Інвестиційна діяльність страхових компаній
p align="left">З графіку (рис. 4) можна зробити висновок, що надходження страхових премій (платежів) у перші роки діяльності страхової компанії стрімко зростає, а потім стає стабільним. Це свідчить про те, що страхова компанія проводить активну роботу із залучення клієнтів, а згодом має групу постійних клієнтів. Страхові виплати, встановлені за договорами страхування, не перевищують збір страхових платежів у жодному періоді моделювання, а об'єм технічних резервів зростає. Крива страхових виплат має значні коливання, що свідчить про непередбачуваність виникнення страхових випадків.

У страхуванні важливе створення страхового резерву, який є основним гарантом відшкодування збитків. Збитки завжди оплачуються за рахунок коштів, накопичених у цьому фонді. В динаміці такий процес можна спостерігати за допомогою таблиці (рис. 5). Експерименти довели, що встановлений рівень надходжень страхових платежів є достатнім для проведення страхових виплат, тобто гарантує страхувальникові отримання страхового відшкодування у разі виникнення страхового випадку. Рівень страхових резервів зростає, що дає можливість страховій компанії бути надійною для своїх страхувальників.

Таким чином, завдяки проведенню комплексу імітаційних експериментів страховик може визначитися з необхідним (з точки зору кінцевих показників роботи) рівнем надходження страхових платежів протягом тривалого періоду на перспективу, а також з технологією формування страхових резервів. Позитивним моментом є також можливість оцінки достатності страхового капіталу, який дає змогу страховій організації швидше адаптуватися до умов ринку, здійснювати страхування середніх і великих ризиків, вистояти у конкурентній боротьбі.

В ході імітаційних експериментів можна спостерігати за основними показниками діяльності страхової компанії, такими як збитковість страхової суми, рентабельність страхових операцій, платоспроможність страхової компанії тощо. Як видно із рис. б, за відносно стабільного об'єму надходження страхових платежів та рівня страхових виплат збитковість страхової суми має тенденцію до зниження, рентабельність компанії залишається на відносно високому рівні.[11,c.54]

2.2Страхування інвестицій.

Фондовий ринок ґрунтується на зобов'язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фон-дового ринку є такі інвестиційні інститути:

Інвестиційна діяльність страховика

-- фінансові посередники (брокери);

-- інвестиційні консультанти;

-- інвестиційні компанії;

-- інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер -- юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти -- юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або дого-вору. Вони виконують такі функції:

-- аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон'юнктури ринку);

-- надання консультацій з питань права;

-- консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

-- організація та супровід ЦП на біржу;

-- розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

-- професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

-- оцінювання портфеля (пакета) ЦП;

-- інформаційне обслуговування клієнтів;

-- підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов'язаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) -- юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:

-- організація та гарантування випуску ЦП;

-- вкладення засобів у ЦП;

-- купівля-продаж ЦП (як дилери).

Інвестиційний фонд -- юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду держава певним чином регламентує діяльність інвестиційних фондів. Зокрема, держава зобов'язує диверсифікувати вкладення у всілякі ЦП, вводить обмеження на залучен-ня позичених засобів і т. п.

Інвестиційні фонди дають доручення банкам-де-позитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може висту-пати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.

Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену зако-ном відповідальність перед інвестором.

Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страху-вання відповідальності:

-- страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

-- страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов'язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які беруть на себе зобов'язання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

Інвестиційна діяльність страховика

-- річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;

-- величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;

-- ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

-- втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

-- дохід за 3--5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-кратного безризикового доходу на вкла-дений капітал. Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об'єкт) на ставку процента за цим видом ризику.

Розмір же ставки процента залежить від:

-- виду цінних паперів;

-- їхньої номінальної ціни;

-- котирування на момент купівлі;

-- фінансового стану емітента;

-- обсягу перестрахування за даним видом ризику;

-- розміру франшизи і т. ін.

Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.

Методика розрахунку ризику інвестицій у цінні папери

Достеменно відомо, що під час вибору цінних паперів для інвестування важливо мати можливість оцінити в будь-який момент рівень ризику з тим, щоб прийняти належне інвестиційне рішення.

Кожен інвестор прагне отримати максимальний дохід з мінімальним ризиком. Тому інвестора завжди цікавить рівень дохідності капіталу, авансованого в цінні папери,зокрема в акції, за певний проміжок часу. Цей показник визначається за формулою

Rt=Pt-Pt_1+Dt/Pt_1 , (1)

де Rt- рівень доходу за акціями в період і;

Pt -ціна акції на кінець періоду, для якого визначається рівень доходу;

Рt_1 - ціна акції на початок періоду, для якого визначається рівень доходу;

Dt-виплачені в цей період дивіденди.

Періодом може служити час між двома біржови-ми сесіями, тобто котирування акції на двох біржових сесіях, які йдуть одна за одною, а також рік, півріччя, квартал, місяць.

Середній рівень доходу за певний проміжок часу визначається як середньоарифметичне:

? n

R=?Rt ? n , (2)

t=1

де R-середній рівень доходу за n періодів;

n-кількість періодів,за які визначаеться середній рівень доходу.

Про ступінь ризиковості інвестицій у цінні папери судять за показником варіації рівеня доходу,який визначаеться за формулою

n _ 2

V =?(Rt-R) ? n-1 , (3)

t=1

де V -варіація рівня доход

R-рівень доходу, отриманий у період

R- середній рівень доходу, визначений за формулою (2);

n-кількість періодів, за які проводять розрахунки.

Якщо рівень доходу в різні періоди залишається незмінним, це свідчить, що рівень варіації доходу дорівнює 0. Варіація завжди виражається додатним числом.

Розмірність варіації -- відсотки в квадраті. У цьому складність інтерпретації цього показника. То-му на практиці найчастіше застосовують показник стандартного відхилення рівня доходу. Він визначається за формулою

S=vV або V = S2 , (4)

деS- стандартне відхилення рівня доходу;

vV -корінь квадратний із варіації доходу.

Розмірність стандартного відхилення рівня доходу -- відсотки. Цей показник завжди виражається додатною величиною. Чим вищий показник, тим вищий ступінь ризику інвестицій у ці акції (цінні папери).

І, зрештою, важливим показником для прийняття інвестиційних рішень є показник мінливості акцій,який називають коефіцієнтом варіації і визначають за формулою

S

Vz= = , (5)

R

де Vz- коефіцієнт варіації;

S- стандартне відхилення рівня доходу, що визначається за формулою (4);

R-середній рівень доходу, що визначається за формулою (2).

Коефіцієнт варіації показує, яка частка загального ризику відповідає одиниці середнього доходу за даними цінними паперами. Чим менший показник, тим вигідніше інвестувати капітал у цінні папери. Показник може бути від'ємний, додатний та дорівнювати нулю. Якщо рівень доходу від'ємний (збиток), то і коефіцієнт від'ємний. Цей показник застосовують для додатного рівня доходу за умови,Vz?0.[12,c.10]

Безумовно, звернення інвестора до страховика за страховою послугою супроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого -- зменшенням його прибутку внаслідок сплати ним страхової премії.

Але є й аспект проблеми: чи вигідно страховику брати на себе зобов'язання у випадках з досить високим ступенем невизначеності ризику?

Ствердну відповідь можна аргументувати таким чином. По-перше, страхова діяльність ґрунтується на невизначеності щодо настання страхових випадків (невизначеність фондового ринку досить схожа на непе-редбачуваність стихії). По-друге, якщо страховик має широке страхове поле, то він здійснює виплати потерпілим за рахунок застрахованих, які не потрапили в страхову ситуацію. Головне для нього -- диверсифікація діяльності та страхового портфеля. По-третє, страховик може розпорошити взяті на себе ризики через перестрахування. І, зрештою, він може відмови-тись від страхування найризикованіших операцій. Наприклад, страхові компанії, як правило, відмовляються страхувати ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів зі спекулятивною метою.

Але, як уже зазначалося, є ще й підприємницькі інвестиції. Страхування їх являє собою угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере участі в даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тобто процес інвестування та освоєння засобів, і не охоплює об'єктів, створених у результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування належать:

-- страхування будівництва;

-- страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;

-- страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.

Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов'язані з нестабільністю внутріполітичного життя країни, куди спрямовують інвестиції.

До них відносять можливі втрати, пов'язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою і т. ін.

Страхування подібних ризиків передбачає створен-ня державних гарантійних фондів, які мають забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.[13,c.5]

Розділ 3.Зарубіжний досвід функцінування страхових ринків.

3.1.Зарубіжний досвід у провадженні інвестиційного страхування у Великій Британії.

Пайовий інвестиційний траст - це об'єднаний фонд інвестицій, поділений на частини однакової вартості, які називають «паї». Це дозволяє дрібним інвесторам отримати диверсифікований портфель шляхом придбання па'ів. Паї, як і інвестиції, що лежать у їхній основі, належать клієнтам. Ціни паїв щодня друкуються в газетах, тобто клієнтам легко відстехсувати вартість своїх інвестицій.

Сьогодні пайові інвестиційні трасти широко представлені на ринку, їхні послуги можна отримати через посередника або, скориставшись рекламою в газеті, по телефону або через Інтернет.

Структура платежів до пайового інвестиційного трасту

Постійні внески

Кошти на утримування управлінського персоналу сплачуються керівнику пайового інвестиційного трасту Зазвичай ставка складає відО,5до!,5% від вартості трасту на рік, але окремі спеціалізовані трасти беруть 2,5% річних. Діяльність пасивних (індексних) та облігаційних трастів передбачає менші витрати, тому вони зазвичай стягують менше 1,0% в рік. Супутні витрати, пов'язані з роботою трасту такі як плата за пос-луги опікунів, аудиторів та витрати на отримання юридичної допомоги бере на себе керівництво трасту тому кошти на них зазвичай стягуються додатково до звичайної суми на утримання управлінського пер-соналу Вона перераховуються до трасту на щоденній основі і вилучаються, зазвичай, раз на місяць.

" Плата за вихід" у пайових інвестиційних трастах практично не використовується. Звичайно вико-ристовується метод поступового зменшення розмірів внесків з часом. Метою є забезпечення певного загального рівня надходжень чи то за рахунок" плати за вихід", чи за рахунок щорічних платежів на утримання управлінського персоналу, що надходити-муть протягом багатьох років.

Різниця між ціною продажу і купівлі - це ще один вид внеску

Різниця (спред) між ціною купівлі і ціною продажу паїв уперше з'явилась у пайових інвестиційних трастах, і це був той найбільший вплив, який вони справили на формування структури фондів з прив'язкою до паїв. Менеджер повинен розрахувати дві ціни - ціну продажу, за якою паї будуть продаватись клієнтам, і ціну купівлі, за якою їх будуть викуповувати в них. Різниця між цими двома цінами називається спредом і зазвичай виражається у відсотках від ціни продажу; наприклад, якщо ціни відповідно складають 50 і 47 фунтів, то спред буде дорівнювати 3 фунтам або 6%.

СТВОРЕННЯ БІЛЬШ НОВИХ ПРОДУКТІВ НА РИНКУ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ ТА ПОВНА

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ

Базова конструкція гнучких інвестиційно-страхових полісів

Поліси вперше з'явились приблизно в 1980-х роках. Зазвичай вони розраховані на всю тривалість життя, але також можливі варіанти, розраховані на коротший строк, їхні основні риси такі:

Премії вкладаються в інвестиційні трасти з прив'язкою до паїв (можливо декілька варіантів).

Немає гарантій економічної ефективності капіталовкладень.

Усі внески на покриття витрат і всі додаткові внески визначені.

Внески здійснюються на початку строку дії поліса і надалі, зазвичай, щомісяця.

Внески можуть стягуватись за рахунок премії або паїв.

Немає жодних гарантій щодо ставки будь-якого з внесків у майбутньому

Клієнт може вибрати початкове покриття із низки варіантів.

Клієнт може з часом (в певних межах) внести зміни до поліса.

Встановлюються фіксовані дати, у які здійснюється перегляд умов полісу (наприклад, кожні 5 років), щоб визначити, чи рівень покриття є достатнім.

Страховик встановлює суму премій на початку та на кожну дату перегляду умов поліса.

Грошова вартість - це ціна купівлі паїв, іноді за вирахуванням штрафу за дострокове припинення дії полісу

Гнучкість за рахунок диференційованості Третій пункт з наведеного вище списку - це ключ до диференціації. Наступним за важливістю є четвертий пункт з того ж списку, згідно якого кошти на покриття витрат можуть стягуватись на щомісячній основі. Це створює певну гнучкість, оскільки розміри стягнення можуть залежати від вартості покриття витрат коленого конкретного місяця. Представлена нижче блок-схема демонструє як усі ці елементи працюють разом. [14,c.10]

Право власності на інвестиції

Відмінності між трастами з прив 'язкою до паїв та пайовими трастами

Інвестиційні трасти з прив'язкою до паїв, так само як і пайові трасти, складаються з частин однакової вартості - паїв. У пайовому трасті паї належать клієнтам на умовах отримання вигоди. У інвестиційному трасті з прив'язкою до паїв паї є умовними і слугують лише методом встановлення частки активів, до якої клієнт може застосовувати своє право вимоги. На перший погляд відмінність незначна, але на практиці є два дуже суттєвих моменти, які випливають із цієї відмінності.

Встановлення ціни паю

У пайовому трасті, оскільки інвестиції належать клієнту на умовах одержання вигоди, ціна паю повинна відображати безпосередньо ціну активу, що лежить у його основі. У трасті з прив'язкою до паїв страховик може теоретично встановити будь-яку ціну за своїм бажанням. Вартість інвестиції клієнта просто пропорційна загальній вартості фонду в тому ж відношенні, що й загальна кількість паїв, які йому належать, до загальної кількості існуючих паїв.

Неплатоспроможність

У випадку настання неплатоспроможності, паї у пайовому трасті все ще доступні клієнтам. У трасті з прив'язкою до паїв активи, що входять до нього, нарівні з іншими активами страховика доступні для погашення його зобов'язань. Немає гарантії, що клієнту буде доступна повна вартість активів. Типовий рівень внесків при інвестуванні у фонди з прив'язкою до паїв

Розміри внесків, що можуть бути стягнуті з премії:

Як працює диференційований поліс

* Різниця між ціною продажу і ціною придбання - приблизно 5%. Паї відносяться до поліса за ціною продажу, а викупають їх за ціною придбання.

Невеликий внесок - «витрати за полісом», зазвичай, приблизно 2 фунти на місяць - може стягуватись як за рахунок премії, так і з фонду поточних витрат.

Лише частина премії може бути виділена на придбання паїв. Це зазвичай стосується початкових премій за контрактом, який передбачає регулярну виплату премій. У деяких випадках протягом першого року чи близько того взагалі не передбачається жодних відрахувань. Пізніше за цим полісом може передбачатись відрахування більше 100% премій для постійних клієнтів.

Високого рівня премій на початку строку дії поліса можна досягнути іншим шляхом. Один варіант - це перерахунок початкових премій на придбання спеціальних паїв, які називаються початковими або капітальними паями. За цими паями встановлюється рівень внесків на утримання управлінського персоналу вищий (зазвичай це 5-6% на рік), ніж за звичайними (накопичувальними) паями, їхня грошова вартість набагато менша за їх номінальну вартість, оскільки при одержанні готівкових коштів будуть відраховані всі майбутні внески.

Зазвичай усі майбутні внески на утримання адміністративного персоналу трасту понад суму регулярних внесків на утримання управлінського персоналу стягуються на початковому етапі, а до полісу зараховується менша кількість паїв. За цими паями встановлюється така ж сама ставка внеску на утримання управлінського персоналу що й за звичайними паями, а відповідно і однаковою є ціна паїв. Альтернативним варіантом є встановлення окремої ціни для початкових або капітальних паїв.[15,c.321]

Інший шлях - перевести всі премії на початку періоду в паї, але встановити штраф за дострокову відмову від полісу на багато років або навіть до кінця строку його дії. З точки зору систем, це дуже простий в управлінні продукт.

Внески на покриття поточних витрат (витрат на утримання адміністративного персоналу) здійсню-ються так же як і в пайових трастах. Типовими є ставки нижче 1% у рік від коштів в управлінні, але вони можуть сягати і 2,5%. Більш незвичні типи активів передбачають вищі внески, а трасти, які дуже мало займаються або взагалі не займаються активним уп-равлінням активами (такі як індексні трасти), беруть найменший відсоток.

Зараз стала звичайною практика стягнення коштів на покриття витрат за місяць шляхом анулювання певної частини паїв клієнта. Такий внесок можна стягнути навіть тоді, коли премія не виплачується. Цей метод використовується замість стягнення внеску на покриття витрат за полісом, про яке йшлось вище.

І нарешті, існує плата за страхування життя або інші додаткові страхові вигоди, яка також стягується шляхом анулювання паїв за полісом. Розмір цієї плати залежить від суми, якою ризикують за кожним видом вигоди (зазвичай це страхова сума мінус вартість паїв), поточної ставки премії за ризик та від інших даних (вік, стать, курець чи ні тощо) особи/осіб, життя яких страхується.

Комплексні фонди з участю в прибутках .3агальний опис

Важливим зрушенням на ринку Великобританії у період з 1980-х років стала поява об'єднаних фондів з участю у прибутках.

Щоденні коливання вартості активів згладжуються актуарієм

Комплексні фонди з участю у прибутках розділені на паї однакової вартості з ціною продажу та покупки, як вже описувалось. Відмінність полягає у тому, що щоденні коливання вартості активів, які лежать в їхній основі, згладжуються актуарієм. Це означає, що оголошена ціна не буде співпадати з «реальною» ціною.

Оголошена ціна, як правило, трохи зростає, наприклад, на 3% в рік. Якщо зростання перевищує гарантовані розміри, це називається «додатковими дивідендами». Прибутки з інших джерел (наприклад, за полісами без участі в прибутках) можуть також включатись до «додаткових дивідендів».

Комплексні плани з участю в прибутках вирішують проблему падіння ринкової вартості шляхом коригування оголошених цін згідно з ринковою ціною, Це відбувається лише у випадку отримання готівки, а не у випадку закінчення строку дії поліса чи смерті його власника.

Деякі компанії застосовують інструмент кори-гування згідно з ринковою ціною регулярно і роз'яснюють цей момент у своїх рекламних мате-ріалах, а інші використовують цей метод лише у випадках, коли це дійсно необхідно.

Іноді оголошена ціна встановлюється на нижчому за реальну ціну рівні, і різниця (або якась ЇЇ частина) додається до полісу як завершальна надбавка (або як позитивне коригування згідно з ринковою ціною). Це дає страховику місце для маневру у випадку падіння цін на ринку.

Переваги комплексних фондів з участю в прибутку

Об'єднані інвестиційно-страхові поліси з участю у прибутках забезпечують вшцу ефективність капіталу

Старі британські компанії зі страхування життя запровадили комплексні плани з участю у прибутках впродовж 1980-х з трьох основних причин:

* У відповідь на збільшення частки ринку, що належить інвестиційно-страховим продуктам.

* Щоб уникнути долі звичайних полісів з участю у прибутках, дивіденди за якими знижувались.

* Така структура продукту забезпечує вищу ефективність капіталу

По-друге, компанії часто вилучали звичайні поліси з участю в прибутках з продажу, коли запроваджували об'єднані плани з участю в прибутках. Таким чином було простіше знижувати рівень дивідендів за звичайними полісами з участю у прибутках (що було необхідно через зменшення надходжень).

По-третє, зростання витрат у зв'язку з великими обсягами нового напряму бізнесу, плюс нестабільність ринків капіталу (наприклад, кризи 1987 та 1998 років), разом означали, що додаткове наванта-ження для нового напряму бізнесу у вигляді оформлення звичайних планів з участю в прибутках небажане. Об'єднані інвестиційно-страхові поліси з участю в прибутках у перші роки потребували менше резервів, ніж звичайні поліси з участю в при-бутках, та й витрати на виплату дивідендів за ними також менші.[16,c.12]

Об'єднані поліси з участю в прибутках - прозорі

З точки зору клієнта, найочевиднішою перевагою об'єднаних планів страхування з участю в прибутках (у порівнянні зі звичайними полісами з участю в прибутку) є те, що грошова вартість гарантовано не зменшиться, і приблизну грошову вартість завжди можна легко визначити - це кількість паїв помножена на ціну паю у будь-який момент часу. Реальна грошова вартість зазвичай буде приблизно такою ж.

3.2.Можливість використання зарубіжного досвіду управління ІДСК в Україні.

На сьогодні страхова сфера є одним з найбільш динамічних секторів економіки України, який бурхливо розвивається завдяки зростаючим обсягам бізнесу й колосальному інвестиційному потенціалу. Страховий бізнес отримує нові імпульси подальшого розвитку у зв'язку з розширенням тралимійних та появою нових видів страхування. У свою чергу, це висуває нові вищі вимоги щодо розміщення залучених коштів й страхових резервів у надійні фінансові інструменти, передбачає обов'язкову диверсифікацію вкладень, встановлює жорсткі обмеження щодо об'єктів інвестування. Відтак, виникає проблема підвищення ефективності управління залученими страховими компаніями коштами, страховими резервами і активами страхових компаній взагалі.[17,c.103]

Проте, враховуючи той факт, що страховики повинні виступати основними провідниками інвестиційної політики й бути лідерами серед інституційних інвесторів (як це відбувається у світі), виникає необхідність продовження пошуку та практичної реалізації нових ефективних шляхів підвищення ефективності управління резервами та активами вітчизняних страхових компаній.

Страховий ринок є одним з найбільших та розвинених з-поміж інших вітчизняних ринків та має великий потенціал розвитку. Аналізуючи динаміку розвитку страхової гяпузі можна відзначити, то з 2004 р спостерігалось активне зростання рівня виплат з 14,6% (у 2004 р.) до 26,5% (у 2006 р.) та розміру валових страхових виплат з 1,54млрд грн (у 2004р.) до 2,6млрд грн (у 2006 р.) [5, с. 39]. Сьогодні активи страховиків становлять понад 70% від загальної суми активів усіх небанківських фінансових установ.Чинне законодавство дає змогу здійснювати управління активами страхових компаній безпосередньо страховиками, не вдаючись до послуг професійних компаній. Однак сьогодні страховий бізнес ще не напрацював ані достатнього досвіду, ані належної інформаційної бази для управління інвестиціями. Тож переважна частина коштів страховиків, що уміщена у фінансові інструменти, вкладена у банківські депозити (до 70%). Однак, як свідчить світова практика, активи інституційних інвесторів лише на 4-7% формуються за рахунок банківських інструментів, основна частина інвестується в акції (до 60%) та боргові цінні папери (до 25%) [4, с. 67].

Водночас Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачає можливість компаніям з управління активами (далі - КУА) у межах здійснення професійної діяльності управляти активами страхових компаній [19,c.20]. Таким чином, одним із шляхів вирішення завдання ефективного управління страховими резервами та активами може бути передача їх в управління КУА. На жаль, на сьогодні страховики та КУА майже не працюють один з одним. Насамперед, це може бути зумовлено слабким розумінням страховиками можливостей роботи з КУА, небажанням змінювати існуючі схеми роботи, а також надто тісна зв'язаність з банка-ми.

До основних можливостей, які КУА мо-жуть запропонувати страховиками, слід зарахувати такі:

1. Управління активами або частиною резервів страховиків.

2.Реалізація спільних проектів; Наприклад, КУА може управляти недержавним пенсійним фондом, засновником якого може виступати страхова компанія.

3. Вкладення в цінні папери КУА (сертифікати та акції), а також залучення КУА як однієї зі сторін у складних фінансових схемах. Наприклад, фінансування великих про-ектів, у якому задіяні банки, страхові компанії, лізингові компанії, кредитні союзи й інші фінансові заклади та установи.

Так, керуючи активами страховиків, КУА управляють частиною страхових резервів на онові аутсорсингу (профіль КУА - цінні папери та нерухомість). При цьому основною перевагою є зниження ризиків за рахунок професіоналізму КУА, мінімізація витрат на утримання власних аналітиків і управляючих, одержання максимального прибутку від вкладення резервів - набагато більше, ніж від банківських депозитів.

На підтвердження можна навести той факт, що у 2006 р. рівень отриманого страховиками інвестиційного доходу знаходився у межах 6-14% річних, тоді як подібні за інвестиційними стратегіями компанії з управ-ління активами забезпечили своїм учасникам інвестиційний прибуток на рівні 60%. Навіть фонди, які сповідують консервативну стратегію і формують свої активи виключно за рахунок інструментів з фіксованим дохо-дом, забезпечують на разі прибутковість інвестицій на рівні 14-16% [22,c.3]. До того ж відзначимо, що вкладення страховиків у банківські депозити, які сьогодні характеризуються лише "прийнятною дохідністю", у майбутньому у зв'язку з дією інфляції може впасти ще більше. Беручи до уваги незначну прибутковість цього інструменту, можна сказати, що невисокий інвестиційний дохід страховиків забезпечується саме розміщенням вільних коштів на депозитах. Тож вітчизняні страховики вже сьогодні повинні по-думати про знаходження інших, більш ефективних шляхів забезпечення собі достатнього рівня доходу.

Також КУА можуть ефективно брати участь у залученні інвестицій у страхову компанію. Так, можна досягти підвищення ефективності від участі КУА в страховій компанії шляхом участі в концентрації страхових активів у спеціалізованій холдинговій компанії, підвищити капіталізацію та ліквідність об'єднаних страхових активів, а також створити можливості для виходу акцій страхового холдингу на європейські фондові майдани [8, с. 64]. Ефективним також є вкладення страховиків у цінні папери КУА (сертифікати та акції). Так, середня прибутковість по банківських депозитах у гривні з 2005 до 2006рр. знизилася з 15 до 12%, тоді як прибутковість невенчурних КУА в 2006р. становила ВІД 15 ДО 37%, а венчурних-40,4% [15.c.321].

Можна виділити такі шляхи вирішення завдання підвищення ефективності управління страховими активами та резервами:

1. Довірче управління - на сьогодні де-юре може здійснюватися тільки банківськими установами (договір довірчого управління може містити умову залучення КУА для управління активами) - не більше ніж 35% суми страхових резервів.

2. Розміщення коштів страхової компанії в цінні папери інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ), активами яких управляють КУА, за умови, що інвестування страхо-вих резервів у папери ІСІ дозволено зако-нодавством.

3. Створення страховою організацією "власного" інвестиційного фонду з переве-денням "страхових коштів" до такого фонду та наступною передачею активів цього фо-нду в управління КУА.

4. Створення правових передумов у Законі "Про страхування" для безпосереднього управління активами страхових компаній з боку КУА без опосередкування цієї проце-дури іншими структурами [2; 4].

На жаль, на сьогодні в Україні не створено відповідної нормативно-правової бази, яка б давала страховим компаніям змогу повною мірою використовувати зазначені шляхи. Це вимагає розробки та внесення відповідних пунктів, які б регламентували питання, що стосуються особливостей та механізмів здійснення КУА управління активами страхових компаній, у вітчизняне законодавство у сфері страхових відносин.

Найбільш дієвим у сучасних умовах виявляється інвестування страховою компанією страхових резервів у цінні папери корпоративних або пайових інвестиційних фондів (традиційні інститути спільного інвестування). Адже щодо цього виду інституційних інвесторів усі питання створення та діяльності врегульовані законодавче та випробувані на практиці. Зазначені фонди демонструють високу прибутковість, ґрунтуються на диверсифікації інвестиційного портфеля, звільнені від оподаткування в частині доходів, отриманих завдяки інвестиційним активам. Відпрацьовані також і механізми обслуговування діяльності таких ІСІ з боку КУА, зберігана, реєстратора власників цінних паперів ІСІ тощо [4, с. 67].

Відзначимо, якщо страхова компанія приймає рішення про інвестування своїх вільних коштів, то природно, що вона розраховує отримати максимальний прибуток, який, як доводить світовий досвід, можна отримати лише шляхом взаємодії з компаніями з управління активами

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать