Ссавці моря

Ссавці моря

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Природничо-географічний факультет

Кафедра біології

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

“Ссавці моря”

Студентки А групи ІІ курсу

Журомської Діанни Михайлівни

Науковий керівник

Кириєнко Тетяна Василівна

Вінниця

- 2005

П Л А Н

І. ВСТУП.

ІІ. Ссавці - анфібіонти і гідробіонти, особливості їх пристосування до життя у воді.

1. Ряд ластоногі (Pinnipedia).

2. Ряд китоподібні (Cetacea).

2.1 Родина сірі кити (Eschvihtidae).

2.2 Родина дзьоборилі (Ziphiidae).

2.3 Родина смугачеві (Balaenopteridae).

2.4 Родина дельфінових (Delfinidae).

ІІІ. Висновок.

IV. Список використаної літератури.

V. Додатки.

ВСТУП

Люди завжди любили дерева, траву, квіти, звірину, птахів. Але раніше любов як би дрімала, заколисана свідомістю невичерпності навколишнього багатства. Тепер же, коли ріст міст усе відчутніше пригноблює ліси й ми, опинившись один раз у цих лісах, дарма мріємо зустріти ведмедя, вовка, оленя, рись, і навіть зайця, наша велика любов до природи прокинулася. Вона розбуджена не менш сильним почуттям - відповідальністю. Відповідальністю за те, щоб жили і процвітали звірі й птахи, щоб збільшувалась кількість риб, щоб тріпотіло листя на гілках, щоб цвіли квіти.

Важка задача стоїть перед людством. І треба чесно зізнатися: наше століття, славне грандіозними досягненнями цивілізації, виявилося непідготовленим для її рішення. Люди, звичайно узялися за діло. Національні парки, заповідники, заказники - все це вже є. Проводиться велика робота з акліматизації й охорони тварин. Але трапляється, наприклад і таке. У Каліфорнії, в одному мальовничому куточку біля гарного озера, всесильні батьки природи для досягнення всіх принадностей туризму знищили мошкару. Це була серйозна операція, із застосуванням вертольотів і сильних отруйних засобів. І успішна. А незабаром і слідом за мошкарою зникли й риби з озера, і птахи. В інших краях винищили докучливих мурах. Результат - катастрофа для лісу. Тепер там кращий подарунок фермерові - мішок з мурахами!

Таких прикладів багато. Вони навколо нас, ми про них багато чули й справедливо червоніємо, тому що їхня причина - ганебна неосвіченість. Це ми ж то, люди двадцятого століття, що створюють чудеса техніки, на кожному кроці виявляємо незнання механізмів природи! Більш того, захопившись своїми чудесами ми забули навіть назви багатьох звірів і птахів - назви народні й колись було саме собою зрозумілими.

Звірі, або ссавці, - клас тваринного світу (і типу хребетних), що у вищих своїх еволюційних перипетіях зробив людину. Сама назва класу - ссавці - містить у собі головну й, мабуть, що вичерпує характеристику основної якості, що відрізняє цей клас від інших у тваринному світі.

Одягнені у вовну - інша популярна характеристика цього класу. Однак отут необхідні деякі уточнення. Якщо немає звірів, що не кормлять своїх дитинчат молоком, то звірів, не одягнених у вовну, чимало.

У китів, наприклад, на тілі, точніше, на морді - небагато волосків: у гренландського кита - їх 250, у фінвала - 60, у дельфінів - не більше 8. Небагато волосся в слонів, бегемотів, носорогів, сирен. Є навіть гризуни, майже зовсім безшерсті: африканський кротячий пацюк фарум.

Але втрата вовни явище вторинне, спочатку всі ссавці були досить багато опушені. Вовна, укриваючи тіло, зберігає тепло, що виробляє особливі фізіологічні механізми. Ці внутрішні «ТЕС», якими еволюція наділили предків звірів і всіх їхніх нащадків, виявилися відмінним пристосуванням, надійним захистом від холоду й капризів погоди, допомогли вижити там, де гинули холоднокровні, залежні від сонячного тепла плазуни - прабатьки звірів. Однак виникла небезпека зайвого перегріву ізольованого від непогоди тіла. Потрібні були пристосування для охолодження свої, особливі. Під шкірою в тюленів, у товстому шарі сала є ділянки для відводу зайвого тепла. Але головний для більшості звірів і спочатку виникший у боротьбі за існування механізм охолодження - потові залози.

З потових залоз, як думають, розвилися пізніше й молочні залози - головне, що відрізняє всіх звірів від не звірів. Так що ця принципова властивість, випливає (історично й логічно) із частково загубленої деякими із них ознаки - одягненого у вовну тіла.

Перші звірі з'явилися на планеті приблизно сто п'ятдесят мільйонів років тому (на думку деяких дослідників, навіть ще раніше). Але в цю епоху всюди на Землі - у воді, у повітрі й на суші - панували рептилії, тобто плазуючі: різного роду динозаври, птеродактилі, іхтіозаври та інші зубасті, більші й малі страховиська їхнього класу, до якого належать крокодили, змії й черепахи. Самі звірі утворилися від особливої групи рептилій (птахи - теж, але від іншої групи).

Сімдесят мільйонів років тому сталося загадкове й швидке вимирання цілих кланів рептилій. Загинули тоді й всі динозаври (із причин скоріше генетичних, ніж зовнішніх). Почався швидкий розвиток ссавців. Нові форми життя виникали всюди на планеті. Ця епоха розквіт нового життя йменується третинним періодом кайнозойської ери. Крім яйцекладних і сумчастих з'явилися звірі вищого порядку - плацентарні. У самок під час вагітності утворюється в матці особливий орган - плацента, що забезпечує надійну передатну, так сказати, систему між плодом і матір'ю, що його виношує. Через плаценту плід одержує із крові матері потрібний для дихання кисень і продукти живлення й видаляються відходи життєдіяльності.

Старе поняття про «моралі» джунглів, про вовчі закони у звичайному, традиційному розумінні, які нібито панують у світі звірів, нині рішуче переглядається. Ці дикі бійки й гризня за самок, здобич або територію, звичайно, трапляються, і нерідко. Але, як тепер усе більше й більше з'ясовується, вони являють собою скоріше виключення. Багато тварин цю боротьбу ведуть із дотриманням певних правил, що обмежують каліцтва й смертельні поранення. Слабкий, відчувши силу суперника, або тікає, або просить про пощаду особливим лементом або позою, що у кожних видів тварин своя.

АМФІБІОНТИ [від амфі... і біонт (и)], гетеротопні організми, мерогідробіонти, організми, які проводять одні фази життя в воді, інші -- на суші.

ГІДРОБІОНТИ [від гідро... і біонт (и)] тварини, усе життя яких проходить у воді.

Задовго до появи на нашій планеті людей, моря й океану були освоєні морськими ссавцями - китоподібними і ластоногими. Знахідки палеонтологів підтверджують існування китів і тюленів 26 млн. років тому в кайнозойському періоді. У процесі еволюції видовий склад морських ссавців перетерпів істотні зміни. Мінялися епохи і разом з ними й умови існування, одні види вимирали, інші, навпаки, зуміли адаптуватися і збільшувати свою чисельність. До цього часу на нашій планеті збереглися 119 видів морських ссавців, що об'єднані в два загони - китоподібних (Cetacea) і ластоногих (Pinnipedia), останні менш численні і включають 32 види.

Морські ссавці поєднують тварин різних по довжині і масі тіла. Тут можна зустріти дрібних тюленів і дельфінів, вага яких не перевищує 50 кг і великих велетнів як наприклад синього кита, вага якого може досягати 160 тонн. Кити, дельфіни і тюлені - досить своєрідна група морських тварин, що добре адаптувалася до зовнішнього середовища. Вони пристосувалися до мешкання в різних кліматичних зонах - арктичної й антарктичний, кореальної і навіть субтропічної. Їх можна зустріти поодиноку, невеликими розрізненими групами і великими чередами.

Дані палеонтології, що показують, що в найдавніших відкладеннях земної кори залишки тварин представлені морськими формами, як і дані порівняльній анатомії й ембріології, є доказом того, що життя на Землі одержало свій початок і розвиток у водяному середовищі. Однак прогресивний розвиток тварин у водяному середовищі не пішов далі класу риб. Відсутність вищих груп хребетних серед первинно-водяних тварин можна пояснити насамперед тим, що водяне середовище, що містить у середньому в 30 разів менше розчиненого кисню, чим повітря, не може забезпечити сильно зростаючу потребу організму в кисні при підвищенні обміну речовин, характерному для вищих класів тваринного світу.

Деякі представники вищих наземних класів тварин, що відбулися від водяних предків, у процесі еволюції вдруге перейшли до водяного способу життя. До таких повторно-водяних тварин належать: зі ссавців -- ластоногі, кити і сирени, із плазунів -- деякі черепахи і змії, з комах -- деякі жуки, клопи й ін., з м'якотілих -- деякі легеневі молюски. Незважаючи на високу пристосованість цих форм як у морфологічному, так і фізіологічному відношеннях до життя у воді, вони зберегли повітряний подих.

Водяні тварини поділяють на дві основні групи: морські і прісноводні. Дані палеонтології і фізіології показують, що сучасна прісноводна фауна виникає від морських форм. Саме в прісних водоймах жили вихідні форми хребетних і комах, що стали виходити на сушу і дали початок розвитку наземної фауни.

ЛАСТОНОГІ

Ластоногі (моржі, тюлені) близькі до хижих сухопутних звірів. Хвіст короткий, вушних раковин зовсім немає чи вони недорозвинені.

Поширені ластоногі у всіх помірних і холодних морях. Деякі, наприклад тюлені-ченці, каліфорнійські морські леви, і деякі південні котики, живуть у тропіках і субтропіках. Тварини в основному морські, але запливають і в ріки, живуть в озерах (Байкал, Ладозьке, Каспійське й інші). На берег чи на льоди виходять головним чином лише для линяння і розмноження.

Вагітність 8--12 місяців. Справжні тюлені -- моногами, крім сірого тюленя і морського слона, вухасті і моржі -- пологами; для розмноження збираються на відокремлених островах, куди пливуть, наприклад, котики, іноді за тисячі верст. Тут у радіусі 50 кілометрів збиралося часом більше мільйона різних ластоногих. Самки родять одного, рідше двох дитинчат. Ростуть вони швидко, тому що у молоці близько 50 відсотків жиру. Полова зрілість у два-три роки, живуть до 40 років. Плавають зі швидкістю близько 30 кілометрів за годину. Пірнають до 110 метрів (котики) і навіть до 600 метрів (тюлень Уедделла).

Самі великі з ластоногих -- антарктичні морські слони (довжина до семи метрів, вага до трьох з половиною тонн). Самі дрібні -- арктична раса кільчастої нерпи (70--75 сантиметрів).

Тюлені

Лежать по берегах багатьох північних островів дивні створіння, схожі на шкіряні диванні валики чи на дивні мішки. Періодично одне з таких дивних істот піднімає голову чи неквапливо переповзає з місця на місце. Познайомтеся -- це тюлені. На перший погляд у цієї тварин немає нічого цікавого: лежать спокійно біля води, час від часу поринають у море. Але перше враження оманне, насправді це дуже милі, рухливі і граціозні звірі. Але не на суші, а у воді, де вони по-справжньому вдома.

Тюленів ще називають ластоногими, за особливу будівлю ніг, що являють собою гнучкі рухливі ласти. До ластоногих прийнято відносити вухатих тюленів, справжніх тюленів і моржів. Велика частина цих морських ссавців вибрала для життя води північних морів. Велика частина тюленів -- вухаті і справжні тюлені -- живе в північних морях.

До вухатих прийнято відносити сивучів, морських левів і котиків. Самий великий з них -- сивуч, величезне неквапливе створіння, що досягає в довжину 4м і, що важить при цьому, небагато, менше 1т. Живе він біля узбережжя островів Японського і Берингового морів, велику частину життя проводить у відкритому морі, лише на 3--4 місяці в році вибирається на берег. Самці сивучів дуже агресивні і не терплять на своїй території ніяких чужинців, а якщо самцю покажеться, що хтось намагається відбити одну з його численних дружин (а їх у дорослого сивуча порядку двадцяти), то він негайно кидається в бій. Борються ці гіганти жорстоко, могутніми зубами наносять один одному глибокі рвані рани, від яких частенько вмирають. Одні із самих дрібних і граціозних тюленів -- морські котики, їхня спритність і добірність помітні не тільки у воді, але і на суші. Як і їхні родичі, котики з'являються на березі лише на короткий час. З настанням весни з морських просторів припливає до берегів Командорських островів безліч котиків. Першими звичайно добираються дорослі самці, у них попереду дуже серйозна справа -- боротьба за територію. Лише відвоювавши свою ділянку берега, котик може розраховувати на прихильність темних красунь-кішечок. Боротьба йде не на життя, а на смерть, і це не перебільшення, багато хто із суперників дійсно гинуть. Незабаром весь берег поділений на невеликі шматочки, на кожнім з який гордо лежить переможець. Тепер приходить час молодих тварин, і до берегів припливають ті самці, яким ще рано обзаводитися родиною. Правда, підозрілі «землевласники» не пускають їх на сушу, і молоді доводиться плавати поруч у пошуках вільних ділянок.

Самими останніми припливають ті, заради кого велася нещадна війна і лилася кров. Звичайно самки намагаються знайти своїх старих чоловіків, але якщо ті раптом не відзиваються на ласкавий голосок, то красуня відправляється на пошуки нового щастя. А котики намагаються щосили, печуть, ніжно плазують навколо і всіляко намагаються зацікавити наречену. Незабаром усі родини усамітнюються у своїх володіннях і через кілька днів у самок народжуються пухнасті біленькі малята. Так що дітки, яких вартує важливий «султан», йому нерідні, а його власне потомство з'явиться тільки через рік і, швидше за все, вже в іншій родині.

Тепер у самців з'являється нова турбота -- охороняти свій гарем від заздрих хазяїв, а це непроста задача. Милі кішечки, занудившись від недоліку уваги чоловіка, частенько відповзають куди-небудь убік і починають ласкаво поглядати на чужого чоловіка, що теж не залишається байдужим до уваги нової красуні. Звичайно хазяїн досить швидко виявляє відсутність зрадниці, ще раз перераховує своїх дружин і відправляється на пошуки. Варто йому тільки перетнути границі чужої ділянки, як майже відразу починається бійка. Дві величезні туші зіштовхуються з ревінням і хрипом, летять жмути шкіри і бризи крові, а неподалік від поля бою сидить винуватниця дуелі і на все це дивиться.

Наприкінці літа котики починають залишати гостинні береги. Першими спливають дорослі самці, майже відразу слідом за ними ідуть молоді тварини, і лише перед самою зимою відправляються в далекий шлях самки з підрослими за літо дитинчатами.

Багатьом людям дуже добре відомі вухаті тюлені. Ви напевно не раз бачили циркові вистави з їх участю. За наказом дресирувальника вони грають на трубах, жонглюють м'ячем, ловлять обручі, самі собі аплодують за допомогою ластів.

Тюлень

Саме цікаве, що в цих виступах немає нічого неприродного, дресирувальники просто використовують природні здібності тюленів, а в результаті виходять забавні циркові номери. У дикій природі ті ж котики частенько граються, з викинутими в море, предметами, підкинуть і вертять на носі порожні пляшки, поплавці, що відірвалися від сіток. У циркових виставах використовують тільки вухатих тюленів, так як саме вони здатні високо закидати голову і швидко пересуватися по суші, відштовхуючись задніми ластами. Їхні родичі -- справжні тюлені -- менш рухливі і граціозні створіння, на березі вони нагадують великі шкіряні мішки, що повільно і незграбно переповзають з місця на місце, випускаючи тяжкі подихи.

Відомо, що тюлені велику частину часу проводять у відкритому морі, навіть під час сну вони не виходять на сушу. Але яким же чином вони сплять у воді? З'ясувалося, що існує цілих два способи. У першому випадку звір просто лежить на поверхні води, розкинувши ласти, і лише зрідка піднімає голову, щоб зробити глибокий вдих. Він тримається на воді за допомогою товстого шару підшкірного жиру і ледачого ворушіння ластів. Другий спосіб цікавіше: заснувши тварина повільно занурюється на глибину в кілька метрів, після чого починає спливати і, виявившись на поверхні води, робить кілька вдихів, після чого все повторюється із самого початку. Саме дивне, що весь цей час тюлень солодко спить і не відкриває ока ні на хвилину.

До справжніх тюленів відносять нерпу, гренландського тюленя, морського зайця, морського лева і багатьох інших. У всіх цих тварин є які-небудь цікаві пристосування, що допомагають їм вижити в суворих північних водах. Тюлень-крабоїд володіє самими незвичайними зубами, на перший погляд схожими на, дивної форми, гребінку. Справа в тім, що він харчується дрібними рачками, яких збирає за допомогою своїх, дивних, зубних «гребінців». Набравши в рот побільше морської води, тюлень закриває пащу і починає проціджувати її крізь щілини в зубах-краболовках, а дрібні рибки і рачки залишаються усередині.

У тюленя-хохлача на носі розташована дуже дивна річ -- величезний червоний міхур, якого він здатний роздувати до неймовірних розмірів. У самок теж є носові міхури, правда значно менші. Для чого призначене це незрозуміле «спорудження», дотепер не ясно. Існує думка, що яскравий надутий мішок грає якусь роль у процесі залицяння і привертає увагу самок. Не виключено, що величина і барвистість міхура допомагають самцю одержати верх над своїми суперниками.

Крім хохлачів, здатністю роздувати ніс володіють морські слони. Звичайно, він не досягає таких розмірів, як у хохлача, але зате роздутий хобот слона видає низьке свистяче ревіння, яке повинно лякати усіх ворогів і суперників. Живуть морські гіганти біля берегів Каліфорнії і Південної Америки, з настанням весни спливають на північ.

У слонів є ще одна притаманна особливість: як усі морські ссавці, вони одягнені в теплу шубу з товстого шару сала (до 10 см.), але в цьому одіянні є своєрідні «віконця»-віддушини. На боках слона таких утворень по три з кожної сторони, під ними шкіра звіра нагрівається до дуже високої температури, і, підсихаючи, вони виглядають на ще вологій сірій шкірі золотавими плямами. З їхньою допомогою морські слони регулюють температуру тіла і при жаркій сонячній погоді рятуються від перегріву.

У молодих морських слонів цей необхідний для життя в льодах механізм ще не працює, тепло вони віддають усім тілом. Часом лід під ними так нагрівається, що починає танути і нещасна тварина занурюється в крижану «яму». Нерідко буває так, що тюлені, які довго лежали на одному місці попадають у пастку, з якої вже не можуть вибратися. Мати теж не в силах допомогти своєму дитинчаті. У крижаному полоні щорічно гинуть сотні тюленят.

Ще один представник справжніх тюленів -- морський леопард, що не даремно одержав таке грізне ім'я, адже хижа вдача звіра нітрохи не поступається агресивному характеру його сухопутного тезки. Морський звір підступний і безжалісний мисливець, він хапає і буквально розриває на частини пінгвінів, гагар, поморників і інших птахів, не рятуються від нього і більш дрібні тюлені. Зуби в нього не дуже великі, зате гострі і міцні, а характер такий, що він не боїться навіть людини. Як і звичайний леопард, морський має плямисту шкіру -- на темно-сірому тлі безладно розкидані чорні плями.

Крім усіх уже перерахованих, є ще трохи тюленів: на Каспійському морі й в озері Байкал живуть зовсім унікальні істоти -- каспійська і байкальська нерпи. Винятковість їх у тім і полягає, що вони живуть у зовсім замкнутих водоймах, у яких їм і взятися начебто б нівідкіля.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать