Ласка дуже спритна і моторна, швидко бігає, добре лазить і плаває, відрізняється великою сміливістю і кровожерливістю і є небезпечним ворогом для всіх дрібних тварин. У здатності пролазити через самі вузькі щілини і діри полягає її головна сила. Так, мишей ласка легко переслідує в їхніх власних норах. Маленьких тварин ласка вистачає за потилицю або голову, прокушуючи череп у потиличній області, нерідко нападає на тварин значно крупніше її самої (на великих пацюків, ховрашків, хом'яків, куріпок, рябчиків, тетеревів), вчепившись у їхню шию. У пташиних яйцях вона вміло проробляє одне або кілька отворів і висмоктує весь вміст.
Маючи можливість убивати мишей і полівок більше добової потреби в їжі, ласка нерідко робить запаси, іноді дуже значні, звичайно ж в одному місці виявляють від 1 до 30 полівок і мишей.
Активна буває в різної години доби, але більше всего активна в сутінки і вночі. Пересувається тільки стрибками з відстанню між слідами передніх і задніх лапок 18-35 см, у залежності від сили стрибка і розмірів звіра. Ласка живе в різних біотопах: у лісі, по окраїнах полів, серед боліт, по берегах водойм, в околицях поселень людини - скрізь, де живе багато різних полівок, мишей і дрібних комахоїдних. Ділянка, де ласка живе і добуває їжу, дуже невеликий, не більш 10 га. Причина в тім, що цей крихітний хижак вільно проникає за полівками в будь-які нірки, так що йому просто немає потреби освоювати велику територію. Розміри ділянки обитания ласки визначаються достатком видобутку в його межах, а розміри добової ділянки залежать і від стану погоди. Ділянка обитания звичайно розпадається на ряд суміжних ділянок добової діяльності. Ділянки обитания самця і самки здебільшого бувають суміжні [7].
Тримається вона майже винятково на землі, ретельно оглядає всі нерівності, нірки, пні, валежини, спритно лавірує між сучками, під купами бурелому і коренями, заглядаючи в нори гризунів. Швидко перебігаючи з місця на місце, вона з'являється те отут, те там, затаюється, з цікавістю оглядає всі предмети і вистежує видобуток. Обходячи свою мисливську ділянку, ласка намагається триматися ближче до кущів, узліссям і іншим прикриттям, уникаючи відкритих місць. Довжина її добового ходу звичайно складає 1 - 2 км. Узимку може проходити в порожнечах під снігом значні відстані. При глибокому снігу вся життєдіяльність ласки проходить у його товщі.
Нір ласка сама не риє, а користується норами гризунів, що риють, порожнечами між каменями, у купах хмизу, у скиртах, дров'яних кладках або будівлях, іноді в низько розташованих (до 2 м) дуплах дерев, куди вільно проникає завдяки тонкому і гнучкому тілу. Гніздо влаштовує в норах, серед коренів і труску або в ущелинах скель, куди наносить сухої трави, моху, листів і вовни. У межах ділянки в ласки є кілька постійних жител.
Перебування ласки залежить від достатку дрібних гризунів. Якщо їх багато, то ласка далеко не іде, її невелика мисливська ділянка тоді буває покритий густою мережею слідів на снігу. Виловивши мишей і полівок на одному місці, вона переселяється в сусіднє, поблизу і живе там, поки вистачає корму, а потім пересувається далі або знову повертається на старе місце. Для відпочинку не має постійного гнізда або нори, а користується випадковими притулками, зустрінутими на шляху: купами хмизу або норами.
Природними ворогами ласок є більш великі ссавці хижаки (соболі і лисиці), а також хижі птахи (сови, яструби). Однак іноді звірки роблять своїм ворогам гідний опір. Конкурентами ласки в їжі можуть бути всі хижі звірі і птахи, що харчуються дрібними ссавцями, але, насамперед горностай через значну подібність способу життя. Замічено, що там, де багато цього хижака, ласка рідка.
Ласка - полігамна тварина, самець у період гону може покривати трохи самок. Половозрелость особей настає у віці близько 3 місяців. Деякі самки ласки вже в цьому віці приступають до розмноження і здатні принести потомство в тому ж році, у якому народилися.
В роки високої чисельності мишовидних гризунів ласка розмножується цілий рік, а дорослі самки в сприятливих умовах приносять по 2-3 виводки. Як видно, усі терміни в циклі розмноження ласки, крім, імовірно, тривалості вагітності (від моменту плацентации до пологів), непостійні, мінливі і не присвячені до визначеного сезону. Визначаються вони факторами зовнішнього середовища і, насамперед достатком їжі: вагітних самок у різних частинах ареалу знаходили в усі місяці року, але навесні, у квітні, частіше. Молодих добували з березня по листопад і протягом усього зимового періоду.
Розвиток ембріона (вагітність) протікає 34 - 35 днів (5 тижнів). Латентна стадія вагітності відсутня. Середня величина виводка - 4 - 5 дитинчат на одну самку. Число щенят залежить від достатку їжі в даний сезон. Відзначено до 11 ембріонів в однієї вагітної самки. Ласки народжуються сліпим, безпомічним, покритим рідким білястим пушком. Маса немовляти складає близько 1,5 г. Прозрівають вони тільки через 21 - 25 днів після пологів. Мати довго вигодовує їхнім молоком, а потім протягом 2 - 3 місяців харчує дрібними гризунами, яких приносить для щенят живими. Якщо потривожать, то мати переносить їх в інше місце. У випадку крайньої небезпеки ласка до останнього захищає своє гніздо. Виводки зберігаються 3 - 4 місяці і розпадаються наприкінці літа або восени, коли молоді вже не відрізняються по розмірах від матері [4].
У природних екосистемах ласка є консументом ІІ порядку. І основну свою їжу - дрібних гризунів знищує у величезній кількості, тим самим, регулюючи їх чисельність.
Мисливського значення ласка практично не має. Спеціально на неї в даний час не полюють, а звичайно добувають випадково при вилові інших хутрових звірів. Раніше, у післявоєнний період, щорічно заготовлювалося від 3 до 20 тис. шкурок. Має велике значення як тварина, корисне в сільському господарстві. Один звірок протягом року може винищити 2 - 3 тис. мишевидних гризунів. Тому промисел ласки недоцільний, і вона заслуговує повної охорони.
Норка європейська Mustela lutreola Linnaeus, 1761
Європейський представник родини куницевих (Mustelidae), поширений на території Іспанії, Франції, Румунії, України, Росії. Колись вид був поширений по всій Європі, але зараз зник на більшій частині свого ареалу. Термін «норка» в Європі зазвичай посилається саме на цю тварину. Предствники схожі за завнішнім виглядом із американською норкою (Neovison vison), але остання не є їх найближчим родичем та відноситься до окремого роду.
Місця перебування: береги невеликих заплавних озер, річок, гірських потоків з добре розвинутою прибережною рослинністю.
В Україні налічується близько 1200 особин, найбільше - на Закарпатті і Передкарпатті - 600, на українському березі Кілійського гирла Дунаю - до 500.
Причини зміни чисельності: Витіснення більш сильним видом - норкою американською. Вона є кормовим конкурентом, а також негативно впливає на репродуктивну здатність норки європейської, оскільки схрещування цих видів (часто відбувається в місцях їхнього спільного перебування) не дає потомства через загибель (резорбцію) ембріонів. У місцевостях, де норки американської немає, основною причиною зниження чисельності виду є знищення біотопів внаслідок осушення боліт, зарегулювання багатьох річок греблями ГЕС, що призвело до висихання плавнів і зникнення заплавних лісів, а також браконьєрство і ненавмисний вилов під час промислу ондатри.
Веде осілий спосіб життя; лише нестача їжі, замерзання або висихання водойм змушують тварин до міграції. Активна переважно у сутінках та вночі, за хмарної погоди - вдень. Для житла використовує прикореневі порожнини, старі нори водяних тварин, дупла дерев тощо. Добре плаває. Живиться рибою, жабами, раками, водяними комахами, молюсками, дрібними ссавцями, іноді птахами. Самка раз на рік (квітень - травень) після 40-43-денної вагітності народжує до 7 малят (частіше 3-4). Статевозрілою стає в 9-11-місячному віці. Цінний хутровий звір.
Розмножується добре. Розводять на звірофермах.
Заходи охорони: Охороняється у природних заповідниках (зокрема, в Луганському, Дунайські Плавні), Карпатському біосферному заповіднику, а також у Карпатському національному природному парку. Потрібно зберігати водно-болотні угіддя, населені норкою європейською, заборонити ондатровий промисел.
3.2 Родина Собачі Canidae Собачі або вовчі (Canidae) -- родина ссавців ряду хижих, багато видів якої удомашнили.Родина об'єднує типових хижих, як правило, середніх за розміром. Довжина тіла від 50 см (дрібні лисиця) до 160 см (вовк). Тулуб подовжений. Голова витягнута, вуха стоячі. На передніх лапах по 5 пальців, на задніх -- по 4; тільки у гієноподібного собаки на передніх лапах їх 4; у домашніх собак на задніх лапах іноді буває по 5 пальців. Кігті тупі. Хутро густе, зазвичай пухнасте. Хвіст довгий, пухнастий. Забарвлення шерсті різноманітна: однотонна, крапчаста, плямиста, іноді дуже яскрава.У зв'язку з м'ясоїдним характером живлення, зубна система у псових різко вираженого ріжучого типу: сильно розвинені хижі зуби й ікла. У більшості видів налічується 42 зуби; у червоних вовків відсутні останні нижні корінні і загальне число зубів виходить 40, а у чагарникового собаки немає і задніх верхніх корінних, так що у неї всього 38 зубів. А у великовухої лисиці в обох щелепах є по 4 корінних зуба, і загальне їх число досягає 48.Представники псових поширені по всіх материках за винятком Антарктиди і деяких океанічних островів. Мешкають в різноманітних ландшафтах; живуть і виводять потомство в норах або лігвах. Ведуть одиночний, сімейний або груповий спосіб життя; останній характерний для хижаків, що активно переслідують великих копитних тварин. Більшість видів м'ясоїдні, але нерідко харчуються падаллю, комахами, рослинною їжею. Діяльні круглий рік, за винятком єнотовидного собаки. В більшості випадків моногамні, розмножуються 1 раз на рік, приносячи 3-4 сліпих дитинчат, деякі до 13-16.Рід лисиця - Vulpes Frisch, 1775 Лисиця - Vulpes vulpes Linnaeus, 1758Руда (або звичайна) лисиця - найбільш розповсюджений та широко відомий вид роду лисиць. Вона також є найбільшим видом роду: довжина тіла 60-90 см, хвоста - 40-60 см, маса 6-11 кг. У більшості випадків забарвлення спини яскраво-руде, часто з неясним темним визерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних районів ареалу більш тьмяне. Поряд з типово забарвленими "вогнівками" зустрічаються особини з більш темним хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси [3]. Звичайна лисиця розповсюджена вельми широко: в Європі по всій території, північній Африці (Єгипет та Алжир, Марокко, північний Туніс), більшій частині Азії (аж до північної Індії, південного Китаю та Індокитаю), в Північній Америці від арктичної зони до північного узберіжжя Мексиканської затоки. В Австралії лисиця була акліматизована і розповсюдилась по всьому континенту, за винятком деяких північних районів з вологим субекваторіальним кліматом. В Україні руда лисиця зустрічається по всій території. Раніше вважалось, що в Америці живе окремий вид лисиць, але останнім часом його розглядають як підвид рудої лисиці. Забарвлення та розміри лисиць відрізняються великою географічною мінливістю; всього нараховують 40-50 підвидів, не беручі до уваги більш дрібних форм. Загалом, при просуванні на північ лисиці стають крупнішими та яскравішими, на південь - дрібнішими та більш тьмяно забарвленими. В північних районах та в горах також частіше зустрічаються чорно-бурі та інші меланістичні форми забарвлення лисиць. Описане різноманіття забарвлення та величини лисиці пов'язане з широтою її ареалу та великим різноманіттям умов існування в окремих його частинах. Достатньо сказати, що лисиці заселяють, хоч і з різною щільністю, всі ландшафтно-географічні зони, починаючи з тундри та субарктичних лісів аж до степу та пустель, включаючи гірські масиви в усіх кліматичних зонах. При цьому лисиця водиться не тільки в дикій природі, але й в культурних ландшафтах, а також на околицях міст, в тому числі великих (таких як Київ та Варшава; в Лондоні лисиці є вельми звичайними на околицях, а іноді з'являються і в центральній частині міста). Більш того, часом в урбанізованій місцевості лисиця знаходить особливо сприятливе для себе середовище [3]. В усіх частинах свого ареалу лисиця віддає перевагу відкритій місцевості, а також районам, де наявні окремі гаї, переліски, а такох пагорби та яри, особливо якщо взимку сніговий покрив в них є не занадто глибоким та пухким. Тому з усіх кліматичних зон більше всього лисиць живе в степовій та лісостеповій, а не в лісовій. Лисиця є звіром достатньо осідлим. У більшості районів їй невластиві регулярні міграції. Вони відомі лише в тундрі, пустелях та горах. Наприклад, одна з помічених в Малоземельській тундрі (Архангельська область Росії)лисиця була потім вбита за 600 кілометрів на південний захід. Молоді звірі, що розселяються з батьківського лігва, звичайно трапляються на відстані від 2-5 до 15-30 км від нього; рекорд на території України - добича лисиці за 120 км від місця кільцювання. Чисельність лисиць помітно коливається по роках. На її стан впливають такі фактори як кількість гризунів, метеорологічні умови, наявність в популяції інфекціїних захворювань. В голодні роки не тільки падає плодючість самок та виживає менша кількість цуценят, але й виникають умови, сприятливі для поширення епізоотій, які інколи охоплюють великі території. Характерні для лисиць епізоотії - сказ, чума хижаків, зуднева короста. Лисиця, хоч і належить до типових хижаків, харчується дуже різноманітними кормами. Серед їжі, що вона вживає, виявлено більше 400 видів одних тільки тварин, не рахуючи кількох десятків видів рослин. Повсюдно основу її харчування складають дрібні гризуни, головним чином польовки. Можна сказати, що від їхнього достатку та досяжності в значній мірі залежить стан популяції цього хижака. Більш крупні ссавці, зокрема зайці, відіграють в харчуванні набагато меншу роль, хоча в деяких випадках лисиці їх цілеспрямовано ловлять, особливо зайчат, а під час заячого мору можуть поїдати трупи. Іноді великі лисиці можуть нападати на телят косулі. Птахи в харчуванні лисиці не такі важливі, як гризуни, хоча цей хижак ніколи не впустить випадку піймати птаха, що опинився на землі (починаючи від самих дрібних і до найбільш крупних, наприклад гусей та глухарів), а також знищити кладку яєць або нелітаючих пташенят. Ткакож лисиця може красти свійських птахів, але, згідно до спостережень зоологів, робить це набагато рідше, ніж прийнято вважати. В пустелях та напівпустелях лисиці часто добувають плазунів. В Канаді та північно-східній Євразії лисиці, що живуть вздовж великих річок, сезонно харчуються майже на 100% лососевою рибою, що загинула після нересту. Майже повсюди влітку лисиці поїдають масу жуків та інших комах. Нарешті, вони охоче використовують для харчування усіляке падло, особливо в голодні періоди. Рослинні корми - плоди, фрукти, ягоди, рідше вегетативні частини рослин - входять до складу харчування лисиць майже всюди, але найбільше на півдні ареалу; втім, ніде вони не відіграють основної ролі в харчуванні виду. Індивідуальна ділянка, яку займає пара або сім'я лисиць, має забезпечувати їх не тільки достатньою кількстю корма, але й придатними для влаштування нор місцями. Лисиці риють їх самі, або (що трапляється часто) займають нори борсуків, сурків, песців та інших риючих тварин, пристосовуючи їх до своїх потреб. Найчастіше лисиці оселяються на схилах ярів та пагорбів, вибираючи ділянки з добре дренованим піщаним грунтом, захищені від залиття дощовими, грунтовими та талими водами. Навіть якщо нора викопана самостійно, не кажучі вже про барсучі, песцові і т. ін., вона звичайно має кілька вхідних отворів, що ведуть через більш або менш довгі тунелі в гніздову камеру. Інколи лисиці використовіють природні сховища - печери, розщілини скель, дупла в товстих деревах, що впали. У більшості випадків (але не завжди) житло буває добре вкрите в густих заростях. Але його демаскують довгі стежки, а поблизу - великі викиди грунту біля входів, численні залишки їжі, екскременти і т. ін. Нерідко на "містечках" лис розвивається пишна сорна рослинність [8].Подібно до вовка, лисиця належить до моногамних тварин, що розмножуються тільки один раз на рік. Тічка (на території України) в неї проходить з грудня до лютого, і продовжується у кожної самки лише кілька днів. Час гону та його ефективність залежать від погоди та вгодованості звірів. Бувають роки, коли до 60% самок лишаються без потомства. Вагітність у лисиць продовжується 49-58 діб. У виводку налічується від 4-6 до 12-13 цуценят, вкритих темно-бурою шерстю. У двотижневому віці вони починають бачити, чути, в них прорізаються перші зуби. Півтора місяці мати годує лисенят молоком, окрім того, батьки поступово привчають їх до звичайної їжі, а також до її добичі. Загалом, з часу гону до остаточного виходу лисенят з нори проходить близько 6-ти місяців. У їх вихованні беруть участь обидва батьки. Підростаючі цуценята рано починають відлучатись від "дому" і часто зустрічаються далеко від нього, будучи ще зовсім невеликими. До осені вони цілком виростають і можуть жити самостійно. Деякі самки вже наступного року починають розмножуватись, у всякому разі, досягають статевої зрілості у дворічному віці. В неволі лисиці живуть 20-25 років, але в природі лише кілька років. Лисиця, що спокійно пересувається, іде по прямій лінії, лишаючи за собою чіткий ланцюг слідів. Налякана тварина може бігти дуже швидко, галопом або буквально розпласуючись над землею, далеко витягнувши хвіст. З органів чуття у лисиці найбільш розвиненими є нюх та слух; зір розвинений набагато менше, тому, наприклад, лисиця може дуже близько підійти до непорушно сидячої або стоячої людини з навітреного боку. Під час гону та просто у стані збудження лисиця видає відривистий голосний гавкіт; самці, що б'ються, пронизливо верещать. Полює лисиця в різні періоди доби і там, де її не переслідують, зустрічається вдень, причому не виявляючи занепокоєння при зустрічі з людиною. В протилежному випадку лисиця вирізняється крайньою обережністю та дивовижною здатністю переховуватись та збивати зі сліду погоню; саме тому у фольклорі багатьох народів лисиця є втіленням хитрощів та спритності. Господарське значення Лисиця має велике господарське значення як цінний хутровий звір, а також регулятор чисельності гризунів та комах. При цьому збиток, який наноситься лисицями промисловій дичині та свійським птахам, є набагато меншим за користь, яку лисиця приносить, знищуючи гризунів - споживачів зерна [11]. Окрім добичі хутра в природі, лисицю на хутро розводять і в неволі. Наприкінці ХІХ сторіччя було штучно виведено породу сріблясто-чорних (чорнобурих) лисиць. Потім, завдяки селекції, у цієї породи було значно покращена (порівняльно з диким типом) якість хутра, а також на її основі виведено ряд інших хутрових порід: платинова, бакуріанська, дакотська і т. ін. ВисновкиВ результаті проведеного дослідження було встановлено:1. Звірі, що входять до ряду Хижі, виділяються серед інших груп ссавців надзвичайною розмаїтістю зовнішнього вигляду, розмірів тіла, біологічних особливостей, пристосувань до середовища існування, способів пересування і т.п. Більшість хижих звірів веде наземний спосіб життя, але окремі види (норки, выдры) - напівводні мешканці прісних водойм. 2. Саме існування хижаків у природі свідчить про те, що їм відведена певна роль. Так, займаючи своє місце в ланцюгах харчування біоценозів, вони виконують функцію регуляторів чисельності тварин, які є для них джерелом живлення. Знищення хижаків може порушити природну рівновагу в природі і привести до катастрофічних наслідків.3. На території околиць м. Чернігова зустрічаються представники ряду Хижі, які представлені наступним видовим складом: Лисиця (Vulpes vulpes), Куниця кам'яна (Martes foina), Куниця лісова (Martes martes), Ласка (Mustela nivalis), Норка європейська (Mustela lutreola), Видра річкова (Lutra lutra). Представники ряду Хижі мають різний охоронний статус. Природно-екологічні умови сприяють нормальному розмноженню та існуванню даних видів тварин в околицях м. Чернігова.
Список використаних джерелДивосвіт природи Чернігівщини. Книга 1. Зелений оксамит лісів. Навч. посібник для вчителя. Колектив авторів. - Чернігів, 2001. - 52 с.Дивосвіт природи Чернігівщини. Книга 2. Луків сіверських різнотрав`я. Світ імлистих боліт і водойм. Навч. посібник для вчителя. Колектив авторів. - Чернігів, 2001. - 44 с.Жизнь животных. В 6 томах. - М.: Просвещение, 1969.Зедлаг У. Животный мир Земли. - М.: Мир, 1975. Кістяківський О.Б., Мазепа І.І. Польвий практикум з зоології. - К.: Рад школа, 1967. - 343 с.Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. - 592 с.Корнєєв О.П. Розповіді про звірів. - К.: Рад школа, 1985. - 144 с.Наумов Н.П., Карташев Н.Н. Зоология позвоночных: В 2 ч. - М.: Высш. школа, 1979 - 333 с.Смирин В.М. Звери в природе. - М., 1991. - 200 с.Фауна України: в 40 томах. - М.: Просвещение, 1970 с.Хрестоматія з зоології. / Упор. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова. - К.: Рад. школа, 1988. - 272 с.Чернігівська область: економіко-географічна характеристика. / За ред О.І. Дериколенка та ін. - К.: Вища школа, 1975. - 176 с.
