Походження та філогенез плазунів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Походження та філогенез плазунів

инапсиди - рептилії з нижніми скроневими западинами, обмеженими скулової, лускатою і заочноямковою кістами. Вже в пізньому карбоні ця група стала самої численної. У палеонтологічному літописі вони представлені двома послідовно існуючими загонами: пелікозаврів (Pelіcosaurіa) і терапсид (Therapsіda). Період свого розквіту тераписди пережили задовго до того, як з'явилися перші динозаври, нащадками терапсид стали більш високоорганізовані звірозубі (Therіodontіa). До них відноситься, зокрема, хижа іностранцевія, що нагадує саблезубого тигра. Звірозубі були численні ще в ранньому тріасі, але з появою хижих динозаврів вони зникли. Звіроподібні становлять великий інтерес як група, що дала початок ссавцем.

Діапсиди. Наступною групою, що відокремилася від котилозаврів, були діапсидні (Dіapsіda). Їхній череп має дві скроневі западини, розташовані вище і нижче заочноямкової кісти. Діапсидні наприкінці палеозою (Перм) дали надзвичайно широку адаптивну радіацію систематичним групам і видам, яких виявляють і серед вимерлих форм, і серед нинішніх рептилій. Серед діапсидних намітилися дві основні групи Лепідозавроморфи (Lepіdosauromorpha) і Архозавроморфи (Archosauromorpha). Найбільш примітивні діапсиди з групи Лепідозаврів - ряд Еозухії (Eosuchіa) - були предками ряду Клювоголові, від яких у даний час зберігся лише один рід гаттерії.

Наприкінці Пермі від примітивних діапсид відокремилися лускаті (Squamata), що стали численними в крейдовий період. До кінця крейдового періоду від ящірок відокремилися змії.

Архозаврів вважають самими цікавими з усіх рептилій, коли-небудь, що жили на Землі. Серед них - крокодили, що літають птерозаври, динозаври. Крокодили - єдині архозаври, що дожили до наших днів.

Відокремлення вихідної групи архозаврів - текодонтов (псевдозухий) - від эозухий, видимо, відбулося у верхній Пермі. У тріасі текодонти досягли розквіту. Частина текодонтів, повернулася до напівводного способу життя, до кінця тріасу давши початок крокодилам. Інша частина - орнітозухії, імовірно, вела деревний спосіб життя і, по одній з версій, дала початок сучасним птахам[3]. У середині тріасу від вже іншої групи текодонтів відбулися птерозаври, численні в юрський і крейдової періоди, але цілком вимерлі до кінця мела.

У верхньому тріасі від хижих текодонтів відокремилися ще дві групи - ящеротазові і птицетазові динозаври, до кінця мела вимерлі.

Іхтіозаври (Ichthzosauria) -- ряд вимерлих морських ящерів. Виникли в тріасовий період, деякі дослідники вважають, що від мезозаврів; вимерли в крейдовий період. Тіло (довжиною від 1 до 15 м.) внаслідок життя у воді набудо рибоподібної форми, звідки і походить назва «іхтіозаври», що означає рибоящери.

шонізавр

Іхтіозаври з'явилися раніше динозаврів, приблизно 220 млн. років тому, вимерли вони також першими.

Хребці двовгнуті, числом 150--200; спинний і хвостовий -- шкірні. Пальці (від 3 до 8) разом з іншими частинами кінцівок утворювали ласти. Носова частина рила витягнута, всаджена численними зубами. За способом життя іхтіозавр нагадував сучасних дельфінів. Були живородящими. Знайдені скелети дорослих іхтіозаврів, в яких знаходилися скелети ненароджених нащадків. Живилися рибою і головоногими молюсками. Відомі з крейдових відкладів на Україні (з сеноману Канева, білої крейди Новгорода-Сіверського й Ізюма).

Викопні рештки шонізавра -- найбільшого з відомих іхтіозаврів -- знайшли у штаті Невада (США). Він жив приблизно 210 млн. років тому. Його масивне тіло досягало 15 м. На відміну від більшості інших іхтіозаврів зуби шонізавра містилися лише у передній частині щелеп.

Закам'янілий скелет іхтіозавра

Мезозавр -- Скелет іхтіозавра з обрисами тіла

імовірний предок іхтіозаврів

Дилофозавр («Ящер з подвійним гребенем»)

Ранній юрський період. Досягав 6 метрів в довжину. вага -- 400 кг. Відкритий в 1942 році у США.

Пересувався на двох ногах, хижак, на голові мав подвійний костяний гребінь.

Цератозавр («Рогатий ящер»). Пізній юрський період. Мав 6 м. в довжину. Вага -- 1 т. Відкритий в 1883 р. у США. Хижак; пересувався на двох ногах; мав надбровні гребені і ріг на носі. Відносився до тероподів.

Орнітолест. («Той, що грабує птахів»)

Пізній юрський період. Мав 2 м. в довжину. Важив 13 кг. Відкритий у 1903 році у США. Пересувався на двох ногах; дуже швидкий; міцні щелепи; гострі міцні зуби; виступ над ніздрями; пристосовані до хапання пальці.хижий; шкіра вкрита наростами; два коротких роги над очима; довий хвіст; гострі зуби.

Аллозавр («Дивний ящер»)

Пізній юрський період. Мав 11 м. в довжину. Вага -- 1,5 т. Відкритий в 1869 р. у США. Хижак; пересувався на двох ногах; маленькі, але сильні передні кінцівки; величезні зуби, сильні ноги і міцний хвіст. Відносився до тероподів. Аллозаври були найрозповсюдженішими хижакми юрського періоду.

Брахіозавр («Ящер з руками»)

Пізній юрський період. Досягав 23 м. в довжину. вага -- 50 т. Відкритий в 1900 році у США. Пересувався на чотирьох ногах, передні кінцівки значно довші задніх, рослинноїдний, вів стадний спосіб життя, мав високий гребінь на голові, дуже великий крок. Відносився до завропод.

Апатозавр («Ящер, що вводить в оману»)

Пізній юрський період. Досягав 21 м. в довжину. вага -- 20 т. Відкритий в 1877 році у США. Пересувався на чотирьох ногах, рослинноїдний. Відносився до завропод. Раніше його називали «бронтозавром».

Диплодок («Подвійна балка»). Пізній юрський період. Мав 27 м. в довжину. Вага -- 10 т. Відкритий в 1877 р. у США. Рослинноїдний динозавр; маленька голова; дуже довгий гнучкий хвіст; товсті ноги; змієвидна шия. Мав відносно легкий скелет. Відносився до завропод.

Стегозавр («Покрівельний ящер»)

Пізній юрський період. Мав 9 м. в довжину. Вага -- 6--8 т. Відкритий в 1877 р. в США. Пересувалися на чотирьох ногах; маленька голова; дуже малий мозок, розміром з грецький горіх; на спині подвійний ряд пластин; хвіст з шипами; беззуба дзьобоподібна паща.

Очевидно, що пластини у стегозавра служили стабілізаторами темпиратури тіла. Всередині пластин проходили кровоносні судини. Деякі дослідники вважають, що у самців пластини були яскравого кольору, для привернення уваги самок.

Співвідношення між розмірами мозку і тулуба стегозавра -- найменше серед усіх динозаврів.

Птерозаври (Pterosauria) -- птахоящери. З'явилися в пізній тріас, вимерли у крейдовий період. Були родичами динозаврів. Та якщо динозаври панували на землі, то птерозаври -- в повітрі, доки не з'явилися птахи.

птерадон

Викопні рештки птерозавра вперше були знайдені на півдні Німеччини в 1784 р. Тоді всі вважали, що це кістки невідомої водяної тварини. Лише через 100 років вчені дійшли висновку, що знайдені рештки належали викопному літаючому ящеру -- птеродактилю (пальцелітаючому).

Крило птерозавра, це шкіряна складка натягнута між тілом і збільшеним четвертим пальцем передньої кінцівки. Скелет літаючих ящерів був дуже легким -- з великими пустотами всередині кісток. Досить великий мозок координував роботу м'язів і забезпечував хороший зір. Предками птерозаврів, очевидно, були давні рептилії псевдозухії.

На викопних рештках деяких птерозаврів знайдені сліди шерсті, що дозволяє робити припущення про їхню теплокровність, адже шерсть покликана виконувати теплоізоляційні функції. Допускають, що шерсть птерозаврів була білого кольору (подібного до кольору пір'я сучасних чайок). Білий колір менше відлякував рибу, адже саме вона була основним продуктом харчування літаючих ящерів.

Птерозаври, очевидно, не лише планували, але й володіли активним польотом.

Птерозаврів поділяють на дві великі групи -- давніших рамфоринхів і пізніших птеродактилів. Хвостаті рамфоринхи вимерли в кінці юрського періоду.

У деяких птерозаврів могли бути перепончаті лапи, щоб сідати на воду.

Птерозаври мабуть зригували їжу, щоб нагодувати своїх дітей.Слід відзначити, що літаючі ящери не були предками птахів і кажанів. Літаючі ящери, птахи і кажани були тваринами різного походження і розвивалися кожний своїм шляхом. Єдине, що їх єднало -- здатність літати. Всі вони набули цієї здатності завдяки трансформації передніх кінцівок. Хоча відмінність у будові крил цих тварин підтверджує те, що вони були зовсім різного походження.

Птеродактилі були іноді розмірами з горобця, іноді гігантами, як кетцалькоатль (розмах крил 12 м., вага 86 кг.). Характерними ознаками всіх птеродактилів є відсутність хвоста і довга гнучка шия. Склавши крила, деякі птерозаври могли ходити по землі на задніх кінцівках. Другі, можливо, ходили на всіх чотирьох.

Археоптерикс, первоптах довгохвостий (Archaeopteryx macrura) -- первісний птах юрського періоду (приблизно 150 млн. років тому). 1860 знайдено відбиток пера археоптерикса у верхньоюрських сланцях у Баварії, в 1861 там же знайдений неповний скелет з відбитками пір'я, придбаний Британським музеєм і описаний Р. Оуеном під вказаною назвою. У 1877 було знайдено там же найповніший зразок археоптерикса.

Археоптерикси були розміром з голуба, мали дзьоб з конічними зубами, по три вільні пальці на крилах, двояковгнуті хребці, довгий хвіст з 20--21 хребця, вкритий пір'ям. Рульові пера кріпилися попарно на кожному хребці довгого хвоста, а не так, як у сучасних птахів -- віялом на копчиковій кістці.

На ногах археоптерикс мав по чотири пальці: перший палець повернутий назад, інші -- вперед, що дозволяло добре обхоплювати гілки дерев. Археоптерикси мабуть жили на деревах, стрибали і лазили по гілках за допомогою довгих пальців з кігтими на передніх кінцівках.

Розправляючи крила, вони могли планувати у повітрі, а також перелітати на невеликі відстані розмахуючи крилами. Деякі дослідники вважають, що археоптерикс взагалі не вмів літати, а за допомогою крил він просто зганяв комах під час полювання.

Ряд ознак зближує археоптериксів з динозаврами. Відкриття археоптериксів стало свідченням наявності перехідних форм між рептиліями (динозаврами) і птахами.

Вперше теорія про родинні звязки птахів і динозаврів була висунута в 1926 році дацьким вченим Герхардом Хейлманом. Він опублікував книгу, в якій описав скелети динозаврів і птахів, вказавши на деяку подібність між ними. Цю позицію підтримав англійський вчений Томас Хакслі. Однак у Хакслі були певні сумніви -- наскільки тоді було відомо палеонтологам, у динозаврів не було вилочкової кістки, тоді як у птахів вона була.

Пізніше професор Джон Остром зрівняв скелет археоптерикса зі скелетом дрібного динозавра компсогната, що жив на Землі в пізній юрський період. Він звернув увагу на ряд подібних ознак і вказав на те, що в деяких динозаврів вилочкова кістка все-таки була.

В крейдовому періоді вимерли іхтіозаври, їхню нішу зайняли мозозаври (родичі сучасних ящірок, з величезними крокодилоподібними тілами і ластами замість кінцівок.

В пізній крейді клімат став прохолодніший, саме тоді почали складатися кліматичні зони сучасного типу.

В засушливих районах сучасної Монголії жили швидкі хижі велосираптори та руйнівники гнізд інших динозаврів овіраптори. На території сучасної Канади виходили на колективне нічне полювання швидкі, як блискавка дрібні троодони.

Велосираптор («Швидкий злодій»). Пізнній крейдовий період. Мав 1,8 м. в довжину. Вага -- 15 кг. Відкритий в 1924 р. у Монголії.

Пересувався на двох ногах; дуже рухливий хижак; гострі кігті на другому пальці нижніх кінцівок; довгий жорсткий хвіст; гострі зуби; досить великий мозок.

Паразавралоф («Біля завралофа»)

Пізнній крейдовий період. Мав 10 м. в довжину. Вага -- 3 т. Відкритий в 1922 р. у США. Рослинноїдний; пересувався переважно на двох ногах; полий трубчатий виріст на голові через який він міг подавати голосні звуки; дзьоб схожий на качиний.

Тиранозавр («Ящер-тиран»). Пізній крейдовий період. Мав 12 м. в довжину. Вага -- 7 т. Відкритий в 1902 р. у США.

Хижак; пересувався на двох ногах; мав надзвичайно маленькі передні двопалі кінцівки; величезні щелепи; гострі пилкоподібні зуби. Тиранозавр був одним із найжахливіших хижаків, що коли небудь жили на нашій планеті.

На території сучасних Північної Америки і Азаї, які час від часу були з'єднані мешкали качконосі динозаври, такі як парозауралоф, а також гігантські хижі динозаври тиранозаври, одні з найбільших зижаків які будь-коли населяли нашу планету. В пустелях Північної Африки полював хижий спінозавр. В горах Північної Америки жили панцирні рогаті динозаври трицератопси.

3.2 Напрямки та шляхи еволюції

З верхніх пермських відкладень Північної Америки, Західної Європи, Росії і Китаю відомі залишки котилозаврів (Cotylosaurіa). По ряду ознак вони ще дуже близькі до стегоцефалів. Їхній череп був у виді суцільної кісткової коробки з отворами тільки для очей, ніздрів і тім'яного органа, шийний відділ хребта був слабко оформлений (хоча мається характерне для сучасних плазуючу будівлю перших двох хребців - атланта і епістрофія), хрестець мав від 2 до 5 хребців[1]; у плечовому поясі зберігалася клейтрум - шкірна кіста, властива рибам; кінцівки були короткі і широко розставлені.

Імовірно, вже в карбоні в рептилій сформувався цілий комплекс пристосувань, що дозволили їм стати повною мірою наземними тваринами. Найважливішим з цих пристосувань, що зробило можливими багато інших істотних змін організації плазуючих, був розвиток ефективного механізму вентиляції легень за допомогою рухів грудної клітки. Він зробив непотрібним шкірне подання, що у земноводних є необхідним доповненням легеневого, тому що через недосконалість вентиляції легень, де накопичується надлишок вуглекислого газу, земноводні мають потребу у виведенні останнього через шкіру (у земноводних забір повітря відбувається не за рахунок розширення грудної клітки, а в результаті дії під'язичного насоса; недолік легеневого подиху компенсуються шкірним, тому шкірні покриви повинні бути завжди вологими). Тому в шкірі рептилій стало можливим посилення процесів зроговіння епідермісу, що захистило організм від постійної утрати вологи через покриви (неминучого при шкірному подиху в земноводних) і ризику загибелі в сухому повітрі від зневоднення. Після цього плазуючі одержали можливість заселити практично будь-які місцеперебування на суші, аж до безводних пустель.

Подальша еволюція рептилій обумовлювалася їхньою мінливістю в зв'язку з впливом різноманітних умов життя, з якими вони зіштовхувалися при розмноженні і розселенні. Більшість груп стали більш рухливі; кістяк їх полегшав , але в той же час і міцніший. Рептилії використовували більш різноманітну їжу, чим амфібії. Змінювалася техніка її добування. У цьому зв'язку істотним змінам піддалася будівля кінцівок, осьового кістяка і черепа. У більшості кінцівки стали довші, таз, здобуваючи стійкість, прикріплювався до двох і більш крижових хребців. У плечовому поясі зникла "рибна" кіста клейтрум. Суцільний панцир черепа піддався часткової редукції. У зв'язку з більш диференційованою мускулатурою щелепного апарата в скроневій області черепа виникли ями і поділяючі їхні кісткові мости - дуги, що служили для прикріплення складної системи мускулів.

4. Причини вимирання більшості груп плазунів

Як стверджують палеонтологи, за останні 500 мільйонів років на Землі відбулося 5 великих вимирань. Перше відоме нам глобальне вимирання, про яке свідчить геологічний літопис, трапилось в Ордовицькому періоді Палеозойської ери 440 мільйонів років тому, що призвело до втрати 25% родин тварин. Слід зауважити, що тоді існувало всього 600 родин, для порівняння сьогодні на Землі існує близько 1100 родин тварин. Тобто було втрачено 150 родин, а це десятки й сотні тисяч видів. Як свідчать геологічні дослідження, причиною вимирання, очевидно, став астероїд, оскільки з ордовицькими відкладами пов'язані величезні товщі вулканічного попелу та чорного мулу, а також поліметалічні руди, які могли бути занесені лише з космічними тілами. В Ордовику життя заселяло лише воду, а на суші поширились лише бактерії та різноманітні водорості.

Наступне вимирання трапилось через сто мільйонів років в Девоні, на цей раз було втрачено 19% родин. Причин девонського вимирання достеменно невідомо, але в осадових породах також знаходять вулканічні продукти та кольорові метали. Справа втім, що при падінні астроїда відбувається активізація тектонічних процесів і починаються масові виверження вулканів, які спричинюють запилення атмосфери і планетарне похолодання. Окрім того, сам астероїд при падінні підіймає багато пилу, починаються пожежі (а в Девоні уже були псилофітові ліси), що також зменшує прозорість атмосфери і менша кількість сонячних променів потрапляє на поверхню землі.

Найбільш катастрофічним і глобальним вимиранням було третє, яке відбулось в Пермському періоді Палеозойської ери, 250 мільйонів років тому, в результаті падіння двох астероїдів. Один з них впав на території Центральної України, а другий в Індії. Варто сказати, що на той ас Центральна Україна була вкрита морем, а суша була лише на території сучасного Донецького кряжу, де підіймалися гори на кшталт сучасних Карпат. Падіння астероїда в океан підняло високу хвилю цунамі, яка обійшла планету і цілком спустошила узбережжя та мілководдя. Індійський астероїд впав на сушу, ударна хвиля від якого прокотилась континентом, а саме падіння спричинило жахливі пожежі задимлення й запилення атмосфери, активізувалися вулкани, і по суті, настав короткочасний льодовиковий період. Майже, цілком зникли папоротеві і каламітові ліси, а їм на зміну прийшли соснові, араукарієві, саговникові та ґінкґові ліси. Це вимирання призвело до втрати 54% (!) родин і різко скоротило рівень біорізноманіття на планеті. Вимерли навіть, здавалось би, такі вічні трилобіти - мешканці морів, які пережили усі попередні вимирання.

Четверте вимирання трапилось незадовго - уже в тріасовому періоді мезозойської ери, 210 мільйонів років тому. І знову втрачено 23% родин, які представляли живий світ тодішньої Землі. Причини його є не цілком зрозумілими, але саме це вимирання стерло з лиця землі більшість плазунів і звірозубих ящерів, а їм на зміну прийшли динозаври, які панували наступні, майже, 150 мільйонів років до початку кайнозойської ери.

Останнє велике вимирання відбулось у крейдяному періоді мезозойської ери - 65 мільйонів років тому, яке було спричинене падінням астроїда в зоні півострова Юкатан у Мексиці. Правда, воно не було настільки катастрофічним як попередні - втрачено лише 17% родин. Проте, вимерли всі представники тодішньої мегафауни, і зокремадинозаври, але саме це вимирання дало поштовх до бурхливого еволюційного розвитку птахів та ссавців.

Це були суто природні вимирання - в силу обставин, які склались на Землі чи у Сонячній системі, або у ближчих до нас секторах Галактики. Сьогодні ж спостерігається невтішна тенденція - людство ставить під питання виживання десятки тисяч таксонів, починаючи від форм і рас різних видів й закінчуючи цілими родинами, а то й рядами. Більшість біологів вважають, що це початок Четвертинного - шостого вимирання…

Учені забили на сполох десь в середині минулого століття, коли науково-технічний проґрес впевнено і переможно крокував планетою. У якийсь момент цієї ходи в індустріальних суспільствах трапився злам свідомості - людство призамислилось… Чи реальним є глобальне вимирання? Чи людина може його спровокувати? Скільки ще треба руйнувати біосферу, щоб це трапилось? І тут бачимо уже не романтично-філософську концепцію ноосфери Вернадського, коли людство створює оболонку розуму планети, підпорядковуючи природу своїм потребам. А реалістичний процес знищення біосфери і самого людства!

Вчені Європи і Америки в один голос заявляють про те, що наступило глобальне вимирання біологічних видів, спричинене людиною, причому, це вимирання, як дехто стверджує, набирає темпів, які значно перевищують темпи вимирання, що коли-небудь були на Землі, навіть при “метеорній катастрофі”. Прогнозується, що за найближчі 30 років на планеті вимре близько п'ятої частини біологічних видів. Це при тому, що на сьогодні відомо лише трошки більше дох мільйонів виді живих організмів, а за оцінками більшості біологів кількість біологічних видів на планеті може становити від 10 до 100 мільйонів видів. Навіть взявши за основу 10 мільйонів видів, які населяють біосферу, то при таких темпах вимирання буде втрачено 2 мільйони! Над біосферою - нашим спільним домом нависла реальна і, можливо, незворотна екологічна катастрофа. В першу чергу, вимиратиме сучасна мегафауна - слони, носороги, жирафи, антилопи, тигри, ведмеді, кити та багато інших великих видів. Причиною таких глобальних негативних процесів є, в першу чергу, дуже швидке зростання населення людей на планеті, що потребує нових територій для існування, відповідно вирубуються ліси, розорюються нові території, промислове зростання спричинює процеси глобального потепління. Усе це разом змінює клімат, скорочує кількість природних місць для проживання тварин і рослин, і як результат, є предтечею до початку вимирання глобальної екологічної катастрофи.

Висновок

Плазуни в порівнянні із земноводними є наступним етапом пристосування хребетних тварин до життя на суші. Найдавніші плазуни -- котилозаври -- з'явилися в середньому карбоні і ще зберігали в своїй будові ознаки, характерні для земноводних палеозою (стегоцефалів). У подальшому плазуни розділилися на 2 головних стовбури -- звіроподібних (що дали в кінці тріасу початок ссавцям) і діапсид (лепідозаврів і архозаврів, які дали початок птахам). Плазуни домінували в наземних біоценозах з перму до початку кайнозою. Найбільшого розквіту досягли в мезозої, коли серед них з'явилися також морські (іхтіозаври, завроптеригії, плакодонти, мозазаври) форми, що літають (птерозаври). Найбільші тварини суші входили до числа динозаврів. Перехід від мезозою до кайнозою співпав з вимиранням всіх перерахованих груп мезозойських плазунів і бурхливою експансією ссавців і птахів -- прогресивних нащадків плазунів.

6 підкласів: анапсиди (включаючи сучасних черепах), архозаври (включаючи сучасних крокодилів) і лепідозаври (включаючи сучасних дзьобоголових і лускатих), а також повністю вимерлі іхтіоптеригії, синаптозаври і звіроподібні.

Походження плазунів пов'язане з ароморфозами, що забезпечували розмноження на суходолі: внутрішнє запліднення, запас поживних речовин в яйці, вкритому щільною оболонкою, яка захищала його від висихання. Під час розвитку зародка всередині яйця нагромаджувалась рідина, в якій зародок знаходився як в акваріумі, відбувається формування зародка. Це дало змогу плазунам завоювати всі середовища існування: суходіл, повітря і повторно оселитися у воді. Прогресу плазунів сприяв розвиток рогового покриву, який захищав від висихання, досконаліший розвиток легень, кровоносної системи, кінцівок, головного мозку. Все це дає підстави визнати плазунів першими справжніми наземними хребетними.

Панівного становища набули плазуни в мезозойську еру (близько 180 млн. років тому). Вони заселили сушу (динозаври), водойми (іхтіозавр, плезіозавр), освоїли повітряне середовище (птерозаври). Багато видів динозаврів досягли гігантських розмірів, наприклад, диплодок сягав 30 м завдовжки, а брахіозавр -- до 23 м при висоті 12 м. Динозаври були поширені в Європі, Азії, Африці і Північній Америці. На Україні рештки динозаврів знайдено у Криму. До кінця крейдяного періоду динозаври вимерли, причому дуже швидко.

Причини вимирання давніх гігантських плазунів остаточно не з'ясовані. Існує багато гіпотез, автори яких намагаються пояснити причини зникнення цих рептилій (падіння астероїда, отруєння покритонасінними рослинами, спалах нової зірки тощо). Відповідно до одного з припущень, вимирання більшості давніх ящерів було зумовлене багатьма причинами і насамперед -- горотворними процесами в кінці крейдяного періоду, які супроводжувалися перебудовою ландшафтів, перерозподілом моря і суші, змінами клімату, що став більш посушливим і континентальним. Крім того, гігантські ящери не могли конкурувати з теплокровними тваринами (птахами і ссавцями), які у той період вже населяли Землю.

Список використаної літератури

1) Берман З. И., Завадский К. М., Зеликман А. Л. и др. История эволюционных учений в биологии. - Л., 1966.

2) Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров; Редкол.: А. А. Баев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. -- М.: Сов. энциклопедия, 1986. -- 831 с.

3) Біологія: Комплексний довідник. /Р. В. Шаламов, Ю. В. Дмитрієв, В. І. Подгорний. -- Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006. - 624 с.

4) Грант В. Эволюция организмов. - М., 1980.

5) Завадский К. М. Развитие эволюционной теории после Дарвина (1859--1920 годы). - Л., 1973.

6) Завадский К. М., Колчинский Э. И. Эволюция эволюции. - Л., 1977.

7) Левонтин Р. Генетические основы эволюции. - М., 1978.

8) Майр Э. Популяции, виды и эволюция. - М., 1974.

9) Наумов С.П. Зология позвоночных. - М.: Просвещение, 1982.

10) Рауп Д., Стэнли С. Основы палеонтологии. - М., 1974.

11) Самарський С.Л. Зологія хребетних. - К.: Вища школа, 1967.

12) Северцов А. С. Основы теории эволюции. - М., 1987.

13) Северцов А.Н. Эволюционная теория. - М., 1967.

14) Согур Л.М. Зоологія: курс лекцій. - К.: Фітосоціоцентр, 2004. - 308 с.