Методика опрацювання прикметника у початкових класах
76
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи вивчення прикметника у початкових класах
1.1 Сутність прикметника як частини мови (семантико-функціональний аспект
1.2 Система вивчення прикметника у початкових класах
Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей вивчення прикметника на уроках рідної мови у початкових класах
2.1 Організація і зміст експериментального дослідження
2.2 Ефективність експериментального дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Відповідно до концепції державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) провідним завданням освіти є створення умов для “всебічного розвитку людини як цілісної особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі творчого та інтелектуального потенціалу народу, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору” [4, 95]. В умовах докорінних змін у сучасному суспільстві проблема цілеспрямованого формування особистості є однією з першорядних.
Глобальні соціальні перетворення спонукають до переорієнтації цінностей і якісних характеристик сучасної людини. Нині суспільству потрібні такі якості особистості, як активність, рішучість та оригінальність мислення, конструктивність, нестандартність і творчий підхід до розв'язання різних життєвих ситуацій. Цю проблему неможливо вирішити без виховання мовної культури учнів, розвитку їхнього мовлення. У концепції мовної освіти в школах України зазначається, що вивчення мови має ґрунтуватися на “діяльнісно-проблемному підході до організації навчального процесу” [38, 9], метою якого є “головним чином підвищення культури мовлення та грамотності школярів” [13, 11].
Мета вивчення української мови в початковій школі полягає не тільки в здобутті школярами елементарної лінгвістичної освіти, а й формуванні вмінь та навичок вільно володіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), правильно користуватися її стилями, формами, жанрами [19, 14].
Щоб допомогти учням оволодіти зв'язним мовленням, необхідно орієнтувати їх на засвоєння специфіки кожної з частин мови, оскільки саме їй належить особлива роль у мовній комунікації. Також на уроках мови здійснюється формування вмінь використовувати частини мови у власному мовленні не лише для передачі думки, а й для увиразнення мовленнєвої діяльності, розвитку умінь емоційно-почуттєвого висловлювання, збагачення й активізації власного мовлення. З метою розробки теоретичних засад експериментальної методики нами проаналізовано праці А.П.Каніщенка, Н.І.Лазаренка, Т.М.Сокольницької, Л.Б.Попова, І.Л.Холковської, І.О.Шаповалова та ін. та багатьох інших науковців.
Помітний внесок у дослідження семантичних і граматичних функцій та семантико-стилістичних властивостей частин мови зробили І.Ф.Буслаєв, В.В.Виноградов, О.Х.Востоков, М.І.Греч, О.П.Павловський, О.М.Пєшковський, В.К.Тредіаковський, П.Ф.Фортунатов, Л.В.Щерба, О.К.Безпояско, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, І.К.Кучеренко, І.І.Мєщанінов, В.М.Русанів-ський, О.П.Суник, О.О.Шахматов та ін. Вчені вказували на значення використання різних частин мови у формуванні усних і письмових висловлювань, збагаченню й увиразненню мовленнєвих умінь і навичок.
Аналіз наукової та методичної літератури, власні спостереження за навчально-виховним процесом у початковій школі дають змогу стверджувати, що важливим засобом збагачення мовлення учнів виступають саме прикметники. Водночас прикметник як частина мови засвоюється молодшими школярами із значними труднощами. Так, аналіз типових недоліків учнівських висловлювань показав, що розв'язання проблеми використання прикметників у процесі побудови системи структурно-семантичних зв'язків між компонентами речення і тексту є далеким від завершення.
Таким чином, вибір і актуальність теми дослідження зумовлені, з одного боку, соціальною значущістю володіння мовою як засобом спілкування і пізнання, а з іншого - невисоким рівнем засвоєння слів прикметникової семантики у системі комунікативно-мовленнєвих умінь учнів початкової школи, недостатнім дослідженням проблеми в теоретичному і практичному аспектах.
Об'єкт дослідження - система вивчення прикметника у початкових класах.
Предмет дослідження - методика формування поняття прикметника на уроках української мови.
Мета дослідження полягає в розробці науково обґрунтованої та експериментально перевіреної методики формування в учнів 1-4-х класів поняття прикметника на уроках української мови.
Гіпотеза дослідження. Ефективність формування поняття прикметника на уроках української мови в початкових класах підвищиться, якщо:
1) ураховувати психологічні фактори, що впливають на процес вивчення частин мови молодшими школярами;
2) ознайомлювати учнів із властивостями прикметника як частини мови;
3) відпрацьовувати відповідні вміння на основі вправ, підпорядкованих лінгвістичним та дидактичним вимогам.
Досягнення мети дослідження й перевірка висунутої гіпотези передбачають розв'язання таких взаємопов'язаних теоретичних і практичних завдань:
1) з'ясувати рівень розробки проблеми в сучасній лінгводидактиці;
2) визначити лінгводидактичні основи використання прикметника як засобу збагачення словникового запасу учнів;
3) обґрунтувати психолого-педагогічні передумови формування в школярів умінь вживати прикметники у власному мовлення;
4) проаналізувати систему вивчення прикметника в підручниках для 1-4-х класів в аспекті досліджуваної проблеми;
5) вивчити стан розвитку в школярів умінь вживати прикметники у власній мовленнєвій діяльності; проаналізувати типові помилки в учнівських роботах і з'ясувати причини їх появи;
6) розробити і апробувати експериментальну методику, яка реалізовувала б систему вивчення прикметника і сприяла збагаченню словникового запасу у молодших школярів.
Методологічною основою дослідження є положення про взаємозв'язок мовних рівнів, розгляд мовних одиниць у єдності їх значення, форми та функції.
Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження:
1) теоретичні: вивчення та аналіз лінгвістичної, психолінгвістичної, дидактичної і методичної літератури з досліджуваної теми;
2) емпіричні: аналіз навчального процесу, індивідуальні бесіди з учителями й учнями; вивчення та узагальнення досвіду вчителів; спостереження за процесом мовленнєвого розвитку школярів; аналіз усних і письмових висловлювань учнів;
3) педагогічний експеримент (формуючий, контрольний);
4) обробка результатів педагогічного експерименту (якісний і кількісний аналіз експериментальних даних).
Дослідження проводилось у три етапи.
На першому етапі (2006 рік) вибрано тему й обґрунтовано її актуальність; визначено вихідні положення, які є теоретичною основою методики формування в школярів 1-4-х класів поняття про прикметник.
Другий етап (2007 рік) присвячено вивченню лінгвістичної, психологічної і навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; проведенню констатуючих зрізів, аналізу їх результатів і пошуку методичних шляхів розв'язання поставлених завдань; розробці програми експерименталь-ного навчання.
На третьому етапі (2008 рік) здійснено експериментальне навчання та перевірку ефективності запропонованого комплексу вправ для формування в учнів 1-4-х класів поняття прикметника.
Наукова новизна дослідження визначається теоретичною та експериментальною розробкою методики ознайомлення учнів 1-4-х класів з функцією прикметника як частини мови, а також формування практичних умінь правильно використовувати прикметники у процесі самостійного висловлювання.
Теоретичне значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні методики роботи над прикметником, спрямованої на підвищення мовленнє-вої культури учнів початкової школи.
Практичне значення дипломної роботи визначається тим, що створено методичне забезпечення запропонованої системи навчання, яке виявляється в розширенні уявлень учнів про функціональні можливості прикметника, в розробці вправ, спрямованих на формування вмінь використовувати прикметники в побудові власних висловлювань. Розроблені автором методичні рекомендації та комплекс дидактичних засобів можуть бути використані вчителями початкових класів в їхній практичній роботі.
Структура дослідження, визначена метою та завданнями, складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Розділ 1. Теоретичні основи вивчення прикметника у початкових класах
1.1 Сутність прикметника як частини мови (семантико-функціональний аспект)
Одним з основних завдань граматичної науки є класифікація мовних фактів. На граматичному рівні лексичний склад мови поділяється на лексико-граматичні класи слів, що звуться частинами мови.
Проблема поділу слів на частини мови має свою багатовікову історію і досі остаточно не розв'язана. Проблемним передусім є те, які властивості слів треба брати до уваги при розподілі їх за частинами мови. Одні висловлювали думку, що слід зважати лише на морфологічні ознаки слова, інші вважали за необхідне брати до уваги поряд з морфологічними ще й семантичні ознаки, а ще інші використовували весь комплекс семантичних і граматичних (морфолого-синтаксичних) та словотворчих ознак. В основу розподілу слів на лексико-граматичні класи -- частини мови -- покладено морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним [17, 26].
Основною морфологічною ознакою, яка кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. Ця ознака дає змогу виділити дві основні групи слів: відмінювані (змінні) і невідмінювані (незмінні) слова. Для детальнішої класифікації змінних слів береться до уваги наявність у них граматичних категорій роду, числа, відмінка, перехідності-неперехідності і виду, тобто всіх найзагальніших іменних і дієслівних категорій.
Головною синтаксичною ознакою, яка допомагає класифікувати слова з погляду їх належності до різних частин мови, є здатність слів граматично поєднуватися з іншими словами в реченні. За цією ознакою слова поділяються на граматично залежні і граматично незалежні. Характер цієї залежності (такі типи синтаксичного зв'язку, як керування і прилягання, для розрізнення яких нерідко доводиться звертатися до змісту всього речення при визначенні частин мови не диференціюються) дає змогу виділити окремі підкласи слів [9, 37].
Лексико-семантичними ознаками служить наявність чи відсутність у слова лексичного (співвідносного з поняттям) і граматичного значень. Відповідно до цього слова поділяються на повнозначні і неповнозначні. Лексичні значення повнозначних слів у свою чергу поділяються на предметні, означальні (власне ознака, процесуальність і ознака ознаки) та числові. Окремою ознакою на рівні семантики можна вважати також еквівалентність, тобто здатність слів виступати семантичними репрезентантами цілого підкласу (див. займенник).
Сукупність ознак морфологічного, синтаксичного і лексико-грама-тичного рівнів дає змогу виділити широкі класи слів [47, 31-32]:
І. Змінні повнозначні -- мають парадигму відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться з поняттями (брат, читання, веселий, вік, три, вчений, третій, ходити).
Всередині цього класу слів за рядом інших ознак (наявність певних граматичних категорій, здатність узгоджуватися з іншими словами, вираження понять предметності, ознаки, кількості чи здатність виступати їх репрезентантом) виділяються окремі підкласи, які прийнято називати змінними повнозначними частинами мови. Це насамперед іменник (брат, читання, ходіння) - підводиться під категорії роду, числа й відмінка; має здатність граматично поєднуватися зі словами в реченні як способом узгодження, так і іншими способами; означає предметність.
II. Незмінні повнозначні -- переважно не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться безпосередньо з поняттями.
III. Незмінні неповнозначні -- не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слів.
При характеристиці повнозначних частин мови взято до уваги їх узагальнене лексичне значення. Воно є результатом абстрагування від конкретних лексичних значень повнозначного слова. Таким узагальненим лексичним значенням для іменників є предметність.
Граматична категорія іменника як узагальнене лексико-граматичне поняття виявляється через підпорядковані йому видові часткові граматичні поняття у відповідних системах граматичних форм окремих частин мови.
Частини мови об'єднуються і розмежовуються відповідно до властивих їм комплексів граматичних категорій. У сфері частин мови граматичні категорії поєднуються і переплітаються із словотворчими категоріями; цей “взаємозв'язок формування і словотворення з категоріями частин мови, природно, зближує і самі процеси формування і словотворення”. Граматичні категорії в цілому мають вищий ступінь абстрактності, ніж словотворчі категорії. Комплекси граматичних категорій у межах частин мови не однакові. Певним частинам мови властиві відповідні граматичні категорії. Є граматичні категорії, що властиві двом, чи більше частинам мови. Наприклад, рід, число, відмінок -- категорії насамперед іменні [46, 65-66].
Частини мови як класи слів виразно відображають складну взаємодію лексики і граматики. Постійна спрямованість граматики на лексику, яка, з одного боку, свідчить про семантичне підґрунтя формування граматичних категорій і, з другого боку, розкриває закономірності граматичної спеціалізації кожного слова, уможливлює функціонування мови і її взаємопов'язаних ярусів у процесі мовленнєвої реалізації.
Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови -- іменник, дієслово, прикметник і прислівник. На думку О. М. Пєшковського, Є. Куриловича, Ч. Фріза, Л. Теньєра та ін. саме ці частини мови виступають як незаперечні [35]. Зокрема, О. М. Пєшковский вважав іменник, прикметник, дієслово і прислівник основними частинами мови та основними граматичними категоріями, оскільки вони існують у всіх мовах, незалежно від різноманітності мовних засобів їх вираження, і скрізь вони є категоріями, що зумовлюють ycі інші категорії. Є. Курилович, виділяючи також чотири кардинальні частини мови, відзначав, що слова мають первинну синтаксичну функцію залежно від їх лексичного значення (іменник: підмет; прикметник: означення до іменника; дієслово: присудок; прислівник: означення до дієслова) і що всяке вживання їх в іншій синтаксичній функції, відмінній від первинної, є з формального погляду мотивованим вживанням. Він підкреслював, що первинні синтаксичні функції випливають з лексичних значень частин мови і являють собою транспозицію цих значень.
Л. Теньєр досить детально обґрунтував принципи виділення чотирьох частин мови -- іменника, дієслова, прикметника і прислівника. Усі слова певної мови поділяються за Л. Теньєром на повні і пусті слова, поміж яких тільки повні слова характеризуються тим або іншим категоріальним значенням. Значення субстанції є категоріальним значенням іменника, процес -- категоріальним значенням дієслова, атрибут субстанції -- категоріальним значенням прикметника, атрибут процесу -- категоріальним значенням прислівника. На принципах чотирикомпонентної системи ґрунтуються частини мови, виділені О. П. Суником. Він вважає справжніми частинами мови тільки іменник, дієслово, прикметник і прислівник відповідно до їх загальнограматичних значень. Усі інші розряди слів виділяються за іншими ознаками, а отже, на думку О. П. Суника, не можуть вважатися частинами мови [1, 62].
Загальнограматичні значення виступають як лінгвістичні універсалії на противагу наборам граматичних значень типу роду, числа, відмінка, часу тощо, що виявляють специфічний для кожної мови характер. У зв'язку з цим О. П. Суник не надає істотного значення синтаксичним функціям частин мови та їх морфологічному оформленню. До чотирикомпонентної системи частин мови схиляються також М. В. Панов, М. Комарек, Я. Корженський і О. С. Кубрякова [17, 23].
Концепція чотирикомпонентної системи частин мови стала поширеною у сучасній лінгвістиці. Проте в різних авторів вона набуває певних модифікацій щодо визначального або єдиного критерію (пор. базовий лексичний критерій у Є. Куриловича, функціональний і позиційний критерій у Ч. Фріза, граматичний критерій у вигляді загальнограматичного значення у О. П. Суника, ономасіологічний критерій, обстоюваний О. С. Кубряковою). На наш погляд, лише сукупність різнорідних критеріїв, проте з базовим характером семантичного критерію, уможливлює виділення двох центральних (лексико-граматичних) класів (іменник і дієслово) і двох різнорідних переферійних класів (прикметник і прислівник).
Семантичний критерій у трьох вимірах охоплює названі перші дві частини мови: по-перше, лексичним значенням іменника є назви конкретних предметів, дієслова -- назви дій і станів; по-друге, дві лексико-граматичні частини мови спрямовані на відображення різних явищ дійсності: іменник відображає предмети, дієслово -- дії і стани; по-третє, ці частини мови характеризуються узагальненим значенням предметності (іменник) і процесуальності (дієслово). Із семантичними ознаками розглядуваних частин мови тісно пов'язані їх синтаксичні функції (для іменника характерна функція підмета і сильнокерованого другорядного члена речення, для дієслова -- функція присудка) [9, 38].
Усі частини мови як слова мають у флективних мовах (навіть у мінімальних непохідних одиницях) принаймні двочленну будову. Іменник, дієслово і прикметник в українській мові виразно протистоять словозмінними параметрами своєму синтаксичному дериватові-прислів-никові як незмінній частині мови.
Як у системі частин мови, так і всередині кожної з них наявні слова, які не охоплюються якимсь одним або декількома критеріями. Це є свідченням того, що “побутуючі уявлення про те, що іменники виражають тільки предмети і субстанції, а прикметники і дієслова - тільки несубстанціональні ознаки, підриваються численними прикладами вторинних значень, що ідуть у розріз з основними (первинними) значеннями названих частин мови”. У кардинальних частинах мови виділяється сфера первинних лексичних значень, на основі яких формуються їх вторинні лексичні значення.
Прикмемтник -- частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? [15, 54]. Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове. Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо або через відношення до інших предметів та через відношення до особи чи істоти.
Страницы: 1, 2
