Голод в Україні в 1946 - 1947 роках

Голод в Україні в 1946 - 1947 роках

Міністерство освіти України

Національний Технічний Університет

„Харківський Політехнічний Інститут”

Реферат з історії України на тему:

„Голод в Україні в 1946 - 1947 роках”

Виповнив студент групи І-23а

Астапов Сергій

Харків 2003

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало й таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувався голод, що лютував на Україні в 1946-1947 рр., і муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.

Відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від німецько-фашистських загарбників. Незважаючи на величезні труднощі, ра-дянський народ у найкоротші сроки відновив зруйновані села, підняв з руїн колгоспи і радго-спи. Вже на кінець 1944 р. було відновлено діяльність усіх українських колгоспів. На 65% порі-вняно з довоєнним передом були відновлені їх посівні площі. Хлібороби в 1944 р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна (в 1940 р.- 14,6 ц). У 1945 р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель більш як на 1 млн. гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів, передусім трудових і тяглових. Останні збільшилися на початок 1945 р. (порівняно з попереднім) лише на 16%. Але й ця цифра не відповідає реальності, коли врахувати, що більшість тракторів, узятих 1944 р. на баланс МТС і колгоспів, відпрацювали по 10 і більше років, були зношені, значною мірою розукомп-лектовані й вимагали капітального ремонту, а чимала їх частина - списані. Негативно вплинули на роботу МТС й серйозні перебої з пальним та запчастинами.

Над звичайно напруженим залишалося становище з трудовими ресурсами в селах України. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості, оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидко зростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки. В 1945 р. вони виробили 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було тільки шляхом різкого підвищення на-пруженості праці. Наприклад, у Чернігівській області в 1945 р. кожен колгоспник повинен був виробити близько 250 трудоднів (у 1944 р.-233). Навантаження на трактори і живе тягло втричі перевищувало передвоєнний рівень. У 1945 р. замість коней на польових роботах широко вико-ристовувалися колгоспні та особисті корови, хоч продуктивність праці при цьому падала на 25-40%. У Царичанському районі Дніпропетровської області, наприклад, таким чином було вико-нано близько 64% усіх польових робіт, а в Барвінківському районі Харківської області - 49% (тут на одну корову в переведенні на умовну оранку вироблено близько 20 га). По 12 га припа-дало в середньому на одну корову в Київській області.

Однак максимальне використання наявного тракторного парку та корів не могло компенсувати нестачі тягла. Тому колгоспники змушені були готувати ґрунт під посівні вручну. Нерідко вони самі впрягалися замість худоби в упряж, копали землю лопатами, на плечах чи на візках доставляли насіння на поле. Більше половини врожаю також збиралося вручну. Все це, незва-жаючи на сумлінну працю сільських трударів, не могло не позначитися на врожаях. І хоч посі-вні площі колгоспів у 1945 р. зросли порівняно з 1944 р. більш як на 1 млн. га, це, однак, не привело до збільшення валового збору зерна. Якщо в 1945 р. посівні площі колгоспів досягли 71% довоєнних, то валовий збір зернових - лише 46.9%. Така диспропорція простежувалася і в наступні роки.

Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби. У Полтавській, Житомирській, Київській, Миколаївській, Кіровоградській та інших областях наприкінці 1945- на початку 1946 рр. Налічувалося від 33 до 16 тис. Голів украй виснажених коней. Спостерігався їх масовий падіж. Так, близько 24% поголів'я коней загинуло на Одещині, до 30% на Вінниччині, а в цілому по Україні в 1945 р. воно скоротилося майже на 144 тис. Голів, що становило 16,1% їх загальної кількості.

Економічно не обґрунтовані плани, спрямовані насамперед на найшвидше відновлення довоєнних площ оброблюваних земель, були однією з основних причин низького рівня агротехніки. З серйозний порушеннями агротехніки проводилася, наприклад, сівба озимих. Лише бли-зько 55% їх було посіяно в оптимальні сроки. Добрива під посіви майже не вносилися. Все це, поряд з несприятливими погодними умовами в деяких районах республіки, призвело до зниження врожайності зернових з 10,8 ц в 1944 р. до 7 ц в 1945 р. Значно зменшився їх валовий збір, що зумовило невиконання республікою планів хлібозаготівель. Хоч державі й було здано більш як 56% вирощеного зерна. У багатьох колгоспах воно було вилучено майже все, включаючи фураж і посівні фонди, через що нічим було оплатити трудодні колгоспникам. У 1945 р. на Україні визначили для видачі на трудодень в середньому по 400 грамів зерна, хоч і цього се-ляни повністю не одержали. Як наслідок - у ряді районів СРСР, особливо на півдні, почалися серйозні продовольчі ускладнення. У лютому 1946 р. союзний уряд надав колгоспникам пів-денних областей України продовольчу позичку в розмірі 16 325 т зерна, в тому числі для Херсонської області - 7500 т, Одеської - 5000, Миколаївської - 3255.Однак ця позичка була вкрай недостатньою і не могла істотно вплинути на становище колгоспів, у яких перед цим повністю вилучили зерно.

Тяжке становище виникло і в тваринництві. У колгоспах слабо розвивалася кормова база. На кінець 1945 р. поголів'я всіх видів худоби досягло довоєнного рівня, а посіви кормових культур лише 29%. Цей розрив значно збільшувався ще й тому, що урожайність кормових була значно нижчою, ні до війни. План молокопоставок на 1 грудня 1945 р. республіка виконала лише на 48,9%. Не все гаразд було і з м'ясопоставками. Так, того року господарства Одеської області здали державі лише 43 свині. Щоб виконати плани м'ясозаготівель, колгоспи були змушені здавати молодняк, виснажену худобу, корів. Великим був падіж тварин. Так у Вінни-цькій області за 11 місяців 1945 р. загинуло 7,8% поголів'я великої рогатої худоби, 5,4% сви-ней, 6,7% овець і кіз.

Таким чином, на кінець 1945 р. в сільському господарстві УРСР, як і в ряді районів країни, склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала серйозного перегляду аграрної політик, а саме: відмови від дальшого форсованого розширення посівних площ без відповідного зростання матеріально-технічних ресурсів; перегляду заготівельної політики і перед усім зменшення обсягів обов'язкових поставок, підвищення заготівельних цін, які були просто „символічними”; посилення матеріальної заінтересованості колгоспників, викоренення зрівнялівки в оплаті їх праці; збільшення асигнувань у сільське господарство; відмови від адміністративного втручання у справи колгоспів; перехід від екстенсивного до інтенсивного розвитку цієї, чи не найважливішої галузі народного господарства. На жаль, керівництво країни не звернуло уваги на ці перші серйозні сигнали, що свідчили про не благополучність у колгоспному виробництві. Не припинилося й форсоване розширення оброблюваних площ. Урожайність зернових культур передбачалося довести до 9,5 ц, а цукрових буряків - до 115 ц з га. Однак при цьому й у 1946 р. не очікувалося значного збільшення трудових і тяглових ресурсів.

Для того, щоб виконати всі польові роботи в оптимальні сроки, республіці не вистачало більш як 30 тис. умовних п'ятнадцятисильних тракторів. Тому навантаження на тягло в 1946 р. було надзвичайно великим. У переведенні на оранку воно становило 12,2 га і було чи не найбільшим в СРСР. У Вінницькій області, наприклад, у весняній оранці та сівбі було задіяно майже 110 тис., а в Київській - близько 60 тис. корів. У райони і господарства направлялася велика кількість уповноважених з числа відповідальних працівників. Однак, незважаючи на це, строки сівби у багатьох господарствах розтягувалися, низьким був процент висівання ярих культур по зяблевій оранці. Мали місце й інші серйозні порушення агротехніки.

Навесні 1946 р. значно загострилося продовольчі труднощі. Про це свідчить ряд документів.

До зростання труднощів у сільському господарстві республіки і країни в цілому багато в чому призвели вкрай несприятливі мете реологічні умови. Зима 1945-1946 рр. У більшості районів України видалася малосніжною, з частими відлигами, а квітень, травень і червень були найбільш посушливими за 50 попередніх років. Це призвело до ослаблення й загибелі посівів зимових і ярих культур. У120 районах Харківської, Ворошиловградської, Сумської, Одеської, Миколаївської, , Херсонської областей зимою повимерзали й навесні не зійшли зернові на 550 тис. га, що становило 20% площі посівів цих культур.

Замість того, щоб подати потерпілим районам реальну допомогу, республіканські органи, виконуючи вказівки союзних, уже з весни 1946 р. фактично розпочали “битву за врожай”, спрямовану насамперед проти колгоспів і районних ланок управління. Зверху було визначено видову оцінку врожаю, на основі якої окремим господарствам і районам доводилися плани хлібозаготівель. Намагаючись дещо послабити їх тягар і зберегти в господарстві хоча б частину врожаю, голови колгоспів та й деякі представники районних партійних і радянських органів робили спроби знизити видові оцінки врожайності. Однак у республіканських та союзних інстанціях ці дані всіляко коригувалися в напрямі їх максимального збільшення. Все ж таки бажання знизити урожайність проявляється не тільки з боку керівництва колгоспів, але навіть окремих керівників районних працівників, які за допомогою різних засобів намагалися вплинути на людей, що займалися визначенням урожайності, й інколи “шляхом тиску на нових, недосвідчених районних та дільничних інспекторів добивалися викривлення цифр”. Тому було організовано повторну перевірку видової врожайності. До осіб, які намагалися знизити врожайність, застосовувалися адміністративні, а то й судові покарання.

Однак, як показала осінь, врожайність виявилася значно нижчою навіть від тих оцінок, що їх подали голови колгоспів і представники районних органів, не кажучи вже про дані інспекторів. Літо 1946 р. було надзвичайно посушливе. Протягом весняно-літнього сезону на всій території республіки опадів випало значно менше норми. Тільки в липні в ряді районів пройшли дощі, висока температура повітря, що доходила до 31-36о, а в серпні - навіть 36-39о, значно підвищила випаровуваність верхніх шарів ґрунту. За весь 100-річний період інструментальних спостережень за погодою на Україні такі високі температури раніше не були зафіксовані.

В республіці склалося критичне становище. У липні 1946 р. ряд її областей звернувся з проханням зменшити плани завдання хлібозаготівель для господарств, які знаходилися в регіонах, що найбільш потерпіли від посухи, оскільки доведені до них плани майже дорівнювали їхнім валовим зборам зернових. Однак Рада Міністрів України та ЦК КП(б)У затвердили спущений зверху план, яким передбачалося здати державі 340 млн. пудів хліба.

Питання про збирання врожаю та проведення хлібозаготівель розглянув липневий пленум ЦК КП(б)У. Однак замість того, щоб об'єктивно проаналізувати ситуацію, яка склалася в сільському господарстві республіки, й розробити комплекс дійових заходів, спрямованих на послаблення наслідків посухи, його учасники піддали критиці лише окремі недоліки в організації та проведенні збиральних робіт. Головну ж увагу вони зосередили на хлібозаготівельній кампанії. В резолюції пленуму посуха згадується лише остільки оскільки через неї “в окремих районах, колгоспах і радгоспах можуть бути тенденції до зниження врожаю і зниження планів хлібоздачі”, з чим партійні та радянські органи були зобов'язані вести непримиренну боротьбу. Зовсім не рахуючись з умовами, що створилися, пленум зажадав безумовного виконання планів хлібозаготівель і оголосив це найважливішим завданням усіх партійних і радянських організацій. Саме на вилучення зерна , а не врятування селян вони повинні були мобілізувати свої сили й засоби. Більше того, пленум поставив перед усіма колгоспниками вимогу: не тільки повністю виконати плани заготівель, а й з перших партій зерна нового врожаю повернути державі борги по насіннєвій продовольчій та фуражній позичках, заборонивши при цьому заміну одних культур іншими.

Крім того, керівники всіх рангів мали організувати роботу колгоспників так, щоб вони працювали щодня протягом усього світлового часу при обов'язковому виконанні денних норм. Таким чином, колгоспники практично позбавлялися можливості працювати на своїй присадибній ділянці, за рахунок якої вони жили. При цьому поставки сільськогосподарської продукції з особистого підсобного господарства, незважаючи на посуху, також не були зменшені. Ще дужче ускладнилося становище після того, як 22 липня 1946 р. план хлібозаготівель для республіки було збільшено до 362 750 тис. пудів. Стало цілком очевидним, що з його виконанням виникнуть значні труднощі. Тому облвиконкомам і обкомам КП(б)У надавалося право збільшувати плани хлібозаготівель до 50% тим колгоспам і селянським господарствам, які отримали кращій врожай. Незважаючи на вкрай складне становище, в якому опинилися колгоспи та селянські господарства, було поставлено завдання вжити всіх заходів для погашення ними заборгованості минулих літ по хлібозаготівлях, що були включені в план поточного року. Таким чином, керівництво республіки, підкоряючись тиску безпосередньо Сталіна, продовжувало згубну для селянства політику. На місця для забезпечення виконання планів були направлені члени ЦК КП(б)У, у ряду Української РСР.

Під впливом поганих видів на урожай та через надзвичайно низьку оплату праці в колгоспах селяни, незважаючи на ризик втратити присадибну ділянку і бути притягнутими до адміністративної чи навіть судової відповідальності, зосередили свою увагу передусім на особистих підсобних господарствах. Це не могло позначитися на стані трудової дисципліни в колгоспах. Цей момент не скрився від очей соціалістичних прихильників, які в свою чергу не оставили це без втручання.

Кількість селян, які не виробили мінімуму трудоднів у 1946 р., досягла рекордного рівня - 1,5 млн. чоловік. У деяких районах, що найбільше постраждали від посухи, влітку 1946 р. відбулися селянські заворушення, в ході яких селянське населення всіляко чинило опір виконанню плану хлібозаготівель. В Болградському районі група селян, у кількості 145 чоловік, підписала заяву про продовольчі труднощі і прохання дати хліба. А становище в цій, як і в деяких інших областях, було жахливе. Посилювався голод, зростала смертність. Уже за першу половину 1946 р. кількість померлих тут перевершила кількість новонароджених.

У зв'язку із значним збільшенням випадків розкрадання зерна на хлібозаготівельних пунктах, елеваторах і підприємствах Міністерства заготівель протягом червня-липня лише по Миколаївській області, наприклад, було притягнуто до відповідальності 193 чоловіка. Щоб запобігти цим явищам, Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) 27 липня 1946 р. прийняли постанову “Про заходи по забезпеченню зберігання хліба, недопущенню його розбазарювання, розкрадання і псування”.

Тим часом становище в сільському господарстві УРСР продовжувало погіршуватися. Врожайність зернових у республіці не наблизилася навіть до найобережніших оцінок. В середньому вона становила 3,8 ц замість запланованих 6,9 ц. В ряді областей України не зібрали й того : в Одеській, Харківській, Ворошиловградській областях - 2,3-2,9 ц, у Херсонській - 3,2 ц з га. В багатьох колгоспах кількість зібраного зерна виявилася меншою за ту, що була витрачена на сівбу. Валовий збір усіх зернових в республіці становив у 1946 р. 531 млн. пудів проти 1330 млн. в 1940 р. Значно зменшилась урожайність й інших культур. Зокрема, цукрових буряків у середньому по УРСР вродило по 43 ц на гектар. Таке різке зменшення врожайності сільськогосподарських культур пояснювалося не лише несприятливими погодними умовами. У серпні 1946 р., виступаючи на VIII сесії Верховної Ради УРСР, М. С. Хрущов підкреслив, що найбільше страждають від посухи господарства з низькою агротехнікою. А в доповідній записці інспекторів республіки відзначалося, що в 1946 р. по УРСР, за винятком Ізраїльської області та півдня Одеської області, висока агротехніка могла б повсюдно забезпечити гарний урожай озимих. Однак далі констатації цього факту центральні республіканські органи не пішли.

Однім з найдраматичніших епізодів 1946 р. стала хлібозаготівельна компанія, яка проводилася під гаслом “Боротьба за хліб - це боротьба за соціалізм”. Ще на її початку було зрозуміло, що поставлений перед Україною план виконати неможливо. 5 Вересня 1946 р. відповідні органи підготували для уряду республіки довідку про становище з хлібом у колгоспах і радгоспах УРСР, де відзначалося, що господарствам для виконання хлібозаготівель і задоволення най необхідніших внутрішніх потреб (оплата трудоднів, забезпечення насіннєвих фондів) не вистачає 858 млн. пудів зерна. При цьому автори документа виходили з урожайності 4,5-4,6 ц з га, а фактично ж вона була значно нижчою. Однак для сільського господарства республіки, незважаючи на критичних його стан, не було зроблено жодних послаблень. Колгоспам та їх членам заборонялось навіть здавати в рахунок хлібозаготівель замість зерна іншу сільськогосподарську продукцію. І хоч М. С. Хрущов ще на початку вересня направив до А. І. Мікояна листа з проханням дозволити приймати від господарів. Які не мають пшениці та жита, інші зернові культури, дозволу не було отримано. Наприклад, Полтавській області відмовили в просьбі замінити 4 тис. т зерна на відповідну кількість молока та м'яса. Під страхом кримінальної відповідальності колгоспам і колгоспникам аж до повного виконання планів обов'язкових поставок заборонялося торгувати хлібом на ринках.

Боротьба за виконання плану хлібозаготівель часто доводилося до абсурду. Республіканські органи ставили перед областями та районами фантастичні завдання. Наприклад, колгоспи Кіровоградщини відповідно до першого плану, затвердженого в липні 1946 р. на основі видової врожайності зернових 7,4 ц, мали здавати в середньому з гектара посівів по 4,6 ц. Але через жорстку посуху та суховії зернових у господарствах області було в середньому одержано по 4,8 ц, а з кукурудзою - 4,9-5 ц з га. Незважаючи на це, план заготівель для області кілька разів збільшували. Після першого такого підвищення перед її колгоспами ставилося завдання здати з гектара 5,1 ц, після другого - 5,2 ц. Отже, область повинна була здати зерна більше, ніж зібрала.

У вересні ряд областей республіки знову звернувся в Раду Міністрів УРСР з проханням знизити плани поставок, але ці клопотання було рішуче відхилено. В таких умовах, навчені гірким досвідом 30-х років, голови колгоспів почали в масовому порядку приховувати частину зерна від заготівель, ризикуючи при цьому бути засудженими як „шкідники і саботажники”.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать