Козаки створили багатющий фольклор, початки художньої, професійної літератури і мистецтва. Козацька дівчина Маруся Чурай була й залишається поетесою пісняркою того часу. В багатьох країнах Європи поширилася пісня козака-поета Семена Климовського “Їхав козак за Дунай”. В усьому світі відомі геніальні композитори козацької доби: Д. Бортянський, А. Ведель, М. Березовський. Все це красномовно свідчить про багатий естетичний світ козацтва, його естетичне виховання своїх членів.
Історія військової педагогіки та культурологічного виховання воїнів на Україні неминуче пов'язана з накопиченим досвідом та бойовими традиціями військ Української Народної Республіки періоду української революції 1917 - 1920 років.
Кінець XIX - початок XX століття був ознаменований новим підйомом національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її тоді стала Західна Галицька Україна, де зародився молодіжний стрілецький рух.
Напередодні першої світової війни пройшло зростання національної свідомості народу, його прагнень до незалежності і свободи, що викликали потребу в української молоді організуватись у таємні громадсько-політичні гуртки, товариства для ознайомлення з військовою справою, підготовки до визволення України. Назву “Січ” стрілецьке товариство запозичило від січового козацтва, і до нього входили старші юнаки та дівчата, дорослі люди, які поповнювалися за рахунок пластунів - членів дитячих та молодіжних товариств.
Пластунські організації об'єднували найбільш сміливу, активну частину учнів, мали свої приписи і вимоги до членів товариства ( добре навчатись, бути працьовитим, небайдужим до суспільних справ та ін. ) [25. c.67]. Основною метою цих організацій було фізичне, спортивне загартування дітей, військово-патріотичне та культурологічне виховання, підготовка їх до участі в діяльності товариства “Січ”. Пластуни навчались фізичним вправам, брали участь у спортивних змаганнях, влаштовували вечори, де читали реферати, співали пісні, випускали газети та журнали на патріотичну та культурно-просвітницьку тематику, навчались різному ремеслу: столярному, слюсарному, шевському, переплетінню книг тощо.
У такій громадсько-корисній діяльності в учнів формувались патріотичні мотиви ( почуття любові до рідного краю, гордості за його минуле ), проходив фізичний та професійний розвиток, розширювався їх культурно-пізнавальний світогляд. Зразком для наслідування якостей захисника Вітчизни для пластунів були січові стрільці, героїчна історія козацтва.
Досвід отриманий дітьми шкільного віку у пластунських організаціях, був хорошою базою для продовження ними громадської діяльності в організаціях “Січі”, “Соколу”. Незважаючи на те, що Австрія та Росія протидіяли створенню та розвитку січового руху на Україні, ці громадські організації мали чітку мету та завдання. Головною метою цих товариств була підготовка молоді до визволення шляхом збройної боротьби всієї України, військово-спортивний розвиток своїх членів, культурологічного виховання їх на народних традиціях. Поряд з бойовою підготовкою січові стрільці навчали молодих галичан письму, залучали їх до надбань культури, в їх підрозділах діяли бібліотеки, стрілецький хор та ін.
З утворенням Легіону Українських Січових Стрільців було організовано військову школу, що складалась із кількох сотень і мала власне господарство.
Така система, умови та засоби навчання і виховання, починаючи з молодшого шкільного віку, сприяли успішному розвиткові військової спрямованості, культурно-освітньої підготовки, початкової військово-професійної та емоційно-вольової готовності особистості до захисту і визволення України.
В Збройних Силах спочатку Червоної гвардії, потім Червоної армії, згодом - Радянської Армії була система культурно-освітньої роботи з особовим складом підрозділів й частин кораблів.
Кожна військова частина, починаючи з окремого батальйону ( дивізіону ), мала свій офіцерський клуб. Його очолював начальник клубу. В залежності від умов дислокації та ін. в штаті клубу були кінорадіомеханік, бібліотекар, інструктор з культурно-масової роботи та ін.
Працювала велика мережа офіцерських клубів та Будинків офіцерів. В них проводилась вже більш ґрунтовна робота мистецьких студій, гуртків для офіцерів та членів їх сімей. Як правило, такі заклади були центрами культури в окремих гарнізонах чи військово-морських базах.
В умовах спочатку середніх, а потім і вищих військових навчальних закладів також проводилось певне естетичне виховання військовослужбовців, перш за все слухачів і курсантів.
Добрий досвід накопичили створені після ІІ світової війни суворовські училища. Спочатку вони створювались для надання середньої освіти та підготовки до вступу у військові заклади дітей тих, хто загинув у роки війни. Але потім ці навчальні заклади змінили цей характер.
В програмі художньо-естетичного виховання був добре використаний досвід попередників - кадетських корпусів армії царської Росії. Суворовці за кілька років мали навчатися художнього читання, гри на одному з музичних інструментів, танців, загальнолюдського етикету, ораторській майстерності та ін. З цією метою в суворовських училищах працювали на штатних посадах спеціальні викладачі, керівники студій, гуртків та ін. Й досі в Збройних Силах України проходять службу ті, хто колись навчався в суворовських училищах. Це, як правило, високоосвічені офіцери та генерали, які є взірцем для оточуючих та підлеглих у питаннях загальнолюдської та військової культури. Вони знають і полюбляють музику, літературу, театр, кіно, образотворче мистецтво, архітектуру та ін. Вміють поводитись в різних службових і неслужбових ситуаціях, можуть добре висловлюватись, прийняти активну участь в дискусії та ін.
Що стосується військових училищ, тут справа інша. Лише в окремих з них завдяки ентузіастам-начальникам, політпрацівникам - була організована культурно-виховна робота в основному на базі курсантських клубів. Викладання в навчальному процесі дисциплін культурологічного циклу, як правило, не проводилось. Лише окремі викладачі-ентузіасти на заняттях з інших дисциплін ( військових, військово-спеціальних, суспільно-політичних, гуманітарних та ін. ) приділяли увагу питанням етикету, красномовства, культури та мистецтва.
В кінці 80-х років була створена на базі кафедри філософії кафедра культури та мистецтв Військово-політичної академії в Москві. Ця кафедра викладала цілу низку навчальних дисциплін культурологічного циклу для слухачів-офіцерів академії. Лише в 1990 році як експериментальна була створена перша у військових училищах Збройних Сил Радянського Союзу кафедра культури Київського вищого військово-морського училища. Наступного року на основі її досвіду такі кафедри були створені в інших військово-політичних училищах - Донецькому, Симферопольському, Новосибірському, Єкатиренбургському та ін. В них вже викладались “Основи художньої культури”, “ораторське мистецтво”, “Культурно-виховна робота з військовослужбовцями” та ін.
В період з 1917 по 1991 роки був зроблений значний внесок в культурологізацію суспільства в Радянському Союзі. Якщо не розглядати політичні помилки керівництва держави та правлячої партії і не скочуватись до політизації наукової проблеми, треба визначити ті тенденції культуролого-педагогічного розвитку, які реально мали місце того часу в державі. По-перше, освіта й культура, культурологічне виховання людей стали дійсно масовими. Загальнообов'язковою була задача ліквідації неписемності, підвищення як загальної, так і естетичної культури людей. Створювались нові заклади культури та освіти, клуби, Палаци та Будинки культури, Палаци та Будинки молоді та піонерів, музичні та художні студії та ін.
По-друге, культурне та естетичне виховання було дійсно доступним широкому загалу. Не була потрібною висока платня за навчання дітей та дорослих в мистецьких школах і студіях, гуртках та ін., їх кількість постійно зростала.
По-третє, є причини переводу культурно-естетичного виховання з елітарного, для обраних, до загального, для всіх бажаючих, а також невеликих розмірів статей державного бюджету на культуру рівень естетичного виховання для більшості людей був середнім. Він дозволяв подолати бар'єр естетично-художньої безграмотності, але якість культурологічного виховання мас людей не завжди була високою.
По-четверте, мала місце певна ізольованість митців, діячів мистецтв від їх закордонних колег. Це не давало можливості для гармонійного розвитку мистецтв, поширення зв'язків з іншими країнами світу, погано впливало на всебічність культурного розвитку й естетичного виховання людей.
Але в цілому умови культурологічного виховання народу радянських часів були досить добрими. Завдяки цьому країна була визнана в світі як висококультурна стабільна держава, яка мала високі результати своїх представників на міжнародних конкурсах, виставках, симпозіумах, оглядах та ін.
Висновок: Таким чином, на різних етапах історичного розвитку людства панували різні тенденції культурологічного виховання дітей і дорослих в залежності від соціально-економічної формації, панівної ідеології, рівня загальнокультурного розвитку та ін., - від повного відкидання культури та мистецтва до їх абсолютизації у вихованні. Процес культурологічного виховання у вищій військовій школі базується на основі величезної праці наших попередників. Накопичений досвід і традиції культурологічного виховання воїнів козацької доби, періоду української революції 1917 - 1920 рр., радянського періоду мають в собі багато того, що необхідно пересічному військовому педагогу сьогодні для виховання військовослужбовців в Збройних Силах України, розширення їхнього культурно-освітнього світогляду, формуванні в них високих морально-бойових якостей. Існує гостра необхідність у науковому аналізі, вивченні та поширенні всього кращого, що було набуто у світовій педагогічній науці й практиці.
Розділ ІІ. Культурологічне виховання як один з основних видів військового виховання
Зацікавленість теоретиків і практиків культурологічного виховання і навчання офіцерів, в пошуках оптимальних методів цієї роботи пояснюється певною залежністю бойової підготовки підрозділів і частин від рівня їх культурологічних знань, навичок, вмінь, якостей та звичок і ефективності їх застосування у військово-педагогічній діяльності.
При розгляді культурологічного виховання слід визначити суть та зміст даного терміну.
Культурологічне виховання воїнів, слухачів і курсантів - це цілеспрямований педагогічний процес озброєння і оволодіння історико-теоретичними знаннями, прикладними навичками в галузі загальнолюдської та національної культури і мистецтв, формування естетичних і моральних якостей, поглядів і звичок, а також методичних вмінь застосовувати їх у військово-педагогічній діяльності в підрозділі, частині [28. c.532.].
Зміст культурологічного виховання вміщує в себе педагогічну практику передані військовослужбовцям й засвоєння ними відповідним чином і у відповідній послідовності естетичних, трудових, культурно-просвітніх та ін. знань, навичок та вмінь, а також формування у військовослужбовців високих загальнолюдських і специфічних якостей і звичок, необхідних у сучасному бою.
Культурологічне виховання є одним з основних видів військового виховання, головна мета якого формувати та розвивати культурноосвітній світогляд військовослужбовців, їх духовний потенціал, ідеологічні засади в Збройних Силах України засобами історії, теорії та практики культури та мистецтва. Але даний вид виховання не є універсальним, самостійним, він здійснюється в тісному взаємозв'язку з іншими видами виховання, такими як: трудове, правове, військово-патріотичне, фізичне, статеве та ін.
У відповідності до головної мети культурологічного виховання накреслюються такі його завдання.
Першочерговим завданням культурологічного виховання є забезпечення найсприятливіших умов для популяризації та впровадження у життя військ української мови. Вона виражає природні, соціальні і національні особливості українців. Це - мова високорозвиненої науки, літератури, мистецтва;
Другим за значенням завданням є розширення уявлень з історії України-Батьківщини, розвиток історичного та етнографічного краєзнавства. Всебічне знання рідної історії, краєзнавства, національної символіки - це невичерпне джерело історичної пам'яті народу, джерело духовності;
Третє завдання - це усвідомлення єдності людини і природи, виховання шанобливого ставлення до неї як годувальниці і головної обереги людського життя. Пізнання таємничої душі природи є фундаментом національної духовності і культури, складовою частиною національного світосприйняття;
Наступним завданням закладів культури є робота по вивченні, збереженні та популяризації народного фольклору - усної та пісенної народної творчості, яка зберігає першовитоки самобутнього національного світосприймання, неповторного тлумачення явищ природи і людського життя;
Традиційним завданням залишається створення умов для розвитку національного мистецтва - пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного, насичення мистецькими традиціями побуту і дозвілля військовослужбовців [16, c.121.].
Культурологічне виховання як розділ виховання взагалі ( у широкому сенсі ) будується і здійснюється на загальнопедагогічних принципах - принципах навчання і принципах виховання. Але, враховуючи глибоку специфіку і повноту проблеми і віддзеркаленої нею практичної діяльності, пропонуємо специфічні принципи культурологічного виховання слухачів і курсантів вищого військового навчального закладу:
1. Принцип теоретичного обґрунтування виховного процесу: припускає вплив на особистість ( групу ) з метою формування і розвитку культурологічних знань, навичок і вмінь, якостей і звичок з позицій сучасних світових наук, таких як:
? педагогічна етика, яка визначає модель, моральність вихователя і засобів раціональної педагогічно виправданої діяльності і поведінки;
? юрнаука права, яка визначає відповідно діючому законодавству права та обов'язки як вихователя - суб'єкта нашої системи, так і слухача або курсанта, навчальної групи, що виховуються;
? логіка, як наука про засоби доказів та спростувань, дає можливість науково- обґрунтоване теоретичне моделювання педагогічної системи культурологічного виховання, вже на цьому етапі виключає значну частину потенціальних помилок виховного процесу;
? психологія особистості та групи - припускає діяльнісний підхід до обліку та практичного застосування знань про індивідуальні особливості особистості слухача або курсанта, якості соціального мікросередовища, приналежності до тієї або іншої соціальної групи з її типовими особливостями та специфікою, військова та соціальна психологія дає можливість грамотно будувати виховання у конкретних умовах військової служби і визначених соціальних умовах;
? культурологія та естетика як теоретична наука про культуру з її прикладними аспектами і “наука про прекрасне” озброюють педагога-вихователя ідеальним комплексом мети виховання і дають можливість педагогічно обґрунтовано здійснювати добір необхідних для цього методів, прийомів, засобів і форм виховання;
В процесі виховання можуть широко застосовуватись теоретичні висновки і практичні рекомендації всіх без винятку наук і галузей людських знань.
2. Принцип педагогічної компетентності суб'єкта - припускає високу психолого-педагогічну і професіональну культурологічну підготовленість сукупного суб'єкта виховання, його методику і технологічну озброєність і активність. Класичне положення про те, що “вихователь сам повинен бути вихованим” виглядає недостатньо коректним, в тому розумінні, що вчитель, вихователь ( навіть якщо це сукупний педагог, сукупний суб'єкт ), повинен володіти значно більш високим рівнем спеціальних знань, навичок, вмінь, якостей і звичок, ніж заданий у настановчій меті виховного процесу.
3. Принцип цілеспрямованості означає неможливість яких-небудь спроб виховного впливу і навіть його теоретичного моделювання без чіткої, педагогічно зумовленої цільової постанови виховання.
Весь процес від початку й до кінця підпорядкований меті, з якої повинен корелювати кінцевий результат - якості і звички суб'єкту.
4. Принцип аналітично-синтетичного підходу - припускає здатність поелементної розробки педагогічної системи культурологічного виховання і гармонійного включення цих елементів на умовах взаємодії, взаємного зв'язку і впливу в складі системи. Серед найбільш важливих елементів цієї системи - методика культурологічного виховання як сукупність відповідних методів. Педагогічна система, мається на увазі, як єдине ціле, здатне гнучко, динамічно і ефективно змінювати свої елементи в залежності від зміни характеру, мети виховання і педагогічної ситуації.
5. Принцип адекватності й системності методів.
В умовах конкретної педагогічної ситуації у військово-навчальному закладі, навчальній групі, з урахуванням індивідуальних психологічних особливостей особистості необхідний якісний і кількісний відбір прийомів, засобів, методів і форм виховання, які відповідні цій ситуації. В той же час ні один з методів виховання не є універсальним, ізольованим від інших, не дає бажаного педагогічного результату і ефективна лише система виховних методів, яка припускає їх “дозування” з урахуванням особливостей соціального середовища, мети виховного впливу.
6. Принцип естетизації - припускає культурологічне виховання на високих ідеалах світової художньої культури, на істинних естетичних зразках. Естетизація торкається як рівня педагогічного і культурного розвитку суб'єкта ( сукупного суб'єкта ) виховання, так і естетичної забарвленості всієї педагогічної системи і її елементів: мети, методів, форм, прийомів, засобів [22. c.3.].
Процес культурологічного виховання забезпечує виконання ряду функцій: виховної, мобілізуючої, розвиваючої, гедеоністичної та ін.
Виховна функція процесу культурологічного виховання полягає у вихованні воїнів творами світової та національної культури, формуванні у них відповідних морально-етичних, бойових та ін. якостей потрібних воїнові.
Мобілізуюча функція. Зразки світової та національної культури та мистецтва, національно-бойові традиції впливають на згуртованість підрозділів, частин, сприяють формуванню почуття колективізму у військовослужбовців, готовності до виконання поставлених перед ними завдань
Розвиваюча функція культурологічного виховання полягає у формуванні відповідного культурноосвітнього світогляду, поглиблення їхніх знань у сфері культури та мистецтва, набуття певних практичних навичок та вмінь.
Гедеоністична функція полягає у задоволенні потреб військовослужбовців творами культури та мистецтва.
Культурологічне виховання як одна з основних частинок процесу загального виховання здійснюється на основі перевіреної на практиці системи методів виховання.
Метод військового виховання - це сукупність засобів і прийомів однорідного педагогічного впливу на воїнів з метою формування у них необхідних якостей для виконання військового обов'язку [19. c. 54].
