Економічні реформи 50-х-60-х рр. в СРСР: плани та реальність
Економічні реформи 50-х-60-х рр. в СРСР: плани та реальність
Вступ
Економіка СРСР в 50-60-х рр. ХХ ст. характеризувалась рядом реформ, які повинні були модернізувати промисловість країни та вивести державу з кризи післявоєнних років. Саме М.С. Хрущов розпочав реформування економки, що стало новим етапом економічної історії Радянського Союзу.
Актуальність теми полягає в тому, що в результаті економічних реформ М.С. Хрущова економіка СРСР розвивалася неоднозначно. На початку реформ економіка характеризувалась підйомом промисловості та сільського господарства, проте вже в 60-х роках реформи показали свої негативні наслідки. Волюнтаристські заходи та авантюри реформування економіки показали свої результати. Вивчення причин цих наслідків є дуже актуальним, тому що в період сучасного економічного розвитку треба користуватися досвідом минулих реформ, знаходити позитивні риси та не допускати промахів, які були допущені М.С. Хрущовим та радянським керівництвом. Зараз Україна знаходиться на перехідному етапі, і саме тому вивчення цього періоду є важливим для того, щоб не повторити цих помилок.
Об'єктом даної роботи є економічні реформи М.С. Хрущова. Предмет курсової - це передумови реформування економіки СРСР, характерні риси та наслідки економічних реформ, рівень життя населення.
Мета курсової роботи - дослідити економічні реформи 50-60-х років та їх наслідки.
Завдання дослідження:
– розкрити передумови економічного реформування в СРСР, рівень економічного розвитку та рівень життя населення до економічних реформ;
– дослідити основні методи та заходи реформування промисловості країни та системи управління економікою;
– визначити основні етапи та напрями економічного реформування сільського господарства;
– визначити основні наслідки реформування промисловості та сільського господарства, розкрити рівень життя населення в 50-60-х рр. як основний показник економічних реформ М.С. Хрущова.
Хронологічними рамками курсової роботи є період з 1953 р., тобто з початком правління М.С. Хрущова, до 1964, тобто до його відставки.
Географічними рамками дослідження є територія Радянського Союзу.
Методологія дослідження. При написанні курсової роботи були використані наступні принципи та методи дослідження, а саме: принцип проблемного викладення матеріалу, який допоміг визначити основні напрями економічного реформування, принцип хронологічної послідовності, що допомогло визначити основні етапи економічних реформ, принцип системності, за допомогою якого матеріал дослідження розподілено по розділам, принцип науковості та інші. Крім того, в дослідженні використано методи аналізу та синтезу матеріалу, систематизації та історичного порівняння.
Джерельна база курсової роботи складає статистичні данні розвитку економіки в 50-60-ті рр. ХХ ст., а саме «Основные показатели экономического и социального развития СССР за период 1950-1970-х гг.» [1] та «Среднегодовые показатели экономического и социального развития СССР» [2]. В цих документах подаються данні про показники економічного росту промисловості після реформ М.С. Хрущова. Ці данні є корисними для об'єктивного підтвердження наслідків реформування економіки в 50-60-х роках.
Історіографія теми. Дана проблема займала увагу як радянських істориків, так і сучасних російських та вітчизняних науковців. В курсовій роботі були використані праці радянських авторів, серед яких можна визначити багатотомну працю «История социалистической экономики» [6], збірник статистичних даних з радянської економіки «Народное хозяйство СССР за 70 лет» [10] та колективну працю «История СССР» за редакцією К.О. Самаріна [7]. В даних працях міститься величезний фактичний матеріал, в якому приводяться данні підйому економічного виробництва. Автори не придають уваги дослідженню негативних наслідків економічних реформ, розглядають дану тема однобічно, з точки зору радянського керівництва та комуністичної ідеології.
Особливе місце серед праць радянських дослідників займає праця Д. Валового «Экономика абсурдов и парадоксов» [3], в якій розглянуто недоліки та негативні риси реформ М.С. Хрущова. Автор негативно визначає реформи в сільському господарстві, називаючи їх абсурдними, розглядає суперечливі заходи відносно реформування системи управління.
Серед сучасних досліджень економічної історії СРСР періоду 50-60-х рр. можна визначити працю російських істориків А.К. Соколова та В.С. Тяжельникової «Курс советской истории 1941-1991 гг.» [15], в якій автори розглянули процеси економічного реформування промисловості та сільського господарства, визначили позитивні та негативні наслідки економічних реформ та їх вплив на рівень життя населення. Автори вважають, що головною причиною невдач економічних реформ була непослідовність та необдуманість проведення багатьох реформ.
Проблеми економічного реформування розглядаються в численних статтях російських істориків, серед яких можна визначити роботи О.І. Пижикова «Советское послевоенное общество и предпосылки буржуазных реформ» [11], «Н.С. Хрущев: политик и реформатор» [12] та І.В. Русінова «Аграрная политика КПСС в 50-е - первой половине 60-х гг.: опыт и уроки» [13]. Автори розглядають окремі аспекти економічних реформ, зазначаючи про їх неефективність на початку 60-х років.
Серед праць українських істориків можна визначити монографію М.К. Юхименка «Економічна історія» [16] та статті С.В. Кульчицького «Загострення кризи радянського ладу» [8] та «Спроби реформ (1956-1964)» [9]. Автори розглядають проблеми економічних реформ з позиції України, приводять порівняння всесоюзного розвитку економіки та економічного розвитку України, як однієї з найрозвинутіших в економічному відношенні союзних республік. Автори вважають, що економіка СРСР після реформ промисловості та системи управління піднялася на новий рівень, але невдалі реформи в сільському господарстві спричинили нову економічну кризу.
Отже, дана проблема добре розглянута в історіографії. Сучасні історики визнають неоднозначність та суперечливість економічних реформ М.С. Хрущова, визначають позитивні та негативні наслідки реформ.
Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що матеріал даного дослідження може бути використаний як додатковий при підготовці студентами до практичних занять з історії СРСР та новітньої історії України.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
1. Реформи М.С. Хрущова в промисловості та системі управління
Радянська економіка після смерті Сталіна являла собою осередок складних і взаємозалежних протиріч. Гігантська модернізація почата в 1930-х й продовжена в 1950-ті роки змінила вигляд величезної країни, але не привела до істотного поліпшення життя людей. Виявлялися, звичайно, катастрофічні наслідки воїни.
Не менше значення мали й протиріччя закладені в самій економічній моделі розвитку, і проблеми зросли як сніжний кім рік у рік у міру її втілення. Твердий централізм, прив'язка до московських директив будь-якого мало-мальськи значимого рішення ніяк не відповідали зрослій складності виробництва, породжували й консервували регіональні протиріччя, вели до вибудовування часом безглуздих господарських зв'язків. Економіка не могла гнучко реагувати на загальносвітові тенденції в розвитку технологій і науково-технічного прогресу. З держпланівських кабінетів було важко вловити всі перспективні напрямки розвитку, тому прорив відбувався на тих галузях, де вдавалося зосередити фінансові, технологічні й людські ресурси. Економічний розвиток продовжував бути залежним від ідеологічних установок.
Гонка озброєнь спричинила істотне прискорення розвитку воєнно-промислового комплексу і в країнах Заходу. Ще з останніх років війни у США і Великій Британії стали розвиватися нові галузі хімії, кольорової металургії, приладо- і машинобудування. Поява їх засвідчила початок науково-технічної революції. В міру поширення її на інші країни світове господарство стало набувати іншого вигляду. Рівень видобутку вугілля і виплавки сталі перестав бути основним показником економічної сили держав. Індустріальне суспільство стало перетворюватися на постіндустріальне.
Однак суть протиріч полягала в самому варіанті модернізації. Орієнтація на невичерпні природні багатства країни, величезну територію й дешеву робочу силу, що не навчилася протистояти примусовій праці, дозволяла будувати плани по екстенсивному типу розвитку, рік у рік що відтворював і консервував радянську систему. Економіка СРСР у своїй стартовій основі здобувала сировинну спрямованість, що було викликано як фетишизацією пріоритетного розвитку групи «А», так і об'єктивними потребами розвитку військово-промислового комплексу. Останній, у свою чергу, постійно підживлювався ідеологією - фактором «капіталістичного оточення», на якому будувалася сталінська посилка ізольованого розвитку, «холодною війною» і хрущовським «брязканням зброєю», головним в арсеналі якого був ракетно-ядерний потенціал.
Обумовлена цими обставинами логіка економічного розвитку робила всі інші галузі «пасинками» соціалістичної економіки. Товарів народного споживання постійно не вистачало, їхнє виробництво було виразно розраховане на покупця-аскета. Інфраструктура країни - засоби зв'язку й комунікації, дорожня мережа - розвивалася «по самому залишковому» принципу й з істотними перекосами. Так, якщо будівництву залізниць приділялася належна увага, то автодороги являли собою вбоге видовище. В 100-200 км від Москви найчастіше не було електрики. Газові плити були відсутні навіть на окраїнах столиці.
У сталінські часи не надавалося великого значення новим тенденціям у розвиткові світової економіки. Вирішивши проблеми, пов'язані з поділом влади, нове компартійно-радянське керівництво у 1954 р. звернуло на них увагу і поставило перед ученими завдання визначити місце, яке займав Радянський Союз за основними напрямами науково-технічної революції. Вчені проаналізували півтора десятка основних напрямів і виявили, що в усіх, за винятком одного-двох, СРСР відстає від країн-лідерів. Економічна перебудова другої половини 50-х років за задумом, була покликана вирішити проблему демократизації керування: розширити господарські права союзних республік шляхом передачі в їхнє ведення питань, які раніше вирішувалися в центрі, наблизити управління до «місць», виробити новий господарський механізм, скоротити управлінський апарат і ін.
Проблема науково-технічної революції була поставлена, як політична, на розгляд пленуму Центрального комітету КПРС. У липні 1955 р. пленум ЦК заявив: «Ми стоїмо на порозі нової науково-технічної і промислової революції, яка далеко випереджає за своїм значенням промислові революції, пов'язані з появою пари і електрики» [12, 73].
Вираз «стоїмо на порозі» стосувався, звичайно ж, тільки Радянського Союзу. У високорозвинутих країнах Заходу науково-технічна революція вже ціле десятиліття була реальністю.
Радянська командна економіка не мала внутрішніх стимулів для підвищення технічного рівня, але відзначалася величезними мобілізаційними властивостями. Для тих, хто нею керував, не існувало жодних утруднень у перерозподілі капіталовкладень на галузі, які вважалися пріоритетними. Проблема полягала в іншому - суспільство сподівалося, що держава нарешті зверне увагу на підвищення частки фонду споживання у національному доході. Після довгих десятиріч матеріальних нестатків люди бажали жити краще. У державної партії не залишалося аргументів, які б виправдовували наявність «тимчасових труднощів». Кошти на прискорений розвиток наукових досліджень і нових галузей промисловості треба було знаходити тільки шляхом перерозподілу фонду нагромадження.
Розв'язуючи проблему прискорення науково-технічного прогресу, М. Хрущов прийняв кілька принципових рішень, які визначили характер розвитку економіки на весь подальший період існування радянської влади.
По-перше, було скорочено фонд нагромадження, щоб забезпечити фінансовими ресурсами активну соціальну політику. По-друге, змістилися акценти в розвитку оборонного потенціалу. Скорочення чисельного складу армії (на початку 60-х рр. офіцерський корпус зменшився на 200 тис. чоловік) дозволило спрямувати більше ресурсів на ракетно-ядерну зброю і пов'язану з нею космічну програму. По-третє, щоб не починати створення нових галузей «з нуля», було вирішено закуповувати новітню техніку за кордоном.
У ці роки в промисловості країни й на транспорті широко впроваджувалися технічні нововведення. Як відомо, у ході Другої світової війни почалася третя науково-технічна революція (НТР), що підрозділяють на два етапи: 1945 - середина 60-х рр. і середина 60-х - кінець 80-х рр. Лідерами першого етапу сучасної НТР були США й СРСР.
Зміщення акцентів на ракетно-ядерну зброю і космічну програму перевело гонку озброєнь переважно в цю площину. Наявність атомних і водневих бомб стала остаточним аргументом у поточній політиці. Тому зросла загроза загибелі людства в страхітливій війні. Запуском першого супутника у 1957 р. Радянський Союз показав, що він раніше від США завершив роботи зі створення міжконтинентальних ракет, здатних перенести ядерну зброю в будь-яку точку земної кулі.
Радянська воєнна промисловість розвивалася переважно в глибинних регіонах Росії. Лише окремі підприємства розміщувалися безпосередньо в Україні. Зокрема, у Дніпропетровську швидко розбудовувався найбільший у світі ракетобудівний комплекс із десятками тисяч науковців, інженерів, робітників.
Імпорт сучасного устаткування і технологій дав можливість Радянському Союзу подолати відставання від розвинутих держав у перспективних галузях промисловості. Разом з тим імпортна залежність від країн НАТО прив'язала СРСР до свого противника. Керівники НАТО ретельно стежили, щоб технічний рівень воєнно-промислового комплексу СРСР не зростав за рахунок імпортної техніки і технології. Здебільшого це вдавалося. Але в добу М. Хрущова імпортна залежність ще не впадала у вічі. США поки що відставали у космічній програмі - «лакмусовому папірці» для визначення результативності ракетно-ядерної гонки. Навесні 1961 р. саме радянська ракета доставила на орбіту першого космонавта.
На розвиток промисловості, як і на розвиток сільського господарства, вплинуло різне бачення економічного розвитку країни Маленковим і Хрущовим - основними ідеологами реформування країни. У серпні 1953 р. Маленков виступив із програмою економічних реформ, суть яких полягала в зм'якшенні соціальної напруженості в суспільстві за рахунок перенесення центра ваги на розвиток легкої й харчової промисловості (групи «Б») і сільського господарства. Ціль зміни народно-господарських пропорцій складалася в значному поліпшенні постачання населення товарами першої необхідності в найближчі 2-3 роки. З такою політикою спочатку всі були згодні, оскільки частка групи «А» у загальному обсязі промислового виробництва в 1953 р. становила 70% і в розвитку народного господарства був істотний перекіс. За планом 1953 р. зростання виробництва товарів для народу повинен був обігнати випуск засобів виробництва на 2%. У цілому розвиток групи «Б» у першій половині 1950-х років відрізняла позитивна динаміка. Нприклад, продукція харчової промисловості виросла в 1,6 рази. Люди практично відразу ж відчули істотне поліпшення рівня і якості життя [15, 132].
Однак при знятті Маленкова з посади саме його економічні ідеї, у яких бачився відступ від «праведної» лінії й навіть «правий ухил» були поставлені йому в провину. У пресі почалася кампанія проти «окремих економістів», які проявляли небезпечну недооцінку розвитку важкої промисловості. Підсумок цієї кампанії був підведений у доповіді Хрущова на XX з'їзді. «Протиставлення легкої промисловості розвитку важкої індустрії» припинилося, частка групи «Б» почала рік у рік скорочуватися. Перекіс народно-господарських пропорцій досяг небезпечних меж на початку 1960-х років, коли виробництво засобів виробництва підійшло до 75% [15, 133].
Хрущов орієнтувався у своїй промисловій стратегії на два основних фактори: науково-технічний прогрес і адміністративні реорганізації. Розвиток науково-технічного прогресу в Радянському Союзі здобуває військово-промислову спрямованість, оскільки опирається на істотний заділ, створений у попередні роки. Його технологічною основою став надвисокий рівень розвитку фізики, що у ці роки займає лідируюче становище у світі, а також інших точних наук. В 1954 р. у підмосковному Обнінску дала перший струм атомна електростанція, що означало появу нової галузі промисловості - ядерної енергетики. Слідом за першою атомні станції стали будуватися по всій країні. В 1950-ті роки були побудовані Сибірська, Зеландско-Воронезька, Білоярська АЕС. В 1959 р. був спущений на воду атомний криголам «Ленін», призначений для проведення караванів судів по Великому Північному морському шляху й водам Арктики. У ці ж роки Військово-Морський флот одержав на озброєння перші атомні підводні човни [9, 103].
Успішно розвивалася й електроенергетика, що перетворила «скорення водної стихії» у символ часу. У грандіозне пропагандистське шоу було перетворене перекриття Волги 30 жовтня 1955 р. при будівництві Куйбишевської ГЕС. У ці ж роки були уведені в дію такі гіганти, як Сталінградська й Каховська електростанції. Спроектовані ще по «сталінському плані перетворення природи» ударними темпами вводилися в лад гігантські електростанції, які повинні були скласти базу енергетичних систем в окремих районах країни, а пізніше ввійти в єдину енергетичну систему СРСР. Уведення цих станцій у дію дав швидкий результат: виробництво енергії досягло в 1955 р. 170 млрд кВт. / год, перевищивши рівень 1950 р. на 87% при плані 80% [1, 49]. Такий «енергетичний бум» дозволив радикально підвищити енергооснащеність праці у всіх галузях, що на практиці означало скорочення частки ручної праці.
У період 1950-1970 р. у країні була здійснена корінна перебудова паливного балансу: зріс видобуток нафти й газу, їхня частка в загальному обсязі енергоресурсів підвищилася в три рази - з 19,7 до 60,2% [1, 49]. Для транспортування цих коштовних видів палива були побудовані трубопроводи на далекі відстані й самі більші діаметри у світі з високою пропускною здатністю. Завдяки мережі трубопроводів, що з'єднала всі райони, за винятком Далекого Сходу, у країні була створена Єдина маневрена система нафто- і газопостачання.
Істотний розвиток одержав морський транспорт, по тоннажі якого Радянський Союз вийшов на п'яте місце у світі. Радянський флот був наймолодшим за віком судів. Таке досягнення НТР, як винахід реактивного й турбогвинтового літака, знайшло широке застосування в нашій країні - вся авіація була переведена на реактивні двигуни, повітряні лінії стали обслуговуватися високошвидкісними літаками, СРСР різко розширив мережу міжнародних авіаліній. У ці роки здійснена технічна реконструкція залізниць - переклад на електровозну й тепловозну тягу. З 1958 р. у СРСР припинений випуск паровозів. Одержав розвиток автомобільний транспорт, зросли масштаби автодорожнього будівництва. Все це обумовило кардинальні зміни в структурі транспортної системи - у ній стали провідні прогресивні засоби пересування. Приналежність транспортних засобів державі забезпечувала їхню взаємодію, транспортна система була єдиною державною системою.
