2.3. Організація психолого-педагогічного супроводу адаптації студентів-першокурсників
Основними завданнями по сприянню адаптації першокурсників до професійного освітнього середовища служить:
1. Підготовка першокурсників до нових умов навчання.
2. Встановлення і підтримка соціального статусу першокурсників в новому колективі.
3. Формування у першокурсників позитивних учбових мотивів.
4. Попередження і зняття у першокурсників психологічного і фізичного дискомфорту, пов'язаного з новим освітнім середовищем.
Робота розрахована на перший рік навчання і пропонує проведення заходів, які умовно можна розділити на 3 етапи.
Перший етап (вересень, жовтень) - припускає оцінку соматичного і психологічного статусу першокурсників, їх інформування про умови, організацію і зміст учбової діяльності; соціально-психологічну підтримку входження колишніх абітурієнтів в нове освітнє середовище.
Другий етап (листопад, грудень) - полягає в комплексному індивідуально-психологічному обстеженні студентів, виробленні рекомендацій і розробці індивідуальних програм для адекватного засвоєння учбового матеріалу і адаптації першокурсників в новому освітньому середовищі.
Третій етап (другий семестр) - передбачає використання отриманої інформації для проведення семінарів, індивідуальних і групових консультацій педагогів для запобігання виникненню проблемних ситуацій в учбовому процесі; коректувально-просвітницьку роботу із студентами для формування згуртованих студентських колективів і допомоги дезадаптованим студентам; консультацій і освіти батьків студентів, що не адаптувалися до роботи в новому середовищі.
Показниками адаптації першокурсників до нового середовища є їх пристосованість до різних вимог учбового процесу без відчуття внутрішнього дискомфорту і безконфліктне співіснування з даним освітнім середовищем.
На кожному етапі робота ведеться із студентами, викладачами і батьками відповідно.
На першому, профілактичному, етапі із студентами проводяться тренінги знайомства, з метою швидкого формування згуртованих студентських груп; комплексна бонус-гра з метою розробки студентом особистої стратегії успішної адаптації, діагностичні дослідження з метою виявлення проблем в розвитку психічних процесів, відвідані уроків з метою виявлення проблем в організації колективів і адаптації, колишніх абітурієнтів до учбового процесу.
Викладачі за наслідками діагностики консультуються і їм даються рекомендації по оптимізації процесів навчання.
Для батьків проводяться збори з метою знайомства з психофізіологічними особливостями студентів 15-17 років і ролі батьків в процесі адаптації студента - першокурсника до нового середовища.
На другому етапі здійснюється діагностика задоволеності студентів освітнім середовищем, що включає особливості взаємовідношення з педагогами, задоволеність працею бібліотеки, їдальнею, організацією дозвілля, відносинами в учбовій групі і з групою в цілому. Так само визначаються мотиви учення, мотиви вибору професії і даного учбового закладу, а окрім цього діагностика ціннісних орієнтацій і особливостей самооцінки.
Дані психодіагностичного дослідження показали, що:
45,7% студентів, що взяли участь в психодіагностичному дослідженні, мають низький рівень мотивації учення і професійного самовизначення;
38,8% студентів, показали недостатність умінь і навиків самостійної розумової праці;
22,3% студентів, мають ціннісні орієнтації, направлені на поза навчальну діяльність;
17,5% студентів, змінилися умов праці, побуту і відпочинку;
16,8% студентів, мають складні міжособові відношення в студентській групі і з викладачами.
Тому на педагогічних консиліумах, які проводяться за наслідками діагностики кожної групи першокурсників, педагогам даються рекомендації і складаються разом з педагогами програми роботи по формуванню мотивації учення, адекватному засвоєнню учбового матеріалу усіма навчальними і заходи допомоги дезадаптованим студентам. Батьки неадаптованих студентів консультуються по виявлених проблемах.
На третьому етапі педагогом-психологом здійснюється коректувально-просвітницька робота. Для студентів проводяться тренінги особового зростання, упевненості в собі, соціально-психологічні тренінги, направлені на об'єднання студентських груп, класний годинник, консультації студентів, педагогів, батьків. Для педагогів - семінари з проблем мотивації, особливостей побудови ефективного спілкування і проблем цілеполагання.
У січні - педагогічні консиліуми за визначенням первинних результатів роботи і коректуванням програм розвитку студентського співтовариства першокурсників. У квітні - завершальна діагностика динаміки позитивних змін адаптивності студентів - першокурсників і виявлення групи “риски”. За наслідками діагностики проводяться педагогічні консиліуми з метою підведення підсумків роботи по адаптації першокурсників до нового освітнього середовища.
Така комплексна робота протягом першого року навчання дає наступні результати: кількість студентів, що не адаптувалися до нового освітнього середовища на початок року складає 20%-25% до кінця року ці показники знижуються до 6%-5%. Ми вважаємо ці результати дуже обнадійливими, оскільки не адаптуються до нового освітнього середовища коледжу до кінця року тільки ті студенти, які мають серйозні особові проблеми і їм потрібна спеціалізована психотерапевтична допомога.
2.4. Вплив емоцій на ефективність навчального процесу
Які б умови та детермінанти не визначали життя та діяльність людини - внутрішньо, психологічно, - дійовими вони стають лише тоді, коли їм вдається проникнути у сферу її емоційних відносин і закріпитися в ній. Емоції справляють вплив на усі сфери людського життя, в тому числі і на навчання. Існують переконливі дані, які свідчать про те, що емоції є най-важливішим фактором регуляції процесів пізнання. Так, емоційна забарвленість - одна з умов, що визначає довільну увагу та здатність запам'ятовувати. Вона може суттєво забезпечити або ускладнити довільну регуляцію цих процесів. Досить чіткий зв'язок між ставленням до навчання та емоціями простежується у [24].
Так, негативне ставлення до навчання пов'язане з негативними емоціями страху, образи, незадоволеності собою та викладачем. Позитивне ставлення до навчання пов'язане з позитивними емоціями подиву, переживан-ня незвичайності, впевненості у своїх силах, гордості за себе. Емоційно забарвлені знання запам'ятовуються швидше і міцніше, ніж знання, що позбавлені індивідуальності і залишають людину байдужою. І це постійно треба враховувати при доборі навчального матеріалу. «Вчитися треба весело. Мистецтво навчання - це мистецтво пробуджувати в юних душах допитливість, а потім задовольняти її. А здорова жива допитливість буває лише при хорошому настрої... Щоб перетравити знання, треба ковтати його з апетитом» - пише А.Франс [ ]. Таким чином, однією з важливих умов, за яких виникає і розвивається інтерес до навчання, підвищується активність слухачів, є яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильованість, захопленість самого вчителя. Це справляє величезний вплив на слухачів, їхнє ставлення до предмета та викладача. Емоційна дія - один з найсильніших засобів заохочення слухачів до навчання. Краса, освіченість, емоційна напруга матеріалу, що вивчається, через вміле викладання передаються слухачам, заохочують їх. Щира захопленість викладача предметом чудодійно впливає на слухачів.
Про одного з таких педагогів Макаренко писав: «На його обличчі було стільки емоцій і правди, стільки розуму, то захопленого, то осудливого, стільки стримуваної сили душі, що ми не могли відірватися від його обличчя. Викладаючи нам, він сам жив гаряче і глибоко, хоча і не хотів демонструвати нам це своє справжнє людське життя» [4, 78]. Таким чином, важливою дидактичною умовою переведення знань у переконання є емоційне ставлення слухачів до предмета, що ними вивчається.
Саме тому велике значення надається ролі емоцій і в автодидактиці. Так, одне з основних її правил полягає в тому, що не пізнавши хвилювання, ніхто не має права вважати пережитим розуміння. Справді, будь-яке знання треба вважати істинним тільки тоді, коли воно сплавлене в єдине з найглибшим почуттям. Усе «наукове», «інтелектуальне», «літературне» треба навчитися читати, сприймати і усвідомлювати з любов'ю і високим хвилюванням. У цьому одне з головних завдань практичної автодидактики.
Великий сучасний філософ X.Г. Гадамер, даючи інтерв'ю у 90-річному віці, сказав: «Людина вчиться тільки дякуючи подиву. Варто задуматися ще й ще раз, щоб зрозуміти, що процес навчання без такого простого предмета, як подив - марний труд, марні зусилля протягом місяців, років життя. Отже, усю педагогіку слід будувати на технологічній базі, яку можна назвати «організацією подиву» (організацією емоційного фону.).
Наведені матеріали свідчать про велике значення емоцій для навчання, хоча у книжках з педагогіки практично відсутні відомості з цього питання.
Отже, відповідно до розглянутої моделі, в процесі організації дій слухачів з навчальною інформацією безперечно необхідна неперервна емоційна дія, оскільки саме вона створює умови інтенсивної пізнавальної діяльності. З цього приводу Л. С. Виготський зазначив: «Думка - не остання інстанція. Сама думка народжується не з іншої думки, а з мотивуючої сфери нашого пізнання, яка охоплює наші потяги і потреби, наші спонукання й інтереси, емоції. За думкою стоїть ефективна і вольова тенденція. Тільки вона може дати відповідь на останні «чому?» в аналізі мислення». Наведені положення й думки щодо ролі емоції у процесі навчання підтверджуються результатами наукових досліджень і практики.
Так, дослідження щодо впливу позитивних емоцій на розумову діяльність студентів показало: працездатність у студентів за таких умов підвищується на 30-40%. Цікавими є результати досліджень, одержані на кафедрі математики Криворізького педагогічного інституту. Тут досліджувалось питання про стимули відвідування лекцій. Виявилось, що емоційність лежить в основі практично 30% стимулів, що формують ставлення студентів до лекцій.
Повною мірою використовує позитивні емоції при навчанні відомий педагог-новатор В.Ф. Шаталов. У чому це виявляється?
Тут можна навести цілий спектр прийомів: усунутий страх перед оцінками: їх можна виправити; форма опитування учнів залежить від рівня їхньої підготов-ки: письмова, магнітофонна, відповідь викладачу особисто, відповідь перед усім класом; взаємна довіра; учні ставлять один одному і собі оцінки; віра в успіх учня і передача йому цієї віри; зміцнення почуття особистої гідності в кожного учня та ін.
Природно, що за цих умов учням легко і цікаво вчитися і вони досягають чималих успіхів. Численні прийоми, що застосовує В. Ф. Шаталов, дають ефект лише в атмосфері добра, любові, поваги до особистості учня.
Однак, незважаючи на досить сильний вплив емоцій на успіх у навчанні, більшість викладачів дотримуються думки: головне в педагогіці - це добре знати свою науку та вміти логічно послідовно її викласти, а решта - справа слухачів. В результаті такого ставлення працездатність слухачів знижується на 30-40%.
Неможливо, щоб викладач не знав навчальної інформації і не вмів її послідовно викласти, але знаючи предмет, він має піднести його на чуттєвій основі, тобто має розгальмувати механізм сприйняття. Адже нікому не спаде на думку їхати на автомобілі з натиснутими гальмами, а от заняття без емоцій ми проводимо зі спокійним сумлінням.
Існуюча професійна підготовка викладача, певним чином, дає йому деякі уявлення про те, як формуються знання, вміння, навички, але вона не дає жодних відомостей про те, як створювати емоційний фон занять.
З огляду на це, викладачі досить рідко роблять спроби розбудити уяву слухача, його фантазію, інтуїцію, емоції. Інакше кажучи, освітні інститути роз-вивають функції лівої (аналітичної) півкулі мозку, нехтуючи при цьому правою (інтуїтивною) півкулею, хоча відомо, що сумісна робота обох півкуль мозку значно підвищує інтенсивність розумової діяльності людини. Тому не Дивно, що чинна освітня система з чіткою послідовністю продукує нудьгу та страх, позитивні емоції носять винятковий характер.
Але ж нічого не запам'ятовується так, як те, що пов'язане з радістю, задоволенням (тобто позитивними емоціями). У цьому немовби проявляється біологічне прагнення організму утримати та відтворити переживання, пов'язані із задоволенням.
Звідси педагогічним правилом має стати вимога емоційної схвильованості, через яку слід проводити весь навчальний матеріал. Педагог кожного разу має турбуватися про те, щоб накопичити відповідні сили не тільки розуму, а й почуття. Від викладача, кажучи психологічною мовою, вимагається вроджений емоційний темперамент. Той, хто не гарячий і не холодний, а тільки теплий, ніколи не буде хорошим вчителем.
А якщо викладач не відповідає цим вимогам? Тоді слухач має справу з «роботом», «Монбланом», «китайською стіною» та іншими негативними моделями педагога , і врешті, навчання стає для нього важким тягарем.
Як же змінити становище на краще? Без сумніву, найкращим каталізатором підвищення емоційного фону занять є застосування у викладацькій практиці гуманістичної психології навчання, яка припускає перебудову навчання за такими напрямами: створення психологічного клімату довіри між викладачами та слухачами, забезпечення співробітництва у прийнятті рішень міме усіма учасниками навчального процесу; актуалізація мотиваційних ресурсів навчання; розвиток у викладачів особливих індивідуальних настанов, які найкраще відповідають гуманістичному навчанню. Загалом гуманістична психологія припускає наявність у викладачів своєрідної «педагогічної філософії», нероздільно пов'язаної з індивідуальним способом життя людини у світі. До цієї системи цінностей входять переконання в особистій гідності кожної людини, у важливості і значущості для кожної людини здібностей і можливостей довільного вибору, удосконалення, відповідальності за свої вчинки, творчого і радісного навчання.
Щоб реалізувати таку модель навчання, від викладача вимагається, окрім інформаційного забезпечен-ня, розроблення відповідної емоційної партитури подання знань.
Звичайно ж, її практичне застосування можливе при наявності у викладачів постійного зворотного зв'язку з аудиторією, внутрішнього психологічного і емоційного камертона. До того ж викладач повинен вміти використовувати прийоми формування позитивних емоцій (створення творчої обстановки на заняттях; порівняння; зміна інтонації; використання міміки та жестів; піднесеність настрою; схвалення дій слухачів; створення атмосфери розкутості, доброзичливості тощо).
Емоційні прийоми - одна з форм викладання навчального матеріалу, прояву власного ставлення до нього, виявлення логічних та образних аспектів наукової проблеми. Вони сприяють поліпшенню сприйняття матеріалу слухачами, поглибленню його розуміння й запам'ятовування.
У сучасних умовах це особливо важливо: сучасні соціальні фактори змінили психологію молодої людини. Вона звикла до образної й емоційної інформації по телебаченню, тому академічний стиль у ряді випадків сприймається нею як анахронізм. Слухачі, як правило, дуже легко поєднують розумове з емоційним.
Розглянемо деякі практичні емоційні прийоми, які доцільно використовувати в процесі викладання.
Пряме включення. Відмовтеся від розтягнутого вступу чи відступу, якщо ваші слухачі вже досить добре знайомі з предметом розмови, починайте з головного.
Несподіванка. Використовуйте по ходу читання лекції несподівану та невідому інформацію, а також об'ємні, рельєфні форми її викладу. На початку лекції ефективним може стати яскравий, образний приклад.
Застосування елементу неформальності. Враховуючи предмет обговорення, розкажіть про власні помилки, оману, забобони та їх наслідки. Покажіть, яким чином вам вдалося уникнути однобічного підходу до цієї або подібної проблеми та знайти нове рішення її.
Співпереживання. Не пропускайте значущих для аудиторії та теми заняття дрібниць, збільшено описуйте події, які пов'язують вас із курсантами (слухачами), змушуючи останніх переживати.
Драматизація. Наочно і захоплено, свідомо драматизуючи, змальовуйте події, які збагачують тему виступу так, щоб слухачі змогли ототожнювати себе з дійовими особами та життєвою ситуацією. Підготовлюйте, таким чином, необхідні абстракції.
* Гіпербола. Щоб загострити увагу аудиторії, не бійтеся удаватися до перебільшень. Це допоможе виявити причинно-наслідкові та умовно-наслідкові взаємозв'язки між подіями, процесами й поведінкою людей. Однак, не забудьте пізніше (уже без перебільшень) чітко викласти свою позицію по визначеній проблемі.
Апеляція до авторитету. Для підтримання правоти власної думки посилайтеся на авторитет науки, авторитет слухачів та досвід історичний, політичний, життєвий, викладацький.
«Провокація». На короткий час викличте у слухачів реакцію незгоди з інформацією, що викладається.
Використайте цей момент для того, щоб підготовити їх до конструктивних висновків. Уточніть думку та більш чітко визначте власну позицію.
* Спонукання до прийняття рішення. Ознайомте слухачів з усіма аргументами «за» та «проти» будь-якої думки, концепції, ідеї. Після зіставлення усіх аргументів знайдіть вірне рішення проблеми. Ставте необхідні питання, широко використовуйте компетентність та здатність курсантів (слухачів) приймати рішення для виявлення предмета обговорення, залучайте їх до процесу мислення.
Після тривалої та інтенсивної інтелектуальної праці потрібна розрядка. Для цього можна тимчасово перейти до загальнодоступної теми, що легко сприймається аудиторією. У такий момент доцільно використати такі прийоми:
можна спитати про причини відсутності деяких слухачів на лекції, висловити власну точку зору на актуальні події - політичні, спортивні або культурні;
доцільно буває розповісти про факти зі своєї практики, якщо вони пов'язані з темою лекції;
доречним буває гумор, смішний факт і навіть анекдот, який має безпосереднє відношення до серйозної теми лекції або поточної роботи курсантів (слухачів).
Хотілося б нагадати, що від істин, вимовлених сухою мовою, часом в'януть вуха. Тому ефект емоційного впливу на аудиторію студентів (учнів) суттєво залежить від експресивної спрямованості зазначених прийомів. За таких умов можна порадити:
не уникайте оригінальних формулювань, якщо Ви бажаєте, щоб ваші думки доходили до свідомості слухачів і добре запам'яталися;
недоцільно висловлювати свої думки за допомогою штампованих фраз, висловів, позбавлених усякої привабливості;
