Формування валютних курсів
ля адекватної оцінки впливу валютно-курсової політики на перебіг економічних процесів можуть використовуватися такі показники, як номінальний ефективний обмінний курс і реальний ефективний обмінний курс, які є індексами змін відповідних величин за певний період.

Якщо зміна курсу національної валюти визначається як середня величина щодо валют країн - головних торгових партнерів, то цей показник відображає номінальний ефективний валютний курс. Якщо зміни номінального ефективного валютного курсу скориговані з урахуванням динаміки внутрішніх цін країни та її головних зовнішньоекономічних партнерів за відповідний період, то йдеться про реальний ефективний валютний курс.

Розраховані у такий спосіб індекси курсів валют дають змогу точніше виявити їх вплив на результати зовнішньої торгівлі. Індекс реального ефективного валютного курсу, скажімо, є одним з основних показників конкурентоспроможності країни на зовнішніх ринках. Якщо реальний ефективний обмінний курс має тенденцію до зростання, то конкурентоспроможність країни у світовій економіці може погіршитися.

Отже валютний курс як ланка, що зв'язує різні національні валюти у процесі міжнародного обміну і дає змогу порівнювати ціни і затрати у міжнародному масштабі, є не лише важливим елементом валютної системи кожної країни, але й одним із головних об'єктів регулятивного впливу з боку держави, що визначається відповідною валютно-курсовою політикою.

1.2 Загальні засади діяльності Національного банку України щодо валютного курсоутворення

Головним органом реалізації валютно-курсової політики в країні є центральний банк, на який державою покладаються завдання із регулювання валютних відносин. Саме центральний банк є одним із найважливіших елементів у загальній системі державного регулювання економіки, включаючи її валютну сферу. Тому правильне розуміння змісту діяльності центрального банку в реалізації валютно-курсової політики в цілому неможливе без належного обґрунтування його сутності та функцій, від успішного виконання яких значною мірою залежить ефективність та надійність грошово-кредитної системи країни, стійкість національної валюти, а відтак і динамічний розвиток економіки у конкурентному середовищі світового господарства.

Основними функціями центрального банку в ринковій економіці є такі:

- емісія готівки й організація грошового обігу;

- функція банку банків;

- функція банкіра уряду;

- реалізація грошово-кредитної політики.

Реалізація чотирьох основних функцій центрального банку визначає його головне місце як органу реалізації валютної політики в країні. Центральний банк виконує роль не лише посередника між державою та рештою економічних суб'єктів через банки, він є головним провідником регулятивного впливу держави на всі економічні відносини, включаючи й валютну сферу. При цьому центральний банк відіграє у цьому процесі подвійну роль: з одного боку, він є державним органом, покликаним впливати належним чином на діяльність економічних агентів, пов'язану зі здійсненням операцій із валютою, а з іншого - він сам є одним із суб'єктів валютного ринку, хоча і виступає найбільш потужним гравцем на ньому. Врешті обидві ці ролі підпорядковані єдиному завданню - проведенню валютної політики, що передбачає передусім здійснення регулятивного впливу на здійснення валютних операцій у країні.

Держава в особі центрального банку, регулюючи різні види валютних операцій, має на меті створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності й підтримання стабільності валютного ринку в країні. З цією метою центральний банк наділяється відповідними повноваженнями у сфері валютно-курсового регулювання. Центральний банк, отримуючи ці повноваження від держави по суті є її головним представником, що діє у сфері валютних відносин і має можливості впливати на всіх суб'єктів валютного ринку через наявні у нього інструменти.

В Україні провідне місце в реалізації державою функцій валютно-курсового регулювання та контролю належить Національному банку України. Згідно зі статті 44 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Саме на нього як головний орган реалізації валютно-курсової політики держави покладено широке коло повноважень із валютного регулювання економіки. До складу цих повноважень чинним законодавством віднесено, зокрема, такі:

- здійснення валютно-курсової політики згідно з принципами загальної економічної політики України;

- складання разом з Кабінетом Міністрів України платіжного балансу;

- контроль за дотриманням ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків;

- видання обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромадження, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютно-курсової політики;

- видача ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішень про їх скасування;

- встановлення способів визначення і використання обмінних курсів іноземних валют, виражених у валюті України;

- запровадження єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядку контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечення публікації банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Можливості ефективного функціонування центрального банку як органу реалізації валютно-курсової політики в країні залежать від наявності таких організаційних засад:

- побудова банківської системи країни за дворівневим принципом, що передбачає розмежування функцій між центральним банком щодо грошово-кредитного регулювання економіки й комерційними банками щодо кредитно-розрахункового обслуговування суб'єктів ринку;

- забезпечення фінансової стійкості й стабільного розвитку комерційних банків, через кредитно-розрахункові й валютні операції яких центральний банк впливає на валютну сферу;

- наявність у країні добре організованого і структурованого валютного ринку, що забезпечує ефективну організацію валютних відносин і зовнішньоекономічних зв'язків та формування адекватного обмінного курсу національної грошової одиниці;

- законодавче закріплення повноважень центрального банку як головного органу держави у сфері валютно-курсового регулювання й реалізації валютної політики;

- забезпечення високого рівня довіри до центрального банку з боку всіх суб'єктів валютного ринку;

- нормативне надання центральному банку незалежного статусу, що визначає можливості проведення ефективної монетарної політики, незалежно від тиску законодавчої та виконавчої влади;

- надання повноважень центральному банку щодо організації валютного контролю і застосування санкцій до комерційних банків - суб'єктів валютного ринку за порушення валютного законодавства.

Лише за наявності необхідних організаційних засад досягається належний ефект реалізації валютно-курсової політики, що визначається адекватним реагування ринку на здійснювані центральним банком заходи впливу на нього.

Зміст цього впливу, що полягає у діяльності центрального банку як головного органу реалізації валютно-курсової політики, передбачає використання ним певної сукупності інструментів.

Інструменти валютно-курсової політики - це певні операції і способи, за допомогою яких центральний банк може впливати на поточні орієнтири монетарної політики, що позначається на організації валютних відносин у країні. Інструменти (від лат. instrumentum - знаряддя) є по суті певними знаряддями центрального банку, за допомогою яких він впливає на стан валютні курси в країні і діяльність усіх тих економічних агентів, яка стосується їхніх операцій із валютними цінностями.

Застосування інструментів валютно-курсової політики засновується на сукупності певних базових принципів, до числа яких належать:

- принцип ефективності, що означає можливість отримання намічених результатів завдяки використанню певного інструменту валютно-курсової політики відповідно до її стратегічних орієнтирів;

- принцип прозорості, що означає правильне, однозначне розуміння всіма учасниками валютного ринку намірів центрального банку щодо використання того чи іншого інструменту;

- принцип рівноправності, що означає однакове, рівноцінне ставлення центрального банку до всіх суб'єктів ринку, незалежно від їх розмірів, що забезпечується стандартизацією правил і процедур при використанні інструментів валютно-курсової політики;

- принцип послідовності, що передбачає відсутність різких, непередбачуваних змін у порядку і способах використання того чи іншого інструменту валютно-курсової політики, а відтак дії центрального банку у довгостроковій перспективі мають бути прогнозованими для всіх учасників ринку, щоб не допустити панічних настроїв та ажіотажу;

- принцип гнучкості означає наявність можливостей для маневру при використанні інструментів валютно-курсової політики, що означає наявність у центрального банку можливостей проведення зворотних операцій у разі потреби оперативного реагування на зміну поточних цілей політики.

Практичне використання інструментів валютно-курсової політики відображає зміст функціонування центрального банку щодо впливу на всіх суб'єктів валютного ринку і характеризує його як головний орган, наділений державою відповідними повноваженнями і здатний активно впливати за допомогою різних засобів і методів практично на динаміку валютних курсів та на всі аспекти валютних відносин у країні. Саме інструменти реалізації валютно-курсової політики, використовувані відповідно до визначених стратегічних орієнтирів, формують її конкретне наповнення, відображаючи спрямованість діяльності центрального банку на досягнення кінцевих цілей монетарної політики.

Загальні інструменти валютно-курсової політики - це засоби й методи, які використовуються центральним банком для реалізації стратегічних завдань монетарної політики загалом, що через грошову масу і ринкові процентні ставки впливають на валютну сферу господарства.

Загальні інструменти є спільними як для валютно-курсової, так і для грошово-кредитної політики, що передбачає встановлення їх як головних тактичних орієнтирів передусім динаміки грошових агрегатів та ринкових процентних ставок, тобто пропозиції грошей та їх ціни на внутрішньому ринку. А вже через ці параметри вплив загальних інструментів валютної політики позначається на динаміці валютного курсу та можливостях досягнення інших цілей, що визначаються стратегією валютно-курсової політики держави.

До загальних інструментів валютно-курсової політики належать:

- дисконтна політика;

- політика обов'язкових резервів;

- політика відкритого ринку.

Дисконтна політика - це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни офіційної облікової ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам, із метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін. Дисконтну політику ще іноді називають політикою облікової ставки або просто процентною політико.

Політика обов'язкових резервів - це інструмент монетарного регулювання економіки, сутність якого полягає в установленні для комерційних банків мінімальної обов'язкової норми ресурсів у процентному відношенні від величини залучених пасивів, які вони зобов'язані зберігати в центральному банку.

Політика відкритого ринку - це сукупність операцій купівлі або продажу центральним банком цінних паперів з метою вплинути на ресурсну базу комерційних банків. У результаті купівлі вкладення коштів в економіку збільшуються, в результаті продажу - зменшуються.

Спеціальні інструменти валютноо-курсової політики - це ті засоби і методи регулювання валютних відносин центральним банком, призначення яких - вплив на головний проміжний орієнтир монетарної політики - валютний курс, що позначається як на кінцевих цілях економічного розвитку, так і на організації зовнішньоекономічних відносин.

Усі спеціальні інструменти валютно-курсової політики залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні операції можна умовно поділити на дві основні групи: економічні та адміністративні.

Економічні інструменти валютно-курсової політики передбачають використання різноманітних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб'єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства.

До основних економічних інструментів реалізації валютно-курсової політики центрального банку належать (рис. 1.2):

Рис. 1.2 Інструменти реалізації валютно-курсової політики центральним банком

Девізна політика - це інструмент валютно-курсової політики, сутність якого полягає у впливі на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девізів). Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою регулювання курсу національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют.

Спрямованість валютної інтервенції визначається тим, яка мета перед центральним банком - підвищити чи знизити обмінний курс національної валюти. Так, із метою підвищення курсу національної валюти центральний банк в обмін на національну валюту продає іноземну валюту, коли її пропозиція на ринку є недостатньою. Завдяки цьому обсяги національної валюти порівняно з іноземною на ринку зменшуються, а тому її «ціна» (у вигляді обмінного курсу) зростає.

Центральний банк скуповує іноземну валюту, щоб знизити обмінний курс національної валюти, коли є її надлишок пропозиції на ринку. У результаті обсяги іноземної валюти на ринку зменшуються, а національної валюти збільшуються, а відтак знижується її «ціна» - валютний курс.

Диверсифікація валютних резервів - це інструмент реалізації валютно-курсової політики центрального банку, що полягає у регулюванні структури офіційних валютних резервів країни шляхом включення до їх складу різних іноземних валют різних країн.

Під валютними резервами прийнято розуміти належні державі офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

Безпосередньою формою розміщення валютних резервів можуть бути: готівка (банкноти і монети); залишки на депозитних рахунках у зарубіжних банках; цінні папери, номіновані в іноземній валюті.

Основними цілями диверсифікації валютних резервів як спеціального інструмента валютно-курсової політики є:

- захист від валютного ризику, тобто ризику втрати коштів унаслідок коливання обмінних курсів різних валют;

- забезпечення міжнародних розрахунків, включаючи і розрахунки за зовнішньою заборгованістю країни;

- проведення валютних інтервенцій на ринку, для чого у складі резервів мають бути належні обсяги необхідних видів іноземних валют.

Регулювання режиму валютного курсу - це інструмент валютної політики, який передбачає спрямованість діяльності центрального банку на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти стосовно іноземних валют.

Центральні банки можуть застосовувати два основних різновиди режиму валютних курсів: фіксований валютний курс і плаваючий валютний курс.

Фіксований валютний курс - це курс, що офіційно встановлюється державою і підтримується нею на певному незмінному рівні. Плаваючий валютний курс - це курс, що формується під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

Використання центральним банком режиму фіксованого курсу забезпечує належний рівень стабільності динаміки міжнародних торговельних і фінансових операцій. Водночас фіксований курс передбачає наявність значних обсягів офіційних валютних резервів, а також підпорядковує економічну політику держави виключно одній меті - підтриманню стабільності валютних відносин і рівноваги платіжного балансу, що може суперечити іншим стратегічним цілям монетарного регулювання. Плаваючий валютний курс, навпаки, не зобов'язує державу нагромаджувати значні валютні резерви, обмежує можливості спекулятивного впливу на валютний ринок та істотно розширює свободу дій центрального банку у використанні інструментів валютної політики. Водночас плаваючі курси роблять непередбачуваними результати зовнішньоекономічної діяльності, а вирівнювання платіжних балансів може спричиняти спад виробництва, інфляцію та інші негативні явища в економіці.

Девальвації і ревальвації валют - це інструмент валютно-курсової політики, сутність якого полягає у діяльності центрального банку країни, офіційно спрямованої на зміну обмінного курсу національної валюти в бік його зниження чи підвищення.

Необхідність використання цього інструменту валютної політики пов'язана з відмінностями у темпах інфляції в різних країнах, у результаті чого реальні обмінні курси національних валют суттєво відхиляються від курсів, встановлених офіційно. Це зумовлює об'єктивні причини коригування обмінних курсів національних валют різних країн, що власне і здійснюється шляхом проведення девальвації або ревальвації.

Адміністративні інструменти валютно-курсової політики передбачають сукупність заходів із нормативно-правового регулювання різних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Адміністративні інструменти є необхідним доповненням економічних важелів реалізації валютно-курсової політики. Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень.

Валютні обмеження - це сукупність регулятивних заходів, які передбачають встановлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів із валютою і валютними цінностями.

Валютні обмеження є одним із найважливіших інструментів реалізації валютної політики держави. Вони можуть, зокрема, включати такі напрями адміністративного регулювання валютних відносин:

- формування нормативно-правової бази роботи валютного ринку;

- регламентацію окремих видів валютних операцій;

- валютні блокади.

Формування нормативно-правової бази роботи валютного ринку має на меті створення правового поля реалізації суб'єктами ринку валютних операцій передусім шляхом регламентування порядку їх здійснення через систему законодавчих і нормативних актів.

Регламентація окремих видів валютних операцій передбачає встановлення певних норм і правил функціонування тих суб'єктів ринку, діяльність яких тією чи іншою мірою пов'язана з використанням валюти.

Валютні блокади - це система економічних санкцій у формі валютних обмежень, що накладаються однією країною або групою країн на іншу країну, з метою перешкоджання використанню нею своїх валютних цінностей для досягнення виконання певних економічних чи політичних вимог.

Таким чином, у межах своєї компетенції Національний банк України як головний орган валютного регулювання та валютного контролю в Україні має повноваження провадити контроль за валютними операціями, здійснюваними на території країни резидентами і нерезидентами, а також забезпечувати регулятивний вплив держави на динаміку валютних курсів та стан валютного ринку. Саме на Національний банк згідно з чинним законодавством покладено завдання організації валютного ринку в Україні. У ст. 45 Закону України «Про Національний банк України» зазначається, що Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю на ньому валютними цінностями відповідно до законодавства України про валютне регулювання.

1.3 Вплив зміни курсів валют на економіку країни

Курсові коливання та структурні зрушення в економіці нерозривно пов'язані за низкою механізмів і каналів, що активно використовується в практиці державного регулювання.

Так, практику пришвидшення економічного розвитку за рахунок нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за середньосвітові («валютний демпінг»), вперше використали ще у період світової економічної кризи 1929-1933 pоки такі країни, як Німеччина, Японія, Великобританія, США. Її економічне обґрунтування міститься в численних працях, присвячених впливу девальвації на розвиток експортного сектору та економічної системи в цілому.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать