Музична освіта в Японії та Україн
Міністерство освіти і науки України
Головне управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації
Харківський гуманітарно-педагогічний інститут
Факультет дошкільної освіти та музичного виховання
Кафедра педагогіки та психології
Курсова робота
з порівняльної педагогіки
Музична освіта в Японії та в Україні
Студентки 412-м групи
Чаплик Алли Сергіївни
Науковий керівник
к. п. н. Семенова М.О.
Харків 2010
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади музичного виховання
1.1 Теоретико-методологічні основи музичного виховання дітей та молоді1.2 Естетичне та музичне виховання в країнах Сходу: ретроспективний погляд
Розділ 2. Тенденції розвитку музичної освіти в Японії та Україні
2.1 Тенденції розвитку музичної освіти в Японії
2.2 Форми й методи музичного виховання в Україні
2.3 Порівняльний аналіз музичної освіти в Японії та в Україні
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Актуальність роботи
Нині, коли перед освітньою системою постають якісно нові завдання, великого значення набуває виховання творчої особистості,розвиток її здібностей, створення умов для розкриття креативності як важливої складової її формування. Пріоритетну роль розвитку творчої особистості має музичне виховання. Одним із найважливіших завдань, що постає перед педагогом у навчальному закладі є музично-естетичний та творчий розвиток дитини, формування її музичних здібностей. Загальновідомо, що виховне значення музики дуже велике. Музика впливає безпосередньо на почуття дитини, допомагає їй пізнавати світ, активно формує її ставлення до навколишнього.
В Україні питанням музичного виховання дітей приділяли увагу багато відомих діячів, таких як Н. Ветлугіна, І. Дзержинська, Р. Зінич, М. Палавандишвілі, А. Катинене, В. Шацька та інші. Внесок видатних вітчизняних освітян минулих років у розв'язання питань музичного покоління, розкрито в роботах: Л. Іванової, С. Морозової, С. Процика, Є. Федотова, Н. Роман, І. Фрайта та інших.
Питання освітньої політики в сучасній Японії досліджують українські вчені, зокрема В. Пронніков, В. Ладанов, О. Михайличенко, Ю. Михайлова, Н. Репетюк, В. Кравець. Художньому і музичному вихованню як органічному компоненту шкільної освіти в Японії присвячені праці російських та українських вчених: М. Хормейстера ("Про естетичне виховання в Японії"), І. Жукової ("Художнє виховання в Японії"), Б. Неменського ("Мудрість краси"), О. Сердюка ("Японська класична гравюра"), Ю. Тавровського ("Загадки японського духу"), А.Тюленіної ("Японська традиційна іграшка"), В. Цвєтова ("П'ятнадцятий камінь саду Реандзи") та ін.
Об'єкт дослідження - музичне виховання дітей та молоді в Японії та в Україні.
Предмет дослідження - порівняльний аналіз музичної освіти дітей та молоді в Японії та в Україні
Мета дослідження - шляхом порівняльного аналізу педагогічної та філософської літератури, нормативно-законодавчих документів простежити процеси становлення музичної освіти в Японії та в Україні й виявити тенденції її розвитку й модернізації.
Завдання:
1. На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити історичний аспект проблеми та сутність понять «музичне виховання», «музична освіта», «культурні традиції».
2. Теоретично обґрунтувати необхідність удосконалення музичного виховання через освіту.
3. Здійснити порівняльний аналіз музичного виховання в освітніх системах Японії та України.
Методи дослідження: аналіз наукових джерел з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічного досвіду, порівняльний аналіз.
Робота складається зі вступу, двох розділів та висновків (обсягом 25сторінок), списку використаної літератури (15 найменувань).
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ1.1 Теоретико-методологічні основи музичного виховання дітей та молоді
Музичне мистецтво - яскравий та незамінний засіб формування цілісної особистості дитини. Музика володіє своєю «мовою». Важливо не просто навчити дитину виразно, чисто співати, рухатись під музику. Музика і пов'язана з нею діяльність можуть визвати в дитині особливу потребу, бажання спілкуватися з нею, а по мірі можливості і «розмислювати» в ній (термін Д.Б. Кабалевського). В цьому естетичний аспект музичного виховання, і тільки в умовах створення естетичної атмосфери успішно здійснюється всебічний розвиток особистості дитини. Таким чином, музично-естетичне виховання являється не самоціллю, а засобом всебічного, гармонійного розвитку особистості. У процесі музичного виховання особливо успішно формуються моральні якості дитини.
Музичні твори різносторонні по своєму соціально-образному змісту. Важко передати словами всю гаму переживань людини, виражених в різних музичних творах. Вже в дошкільному віці діти відчувають виразність мелодійних інтонацій,насиченість музичної фактури. Діти відзиваються на ліричний характер музики, проникаючись ним, вони співчувають тим подіям,почуттям, які передані в музиці.
Особливість дитячої виконавської діяльності полягає в тому, що заняття музикою можливе в колективі дітей. К.Д. Ушинський помічав, що хоровий спів зближує усіх співаючих і поєднує їх переживанням в «одне сильно почуваючи серце». Музичне заняття добре впливає на загальну поведінку дитини. Виконуються твори різного настрою, змінюються види діяльності, чергуються завдання. Все це виховує культуру спілкування, тобто сприяє формуванню моральних якостей особистості дитини. Діяльність дітей, пов'язана з музикою, завжди емоційна. Разом з цим вона активізує розумовий розвиток дитини.
Музика має пізнавальний характер. Вона відображає багато життєвих явищ, які збагачують дітей уявленнями про суспільство, природу, побут та традиції. Вихователь підтримує, формує навіть незначні творчі виявлення, які активізують сприйняття і уявлення, будять фантазію та уяву; надає діяльності дитини пошуковий характер, а пошук завжди потребує розумової активності. Наприклад, дорослий ставить перед дитиною творчу задачу: у співах імпровізувати на заданий літературний текст-дитина шукає співочі інтонації, які відповідають цьому тексту. У русі придумує, комбінує знайомі елементи з новими. В музично - ігровій драматизації діти відтворюють картинку з життя, передають виразні, характерні рухи, міміку, жести якого-небудь персонажа, дитина мислить,фантазує, «планує». Тому музичне виховання виконує багато завдань розумового розвитку дітей. Вони виконуються в дуже різносторонній формі і створюють особливі ситуації для активізації розумової діяльності.
Отже, заняття музикою сприяють загальному розвитку особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонами виховання складається в процесі різноманітних видів і форм музичної діяльності.
1.2 Естетичне та музичне виховання в країнах Сходу: ретроспективний погляд
Японія, як країна споглядального світогляду, естетичного ставлення до дійсності, самобутньої давньої культури та всеосяжного науково-технічного прогресу, для більшості європейців і представників інших континентів є країною загадковою і водночас привабливою. Так, дослідження суспільної думки, проведені Інститутом Геллапа в США, Англії, Франції та Німеччині виявили, що переважна більшість опитаних важко сприймає традиційний спосіб мислення японців, які презентують одну з найдинамічніших націй. Як стверджує американський філософ Г. Мур, японська культурна традиція, найбільш загадкова та парадоксальна з усіх великих традицій, є інтелектуальним і культурним викликом, зумовлює унікальні і цікаві передбачення та провокує більше реакції, ніж будь-яка інша велика традиція Азії, сприяє виникненню оригінальних ідей [12, с. 74].
Значний вплив на менталітет нації, її ціннісні орієнтації, художній і моральний розвиток особистості, як вважають японці, має сім'я. У сім'ї, яка забезпечує збереження національної самобутності, діти засвоюють різноманітні традиції, загальні норми поведінки, особливості національної культури і мистецтва, специфіку японського сприйняття природи.
Варто зазначити, що в Японії художнє виховання дітей починається з раннього віку. Ставлення до них з боку дорослих, зумовлене турботою та опікою, наголосом на позитивних прикладах, можна назвати надто терплячим. Таку надзвичайну любов японців до дітей дослідники пов'язують з давнім синтоїським культом шанування предків: у дітях втілюється "продовження" батьків, пам'ять про них [8, с 34].
Однією з найстійкіших форм японської духовної культури є свята, які не просто ототожнюються з урочистістю, яскравим карнавальним дійством, театралізованою виставою, музикою, танцями, піснями, а й сприймаються у взаємозв'язку з історією і культурою народу. Цей аспект на сьогодні є одним із дійових інструментів виховання підростаючого покоління Японії в дусі національних традицій [13 с.45].
Святкове дійство та підготовка до нього з часом формує в дитини груповий світогляд, уявлення про красу. Діти спостерігають, а дорослішаючи, допомагають в оформленні відомих "мікосі" - палантини, оформленої у вигляді храмів, виготовленої членами общини для колективного святкового проходження на різноманітних святах, - що є справжнім витвором конструкторського, столярного, ткацького, живописного мистецтва [10 с.22].
Найвідомішими, найулюбленішими, яскравими і веселими дитячими святами, що відмічаються в усій Японії, є День дівчаток, або Свято ляльок (хан мацурі), та День хлопчиків (тангоно секку), або Свято "сім-п'ять-три" (сіті-го-сан).
Яскравим проявом бережливого ставлення японців до традицій є збереження у повсякденному житті національного костюму - кімоно - як важливого елементу своєрідності нації, навички носіння якого прищеплюються з дитинства. Емоційно-образне мислення нації, здатність насолоджуватись естетичними якостями матеріальних та нематеріальних об'єктів розвивають звичку колективного милування поетичними явищами природи. Взимку прийнято насолоджуватися снігом, весною - цвітінням сливи, азалії, вишні, восени - багряним листям гірських кленів і повним місяцем. Наприклад, у березні - квітні в засобах масової інформації публікуються відомості про місця, де можна помилуватися сакурою та прогнози її цвітіння (ґрунтуються навазі бруньок): телебачення періодично транслює карту пересування цвітіння сакури по всій країні [5 с.12]. Восени відомі храми влаштовують виставки хризантем (які вважаються імператорськими квітами), даючи можливість наблизитися до таємниць природи. Сім'ями, компаніями співпрацівників відправляються японці на милування сакурою. На честь цієї події прем'єр-міністр країни щороку влаштовує дипломатичний прийом у відомому токійському парку "Синдзюку чйен".
В японській школі увага приділяється набуттю учнями "пізнавальних" та "емоційних" навичок - в результаті рівень знань випускника японської школи дорівнює рівню випускника американського коледжу [7 с.5]. За даними міжнародних тестів, японські учні за рівнем свого розвитку випереджають однолітків з інших країн приблизно на три роки. Юний японець закінчує школу вже підготовленим до національних особливостей життєдіяльності: в нього розвинені звичка та позитивне ставлення до напруженої праці, дисципліни, чистоти і порядку, увага до дрібниць, здатність до індивідуальної та спільної праці, наполегливість, психологічна гнучкість, комунікабельність, відповідальність, повага до авторитету.
Отже, здійснений аналіз художнього виховання в Японії дає змогу констатувати своєрідність та унікальність даного процесу.
Необхідно підкреслити, що життєва та творча сила японської культури засобами художнього і музичного виховання передається підростаючому поколінню, що естетизує свідомість, сприяє формуванню основних якостей національного характеру, впливає на позитивне і відповідальне ставлення до справи та оточуючих людей, визначає комплекс цінностей і психологічні пріоритети. Якщо нині Схід із наполегливістю неофіта відкриває для себе Захід, не буде перебільшенням сказати, що Захід теж з не меншим ентузіазмом намагається ліквідувати "білі плями" у своїх знаннях Сходу.
З 70-х років ХХ ст., коли Китай "знову відкрив свої двері іноземцям", багато дослідників побували в цій давній країні для безпосереднього знайомства та предметного вивчення слабких і сильних сторін специфічного "китайського шляху" розвитку нації, вияву для себе та осмислення раціонального джерела, закладеного у традиційній китайській культурі. За результатами ознайомлення з досягненнями китайських дітей у галузі мистецтв (живопис, каліграфія, інструментальна та вокальна музика, танець) спеціалісти з художньої освіти та виховання виявили інтерес до низки проблем, зокрема щодо питань раннього художнього розвитку дитини, мети, методів освіти та навчання мистецтвом, а також інфраструктури естетичного виховання.
У рамках шкільної реформи Китаю середини 80-х років ХХ ст. мистецтво було визнане складовою навчальної програми. Отже, до "трьох категорій доброчинності" (моральна, інтелектуальна та фізична), відповідно до якої китайські педагоги здійснювали навчання, додалася четверта - "культурна".
Розгляд культурних практик сучасного Китаю вимагає звернення до специфічних особливостей національного менталітету китайців. Формування стереотипів поведінки населення Китаю відбувається на підставі давньої традиції, пов'язаною з символікою чисел. Особливу роль у формуванні специфічного китайського менталітету відіграє китайська писемність - своєрідний різновид мистецтва, який забезпечує культурну єдність "крізь простір та час", оскільки ієрогліфи доступні вченій людині незалежно від діалекту та від того, чи жив він у ІІІ ст. до нашої ери, чи живе в сучасний час.
Аналогічний за методами підхід спостерігається в галузі музичного виховання. Головний акцент китайські викладачі роблять на засвоєнні учнями технічних навичок та регламентованого репертуару [4 с.5]. Поряд з активним вивченням китайцями західної музики в країні постійно розвивається національна музична традиція, яка передається через сім'ю, школу, вищу школу. Жорсткою та незмінною залишається технологія виготовлення музичних інструментів, які створюються на підставі восьми вихідних матеріалів. Необхідно зазначити, що система традиційної китайської нотації надзвичайно важка та складна, її засвоєння вимагає багаторічної підготовки. Рівень якості професійної підготовки китайських музикантів яскраво виявляється на міжнародних конкурсах, де вони дедалі частіше стають лауреатами. "Середні" студенти консерваторії КНР вражають фахівців технічною підготовкою, "цікавою інтерпретацією класики" [3 с.40]. При цьому улюбленими західними інструментами китайців є фортепіано та скрипка.
Отже, у результаті вивчення теорії та практики художньої освіти та виховання у Китаї можна зробити висновок, що для передання традицій від одного покоління до іншого, з чим пов'язані цілі естетичного виховання у КНР, існує ієрархічна система соціалізації особистості. Термін "естетичне виховання" перекладається з китайської як "виховання красою". Для китайця краса - суть мистецтва. Тому, на їхню думку, продукт "художньої творчості" повинен бути красивим.
Відтак, в основі життєустрою країн Сходу лежить художнє світосприйняття. Зокрема, вся життєдіяльність особистості в Японії та Китаї підпорядковується збереженню, засвоєнню та впровадженню у повсякденне життя власних багатовікових традицій. Життєва та творча сила японської та китайської культури засобами художнього виховання передається підростаючому поколінню, естетизує їхню свідомість, сприяє формуванню основних якостей національного характеру, впливає на позитивне і відповідальне ставлення до справи та оточуючих людей, визначає комплекс цінностей і психологічні пріоритети.
РОЗДІЛ 2. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ В ЯПОНІЇ ТА УКРАЇНІ
2.1 Тенденції розвитку музичної освіти в Японії
Модель мистецької освіти в Японії заслуговує на особливу увагу. Вона ґрунтується на ідеї здатності кожної людини відчувати природну красу. Традиційно в цій країні вважають, що можливо й необхідно розвивати не лише інтелект, а й емоційність, що є основою естетичного сприйняття, тому здібності поета, художника й музиканта можна й потрібно розвивати в кожній дитині.
Дослідники відзначають, що японцям притаманне традиційне для Далекого Сходу світорозуміння, сутнісною характеристикою якого є відчуття людиною своєї єдності та гармонійної взаємодії з Природою. Мистецтво, на думку японців, покликане виявляти красу й робити її відчутною. Саме тому, вважають японські педагоги, дітей треба вчити відчувати красу, вчити сприймати прекрасне, тому що вони переконані, що ніякий науковий і технічний поступ не здатний змінити естетичну та етичну складові людського життя [11, с. 28].
Особливою рисою японської системи художньо-естетичної освіти є ставлення до музичного мистецтва. Навчання музиці може починатися в досить ранньому віці, у дитячих садочках, що працюють за системою відомого японського скрипаля й педагога Шініці Сузукі, педагогічна концепція якого ґрунтується на ідеї сенситивності раннього дошкільного періоду для емоційного та чуттєвого розвитку дитини. Його підхід базувався на принципі,що «музикальність - це не вроджений талант, а здатність, яка може бути розвинута. Будь-яка дитина,яку навчають належним чином, може стати музикальною - це не важче, ніж навчитися говорити рідною мовою. Потенціал кожної маленької дитинки неосяжний».
В наш час методом Сузукі користуються десятки тисяч людей, педагогів, батьків всіх національностей світу. Коли Шиничі Сузукі помер в 1998 році, його учні і послідовники у всьому світі жалкували за ним. Віра цього педагога в унікальні здібності всіх людей і важливість поваги і розвитку дитини за допомогою любові залишилась нам у спадок. Сам метод народився в той момент,коли Сузукі зв'язав унікальну здатність дітей з легкістю вивчати рідну мову з можливістю навчання аналогічним методом грі на скрипці - методом, який він назвав "Народження таланту". Однак, доктор Сузукі завжди відмічав, що утилітарне навчання музиці - не головна мета його роботи. Це лише шлях, щоб дитина виросла достойною і благородною людиною: слухаючи від народження прекрасну музику, вона буде наближатися до краси та гармонії у всіх сферах свого життя.
Особливості метода Сузукі. Більше п'ятдесяти років тому Сузукі оцінив важливість того факту, що діти у всьому світі легко опановують рідну мову, і почав застосовувати основні принципи розвитку мовлення у навчанні музиці. До них належать:постійне повторення, слухання, батьківська підтримка і відповідальність. Взагалі, роль батьків важко переоцінити - це найкращі вчителі. (деякі батьки спеціально навчаються грі на скрипці, щоб грати маляті-так дитина швидко зрозуміє, що від неї чекають). Батьки ходять з дитиною на урок і регулярно займаються з нею вдома.
Страницы: 1, 2
