Легені мають вигляд довгастих мішечків з тонкими еластичними стінками, в яких розгалужується безліч капілярів. Такі легені не можуть повністю забезпечувати організм киснем. Амфібії не всмоктують повітря, а заковтують. Тварина збільшує об'єм ротової порожнини, і в неї через ніздрі входить повітря. Коли дно ротової порожнини піднімається до неба, ніздрі закриваються і повітря проштовхуються через гортань в легені. У легенях відбувається газообмін: кисень проникає в капіляри, а вуглекислий газ із крові переходить у повітря, який потім виводиться назовні.
Легеневе та шкіряну дихання у земноводних розвинуте неоднаково. У тих, хто більшу частину життя проводить у воді, слабше розвинені легені, а краще шкірний подих. Личинки земноводних дихають зябрами. У деяких хвостатих земноводних зябра зберігаються на все життя. [3]
2.3 Кровоносні органи
З розвитком наземного органу дихання тісно пов'язана і перебудова системи кровообігу. Серце земноводних складається з двох цілком відокремлених передсердь, загального шлуночка і артеріального конуса, від якого відходить загальний стовбур аорти, що розділяє потім на три пари артеріальних судин.
Передні з них - сонні артерії - несуть кров до голови. Наступні за ними судини носять назву системних дуг аорти. Права і ліва дуги аорти, відсилаючи кожна з потужної артерії до передніх кінцівок, з'єднуються нижче серця в непарну спинну аорту. Остання тягнеться уздовж хребта, посилаючи від себе артерії до різних органів. Від загального стовбура аорти відходять також легенево-шкірні артерії, що несуть кров до легенів і шкірі.
Венозна кров від передніх відділів тіла збирається у парні передні порожнисті вени, куди відкриваються також дуже характерні для земноводних великі шкірні вени, що несуть артеріальну кров від шкіри. Передні порожнисті вени, як і непарна задня порожниста вена, впадають у праве передсердя.
Рисунок 2.3 - Схема артеріальної системи лягушки:
1 - наружна сонна артерія; 2 - внутрішня сонна артерія; 3 - загальна сонна артерія; 4 - легочно-кожна атрерія; 5 - артеріальний конус; 6 - праве предсерддя; 7 - леве предсерддя; 8 - желудочек; 9 - легочна артерія; 10 - легке; 11 - кожна артерія; 12 - печіночні артерії; 13 - желудочна артерія; 14 - кишечка артерія; 15 - спинна аорта; 16 - почечна артерія; 17 - почка; 18 - левий семенник; 19 - подвздошна артерія.
В задню полу вену збирається кров з задніх відділів тіла. Вона приймає в себе і печінкову вену, що збирає кров від кишечника. Нарешті, у ліве передсердя впадає загальна легенева вена, яка утворилася в результаті злиття парних легеневих вен.
Отже, на відміну від риб, у земноводних виникає типовий для всіх наземних хребетних друге коло кровообігу, по якому кров з серця по легеневих артеріях потрапляє в легені і повертається до нього по легеневій вені. При одному колі кровообігу у риб в серці потрапляє тільки венозна кров, а у наземних хребетних і венозна й артеріальна. У зв'язку з цим виникає поділ серця на два відділи: правий - венозний і лівий - артеріальний. У земноводних цей поділ лише часткове і виражається в існуванні двох передсердь. Проте вже в правому передсерді кров змішується, тому що верхні порожнисті вени приносять у нього не тільки венозну кров, а й що по шкірних венах артеріальну.
В шлуночку до цієї змішаної крові додається ще порція артеріальної крові з лівого передсердя. Поділ шлуночка при такому кровообігу зробило б безцільним шкірне дихання, так як артеріальна кров з шкірних вен надходила б тоді тільки в легені. Відсутність перегородки в шлуночку набуває винятково важливу роль тоді, коли тварина знаходиться під водою і дихає тільки шкірою.
Не менш істотне перетворення в кровоносну систему земноводних полягає в тому, що у зв'язку із зникненням зябрового дихання артерії зябрових дуг змінюються і набувають нову функцію. Як показує ембріональний розвиток земноводних, їх легеневі артерії формуються за рахунок артерій четвертої зябрової дуги, артерія третьої зябрової дуги у дорослих безхвостих земноводних зникає, з другої - розвиваються дуги аорти, а з першої - сонні артерії.
Передні і задні кардинальні вени, властиві рибам, залишаються ще у деяких хвостатих земноводних, а у безхвостих їх повністю замінюють типові для наземних хребетних передня і задня порожнисті вени. [4]
2.4 Видільні органи
Органи виділення - парні округлі тіла - укладені в спинному відділі стінки тіла, безпосередньо ззаду навколосерцевої порожнини. Видільна система земноводних включає довгасті червоно-бурі нирки, що розташовані в порожнині тіла з боків хребта, сечоводи і сечовий міхур. Що виділяються з крові непотрібні для організму речовини по сечоводу надходять в клоаку, і видаляється назовні.
Нирки пуголовка - найбільш просто влаштовані видільні органи з усіх відомих у хребетних тварин. В залежності від свого місця розташування вони носять назву головних нирок. Головні нирки функціонують тільки у личинок.[2]
2.5 Органи травлення
Вихід хребетних в нове місце існування супроводжувався не тільки зміною вологості та температури, тобто зміною факторів неживої природи, але і зміною взаємовідносин з іншими живими організмами, перш за все тими, які служать їжею. Перші наземні хребетні, мабуть, мали достатньо корму, і стимул до подальшого прогресивного розвитку травного тракту, що забезпечує максимальне перетравлення і засвоєння їжі, у них був відсутній. Крім того, при низькому рівні окислювальних процесів, непостійній температурі тіла і незначній рухливості тварини потреба в їжі у земноводних невелика. Диференціація травного тракту у цих тварин залишилася приблизно на тому ж рівні, що й у їхніх предків - риб. Земноводні мають спільну ротоглоточную порожнину, короткий стравохід, що переходить в порівняно слабко відокремлений шлунок. У земноводних більш розвинений шлунок, а в кишечнику помітно виділяється дванадцятипала, тонка і товста кишки. У дванадцятипалу кишку відкриваються протоки печінки разом з протокою жовчного міхура, до якого відкриваються протоки підшлункової залози. У тонкій кишці відбувається остаточне перетравлення їжі та всмоктування в кров поживних речовин. У товстій кишці скупчуються не перетравлені залишки їжі.
Рисунок 2.4 - Органи травлення лягушки
Товста кишка закінчується прямою кишкою, званою клоакою. Сюди ж відкриваються сечовий міхур (обороняючись, жаба може випустити струмінь зібраної сечі), сечоводи і яйцепровід (у самок).
Шлунок без різкої межі переходить в кишечник, в якому добре відокремлена тільки задня (пряма) кишка, що відкривається в клоаку. Велика печінка забезпечена жовчним міхуром; підшлункова залоза розташована, як завжди, в перші петлі кишечника. Зуби всіх сучасних земноводних, якщо вони у них є, мають вигляд простих конусів, прирощених підставою до кістки. Всі зуби однорідні і служать лише для утримання здобичі, яка заковтується цілком. Вони дуже малі, в міру зношування випадають і замінюються іншими. Сидять зуби не тільки на щелепах, але і на сошниках. Присутність Сошникових зубів характерно тільки для риб та земноводних.
У ротоглоточную порожнину у амфібій відкриваються відсутні у риб слинні залози, секрет яких змочує ротову порожнину і їжу, але не діє хімічно. Поява слинних залоз типово для наземних хребетних і служить пристосуванням проти висушуючої дії повітряного середовища.
У порівнянні з рибами у земноводних прогресивно розвивається язик і, маючи власну мускулатуру, бере участь у загарбанні їжі.
Земноводні здатні дуже довгий термін виносити голодування; жаба, посаджена в сире місце, може пробути без їжі більше двох років.[3]
2.6 Нервова система
Жаби - істоти досить нервові, вони дуже не люблять, коли хтось втручається в їхній світ, стукає чимось поряд з акваріумом і взагалі відтворює гучні, різкі звуки. Почувши їх, жаби починають бігати по акваріуму, збиваючи і знищуючи все на своєму шляху. Тому лякати їх не слід - часті нервові «струсу» ведуть до нервових розладів. Можливо, щодо жаб це виглядає смішно, але практика показала, що у них буває навіть нервовий тик, різко скорочує життя.
Рисунок 2.5 - Нервова система лягушки
Мозок земноводних має простий пристрій. Він має видовжену форму і складається з двох передніх півкуль, середнього мозку і мозочка, що представляє лише поперечний місток, і довгастого мозку. У земноводних сильніше розвинений передній мозок (далі в еволюції буде спостерігатися саме розвиток переднього мозку), але ще немає кори головного мозку, сірої речовини, нервові клітини розсіяні по всій поверхні. Слабкий розвиток мозочка пов'язано з одноманітністю рухових реакцій земноводних. Спинний мозок розвинений набагато краще, ніж головний.
В основі поведінки земноводних переважають безумовні рефлекси, а умовні виробляються після тривалого поєднання безумовних та умовних подразників.
З почуттів більш розвинені зір, слух, нюх. Язик у більшості амфібій добре розвинений і в жаб істотно відрізняється від язика інших хребетних тим, що прикріплений не заднім, а переднім кінцем і може викидатися з рота.
Зуби пристосовані лише до схоплювання і до утримування здобичі, але не можуть служити для її розжовування. [2]
3. Розмноження
Серед всіх систем органів єдиний виняток становлять органи розмноження, яких перебудова майже не торкнулася. Земноводні - роздільностатеві тварини. Яєчники самок і самців насінники розташовуються в порожнині тіла.
Рисунок 3.1 - Органи розмноження
Формування яєць в амфібій відбувається в парних яєчниках, розміри яких, як і в більшості інших хребетних, мінливі в залежності від пори року: влітку вони малі, а до осені і особливо навесні великі і переповнені круглими яйцями темного кольору. Дозріла яйцеклітина, одягнена тонкою оболонкою, випадає з яєчника в порожнину тіла. З порожнини тіла вона вловлюється воронками яйцепровіда. Як яйцепровід у земноводних, так само як у більшості риб, функціонують Мюллерові канали. Вони являють собою парні, сильно покручені трубки, одним кінцем впадають в клоаку, а на іншому несучі воронки, що відкриваються в порожнину тіла. Вирви яйцепровіда в жаб приростають до серцевої сумці, так що при скороченні серця вони поперемінно стискаються і розправляються, захоплюючи яйця з порожнини тіла. У яйцепровіда яйця покриваються оболонками, слизовими, сильно розбухають, але не можуть в достатній мірі захистити яйце від висихання. У цьому відношенні яйця земноводних не відрізняються від ікринок риб. Розвиватися поза води, за деякими винятками, вони не можуть.
Органи розмноження самців представлені парою насінників. Від них відходять численні семявиносящі канальці, які, пройшовши через нирку, впадають в сечовід.
З яєць, зазвичай розвиваються у воді, у земноводних вилуплюються лічинки, вся організація яких пристосована до життя у воді. Наявність личинкової стадії розширює можливості харчування організму, який розвивається, покращує постачання його киснем, створює можливість переміщення в найбільш сприятливі умови існування. Перед появою на світ пуголовки безхвостих амфібій вже мають одноклітинні залози, що виділяють фермент, що розчиняє оболонки. За допомогою цього ферменту і відбувається звільнення тварини з яйця.
У щойно вилупівшегося пуголовка трав'яної або остромордої жаби частини тіла ще ледь позначені. Голова відділена від тулуба легким перехопленням, а задній кінець витягнутий в коротенький виріст - хвіст. Хвіст оточений нешироким плавником, що йде уздовж спини личинки, весь кістяк якої представлений лише хордою. У цей час личинки ще не здатні активно пересуватися і великими гронами нерухомо висять на порожніх оболонках яєць, з яких вийшли, утримуючись особливим личинковим органом прилипання - підковоподібною присоскою. На ранній стадії розвитку личинка харчується залишковим жовтком, не використаним у яйці під час розвитку зародка. На нижній поверхні голови такої личинки вже ясно позначено ротове впячівання, що прилягає до тонкостінної широкої глотки. Однак, у зв'язку з тим що личинка ще активно не харчується, сполучення між цими двома відділами травної системи немає і ротовий отвір відсутній. Широка глотка переходить в різко звужений стравохід, за яким слідує короткий, не поділений на відділи кишечник. Порожнина травної трубки заповнена жовтком, і тільки на спинній стороні її проходить вузький канал, де кишка з'єднується з зовнішнім середовищем через задній отвір. Ранній розвиток анального отвору пов'язано з тим, що в задній відділ кишки відкриваються протоки видільних органів, які розвиваються і функціонують у пуголовка дуже рано.[6]
4. Стисла характеристика окремих видів
Жаб відомо близько 140 видів.
Звичайна зелена жаба. Загін безхвості.
Довжина її, не вважаючи ніг, досягає 6-8 см. Шкіра гладенька, слизька, колір зелений з чорними плямами і з трьома поздовжніми жовтими смугами. Тіло її майже чотирикутне, незграбне; голова широка, сплюсненого, з великою широкою пащею. Кінцівки добре розвинені, особливо задні. Очі великі, дуже рухливі, витрішкуваті, хоча можуть втягуватися далеко вглиб очноямкову западин. Вушні отвори прикриті зовнішньої барабанною перетинкою.
Тварини ці зустрічаються звичайно в великій кількості в місцях, відповідних для їх проживання, такими є маленькі озерця, особливо оточені чагарниками і порослі водяними рослинами, канави хоча б і пересихають, але на короткий час, болото, топи і трясовини.
Зелена жаба може бути названа дуже хижим тваринам, вона харчується лише тваринами, спійманими нею самою. Найчастіше вона пожирає комах, павуків і равликів, не дає також спуску молодим жабам і пуголовками, навіть власного виду.
Первісне розвиток відбувається дуже швидко: Вже на 4 добу помічається рух зародка, на п'ятому - до кінця шосте (залежно від погоди: тепла - розвиток відбувається швидше, холодна - повільніше) - оболонка лопається, і з'являється пуголовок. Якщо розглядати його в збільшувальне скло, то в ньому ясно можна розрізнити очі і рот. Протягом перших днів його вільного життя зростання швидко збільшується, голова потовщується, тіло робиться більш округлим, хвіст подовжується. Точно так само відбувається зміна зябер зовнішніх на внутрішні, а на 14 день утворюються легені. Живиться пуголовок так: Поряд з рослинними речовинами і тваринами він поїдає дрібні личинки тритонів і жаб, риб'ячу ікру і дрібних водних комах.
Шпорцеві жаби
В останні роки все частіше можна побачити в зоомагазині або на Пташиному ринку цих кумедних тварин з Центральної і Південної Африки. Зовні шпорцевие жаби дуже симпатичні, так і утримувати і розводити їх нескладно, тому-то вони і привертають увагу акваріумістів.
На батьківщині вони населяють тимчасові або постійні водойми з непротічних водою.
Вони дуже витривалі, можуть жити в брудній воді і довго обходитися без їжі. Однак і в них є слабкі сторони - шпорцеві жаби постоянноводние мешканці і без води швидко гинуть.
Розміри жаб коливаються від 10 до 12см. Найстрашніше для них - ожиріння, що трапляється з ними часто. Харчуються жаби живим кормом (трубочник, мотиль) або просто м'ясом (яловичиною).
Шпорцеві жаби бувають двох кольорів; сірі з чорними розводами різних відтінків, або альбіноси - ніжно-рожевого або майже білого кольору. Досить рідко можна побачити коричневу жабу. Альбіноси більш схильні до ожиріння. Черевце в жаб завжди біле або сірувате.
На пальцях задніх лап у жаб є досить довгі (2-3мм) чорні кігтики - "шпори". Це - єдиний засіб захисту, не вважаючи слизькість їхніх тіл. Спіймана жаба люто відбивається ногами, намагаючись подряпати противника, і це їй вдається. Пальці на передніх лапах кігтями не забезпечені і служать лише для того, щоб "загрібати" ними корм. Як тільки жаба "розуміє", що настав час годування, вона починає плавати біля дна, передніми лапками ловлячи все, що трапляється їй на шляху.
Звичайна, або сіра, жаба. Загін Безхвості
Підвид звичайної жаби, що мешкає на Кавказі. Довжина тіла до 125 мм. Шкіра суха, частково ороговіла, крупнобугорчатая. Спина сірого або коричневого кольору, черевце брудно-сіре або жовтувате. Активна в сутінки і вночі. Вдень ховається в лісовій підстилці, норах гризунів, під корінням і в дуплах дерев. Зимує в норах, підвалах, льохах. Живиться комахами, павуками, слимаків. У водоймах буває тільки під час розмноження (березень-квітень), близько 10 днів. Ікра у вигляді шнурів довжиною до 3-5 м. пуголовки розвиваються до 2 місяців. Статевозрілі на 3-4 році життя.
Поширена на Північно-западеой Африки, Євразії, на Кавказі. У Краснодарському краї зустрічається в передгірних і гірських районах до 1 700 м над рівнем моря. Живе в лісах, садах, городах.
5. Розповсюдження у природі
Чисельність і різноманітність земноводних особливо велике в тропіках, що відрізняються високою вологістю і відносно постійною високою температурою. У напрямку до полюсів число видів земноводних зменшується. Сухі та особливо сухі і холодні області земної кулі бідні амфібіями. Земноводних немає там, де немає хоча б тимчасових водойомів, так як їх яйця, як правило, не можуть розвиватися без води. Завдяки особливостям будови шкіри амфібії не можуть підтримувати осмотичний тиск у гіпертонічному середовищі і повністю відсутні в солоних водоймах. В солоних водоймах не може йти і розвиток яєць цих тварин.
За характером місцепроживання земноводні діляться на дві групи: наземних і водних. Перші поза періодом розмноження далеко йдуть від водоймів, другі все життя проводять у воді або в безпосередній близькості від неї. Водні форми панують серед хвостатих, до них відносяться і деякі безхвості. Серед наземних широко представлені деревні мешканці - квакша, весільні жаби, представники сімейства короткоголових і узкоротих. Частина наземних амфібій веде пухкий спосіб життя, наприклад майже всі безногі і цілий ряд безхвостих.
Так, у межах нашої країни в пустелі проникають жаби і озерні лягушки. Американська жаба-ага - єдиний вид серед земноводних, що живе в предустьевих солонуватих водах, має найбільш ороговілу шкіру і найбільш досконале легке. Короткочасні періоди рясних дощів змінюються тривалими періодами посушливими. У цих зонах циклічність виражена різко. Під час посухи амфібії впадають в сплячку. В області тропічних пустель, де дощі неперіодичні, неперіодична і сплячка. У саванах, де дощі йдуть в певний час року, постійний і час сплячки.
Починаючи з субтропічних лісів і далі по напрямку до полюсів, де коливання температури за порами року досягають значної величини, земноводні впадають у зимову сплячку. Отже, тут головний чинник, що визначає сезонну активність, - температура, а не вологість.
Північні і гірські за походженням види відрізняються меншою чутливістю до температури, ніж південні і рівнинні. Однак сплячка тут триває довше, ніж на півдні і на рівнинах. Водні форми, як правило, більш теплолюбні і відрізняються більш тривалими термінами сплячки.[1]
6. Роль у народному господарстві та у природі
6.1 Господарське значення
Харчуючись майже виключно тваринною їжею, земноводні винищують комах, що шкодять садкам, городам, полям, лісам і лукам. Поїдають вони і переносників різних захворювань, і проміжних хазяїв паразитичних черв'яків: комарів, москітів, оводів, гедзів та їх личинок, а також молюсків і черв'яків. У знищенні лічинок комарів особлива роль в деяких місцях належить жерлянкам, які мають на них більший вплив, ніж гамбузія, умбра і гольян. У деяких місцевостях жерлянка знищує до 50% личинок комарів протягом одного місяця. Знищують личинок і звичайні тритони. Дорослих комарів інтенсивно знищують сеголеткі, особливо тих видів, які тримаються біля води. Відсоток шкідливих тварин особливо великий у їжі звичайних тритонів, квакш, жаб, менше за інших виявляються корисними малоазіатська і ставкова жаби і гребінчастий тритон. Корисна діяльність земноводних коливається в різні роки в залежності від їх чисельності. Неоднакова вона в різних стадіях, в різні пори року та за різних умов погоди. Амфібії у великих кількостях, ніж птахи, поїдають комах з неприємним запахом і смаком, а також комах, що володіють протекційним забарвленням. Крім того, вони полюють вночі, коли переважна більшість комахоїдних птахів спить.
На велику користь земноводних як винищувачів шкідливих комах в садах і городах давно звернули увагу. Садівники Англії, Голландії, Угорщини спеціально завозили жаб з інших країн і випускали їх у сади та оранжереї. У середині 30-х років з Антильських островів на Гавайські було вивезено близько 150 примірників жаби-аги. Їх розмножили, і більше мільйона жаб було випущено на плантації цукрової тростини. Результати виявилися дуже хорошими. З цією метою використовували амфібій і у нас. Наприклад, хороші результати були отримані юннатами, які випускали жаб і лягушек на пришкільні ділянки. Земноводними харчуються деякі промислові тварини.
Лягушки, годуючись влітку наземними безхребетними і збираючись на зимівлю у водойми, виявляються тим проміжним ланком, який розширює кормность водоймів для риб за рахунок наземних безхребетних. З точки зору оцінки значення земноводних у виробничій діяльності людини привертають увагу озерні лягушки. Це пояснюється тим, що вони поїдають мальків риб. Однак з'ясувалося, що озерні лягушки в природних умовах знищують дуже незначну кількість риби. Їх схильність до цього корму значно зростає там, де щільність населення мальків виявляється підвищеною, наприклад у водоймах штучного риборозведення та на рисових полях, де вирощують молодь риби, причому і тут скільки-небудь - значна кількість мальків поїдається тільки в певних місцях їх концентрації, наприклад у шлюзів.
Вплив озерних лягушек на продуктивність водойомів дуже незначна. Пуголовки теж не конкурують через їжу з молоддю рибою. Вони живуть за рахунок діатомових і зелених водоростей, малодоступних хребетним тваринам. Пуголовками, у свою чергу, живляться деякі хижі риби, вужі та різноманітні птахи. Так, енергія, запасеная у найменших мешканців водойомів - діатомових і зелених водоростях, за посередництвом пуголовків використовується вищими хребетними тваринами.
Пуголовки можуть відігравати істотну роль у вигодовуванні домашньої худоби препарування лягушек, відповідні розміри і живучість зробили їх здавна улюбленими піддослідними тваринами.
Багато видів лягушек та саламандр цілком їстівні і є чудовим живильним продуктом. Вони входять в меню жителів багатьох країн, у тому числі і Європи.
Земноводні приносять і шкоду, будучи носіями та переносниками небезпечних інфекційних захворювань, наприклад туляремії. Багато хто з них - проміжні господарі ряду паразитичних черв'яків, що живуть в дорослому стані організма домашніх тварин, птахів, хутрових звірів.[6]
6.2 Роль в науці
Шкіра лягушек і жаб виділяє речовини, що містять величезне число різних сполук. Деякі з них вже давно використовуються людьми. Це отрути. Вони необхідні для захисту від хижаків, а також різних мікроорганізмів.
У дозованому вигляді отрути, як відомо, можуть бути і цілющими. У стародавніх східних рецептах згадуються отрути, що збираються з шкіри деяких жаб. У наш час особливий інтерес вчених звернений на лягушачі отрути, здатні знижувати кров'яний тиск людини, розширювати судини, збуджувати дихання і кровообіг, згубно діяти на гельмінтів, прискорювати загоєння ран і охороняти їх від нагноєння. Заключним етапом таких досліджень має стати синтез цих дуже складних сполук, що забезпечить масове виробництво цих ліків.
У деяких лабораторіях займаються виділенням захисних речовин. Можливо, з часом вони зможуть замінити втрачаючі свою силу антибіотики. Дещо вдалося вже зараз: на основі складових частин лягушачої отрути синтезовано ефективні ліки для боротьби з шкірними грибами.
В даний час за допомогою амфібій вивчають генетичний апарат клітини, питання регенерації органів, сумісності тканин і багато іншого. Відзначимо лише, що перша успішна пересадка серця у жаби була зроблена ще 53 роки тому радянським ученим Н.П. Сініциним. Його підопічні з пересадженим серцем благополучно жили помногу років і залишалися практично здоровими.
З давніх часів саламандр вважали страшно отруйними тваринами. Безліч залоз, які укладені в її шкірі, можуть рясно виділяти слиз, якиа абсолютно нешкідлива, але з давніх часів за забобону вважалася дуже отруйною. На цьому ж рясному виділенні слизу заснований міф про те, що саламандра не бере вогонь. Насправді ж її рятує від його впливу все та ж рясно виділяющаяся слиз.
«Саламандра так холодна, - повідомляє стародавній натураліст Пліній, - що від дотику її як від льоду гасне вогонь. Слиз випливає у неї з рота і знищує волосся на людському тілі. Якщо помазати нею шкіру на тілі, то в цьому місці утворюється темна пляма. Саламандра - саме злобливе з усіх отруйних тварин. Інші тварини приносять шкоду лише окремим людям, але саламандра знищує цілий народ, якщо тільки її не остерегутся. Коли вона вилазить на дерево, то отруює всі плоди, і хто їх поїсть - помирає, як ніби то від сильного холоду. Якщо навіть саламандра доторкнеться лапою до столу, на якому місять хліб, то він буде отруєний, якщо вона впаде в колодязь, то вся вода стане отруйною. Проте, - додає Пліній, - деякі тварини в стані пожирати цю злобливу істоту, наприклад, свині, і, ймовірно, м'ясо цих тварин може служити протиотрутою яду саламандр. Якщо б було справедливо те, - критикує Пліній, - що говорять маги, тобто, що це є єдина тварина, яка гасить вогонь, і що навіть деякі частини його тіла представляють прекрасний засіб проти пожежі, то Рим давно б зробив подібний досвід ».
Спаланцані справляв дуже жорстокі досліди над цими тваринами, відрізаючи у них ноги, хвіст, викаливая очі і т.п., і виявилося, що всі ці частини повністю відновлюються, навіть по кілька разів. Блюменбах вирізав у тритона 4/5 очей і переконався, що через 10 місяців у нього з'явилося нове око, що відрізнявся від колишнього тільки меншою величиною. Що стосується хвоста і кінцівок, то вони відновлюються такої ж величини, як і попередні.
Цікава розповідь Ербера щодо живучості тритона. Уж з'їв одного тритона і зник. Через місяць, пересуваючи на кухні одну скриньку, Ербер знайшов за ним абсолютно висохлого тритона, якого, ймовірно, виплюнув уж. Тварина була на вигляд цілком мертвою і до такого ступеня сухою, що при першому ж необережному дотику до нього у нього відломилися нога, але коли Ербер поклав його на землю і полив водою, тритон заворушився. Тоді він посадив його в банку з водою і став годувати, тритон швидко почав одужувати і вже через кілька днів відчував себе зовсім благополучно. Відірвана нога знову стала відростати і через 4 місяці зовсім відновилася. Банка, в якій він жив, стояла між рамами. Одного разу восени стався сильний мороз, вода замерзла, і банка лопнула. Щоб добути замерзлого тритона, Ербер поклав лід в каструльку і, зовсім забувши про тритон, згадав про нього лише через деякий час. Зазирнувши в каструльку, він побачив, що тритон знову ожив і робить відчайдушні зусилля, щоб виповзти з води, яка встигла вже сильно нагрітися. Ербер посадив його в нову банку, і тварина благополучно дожила своє життя.
У Парижі у будівлі Пастерівського інституту споруджено пам'ятник жабі на кошти, зібрані студентами-медиками, на знак поваги і вдячності за воістину неоціненні послуги цього терплячого малопримітного створення, улюбленого об'єкту фізіологічних і фармакологічних досліджень. Другий пам'ятник встановлено в Токіо.[6]
Висновки
Назва описуваної групи -- земноводні -- говорить про те, що ці тварини, що виходять на сушу, не відірвалися ще в повній мірі від життя у воді. І насправді, багато хто з них продовжував вести водний спосіб життя, вилазячи на сушу лише на короткий час, а якщо і жили на суші, то біля води, з якою вони були постійно зв'язані. Земноводні -- самий нечисленний клас хребетних, що включає лише близько 2100 сучасних видів, представлених трьома загонами: хвостатих, безногих і безхвостих.
Пристрій скелета земноводних до деякої міри схожий з рибами. Розрізняють скелет голови, тулуба та кінцівок. Пристрій черепа різноманітний. Парні кінцівки земноводних різко відрізняються від парних плавників риб.
Умови проживання у воді і на суші різко відмінні, і організація амфібій найглибшим чином відрізняється від організації їх водних предків. Легені земноводних являють собою парні мішки, порожнисті всередині. Дихальні шляхи в амфібій розвинені також слабо.
З розвитком наземного органу дихання тісно пов'язана і перебудова системи кровообігу. На відміну від риб, у земноводних виникає типовий для всіх наземних хребетних друге коло кровообігу, по якому кров з серця по легеневих артеріях потрапляє в легені і повертається до нього по легеневій вені. При одному колі кровообігу у риб в серці потрапляє тільки венозна кров, а у наземних хребетних і венозна й артеріальна.
Диференціація травного тракту у цих тварин залишилася приблизно на тому ж рівні, що й у їхніх предків - риб. У ротоглоточную порожнину у амфібій відкриваються відсутні у риб слинні залози, секрет яких змочує ротову порожнину і їжу, але не діє хімічно.
Серед всіх систем органів єдиний виняток становлять органи розмноження, яких перебудова майже не торкнулася.
Перелік посилань
1. Наумов Н.П., Караташев Н.Н. Зоология позвоночных. Ч. 1-2. - М.: Выс. шк., 1979.
2. Хадорн Э., Венер Р. Общая зоология. - М.: Мир, 1989. - 528 с.
3. Орлов Б.Н., Гелашвили Д.Б., Ибрагимов А.К. Ядовитые животные и растения СССР: Справочное пособие для студентов вузов по спец. «Биология». - М.: Выс. шк., 1990. - 272 с.
4. Зоология позвоночных: Учебник для студ. биол. фак. пед. Вузов / В.М. Константинов, С.П. Наумов, С.П. Шаталова. - М.: Академия, 2000. - 496 с.
5. Сергеев Б. Ф. Мир амфибий. - М.: Колос, 1983 г. - 191 с.
6. Жизнь животных. В 6-ти т. - М.: Просвещение, 1968-1971.
Страницы: 1, 2
