститут ради старійшин, який раніше вирішував общинні та сімейні справи, заможні двори відкупались від натуральних повинностей, котрі перескладались на бідних. Функції общини носили важкий та протирічивий характер. З одного боку, община виконувала функції демократичної організації, товариського та сусідського союзу, з іншої, вона була фіскально -поліцейським інструментом у державі для здирання у селян податей та підтримки «порядку» на селі. 28 грудня 1881р., були видані укази про зниження викупних платежів та про обов'язковий перехід на викуп тимчасовозобов'язаних селян. 18 травня 1882р., був затверджений Селянський поземельний банк (почав функціонувати з 1883р.,), який видавав кредити на купівлю землі як окремим господарям, так і сільським товариствам.
Законом 18 травня 1886р., з 1 січня 1887р., (в Сибіру з 1899р.,) відмінялась подушна подать з податних станів. В кінці 80-х початку 90-х років була видана серія законів, спрямованих на збереження патріархальних звичаїв на селі, що руйнувалися під натиском капіталізму. В першу чергу це стосувалося патріархальної селянської родини та общини.
На початку 90-х років видаються закони, спрямовані на укріплення селянської общини. Законом 14 грудня того ж року «Про деякі міри до попередження відчуження селянських надільних земель» заборонялось закладати селянські надільні землі, здача наділу в оренду обмежувалось територією своєї общини.
Однак переділи. Продаж та здача у оренду селянських надільних земель, залишали наділи та йшли у міста в обхід законів, які безсилі зупинити об'єктивні, капіталістичного характеру, процеси на селі.
З ціллю укріплення економічного положення дворянства 21 квітня 1885р.,був затверджений Дворянський банк, який давав кредити поміщикам під заставу їх земель на пільгових умовах. В інтересах дворян - землевласників 12 червня 1886р., було видано «Положення про найом на селі роботи». В цілях забезпечення поміщиків робочою силою новий закон 13 червня 1899р., істотно обмежував переселення селян. «Самовільного» переселення місцева адміністрація зобов'язувалась висилати на попереднє місце проживання. Все-таки всупереч цьому суворому закону, за десять років після його видання кількість переселенців збільшилась у декілька разів, причому 85% з них складали «самовільні» переселенці.[1,282]
2.3 Соціальний склад населення на кінець ХІХст
За даними загальноросійського перепису 1897р., країни складало 125 640 тис., чоловік (без Фінляндії, в яких на той час налічувалось 2556 тис., жителів). При цьому на Європейську Росію припадало 102,9 млн., і на Азіатську Росію - 22,7млн., жителів. Населення Росії поділялось таким чином: 99,8млн., (71%) складали селяни, 13,4 млн., (10,7%) - міщани, 1,7 млн., (1,5%) - нащадкові та особисті дворне, 624тис.,(близько 0,5%) - купці і поважні громадяни, 589 тис., (близько 0,5%) - духівництво, близько1 млн., (0,8%), «інші» - іноземці, декласовані елементи. За своїми заняттями населення розподілялось на сільськогосподарське 97млн., (17,2%), торгово - промислове - 21,7млн.,17,3%) і «невиробниче» - 6,9млн.,(5,5%).Станові розбіжності зберігались до 1917р. Дворянство продовжувало залишатися головним привілейованим станом, який користувався значними пільгами, особливо при зайнятті цивільних та військових чинів. На рубежі ХІХ - ХХст.,75% чиновництва і до 90% офіцерів армії та флоту складали дворяни; вони ж займали всі державні посади. Однак процеси капіталістичного розвитку країни втягували в свою орбіту і дворянство: ; дворянське підприємництво росло не тільки в сфері сільського господарства, а й в промисловості, залізничній та банківській справах.
Важливим та соціальним фактором у пореформеній Росії являлось формування промислового пролетаріату і промислової буржуазії. Промисловий пролетаріат істотно вирізнявся від пролетаріату кріпосної епохи представленого кріпосними робітниками східних і посесійних мануфактур, чи селянами які йшли на заробітки, залежавши ми від влади свого господаря, зв'язаними з землею, та общиною. У пореформену епоху сформувались кадри постійних робітників, відірваних від землі і проживаючих зі своїми родинами у великих промислових центрах. Ще у 80 - 90 - ті роки ХІХст., було звичною справою, коли робітники йшли з московських фабрик на літні роботи в село.
Ядро пролетаріату в пореформену добу складали наймані робітники у великих промислових підприємствах і на залізничному транспорті. За 60 - 90 - ті роки ХІХст., чисельність їх збільшувалось в два рази - з 706 тис., до 1432 тис. В кінці 90-х років ХІХст., налічувалось ще 1 млн., робітників в будівництві, близько 2 млн., на різних «чорних» роботах (різноробочих) і 3,5 млн., сільськогосподарських робітників.
Основним джерелом кількості найманих робітників в різних галузях промисловості, сільському господарстві, транспорті, в сфері послуг був промисловий і сільськогосподарський відхід селян. Якщо на початку 60 -х років щорічно видавалось близько 1,3 млн., паспортів на строк від півроку до трьох років, то в 90 - х роках, вже більше 7 млн., паспортів. Ще більша кількість відхідників направлялись на сезонні роботи за короткостроковими «білетами» (на строк від одного до чотирьох місяців). У зв'язку зі збільшення використання на фабриках жіночої праці у відхід все більше втягувались і жінки. Змінився і попередній патріархальний погляд на жіночий відхід на заробітки. Селяни які йшли на заробітки згодом поселялися у містах на постійне місце проживання.
Процес формування промислової буржуазії почався ще в дореформену епоху. Він виражався в тому, що з оточення дрібних товаровиробників виділялись представники торгівельного і ростовщицького капіталізму.[2,9-11] Накопичивши необхідний стартовий капітал, вони згодом вкладали його в промислову справу, перетворюючись на промисловців. Однак зайнявшись промисловим підприємництвом, вони в той же час продовжували поширювати і торгівельні операції. Поєднання промислового капіталізму з торгівельним - характерне явище для мануфактурної стадії промисловості. Підприємець виступав тут одночасно у ролі купця та фабриканта. Внаслідок зростання промислового капіталу і промислової буржуазії було зв'язано з переходом від мануфактури до великої машинної індустрії.
Соціальною базою формування промислової буржуазії служити купецтво, міщанство, та переважно представники розбагатівшого селянства. Відомі династії російських фабрикантів - Гучкови, Коновалови, Кокошкіни, Кондрашеви, Га реліни, Ямановські, Зубови, Морозови, Прохорови, Рябушинські - вийшли з селянства.
У 70 - 80 - ті роки з'являються організації російської буржуазії для захисту її підприємницьких інтересів. В 1873р., у Петербурзі з'явилася «Рада з'їздів представників комерційних банків». Він об'єднував банкірів Петербурга, Москви і декількох великих промислових центрів. У 1874р.,в Харкові була заснована «Рада з'їздів гірничо промисловиків Півдня Росії,представляючий інтереси власників металургійних, машинобудівних і залізорудних підприємств Донбасу і Криворіжжя. У 1880р., виникла «Рада з'їздів гірничо промисловиків Уральської області». У 1884р., в Баку було засновано «Раду з'їздів нафтопромисловців, а в 1888р., з'явилася «Рада підприємців діяли на основі статутів, затверджених урядом. Регулярно, іноді по декілька разів на рік, збирались їх з'їзди, котрі займалися питаннями тарифів, податків, робочим законодавством та іншими справами торгівлі і промисловості. Ці союзи промисловців послужили основою для формування великих монополістичних об'єднань.[6,151.
Висновки:
Реформи 60 -90 -х рр., в Російській імперії стали основою докорінної перебудови Російської економіки, соціально - політичних, культурних та інших змін завдяки цим реформам Росія поступово перетворилась з аграрно - сировинної держави у промислово розвинену країну з постійно зростаючими темпами приросту. Крім багатьох позитивних аспектів цих реформ були й негативні явища: розшарування населення як результат слабкого соціального захисту. Ці та інші елементи призводили до зростання політичної напруженості в країні (страйки, маніфестації тощо).
Реформи 60 - 90 - х рр., рр., це був лише перший етап перебудови Російського суспільства. Нажаль в поданій роботі ми не змогли охопити увесь спектр завдань, що міститься в цій темі, оскільки об'ємність цієї тематики дуже велика та багатогранна. Реформи, реформи й ще раз реформи, це слово означає дуже багато, зміни, якісь кардинальні перетворення. Росія давно потребувала реформ, але самодержавство, чиновницька бюрократія яка охопила своєю павутиною всю країну, не давала рух реформам, всіляко саботувала їх впровадження. Сам пануючий стан не був готовий до реформ, які давно вже мали бути проведені, та побоювання царизму народного гніву, збройних повстань та інших методів боротьби все-таки пішла на деякі поступки ми сьогодні називаємо буржуазно - демократичними реформами. Все було б добре якщо б написане на папері впроваджувалося у життя: наприклад не всі стани вільно й без всілякої плати могли здобувати навчання, прості солдати на папері могли здобути офіцерське звання, а в житті цього не було. Та все ж, проведення буржуазно - демократичних реформ 1863 - 1874рр., було великим кроком для реформаторів російської імперії того часу. Поступова Російська імперія перетворювалася в капіталістично розвинену країну з ринковою економікою.
Проведення буржуазно - демократичних реформ було позитивним явищем для російської імперії.
Список використаної літератури:
1. Федорова В.А. Реформы 1863 - 1874гг.,// в кн., История России ХІХ-нач., ХХв. - 1998. - с .260 - 284.
2. Клейн Б.С. Россия между реформой и диктатурой (1861 - 1920гг.) Вопросы истории - 1991 - №-№ 9 - 10. с. 3 - 13.
3. Захарова Л.Т. Россия на переломе /. //История Отечества: мода, идеи, решения. Очерки истории Росси ХІХ в., - нач ХХв. - №.: НПЛ, 1991. - с. 293 - 325.
4. Наумова Г.Р. Мелкая промышленность и развитие капитализма в Росси ХІХ - ХХгг. Преподавание истории в школе, № 6, 1990, с. 14 - 22.
5. Кирюшенко Н.В. Сазонов М.И. Розсип на пути реформ // Преподавание истории в школе 1990 - №4 с.36 - 44 (ХІХ в.)
6. Иванов А.А. Сложные земельные общины в национальной деревне Поволжья и Приуралья (к. ХІХ перв. треть ХХІ) //Вопросы истории 2004.-№1.-с.149-154.
7. Головатенко. Крепостное Право и попытки соц. реформ в XVII - ХІХ в. Преподование ист. В школе, 1993,№5,с.14.
8. Социально-экономическое развитие России в к.ХІХ-н.ХХ в.// В кн.Истории России. ХІХ н. ХХ в /Под редакцией Фёдорова. М.-1998.-с.440-461.
9. Кучумова А.И. сельская община в России - М.:значение, сф. История, 1992,№1. вторая половина ХІХ в.
10. Геллер М.История Российской империи. В 2-х томах. Т.1-М., 2001.-512 с.
11. История России (ІХ-ХХ) /Под ред..А.Дворниченко, В.Измозика.- М., 2003. - 530 с.
12. История России (ІХ-ХХ в.) /Я.Перехов.-М., 2002.-623 с.
13. Практикум по истории СССР 19 в.-М.:Просвещение, 1988.-184 с.
14. История СССР (19-начало 20 в.)/Под редакцией И.Фёдосова.-М.:Высшая школа, 1981.-462 с.
15. Платонов С.Учебник русской истории. В 2-х томах.-М.:Прогрес, 1992.-400 с.
16. Вдовин В.Сборник документов по истории СССР для семинарских и практических занятий 2 пол.19 в. Учеб.пособие.-М.:Высшая школа, 1975.-349 с.
17. Захарова Л., Кузнєцова И.практикум по истории СССР 19 в._М.:Просвещение,1980.-155 с.
18. История СССР, 1861-1917 г./В.Тюковкин, В.Корнилов, А.Ушаков.-М.:Просвещение, 1989.-463 с.
19. Хрестоматія по истории СССР 1861-1917/В.Антонов.-М.:Просвещение, 1990.-416 с.
20. Искандеров А.А. Российская Монархия, реформы и революция. //Вопросы истории, 1999.,№2,с.87.
Страницы: 1, 2
