Нині чоловік, принаймні в ідеалі, не тільки господар дому, як вважалося з давніх-давен, а й чуйний, вдумливий друг і пори ник усіх членів сім'ї. І, всупереч поширеній критичній оцінці сучасного чоловіка,йому далеко не байдужі батьківство і сім'я. Долаючи багатовікові консервативні традиції,чоловіки засвоюють і стверджують своє нове становище у сім'ї на основі повної рівності з жінкою.
Вже самим укладом життя, відносини між батьками та рідними сім'я виховує дітей. Неабияке значення мають і свідомо застосовувані батьками педагогічні засоби. Мистецтво виховання насамперед передбачає максимальне узгодження його цілей і засобів, форм і методів. І тут важливо враховувати стать і вік,характер, здібності, можливості дитини. У справжньому родинному вихованні беруть участь і мати, і батько,але їх єдина за змістом, цілями та завданнями діяльність, має певні відмінності. Прагнучи формувати характер дитини,найважливіше її добре знати. Спробуйте перевірити свої знання про сина чи дочку, давши відповідь по кожному з наведених пунктів:
1.Ставлення до навчання.
2.Ставлення до праці.
3.Громадська активність.
4.До якої галузі знань,професійної діяльності,творчих занять має нахил?
5.Улюблені книги, письменники. Чи перс читує якісь книжки декілька разів, чим воші приваблюють дитину? Як часто відвідує бій ліотеку?
6.Яким уподобанням віддає перевагу ] вільний час?
7.Хто найближчий приятель, за що йот цінує син чи донька?
8.Кого прагне наслідувати і чому?
9.Головні, на вашу думку, риси характеру дитини, в чому вони виявляються?
10. Стан здоров'я.
Мабуть, не кожний батько зможе дати докладну відповідь за всіма цими пунктами А як же можна виховувати дитину, не знаючи як слід її природних схильностей.
Адже тут необхідно не лише досконалі знати життя дитини, а й зважувати на особливості її здоров'я, темпераменту тощо.
Відсутність належної уваги, скажімо, щ темпераменту може спричинити до усклад нень або й невдач у формуванні позитивній рис особи, а в деяких випадках може при звести до виникнення серйозних помилок у вихованні.
Майже кожному батькові чи матері доводиться замислюватись над питанням -- чи вони досить вимогливі до своєї дитини. Досвідчені педагоги і психологи знають, що тільки в атмосфері доброзичливості, поваги до дитини може здійснюватися її справжнє виховання. Доброзичливість не означає вседозволеності, потурання примхам. Останні лише спричиняють безділля і безвідповідальність.
У вихованні завжди присутній материнський і батьківський авторитет. Справжній авторитет ґрунтується і на необхідній суворості, але вона завжди має у своїй основі доброзичливість та повагу до особи дитини що виключає нетерпимість, жорстокість. Останні здатні формувати жорстоку людину, іноді навіть потенційного злочинця. Соціологічні дослідження виявили ряд «помилкових» типів ставлення батька до своїх дітей. Ось які типи «помилкової поведінки» батька зустрічаються найчастіше:
повне відмежування від виховання дітей. Вважає, що достатньо бути добрим працівником, можливо, громадським активі стом. Згодом страждає від холодного ставлення дітей, невміння зрозуміти їх складний внутрішній світ;
вимагає беззаперечного авторитету (деспотичний тип). Тримає дітей у страху, віддає категоричні розпорядження. Результат: діти бояться батька, але не поважають його, не люблять;
багато сил і часу віддає дітям, але ні виявляє необхідної наполегливості, вимогливості, не виховує у дітей почуття відповідальності за свої вчинки, почуття обов'язку внаслідок чого діти виростають розбещені без поваги не тільки до своїх батьків, а й до оточуючих.
Успішне виховання добрих засад у дитини значною мірою залежить від того, чи правильно визначене її місце в емоційній структурі родини. Дитина не повинна відчувати якоїсь винятковості свого становища серед дорослих. Необхідно, щоб вона була не ідолом, а членом невеликого, але міцного колективу, де кожен робить щось для всіх, а всі -- для кожного. Вона має право на своє дитяче життя, але ні в якому разі не має позбавляти особистого життя батьків, перетворюватися у єдиний сенс їх існування.
Виховуючи дитину, батькам доводиться багато чим жертвувати. Та досвід доводить, що не всі жертви дійсно необхідні дитині, а деякі з них -- шкідливі. Якщо батько ходить у старому костюмі, а синові купує джинси за спекулятивною ціною, то чи не буде без такої жертви син здоровіший душею, добріший серцем?
Які ж батьківські жертви підуть на користь дитині? «Жертвуйте недоліками свого характеру, щоб не давати дітям поганого прикладу. Відмовтеся від шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю). По жертвуйте грою у «козла» і займіться з сином чи дочкою корисною справою, почитайте разом хорошу книжку, навчіть їх чогось. Такі «жертви» даються інколи важко, та нагорода за них -- справді щасливі, добрі й люблячі батьків діти.
У вихованні доброти, чуйності та уважності багато в чому допомагає гра. Простеживши за іграми дитини, можна зрозуміти, де й коли треба тактовно втрутитися, щоб сформувати адекватні емоції дитини. Іграшки для дитини -- майже живі друзі, граючись, вона моделює ситуації, які, можливо, переживатиме в житті.
Інший могутній засіб емоційного виховання -- природа. Дитині від самих ранніх років необхідно дати уявлення про самоцінність будь-якої іншої живої істоти. Необхідно пробудити в дитині приязнь до «братів наших менших», без якої неможливе становлення гуманізму -- вищої форми доброти.
Доброта, чуйність і уважність до інших стануть органічними якостями особи тільки тоді, коли дитина набуде необхідного досвіду моральної поведінки, коли завдання матері та батька заохочуватимуть до послуг близьким, до виявлення піклування і уваги. Дитині необхідний досвід доброти, «потрібні вправи у моральних вчинках», як говорив А. С. Макаренко. Тому ні в якому разі не зупиняйте дитину в її прагненні допомогти старшим, узяти на себе частину хатніх турбот. Навіть якщо вона і зробить щось не так, з цим треба змиритися і перетерпіти. Адже, коли такі поривання систематично гальмуються, вони згасають, а через декілька років підлітка вже важко буде примуси мий вчинок дитини то надто перебільшена, то надто млява. Емоційна непослідовність, коли ті самі вчинки сьогодні викликають одну реакцію, а завтра -- іншу, негативно позначається на поведінці дитини. Вона позбувається стійких повсякденних орієнтирів поведінки, стає образливою, вередливою. Розумну стриманість у почуттях як певну рису характеру батько має не лише привносити в сім'ю, а й прищепити дітям (особливо сину).
Важлива роль батька у вихованні в дітей сміливості. Необхідно навчити дитину долати страх, що звільнить її від непотрібних страждань, запобігатиме появі полохливості. В усі часи, у всіх народів сміливість і сила займали одне з перших місць у списку чоловічих чеснот. Ніде не шанувалося боягузтво й ніколи безсилля не вважалося гідністю.
Певною мірою дитячі страхи природні: обережність, острах є виявом важливої захисної функції дитини. Але обережність не повинна переростати у полохливість. Ні в якому разі не можна лякати малечу будь-якими нісенітницями. Залякування дітей сприяє утворенню стійких негативних емоцій. .
Виховуючи у дітей сміливість, не дратуйтеся через їх «дурну боязливість» (як вважають іноді батьки). Виявіть причину переляку й постарайтеся довести дитині, що боятися нема чого.
Для материнської любові більш притаманний надмірний страх за дитину, відмежування її, про всяк випадок, від різних випробувань. Батько більш схильний давати дитині волю, щоб фізично і морально загартовувати її.
Дітям старшого віку батько може запропонувати деякі психологічні прийоми, за допомогою яких можна перемогти відчуття страху. Наприклад, якщо очікується щось небезпечне, неприємне, не слід закривати на це очі. Батькові разом з сином чи донькою варто проаналізувати можливий хід розвитку подій і знайти найраціональніші засоби долання небезпечних, на думку дитини, ситуацій. Причому аналіз повинен бути максимально діловий, сухий, позбавлений емоцій. Ні в якому разі його не можна перетворити на «страшні» для дитини картини.
Досить ефективний засіб долання страху -- заняття якоюсь потрібною справою, що вимагає уваги. Можна також у важких ситуаціях порадити підлітку самонавіювання -- спокійне, розмірене, багаторазове повторення про себе фраз типу «Я мушу зробити те-то й те-то», Причому всі Формулювання даються у позитивній формі, позбавлені частки «не».
Окремо треба підкреслити важливість виховання моральної сміливості, принциповості, громадянськості. Фізичну сміливість виховати легше й простіше. Громадянська сміливість передбачає правдивість, прямоту й відвертість у стосунках з товаришами, вміння розібратись у своїх помилках, подолати небажання говорити про них, здатність боротися за істину, навіть якщо це викличе протидію безпосереднього соціального оточення;
Ідеал нашого суспільства -- виховання гармонійно розвиненої людини -- активного будівника комунізму, борця за утвердження нового, справедливого ладу на землі. Тому особливої гостроти набуває в наш час проблема формування енергійної, соціально активної особи. Слід зауважити, що така особа може бути як доброю, так і злою. І справжній авторитет батька може відіграти вирішальну роль у правильному, позитивному спрямуванні розвитку особи дитини.
Говорячи про характер, енергійність, ми неминуче повертаємося до проблеми здоров'я. Адже коли дитина з ранніх років загартована фізично, їй легше дається й моралі, не загартування. Причому фізичне загартування може і повинно стати частиною програми морального загартування. Різними мають бути вправи для фізичного розвитку й загартування дочки та сина. Підібрати їх, заохотити дитину до постійних занять також може бути справою батька.
Коли діти досягають підліткового віку, особливо гостро постає проблема статевого виховання. Що ж необхідно знати батькові про психологічні особливості дівчаток і хлопчиків у перехідному віці? Треба сказати, що в цей період стереотипи «мужності» і «жіночості» особливо поляризуються і потреба відповідати їм у підлітків стає як ніколи гострою. Стосується це не лише зовнішності, а й багатьох соціальних і психологічних якостей.
Дівчатка 12--14 років доросліші від хлопців того ж віку, розвиваються швидше. Вони вже починають шукати нових шляхів для ствердження себе в очах товаришів. Так зване засвоєння соціального досвіду у дівчаток проходить переважно у руслі їх емоційного розвитку. Великого значення набувають для дівчинки взаємини з подругами, ставлення до неї усього класу. Саме у ці роки відточується жіночість, спочатку ще наївне кокетство. Загалом дівчатка менш уперті, більш розумні, реалістичні щодо оцінки своїх можливостей, але значно чутливіші від хлопців до непедагогічних засобів впливу. Грубість, нетактовність поводження сприймаються дівчатками досить болісно.
І батькам, особливо батькові, необхідно володіти педагогічним, суто людським тактом у спілкуванні з донькою-підлітком. Наслідки фізіологічної перебудови організму, що відбувається, зумовлюють підвищену Таке спілкування навіть корисне, хоча і не має потреби його стимулювати, воно виникає само по собі. Головне, щоб поведінка підлітка відповідала його вікові. Батько на таку дружбу сина або дочки ні в якому разі не повинен реагувати жартами про нареченого й наречену або застереженнями: «Ой, дивися, не доведе це до добра!» Від такого ставлення дитина замикається від дорослих у своєму світі. І що ще гірше -- може змінитися її власна оцінка дружніх стосунків: втрачається природність, з'являється присмак чогось «забороненого».
Коли син чи дочка закохані, ліпше за все спостерігати за ними співчутливо, намагатися зрозуміти їх стан. Але не треба їм доку чати. Чекайте, щоб вони самі поділилися :і вами. І тут знадобиться вміння слухати, тактовність, мудрість. Дуже важливо зрозуміти, як кохає підліток: розумом чи серцем. Дитяча свідомість недосвідчена, тому потрібно навчити підлітка аналізувати своє по чуття. Якщо батько і дитина -- друзі, то батько може запитати: а що тобі в ній або в ньому подобається? А як би він поводився у такій ситуації? А не змогла б ти йому допомогти? А чому він тобі не допоміг? Уі'і ці питання дуже важливі для дитини, бо їм завжди знадобиться порада старшого.
І ще кілька слів про статеве виховання Психологи вважають, що на такі теми мін поговорити з підлітками лікар або вчитель, сама роль яких надає бесіді рис відчуженості, безособовості: просто повідомляє певна система знань без усяких емоцій. «Статеве виховання й повинно бути вихованням саме кохання, тобто великого і глибокого почуття, почуття, прикрашеного єдністю життя, прагнень і надій»,-- писав А. С. Макаренко. Необхідно виховувати у юнаків та дівчат доросле почуття соціальної і моральної відповідальності, вчити їх ретельно зважувати серйозність своїх почуттів («кохаю», а може, просто «подобається»?), міру своєї соціальної зрілості, труднощі раннього материнства, матеріальні й інші складності ранніх шлюбів. І головне, щоб статеве виховання було підпорядковане загальним цілям виховання гармонійно розвиненої людини суспільства майбутнього.
Проблеми перехідного віку ускладнюються так званою акселерацією (від латинського слова -- прискорення). Встановлено, що сучасні діти ростуть швидше. Гіпотез, які пояснюють дане явище, чимало, але жодна з них не є остаточною. Головне, що визначає поведінку підлітка в цей період,-- раптово виникле почуття дорослості. Звичайно, це ще не так, але він потребує поваги до себе, самостійності. Тому у зайвій батьківській опіці підліток вбачає або зневагу, або невизнання себе дорослим.
Як поводитися батькам, зокрема батькові, щоб уникнути небажаних сутичок -з сином, дочкою, які підростають, як пройти через перехідний вік дитини, не втративши з нею взаєморозуміння, а можливо, навіть і знайти його заново? По-перше, помітивши зміни в дитині, не починати панічно «закручувати» гайки, прагнучи влади над дитиною. Поставтеся з повагою до її формування, адже ви не хочете все життя бачити її безпорадною, несамостійною.
Психологи здійснили спеціальне дослідження з метою розкрити, як залежить поява негативних якостей у підлітка від обраного методу поводження з ним.
У першому з трьох досліджуваних типів сімей батьки не вважали підлітків рівними собі, сприймали як таких, що вийшли з покори, як маленьких дітей. У другому типі сімей ставлення до них було непослідовним: то як до дорослих, то як до маленьких. І в третьому -- підлітки мали відносну рівноправність. Саме в останньому випадку конфліктів між батьками і дітьми майже не виникало. В першому ж типі ситуація була протилежною.
Як правило, конфліктів з підлітком не виникає тоді, коли перший крок роблять дорослі, даючи нові права і обов'язки підлітку, не чекаючи, коли він вимагатиме рівноправності. Поведінка батька в цей період має бути гнучкою. Він -- старший друг, який розуміє сина чи дочку і не тільки бажає (бажають усі), а й вміє допомогти. І виховні впливи варто застосовувати за принципом «випередження». Домагатися слухняності не фразами: «Ти ще маленький, тому не повинен...», а, навпаки, звертатися до почуття відповідальності підлітка: «Ти вже дорослий, а тому повинен».Найголовніше -- не пропустити моменту, коли підліток стає дорослим. Найважчий тут перший період-- 12--13 років. Якщо він пройде благополучно, то половина небезпек позаду. А що робити, коли чимало у вихованні пропущено і підліток опинився-таки у поганій, навіть небезпечній компанії? Як допомогти йому вирватися з-під поганого впливу?Якщо товариші сина чи дочки справляють негативний вплив (обов'язково перевірте об'єктивність свого висновку), то відваджувати їх треба обережно, з розумом. У жодному разі не виставляти грубо за двері, не висміювати, бо зачепите самолюбство підлітка і відштовхнете не від небезпечних приятелів, а скоріше від себе. Словесні нотації тут також навряд чи допоможуть. Батькові в даній ситуації необхідно мобілізувати всі свої можливості, виявити максимум кмітливості й терпіння. Якщо не можна ізолювати підлітка від поганої компанії (відправити його до родичів, в інше місто або переїхати в інший район), то перед батьками стоїть завдання розвінчати небезпечних приятелів в очах підлітка або відвернути його якимось новим захопленням, цікавою справою. Необхідно добре знати приятеля, який згубно впливає на вашу дитину, щоб зрозуміти, на чому ґрунтується його авторитет. Якщо, скажімо, на поінформованості про спорт, то батько сам має досконало опанувати цю сферу, подолати вплив невдалого приятеля.Шукаючи справу, яка б відвернула увагу сина чи дочки від поганого товариства, треба згадати, чого особливо хотілося б підлітку, про що він мріє.
Отже, уважно ставтеся до своїх дітей, поважайте їх. Хоч би що вчинила дитина, насамперед треба розібратися. Докладно аналізуйте вчинки і дії своїх дітей, чим вони викликані. А найголовніше -- батькові необхідно визначити свою роль у житті дитини так, щоб зуміти запобігти конфліктам і допомогти правильному становленню особи дитини. Дати поради на всі випадки сімейного ви ховання неможливо. Але сподіваємося, дещо з викладеного допоможе батькові замислитися, чи правильно він виховує свою дитину і які резерви для цього лишаються ще невикористаними.
2.2. Педагогічні знання батьків - запорука успішного виховання
Більшість сучасних батьків свідомо прагнуть, щоб їх діти виросли всебічно розвиненими, гармонійно поєднували у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Проте у сімейному вихованні багато хто з дорослих припускає серйозні помилки, що негативно позначається на навчанні й розвитку дітей. Нерідко це зумовлюється відсутністю у батьків спеціальних педагогічних знань і навиків. Так, на питання соціологів: «Що заважає вам правильно виховувати дітей?» -- майже кожний другий з 850 опитаних батьків відповіли: «Нестача педагогічних знань».
Необхідність широкої педагогічної освіти батьків викликана самим розвитком нашого суспільства, відповідальністю завдань комуністичного виховання, дальшим розвитком системи народної освіти, формуванням нових внутрішньосімейних відносин та багатьма іншими факторами. Педагогічна культура батьків -- важлива складова частина загальної культури. Вона передбачає достатню підготовленість батьків до родинного та суспільного виховання і складається на основі опанування досвіду старших поколінь, власного виховательського досвіду, спеціальної педагогічної освіти й самоосвіти. Серйозну допомогу у цій справі надає широка педагогічна пропаганда. У нашій країні вона здійснюється через органи масової інформації, народні університети педагогічних знань (їх діє понад 6 тис.) та інші організації. Тільки Всесоюзне товариство «Знання» щорічно проводить понад 1,5 млн. лекцій на теми виховання.
Нині у багатьох школах робота з батьками здійснюється диференційовано, проводяться батьківські збори, на які запрошується тільки батько дитини. Кожному батькові пропонують відвідати лекції про особливості виховного впливу батька на сина або дочку, організовують індивідуальні консультації тощо.
Цінне починання -- створення «Рад чоловіків» при батьківських комітетах деяких шкіл. Головна турбота таких рад -- шефство над «важкими» підлітками. Складності у їх вихованні нерідко виникають через відсутність або недостатність впливу батька в сім'ї, впливу, якого потребують не тільки хлопчики, а й дівчатка. Коли б громадська робота, яку нині провадять лише деякі ентузіасти, перетворилася на масовий рух чоловічого шефства над «неблагополучними» підлітками, їх могло стати значно менше.
Активної участі чоловіків потребують не тільки батьківські комітети, а й комісії сприяння сім'ї і школі. Такі комісії діють на деяких підприємствах і в установах. Не формально ставляться до своїх обов'язків члени комісії сприяння сім'ї і школі на Київському експериментальному керамїко-художньому заводі. Прагнучи глибоко вникати у суть справи, вони запрошують на засідання комісії не лише «важкого» учня та його батьків, а й класного керівника. Взагалі кожен батько здатен чимало зробити в організації дозвілля і виховання дітей за місцем проживання. Всім під силу впорядкувати баскетбольний чи волейбольний майданчик, а взимку залити його під каток; організувати, за прикладом деяких районів Москви, клуб любителів сімейного туризму й екскурсій, визначити бажані маршрути походів, теми екскурсій; озеленити і впорядкувати двір, збудувати майданчики для відпочинку, занять на повітрі; домовитися про використання спортивних залів для роботи жеківських секцій; створити гуртки за інтересами та ін. У таких справах міцніє дружба батька з дітьми, що однаково корисно для обох сторін, а батьківський авторитет з абстрактного стає реальним.
Значний резерв збільшення «чоловічого» впливу на виховання молоді -- розширення руху наставництва. При висуванні у наставники враховується не лише професійна майстерність, а й весь життєвий досвід людини, авторитет у колективі, участь у громадській роботі, здібності вихователя, прагнення підвищувати свої знання, поведінка в побуті, успіхи у вихованні власних дітей. Кращі батьки стають справжніми наставниками школярів. Вони знайомлять молодь з умовами і вимогами праці у своєму трудовому колективі, передають їй свою любов до рідної землі, вміння і бажання працювати.
Виховання -- процес багатогранний. На формування дитини справляють вплив не тільки батьки, а й педагоги, друзі-ровесники, наставники на виробництві. Та все ж суспільна думка з давніх-давен і до наших днів наголошує на важливості сімейного виховання. Що прищепить маленькій людині сім'я, з тим вона вступає у життя. Соціально-економічний, культурний прогрес нашого суспільства, поширення мережі дитячих виховних закладів, удосконалення роботи загальноосвітньої школи не зменшують значення сімейного виховання, батьківського авторитету як його невід'ємної складової частини. Навпаки, нині можна говорити про гостру потребу у піднесенні батьківського, зокрема батькового, авторитету. Найважливіші аспекти цього пронесу -- формування моральної зрілості і педагогічної культури батьків.
На жаль, не в усіх сім'ях батько бере активну участь у вихованні дітей, не скрізь він насправді є авторитетом для власної дитини. Авторитет батька (та й не тільки батька) залежить насамперед від того, якою він є людиною: чи він справедливий, добрий, чесний, вимогливий? Яка мета його життя? Особисті якості батька, стиль його життя справляють значний вплив на дітей. Батько має бути чуйним, вдумливим товаришем для них. Завоювати авторитет у маленької дитини неважко. Адже вона любить своїх батьків і вірить батькові й матері. Головне -- постійно пам'ятати, що діти дивляться на нас, засвоюють нашу поведінку. То ж будемо прагнути бути гідними любові й поваги наших дітей.
Довести до свідомості кожного батька, що виховання дітей -- не тільки особистий, а й громадянський обов'язок, важливе соціальне завдання, розв'язання якого багато в чому визначить успіх комуністичного виховання підростаючого покоління. Правильного, свідомого виконання батьківських обов'язків треба вчити. І чим раніше, тим краще. Необхідно передати батькам кращі традиції радянської педагогіки, озброїти їх педагогічними знаннями, тобто дати їм розуміння доброти, яка не виключає вимогливості, доцільної суворості, а також поваги до дитини.
Діти -- найцінніше, що є на світі. Вони -- майбутнє нашою суспільства. Від того, якими виростуть діти, залежить наш завтрашній день. Чи будуть вони людьми добрими, з високими духовними потребами й інтересами? Чи будуть вони підготовлені до праці, до життя, чи зуміють дістати задоволення від свідомості добре викопаної роботи, чи зможуть у майбутньому зробити свій внесок у процвітання соціалістичної Вітчизни? Високий обов'язок батька полягає в тому, щоб разом з матір'ю, школою, громадськістю виховати дітей справжніми трудівниками, будівниками комуністичного суспільства.
ВИСНОВКИ
Наявність різних типів внутрішньосімейних відносин доводить, що роль чоловіка як глави сім'ї ґрунтується на традиціях минулого, а не зумовлена його особистими якостями, реальною участю в сімейних справах.
Батьківський авторитет визначається громадянськістю, здатністю розуміти свою епоху, бачити в ній і минуле, і майбутнє, усвідомлювати мету виховання.
Cписок використаної літератури
1.Аза Л.О.,Лавриненко Н.В.Батьків авторитет.-К.:Політвидав України
1986.-92с.-(Сер. «Сім'я і суспільство»).
2.Азаров Ю.П. Семейная педагогика.-2-е узд.,переработ. и доп.-
М.:Политиздат,1985с.,-238с.
3.Будз П.Виховання характеру//Шлях виховання й навчання.-1928.-Ч.
11.-С.1-8;Ч.12.-С.4-9.
4.Ващенко Г.Виховання волі і характеру.-Лондон:Вид-во Спілки укра-
їнської молоді,1952.
5.Ващенко Г.Виховний ідеал.-Полтава:Полтавський вісник,1994.
6.Вишневський О.Сучасне українське виховання.-Л.,1996.
7.Горохович А.Плекаймо в дитині і розум,і душу.-Дрогобич:Бескид
1992.
8.Диалоги о воспитании:Кн.для родителей.Пер.со 2-го рус.изд./Сост.
О.Г.Свердлова;Редкол.:В.М.Столетов и др..-К.:Рад.шк.1985.-304с.
9.Кравець В.Психологія сімейного життя:У 2 т.-Тернопіль,1995.-Т.1.
10.Паращин П.Дайте дітям характер//Авангард.-1980.-Ч.5.-С.297-300
11.Соловейчик С.Педагогика для всех.-М.:Детская лит.,1989.
12.Стельмахович М.Виховні цінності традиційної української родини//
Цінності освіти і виховання.-К.-:Либідь,1997.
13.Стельмахович М.Українська родинна педагогіка.-К.:ІСДО,1996.
14.Цимбалістий В.Родина і душа народу//Українська душа.-К.,1992.
15.Щербань П.М.:3с.
16.Вишневський О.Теоретичні основи сучасної української педагогіки:Навч.посіб.-3-тє вид.,доопрац. і доп.-Знання,2008.-566с.
