Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україн

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

"УКРАЇНА"
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Кафедра "Економічної теорії та підприємництва"

КУРСОВА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ: Гроші та кредит
НА ТЕМУ:
"Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україні"
Вступ

Предметом дослідження курсової роботи є банківська система як не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

Метою дослідження курсової роботи є поглиблення знань про проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україні.

Банк в економічному розумінні -- це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності становлять закінчений процес посередництва:

акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;

вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання -- повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

З розвитком ринкової економіки виникає потреба в створенні адекватної фінансової інфраструктури, яка включає фінансові ринки та фінансово-кредитні інститути, що обслуговують їхніє функціонування. Центральною ланкою при цьому є банки, які відіграють ключову роль у стабілізації фінансової системи, обслуговуванні грошового обігу, забезпеченні суб'єктів господарювання кредитними засобами. Міжнародний і вітчизняний досвід свідчить про те, що стан банківської системи є індикатором стану всієї економіки.

В Україні до найсерйозніших проблем зміцнення банківської системи належать дерегуляція банківської діяльності, підвищення якості розрахунково-касового обслуговування економічних суб'єктів, необхідність нарощування капіталу банків, зниження банківських ризиків, упровадження сучасних інформаційних технологій, підвищення якості банківського менеджменту і посилення захисту кредитних організацій від злочинних дій.

Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

Курсова робота будувалась на працях А.С. Гальчинського, А.В. Демківського, І.Ф. Прокопенко, М.І. Романова, М.І. Савлука, А.І. Щетиніна та багатьох інших.

Курсова робота має таку структуру: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.

У роботі ми розглянемо сутність, функції та структуру сучасної банківської системи; основні риси банківської системи; історичний розвиток банків та банківської системи; особливості побудови та проблеми розвитку банківської системи в Україні.

Також ми визначимо, що Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банківської системи, особливо в інституційному та функціональному аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999р. Закону "Про Національний банк України" та у 2000 р. Закону "Про банки і банківську діяльність", які замінили Закон 1991 р. "Про банки і банківську діяльність", що переважно вичерпав себе і не відповідав новій економічній ситуації в країні.

Розділ I. Сутність, будова та функції банківської системи

1.1 Сутність банківської системи

Банки і банківська система - не звичайні економічні структури, їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація та контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить надзвичайно актуальним правильне визначення ключових понять -банківська діяльність, банк, банківська система.

Науково обгрунтовані визначення вказаних понять потрібно закріпити законодавчо, щоб кожний суб'єкт грошового ринку міг легко з'ясувати займається він банківською чи небанківською діяльністю і які наслідки (правові та економічні) це матиме для нього.

У законі України "Про банки та банківську діяльність" банком названо будь-яку установу, яка виконує функції кредитування, касового й розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

Конкретним результатом банківської діяльності є банківський продукт - особливі послуги, що надаються банком клієнтові, а також готівкові і безготівкові платіжні засоби, що емітуються ним у процесі надання вищезгаданих послуг. Специфікою банківського продукту є його обмеженість сферою грошового обігу та нематеріальний зміст.

Логічно, що вся сукупність банківських установ країни має бути належним чином організаційно оформлена. Під банківською системою розуміють історично складену і законодавче закріплену систему організації банківської справи в країні. Законодавство встановлює структуру банківської системи, визначає сферу діяльності, підпорядкованість та відповідальність для різних інститутів, що входять до неї.

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об'єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Так, прийнятий у 1991 р. Закон України "Про банки і банківську діяльність" перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними. Вона повинна функціонувати заради безперебійного задоволення потреб економіки країни, забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою стабілізації грошей. В дворівневій банківській системі верхній (вищий) рівень посідає Національний Банк України, емісійний центр, який є банком банків і обслуговує лише банківські заклади й урядові структури.

Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та су-бординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємоув 'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

відносно окремих банків як її структурних елементів;

відносно інших подібних великих систем, які функціонують

в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

забезпечення надійності і стабільності функціонування окремих банків та банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузьким чи невигідним він не був. Для цього банки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи, в яку вони включені.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх у систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

Мережа комерційних банків покликана задовольняти потреби підприємств, фірм і сімейних господарств щодо банківських послуг і складає нижчий рівень банківської системи України. Комерційні банки розвиваються як багатофункціональні заклади, що здійснюють всі види кредитних і фінансових операцій. Оскільки банківська система України діє в умовах ринкової конкуренції, то провідними принципами її організації є (дод. Б):

- недопустимість втручання в банківську справу третіх осіб;

- конкуренція в банківській діяльності;

- можливість вибору обслуговуючого банку клієнтом;

- доступність інформації про банки;

- налагодження зовнішньоекономічних зв'язків;

- рівноправність, свобода в раціональній діяльності.

Отже, банківська система - це не механічна сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

1.2 Функції банківської системи

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції (дод.Б):

*трансформаційну;

* створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

*забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації -- більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

- по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через "облікове вікно", "ломбардне вікно", пряме кредитування окремих ба

нків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошо

вого ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

- по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Це ключова функція банківської системи, що реалізується методами й інструментами грошово-кредитної політики. У її виконанні беруть участь усі ланки системи -- центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної. При цьому з 2000 року в Україні відсутні інфляційні випадки емісії гривні, а темп зростання грошової маси реалізується оптимально до потреб реального зростання виробництва і скорочення незайнятості та забезпечення стабільності гривні.

Ця функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний окремий банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і заінтересований розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої здійснює система в цілому.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Вона проявляється в регламентації діяльності усіх ланок грошово-кредитної системи та створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законодавства у діяльності банків. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.

Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів -- акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів, дії яких визначаються не тільки економічними розрахунками, а й чутками, очікуваннями, припущеннями. Тому над банками постійно висить загроза паніки, яка може викликати обвальне вилучення депозитів та банкрутство, якщо цей процес своєчасно не зупинити. Крім того, під тиском своїх кредиторів і власників банки змушені вкладати капітали у високодохідні, але ни-зьколіквідні активи, ризикуючи втратити довіру вкладників і викликати паніку. Забезпечити високу довіру до банків -- завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи.

Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Банки потенційно, завдяки широким масштабам своєї діяльності, здатні роззосередити (диверсифікувати) ці ризики і максимально пом'якшити їх для інвесторів. Проте реального успіху в цьому можна досягти лише за умови, що це завдання буде вирішуватися зусиллями всієї банківської системи. Тільки банківській системі в цілому під силу створити дійовий механізм страхування банківських ризиків і банківських депозитів.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко:

- у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок -- від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

- у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають:

- страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

- страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

- створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;

- створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

- централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

- створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

- створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

- узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

У цих заходах виявляється організаційно-правове забезпечення стабілізаційної функції банківської системи. Кожний із них може бути реалізований лише в межах системи і є специфічним інфраструктурним елементом, що перетворює сукупність банків у якісно нове явище -- банківську систему.

1.3 Основні риси банківської системи

Банківська система взаємодіє з іншими системними структурами, з якими вона створює як підсистема більш загальне утворення - економічну систему в цілому. Це, зокрема, бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо. Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.

До таких загальних рис можна віднести:

- поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;

- динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зростає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо;

- закритість системи. Банківська система є системою "закритого типу", що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою тощо. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено вести суто банківську діяльність. Більше того, багато банківської інформації є за законом банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи;

- саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його "нішу" негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992--1994рр., коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.

До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:

- дворівневу побудову;

- поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

- централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

- наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

- гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

Дворівнева побудова -- ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування господарської клієнтури, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій - і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових. Проте в обох цих випадках не було і потреби в існуванні банківських систем у тому розумінні, про яке мова йде в цьому підручнику. Там були або механічна сукупність слабо пов'язаних між собою окремих банків (у докапіталістичні епохи), або єдиний монобанк, що являє собою замкнуту систему, адекватну загальноекономічній системі (як у СРСР). Такий монобанк повністю позбавлений суто ринкових принципів функціонування - рівноправності сторін, взаємовигідності їх співробітництва, конкуренції на грошовому ринку, самофінансування, комерційного розрахунку, ринкових методів формування процента, валютного курсу тощо. У таких умовах справді не було потреби в центральному банку як органу, що поєднує решту банків у систему.

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях