Застосування отруйних газів на річці Іпр під час бойових дій коштувало життя тисячам людей. Це започаткувало новий вид зброї, а також новий вимір у воєнній стратегії - так звану «зброю масового знищення ».
Але найбільш видатними досягненнями, що вплинули на хід війни, були надбання у галузі авіації. Панування у небі забезпечувало постійну загрозу військам супротивника та захист власних наземних сил. Авіація, яка започатковувалась на початку свого розвитку як розвідувальна, отримала великий імпульс розвитку. [5, c.43]
Озброєння літаків бомбами та кулеметами зумовило появу та розвиток бомбардувальної, штурмової та винищувальної авіації. Розробка літаків великої вантажності та дальності польоту дозволила наносити бомбові удари по глибоким тилам супротивника і стала основою розвитку стратегічної авіації. Необхідність захисту від атак з неба призвело до виникнення нового роду військ - військ протиповітряної оборони.
Таким чином, залучення науково-технічного прогресу до процесу ведення військових дій та створення нових видів зброї призвели до корінної зміни тактичних і стратегічних принципів ведення війни, які удосконалились та знайшли своє місце у сучасному військовому мистецтві.
РОЗДІЛ II
АВІАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОРОГУЮЧИХ КРАЇН
2.1.Основні характеристики літаючих апаратів різних країн
Розвиток науково-технічного прогресу сприяв винайденню й використанню нових видів зброї та військової техніки. Кожна з країн, яка брала участь у військових операціях, мала певні особливості розвитку науково технічного прогресу та ,як наслідок, - розвитку озброєння й військових машин. Військова авіація - відносно новий вид військової техніки, який отримав велике поширення під час ведення воєнних дій. Держави використовували авіацію як новий, прогресивний метод знищення воєнних сил ворогів.
Найрозповсюдженішою тактикою використання авіації було тактичне та стратегічне бомбардування. Для цих цілей використовували бомбардувальники. Німеччина, як один з лідерів літакобудування, використовувала бомбардувальники
Гота G 1 , Гота G II (G III, G IV), Гота G V [див. додаток 4]. Технічні характеристики літака Гота G1 викликали загальне задоволення - оригінальна конструкція дала змогу розширити поле зору як для екіпажа, так і для кулемета, який кріпився під крилом літака. Незважаючи на те, що конструкторами були виявлені ряд недоліків, G1 широко використовувався до кінця 1915 року, а згодом був замінений на більш прогресивні моделі (Гота G II, G III, G IV) [6].
Піком бомбардувального літакобудування було створення Німеччиною найкращого зі своїх бомбардувальників - Гота G V. Цей літак відрізнявся від своїх попередників наявністю більш якісних деталей та покращеною формою, що значно підвищило його бойові якості. Першу бойову операцію було проведено 13 липня 1917 року - наліт на Лондон, у результаті якого загинуло 162 чол. й 400 чол. отримали поранення. Це була найбільша кількість постраждалих за весь час повітряних атак на Англію під час Першої світової війни [7].
Росія, як країна з потенційно великими ресурсами і можливостями, не відставала за розвитком авіації від інших країн. Росією був створений ряд важких літаків, які широко застосовувалися під час війни. Найкращим досягненням російського важкого літакобудування було створення конструктором І. Сікорським бомбардувальника «Ілля Муромець». [див. додаток 5]І. Сікорський розробляв літак як пасажирський, але з початком Першої світової війни його конструкція була докорінно змінена. Для «Муромця» була характерна велика вантажопід'ємність, що давала змогу перевозити до 1400 кг бомб. Крім того, це був перший літак, який мав 7-9 кулеметів, які забезпечували «сферичну» оборону. 3 кулемети вели вогонь по піхоті, у той час як інші захищали від нападів ворожої авіації. Сікорський поступово удосконалив «ІЛ»: замість однієї важкої бомби літак мав змогу нести від 8 - ми 100 - кілограмових бомб, що давало змогу вести вогонь по скупченню артилерії та техніки ворога. Для цього ж літака була сконструйована спеціальна 650-кілограмова фугасна бомба. «Ілля Муромець» широко використовувався для знищення стратегічних об'єктів та техніки Троїстого Союзу [8].
Розвиток важкого літакобудування стимулював також розвиток легкої авіації (винищувачі, штурмовики). Якщо будування важких бомбардувальників було найбільш розвинене в Німеччині та Росії, то легкі літаки широко використовувались усіма країнами.
Розглянемо легку авіацію деяких країн - учасниць подій 1914-18 років.
1) Австро-Угорщина. На відміну від Німеччини Австро-Угорщина виробляла меншу кількість літаків. Армія держави вела військові дії на території Балканів та Росії і не мала значної необхідності у літаках. Тільки під час воєнної кампанії в Італії літаки використовувались досить широко [9]. Літаки Австрії характеризувалися високими льотними якостями. Найрозповсюдженими серед них були Авіатик (Берг) D.I та Ганза-Бранденбург D.I. Авіатик (Берг) D.I став основою австро-угорської авіації у Першій світовій війні. Він характеризувався досить простою конструкцією та високим льотними якостями. Літак широко використовувався для повітряної підтримки важких бомбардувальників під час бойових операцій на території Італії. Більшість австрійських пілотів з повагою відзивалися про цей літак, його якості також змогли оцінити італійці, захопивши під час ведення бойових дій декілька літаків [10].
Ганза-Броанденбург D.I був наступним за бойовими показниками літаком Австрії. Мав високу маневреність та бойові якості. Більшість австрійських повітряних асів літали на «Бранденбургу», а пілот Годвін Брумовскі збив на ньому 22 ворожих літака [11].
2) Англія. Хоча і була морською державою, проте мала дуже високий рівень розвитку літакобудування. Наявність на території країни людей з високим науковим потенціалом дало змогу Англії розвиватись не тільки у військово-морському плані, а й у авіаційному. Тому на час Першої світової війни Англія мала велику кількість одиниць авіації. Основу англійської авіації складали: DH.5, Брістоль "Скаут С", Сопвич "Пап" [див. додаток 6], Сопвич 5F.1 Долфин, F.E. 2b (2d), Віккерс F.B.9, SPAD S.13C.1. Кожен з перелічених літаків мав певні технічні показники й особливості, але під час ведення військових дій особливо вирізнився DH.5. Наступним літаком, який відіграв вагому роль у Першій світовій війні, був Сопвич "Пап".Цей літак було сконструйовано вперше на замовлення англійського флоту для створення нової воєнно-морської ескадрильї. «Пап» відрізнявся від інших англійських літаків своєю блискучою маневреністю, не втрачав висоту під час віражів, та, не дивлячись на відносно слабкий двигун, міг розвивати швидкість до 179 км/год [12].
3) Франція. Знаходження безпосередньо біля кордонів Німеччини і загроза постійних атак з її сторони стимулювало розвиток воєнних галузей науки й техніки. Авіація Франції була на високому рівні й активно використовувалась під час ведення воєнних дій. Близькість державних кордонів Англії давало змогу здійснювати обмін науковими ідеями й винаходами обох сторін, що певним чином впливало на перебіг війни. Наочним тому прикладом було використання Французами у авіації англійських «Папів» [12]
Щодо власних літаків, то найрозповсюдженішими у Франції були SPAD S.13C.1, Моран-Солне N, Ньюпор 17С.1. Першим за технічними показниками був Ньюпор 17С.1. На відміну від його попередника Ньюпора 16С.1 нова модель відрізнялась від базової формою капоту та несучої поверхні. Кулемет був перенесений з передньої частини до лівого крила і зроблений рухомим, тим самим забезпечивши більшу вогневу силу. Літак вийшов напрочуд вдалим, і саме це зумовило його широке використання на фронті. Літаки цього типу використовували також бельгійці та італійці. Був широко застосований у франко-американській ескадрильї № 124 «Лафайєтт», а також у трьох ескадрильях американського експедиційного корпусу [13].
4) Італія. Віддаленість від найбільших і найнебезпечніших країн Європи не сприяла стимуляції та розвитку воєнної промисловості Італії. Однак навіть у Італії були певні власні науково-технічні досягнення, одним з яких стало створення П'єром Дюпоном у 1915 р. невеликого винищувача «Анріо HD.1», який вирізнявся легким силуетом та високими технічними якостями. Літак виявився швидким та вирізнявся високою маневреністю. Певним чином він був схожий на англійський Сопвич 11/2 "Страттер" .Під час воєнних дій майже не використовувався, оскільки армія вже замовила серію Блеріо “SPAD”, але італійські ідеї були використані англійцями для створення та вдосконалення певних одиниць авіації [14].
5) Росія. Окрім розвитку важкого літакобудування на території Імперії розвивались і легка авіація. Стовпом Російського літакобудування був І.Сікорський. Ним була створена основа російської легкої авіації, а саме - літаки Сікорський С-16 та Сікорський С-18. Оскільки на той час пілоти Росії літали переважно на французьких літаках, спроектовані Сікорським літаки не знайшли свого визнання. Але характерними особливостями цих літаків були легкість каркасу, висока швидкість та маневреність, проте із-за розмірів він не здобув широкого використання. Перший винищувач конструктора С16 частково використовувався у воєнних діях на фронті, та його було випущено лише 34 одиниці [15].
6) Німеччина. Розвитку авіації Німеччини сприяли швидкі темпи зростання її економіки, що дало змогу вийти на 1 місце не лише серед важкого літакобудування, а й у легкій авіації. Найкращими літаками легкої авіації Німеччини були Фоккер і Альбатрос. Альбатрос Д 2 був одним з найрозповсюдженіших німецьких винищувачів, який за своїми технічними показниками приблизно відповідав найкращим літакам Франції. Характеризується високою швидкістю, достатньою маневреністю та двома кулеметами, що й послугувало тому, що Альбатрос став головною наступаючою силою Троїстого Союзу [16].
2. 2. Переваги та недоліки авіації у порівнянні з іншими видами зброї
Як кожний новий прогресивний винахід, авіація мала як недоліки, так і переваги. Зупинимось на перевагах саме цього виду воєнної техніки:
1) мобільність; 2) можливість наносити повітряні атаки; 3). достатня грузопід'ємність; 4) маневреність.
Мобільність літаків Першої світової війни забезпечувалась високою швидкістю - 180-190 км/год. У той самий час швидкість першого англійського танку МК-1 була приблизно 3-4 км /год. Хоча обидва винаходи відіграли велику роль у ході воєнних операцій, проте танки використовувались в основному на Західному фронті, а авіація - всюди.
Маневреність найперших літаків була досить низькою, але вже до 1914 році вона піднялась на достатній рівень. Маневреність, окрім швидкості, забезпечувалась також оригінальною конструкцією. У свою чергу, танки, як новий винахід, мали дуже низьку прохідність й маневреність, проте відсутність цих чинників компенсувалась бронею та вогневою міццю.
Таким чином, танки відрізнялись своїм броньованим захистом, який у літаків був відсутній, однак вогнева міць танків компенсувалась зі сторони авіації масованістю бомбових вогневих ударів. Найважливішою властивістю авіації була можливість наносити повітряні атаки по наземним військам та стратегічним об'єкта супротивника, що стимулювало розвиток бомбардувальної авіації. Це стало основним чинником визнання авіації як найбільш маневрового та смертоносного виду військової техніки.
Вантажопід'ємність кожного літака забезпечувалась конструкцією та потужністю двигуна. У свою чергу, вантажопід'ємність була необхідна бомбардувальній авіації для перевезення корисного військового вантажу. Вантажопідє'мність же боєзаряду танків на той час залишалась більшою протягом усієї війни.
Окрім переваг, авіація мала певні недоліки, з якими інженери вели постійну боротьбу. Це:
1) висока ламкість та ненадійність конструкції.У порівнянні з танками літаки значно поступались їм у міцності конструкції. Загалом при звичайних бойових вильотах з 30 літаків повертались приблизно 22, що було досить низьким показником для ВПС;
2) обмежена дальність польоту. Виходячи з цілей авіації, дальність польоту не зовсім задовольняла військових, які постійно намагалися значно збільшити її. Таким чином, якщо на початку війни дальність відповідала сотням кілометрів, то у кінці війни літак мав змогу пролетіти до 400 кілометрів, і цей показник невпинно збільшувався;
3) обмеженість вантажопід'ємності. Конструктори вели розробки та удосконалювали великовагові літаки (типу «Ілля Муромець»);
4) недосконалість прицільності ведення бойового вогню. Над цією проблемою постійно вели роботу інженери стрілкової зброї, вдосконалюючи встановлені на літаках кулемети, а бомбометання компенсувалась лише особистими навичками пілотів (у подальшому цей чинник був компенсований створенням пікіруючих бомбардувальників та спеціальними прицілами);
5) майже повна відсутність захисту пілота. Цей чинник призвів до винайдення парашуту .
Отже, виникнення авіації призвело до становлення її як основного виду воєнної техніки, що використовувалась під час ведення військових дій.
2.3. Порівняльні тактико-технічні характеристики літаків та дирижаблів.
Окрему роль у розв'язанні воєнних дій під час Першої світової війни відіграли дирижаблі[див. додаток 7], які були відомі наприкінці XIX століття й здобули широкого визнання в період війни.
Оскільки найрозвиненішою країною в галузі дирижаблебудування була Німеччина, то наша увага буде акцентуватись саме на ній.
Ще за довгий час до початку війни представники кайзерівського флоту були зацікавлені у дирижаблях та їх можливому використанню під час проведення бойових дій, оскільки літаки на той час знаходились у «дитячому » стані, а їх бойове використання було дуже складним та невигідним. У свою чергу, дирижабль міг велику кількість часу знаходитись у повітрі, підійматись на велику відстань й перевозити воєнні вантажі. Вирішальну роль відіграв той факт, що літаки значно поступались дирижаблям за всіма цими показниками. Морський генштаб був готовий повірити, що за допомогою дирижабля грубої конструкції графа Цепелліна можна гарантовано отримувати найсвіжішу стратегічну інформацію про ситуацію, яка склалася на морі та проводити з повітря наступальні бойові дії.
В 1911 році на будування дирижаблів заводом Цепелліна було виділено 1 млн. рейхсмарок. Це призвело, в свою чергу, до того, що у 1912 році було створено спецпідрозділ «Воєнно-морський загін особливого призначення» ("Marine-Luftschiff-Detachement").
Згодом, розвиваючи ідею і отримуючи постійну фінансову підтримку, до початку Першої світової війни було створено 47 дирижаблів різних модифікацій і конструкцій. До 1914 року з 26 цепелінів, збудованих для громадських та військових цілей, було втрачено: 8 - завдяки поганій погоді, 3 - згоріли, а інші потерпіли аварію завдяки «людському фактору».
Одним з найбільш наочних прикладів використання цепелінів у військовій справі є наліт 3 німецьких дирижаблей (L-13, L-34, L-22) 15 червня 1915 року на Нью-Йорк. Хоча наліт був невдалим, саме ця подія показала повітряну міць Німеччини. Адже, незважаючи на втрату всієї ескадрильї, було випущено по цілям більше половини боєзапасу, що стало причиною загибелі тисяч людей та майже половини будівель міста.
Як бачимо, бойові вильоти дирижаблів часто завершувалась втратою повітряного апарату та членів екіпажу.
Поряд з цим була необхідність боротись і з важкими метеоумовами та поганою видимістю. При виконанні розвідувальних польотів важко було визначити точне місцезнаходження та курс бойових кораблів. Під час перших нальотів дирижаблів ВМС Німеччини на Англію з 19 на 29 грудня 1915 року, L-6 змушений був повернути назад у зв'язку з дощем, а L-3 та L-4 змогли скинути лише декілька бомб.
Надійність дирижаблів як військових засобів була вкрай низька. 17 грудня 1915 року у р. Фане був знищений L-3, L-4 впав біля берегів Голландії, L-12 розбився. В 1917 році командування німецькими сухопутними військами було змушене передати всі свої дирижаблі військам ВМС, вважаючи, що вони мають дуже низьку результативність при підтримці бойових дій на суходолі.
Одним з аргументів використання дирижаблів було те, що вони своїми атаками сковують сили ППО, які інакше були б відправлені на західний фронт. Окрім цього, нальоти деморалізували населення. Повітряні гіганти, наповнені воднем, виявились повністю безсилими проти зенитної артилерії, чого не можна сказати про літаки. Німецькі матроси, які служили на цепеллінах, платили за це великою кров'ю.
Загалом на дирижаблях було зроблено 1210 бойових вилетів, 40% екіпажу зазвичай не поверталось. З 79 кораблів-учасників воєнних дій, 52 були загублені; 19 - знищені.
За усю війну цепелліни скинули бомби загальною масою у 340440 кг, з яких лиш невелике число вплинуло на результат бойових дій на фронті, а більшою мірою вони служили для морального впливу на населення [17].
Порівняльно-технічні характеристики літаків та дирижаблів проаналізовані у таблиці (див. додаток 8 ).
Таким чином, враховуючи велику кількість недоліків та нераціональність у використанні, конструювання дирижаблів поступово відійшло на задній план, поступаючись новому, прогресивному літакобудуванню.
РОЗДІЛ III
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ АВІАЦІЇ НА БІЛЬШ ВУЗЬКІ СПЕЦИФІЧНІ ПІДРОЗДІЛИ ТА РОЛЬ КОЖНОГО З НИХ У РОЗВИТКУ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ
3.1. Тактична та штурмова бомбардувальна авіація
Найбільш пріоритетним напрямком було використання літаків у якості вогневої підтримки воєнних дій сухопутними та морськими військами, а також бомбардування стратегічних воєнних об'єктів. Саме це зумовило виникнення штурмової авіації, спрямованої на підтримку військових дій та тактично-стратегічної авіації, мета якої - нанесення бомбових ударів по глибоким тилам супротивника. Бомбардувальники стали основою авіаційних сил ворогуючих сторін. Розкриємо поняття бомбардувальник. Це - важкий літак, який характеризується великою грузопід'ємностю й наявністю вантажу, тобто, в даному випадку, бомб. Якщо на початку бойової історії літаки планувалися використовувати виключно в розвідувальних цілях, то ще до початку Першої світової війни вони знайшли своє найважливіше застосування у якості бомбардувальника. Доки промисловий випуск бомб не був налагоджений, часто використовувались ручні гранати для скидання їх з літаків, однак ефективність їх застосування була низькою. Така ситуація диктувала розвиток нових видів боєприпасів, авіаційних бомб, які, у свою чергу, розподілялись на легкі та важкі. Це стало основним чинником розподілення бомбардувальної авіації на штурмову та тактичну. Тактичний (фронтовий) бомбардувальник - це літак, що має досить великий радіус дії і призначений для завдання ударів в оперативному тилу супротивника. Штурмовик (літак безпосередньої підтримки) - це літак, спеціально спроектований для безпосередньої підтримки військ на полі бою. Основними цілями штурмовика є танки, колони постачання, скупчення військ, точки вогневої підтримки (артилерійські розрахунки, дзоти). Кожна країна мала певні варіанти бомбардувальної авіації. Дані про це наведено у таблиці (додаток 5). Бомбардувальна авіація використовувалась майже в усіх більш-менш важливих військових операціях, і досить часто нанесення масивного повітряного удару дозволяло схилити терези на ту чи іншу сторону. [18]Для прикладу можемо навести бій біля Доггер-Банки (24 грудня 1915 р.), де штурмовики відіграли вирішальну роль у досягненні перемоги. Великовагова авіація, окрім застосування у якості тактичних бомбардувальників, часто використовувалась для максимально швидкої доставки вантажів з тилу на фронт. Це зумовило виникнення такого виду авіації, як військово-транспортна. Найбільш відомим літаком у цьому напрямі став розроблений І. Сікорським «Ілля Муромець», корисний вантаж якого був 1,5 т., швидкість - 100 км/год.[19,c.440] Крім того, це був підрозділ, який доставляв командний склад з тилу до фронту, або з однієї гарячої точки до іншої, а також забезпечував повітряний інформаційний зв'язок.
