кінці XIX в. у Росії, Франції, Німеччині і інших країнах виникає дирижаблебудування, яке, як і авіація, особливо посилено розвивається в останні п'ять років перед війною. У 1911 р. в італо-турецькій війні італійці застосовували три дирижаблі (м'яких) для бомбометання і розвідки. Проте дирижаблі зважаючи на їх велику уразливість не могли використовуватися на полях битв, але виправдали вони себе і як засіб бомбардувань населених пунктів. Дирижабль показав свою придатність як засіб морської війни - в боротьбі з підводними човнами, у веденні морської розвідки, патрулюванні місць стоянок судів і їх супроводі у морі. До початку першої світової війни Німеччина мала 15 дирижаблів, Франція - 5, Росія - 14.

За декілька років до війни йшла робота над створенням авіаційного ранцевого парашута. Автомобільний транспорт почали застосовувати для військових цілей вже за декілька років до війни. Наприклад, на великих імператорських маневрах в Німеччині в 1912 р. автомобілі використовувалися для зв'язку, перевезення військ, під різні вантажі, як рухомі майстерні, радіостанції. Застосовувалися автомобілі і на маневрах австро-угорської армії. У французькій армії було 170 машин, в англійській - 80 вантажівок і декілька тракторів, в російській армії автомобілів було також мало [13; 61]. Поповнення армії автомобілями за мобілізаційним планом передбачало тільки заміну ними кінної тяги в громіздкому корпусному тилу. При мобілізації армії отримували наступну кількість автомобілів: французька - біля 5500 вантажних і близько 4000 легкових машин; англійська - 1141 вантажівка і трактор, 213 легкових й напіввантажних машин і 131 мотоцикл; німецька - 4000 машин (з них 3500 вантажівок); російська - 475 вантажних і 3562 легкові машини.

Військово-інженерні засоби перед першою світовою війною у всіх арміях були дуже обмеженими. Саперні частини були лише у складі корпусу. У всіх арміях мобілізовані корпуси мали саперний батальйон, що включав 3-4 саперних роти з розрахунку по одній роті на дивізію і 1-2 роти - в резерві корпусу. Ця норма саперних частин в корпусі признавалася перед війною цілком достатньою для маневрених дій, до яких всі армії готувалися. Саперні роти включали фахівців майже всіх військово-інженерних спеціальностей того часу (саперів, мінерів, підривників, мостовиків). Крім того, до складу саперного батальйону входила прожекторна частина для освітлення попереду лежачої місцевості (прожекторна рота в російському корпусі і прожекторний взвод в німецькому).

З переправних засобів корпус мав мостовий парк. У німецькому корпусі, найбагатше забезпеченому переправними засобами, можна було побудувати міст завдовжки в 122 м, а використовуючи і дивізійні мостові засоби, корпус міг навести легкий міст в 200 м, а важкий, придатний для проходу артилерії, - в 100-130 м. Російський корпус мав в саперних ротах мостових засобів всього лише на 64 м моста. Всі саперні роботи проводилися в ручну, основними інструментами були лопата, кирка, сокира.

Із засобів зв'язку мобілізовані корпуси всіх армій мали телеграфні, частини у вигляді телеграфного відділення або роти як для зв'язку вниз з дивізіями, так і для зв'язку вгору - з армією. Дивізія своїх засобів зв'язку не мала. Зв'язок йшов до штабу дивізії знизу - від полків і зверху - від штабу корпусу.

Засобів технічного зв'язку в корпусах всіх армій було украй недостатньо. Німецький корпус мав 12 апаратів, 77 км. польового кабелю і 80 км. тонкого дроту. Телеграфна рота російського корпусу мала 16 телеграфних станції, 40 польових телефонних апаратів, 106 км. телеграфного і 110 км. телефонного дроту, світлосигнальні засоби (геліограф, лампи Манжена і ін). Російський корпус до початку війни був найбільш забезпечений засобами зв'язку. Радіотелеграф вважався армійським засобом і на початку війни в корпусах був відсутній.

В цілому можна зазначити, що характер озброєння армій найбільших європейських держав, їх структура, технічне оснащення до початку війни не відповідали тим можливостям, які мала в своєму розпорядженні промисловість цих країн для виробництва технічних засобів боротьби. Головна тяжкість боротьби покладалася на піхоту, озброєну гвинтівкою.

2.5. Управління військами

У різних країнах організація управління військами в мирний і військовий час відрізнялася в деталях, але основи були приблизно однакові. У мирний час главою збройних сил був глава держави (президент, монарх). Практичне ж керівництво військовим будівництвом, озброєнням і постачанням, бойовою підготовкою, повсякденним життям військ здійснювало військове міністерство, в системі якого були спеціальні органи (відділи, управління, департаменти) з різних видів діяльності і забезпечення військ і генеральні штаби, які були відповідальними за підготовку до війни [24; 248].

В німецькій армії питаннями підготовки збройних сил до війни, особливо в частині розробки планів мобілізації, зосередження, розгортання і перших оперативних завдань відав великий генеральний штаб, не залежний від військового міністерства.

Стратегічне керівництво військами у всіх державах (окрім Росії) було організоване так, що кожна армія безпосередньо підкорялася верховному командуванню. Тільки у російській армії з 1900 р. розроблялася нова система управління. Ще за мирного часу в Росії намічалося створення фронтових управлінь, які об'єднували б по 2-4 армії. Признавалося, що за умови боротьби одночасно проти декількох супротивників на значному протязі західної межі, головнокомандуючий, не в змозі буде один направляти операції всіх підлеглих йому армій, особливо у разі переходу їх в настання, коли вони діятимуть в напрямах, що розходяться. Тому було вирішено створити проміжну інстанцію, а саме командувачів фронтами. Передбачалося, що російське головне командування управлятиме діями фронтов, а фронти - арміями. Правда, французьке "Повчання для старших військових начальників" 1914 р. також передбачало об'єднання армій в групи. Однак ці об'єднання не були постійними. Їх організація передбачалася лише на певний час для ведення операцій за планом головнокомандуючого [20; 21].

З цього можна зробити висновок, що внаслідок збільшення розмаху військових дій значно зросло значення штабів. У питаннях керівництва і управління військами штаби грали важливу роль. Штаб збирає всі необхідні відомості для організації операції, він же розробляє директиви і накази військам, отримує від них донесення і готує доповіді старшому начальникові. Штаб повинен піклуватися про встановлення і підтримку зв'язку з підлеглими військами і вищими штабами.

РОЗДІЛ 3. ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ

3.1. Гонка озброєнь

Не дивлячись на свою військово-морську перевагу, Англія продовжувала нарощувати військово-морські сили. У 1889 р. парламент прийняв закон, що збільшував кредити на будівництво флоту. У основі цього закону лежав принцип, за яким флот Англії повинен був перевершувати два флоти найбільш сильних інших країн. [11; 58].

Німці, що стали в останній чверті XIX в. на шлях колоніальних захоплень, вирішили посилено розвивати свій військово-морський флот. Прийнятий в березні 1898 р. рейхстагом спеціальний "Закон про флот" передбачав різке його збільшення. Протягом шести років (1898-1903 рр) намічалося побудувати 11 ескадрених броненосців, 5 великих крейсерів броненосців, 17 крейсерів з броньованою палубою і 63 міноносці. Суднобудівельні програми Німеччини неухильно розширювалися в 1900, 1906, 1908 і 1912 рр. За законом 1912 р. передбачалося чисельність німецького флоту довести до 41 лінійного корабля,20 крейсерів броненосців, 40 легких крейсерів, 144 міноносців і 72 підводних човнів. Особливо був прискорений темп будівництва лінійних кораблів. З 1908 по 1912 р. в Германії закладалося щорічно 4 лінійних корабля (замість 2 в попередній період) і відповідна кількість крейсерів і міноносців.

Англійська буржуазія розуміла, що рішення німецького уряду в області розвитку військово-морського флоту ставило під загрозу морську могутність Англії. Не бажаючи втрачати свою першість на морях, Англія також підсилила гонку військово-морських озброєнь. Вона поставила мету мати лінійні кораблів на 60% більше, ніж їх було в німецькому флоті. Крім того, англійський уряд приступив в 1905 р. до будівництва лінійних кораблів нового типу - "дредноутів", що мали в порівнянні з колишніми кораблями значну перевагу. Спорудою дредноутів Англія припускала зробити значний стрибок в розвитку своєї військово-морської потужності і примусити Німеччину визнати, що вона не в силах поколивати морську гегемонію Англії.

Проте Німеччина прагнула не тільки порівнятися з Англією по кількості кораблів, але не поступатися їй також і в їх якості й будувати кораблі так, щоб у разі конфлікту вони за бойовою потужністю були б рівноцінні кораблям супротивника. Тому як тільки в Англії був побудований перший дредноут, приступила до споруди подібних кораблів і Німеччина. Вже в 1908 р. Англія мала 8 дредноутів (частина із них будувалася), а Німеччина - 7. Співвідношення ж броненосців старого типу було таким: 51 - у Англії і 24 - у Німеччини.

Зважаючи на зростаючу загрозу англійській морській могутності з боку Німеччини Англія ухвалила в 1909 р. рішення будувати два кораблі на кожен знов закладений німецький корабель. Прийнятий в березні 1909 р. військово-морський бюджет ні 1909-1910 рр. дозволяв уряду побудувати до восьми дредноутів, не зважаючи на велику кількість дрібніших кораблів. Фактично дредноутів було закладено дев'ять - один корабель цього типу будувався на кошти Нової Зеландії.

Свою військово-морську могутність Англія прагнула зберегти і дипломатичним шляхом. Після ухвалення в Німеччині військово-морського закону 1906 р. англійський уряд виступив з пропозицією про обмеження масштабів будівництва нових військових кораблів. На Гаагській мирній конференції в 1907 р. англійська дипломатія виступила з пропозицією про обмеження морських озброєнь. Але цей дипломатичний крок Англії був знехтуваний Німеччиною. Німецька дипломатія украй різко і грубо висловлювалася проти якого-небудь обмеження озброєнь.

Інші держави (Франція, Росія, Італія, Австро-Угорщина) також прагнули до збільшення своїх флотів за рахунок споруди нових, сучасніших кораблів. Проте фінансово-економічні можливості цих країн не дозволили повністю здійснити прийняті кораблебудівні програми. Характерним прикладом в цьому відношенні може служити Росія.

Царський уряд, що втратив під час російсько-японської війни 1904-1905рр. майже всю Тихоокеанську ескадру і кращі кораблі Балтійського флоту, послані на Далекий Схід, направляв зусилля на відновлення і подальший розвиток військово-морського флоту. З цією метою в період з 1905 по 1914 р. було розроблено декілька суднобудівельних програм, які передбачали добудову раніш закладених 4 ескадрених броненосців, 4 броненосних крейсерів, 4 канонерських й 2 підводних човнів, 2 мінних загороджувачів і споруду нових 8 лінійних кораблів, 4 лінійних і 10 легких крейсерів, 67 ескадрених міноносців і 36 підводних човнів. Проте до початку війни жодна з цих програм не була завершена.

Отже, наполегливе суперництво в нарощуванні військово-морської потужності розвернулося перед першою світовою війною між Німеччиною і Англією. Англія, що володіла обширними колоніями на всіх континентах, займала перше місце в світі з військово-морських сил і торгового флоту. Військово-морський флот Німеччини значно поступався англійському. Змагання в будівництві військово-морського флоту між Німеччиною і Англією продовжувалося аж до початку першої світової війни. До 1914 р. німецький флот міцно зайняв друге місце серед флотів найбільших морських держав. Скажена гонка озброєнь, якою були охоплені Англія і Німеччина, знаменувала собою наближення війни.

3.2. Класи кораблів, бойові засоби і зброя

Досвід перших воєн, особливо російсько-японської війни, пред'явив нові вимоги до різних класів кораблів, зброї і бойових засобів військово-морських флотів.

Для лінійних кораблів виникла необхідність посилення артилерії головного калібру 305-381 мм до 8-12 знарядь і протимінного калібру 120-150 мм до 14-18 знарядь за рахунок відмови від середнього калібру, посилення броні головного поясу до 305-350 мм і розширення площі бронювання з метою підвищення живучості корабля в бою, збільшення водотоннажності до 25-27 тис. і швидкості ходу до 23-25 вузлів.

Услід за Англією приступили до споруди лінійних кораблів типу "дредноут" і інші крупні морські держави.

Слід зазначити, що в розвитку класу лінійних кораблів спостерігалися дві тенденції, які найяскравіше виявилися і англійському і німецькому флотах. Вони пояснювалися різними оперативно-тактичними міркуваннями. Німці, чекаючи нападу сильнішого, англійського флоту поблизу своїх берегів, головну увагу звертали на посилення броні і збільшення числа знарядь, нехтуючи до певної міри навіть швидкістю ходу. Англійці ж надавали першорядне значення швидкості ходу і калібру знарядь, щоб можна було позбавити супротивника ініціативи у виборі часу і місця бою.

Французькі і італійські лінкори передвоєнної споруди мали також досить хороші тактико-технічні елементи. Характерною особливістю італійських лінійних кораблів була перевага в швидкості ходу при тому ж бронюванні. Лінійні кораблі австро-угорського флоту трохи поступалися французьким і італійським.

Перші російські кораблі-дредноути ("Севастополь", "Гангут", "Петропавловськ" і "Полтава") були закладені літом 1909 р. на Балтійському і Адміралтейському заводах в Петербурзі відповідно до програми кораблебудування 1908 р. Споруда їх затягнулася, і вони вступили в лад тільки в листопаді-грудні 1914 р., тобто вже після початку світової війни [18; 63]. Напередодні війни народився новий тип важкого крейсера - лінійний крейсер, що мав велику за тим часом швидкість (майже 30 вузлів), сильну артилерію (до 12 356 мм знарядь головного калібру) і могутню броню (до 300 мм). Крейсера цього типу мали турбінні двигуни і приймали велику кількість рідкого палива. По своїх бойових якостях вони залишили далеко позаду старі броненосці крейсера.

У всіх флотах велика увага приділялася розвитку легких крейсерів і ескадрених міноносців. Збільшення швидкості ходу й протимінної артилерії лінійних кораблів і крейсерів зажадало значного збільшення швидкості ходу (до 30 вузлів і вище) й посилення артилерійської і торпедної зброї легких крейсерів і есмінців. Старі типи цих кораблів вже не могли виконувати своїх завдань в ескадреному бою.

В передвоєнні роки в найбільш крупних державах почалися роботи із створення гідролітаків. Було сконструйоване і побудоване декілька типів таких машин, але майже всі вони до початку війни не вийшли із стадії досвідчених випробувань. Лише в ході війни на озброєння флотів стали поступати літаки, придатні для вирішення бойових завдань, серед них "Авро" (Англія), "Бороль" (Франція), "Флугбот" (Німеччина).

Розвиток різних класів кораблів, збільшення числа підводних човнів у складі флотів і їх бойових можливостей, а також зародження морської авіації зажадало подальшого вдосконалення всіх видів зброї і створення нових засобів боротьби. Особливу увагу було звернено на поліпшення тактико-технічних даних морської артилерії, оскільки вона продовжувала залишатися головною зброєю флоту. До початку першої світової війни калібр важких знарядь збільшився до 356-381 мм, протимінної артилерії - до 152 мм; з'явилися зенітні знаряддя калібром до 76 мм. Зросли також початкова швидкість снарядів - до 950 м/сек, скорострільність крупних знарядь - до двох пострілів в хвилину, дальність стрільби - до 120 кабельтових.

Одночасно збільшилася відносна вага снарядів, їх пробивна і фугасна дії, оскільки снаряди стали начиняти сильнішими вибуховими речовинами; удосконалювалися методи управління артилерійським вогнем. Мистецтво управління вогнем завжди було найважливішим чинником в бою надводних кораблів.

Слід зробити висновок, що англійський флот вступив в першу світову війну менш підготовленим до ведення артилерійського бою, чим німецький флот. За далекобійністю англійські і німецькі знаряддя головних калібрів були приблизно однакові. Але фугасні снаряди англічан не проникали через броню німецьких кораблів, а у разі проникнення не заподіювали крупних пошкоджень. Німецькі ж снаряди пробивали слабкішу броню англійських кораблів і призводили сильні руйнування. Англійці не змогли також розробити до війни власної системи управління артилерійським вогнем. Вже в ході війни вони зрозуміли, що відстали в цій справі.

3.3. Організація і управління

Військово-морські сили найбільших держав (Англія, Німеччина, Франція, Росія і ін) складалися з флотів (флотилій), розташованих на різних морських театрах. Флот був вищим оперативним об'єднанням, яке залежно від складу своїх сил, цілей і характеру війни могло вирішувати не тільки оперативні, але і стратегічні задачі.

Основним оперативним об'єднанням лінійних сил (лінійні кораблі, лінійні і броненосці крейсера) у всіх флотах, за винятком турецького, була ескадра. Ескадри могли бути однорідними, такими, що складалися з кораблів одного класу (наприклад лінкорів або крейсерів), і змішаними, до складу яких входили кораблі різних класів (лінкори, крейсера, ескадрені міноносці). За наявності декількох ескадр на одному театрі вони зводилися в крупні оперативні об'єднання (наприклад, англійські 1-й, 2-й і 3-й флоти). З легких надводних сил (легкі крейсера, ескадрені міноносці, міноносці), підводних човнів і кораблів спеціального призначення (мінні загороджувачі, тральщики, сторожові кораблі, канонерські човни і ін) створювалися однорідні або змішані (знову-таки залежно від наявності кораблів даних класів) оперативні і тактичні з'єднання - флотилії, дивізії, бригади, дивізіони, загони. При цьому слід відмітити, що однотипні з'єднання в різних флотах носили різні назви. Наприклад, з'єднання ескадрених міноносців і міноносців в англійському, німецькому, французькому і австро-угорському флотах називалися флотиліями, в російському - дивізіями, а в італійському - бригадами, незалежно від кількості кораблів, що входили в них. Чисельний склад об'єднань і з'єднань був самий різноманітний.

Організація командування військово-морськими силами в різних країнах була також різною. У Англії головним органом управління флотом було Адміралтейство, яке осінню 1911 р. очолив У. Черчилль в якості першого лорда Адміралтейства (морського міністра). Адміралтейство займалося плануванням будівництва флоту і його бойовою підготовкою, розробкою планів операцій і управлінням бойовими діями оперативно-стратегічного масштабу. У англійських морських силах існував ще пост першого морського лорда, тобто головнокомандуючого всіма флотами. Цей пост з жовтня 1914 р. займав адмірал лорд Фішер. У 1912 р. був створений Морський генеральний штаб, але він до початку війни не знайшов свого місця в системі управління флотом. Начальником Морського генерального штабу на початку війни був віце-адмірал Стерді, а з 1 листопада 1914 р. - контр-адмірал Олівер. [2; 36]. Права і обов'язки командувачів окремими флотами були обмежені розробкою і веденням бойових дій оперативно-тактичного масштабу, бойовою підготовкою особового складу кораблів і об'єднань і змістом їх в боєздатному стані.

Верховне командування морськими силами в Німеччині неподільно належало кайзерові, якому підкорялися: Морське міністерство (статс-секретаріат імперського морського управління), що очолювалося гросс-адміралом Тірпіцем, Морський кабінет кайзера, на чолі якого стояв адмірал Мюллер, і Адмірал-штаб (морський генеральний штаб), керований адміралом Полем. Морське міністерство відало організацією, управлінням й матеріальним забезпеченням флоту. Безпосереднього впливу на керівництво бойовою діяльністю флоту під час війни воно не надавало. Морський кабінет займався головним чином питаннями комплектування і проходження служби офіцерським складом. Адмірал-штаб, як орган верховного головнокомандуючого (кайзера), здійснював розробку планів операцій, розподіл сил по морських театрах в відповідності з поставленими перед флотом завданнями. Командувачі силами на Північному і Балтійському морях були безпосередньо підпорядковані кайзерові. Вони відповідали за бойову підготовку, комплектування, технічний стан корабельного складу, а у військовий час і за ведення бойових дій своїх флотів [25; 296]. Як видно з наведеної структури органів управління флотом і функцій, що виконувалися ними, в Німеччині фактично не існувало вищого морського командування, яке б повністю відповідало за ведення війни на морі. Це обставина вкрай несприятливо позначалася на бойовій діяльності флоту.

Страницы: 1, 2, 3, 4

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты