Активізація пізнавальної діяльності учнів

Курсова робота по дисципліні

"Педагогіка"

Активізації пізнавальної діяльності учнів

Зміст

Введення

1. Дидактичні основи активізації учення учнів
1.1 Активізація пізнавальної діяльності учнів
1.2 Рівні пізнавальної активності
1.3 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів
1.3.1 Принцип проблемної
1.3.2 Принцип забезпечення максимально можливої адекватності учбовий-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань
1.3.3 Принцип взаємонавчання
1.3.4 Принцип дослідження проблем, що вивчаються
1.3.5 Принцип індивідуалізації
1.3.6. Принцип самонавчання
1.3.7. Принцип мотивації
1.4 Чинники, спонукаючі до активності
2. Способи активізації пізнавальної діяльності при викладанні економіки
2.1 Методи активізації пізнавальної діяльності учня
2.2 Прийоми активізації пізнавальної діяльності
3. Вироблення методики активізації пізнавальної діяльності що вчаться, при вивченні теми: “Гроші і їх функції"
3.1 Розробка перспективно-тематичного плану по економіці
3.2 План-конспект уроку із застосуванням активного методу навчання на тему "Гроша і їх функції"
Висновки і пропозиції
Список літератури

Введення
Питання активізації учня, що вчиться належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльністний характер, і від якості учення як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання учнів.

Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація учення учнів. Її особлива значущість полягає в тому, що учення, будучи відбивний перетворюючою діяльністю, направлене не тільки на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення що вчиться до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають утруднення учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань що вчаться залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених що вчаться теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.

Довгий час одними з найважливіших проблем дидактики є: яким чином активізувати що вчаться на уроці? які методи навчання необхідно застосовувати щоб підвищити активність учнів на заняттях? Рішення задачі підвищення ефективності учбового процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації учнів.

В умовах гуманізації освіти існуюча теорія і технологія масового навчання повинні бути направлені на Формування сильної особистості, здатної жити і працювати в безперервно змінному світі, яка може сміло розробляти власну стратегію поведінки, здійснювати етичний вибір і нести за нього відповідальність, тобто особи що само розвивається і само реалізовується.

В учбовому закладі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці що кожного вчиться, підвищують авторитет знань і індивідуальну відповідальність що вчаться за результати учбової праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію застосування активних форм навчання.

Актуальність даної теми курсової роботи полягає в тому, що активні методи навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через ту, що перетворює до головної мети - творчий-пошукової діяльності. Творчий-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми учення.

Необхідність активного навчання полягає в тому, що за допомогою його форм, методів можна достатньо ефективно вирішувати цілий ряд, які важко досягаються в традиційному навчанні:

Формувати не тільки пізнавальні, але і професійні мотиви і інтереси, виховувати системне мислення фахівця;

Учити колективній розумовій і практичній роботі, формувати соціальні уміння і навики взаємодії і спілкування, індивідуального і сумісного ухвалення рішень, виховувати відповідальне відношення до справи, соціальних цінностей і установок як колективу, так і суспільства в цілому.

1. Дидактичні основи активізації учення учнів
1.1 Активізація пізнавальної діяльності учнів
Навчання - найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на усесторонній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, умінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність - це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисний праця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т.п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально-діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної "передачі" знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність)"зіткнення" учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

* готовність виконувати учбові завдання;

* прагнення до самостійної діяльності;

* свідомість виконання завдань;

* систематичність навчання;

* прагнення підвищити свій особистий рівень та інші.

З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід'ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі винні:

обстоювати свою думку;

брати участь в дискусіях і обговореннях;

ставити питання своїм товаришам і викладачам;

рецензувати відповіді товаришів;

оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

займатися навчанням тих, що відстають;

пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити вивід, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.

1.2 Рівні пізнавальної активності
Перший рівень - відтворююча активність.

Характеризується прагненням учня зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, опанувати способом його застосування за зразком. Цей рівень відрізняється нестійкістю вольових зусиль школяра, відсутністю у учнів інтересу до поглиблення знань, відсутність питань типу: "Чому?"

Другий рівень - інтерпретуюча активність.

Характеризується прагненням сенсу змісту, що вивчається, що вчиться до виявлення, прагненням пізнати зв'язки між явищами і процесами, опанувати способами застосування знань в змінених умовах.

Характерний показник: велика стійкість вольових зусиль, яка виявляється в тому, що учень прагне довести почату справу до кінця, при утрудненні не відмовляється від виконання завдання, а шукає шляхи рішення.

Третій рівень - творчий.

Характеризується інтересом і прагненням не тільки проникнути глибоко в суть явищ і їх взаємозв'язків, але і знайти для цієї мети новий спосіб.

Характерна особливість - прояв високих вольових якостей що вчиться, завзятість і наполегливість в досягненні мети, широкі і стійкі пізнавальні інтереси. Даний рівень активності забезпечується збудженням високого ступеня розузгодження тим часом, що учень знав, що вже зустрічалося в його досвіді і новою інформацією, новим явищем. Активність, як якість діяльності особи, є невід'ємною умовою і показником реалізації будь-якого принципу навчання.

1.3 Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів
При виборі тих або інших методів навчання необхідно перш за все прагне до продуктивного результату. При цьому від учня потрібно не тільки зрозуміти, запам'ятати і відтворити отримані знання, але і уміти ними оперувати, застосовувати їх в практичній діяльності, розвивати, адже ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності учбовий-пізнавальної діяльності учня.

Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам'ятати, але і практично опанувати знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність що вчиться не може не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації учбового матеріалу. Знов отримані знання він пробує тут же в думках застосувати, прикладаючи до власної практики і формуючи, таким чином, новий образ професійної діяльності. І чим активніше протікає цей розумовий і практичний учбовий-пізнавальний процес, тим продуктивно його результат. У учня починають стійкіше формуватися нові переконання і звичайно ж поповнюється професійний багаж учня. От чому активізація учбовий-пізнавальної діяльності в учбовому процесі має таке важливе значення.

1.3.1 Принцип проблемної
Перш за все як основоположний принцип слід розглядати принцип проблемної. Шляхом завдань, що послідовно ускладнюються, або питань створити в мисленні учня таку проблемну ситуацію, для виходу з якої йому не вистачає наявних знань, і він вимушений сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за участю інших слухачів, ґрунтуючись на своєму або чужому досвіді, логіці. Таким чином, учень отримує нові знання не в готових формулюваннях викладача, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності. Особливість застосування цього принципу в тому, що воно повинне бути направлене на рішення відповідних специфічних дидактичних завдань: руйнування невірних стереотипів, формування прогресивних переконань, економічного мислення.

Особливості застосування даного принципу в процесі викладання економічних дисциплін вимагають і специфічних форм проведення занять, педагогічних прийомів і методів. І найголовніше, що зміст проблемного матеріалу повинен підбиратися з урахуванням інтересів учнів.

Одним з головних завдань навчання є формування і вдосконалення умінь і навиків, зокрема уміння застосовувати нові знання.

1.3.2 Принцип забезпечення максимально можливої адекватності учбовий-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань
Наступним принципом є забезпечення максимально можливої адекватності учбовий-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань. Практичний курс завжди був складовою частиною професійної підготовки учнів. Суть даного принципу полягає в тому, щоб організація учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться по своєму характеру максимально наближалася до реальної діяльності. Це і повинно забезпечити у поєднанні з принципом проблемного навчання перехід від теоретичного осмислення нових знань до їх практичного осмислення.

1.3.3 Принцип взаємонавчання
Не менш важливим при організації учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться є принцип взаємонавчання. Слід мати на увазі, що вчаться в процесі навчання можуть навчати один одного, обмінюючись знаннями. Для успішної самоосвіти необхідні не тільки теоретична база, але і уміння аналізувати і узагальнювати явища, що вивчаються, факти, інформацію; уміння творчо підходити до використання цих знань; здатність робити виводи з своїх і чужих помилок; уміти актуалізувати і розвивати свої знання і уміння.

1.3.4 Принцип дослідження проблем, що вивчаються
Дуже важливо, щоб учбовий-пізнавальна діяльність учнів носила творчий, пошуковий характер і по можливості включала елементи аналізу і узагальнення. Процес вивчення того або іншого явища або проблеми повинні по всіх ознаках носити дослідницький характер. Це є ще одним важливим принципом активізації учбовий-пізнавальної діяльності: принцип дослідження проблем, що вивчаються, і явищ.

1.3.5 Принцип індивідуалізації
Для будь-якого учбового процесу важливим є принцип індивідуалізації - це організація учбовий-пізнавальної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учня. Для навчання цей принцип має виняткове значення, оскільки існує дуже багато психофізичних особливостей:

склад аудиторії (комплектування груп)

адаптація до учбового процесу

здібність до сприйняття нового і т.п.

Все це вимагає застосовувати такі форми і методи навчання, які по можливості враховували б індивідуальні особливості що кожного вчиться, тобто реалізувати принцип індивідуалізації учбового процесу.

1.3.6. Принцип самонавчання
Не менш важливим в учбовому процесі є механізм самоконтролю і саморегулювання, тобто реалізація принципу самонавчання. Даний принцип дозволяє індивідуалізувати учбовий-пізнавальну діяльність що кожного вчиться на основі їх особистого активного прагнення до поповнення і вдосконалення власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, отримуючи консультації.

1.3.7. Принцип мотивації
Активність як самостійної, так і колективної діяльності що вчаться можлива лише за наявності стимулів. Тому в числі принципів активізації особливе місце відводиться мотивації учбовий-пізнавальної діяльності. Головним на початку активної діяльності повинна бути невимушеність, а бажання що вчиться вирішити проблему, пізнати що-небудь, довести, оспорити.

Принципи активізації учбовий-пізнавальної діяльності що вчаться, також як і вибір методів навчання, винні визначаться з урахуванням особливостей учбового процесу. Крім принципів і методів, існують також і чинники, які спонукають учнів до активності, їх можна назвати ще і як мотиви або стимули викладача, що б активізувати діяльність учнів.

1.4 Чинники, спонукаючі до активності
У числі основних чинників, що спонукаючих вчиться до активності, можна назвати наступні:

Професійний інтерес є головним мотивом активізації учнів. Даний чинник викладачеві необхідно враховувати вже при формуванні учбового матеріалу. Учень ніколи не стане вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надуманна і не відображає реальної дійсності і активно не обговорюватиме проблему, яка до нього не має ніякого відношення. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить характерні проблеми, які йому доводиться зустрічати, а деколи і вирішувати в повсякденному житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена зацікавленістю в дослідженні даної проблеми, вивчення досвіду її рішення.

Творчий характер учбовий-пізнавальної діяльності сам по собі є могутнім стимулом до пізнання. Дослідницький характер учбовий-пізнавальної діяльності дозволяє збудити у учнів творчий інтерес, а це у свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань.

Змагальність також є одним з головних спонукачів до активної діяльності учня. Проте в учбовому процесі це може зводиться не тільки до змагання за кращі оцінки, це можуть бути і інші мотиви. Наприклад, нікому не хочеться "ударити в грязь особою" перед своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що він щось коштує), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо проявляє себе на заняттях, що проводяться в ігровій формі.

Ігровий характер проведення занять включає і чинник професійного інтересу, і чинник змагальності, але незалежно від цього є ефективним мотиваційним процесом розумової активності учня. Добре організоване ігрове заняття повинне містити "пружину" для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до дії.

Враховуючи перераховані чинники, викладач може безпомилково активізувати діяльність учнів, оскільки різний підхід до занять, а не одноманітний підхід це перш за все у учнів викличе інтерес до занять, учні з радістю йтимуть на заняття, оскільки передбачити викладача не можливо.

Емоційна дія вищеназваних чинників на учня надає і гра, і змагальність, і творчий характер, і професійний інтерес. Емоційна дія також існує, як самостійний чинник і є методом, який будить бажання активно включиться в колективний процес учення, зацікавленість, що приводить в рух.

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиди: програмовані завдання, тести.

Активація учення що вчаться не як посилення діяльності, а як мобілізація викладачем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, етично-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання.

Фізіологічною основою пізнавальної активності є розузгодження між наявною ситуацією і минулим досвідом. Особливе значення на етапі включення що вчиться в активну пізнавальну діяльність має дослідницький для орієнтування рефлекс, що є реакцією організму на незвичайні зміни в зовнішньому середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору великих півкуль в діяльний стан. Збудження дослідницького рефлексу - необхідна умова пізнавальної діяльності.

Страницы: 1, 2

В соцсетях