Europeans: Language, Archeology and Myth. -- London 1991). Відомі англійські археологи У.Брей і Д.Трамп пишуть, щоіндоєвропейці є мовною сім'єю, походження якої, ймовірно, пов'язано із степами(У.Брей, Д.Трамп. Археологический словарь. -- М., 1990, переклад з англійської). До сказаного слід додати: із степами Північного Причорномор'я.
Прасемітизуючи Трипілля, Л.Залізняк виключає трипільців та інших найдавніших хліборобів з кола індоєвропейських народів. Робиться це на підставі хибного твердження про те, що хліборобами могли бути семіти та інші народи Близького Сходу, а індоєвропейцями стали скотарі (Л.Л.Залізняк. Первісна історія України. -- К., 1999). Спосіб ведення господарства не є етнічною ознакою, з часом він змінюється. З тексту й контексту І тому "Давньої історії України" (К., 1997) випливає, що Трипільська культура не має індоєвропейських етнічних ознак. А яких? Семітських?
Давайте звернемося до фактів. Західні семіти -- пращури арабів -- прийшли із Аравійського півострова в обжиту шумерами Месопотамію (шумери не були семітами), встановивши там в 2316 р. до н.е. панування Аккаду на чолі з Саргоном. Сталося це через 3 тисячі років після виникнення Трипільської культури (вже після її занепаду). Східні семіти (іудеї) з'явилися на історичній арені лише через тисячу років після західних. Про яке семітське походження Трипільської культури взагалі може йти мова, якщо трипільці з'явилися на 3 тисячі років раніше семітів?
Викликає сумніви гіпотеза про балканські корені Трипільської культури. Споріднені з трипільцями племена жили потойбіч Дністра, на Дунаї і на півдні Балкан. Однорідні хліборобські племена на великому обширі вступали в безперервні стосунки між собою, а також були у взаєминах з хліборобськими племенами, що населяли тоді Малу Азію. Явище розписної кераміки йшло поруч з землеробством. Мальована кераміка -- феномен великого європейського терену: це своєрідний неолітичний глобалізм.
Трипілля--Кукутені народилося із лона місцевих неолітичних племен, які зазнавали впливу південних сусідів-хліборобів, але йшли шляхом самобутнього розвитку. Саме недооцінка ролі автохтонного неолітичного населення в творенні Трипільської культури є вадою багатьох досліджень. Предтечею Трипільської культури була буго-дністровська культура. В.Даниленко у монографії "Неоліт України" (К., 1969) аргументовано довів, що появі Трипільської культури передував досвід трьох тисяч років неолітичних племен, а її зародок з'явився в Буго-Дністровському басейні. Починаючи із VII тис. до н.е. тутипроживали люди, які мали мотики, серпи та зернотерки й будували не тільки землянки, а й прямокутні хати із печами на камінній основі, а також приручали тварин. Автохтонні неолітичні племена Буго-Дністровського басейну увійшли до основи раннього Трипілля.
Якщо копнути ще глибше, то корені Трипілля треба шукати в палеолітичних стоянках України, зокрема Кирилівській (Київ), Мізині (Чернігівська область) та Межирічах (Черкаська область). В Мізині на дивовижно витонченому браслеті із кістки мамонта знайдено найдавніший у світі меандровий орнамент (XVIII тис. до н.е.), з яким споріднений трипільський орнамент та українські вишиванки й писанки. Мізинські, трипільські й українські горщики є надзвичайно схожими. Не випадковим є той факт, що найбільша кількість палеолітичних поселень знаходиться на території України. Отже, культурно-історична пам'ять українського народу сягає глибини XX тисячоліть.1
Так і хочеться спитати деяких наших дослідників: чому ви шукаєте корені трипільців всюди по світу замість того, щоб шукати їх в рідній землі? Чому ви шукаєте корені трипільців у Східному Середземномор'ї, Малій Азії, Анатолії, в Фесалії (північній Греції, де знайдено подібні поселення і мальований посуд), на Балканах? Чому ви шукаєте наше коріння у них, а не їхнє у нас? Ще треба розібратися, хто кого "колонізував" і куди спочатку прийшли "прибульці".
До такої постановки питання прийшли деякі наші й західні дослідники. Так, Дж. Мелларт, виділяючи західні схили і долини гір Загроса на Близькому Сході як одного з центрів зародження цивілізації, пише, що в Зарзі, в горах Загроса знайдені матеріали, що дозволяють говорити про прихід носіїв цієї культури з півночі -- можливо із руських (читай причорноморських. -- В. Ч.) степів (Дж. Мелларт. Древнейшие цивилизации Ближнего Востока. М., 1982, стор.19; книга видана в Лондоні в 1965р.). В книзі Дж. Мелларта мова йде про X тис. до н.е. До речі, саме з цими місцями дослідники пов'язують виникнення хліборобства біля 8000 років до н.е. ("История человечества". Москва, 2002, переклад з німецької, стор.42). На жаль, в "Истории человечества" немає навіть згадки про Трипільську культуру.
До речі, однією з гіпотез стосовно того, звідки переселилися в Месопотамію шумери, є гіпотеза про те, що прабатьківщиною шумерів були причорноморські й приазовські степи, про що, зокрема, свідчать протошумерські написи Кам'яної могили в пониззі Дніпра(А.Кифишин. "Древнєє святилище Каменная могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII--ХІІІ тысячелетий до н.э." К,.2001). У Древньому Шумері одна з одиниць об'єму становила 840 грам -- 10 пригорщей. Малоймовірно, щоб факт спорідненості шумерської міри об'єму з трипільською був випадковим.
Найвищою у праісторичні часи була культура індоєвропейської спільноти, прабатьківщина якої -- степи між Карпатами та Кавказом. Саме ця індоєвропейська спільнота відіграла вирішальну роль у формуванні хліборобства.
Одним з небагатьох, кого не засліпило "світло зі Сходу", є В.Сафронов. Він шукає витоки цивілізації не на Близькому Сході, а на Балканах. Позитивно оцінюючи такий напрямок пошуку, не можна погодитися з твердженням В.О.Сафронова ("Индоевропейские прародины", Горький, 1989), що Балканська Вінча була найпершою в світі індоєвропейською цивілізацією, хоча б тому, що вона виникла на тисячоліття пізніше, ніж Трипільська цивілізація, яка виросла із буго-дністровської археологічної культури, що була однією з найперших хліборобсько-скотарських культур Європи. Отже, Східна Європа -- це Стара Європа, а Західна Європа -- це Нова Європа.
Народ не існує без етнографічних ознак. Етнографічні ознаки якого етносу або хоча б праетносу має Трипільська культура? В.Хвойка вважав трипільський етнос протослов'янським, що був гілкою арійського племені. Зауважу, що індоєвропейці і арійці -- це один і той же етнос на різних територіях. В XIX ст. всіх індоєвропейців вчені називали арійцями. Якби В.Хвойка писав про трипільців у наш час, то він, мабуть, вжив би термін "індоєвропейці".
В.Хвойка був переконаний, що Трипільська культура -- це культура місцевого походження. Але згодом широкого вжитку набула гіпотеза про немісцеве походження Трипільської культури. Жодних переконливих доказів на користь цієї гіпотези не існує. Чи варто поправляти В.Хвойку там, де він правий? Геній схоплює суть проблеми відчуттям, навіть не маючи достатньої кількості даних.1
Отже, трипільське населення було автохтонним, місцевим, жило на цій землі споконвіку, а не прийшло із Сходу (це не виключає наявності серед нього "прибульців"). Відомий дослідник Трипільської культури Т.Пассек ніколи не висловлювала думки, що "прибульці" прийшли на трипільські терени й підкорили місцеве населення. При цьому вона наголошувала на існуванні міжплемінних зв'язків місцевого населення із населенням Південно-Східної та Малої Азії.
В.Даниленко допускає можливість впливу іззовні (зокрема, стосовно майстерності обробітку землі), але він був тільки поштовхом для розвитку хліборобства в неолітичного населення Буго-Дністровського басейну. Цей імпульс місцеве населення отримало тоді, коли воно стало на шлях переходу від привласнюючого господарства (збирання, мисливства) до господарства відтворюючого (хліборобства, скотарства), починаючи з VII тис. до н.е.
Широкого розповсюдження набув міф про те, що демографічний вибух погнав перших хліборобів із Близького Сходу на береги Дністра та Дніпра. Про який демографічний вибух у ті далекі часи з надзвичайно низькою щільністю населення може йти мова? Якщо "демографічний вибух" погнав населення Близького Сходу на колонізацію Європи, то чому шумери згодом колонізували Месопотамію? До Шумеру на Близькому Сході не було такої масштабної, могутньої і динамічної цивілізації, як Трипільська культура. Але Трипільська культура склалася за 2 тисячі років до появи Шумеру. Розквіт Шумеру розпочався після занепаду Трипілля. Все, що було, було після Трипілля.
Міф про те, що колонізація Європи Сходом була викликана демографічним вибухом, перекочовує із видання у видання. Не вдалося уникнути цієї вади і Бодо Харенбергу, автору суперфундаментального видання "Хроника человечества" (Москва, 2000, переклад з німецької. -- Мюнхен, 1994): "Колонізація Старого Світу, що розпочалася в західній частині Сходу, була викликана демографічним вибухом і розвитком торгівлі. На початку V тисячоліття до н.е. обробіток землі і пов'язана з ним духовна культура через Грецію розповсюдилася в Центральну Європу" (стор.22). Що можна сказати з цього приводу? Як могло землеробство розповсюдитися в Центральну Європу в V тис. до н.е., якщо вже в середині VI тис. до н.е. Трипільська культура спиралася на розвинене землеробство, а до цього, починаючи із VII тис. до н.е., тут проживали племена, які мали мотики, серпи та зернотерки. Ймовірно, що землеробство приблизно одночасно виникло в різних регіонах Землі, там, де росли дикі пращури культурних рослин. Висновок академіка М.І.Вавилова про наявність диких родичів культурних рослин у Передній Азії був перетворенийна догму, відповідно до якої тут виникли і первісні центри землеробства. Суть справи в тому, що тільки в горах змогли зберегтися ці ендеміки, а не на рівнинній території України.
Трипілля треба підняти з глибини на висоту. Наведу характерний приклад недооцінки Трипільської культури. Автор "Хроники человечества" пише: "В період неолітичної революції, що тривала біля семи тисячоліть, були закладені матеріальні й духовні основи культур Месопотамії, Єгипту, Китаю, Японії, Стародавньої Америки" (стор.17). Зверніть увагу: тут відсутня будь-яка згадка про Трипільську культуру на території України, Молдови, Румунії. Акцентуючи увагу на тому, що хліборобство виникло на Близькому Сході у VIII тис. до н.е., Бодо Харенберг зауважує: "Майже одночасно обробляти землю почали в Східній Азії, Мексиці і Перу" (стор. 17). І знову 1 відсутня згадка про Трипільську культуру, про Україну. Не помічають впритул. Автору слід було б додати: майже одночасно обробляти землю почали в Трипіллі -- Кукутені.
І все-таки треба віддати належне автору "Хроники человечества". На відміну від інших видань він згадує про Трипільську культуру: "Високим розвитком відзначалася Трипільська культура на території України, Молдови, Румунії" (стор.23). При цьому він не наголошує на тому, що Трипільська культура сформувалася в середині VI тис. до н.е., інакше розсипалась би ортодоксальна схема, відповідно до якої на початку V тис. до н.е. хліборобство розповсюдилося з Близького Сходу в Центральну Європу.
Д.Гуменна не заперечує, що хліборобство прийшло до нас із Сходу, як культурне явище, але не вірить в "переселення звідти якихось племен із своїми мішками насіння, із коровами на налигачах, із готовою технікою домобудівництва, із керамічною піччю навіть" (Д.Гуменна. Минуле пливе в прийдешнє. Розповідь про Трипілля. Нью-Йорк, 1978, с.53).
Навіть відчайдушно сміливий у своїх висновках Ю.Шилов, категорично заперечуючи проти семітизації Трипільської культури, погоджується з гіпотезою про її близькосхідне походження (Ю.О.Шилов, Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н.е. -- II тис. до н.е. К., 2002, с.21). Виникає запитання: хто ж тоді прийшов на територію нинішньої України, Молдови і Румунії із Близького Сходу? Там тільки шумери й хети не були семітами, бо, ймовірно, прийшли туди з Північного Причорномор'я й Приазов'я (але пізніше). Чому тут, на а нашій землі, не могла виникнути хліборобська культура? Чому наштовхується на глуху стіну несприйняття теза про те, що місцеве, автохтонне неолітичне населення стало на шлях відтворюючого господарства в контексті великої неолітичної революції?
Питання про витоки загальнолюдської цивілізації є проблемою планетарної актуальності, а не національної амбітності. Як свідчать новітні дослідження, індоєвропейський корінь земної цивілізації знаходиться на території сучасної України. Цей факт визнають такі авторитети світової науки, як Р.Г.Боне, П.Сікес, В.Сулліван, Р.Бергер, Р.Проч, Е.Анаті, Г.Кларк, С.Піггот. Всесвітньо відомий російський академік Б.Рибаков стверджує, що Трипільська культура була найбагатшою в Європі творами мистецтва, що вона передує появі богів "Ригведи", грецької міфології, Зевса і Олімпійців. Трипільське мистецтво Б.Рибаков вважає ключем для світорозуміння індоєвропейців. Він стверджує, що є всі підстави вважати, що "Ригведа" зародилася на берегах Дніпра. Росіянин Б.О.Рибаков у своїй монографії "Язычество древних славян" (М., 1981) простежив традиції трипільської культури аж до Київської й Московської Русі, а українські вчені з Інституту археології НАН України не визнають автохтонності трипільської культури, заперечують належність її носісіїв до індоєвропейського етносу і на цій основі вважають недоречніною постановку питання про те, що українці є нащадками трипільців (принаймні, якщо не прямими, то в культурно-історичному сенсі).
Трипільська культура, по суті, була першою цивілізацією людства. Тут виникла найдавніша хліборобська цивілізація. Тут люди пекли хліб, плавили метал, будували житло, приручили бика і коня, винайшли сани і воза. На території України містяться найбільші трипільські поселення: Талянки, Небелівка, Майданецьке, Доброводи, Вільховець. Це найбільші міста (протоміста) тогочасного світу. Вони1 виникли за 500--1000 років до виникнення шумерських і єгипетських міст, більш ніж за 1,5 тис. років до Вавилону.
Як правило, Трипільська культура трактується як периферійна. Задумаємося: якщо Трипільська культура в межиріччі Дністра і Дніпра була периферією б близькосхідної чи балканської землеробської культури, як прйнято вважати, то чому найбільші міста виникли тут, а не там? Якщо Трипілля -- периферія, то де був центр? Трипілля -- Кукутені в V--IV тис. до н.е. -- це й був центр. У IV тис. до н.е. Трипілля було носієм найрозвиненішої цивілізаціїу Європі.
Навіть Д.Гуменна, книга якої є гімном Трипільській цивілізації, вважає, що Трипілля входило у масив велетенського світового хліборобського простору як його найдальша периферія. Дивно: найдальша периферія, але з найбільшими містами, із складним соціальним устроєм, з найвищим рівнем культури землеробства, з грандіозним багатством творів мистецтва, з розвинутими світоглядними та міфологічними уявленнями. Так не буває.
Трипільська цивілізація назавжди залишиться загадкою. її унікальність, зокрема, полягає в тому, що одна й та ж культура 3000 років розвивалась на одній і тій же території завдяки наявності сприятливих умов і постійності населення.
Основними причинами занепаду Трипільської цивілізації, ймовірно, були зміна клімату (він став більш посушливим та суворим) і падіння родючості землі внаслідок інтенсивного ведення господарства, що зумовило перехід трипільського суспільства до скотарства, що не виключало допоміжної ролі землеробства. Скотарі Північного Причорномор'я -- це пізньотрипільські племена, яскраво представлені пам'ятками усатівського типу (кінець IV -- початок III тис. до н.е.). Аналогічна культура була і в Румунії. Це є свідченням того, що трипільська культура не зникла, а трансформувалась в культуру з іншою формою господарства.1
Та на початку четвертого тисячоліття нова планетарна катастрофа, що запам'яталась Біблейським потопом (3700 р.д.н.е.), викликала наступне велике переселення оріїв - трипільців. Двома великими потоками, оминаючи Чорне (Руське) море йшли наші пращури на південь. Частина племен, що отримала назву сумерів, дійшла до Дворіччя (Шумерії) , а частина через Малу Азію і Палистан (Палестину) дійшла до Єгипту.
На початку IV тисячоліття до нашої ери з північного Причорномор'я в Дворіччя (нині територія Іраку) прийшли орійці - сумери. Їхали вони на возах, запряжених кіньми і волами, що було «дивом» для місцевих жителів. Лише боги можуть запрягати і керувати рухом тварин, вважали семіти, що в своєму розвитку знаходились на рівні пастухів кочового упорядкування життя. І назвало місцеве населення прибульців богами з гори Меру, священної гори орійців, у підніжжя якої мешкали люди, а на самій горі жили боги.
Прибульці привезли з собою орійські традиції, культуру, мову і віру. Історик В.Шнайдер у книзі «Вавилон є всюди» зазначає, що сумери - шумери були першими цивілізованими людьми. Вони принесли з собою писемність , культуру, торгівельні відносини, чим і завоювали світ.
Професор Лондонського університету Л.А.Ваддел у книзі «Оріянська оригінальність алфавіту» (США, 1968 р.) доводить, що творцями Першоалфавіту були сумери - оріяни. Він подає літери А, В, F, Н, І, К, Х та ін., як їх винахід. 2
Подібний алфавіт мали і етруски. А, D, Е, F, К, L, М, Н, Р та ін. Але за твердженням самих шумерів писемність до Месопотамії принесли сумери - прибульці з півночі. За дослідженнями археологів - шумерознавців Даниленка і Кіфішина, які досліджували петрогліфи « Кам'яної могили», протосумерський клинопис виник ще до Трипільських часів і датується IХ - VIII тисячоліттям до н.е.
Сумери лишили людству пам'ятки визначної архітектури, сліди якої знаходимо в руїнах прадавніх міст по берегах Тигру і Євфрату, бібліотеки, святині, школи.
Прийшовши з Придніпров'я, вони перетворили Месопотамію (месія , месії, що прийшли з Дворіччя) в Рай на землі. Для зрошення садів і ланів вони побудували іригаційні канали, розвинули гуманістичний світогляд, вірування і обряди.
Прийшовши на благодатні родючі землі, сумери за класичною трипільською технологією почали будувати глиняні ліплянки - хати, обмазуючи їх глиною з кізяком. В подальшому сумери досить швидко освоїли будівництво багатоповерхових будинків і палаців з місцевого каменю і побудували міста-царства з назвами зрозумілими і нинішнім українцям: Ума, Кута , Кіш, Ур … В селах, навколо міст, жили кошами (від санскритського кша - я»). Кошовий називався «кші», а вчителі - «уммії» (умільці, умники). На чолі шумерських селищ стояв старшина, якого називали «татес», або тато. Як і в Україні дівчата сумерів одягали вінки з стрічками, а царицю називали Нінту - ненька.
Сумери Месопотамії продовжили традиції Трипільської цивілізації і створили наступну тисячолітню Шумерську цивілізацію, яка проіснувала до другого тисячоліття д.н.е. . Білолиці і синьоокі, русоволосі сумери змішались з місцевим населенням і після шумеро - аккадського потопу 2064 р.д.н.е. (а можливо ще після Ноєвого, за Біблією, в 2637 р.д.н.е.) на території Дворіччя виникло нове державне утворення Вавилон (за назвою столиці). Після потопу частина сумерів повернулась на Прабатьківщину і в подальшому відома під назвою кіммерів, частина розселилась в околицях гори Арарат. Змішавшись з місцевим населенням сумери дали початок нинішнім вірменам - сумерам, а також племенам, що під проводом Фарри і його сина Авраама рушили до Палестини, де і отримали назву «Га-іврі», або прибульців з того берегу, євреїв.1
Висновки
Коли шукають корені народів, які жили на землях України, так чи інакше звертаються до Трипільської цивілізації. Трипілля -- це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах, які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.
Виявляється, що Трипільська культура, є першою європейською і в той же час світовою культурою. 2
Тож, аналізуючи численні витвори народного мистецтва, доходимо висновку: вся народна культура українців із глибини тисячоліть і по сьогодні - то хрестоносно виузорена Космічна сила, вкладена в орнаментальні лінії, гармонію кольорів, динаміку ритмів, довершеність художніх засобів, - є світлодайна всуціль. Космотеїчна.
У знакових системах трипільського розпису та фігуративної пластики, які успадковувала генетична пам'ять українців, заховане осердя нашого народного світогляду. Ним з правіків формувався, вигранювався і животворив великий Український Стиль Світоосягання і Світовозвеличування. Він уберіг наш народ на перехрестях історичних доріг окремішньою ідентичністю. 1
Список використаної літератури та джерел
1.Черняков І. Трипільська цивілізація у спадщині України. -- К., 2004. --28-39 с.
2. Шевцов В.Ю. Русь. - Дніпропетровськ, 2007. -8, 22-23 с.
3. Крутько С.П. Атлас стародавніх цивілізацій. - К. 2004 - 48-51, 80-84, 120 с.
