о-друге, мінімальні резерви є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні. За допомогою зміни нормативу резервних засобів центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків (в основному обсяг видаваних ними кредитів), а отже, і можливості здійснення ними депозитної емісії. Кредитні інститути можуть розширювати позичкові операції, якщо їхні обов'язкові резерви в центральному банку перевищують встановлений норматив. Коли маса грошей в обороті (наявних і безготівкових) перевершує необхідну потребу, центральний банк проводить політику кредитної рестрикції шляхом збільшення нормативів відрахування, тобто відсотка резервування засобів у центральному банку. Тим самим він змушує банки скоротити обсяг активних операцій.

Зміна норми обов'язкових резервів становить перший інструмент монетарної політики, що може використати Федеральна Резервна Система (ФРС) США для контролю за пропозицією грошей. Таким чином, пониження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися зсуву в бік поширення чи зменшення обсягу пропозиції грошей.

Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарна кількість трансакціонних депозитів яких перевищує деякий встановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакціонних депозитів. Окрім цього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для не особових термінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків.

В останні півтора-два десятиліття відбулося зменшення ролі зазначеного методу кредитно-грошового регулювання. Про це говорить той факт, що повсюдно (у західних країнах) відбувається зниження норми обов'язкових резервів і навіть її скасування по деяких видах депозитів.

Рефінансування комерційних банків.

Термін "рефінансування" означає одержання коштів кредитними установами від центрального банку. Центральний банк може видавати кредити комерційним банкам, а також перераховувати цінні папери, що знаходяться в їхніх портфелях (як правило векселі). Облік векселів довгий час був одним з основних методів грошово-кредитної політики центральних банків Західної Європи. Центральні банки висували певні вимоги до векселя, що обліковується, головним з яких була надійність боргового зобов'язання. Векселі обліковуються по ставці редисконтування. Цю ставку називають також офіційною дисконтною ставкою. Звичайно вона відрізняється від ставки по кредитах (рефінансування) на незначну величину в меншу сторону. Центральний банк купує боргове зобов'язання по більш низькій ціні, ніж комерційний банк.

У випадку підвищення центральним банком ставки рефінансування, комерційні банки будуть прагнути компенсувати втрати, викликані її ростом (подорожчанням кредиту) шляхом підвищення ставок по кредитах, наданих позичальникам. Тобто зміна облікової ставки (рефінансування) прямо впливає на зміну ставок по кредитах комерційних банків.

Останнє є головною метою наведеного методу грошово-кредитної політики центрального банку. Наприклад, підвищення офіційної дисконтної ставки в період посилення інфляції викликає ріст процентної ставки по кредитних операціях комерційних банків, що приводить до їх скорочення, оскільки відбувається подорожчання кредиту, і навпаки.

Ми бачимо, що зміна офіційної процентної ставки впливає на кредитну сферу. По-перше, це утруднення чи полегшення можливості комерційних банків одержати кредит у центральному банку впливає на ліквідність кредитних установ. По-друге, зміна офіційної ставки означає подорожчання чи здешевлення кредиту комерційних банків для клієнтури, тому що відбувається зміна процентних ставок по активних кредитних операціях. Також зміна офіційної ставки центрального банку означає перехід до нової грошово-кредитної політики, що змушує комерційні банки вносити необхідні корективи у свою діяльність.

Недоліком використання рефінансування при проведенні грошово-кредитної політики є те, що цей метод торкається лише комерційних банків. Якщо рефінансування використовується в незначній мірі чи здійснюється не центральним банком, то зазначений метод майже цілком втрачає свою ефективність. Крім встановлення офіційних ставок рефінансування і редисконтування центральний банк встановлює процентну ставку по ломбардних кредитах, тобто кредитах, видаваних під яку-небудь заставу, в якості яких виступають звичайно цінні папери. Варто врахувати, що в заставу можуть бути прийняті тільки ті цінні папери, якість яких не викликає сумніву. У практиці закордонних банків в якості коштовних паперів використовуються державні обігові цінні папери, першокласні торгові векселі і банківські акцепти (їхня вартість повинна бути виражена в національній валюті, а термін погашення - не більш трьох місяців), а також деякі інші види боргових зобов'язань, обумовлені центральними банками.

Ринок, на якому банки надають свої резерви в формі короткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральних фондів США. Ставка позикового проценту, що стягується по цим позичкам, називається ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій на даному ринку, де надаються "24-годинні" позички, досягає мільярдів доларів. Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займу у ФРС крізь так зване "облікове вікно". (Не треба розуміти цей вислів буквально, бо в дійсності надання такого роду послуг покладено на один із відділів регіональних Резервних банків, що, зрозуміло не є вікном в прямому розумінні слова) Банки звертаються до ФРС за займами в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш часто вони одержують короткострокові позички, щоб привести в порядок свої резерви, якщо неочікувані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижче встановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптаційні займи, як їх прийнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочує практику надання займів тим банкам, частота і розміри використання позичок якими надмірно великі.

Окрім надання короткострокових адаптаційних займів крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування на особливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам для задоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позички також надаються банкам, що опинились в складному фінансовому положенні і що потребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.

Грошові засоби, які банки надають одне одному в формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу на величину сумарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резерви рухаються по колу, переходячи з рахунків одного банку на рахунок іншого. Грошові кошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви. Вони утворюють основу процесу мультиплікативного поширення депозитів аналогічно резервам, що вводяться в банківську систему шляхом купівлі на відкритому ринку. Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівня банківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управління величиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочує обсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденцію зменшувати величину грошової маси. Зниження рівня облікової ставки сприяє зростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючи передумови для поширення грошової маси.

Операції на відкритому ринку.

Поступово два вищенаведених методи грошово-кредитного регулювання (рефінансування й обов'язкове резервування) втратили своє першорядне по важливості значення, і головним інструментом грошово-кредитної політики стали інтервенції центрального банку, що одержали назву операцій на відкритому ринку.

Цей метод полягає в тому, що центральний банк здійснює операції купівлі-продажу цінних паперів у банківській системі. Придбання цінних паперів у комерційних банків збільшує ресурси останніх, відповідно підвищуючи їх кредитні можливості, і навпаки. Центральні банки періодично вносять зміни в зазначений метод кредитного регулювання, змінюють інтенсивність своїх операцій, їхню частоту. Операції на відкритому ринку вперше стали активно застосовуватися в США в зв'язку з наявністю в цих країнах розвинутого ринку цінних паперів. Пізніше цей метод кредитного регулювання набув загального застосування і в інших країнах Західної Європи.

За формою проведення ринкові операції центрального банку з цінними паперами можуть бути прямими або зворотними. Пряма операція являє собою звичайну покупку чи продаж. Зворотна полягає в купівлі-продажу цінних паперів з обов'язковим здійсненням зворотної угоди по заздалегідь встановленому курсу. Гнучкість зворотних операцій, більш м'який ефект їхнього впливу, додають популярність даному інструменту регулювання. Так частка зворотних операцій центральних банків провідних промислово-розвинутих країн на відкритому ринку досягає від 82 до 99,6%.

Якщо розібратися, то можна побачити, що по своїй суті ці операції аналогічні рефінансуванню під заставу цінних паперів. Центральний банк пропонує комерційним банкам продати йому цінні папери на умовах, що склалися на основі аукціонних (конкурентних) торгів, із зобов'язанням їхнього зворотного продажу через 4-8 тижнів. Причому процентні платежі, "накопичувані" по цим цінним паперам у період їхнього перебування у власності центрального банку, будуть належати комерційним банкам.

Таким чином, операції на відкритому ринку, як метод грошово-кредитного регулювання, значно відрізняються від двох попередніх. Головна відмінність - це використання більш гнучкого регулювання, оскільки обсяг покупки цінних паперів, а також використана при цьому процентна ставка можуть змінюватися щодня відповідно до напрямку політики центрального банку. Комерційні банки, з огляду на зазначену особливість даного методу, повинні уважно стежити за своїм фінансовим положенням, не допускаючи при цьому погіршення ліквідності.

В наш час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або вливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідти. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Розглянемо схему проведення цих операцій центральним банком ФРС. Припустимо, що на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання по обмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починає пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, що купує державні цінні папери через спеціальних ділерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентні ставки по них зростають і, відповідно, зростає "привабливість" їх для покупця. Населення (через ділерів) і банки починають активно купувати державні цінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів. Скорочення банківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей до пропорції, рівної банківському мультиплікатору. Крива пропозиції зсунеться ліворуч, процентна ставка зросте.

Припустимо тепер, що на грошовому ринку спостерігається нестача грошових засобів в обігу. В цьому випадку центральний банк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а саме починає купувати державні цінні папери у банків і населення. Тим самим центральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їх ринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейські цінні папери "непривабливими" для їх власників. Населення (через ділерів) і банки активно починають продавати державні цінні папери, що приводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) - до збільшення грошової пропозиції. Крива пропозиції грошей зсунеться праворуч, а процентна ставка впаде.

Поряд з економічними методами, за допомогою яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, їм можуть використовуватися в цій сфері й адміністративні методи впливу.

До них відноситься, наприклад, використання кількісних кредитних обмежень. Цей метод кредитного регулювання являє собою кількісне обмеження суми виданих кредитів. На відміну від розглянутих вище методів регулювання, подібний метод є прямим методом впливу на діяльність банків. Також кредитні обмеження приводять до того, що підприємства позичальники ставляться у неоднакове положення. Банки прагнуть видавати кредити в першу чергу своїм традиційним клієнтам, як правило, великим підприємствам. Дрібні і середні фірми виявляються головними жертвами даної політики. Потрібно відзначити, що домагаючись за допомогою зазначеної політики стримування банківської діяльності і помірного росту грошової маси, держава сприяє зниженню ділової активності. Тому метод кількісних обмежень майже не використовується.

У жовтні 1982 року керівництво ФРС сповістили про нову зміну курсу. Його проведення передбачало зменшення уваги до регулювання росту грошової маси, рівня незалежних резервів. Крім того, ФРС декларувала швидке і гнучке реагування на всі зміни, що виникають в фінансово-економічних сферах, розуміючи під цим цілу гаму факторів: вплив змін правил урядового та банківського контролю на швидкість обороту грошей, стан економіки в цілому, умови функціонування світової економіки, проблеми міжнародної заборгованості. З другого боку, ФРС продовжувала оголошувати межі росту агрегатів грошової маси, але не так строго корегувала зміни які виникали, керуючись прийнятою тактичною установкою. В своїх щоденних операціях ФРС стала приділять основну увагу резервам, одержаним шляхом займу.

Після кризи, що охопила фондову біржу в жовтні 1987 року, Рада Управляючих Федеральної Резервної Системи почала відчувати досить обгрунтовані начування, що занадто велику увагу до рівня резервів, одержаних шляхом займу, які розглядаються в якості тактичної цілі грошово-кредитної політики, приводить до різких коливань процентних ставок по федеральним резервним фондам. Після цього Федеральна Резервна Систем направила свої зусилля на фіксацію норм процента федеральних резервних фондів в рамках встановленого діапазона.

Така грошово-кредитна політика, що відрізняється еластичністю, плавними змінами та коректуванням, важко піддається графічній інтерпретації. її курс пролягає між крайностями грошово-кредитної політики, яка чітко фіксує кількість грошей з одного боку, і грошово-кредитної політики, що строго регламентує рівень норм проценту - з іншого.

Однією з найсерйозніших проблем, на яку натикнулась економіка на сучасному етапі, явилась інфляція. Ця проблема особливо загострилась в 70-х роках. Так, в США темпи інфляції за десятиріччя збільшились утричі з 4% до 13% в рік. Причиною такої ситуації в Сполучених Штатах стала втрата довіри до того, як управляється американська економіка. Позиції долара на зарубіжних валютних ринках ослабли, а на ринках кредитних ресурсів значно зросли норми процента за їх надання.

Посилення інфляційних процесів змусило економістів провести ряд досліджень в даній області. В результаті проведеної роботи було зроблено висновок про необхідність встановлення контролю над кредитно-грошовими агрегатами. Іншими словами, спеціалісти заключили, що швидкість обороту грошей, виражена відношенням номінального об'єму виробництва до величини попиту населення на грошові кошти, є показником достатньо стабільним і передбачуваним.

V=У/М, де

V - швидкість обороту грошової маси;

У - номінальний об'єм виробництва;

М - величина грошової маси в обігу.

Виходячи з цієї формули, було запропоновано боротися з інфляцією. Якщо швидкість обігу стабільна, то потрібного об'єму виробництва можна досягти, задаючи відповідні значення величини грошової маси в обігу. Необхідно відмітити, що на практиці даний процес більш складний, оскільки вибір монетарної змінної впливає на рівень процентних ставок, що, в свою чергу, впливає "на ступінь привабливості зберігання на рахунках грошових коштів", тобто на швидкість обігу грошей.

Величина номінального доходу може бути виражена наступним чином:

У=Р * у, де

У - ріст номінального доходу;

Р - темпи інфляції;

у - темпи росту реального об'єму виробництва.

Було признано, що сучасні темпи росту реального об'єму виробництва будуть наближатися до потенційних темпів росту об'ємів, залучених в економічну діяльність ресурсів, а також їх продуктивності. Кредитно-грошова політика не зможе серйозно впливати на довготермінову тенденцію росту об'єму виробництва, або цей вплив буде носить негативний характер, оскільки дестабілізується грошова система і виникають перепони на шляху капіталовкладень в економіку. При таких умовах зміна темпів росту величини номінального доходу буде означать аналогічні зміни темпів інфляції. Таким чином, ліквідація інфляції і відновлення контролю в області ціноутворення потребує уповільнення росту грошової маси.

Кредитно-грошова політика США базується на вищевикладеній концепції. На основі її в 1978 році Конгрес США прийняв законодавство, яке зобов'язує ФРС встановити межі росту грошової та кредитної маси. Також був прийнятий "Акт про повну зайнятість та збалансований ріст". В ньому вказувались цілі кредитно-грошової політики: забезпечення високого рівня зайнятості та підтримки стабільності цін. Для досягнення цього ФРС передписувалось щороку оголошувати величину грошової маси та кредитних ресурсів на наступний рік, що повинно впливати на очікуване функціонування економіки та темпи інфляції.

Признаючи, що не завжди можна підтримувати потрібне співвідношення між ростом грошової маси і темпами економічного розвитку, закон не зобов'язує ФРС точно дотримуватись заявлених параметрів грошової маси. Проте, в разі, якщо розбіжності мають місце, ФРС повинна пояснити їх причини. Величини грошової маси і кредитної емісії об'являються в лютому кожного року і корегуються в доповіді, що надається в конгрес в червні. В цій доповіді також називаються попередні оцінки вказаних величин на наступний рік.

Така політика переслідує три основні цілі: по-перше, обмеження росту цін; по-друге, оповіщення громадськості про майбутню стратегію ФРС, щоб юридичні та фізичні особи могли співвідносить свою економічну поведінку з намірами ФРС. І, по-третє, посилення підзвітності та відповідальності ФРС за прийняті нею рішення та досягнення наміченої цілі.

Список літератури

Вешкин Ю.Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций / Ю.Г. Вешкин, Г.Л. Авагян. - М.: Экономист, 2006. - 400 с.

Демківський А.В. Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А.В. Демківський. - К.: Дакор, 2007. - 528 с.

Деньги. Кредит. Банки [Текст]: учебник для вузов / ред. Е.Ф. Жуков. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 600 с.

Лисенков Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Лисенков, Т.А. Коротка. - К.: Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.

Михайловська І.М. Гроші та кредит [Text]: практикум / І.М. Михайловська, К.Л. Ларіонова. - Львів: Новий Світ-2000, 2008. - 312 с.

Урюпина А.А. Банковский сектор в условиях сдерживающей денежно-кредитной политики [Текст] / А.А. Урюпина // Банковские услуги. - 2008. - N 7. - C.2-5

Центральний банк та грошово-кредитна політика [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред.А.М. Мороз. - К.: КНЕУ, 2005. - 556 с.

Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності "Банківська справа" [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2007. - 160 с.

Страницы: 1, 2