Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті - у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.
Варто зазначити, що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок про відсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та, відповідно, використання певних понять. Для прикладу, в зарубіжній - російській - педагогіці введено поняття "новація" та "інновація" як такі, що істотно відрізняються за сутністю. Так, З.А.Абасов та В.І.Слободчиков розмежовують зазначені поняття за низкою показників [1; 24]. Критеріями для розрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсяг перетворювальної діяльності, а саме: "Якщо діяльність короткочасна, не має цілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементів певної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності є концептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи її принципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією" [24, с.8].
Дещо інакше трактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І.Бєляєва: "Відмінність між новацією та інновацією - у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень: перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга - передбачає його докорінну перебудову" [2]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведених положень - однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, що розглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація - радикальним нововведенням.
Водночас у вітчизняних педагогічних працях з проблеми, що аналізується, спостерігаємо синонімічне використання понять "новація" та "інновація", як, наприклад, у розробленні Л.В. Буркової з питання управління інноваційними процесами, в якому автор зазначає: "Розробка і впровадження освітніх інновацій (вид. наше - С.М.) не ставить самоціллю створювати нове заради нового. Новація (вид. наше - С.М.), в кінцевому рахунку, має підпорядковуватися головній меті освіти, інакше немає сенсу її застосовувати" [4, с.232].
Окрім проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна інновація" та "освітня інновація".
На думку З.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай, "прив'язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття "освітня інновація" пов'язане з реальною практичною діяльністю освітнього закладу; в той час як педагогічна інновація передбачає нове в педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є науково-теоретичним відкриттям.
Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.
Наступним поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є "інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня діяльність"), яка трактується таким чином:
- "розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій" (Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];
- "діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам" (В.І.Слободчиков) [25, с.6-7];
- "діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей, методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [22, с.55];
- "процес продуктивної творчої діяльності людей" (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].
У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна - "інноваційний процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: "Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям" [17, с.12].
В.А.Сластьонін розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому:
- перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;
- формуванню та розвитку "Я"-образу;
- створенню умов для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;
- побудові нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких - стосунки взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;
- становленню співтворчості вчителя й учня;
- формуванню у школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності тощо [23].
Ураховуючи близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у якій-небудь галузі" [5, с.228]) і "процес" ("Сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [5, с.228]) та тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і "інноваційні процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні нововведень. До речі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічного поля педагогічної інноватики нове поняття - "новоутворення", яке автор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].
Окрім розглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття "інноваційна система", яка розглядається як "педагогічна система, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальний досвід" [14, с.5]; "динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змін креативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму" [15, с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем краще зрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються на феномені креативності, другі за своїм характером - авторитарні. "Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свій внутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур. Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином, простір їх дій - широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна - може просто прогнутися" [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, варто швидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як "інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють то авторитарні, то креативні якості" [15, с.14].
Д.В.Алфімов вважає, що "основною характеристикою інноваційної освітньої системи є її прагнення до реалізації завдань з навчання і виховання особистості, яка потрібна сучасній соціально-економічній системі. Саме це коректує мету освіти і виховання, зміст її реалізації, зміну цінностей, технологічне забезпечення навчально-виховного процесу" [2, с.159]
Ще одним з понять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є "інноваційна освітня технологія" - "сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об'єднаних єдиною метою; добір операційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу" (Л.І.Даниленко) [7, с.71].
Зміст останнього із запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності "інновація в освіті" Л.І.Даниленко вважає, що це - "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу" [7, с.70], тобто ціль освітньої інновації - покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченні поняття "інноваційна освітня технологія" автором як результат її впровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявна певна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного з авторів теорії інноваційної педагогіки.
Виходячи зі змісту понять "інновація в освіті" , "інновація в навчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов'язаних елементів - змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, її організації, - що характеризується новизною; результатом її упровадження є суттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .
Важливим у теорії педагогічних інновацій є питання критеріїв їх обґрунтованості, якими В.М.Полонський визначає такі показники: оптимальність (визначення затрати сил і засобів учителів та учнів для досягнення очікуваних результатів), результативність (виражається у певній стійкості позитивних результатів діяльності вчителя), можливість творчого застосування інновацій у масовій практиці [17]. Як зазначає автор роботи, визнання та використання саме цих критеріїв передбачає, що нововведення не залишиться в межах вузького обмеженого освоєння, а після відповідної експертизи буде рекомендовано до масової реалізації. Тобто використання саме таких критеріїв оцінювання інновацій у навчанні, на нашу думку, допомагає установити значущість та корисність кожного нововведення, оскільки окремі з них, навіть зважаючи на їхню високу результативність, характеризуються великими затратами часу та зусиль їх учасників, а отже є неефективними.
Неоднозначною щодо її вирішення є проблема класифікації інновацій в системі освіти. На думку Л.І.Даниленко, всі сучасні освітні інновації у вітчизняній системі загальної середньої освіти можна класифікувати таким чином: інновації
- у змісті навчання й виховання учнів;
- у формах, методах і технологіях навчання;
- у змісті, структурі, формах і методах управління закладом освіти.
К. Ангеловські класифікує педагогічні інновації за низкою критеріїв, зокрема, за сферою, в якій упроваджуватиметься нове; за способом виникнення інноваційного процесу; за широтою і глибиною інноваційного впровадження; за основою, на якій виникає нове [21]. Тобто автор визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технологіях, в організації, в системі управління, а далі вони поділяються на систематичні, планові, заздалегідь замислені; стихійні, спонтанні, випадкові, масові, крупні, глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, істотні, глибокі, часткові, малі, мілкі, зовнішні та внутрішні.
Існують й інші види класифікацій педагогічних інновацій, кожна з яких певною мірою є виправданою, оскільки в кожній з них розкрито певні ознаки конкретних інновацій та визначено критерії їх розрізнення. Приєднуємося до думки Л.В.Буркової, що такий стан речей у цьому питанні призводить до незручностей насамперед у практичній інноваційній практиці: "Навряд чи педагог зрозуміє, які ж характеристики властиві обраній для впровадження" [21, с.232] інновації. Для вирішення зазначеного утруднення науковець пропонує класифікацію педагогічних інновацій проводити за єдиною ієрархією: парадигма - моделі - методики-технології - компоненти методик і технологій.
Щодо цієї пропозиції автора зазначаємо, що з огляду на різні критерії, покладені в основу запропонованих класифікацій інновацій в освіті, та на повноправне існування різних класифікацій певних понять у педагогічній науці (наприклад, у педагогіці та методиці викладання предметів існують різні класифікації методів і прийомів навчання залежно від ознак (критеріїв), які покладені їх авторами в основу тієї чи іншої класифікації), вважаємо, що спроба уніфікувати класифікування педагогічних інновацій є невиправданою.
Насамкінець варто розглянути також питання труднощів та особливостей поширення інновацій в освіті. Як вважає дослідниця О.Остапчук, у зазначеному процесі найтиповішими утрудненнями є такі:
- складність поєднання новації як об'єктивного наукового знання з особистісним досвідом педагога як переймача новації;
- формалізація нових ідей: рідкісні освітні вміння важко перейняти;
- комплексний, багатогранний характер педагогічного досвіду та інновацій: інновація проростає на ґрунті досвіду;
- низька інформаційна інноваційна спроможність - практики завжди знають більше, аніж передають словами;
- велика значущість умов: для того, щоб досягти успіху в перейнятті інновації, необхідно швидше копіювати умови, які найперше дають поштовх реформам, а не саму реформу [12.
В.І. Слободчиков також визначає обмеження практичної інноваційної діяльності, серед яких визначальними є такі:
- неминуче зіткнення усталених та нових форм практики;
? прагматичність характеру інноваційної діяльності: інноваційний досвід певного суб'єкта має стати доступним суспільним надбанням; лише за такої умови діяльність окремого суб'єкта можна вважати інноваційною. Це, у свою чергу, передбачає культурне оформлення досвіду та розроблення механізмів його трансляції;
? необхідність організаційно-управлінського оформлення нововведень та їх нормативне закріплення у практиці, що змінюється.
О.А.Пуліна зазначає, що "будь-яка інновація під час її реалізації в загальноосвітній навчальний заклад потребує допоміжних інтелектуальних, матеріальних, часових затрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу" [27, с. 32].
Узагальнюючи все сказане вище, варто зазначити таке:
- у сучасній системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;
- кожен інноваційний процес пов'язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя, управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої діяльності - підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним із важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої, компетентної особистості;
- інновації в середній загальній освіті є показником її реформування - на рівні змісту (зміст державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програм навчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти, технології, методики, наприклад, - психолого-педагогічна система творчого виховання І.П.Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчої особистості школяра В.О.Моляко; навчально-виховна система "Школа творчості В.Алфімова, М.Артемова, Г.Тимошко"; технології особистісно зорієнтованого навчання (О.Савченко, С.Подмазін, С.Якиманська); технології модульно-розвивального навчання (Н.Клокар, А.Фурман) та інші), на рівні форм навчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівні управління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципального управління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ, електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучасні види послуг в освіти - різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курси тощо) [7; 12; 18; 19; 20 та ін. ];
- у теорії інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же понять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відносно незначним "віком" інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її категоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком не сформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.
Висносновки:
Інновації є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення і видозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері освіти. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.
До педагогічних інновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являють собою цілісну систему роботи з певного напрямку,
Головна суперечність розвитку системи освіти - невідповідність старих методів навчання, виховання та розвитку дітей новим умовам життя; друга - суперечність між масою нових відомостей і рамками навчально-виховного процесу; третя - суперечність старого і нового (мається на увазі становлення альтернативної освіти, нових типів навчальних закладів).
Для інноваційного закладу освіти принципово важливим є характер процесу його становлення. Як показує досвід, більшість навчальних закладів пішли шляхом застосування найпрогресивніших освітніх моделей, розроблених раніше. Найбільш вдалий підхід до вибору моделі і визначає рівень інноваційності навчального закладу, який зростає в умовах сформованої потреби та інтенсивного розвитку
Тому для педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання, якій протягом довгого періоду часу було притаманним педагогічне новаторство як оновлення освітньої системи, провідним і визначальним критерієм її життєздатності, відповідності соціальним запитам і потребам, конкурентноспроможності є інноваційність.
Таким чином можна зазначити що,інновації в освіті є невід'ємною його частиною,з розвитком суспільства,та технологій ми не можемо,обійтись без нововведень,в освіті. Інновації в системі освіти,допомагають нам краще розробити систему,завдяки якій ми зможемо передавати і засвоювати якомога більше знань,яких з часом стає дедалі більше.
Інновації,будуть будувати нові системи освіти,нові методи та принципи виховання,нововведення в педагогічну майстерність. Але треба щоб ці нововведення мали певні рамки,визначені суспільством. Треба заохочувати суспільство до нових досягнень в системі освіти які б допогли зробити навчання інформацыйно- повним та необтяжливим.
Література:
1. Абасов З.А. Понятийно-терминологический аппарат инновационной педагогической деятельности // Философия образования. - 2006. - №1(15). - С.56-62.
2. Алфімов Д.В. Інноваційна освітня система: шляхи відродження // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. - К.: Логос, 2000. - С. 158-160.
3. Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? . -- М.: Просвещение,1986.
4. Беляев В.И. Современные подходы в педагогических исследованиях // Педагогика. - 1999. - №6. - С.19-25.
5. Березняк Е.С. Важнейшее звено управления школой. -- К.: Рад. школа, 1991.
6. Буркова Л.В. Класифікація педагогічних інновацій як елемент механізму управління інноваційним процесом в освіті // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. - К.:Логос, 2000. - С. 231-238.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К., Ірпінь: Перун, 2001. - 1440 с.
8. Викторова Л.В. Инновационные процессы в образовании // Инновации в образовании. - 2002. - №2. - С.6
9. Грані творчості: Кн. для учителя /Відп. ред. М.Д. Ярмаченко. -- К.: Рад. школа. -- 1990.
10. Даниленко Л.І. Управління процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти // Післядипломна освіта в Україні. - 2003. - №3. - С.70-74.
11. Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. -- М.: Просвещение, 1989.
12. Ермола A.M. Роль информационно-методического обеспечения в управлении образованием //Мастерская гуманности: Информ. вест. -- Харьков: ИМЦ, 1996. -- №4.
13. Ермола A.M. Технологія організації науково-методичної роботи з педагогічними кадрами. -- Гімназія. -- Харків. -- 1999.
14. Закон України "Про інноваційну діяльність". - 4 липня 2002 р. -www.gdo.kiev.ua.
15. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні". - 16 січня 2003 р.
16. Ильин Е.Н. Рождение урока. -- М.: Просвещение,1986.
17. Інструкція про організацію та діяльність гімназії // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. --1996. -- №1--2.
18. Концепція загальної середньої освіти (12-ти річна школа) // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. - 2000. - №2. - С. 3-22.
19. Козлова О.І. Основні стратегії педагогічного впливу при традийійному та інноваційному підходах до навчання // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. - К.:Логос, 2000. - С. 239-245.
20. Козлов А.Г. Методика изучения передового педагогического опыта //Сов. педагогика. -- 1982. -- №9. -- С.83--86.
21. Лунячек В.Е. Елементи технології управління сучасною школою. -- Гімназія. -- Харків. --1999.
22. Методичні служби України: проблема управління, професійна підготовка: Навч.-метод, посібн. /За ред. Г.С.Данилова. -- К.: ІЗМН, 1997.
23. Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе творческой деятельности // Обдарована дитина. - 2002. - №4. - С. 33-44.
24. Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму: Монографія. - К.: НТУУ КПІ, 1998. - 310 с.
25. Остапчук О. Методологія інноваційних процесів - крок до розуміння сутності // Рідна школа. - 2004. - Листопад. - С.3-6.
26. Остапчук О.Є. Інноваційні процеси в освіті: пошук істини триває // Підручник для директора. - 2003. - №4. - С.3-8.
27. Педагогічний пошук / Упоряд. І.М. Баженова. -- К.: Рад. школа, 1988.
28. Пікельна B.C., Удод О.А. Управління школою. -- Дніпропетровськ.: Альфа, 1998.
29. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності // Наказ МОН України №522 від 07.11.2000 р.
30. Полонский В.М. Инновации в образовании (методологический анализ) // Инновации в образовании. - 2007. - №2. - С. 4-13.; 2007. -№3. - С.4-12.
31. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. - К.: АСК, 2004. - 192 с.
32. Пулина А.А. Менеджмент образовательных инноваций как одно из основных направлений деятельности городского методического центра // Инновации в образовании. - 2007. - №3. - С. 30-348.
33. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчально-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1996. - 236 с.
34. Самохин В.Ф., Чернолес В.П. Педагогические инновации в системе профессионального образования: цели и сущность // Инновации в образовании. - 2006. - №6. - С. 4-9.
35. Сафіулін В.І. Інноваційний пошук нових технологій навчання // Інноваційні пошуки в сучасній освіті /За ред. Л.І. Даниленко, В.Ф. Паламарчук. - К.: Логос, 2004. - С. 53-64.
36. Симонов В.П. Директору школы об управлении учебно-воспитательным процессом. -- М.: Педагогика, 1987.
37. Сластенин В.А. Учитель в инновационных образовательных процессах // Известия Рос-й акад-и образования. - 2000. - №3. - С.73-79.
38. Слободчиков В.И. Проблемы научного обеспечения инновационной деятельности в образовании (концептуальные основания). - Киров, 2003. - 112 с.
39. Слободчиков В.И. Проблемы становления и развития инновационного образования // Инновации в образовании. - 2003. - №2. - С.4-18.
40. Смирнова И.Э. Модели обучения в системе высшего образования // Инновации в образовании. - 2006. - №1. - С.5-15.
41. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи // Вибр. Твори: В 5-ти т. -- К.: Рад. школа, 1977. -- Т.4.
42. Фридман Л.М. Передовой педагогический опыт глазами психолога. -- М.: Просвещение,1987.
43. Черней С. Інноваційні засоби навчання як об'єкт проектно-методологічної роботи в педагогіці // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. - К.:Логос, 2000. - С. 195-199.
44. Шилов К.В. Классификация инноваций // Инновации в образовании. - 2007. - №3. - С. 52-58.
