Анатомія і фізіологія собаки
о своєму положенню скелетні м`язи діляться: на шкірні м`язи, м`язи голови, шиї, попереку передньої кінцівки і самої кінцівки, м`язи спини, грудної клітини, черевної стінки, хвостові м`язи, м`язи попереку задньої кінцівки і самої кінцівки.

Сила м`яз залежить від кількості м`язових волокон, які містяться в неї. Чим більше волокон, тим міцніше м`яз.

В момент діяльності в м`язах відбуваються хімічні і теплові зміни, а також перетворювання хімічної енергії в механічну.

М`язи можуть робити лише на протязі певного часу. Через деякий час можна помітити, що скорочення м`яз поступово послабляється. Настає явище стомлення. Воно настає внаслідок накопичення в м`язах кислих продуктів обміну (вуглекислоти, молочної кислоти та ін), щоб м`язи могли знову працювати їм необхідний відпочинок. Під час відпочинку відбувається відділення стомлюючих речовин, поповнення запасів органічних матеріалів, які були витрачені при надходженні достатньої кількості кисню.

Стомлення м`язів треба відрізняти від почуття втомленості. Почуття втомленості виражає зміни всього організму, його нервової системи, серцево-судинної системи та ін. Максимальна продуктивність в м`язовій роботі без сильної втоми досягається правильним навантаженням тварини і застосуванням відповідного темпу в роботі. Крім того, підвищення працездатності м`яз залежить від вгодованості собаки, кормового режиму і тренування.

Рухи собаки є складним м`язовим актом, в здійсненні якого приймають участь не тільки м`язи, але й нервова система. Вона керує скороченням окремих м`язів так, що організм отримує можливість здійснювати дуже складні рухи.

Основним принципом рухів є дії антагоністів - згиначі і розгиначі, які є приводячими і відводячими м`язами.

Рухи собаки відбуваються в результаті переміщення центра ваги тіла. При спокійному положенні собаки центр ваги його лежить усередині тулуба трохи назад від місця кріплення передніх кінцівок. Для збереження рівноваги собаці необхідно, щоб вертикальна довжина, яка проходить через центр тяжіння тіла, знаходилися в площині, яка обмежена чотирма кінцівками. При русі собаки уперед центр тяжіння переноситься в тому ж напрямку, і вертикальна лінія, яка проходить через центр тяжіння, виходить за межі вказаної плоскості. Собака, щоб не впасти намагається знайти опору для переміщення тулуба і висуває передню кінцівку, яка знаходиться на однієї діагоналі з задньою кінцівкою, з якої почався рух.

Спостерігаючи за рухом собаки, можна відмітити, що передня і задня кінцівки однієї сторони періодично зближуються, в той час як кінцівки іншої сторони віддаляються одна від іншої.

Рух кінцівок складається із: а) підняття кінцівок з землі в витягнутому положенні, що швидко переходить в зігнуте; б) виносу зігнутої кінцівки уперед при постійному зменшенні зігнутості; в) опускання кінцівки на землю; г) опора кінцівки на землю.

При русі передньої кінцівки перш за все піднімається лопатка. Її нижній кінець і плечовий кут переміщуються уперед. Після цього скорочуються розгиначі м`язів, кінцівка випрямляється і опускається на землю.

При русі задньої кінцівки спочатку відбувається згинання в тазостегновому суглобі, при цьому згинаються і інші суглоби. Потім настає розгинання суглобів, і нога опирається на землю.

Загальний принцип руху кінцівок при всіх алюрах однаковий. Кожна кінцівка робить дві фази - упирання і перенос. Швидкість руху собаки уперед збільшується при великої довжині передпліччя і гомілки і більшої гостроти кутів в лопаточно-плечовому і тазостегновому суглобах. При цих умовах кінцівка може виноситися уперед далі розпрямлення вказаних кутів відбудеться на більшу величину, в результаті чого і тіло переміщується уперед на більшу відстань.

Стояння собаки являє собою складний м'язовий акт, в якому приймають участь багаточисельні м`язи тіла. При стоянні виникає необхідність перетворити легко згинаючі кінцівки в нерухомі підпорки і постійно орієнтуватися в положенні центра тяжіння тіла. Для більшості видів тварин, в тому числі і собак, стояння вимагає витрати великого м`язового зусилля. Тому ці тварини більше лежать.

Лежання собаки на боку відбувається при малої витраті м`язових зусиль, внаслідок чого він під час відпочинку більшою частиною користується таким видом лежання. Лежання на животі вимагає значних м`язових зусиль і втомлює собаку.

Сидіння супроводжується витратою м`язової роботи і стомлює собаку. При сидінні задні кінцівки собаки приймають таке ж положення, як при лежанні на животі або як при лежанні на боку. Перше положення задніх кінцівок викликає більше м`язове стомлення, ніж друге. Передні кінцівки при сидінні служать підпоркою для задньої частини тулуба, як і при стоянні.

Системи органів травлення

Життя організму неможливо без поповнення його тканин енергією, “будівельним матеріалом", вітамінами, мінеральними речовинами і водою. Воно здійснюється за рахунок їжі. Для того щоб з харчових продуктів вивільнилась енергія і вони стали придатними для процесу обміну речовин, їжа в травному апараті піддається механічній і хімічній обробці. Така обробка відбувається під впливом ферментів до складових частин, які придатні до всмоктування в кишках і дальшого засвоєння в тканинах.

Процеси, що забезпечують фізичну і хімічну зміну їжі з подальшим всмоктуванням поживних речовин у кров і лімфу, називаються травленням. Фактично травлення здійснює вивільнення поживних речовин із продуктів харчування та їхню утилізацію.

Неперетравлені рештки харчових мас видаляються з травного каналу у вигляді калу. З ним виводяться солі, пігменти, шкідливі для організму речовини.

Травлення в цілому, а також переміщенню харчової кашки по травному каналу, сприяють рухливий стан, фізичне навантаження, нормальний стан психіки.

Основними поживними речовинами, які надходять з їжею, є білки, вуглеводи і жири. Білки та їхні складові частини - амінокислоти - виконують в організмі головним чином пластичну (будівельну) роль. Вуглеводи і жири є переважно енергетичними речовинами. Крім цих трьох видів поживних речовин у харчуванні собаки важливу роль виконують вітаміни, органічні кислоти, в тому числі й нуклеїнові кислоти, мінеральні речовини та інші, які не є джерелом енергії, але без них неможливе засвоєння поживних речовин в організмі.

Харчові продукти раціону службового собаки різноманітні і поділяються на тваринні і рослинні.

Травлення відбувається в травній системі, яка має спеціальні залози, що синтезують ферменти. Ферменти - біологічно активні речовини, здатні прискорювати біохімічні реакції. Вони виконують роль біокаталізаторів. Травні ферменти здійснюють розщеплення компонентів їжі в травному каналі.

Утворюються ферменти в клітинах травних залоз: слинних, шлункових, підшлункової, стінки кишок. Із цих залоз ферменти виділяються в складі слини і травних соків: шлункового, кишкового, підшлункового. Кожний із ферментів має властивість виконувати певну функцію, тобто характеризується специфічністю дії. Так, ферменти, які розщеплюють білки, діють тільки на них.

Систему органів травлення утворюють:

ротова порожнина з органами, які в ній знаходяться;

глотка;

стравохід;

шлунок;

тонкий і товстий відділи кишечнику, а також печінка і підшлункова

залоза.

Мал.3. Схема органів травлення собаки:

1 - ротова порожнина; 2 - слинні залози; 3 - глотка; 4 - стравохід; 5 - шлунок; 6 - дванадцятипала кишка; 7 - тонка кишка; 8 - подвздошна кишка; 9 - сліпа кишка; 10 - ободочна кишка; 11 - пряма кишка; 12 - печінка; 13 - жовчний міхур; 14 - підшлункова залоза; 15 - діафрагма.

Травлення в порожнині рота - складний процес, що оцінює смакові якості їжі, ступінь її придатність для організму, подрібнення, просочування слиною.

Ротова порожнина утворена спереду губами, збоку - щоками, зверху - піднебінням, знизу - язиком і дном рота, ззаду вона переходить в глотку. Стінки рота вистелені слизовою оболонкою, яка містить багато дрібних залоз, що виділяють слиз.

Верхній і нижній ряди зубів поділяють ротову порожнину на передротову і власне ротову. Передротова порожнина - це простір між губами, щоками і зубами. За допомогою зубів їжа подрібнюється. Зуби зовні вкриті емаллю, під якою міститься дентин, у корені - цемент.

Зуби - виконують функцію захвату їжі і її роздрібнення, а також служать для захисту і нападу у собак.

У молодого собаки нараховується 32 молочних зуба, які потім змінюються 42 постійними зубами. По призначенню (функції) і формі зуби діляться на різці (12 шт., по 6 на кожній щелепі), клики (4 шт., по 2 з кожної сторони щелепи), корінні (26 шт., 12 верхніх і 14 нижніх).

Корінні діляться на премоляри (передкорінні) і моляри (корінні).

Мал.4. Зубна аркада собаки.

А - верхня щелепа, Б - нижня щелепа: I І, I II, I III - різці; С - клики;

Р-І, II, Ш, IV - премоляри; М-I, II, III - моляри; Р-IV - сікущі зуби.

У цуценяти розвиток молочних зубів починається в двохтижневому віці. В 3,5 -5 місяця вони замінюються на постійні. Молочну стадію проходять всі зуби за винятком молярів - вони є постійними з самого початку.

Кожний зуб складається з коронки, шийки, кореня. Всередині зуба є порожнина, заповнена пульпою, яка утворена пухкою сполучною тканиною, судинами і нервами.

Зубна формула собаки виражається наступними цифрами:

6х2х8х4

6х2х8х6

Перша цифра позначає кількість різців, друга - кликів, третя - премолярів, тобто корінних зубів, які мають молочних попередників, і четверта цифра - молярів (постійні, які не змінюються коріння зуби). Формула має таке написання: R 3; С 1; рм 3; м 2,3 1 3 3

де буквою R позначають різці; м - моляри; причому в цю формулу включають тільки половину щелепи.

Слинні залози - парні утворення, (білявушна, підщелепна, підязична), які виділяють слину в ротову порожнину, через вивідні протоки. Слина служить для зволоження ротової порожнини і твердих харчових мас, а також є своєрідним “хладагентом” - випаровуючись з поверхні язика, вона виводить надмір тепла із організму собаки (потовими залозами організм собаки не володіє). За добу у великої собаки утворюється до 1,5 л слини. Слиновиділення у собаки є постійним. Густина слини у собаки складає 1,005 - 1,008, склад води 98-99%, величина Рн 7,56.

В слині міститься неорганічні (хлориди, фосфати, гідрокарбонати калію, натрію, кальцію і магнію, сліди сульфатів, аміаку, радонової луги) і органічні (альбуміни, глобуліни, муцини, фермент дистаза) компоненти.

У собак є особливість по відношенню лизоцимної активності слини. Вона володіє сильно вираженими бактерицидними властивостями. Зализування рани у цих тварин сприяє прискоренню загоєння.

Язик - прикріплений до дна ротової порожнини і являє собою мускульний орган, який володіє високою рухливістю. Він активно приймає участь в прийманні води, рідкої їжі, в пережовуванні і ковтанні твердого корма, а також служить органом смаку і теплорегуляції.

Горлянка - воронкоподібна порожнина, яка є продовженням ротової. Тут перехрещуються дихальний і травний тракти.

Стравохід - мускульна трубка, яка з`єднує ротову порожнину з шлунком. Він забезпечує руху харчовій маси із горлянки в шлунок.

Шлунок - поширена частина травної трубки в вигляді зігнутої мішкоподібної порожнини. Він розташовується в передньому відділі черевної порожнини, більшої частиною - в лівому підребрі. Під впливом шлункового соку в шлунку відбувається перша стадія перетравлення їжі. Завдяки скороченням гладкої мускулатури шлунка їжа рухається невеликими порціями в тонкий кишечник і далі. У собак середнього формату об`єм шлунка складає 2 - 2,5 літра.

Кишечник - є продовженням шлунка і ділиться на тонкий і товстий відділи. Він кріпиться до хребта за допомогою брижейки (спеціальної м`язової зв`язки), по якої проходять нерви, кровоносні і лімфатичні судини. Загальна довжина кишечнику у собак складає 3-4 метра.

Тонкий відділ кишечнику служить для перетравлення їжі при участі кишечного соку і всмоктування поживних речовин, які виведені за допомогою спеціальних травних ферментів.

Печінка - велика залоза, функція якої в системі органів травлення значна. Вона виділяє в тонкий відділ кишечнику жовч. Жовч перетворює жири до такого стану, що вони набувають здатність всмоктуватись в кровоносні судини кишечних стінок.

Підшлункова залоза - відноситься до системи залоз внутрішньої секреції. Вона виділяє в кишечник підшлунковий сік, а безпосередньо в кров - гормон інсулін, який регулює рівень змісту цукру в кров і його витрати.

Товстий відділ кишечнику - тут закінчується всмоктування поживних речовин і відбувається формування калових мас для виведення їх назовні через задньопрохідний отвір.

Система органів дихання

Дихання - це сукупність процесів, внаслідок яких відбувається використання організмом кисню і виділення вуглекислого газу.

Дихання собаки охоплює такі процеси: а) обмін повітря між зовнішнім середовищем і альвеолами легень - вентиляція легень; б) обмін газів між альвеолярним повітрям і кров`ю - дифузія газів у легенях; в) транспорт газів кров`ю; г) обмін газів між кров`ю і тканинами в тканинних капілярах - дифузія газів у тканинах; д) використання кисню клітинами і виділення ними вуглекислого газу. Процеси, які поіменовані пунктами а) - г), складають так зване зовнішнє дихання, яке вивчає наука фізіологія. Останній процес (д) складає внутрішнє, або тканинне дихання; воно вивчається біохімією.

Нормальне функціонування, тобто життя організму, можливе тільки за умови поповнення енергії, яка безперервно витрачається. Свої енергетичні витрати організм відновлює за рахунок енергії, яка вивільняється в ньому при окисленні поживних речовин. Як відомо, переважна більшість, окисних процесів, які відбуваються в організмі тварин, відбувається тільки при наявності кисню, тому для забезпечення окисних процесів, а отже, і для збереження життя необхідне постійне надходження в організм кисню.

При окисних процесах утворюються продукти розпаду, в першу чергу - вуглекислий газ, який повинен бути виведений із організму. Таким чином, одночасно з безперервним надходженням кисню має відбуватись і видалення вуглекислого газу. Цю функцію здійснюють органи дихання. Отже, значення дихання полягає в обміні газів між організмом і навколишнім середовищем, тобто в надходженні кисню і виведенні вуглекислого газу.

Крім газообміну, дихання є важливим фактором теплорегуляції. Зігріваючи вдихуване повітря, легені втрачають теплову енергію. Значна кількість енергії витрачається при випаруванні води з величезної поверхні легень.

Поряд з цим легені виконують функцію виділення, оскільки через них виводяться із організму вуглекислий газ, аміак і деякі інші леткі речовини. При відхаркуванні і кашлі з слизом видаляються деякі продукти обміну речовин (сечовина, сечова кислота), а також частинки пилу і мікроорганізми, які потрапляють в дихальні шляхи. Зі слизом, що утворюється в дихальних шляхах, виводяться і солі мінеральних речовин.

Слизова оболонка носової порожнини містить рецептори, які сприймають запахи, і обумовлюють нюх. Орган дихальної системи - гортань - містить голосовий апарат, який створює звуки.

Органи дихання: носова порожнина з приносовими пазухами, носова і ротова частина глотки, гортань, трахея, бронхи, легені.

Носова порожнина ділиться хрящовою перетинкою на дві половини - праву і ліву. На перетинці розташовуються три носові раковини, які утворюють носові ходи: верхній, середній і нижній. Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм. Війки епітелію, рухаючись різко і швидко в напрямку ніздрів і повільно і плавно в напрямку легень, затримують і виводять назовні пил і мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Слизова оболонка носової порожнини має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке собака вдихає. Залози слизової оболонки виділяють слиз, який зволожує стінки порожнини і знижує життєздатність бактерій, які потрапляють з повітря. У слизовій оболонці верхньої носової раковини і верхнього відділу перегородки носа розташовані спеціальні нюхові клітини (рецептори), які утворюють периферичну частину нюхового аналізатора (органа нюху).

Носова порожнина сполучається з приносовими пазухами (порожнинами), які знаходяться в кістках черепа: верхній щелепі (гайморова), лобній і криловидній (або основній).

Таким чином, повітря, яке надходить у легені через носову порожнину, очищається, зігрівається і знезаражується.

Із порожнини носа через хоани повітря надходить у носову, ротову частину глотки, а потім - у гортань.

Гортань розташована на передній частині шиї і зовні її частину видно як підвищення, яке називають кадиком. Гортань не тільки повітроносний орган, але й орган утворення голосу. Зверху вхід у гортань прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Стінки гортані утворені хрящами і зсередини вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, який відсутній на голосових зв`язках і на частині надгортанника. Гортань утворюють три непарних (персневидний, щитовидний, надгортанник) та три парних (черпакуваті, ріжкуваті, клиноподібні) хрящі. Вони сполучені між собою напіврухомо. До них прикріплюються м`язи і голосові зв`язки, які ідуть паралельно одне одному. Між голосовими зв`язками правої і лівої половин розташована голосова щілина, ширина якої змінюється залежно від ступеня натягу зв`язок, які також називають голосовими. Їхні ритмічні скорочення супроводжуються скороченням голосових зв`язок. Від цього струмінь повітря, що видихається, набуває коливального характеру. Виникають звуки, голос. Відтінки голосу залежать від резонаторів, роль яких виконують порожнини дихального шляху, а також глотка, ротова порожнина.

Нижній відділ гортані переходить у трахею. Вона розташована у грудній клітці спереду від стравоходу. І ділиться на два головних бронхи: лівий і правий.

Трахея складається із 16-20 неповних (приблизно 2/3 кола) хрящових кілець, з`єднаних між собою зв`язками. Задня стінка трахеї (де немає хрящових утворів) перетинчаста, в ній є гладенькі м`язові волокна і вона прилягає до стравоходу. Це створює сприятливі умови для проходження їжі по стравоходу.

Стінки бронхів також складаються із хрящових півкілець, які, як і в трахеї, запобігають закриттю просвіту. Разом з кровоносними судинами і нервами бронхи входять в легені. Бронх, що входить в праву легеню, поділяється на три гілки відповідно до кількості часток легені. Бронх, який входить у ліву легеню, поділяється на дві гілки. У кожній легені гілки багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево легені. Всередині трахея і бронхи вкриті слизовою оболонкою. Найтонші бронхи називаються бронхіолами. Вони закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, або альвеоли. Діаметр альвеол 0,2 - 0,3 мм. Стінка альвеоли складається із одного шару плоского епітелію і тонкого шару еластичних волокон. Альвеоли вкриті густою сіткою кровоносних капілярів, у яких відбувається газообмін. Вони утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи - повітроносний відділ. Загальна поверхня легень в 50 - 75 разів більше, ніж уся поверхня тіла собаки.

Легені являють собою парний орган. Ліва і права легені займають майже всю грудну порожнину. Права легеня більша і складається з трьох часток, ліва - із двох часток. На внутрішній поверхні легень розташовані ворота легень, через які проходять бронхи, нерви, легеневі артерії, легеневі вени, нерви і лімфатичні судини.

Зовні легені вкриті сполучно-тканинною оболонкою - плеврою, яка складається із двох листків: внутрішній листок зростається з повітроносною тканиною легені, а зовнішній - із стінками грудної порожнини. Між листками утворюється простір - порожнина плеври. Поверхні обох оболонок дуже гладенькі і ковзкі, постійно зволожуються. Тому в нормі не відчувається їх тертя під час дихальних рухів. У плевральній порожнині тиск на 6-9 мм рт. ст. нижчий від атмосферного. Все це сприяє рухам легень під час вдиху і видиху.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать