Отже, весь матеріал, який учні слухають, можна - поділити на дві групи: матеріал основний -- це музичні твори, засвоєння яких входить до програми, і ілюстративний матеріал, що є немов додатковим матеріалом, який сприяє закріпленню і засвоєнню музично-теоретичних понять. Для того щоб діти запам'ятали основні твори, треба їх частіше повторювати як на даному уроці, так і на наступних. Знайома музика слухається легше і щоразу з більшою охотою, деталі її краще запам'ятовують. Педагог не повинен боятися того, що часте повторення гальмує дальшу роботу, що мало нагромаджується музичних вражень. Краще менше показати, але повторити його частіше. Та й самі діти завжди просять виконати, поряд з новими, уже знайомі їм твори. Спочатку, коли діти ще не полюбили, не вивчили як слід пісню або п'єсу, для того щоб повторення не було настирливим, бажано кожного разу показувати твори під яким-небудь новим кутом зору, звертати увагу на різні його сторони. Наприклад, одного разу звернути увагу на загальний характер твору, другого -- на супровід; потім розглянути зміну частин, заспів і приспів, особливості кожної частини і т. д. Отже, часте повторення повинно лягти в основу роботи по різносторонньому ознайомленню з музичним твором.
Необхідно привчити учнів слухати музику при цілковитій тиші. Учитель повинен негайно припиняти спів або гру, якщо тиша буде хоча б трохи порушена. Треба пояснити дітям, що виконавцям дуже важко або навіть неможливо співати або грати, якщо їм заважають або відвертають їх увагу. На концертах, де виступають музиканти -- співаки, скрипалі, піаністи або цілий оркестр,-- буває дуже багато людей і всі слухають тихо, ніхто навіть не поворухнеться.
Уміння слухати музику, додержувати цілковитої тиші має велике виховне значення -- воно виховує в дітей витримку, привчає їх поважати виконавця та слухачів.
У початкових класах на уроках музики присутнє використання патефона і радіо. На уроці співу широко застосовується патефон з добре підібраними пластинками; в цьому випадку забезпечується висока якість виконання музики; учні знайомляться з різними голосами інструментів, із звучанням оркестру. У І класі дітям звичайно важко сприймати звучання пластинки, бо вони не вміють ще зосередити на ній свою увагу. Тому на першому році навчання можна обмежитись виконанням учителя, який звертається безпосередньо до слухачів і знає, на чому треба зробити наголос, як краще довести пісню або п'єсу до дітей. Але згодом, особливо в III і IV класах, грамзапис може бути використаний досить широко. До слухання пластинок дітей треба підготувати. Спочатку вчитель повідомляє, що буде виконуватись, звертає їх увагу на ті чи інші характерні риси твору, на те, хто його виконуватиме і на якому інструменті. Дуже бажано спершу виконати голосом або на інструменті твір цілком або ж уривки з нього чи окремі теми для того, щоб діти їх потім пізнали. Це підвищить інтерес до твору і, крім того, допоможе відчути особливість звучання того чи іншого інструмента або ж голосу. Важливе значення у музичному вихованні дітей має радіо. Деякі спеціальні дитячі і загальні музичні передачі надовго залишаються в пам'яті дітей. Але це буває далеко не завжди. Багато дітей, які не підготовлені до слухання музики, цих радіопередач як слід не сприймають. Треба спрямувати дитячу увагу, допомогти учням слухати радіопередачі, і тоді вони самі зацікавляться ними, розповідатимуть про те, що чули, що їм сподобалось і т. ін. Розповідаючи про якого-небудь композитора, учитель запитує, чи чули діти про нього і чи слухали вони по радіо його твори. Діти, природно, в дальшому стежитимуть за цим.
Говорячи про дикцію у співі, ми підкреслюємо, що неприємно слухати співаків, які незрозуміле співають слова, і пропонуємо дітям послухати по радіо, як співають співаки, і сказати, чи виразно вимовляють вони слова і т. д.
Особливість сприймання музики полягає в тому, щоб у поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у слухача певні настрої, почуття і думки.
У сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання - співтворчість - виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв'язані між собою.
Розвиток сприймання музики - складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її.
Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам'ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р.Зинич та інших учених з'ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними.
Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п'єси може досягати 3,5 - 5 хв.
У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації.
Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними.
Наведемо приклад. Прослуховується пісня “Бабак” Л.Бетховена. Вчителька запитує, який настрій викликає пісня. Одна з першокласниць говорить: “Веселий!” - Чому? - “А мама мені купила собачку!”. Отже, відштовхнувшись від змісту пісні, думки дівчинки перенеслися до радісних спогадів про свого четвероногого друга і тим внесли нове забарвлення у сприймання музики.
У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості - почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання.
Л.Виготський писав: “Перш ніж ти хочеш залучити дитину до якоїсь діяльності, зацікав її нею, потурбуйся про те, щоб виявити, що вона готова до цієї діяльності, що в неї напружені всі сили, необхідні для цього, і що дитина діятиме сама, вчителеві ж лишається тільки керувати й спрямовувати цю діяльність” [9, с.118]. Створення у слухачів відповідного настрою (тобто установки) на сприймання музики є важливою умовою формування музичного сприймання школярів.
Тому ми прийшли до висновку, що основною метою музичної освіти в початковій школі є формування основ музичної культури учнів як важливої і невід'ємної частини їхньої духовної культури, у основній школі - особистісний розвиток учня і збагачення його емоційно-естетичного досвіду під час сприймання та інтерпретації творів музичного мистецтва.
1.2 Методика підготовки дітей молодшого шкільного віку до слухання музичного твору
Одним із завдань музичного виховання є виявлення та подальший розвиток музичних здібностей дітей, що передбачає виховання емоційної чуйності, уміння розуміти характер і зміст музичних образів, ідей, задумів композитора, прослідковувати розвиток музичної думки, відтворювати та самостійно створювати музику. Б.Теплов, у своєму дослідженні підкреслював, що необхідно залучати до творчої діяльності всіх дітей без винятку, це дуже корисно для загального розвитку, є цілком природнім для дитини і відповідає її потребам та можливостям [49, 24].
У сучасній психології утвердився погляд на слухання музики як на активну діяльність суб'єкта з відображення об'єктивної дійсності, опосередковану мовними значеннями, в яких представлена “згорнута в матерії мови ідеальна форма існування предметного світу, його властивостей, зв'язків і відношень” [44, 74].
Під час проведення занять, особливо в процесі слухання музики і наступними етапами роботи, необхідно спрямовувати свою роботу до єдності, синтезу всіх дисциплін естетичного циклу (музика, хореографія, образотворче мистецтво, література). Відомо, що мистецтво побутує в синкретичних формах, де, наприклад, музична інтонація і слово (або музика і рух в танцях, іграх, театралізованих дійствах) зливаються в єдине і нерозривне виразне ціле. Цими обставинами повинна також обумовлюватися методична діяльності викладача. Так, наприклад, вивчення календарно-обрядових пісень, програмних творів повинно включати не тільки освоєння дітьми мелосу, метро-ритму, характеру, форми, але й поглиблене проникнення в літературний текст, в поетичність мови, руху, міміки, тонкощів ліній і фарб, звуків і голосів. Супроводжувати цей процес можна ознайомленням дітей із зразками образотворчого, декоративно-прикладного, ужиткового мистецтва, танцювально-інструментальних жанрів, театрального і екранних видів мистецтва, що підсилить загальний емоційний тон музичних занять, підвищить психологічне їх засвоєння.
Під час гри на музичних інструментах діти освоюють прийоми звукодобування на бубні, малому барабані (бухалі), тарілках, румбі, тріскачках, маракасах, металофонах, ксилофонах, сопілках тощо.
Слухання музики слід проводити за загальноприйнятою методикою: вступна бесіда, етапи слухання з обговоренням. В процесі обговорення слід вести мову з дітьми про музичні жанри, музичну мову, музичний образ, про те, які почуття передає музика, про що вона розповідає, про музичний інструментарій, що звучить у творах, про характерні хореографічні рухи тих танців, які пропонуються для слухання, тощо.
Для ефективного освоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей молодшого шкільного віку, потрібно вводити рухи під музику: марширування, танцювальні елементи, музичні ігри.
В процесі вивчення музично-ритмічних рухів рекомендується освоювати з дітьми характерні рухи українських народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, тиночки, вірьовочки, ритмічний рух по колу під час ведення хороводів, ігрових дійств.
Необхідно відмітити, що всі види музичної діяльності на музичних заняттях у початковій школі повинні тісно переплітатись з вивченням дітьми елементів музичної грамоти, розвитку музичних здібностей. Так, слід спостерігати за вміннями дітей молодшого шкільного віку розрізняти високі і низькі, довгі і короткі звуки, рух мелодії вгору та вниз, тихе і голосне звучання музики, графічного відтворення пульсу чи ритмічного малюнку мелодії; вивчення ладу, динаміки, темпів.
В процесі занять пропонується використовувати заклички, примовки, прозивалки, які споріднені мелодекламацією, відрізняються вузьким діапазоном, доступністю за літературним і музичним змістом.
В загальноосвітній школі доцільно використовувати імпровізацію нескладних мелодій на короткі тексти примовок, лічилок, закличок, прозивалок, на задані ритми, складати мелодично-ритмічні відповіді на фрази-запитання. Вчитель музики використовує імпровізацію як метод художньо-творчого розвитку дітей, розвитку емоційного відгуку на музику, музичного слуху, творчої уяви.
Протягом таких уроків музики діти знайомляться з ключовими музичними поняттями, отримують необхідні знання про музичний образ і засоби музичної виразності, про музичну форму і музичні жанри, про музичні інструменти і співочі голоси. Діти вчаться елементарно розбиратись в музиці: яка вона за характером, які почуття і настрої викликає, хто її створює, хто виконує.
Засобом музичного розвитку дітей є спів. Процес співу по своїй природі комплексний. В ньому бере участь весь організм дитини, зокрема його звукоутворюючий артикуляційний і дихально-м'язовий апарат. Звучання дитячих співочих голосів повинно бути природнім і невимушеним, дзвінким і рівним протягом всього співочого діапазону. За період навчальння у початкових класах діти повинні вміти:
співати пісні виразно, передавати під час виконання емоційно-образний зміст твору;
використовуючи різноманітні динамічні відтінки співати в межах від р до f;
співати штрихами легато, нон легато, стакато;
виразно вимовляти слова, правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, розспівувати склади на 2 і більше звуків;
співати пісні з дублюванням і без дублювання мелодії акомпанементу, без музичного супроводу.
Основні правила, яких ми дотримуються при організації уроків музики це:
1) слухання музики не повинно бути розважальним моментом на уроці, а має переслідувати освітньо-розвивальну мету;
2) підбір творів для слухання має відповідати віковим особливостям дитини;
3) не використовувати більше двох-трьох творів, так як перенасиченість не сприятиме активізації діяльності дітей;
4) підготуватись до слухання музики таким чином, щоб налаштувати дітей, підготувати їх до роботи над твором, підготовити відповідні запитання;
5) під час проведення заняття намагатися залучити до роботи всіх дітей.
6)слідкувати за реакцією дітей, їх відповідями і при потребі вміти швидко замінити запитання;
7) стимулювати діяльність дітей: хвалити за гарні відповіді, і підтримувати при невдачах;
8) самостійно по закінченні заняття проводити аналіз результативності проробленої роботи.
Отже, ми прагнемо досягти у своїй роботі того, щоб діяльності дітей молодшого шкільного віку на уроках музики у загальноосвітній школі стала більш активною, будувалася на принципах розвиваючого навчання, особистісної орієнтації. Саме це сприятиме розвитку художньо-творчого мислення дітей.
1.3 Вікові особливості та музична характеристика дітей молодшого шкільного віку
Однією із цілей музичного виховання є музичний розвиток дитини. Музичний розвиток, вважала Н. Ветлугіна, - складне явище. Між його компонентами встановлюються різноманітні взаємозв'язки: між природними задатками і сформованими на їхній основі музичними здібностями; між внутрішніми процесами розвитку й досвідом, який передається дитині ззовні; між засвоєнням досвіду й розвитком, що відбувається при цьому, тощо. Таким чином здійснюється поєднання різноманітних внутрішніх процесів і зовнішніх впливів на них [7]. Врахування вікових особливостей допомагає встановити, які саме форми, засоби і види діяльності найефективніші для музичного розвитку дитини того чи іншого віку.
За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дитини він шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід від ігрової до учбової діяльності, яка стає провідною.
Вступ дитини до школи - це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватись фізичні й розумові здібності, формуються психічні властивості молодшого школяра
Досліджуючи особливості музичного розвитку молодших школярів О. Ростовський зазначає що в галузі відчуттів і сприйняття їх розвиток іде від найпростішого розрізнення найвиразніших, найяскравіших барв, форм, звуків до активнішого усвідомлення красивих, гармонійних сполучень, до диференціювання звуковисотних та ритмічних співвідношень у музиці, нюансів кольорової гами, різноманітності форм, поетичного співзвуччя.
Успіх музичного навчання і виховання залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей, їх готовності до навчальної діяльності.
Досліджуючи вікові особливості сприймання музики молодшими школярами О. Ростовський відзначає що вони визнаються передусім обмеженістю життєвого і музичного досвіду дітей, специфікою мислення: невмінням узагальнювати, переважанням цілісного приймання. Зокрема, першокласникам властивий сенсомоторний характер музичного сприймання. Вони віддають перевагу музиці веселій, моторній особливо реагують на масивність і динаміку звучання, темп і регістр, темброву палітру музики, запитальний, стверджувальний і розповідний характер музичного висловлювання, ніжність і різкість, м'якість і жорсткість, дзвінкість і ліричну наповненість звучання. Виходячи з цих особливостей, діти розпізнають зміст музики. Специфічна музична виразність - мелодизм, ритмічна організація, емоційна узагальненість інтонаційного розвитку - на перших порах не виділяється більшістю учнів. [46].
Сприймання музики молодшими школярами тісно пов'язане з руховими переживаннями (ритмічні рухи, спів). Тому їм ближча ритмізована і мальовнича музика, яка відповідає їхньому досвіду й потребі в активних виявах. Дітям властиві інтерес до почуттєво забарвлених музично-слухових вражень, прагнення до новизни, до вияву в звучанні музики життєвих зв'язків. Уже шестилітні учні здатні визначати не лише загальний характер музики та її настрій, а й схоплювати характерні ознаки певного жанру, наприклад, колискової пісні, танцю, маршу, передавати їх у пластиці своїх рухів, жестах, міміці.
У молодших школярів яскраво виявляється емоційність сприймання. Однак емоційний відгук дітей цього віку має свої особливості: реагуючи на музику безпосередньо й активно, вони не усвідомлюють емоційні стани, які нею викликаються. Тому діти не говорять, наприклад, про свої внутрішні переживання (“мені було сумно”), а оцінюють загальний характер музики (“була сумна музика”) [7].
Спостерігаються значні відмінності в музичному розвитку дітей залежно від їх індивідуальних особливостей. Одні з них “музичні” за всіма показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музичних здібностей. Так, здатність сприймати і переживати музику, вважає Л. Хлєбнікова, може поєднуватися з посередніми голосовими даними, добрий розвиток музичного слуху не завжди супроводжується схильністю до творчості. Одні діти можуть слухати музику не відволікаючись, інші навіть не уявляють, що це таке - спеціально слухати музику; деякі діти можуть чисто і виразно виконувати знайомі пісні, мають елементарні уявлення про музику, інші байдужі до неї, оскільки жили у несприятливих для цього умовах. Зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей на уроках музики різні.
