Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття

План

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи процесу виховання учнівської молоді в Галичині на засадах християнської молоді (кінець ХІХ і початок ХХ ст.)

1.1 Провідні педагогічні ідеї християнської теорії морального виховання, обґрунтовані представниками греко-католицької Церкви

1.2 Історико-педагогічні аспекти діяльності українських чернечих нагромаджень

1.3 Основні напрями соціально-педагогічної роботи Українських Католицьких Союзів

Розділ ІІ. Практика морального виховання української молоді в освітньо-виховних закладах

2.1 Зміст процесу виховання української молоді в загальноосвітніх і фахових школах

2.2 Виховна функція змісту шкільних підручників

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Нові соціально-політичні умови, окрім економічних реформ, у нашій державі призвели до трансформації суспільної свідомості. Демократичні процеси створили відповідні можливості для національно-культурного відродження української нації, котре тісно пов'язане з її духовним оновленням. В останні роки стала помітною тенденція до більш активного зацікавлення громадянства релігійним життям, що призвело до збільшення кількості храмових споруд, відродження чернечих спільнот та ін. Релігійна сфера стала предметом особливої уваги під час підготовки світової громадськості до відзначення другого тисячоліття виникнення християнства як вагомого чинника становлення етичних цінностей європейської і світової цивілізації. Усі ці фактори і задекларована у Конституції України стаття про свободу совісті є «характерними ознаками процесу формування в суспільстві цивілізованого ставлення до релігії. Звернення до релігії, як скарбниці духовної культури людства й оберегу національної самобутності українського народу, в сучасних умовах переоцінки вартостей і трансформації ієрархії цінностей є логічним і закономірним явищем. Тільки адекватне, а не скептичне чи гіпертрофоване сприйняття релігії з одного боку та її відповідність нагальним соціально-культурним потребам з другого, забезпечить функціонування і розвиток, останньої як духовно збагачуючого чинника у всіх сферах суспільного життя. Особливого такту, виваженості, компетентності і толерантності вимагає-вирішення питання про визначення ролі, місця, механізмів дії релігії в освітньо-виховній сфері як середовищі формування нового покоління української нації.

Демократичні перетворення і зміни, що відбулися останніми роками у нашому суспільстві, спонукали і уможливили наукові дослідження, пов'язані з проблемою оцінки ролі та внеску греко-католицької Церкви в процес національно-культурного відродження українського населення Галичини і кін. ХІХ- поч. ХХ ст.

Дослідження цієї проблеми проводили як теологи, психологи, так і філософи, історики, політологи й педагоги. Всю науково-популярну літературу щодо теми дослідження можна умовно, поділити на кілька інформаційно-джерельних блоків:

фундаментальні першоджерела -- праці представників духовенства розглядуваного періоду, в яких розроблено теоретико-методологічні засади християнського виховання (А.Шептицького, Й.Сліпого, М.Конрада та ін.);

діаспорні видання 60-90-х років, котрі правдиво відображали роль Церкви, однак не знаходились у широкому науковому обігу (А.Великого, М.Ваврика та ін.);

дослідження радянського періоду, у яких греко-католицьке духовенство безпідставно звинувачувалось у реакційній ролі та клерикалізмі, упереджено і кон'юнктурно висвітлювалась діяльність Церкви, фальсифікувалась її історія;

сучасні наукові дослідження, метою яких стало історично-правдиве, науково об'єктивне висвітлення усіх аспектів діяльності греко-католицького духовенства.

Для нас найбільший інтерес представляють наукові дослідження спеціалістів останньої групи.

Формування української освіти на різних землях у період кін. XVIII-ХХ ст. було проблемою вивчення таких дослідників, як М. Євтуха [16 а], В. Майбороди [39], В. Лугового [37 а]. Грунтовні дослідження становлення і розвитку українського, шкільництва та педагогічної думки Галичини провели Б.Ступарик (докторська дисертація), І. Курляк [34 а], С Лаба [35 а], М.Барна [1 а], А.Вихрущ [6 а], А.Колодний [26 а], В.Малахов [38 а]. У їх роботах детально вивчені вітчизняна педагогічна думка, розробка освітньої політики, становлення системи освіти, формування змісту й культурно-освітніх традицій українських навчальних закладів, роль товариств і передової громадськості у боротьбі за рідномовну школу, та окремі аспекти, пов'язані з участю Церкви у цих процесах.

Не зважаючи на наявність досить широкого спектру різносторонніх наукових праць, присвячених предмету вивчення, досі не було цілісного, дослідження, яке розглядало усі аспекти співпраці школи, Церкви і громадськості в плані морально-релігійного виховання-учнівської молоді. Це і зумовило вибір теми дипломної роботи.

Об'єкт дослідження - теорія і практика морального виховання учнівської молоді України на засадах християнського світогляду на території Галичини в кінці ХІХ на початку ХХ ст.).

Предмет дослідження - зміст, форми, методи та засоби морального виховання українських дітей і молоді у процесі - співпраці родини і школи, греко-католицької Церкви та громадських організацій релігійного спрямування на території Галичини, кін. XIX на початку ХХ ст.).

Мета дослідження; розкрити основні ідеї, зміст, форми, методи та засоби морально-релігійного виховання української молоді у процесі співпраці школи, греко-католицької Церкви й громадських організацій; висвітлити провідну роль духовенства у цьому процесі; вказати шляхи творчого використання позитивних надбань у сучасних умовах.

Завдання дослідження: 1) розкрити основні положення теорії морально релігійного виховання, розробленої представниками греко-католицької Церкви; періодизувати освітньо-виховну та опікунську діяльність українського духовенства; узагальнити практичний внесок представників греко-католицької Церкви; 2) проаналізувати форми, методи та засоби морально-релігійного виховання, що використовувались у практиці роботи сім'ї, освітньо-виховних закладів, утримуваних релігійними чинами, а також у процесі діяльності громадських організацій; 3) виділити прогресивні надбання, що можуть бути творчо використані в сучасних умовах співпраці родини школи, Церкви і громадськості.

Основні методи дослідження:

-теоретичний аналіз педагогічних фактів і явищ, а також змісту шкільної документації (навчальних планів, програм, підручників і посібників);

- статистичний аналіз даних про діяльність освітньо-виховних інституцій і громадських організацій;

- реферування та анотування друкованих першоджерел, (архівні документи) та періодика, брошури, і монографії, тощо).

- класифікація, узагальнення та систематизація досліджуваних матеріалів та отриманих даних;

- бібліографічний метод.

Етапи дослідження.

Перший етап (2006 р. - 2007 р.) - вивчалася історична, філософська та психолого-педагогічна література з проблеми дослідження; було визначено тему, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; вивчено структуру роботи та дослідницьку методику.

Проводилось детальне опрацювання літературних джерел та архівних матеріалів, формувався основний зміст роботи, апробовано результати.

2. Другий етап (2007р. - 2008р.) На цьому етапі зроблено висновки, підготовлено зміст дипломної роботи.

Практичне значення роботи полягає у визначенні та узагальненні позитивних надбань історико-педагогічного досвіду морального виховання учнівської молоді у сфері співпраці родини школи, Церкви і громадськості та в показі шляхів їх творчого використання в сучасних умовах. Матеріали дослідження можуть бути застосовані у процесі викладання спецкурсів «Теорія та методикаморального виховання учнівської молоді», «Християнська етика» тощо для студентів педагогічних відділень класичних та педагогічних університетів, педагогічних коледжів, училищ, для слухачів факультетів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, а також для підготовки катехитів і вчителів християнської етики. Крім того, результати дослідження можуть бути творчо використані для розв'язання окремих соціальних проблем та організації позаурочної та позашкільної виховної роботи у середніх школах, спрямованої на моральне виховання учнів.

Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (122 наіменування), додатків.

Морально-релігійне виховання молодого покоління є одним із найбільш актуальних і складних питань. Воно потребує дуже серйозного теоретико-методологічного обґрунтування і надзвичайно виваженого, толерантного підходу до практичного вирішення. Теоретична розробка його мети і завдань, принципів, методів, змісту, а також форм і засобів їх практичної реалізації без урахування набутків вітчизняної педагогічної спадщини в цій сфері не буде повною і досконалою. Важливою передумовою творчого використання цього досвіду є його глибокий аналіз і якісно нове переосмислення у світлі сучасних проблем і потреб.

Оперуючи поняттям морального виховання, ми будемо виходити із визначення цієї категорії, розробленого С. Гончаренком, котрий вважає моральне виховання одним із найважливіших напрямів виховання, що полягає «в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології» [7, с.216]. Зрозуміло, що роль однієї із складових частин ідеології виконуватиме етика даного суспільства (марксистсько-ленінська, націонал-соціалістична, християнська та інші). Тому морально-релігійне виховання буде являти собою процес цілеспрямованого впливу на свідомість, почуття і формування поведінки людини відповідно до етичних норм релігії. Ми ж будемо опиратися на християнське віровчення, етичними нормами якого виступають Божі Заповіді й Святе Письмо.

У нашій роботі зміст категорії морального виховання, no-суті, буде зводитися до морально-релігійного виховання. Це пояснюється тим фактором, що в даний історичний період, який одразу слідував за процесом секуляризації школи вплив церкви на процес виховання мав вирішальне значення і був традиційним. А отже, зміст саме морального виховання (як родинного, так і суспільного) ототожнювався з вихованням морально-релігійним. Разом з тим, слід зазначити, що в українських освітньо-виховних інституціях, окрім греко-католиків, завжди навчалася невелика кількість дітей - представників інших віросповідань (православних, римо-католиків, іудеїв). При цьому, всі вони мали своїх катехитів, виконували свої релігійні практики і відзначали релігійні свята за власним церковним календарем. Ми у своїй роботі будемо аналізувати теорію і практику морально-релігійного виховання, яке здійснювало лише греко-католицьке духовенство. Хоча християнство, як відомо, включає не тільки цю течію, тим не менше, усі інші обряди, зокрема православний, мають ті самі цілі, завдання, форми, методи і засоби морального виховання, а догматичні та літургійні розбіжності, які безумовно існують між цими релігійними течіями, не мали суттєвого впливу на процес виховання. Тому аналізуючи виховний процес навчально-виховних установ і громадських організацій, що перебували під опікою греко-католицького духовенства, як приклад, християнського виховання, ми не вступаємо в суперечність з іншими обрядами цього вчення. До того ж саме греко-католицька Церква, як ми вже зазначали вище, відігравала пріоритетну роль у духовному житті галицьких українців у цей час.

Ідея морально-релігійного виховання на християнських засадах є далеко не новою. Нею займалися ще мислителі IV - XI ст. - представники патристики. Серед них такі відомі постаті святих отців Церкви, як Іоан Златоуст, Іоан Кассіан, Василій Великий, Григорій Богослов та ін. Пізніше цю ж тему розвивали у своїх працях як представники духовенства, так і відомі педагогічні діячі, зокрема такі, як Ян Амос Коменський, Й.Г.Песталоцці, К.Ушинський, Г.Сковорода, О.Духнович, Г.Ващенко, І.Огнієнко та ін.

Відомо, що одним із першочергових завдань морального виховання є формування моральної свідомості. Розглянемо цю категорію з точки зору різних підходів. Радянські педагоги вважали, що моральна свідомість - це відображення у свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, що регулюють відношення людини до інших людей і суспільства (але, аж ніяк не до Бога - І.М.) [56, с.130]. Моральна свідомість виявляється у формі понять і суджень. Моральні поняття - це поняття, в яких відображаються суттєві сторони моральних відносин (наприклад, добро, зло, обов'язок, справедливість, совість, честь, щастя). Зміст моральних понять пов'язаний з оцінкою вчинку і його мотиву. Центральним поняттям моральної свідомості є совість. Згідно матеріалістичного розуміння, це поняття включає у себе внутрішнє переконання у тому, що виступає добром і злом, усвідомлення людиною моральної відповідальності за свою поведінку, здатність особи здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки і вимагати від себе їх виконання. Християнський світогляд натомість трактує совість як феномен, що поєднує у собі не тільки людське, а й духовне (божественне) начало. Останнє зобов'язує людину до праці над вдосконаленням совісті, й розвитком. Розуміння суті, норм і принципів моралі приводить вихованців до моральних суджень, за допомогою яких вони оцінюють вчинки власні та інших людей. На основі моральних понять, оцінок і суджень формуються моральні переконання, які в результаті визначають, поведінку і вчинки людей. Знання і розуміння моральних норм ще не можуть самі по собі забезпечити дієвість переконань, а стають лише необхідною передумовою їх формування [121, с.600].

Другим завданням морального виховання є формування і розвиток моральних почуттів. Моральні почуття - це переживання людиною свого відношення до вчинків і дій, що регулюються нормами моралі. Іншими словами - це почуття задоволення від позитивних вчинків і поведінки, або почуття обурення від негативних вчинків і поведінки. Почуття виступають мотивами будь-якого морального вчинку [122; с.59]. Моральні почуття можна поділити на особисті і суспільні. До особистих слід віднести: амбіцію (почуття задоволення від поваги і пошани іншими) гордість (переоцінка самого себе), покору (розуміння власних недоліків), каяття (породжується свідомістю власних недолоків), сором (виникає тоді, коли про недоліки довідуються інші). Причому, ставлення християнської етики до цих моральних почуттів є різним. Якщо такі з них, як покора і каяття вважаються чеснотами, то гордість і амбіція відносяться до протилежної категорії гріхів. Серед суспільних моральних почуттів можна виділити симпатичні (уміння радіти за іншого, відчувати терпіння іншого, бути милосердним і та ін.) і антипатичні (самолюбство, ненависть та ін.) [39, с.64-65]. Знову ж таки, з точку зору теорії морально-релігійного виховання, симпатичні почуття всіляко схвалюються, а антипатичні - засуджуються.

Головна і кінцева ціль морального виховання - формування моральної поведінки. Однак, не завжди вчинки свідчать про моральну вихованість. Важливими є і спонукальні мотиви, що призвели до вчинків. Тому формування високоморальних мотивів діяльності - важлива і необхідна частина виховання. Система вчинків веде до формування моральних звичок - потреби здійснити моральні вчинки [121, с.601]. Причому, погляди на мотивацію діяльності з точки зору різних етичних систем також не є однаковими. Якщо марксистсько-ленінська етика та ідеологія націонал-шовінізму вважали, що для досягнення суспільно значущої мети придатні будь-які засоби, то з позицій християнства гріховні й аморальні вчинки не можуть мотивувати добру мету.

Важливе значення в теорії морального виховання займає питання критеріїв моральної вихованості. У радянській виховній системі ними виступали наступні:

Культура спілкування і взаємин у повсякденному житті (ввічливість, уважність, пунктуальність і відповідальність, скромність, тактовність, чуйність, делікатність).

Культура поведінки в колективі (дисциплінованість, організованість).

Культура взаємин у праці.

Культура мовлення.

5. Культура зовнішнього вигляду [6, с.17-18].

З точки зору християнської етики система критеріїв моральної вихованості є значно ширшою. Окрім вищезгаданих вимог щодо відносин людини до самої себе та інших, християнство розглядає ще й відношення людини до Бога як свого творця. Причому остання група відносин є пріоритетною. Свідченням цього є зміст трьох перших Божих заповідей.

На початку ХХ ст. науковий аналіз концептуальних засад морально-релігійного виховання у контексті побудови теорії національного виховання, поряд з прогресивними галицькими педагогами, здійснювали такі видатні представники греко-католицької Церкви, як Андрей Шептицький, Юліан Дзерович, Иосиф Сліпий, Іван Бартошевський. При цьому особлива увага приділялася чіткому визначенню мети, завдань, філософському обґрунтуванню вибору теорії національного виховання. Опираючись на положення християнської моралі, вони піддавали гострій критиці існуючі на той час різні виховні системи: натуралістичну, реалістичну, матеріалістичну, націоналістичну та гуманістичну [13, с.33-37]. Розглянемо коротко основні засадничі ідеї та положення цих систем, обґрунтовані діячами Церкви.

Представники натуралістичного вчення, прагнучи залишити дитину в її природному стані, не брали під увагу виховного впливу культури, відкидали надприродне походження людини. Тому, на думку духовенства, це вчення не могло стати основою для побудови нової теорії виховання.

Реалістичний напрям, у свою чергу, усе виховання зводить лише до задоволення матеріальних потреб та інтересів людини. Тому реалістичне виховання схвалює тільки ті знання та вміння, котрі можуть бути практично застосовані в подальшому житті.

Ще одним напрямком педагогічної думки того часу була теорія матеріалістичного виховання, її ціллю е формування особистості з переконаннями войовничого атеїзму.

Не узгоджувалося з християнським віровченням й націоналістичне виховання, яке трактувало релігію і Бога тільки як засоби досягнення своєї мети. Його завдання не виходили поза культ нації, тіла і потреб дочасного життя: «Враз зі своєю націоналістичною етикою, яка все підтягує під кут добра нації, воно лише її одну уважає найвищою ціллю, намагається виховати людину-звіра з заїлою ненавистю до всього, що стоїть їй на перешкоді».

Не прийнятною для прогресивного духовенства була також і теорія «однобічного гуманізму», її виховним ідеалом є «узмістовлення усіх добрих чисто людських прикмет, у якому всі здібності гармонійно розвинені» [43, с.34.]. Аналіз «однобічного гуманізму» здійснений Ю.Дзеровичем - видатним педагогом і священиком - крилошанином, катехитом і директором середніх шкіл, професором Духовної Семінарії і Богословської Академії у Львові на сторінках його підручника «Педагогіка» У ньому він виділяє ряд недоліків цього вчення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8

В соцсетях