У роботах біхевіористів підкреслюється, що в основі успішного навчання і виховання повинне бути закладене позитивне підкріплення, а негативне підкріплення повинне бути мінімізоване.
3. ПРОЦЕС МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Мотивацію особистості можна розглядати не тільки як сукупність певних спонукальних причин наших дій, але і як процес розгортання активності індивіда у часі, від початку до завершення. Схематично процес мотивації можна представити наступним чином:
В основі процесу мотивації полягають потреби. Потреби - це стан деякої нестачі чогось, яку організм прагне компенсувати, це внутрішня напруга, яка динамізує і спрямовує активність на отримання того, що необхідне для нормального функціонування організму і особистості в цілому.
Потреба - це необхідна умова будь-якої діяльності. Однак само по собі потреба не здатна надати діяльності чіткого напрямку. Основна відмінність процесу і мотиву: потреба збуджує активність, а мотив - спрямовує діяльність по її задоволенню. Одна і таж потреба може обумовлювати різні мотиви, як і різні потреби можуть викликати однаковий мотив.
Потреба у соціальному визнанні може викликати і мотив служіння суспільству, і мотив пригнічення іншої людини. У першому випадку людина може створити чудовий твір мистецтва, у другому - піти на злочин.
Звичайно нами рушить декілька потреб і мотивів. Для здійснення діяльності певний мотив повинен актуалізуватись, “перемогти” у боротьбі з іншими мотивами, і визначити появу цілі діяльності і відповідних дій. В результаті спостерігається або задоволення потреби і підсилення відповідного мотиву, або незадоволення потреби і підсилення іншого мотиву.
Наприклад, маленька дитина 4-5 років, коли хоче їсти звичайно реалізовує декілька мотивів: самоствердження (бажає їсти лише з певної посуди), влади (перебирає продуктами, примушуючи маму нескінченно пропонувати їй різні варіанти), аффіліації (вимагає, щоб її годували, хоч може їсти сама, розповідали казку), прагне улюблену страву і т.п.. Тим самим дитина випробовує дію різних мотивів. Перемога того чи іншого мотиву у даній ситуації може закріпитись із часом і визначати мотивацію дитини і в інших видах діяльності.
Процес стимулювання здійснюється трохи по-іншому. Як правило, людина зразу ж підштовхується до виконання необхідних дій, що повинні забезпечуватись необхідним мотивом. Якщо цей мотив у людини присутній і актуалізований, виконувана діяльність отримає підкріплення у необхідній мотивації. Якщо ні - дії будуть, вимушені, неприродні. Процес забезпечення активності при цьому як би змінює свій напрямок - від дій до цілі, мотиву, потреби. Зовнішній характер стимулювання і обумовлює меншу ефективність процесу стимулювання у випадку відсутності відповідної мотивації.
У навчанні процес мотивації є безперервним, оскільки вивчення якогось навчального матеріалу закладає основу для викладання нового матеріалу, дисципліни - для викладання нової дисципліни. Тобто мотивація не повинна завершуватись при проходженні чергового відрізку навчання, а зберігатись і підсилюватись для подальшого навчання. Отже, процес мотивації у навчанні має характер певного циклу, він повторюється на кожному навчальному відрізку на вищому рівні. У схематичному вигляді реалізацію мотиваційного циклу на певному етапі навчання можна представити так.
4. ПРИЙОМИ І МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАННЯ
Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Забігаючи вперед, скажемо, що метод - це спосіб викладацької роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учня з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом звичайно є складовою частиною або окремою стороною методу. Назвемо основні методи і прийоми мотивації і стимулювання навчання, які вдалося виділити на основі вивчення різноманітної літератури, власного досвіду викладання.
Комунікативна атака - це метод швидкого включення, мобілізації аудиторії до навчання; зацікавлення, дія якого ґрунтується на активізація емоційної сфери учня - викликання його подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності. Комунікативна атака може здійснюватись на будь-якому етапі мотиваційного циклу в навчанні, але найбільший ефект вона дає на вступно-мотиваційному етапі (на початку вивчення дисципліни, теми, заняття). Найбільший ефект цей метод надає серед емоційних, допитливих слухачів, з переважанням мимовільної уваги (жінки, діти), а від викладача потребуються творчі здібності і артистизм. Прийоми комунікативної атаки:
§ ефектна цитата;
§ незвичайна дія;
§ розповідь казки, анекдоту, притчі;
§ цікаве запитання;
§ особисте зацікавлення (щось близько пов'язане з інтересами учнів, питання до аудиторії);
§ приклад, опис ситуації з власного життя викладача
Доведення та переконання - активізація вольових зусиль учнів через пояснення їм необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Застосування цього методу вимагає високого рівня свідомості учнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі, довільність уваги. Нема сенсу доводити щось людини, яка байдужа до свого майбутнього, постійно відволікається від логіки міркувань викладача (наприклад, підлітку). Цей метод особливо продуктивний у дорослій аудиторії, при появі сумнівів слухачів стосовно якогось питання, висунення критичних зауважень. Від викладача потребує впевненості у поведінки, логічності і доказовості його міркувань, володіння відповідними прийомами:
§ посилання на негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання;
§ використання індукції (від конкретних прикладів до загального ствердження про необхідність) та дедукції (навпаки);
§ посилання на несуперечливі факти та відомості;
§ посилання на авторитети та авторитетні джерела в даній галузі;
§ використання аналогій та порівнянь;
§ підкреслення актуальності та практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті, можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження; засіб вирішення особистих проблем; складова професійності, компонент ділової кар'єри);
§ виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії;
§ прийом "так, але…" (прийняття думки аудиторії з наступним повертанням до думки викладача);
§ прийом "бумерангу" - відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент
Сугестія (навіювання) - цей метод полягає у опосередкованому формуванні думки про необхідність навчання через апеляцію до підсвідомості учнів. Важливо, щоб учні не усвідомили того впливу, що здійснюється, тому викладач повинен слідкувати за невимушеністю своєї поведінки його поведінки, динамізмом свого впливу на аудиторію. Навіювання досягається за рахунок таких прийомів:
§ періодичне повторення однієї і тієї ж думки;
§ висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (думаю, що ви погодитеся зі мною, що…);
§ інтонаційного підкреслення важливіших моментів виступу;
§ автоматичне включення до певної роботи, динамічність викладу матеріалу, коли не дається часу на обмірковування їх необхідності.
Метод долання перешкод - обумовлює активізацію розумової діяльності учнів через створення спеціальних умов виконання завдань. Потребує достатньої свідомості і зрілості учнів, їх здатності до долання спеціально висунених перешкод. Прийоми застосування цього методу:
§ завдання на вирішення певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, які неможливе виконати без вивчення матеріалів теми;
§ стимулювання часом (обмеженість в часі, чи нагорода за швидкість);
§ удавана недовіра до слухачів (підкреслюється складність завдання та низька ймовірність його виконання).
Метод делегування - залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості, відповідальності та зрілості учнів, їх здатності до самоорганізації, вдалого керівництва з боку викладача.
§ особистісно-довірливе звертання до аудиторії;
§ договір з аудиторією;
§ звертання за радою до аудиторії;
§ формування почуття “ми”;
§ сумісне планування навчання (відбір змісту; форм та методів навчання, контролю).
§ взаємоперевіряння;
§ взаємовикладання (“метод змінних пар”)
Метод закріплення позитивного враження - спосіб мотивації і стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримки їх позитивного враження від заняття, теми, дисципліни, викладача. Найчастіше застосовується на завершальному етапі мотиваційного циклу. Можливі прийоми:
§ узагальнення основних думок, підведення підсумків, резюме.
§ заклик до дії (“запрошення” до подальшого вивчення теми).
§ комплімент слухачам, подяка
§ викликання сміху, особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися;
§ ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст);
§ нагнітання та кульмінації - розрядження (на кінець залишається найважливіше);
§ встановлення зв'язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам'ятовування).
§ “навчальне коло” - повторення початку заняття, але на більш глибокому рівні (наприклад, те ж питання, але слухачі самі знаходять відповідь).
§ “ефект Шахеризади” чи відстрочення закінчення (почати цікаву розповідь, пов'язану з темою заняття, і пообіцяти її завершити на наступному занятті).
5. АКТИВНІСТЬ І ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ. АКТИВІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
І стимулювання, і мотивація навчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність як вищий прояв активності. Але поняття активності має і спеціальне значення.
Слово активність походить від латинського activus і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Дуже часто термін “активний” використовують як протилежний “пасивному” (активний - отже діючий) або як протилежний реактивному (активний - отже самостійний, цілеспрямований, діючий не зважаючи на обставини).
Людині притаманні декілька видів активності:
1) природна, абсолютна і незмінна активність людини як біологічної істоти, що реагує на оточуюче середовище, фізіологічно змінюється та інше;
2) активність як риса особистості - відносна, змінна з розвитком людини, зміною обставин її життя і діяльності;
3) активність як ситуативний стан людини в певний момент діяльності, що проявляється у готовності людини реагувати
Ми будемо розуміти активність саме у третьому значенні. У процесі навчання така активність учня називається пізнавальною активністю і означає психічну готовність учня до навчання, знаходження його психіки у стані актуалізації. Пізнавальна активність виражається в тому, що всі психічні процеси учня (відчуття, сприйняття, пам'ять, уява, мислення, мова), його увага, емоційно-вольова сфера готові до активного опрацювання навчального матеріалу.
Забезпечення пізнавальної активності учня є однієї із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхи активізації, основний серед яких - різноманіття форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх сполучень, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів. Активізація ж пізнавальної сфери учня відбувається на основі розуміння основних властивостей психічної сфери людини, що навчається, і використання спеціальних прийомів управління психічною діяльністю. Надамо огляд і конкретні рекомендації з активізації різних сфер психічного життя людини, що може бути корисним в управлінні будь-яким видом діяльності.
Початком і необхідною умовою процесу засвоєння навчальної інформації є увага. Само це психічне явище забезпечує вибір з оточуючого середовища особистісно значущих сигналів і відкидає з сфери психічного аналізу все неактуальне в даний момент. Враховуючи те, що навчальна інформація, яка надається в навчальному процесі, як правило, складна і велика за обсягом, навіть усвідомлення її значущості і необхідності у майбутньому не може забезпечити тривалу константність її сприйняття і опрацювання психікою. Будь-які сильніші і актуальніші подразники відволікають увагу учня. В зв'язку з цим первісним завданням будь-якого вчителя є забезпечення уважності учня, яке побудоване на усвідомленні особливостей цього психічного явища Рекомендуються такі прийоми привертання уваги:
Ш забезпечувати різноманітність, насиченість інформації, що надається;
Ш постійно чергувати і дозувати інформацію, забезпечуючи її послідовне опрацювання учнями (великий обсяг - розпорошення уваги);
Ш запобігати монотонності, стандартності, стереотипності операцій, що виконуються (і рухових, і інтелектуальних).
Ш при одноманітній роботі - попереджати стомлення від монотонії: періодично на короткий час переключати роботу аналізаторів (слухової інформації на зорову), змінювати темп роботи, використовувати гумор для зняття втоми;
Ш при усних повідомленнях забезпечувати інтенсивність сигналу:
§ фактори “новизни”, “неочікуваності” (ефектна розповідь, виклад якого-небудь парадоксального випадку або суперечливого ствердження);
§ інтонаційне виділення найсуттєвіших аспектів повідомлення (голосність, паузи, темп промови, повторення).
§ гучні звуки (голосне звертання до аудиторії, стук ручкою по парті з наступним проханням уваги, хлопок у долоні, голосне зачинення двері та інше - чим більше гомін в аудиторії - тим голосніше повинен бути звук);
§ пересування по аудиторії (не занадто);
§ актуалізуючі слова («Послухайте!», «Це цікаво!», «Запишіть, будь ласка!»).
Первісним комплексним психічним процесом, який зустрічає навчальну інформацію, до якої була привернута увага, є сприйняття.
Сприйняття - це психічний процес цілісного відображення предметів і явищ об'єктивного світу при їх безпосередньому впливі на органи відчуття. Це результат поєднання окремих почуттів. Воно припускає виділення з комплексу окремих відчуттів основних і найбільш суттєвих, з одночасним відвертанням від несуттєвих. Хоч відчуття також пов'язане з певним психофізичним станом людини, сприйняття - більш суб'єктивне. Воно залежить від попереднього досвіду людини. Існують декілька закономірностей сприйняття, про які корисно пам'ятати:
1) людина завжди сприймає більше, ніж усвідомлює, або, якщо людина чогось не усвідомлює, то це не значить, що вона це не сприймає.
2) людина скоріше сприйме знайомі об'єкти;
3) людина сприймає оточуючі її знайомі об'єкти як незмінні;
4) людина часто сприймає те, що очікує сприйняти;
5) при сприйнятті доповнюється нестача певних почуттів;
6) сприйняття завжди прагне виділити знайоме в незнайомому;
7) сприйняття може бути помилковим (ілюзорним);
8) сприйняття залежить від уважності людини.
Існують і певні принципи досягання ефективного сприйняття якоїсь інформації:
1. Активність. Вона забезпечує різноманіття відчуттів, які надходять до нервової системи людини, а отже й повноцінність сприйняття. Крім того, практична діяльність служить засобом зворотного зв'язку з об'єктом сприйняття, перевірки правильності образів, що сформувалися.
2. Оптимальний обсяг інформації, яка надходить до мозку з зовнішнього і внутрішнього середовища. Недостатня кількість інформації з зовнішнього середовища може викликати явище “сенсорного голодування”, а надто велика - перенавантаженість нервової системи.
3. Використання максимальної кількості інформаційних каналів. В реальному житті людина відчуває інформаційне навантаження майже на всі сенсорні канали, що формує комплексний, багатоканальний засіб сприймання. А, наприклад, в навчанні, слуховий канал використовується частіше, ніж зоровий. Разом з цим, відомо, що зоровий аналізатор має в декілька разів більшу, ніж у слухового, пропускну здатність, а зорові уявлення дуже стійкі.
4. Організація процесу сприйняття. Формування цілісного образу об'єкта сприйняття - процес складний. Досвід свідчить про те, що на початку сприймання корисно організувати дрібне, всебічне і послідовне обстеження об'єкта (його виявлення). Надалі процес сприймання повинен доповнюватись підключенням механізмів мислення і пам'яті, коли серед великої кількості зовнішніх ознак об'єкта починають виділятись знайомі властивості (узнавання), відбувається узагальнення первісних ознак і встановлюється приналежність даного об'єкта до певного типу об'єктів (ідентифікація).
До прийомів активізації сприйняття відносять:
Ш Пред'явлення різноманітних засобів прямої наочності:
§ натуральних - реальні предмети і явища;
§ модельованих - штучні копії реальних об'єктів - макети, моделі ті інш.;
§ зображених, які в свою чергу поділяються на: образні - показують предмети і явища в реальному виді (кінофрагменти, телебачення, фотографії, картини, малюнки); умовно-схематичні - передають головне, основне в предметі чи явищі, при відомій логічній обробці і використанні умовних графічних знаків і символіки (діаграми, графіки, таблиці, схеми, формули, математичні моделі економічних процесів, географічні карти та інше).
Ш Помірне і доречне застосування засобів наочності (у разі втоми слухового сприйняття, для його полегшення, для реалізації цілей навчання, а не відволікання від них).
Ш Використання всього спектру відчуттів (зорових, слухових, кінестетичних, нюхових, смакових, тактильних) або окремих їх комбінацій.
Ш Врахування при розробці засобів наочності розміру аудиторії за рахунок їх: яскравості; контрастності; оптимальних розмірів об'єкта в цілому і окремих його елементів.
Ш Висока якість виконання модельованих і зображених засобів наочності.
Ш Динамічність засобів, що використовуються (наприклад, зображення схеми на дошці дозволяє прослідкувати за етапами її утворення і логікою викладача).
Ш Вдале словесне супроводження засобів наочності (незаважання спостереженню).
Ш Наведення прикладів, яскравих фактів (розмовний тон, життєвість ситуацій).
Ш Використання епітетів, звичайних порівнянь і аналогій.
Ш Ілюстрація положень науки подіями сучасності, з використанням прикладів з техніки, літератури, історії, повсякденного життя.
