Селянські податки на Україні в ХІХ – поч. ХХ століття

10

27

Селянські податки на Україні в ХІХ - поч. ХХ століття

Вступ

Актуальність теми. Розв'язання потреб державотворення в Україні на сучасному етапі немислимі без вивчення й узагальнення набутого досвіду, об'єктивного і неупередженого аналізу позитивних і негативних моментів, пов'язаних зі становищем українського селянства. Ця проблема має важливе наукове і практичне значення. Актуальність її випливає з тих обставин, що відродження українського села вимагає об'єднаних зусиль не лише аграрників-практиків, учених-економістів, політиків, а й професійних істориків. Адже творче використання досвіду минулого допомагає уникати зайвих помилок, а врахування історичних уроків гарантує здійснення державного курсу без запровадження ризикованих економічних експериментів, соціальних катаклізмів і виснаження ресурсів.

Необхідність поглибленого вивчення різних аспектів діяльності селянства ХІХ-XX ст., коли воно було основним виробником сільськогосподарської продукції в Україні та Росії, а в країні діяли ринкові механізми, має для сьогодення практичне значення.

До того ж рівень розвитку історичної науки вимагає уточнення і доповнення офіційної концепції висвітлення подій ХІХ - початку XX ст., особливо в такому специфічному і багатонаціональному регіоні, як Південь України. Використання сучасних методів дослідження, введення до наукового обігу нових архівних матеріалів дозволяють значно ширше і об'єктивніше висвітлити економічне, політичне та соціальне становище селянства України доби в ХІХ - початку ХХ ст.

Наукова новизна курсової роботи полягає в тому, що на базі досягнень вітчизняної історіографії та аналізу доступних джерельних матеріалів зміни податкової політики царського уряду щодо селянства України розглядаються як предмет спеціального й комплексного історичного дослідження.

Мета роботи полягає в спробі вичленити головні види селянських податків на українських землях на основі комплексно-історичного аналізу різноманітної літератури та джерел.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі передбачається розв'язати такі завдання:

вивчити, проаналізувати й систематизувати існуючу наукову літературу за темою курсової роботи та виявити наявність історичних джерел;

висвітлити основні види селянських податків на Україні в ХІХ - на початку ХХ ст.;

вичленити вплив податкової політики царського уряду на економічне становище українських селян;

Предметом курсової роботи є основні види селянських податків на Україні в ХІХ - на початку ХХ ст.

Об'єкт роботи - вплив податкової політики царського уряду на економічне та соціальне становище українських селян.

Хронологічні межі зазначеної роботи (ХІХ - початок ХХ століття) дають змогу розглянути основні види селянських податків на Україні в ХІХ - на початку ХХ ст. Вибір хронологічних меж обумовлений тим, що реформи 60-х років ХІХ ст. внесли істотні зміни в економічне та соціальне становище селян України. Як наслідок, змінилась податкова політика уряду щодо цього прошарку населення.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об'єктивності, історизму, пріоритету фактів та загальнолюдських цінностей, які передбачають об'єктивний опис і аналіз подій.

Історіографія питання. У ході написання даної роботи була використана різноманітна література.

Це були книги з історії України, нариси з розвитку різних верств населення, зокрема селянства, енциклопедична література, періодичні видання та збірники документів. Але не зважаючи на різноманіття праць, присвячених означеній темі, у історіографії немає загальної теорії цього питання.

Над проблемою селянських податків на Україні працювати такі дослідники, як Губарев В.К. «История Украины», Дорошенко Д. «Нарис історії України», Кормич Л.І., Багацький В.В. «Історія України від найдавніших часів до ХХІ ст.», Єфименко А.Я. «Історія українського народу», Борисенко В.Й. «Курс української історії з найдавніших часів до ХХ ст.», Мельник Л.Г., Гуржій О.І. «Історія України: курс лекцій. Від найдавніших часів до кінця ХІХ ст.», Рубльов О.С., Реєнт О.П. «Україна крізь віки», Румянцев В.А. «История Украины. Всемирная история» та багато інших вчених.

Так Дорошенко Д. В своїй праці «Нарис історії України» особливу увагу приділив політичній боротьбі українського селянства проти національного та економічного гноблення.

Наступні діячі української історичної науки - Кормич Л.І., Багацький В.В. в дослідженні «Історія України від найдавніших часів до ХХІ ст.» описують економічне та політичне становище селян в цілому та зокрема, питання оподаткування українського селянства.

Єфименко А.Я. в компелятивному зводі історії України під загальною назвою - «Історія українського народу», звертає увагу на еволюцію селянської верстви населення на українських землях.

Рубльов О.С., Реєнт О.П. в багатотомній праці «Україна крізь віки» звертають увагу на соціально-правовий статус селянства в ХІХ - ХХ ст. Автори надають аналіз нормативних документів, що регулювали життя і діяльність українського селянства.

Борисенко В.Й. в праці «Курс української історії з найдавніших часів до ХХ ст.» теж повертається до питання правового регулювання селян на землях України та надають опис установ, що регулювали питання податкової політики.

Вивчення історії оподаткування, еволюції впливу податків на соціально-економічну сферу життя є однім з найбільш важливих питань російської історії. Таке вивчення знаходить своє відображення в працях И. Янжула, С. Вітте, В. Озерова И, та інших.

Також при написанні курсової роботи були використані праці з історії Росії загального характеру. Це такі дослідження, як История России (ІХ-ХХ) під редакцією А. Дворниченко, В. Измозика; История России (ІХ - ХХ в.) Я. Перехова та інші.

Практичне значення курсової роботи визначається тим, що теоретичні розробки, викладені в дослідженні можуть бути використані учнями й студентами для підготовки до практичних занять. Також зміст роботи може стати основою для написання доповідей, рефератів, різноманітних виступів.

Робота складається з вступу, трьох основних розділів та загальних висновків.

1. Фінансова реформа царського уряду другої половини ХІХ ст.

До закінчення Кримської війни в дворянській публіцистиці зявилися численні проекти ліквідації кріпосного права і буржуазної перебудови країни. Автори цих публікацій домагалися деякого відновлення державного і суспільного ладу Росії при збереженні непорушності монархічної влади і максимальному огородженні дворянських інтересів. Частина цих проектів була присвячена також реформі фінансової системи країни.

Так, наприкінці 1854 р. із запискою по питанню про державні фінанси виступив ліберально-дворянський діяч передреформної епохи словянофіл А.Й. Кошелєв. Найближчим приводом до складання цієї записки було бажання Кошелєва вказати нові джерела державних засобів, необхідних для ведення Кримської війни. У записці Кошелєва відзначена крайня напруженість російського бюджету, ріст державного боргу і розлад грошової системи. На думку автора, ні шляхом підвищення податків, ні за рахунок звичайних позик підвищити державні доходи не удасться, а розраховувати на одну тільки емісію паперових грошей украй небезпечно: така міра може привести до повної фінансової і грошової катастрофи. Вихід з положення, що створилося, Кошелєв бачив у випуску позики особливого типу, забезпеченого всім надбанням держави. При цьому засобу на сплату відсотків повинні були вишукувати виборні дворянські представники, скликані царем. Кошелєв зовсім не стосувався загальних основ миколаївської фінансової системи і бачив панацею від усіх зол у пожертвуваннях дворянства.

Крім цього проекту, Кошелєв у спеціальній записці, складеної в 1850 р., доводив необхідність скасування відкупної системи і введення замість її податку на вино і пиво.

Ще більш помірний проект, що нітрохи не торкався принципових основ дореформених фінансів, був опублікований Ю.А. Микшевичем у журналі «Російський Вісник» у 1859 р. Автор цього проекту ставив перед собою лише завдання знайти шляхи для ліквідації бюджетного дефіциту і зміцнення російських державних фінансів. Підкреслюючи напруженість бюджету платників податків, Микшевич відзначав, що домогтися збільшення державних доходів за рахунок підвищення податків не удасться. Величезна заборгованість Росії, на думку автора, робила неприпустимими і висновок нових позик. Єдиний вихід з положення, що створилося, Микшевич бачив у продажі державного майна, у першу чергу казенних земель і лісів. Цінність цього майна дорівнювала величезній сумі в 4 млрд. руб. Продаж казенних земель і лісів, за словами Микшевича, могла б значно поправити справи державного казначейства.

Більш розгорнутим був проект дворянського економіста Л.В. Тенгоборського. Автор висунув ряд заходів, спрямованих на збільшення продуктивних сил країни, вважаючи, що разом з тим виростуть і податки. Він наполягав на заміні винних відкупів акцизами, установленні п'ятипроцентного збору з доходів від капіталів, внесених у банківські установи 1,36]. Тенгоборський указував, що необхідно різко скоротити державні витрати, що йдуть на непродуктивні цілі, особливо кошторису військового і морського міністерств.

З часу Кримської війни необхідність перетворення застарілої фінансової системи країни стала настільки очевидної, що це змушено були визнати й урядові кола. Найбільше детально розроблений проект перебудови бюджетної справи і усієї фінансової системи, що збігався з загальними основами майбутньої реформи, був представлений самим міністерством фінансів на розгляд Олександра II незабаром після закінчення війни. У проекті підкреслювалася недосконалість російських фінансів і кредиту, неймовірна податкова обтяженість населення, громіздкість і дорожнеча державного апарата, шкода відкупної системи, що загрожує зростання державної заборгованості. У ньому висувалася пропозиція реорганізувати податкову систему країни, скасувати винні відкупи, збільшити митний прибуток, ввести акцизні збори. Щоб скоротити державну заборгованість, пропонувалося стати на шлях продажу державного майна, а також залучення приватнопідприємницької ініціативи до будівництва залізниць. Разом з тим у представленому документі намічені були заходи, спрямовані на зменшення державних витрат за допомогою боротьби з розкраданнями, деякого скорочення відомчих штатів і т.п. 2,67].

Пропозиції на поліпшення бюджетної справи, висунуті в проекті міністерства фінансів, цілком збігалися із широко розповсюдженими в той період судженнями про необхідність увести бюджетна і касова єдність і упорядкувати кошторисна справа. Усі ці урізані заходи широко обговорювалися в ліберальних колах дореформеної Росії ще з часів Сперанського.

До кінця Кримської війни царський уряд приступило до підготовки фінансової і кредитної реформи.

У 1859 р. були засновані дві комісії: одна при державному контролі - для складання правил про порядок рахівництва, звітності і ревізії, інша, при Міністерстві фінансів - для перегляду податей і зборів. Працями першої комісії, керівником якої був В.А. Татаринов, була здійснена корінна реформа у формальному ладі державного господарства Росії.

Малоплідними виявилися заняття інший заснованої в 1859 р. комісії - по перегляду податей і зборів, незважаючи на більш ніж 20-літнє її існування і численні томи її праць, її невдача значною мірою порозумівається загальними умовами того часу, коли їй приходилося працювати. Податкова система найтіснішим образом зв'язана з усіма сторонами суспільного і державного життя, а вони усі знаходилися в перехідному стані. Тимчасовий характер прийнятих заходів, відсутність визначених поглядів на майбутнє, боротьба старих початків з новими вносили перехідний характер і в саме економічне життя народу, а тому важко було взагалі знайти тверді підстави для податкової реформи, тим більше що самі права і положення різних класів населення далеко ще не визначилися 3, 112].

Тим часом податкова система страждала досить тяжкими недоліками, і в суспільній свідомості засувалися основні риси найважливіших її перетворень. Метою їх ставилося полегшення податкової ваги для нижчих, найбідніших класів населення, що виносили на собі майже весь державний бюджет, а засобами - скасування подушних податей, соляного податку і відкупів, перетворення паспортної системи, залучення до обкладання вищих, неподатних класів. Незважаючи на постійні фінансові утруднення, що затримували всяке безпосереднє зменшення державного доходу, у царювання Олександра II була здійснена частина цієї програми, почасти по вказівках податкової комісії. Одним з ініціаторів реформування податкової системи був міністр фінансів граф Михайло Христофорович Рейтери. Поставивши на чергу питання про скасування подушної податі, з розподілом тягаря її між усіма станами, і передавши спосіб дозволу цього питання на обговорення земських збір у 1871 році. Рейтери проте двічі збільшив подушну подать із сільських обивателів: у 1862 році на 25%, у 1867 році на 50 копійок. У 1863 році, у видах поліпшення побуту численного і найменш забезпеченого міського стану, була скасована подушна подать з міщан, замість якої був уведений податок на нерухомі майна в містах. У тому ж році видано було нове положення про мито за право торгівлі і промислів, що значно обклало дрібну торгівлю. У 1868 році положення це поширено на Царство Польське, а в 1870 і 1873 роках узагалі посилене обкладання торгівлі і промислів.

Саме істотне перетворення системи податків, що діяла, виразилося в заміні винних відкупів акцизом на вино. Винні відкупи - найбільш огидне породження феодально-кріпосницького господарства і права - необхідно було ліквідувати в першу чергу. Ліквідацію відкупної системи самодержавство також використовувало для того, щоб заспокоїти те широке, справді народний рух, що напередодні реформи вилилося у форму «питних бунтів». У 1860 р. царський уряд створив спеціальну комісію для розробки проекту про скасування винних відкупів і введенні акцизної системи. Головою комісії був призначений ліберальний діяч періоду 50-60-х років А.П. Заблоцький-Десятовський; до складу її ввійшли чиновники міністерства фінансів і винокурних заводчиків [4, 70.

Необхідність скасування винних відкупів диктувалася і чисто фіскальними інтересами. Вже в перший рік дії акцизної системи (1863 р.) питні доходи скарбниці склали 138 млн. руб. замість 126 млн. руб., отриманих від відкупників у 1862 р. У наступні роки ці доходи скарбниці безупинно росли і до 1878 р. склали вже 198 млн. руб. [5,42].

Російсько-турецька війна 1877-1878 р. знову висунула питання про реформу податкової справи. У даному випадку кола, що панували, керувалися не бажанням вивести селянське господарство з того стану убогості і розвалу, до якого воно прийшло завдяки непосильним податям і зборам. Шляхом відновлення податкової системи вони прагнули підвищити доходи скарбниці і зміцнити фінанси Росії.

У 1879 р., на зміну податкової комісії, була заснована нова комісія для обговорення припущень про скасування подушних зборів, чим виражався намір покінчити з ними остаточно. У 1880 р., під впливом суспільної думки, відмінний один із самих тяжких для населення податків - податок на сіль. Видано нові статути про збори за право торгівлі і промислів, про гербовий збір, про акциз на цукор, змінений митний тариф, приєднаний до загального державними доходам державний земський збір, з чого виник особливий державний поземельний податок, установлений збір зі страхувань, з пасажирських квитків і вантажів великої швидкості і т.д. Унаслідок зробленого в першу половину царювання підвищення подушної й оброчної податей і що збільшення питного податку, податковий тягар, що лежав на селянському населенні, не тільки, однак, не зменшилося, але значно зросла: подушна й оброчна подать, з питним і соляним податком, у 1856 р. дали 142,9 мільйона карбованців, або 40,4%, усіх звичайних доходів, у 1881 р. (без соляного податку) - уже 313,9 мільйона карбованців, або 48,2%. Крім того, селянська реформа викликала виникнення викупних платежів, що дуже незабаром, у виді невідповідності, що виявлялося, між ними і прибутковістю наділів, виявилися новим тягарем для селянського населення.

До цього часу податкова комісія розробила свій черговий проект так називаного розрядного податку, що у 1878 р. був представлений у міністерство фінансів. Даний проект не скасовував подушної податі, а лише доповнював неї, увівши податок на все інше населення країни, що мало доход понад 200 руб. у рік. Платники цього податку розділялися на 25 розрядів, у залежності від розмірів нерухомого майна. Розрядний податок повинний був підвищити дохідні надходження в скарбницю, але проект його був вороже зустрінутий дворянами і царськими міністрами. Поміщики кричали про несправедливості пропонованого проекту, по якому основним об'єктом обкладання було нерухоме майно, а торговельне населення, отже, звільнялося від такого податку. У результаті проект розрядного податку не був прийнятий, а сама податкова комісія на початку 80-х років була розпущена.

Але, всіляко обгороджуючи поміщиків від несення самої незначної частки податкового тягаря, уряд разом з тим змушено було реагувати на руйнування селянства, що прийняло наприкінці 70-х років масовий характер, і на прогресуючий ріст недоїмок. Великий матеріал, що характеризує зубожіння селянського населення в зв'язку з непосильним податковим гнітом, був зібраний комісією Валуєва. Дворянські представники, притягнуті до роботи в цій комісії, були змушені проти свого бажання констатувати зубожіння селянства. За даними комісії Валуєва, у Тверській губернії, наприклад, з десятини поміщицької землі стягувалося від 7 до 23 коп. податей і зборів у рік, у той час як колишні поміщицькі селяни повинні були платити викупні платежі і податі від 2 руб. 21 коп. до 3 руб. 33 коп. с десятини, тобто в багато разів більше. Така ж картина крайньої нерівномірності обкладання спостерігалася у всіх губерніях, розглянутих комісією Валуєва [6,65].

У результаті реформи 1862 р. і поміщики, і промислова буржуазія виявилися звільненими від сплати прямих податків, у той час як селянство повинне було, крім викупних платежів, вносити як і раніше подушну подать і виконувати численні земські повинності. Зростаючі, незважаючи на строгість стягнень, недоїмки в селянських платежах робили усе більш і більш очевидним, що ці платежі, не відповідаючи не тільки прибутковості землі, але і загальної сукупності засобів селян, є для них руйнівними. Наприкінці царювання Олександра II факт виснаження платіжних сил і загального зниження добробуту селянського населення був визнаний самим урядом і поставлений на чергу питання про зниження викупних платежів, але дозвіл він одержав тільки в наступне царювання.

2. Основні види селянських податків на Україні (1861 - поч. ХХ ст.)

Реформа 1861 р. і як її - швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві - привели до істотних змін у земельних відносинах. Значна частина поміщицьких маєтків, зокрема на Україні, перебудовувалась і переходила па капіталістичний шлях. З розвитком капіталізму в сільському господарстві швидко відбувалась диференціація селянства. Розвиток капіталізму руйнував ідеалізовану народниками сільську общину з її натуральним господарством, перетворюючи селянина у товаровиробника, підпорядкованого ринку. Внаслідок розвитку товарно-грошових відносин більшість сільського населення розорялась, незначна меншість багатіла і перетворювалась у сільську буржуазію.

Страницы: 1, 2