Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої прац

2

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Основні закономірності й принцип виховання

1.1 Основні закономірності процесу виховання

1.2 Основні принципи виховання

Розділ 2. Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці

2.1 Трудове виховання

2.2 Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці

2.3 Аналіз творчої діяльності учнів

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

В основних напрямках реформи загальноосвітньої й професійної школи трудове виховання молодого покоління розглядається як один з найважливіших факторів формування всебічного розвитку особистості, як кошти задоволення потреб народного господарства в трудових ресурсах. Провідна роль трудового виховання у всебічному розвитку особистості визначається формуючою й розвиваючою роллю праці в житті людини й суспільств, характером сучасного способу життя. Многофункційність праці обумовлює його всебічний вплив на формування людської особистості. Він є могутніми коштами розвитку фізичних, духовних, моральних і творчих чинностей людини.

Вчитель трудового навчання бере безпосередню доля в підготовці підростаючого покоління до трудової творчої діяльності. На уроках праці, у процесі професійного навчання й продуктивної праці учнів, у позакласній роботі він винний формувати знання, розвивати творчі здатності школярів, виховувати в них риси особистості, необхідні винахідникові, раціоналізаторові, новаторові виробництва.

Основна позначка курсової роботи:

- оволодіння системою знань про технічну творчість у суспільному виробництві як перспективної мети підготовки учнів;

- навчитися самостійно конструювати встаткування;

- ознайомитися з організаційними основами, змістом діяльності в технічних кружках, програмами їхньої роботи й принципами відбору технічних об'єктів;

- оволодіння методикою технічної творчості на навчальних заняттях і у позаурочній роботі з техніки;

- вивчення методики підготовки вчителі до уроків обслуговуючої праці та ін..

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ І ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ

Для того щоб зрозуміти методику підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці з'ясуємо основні закономірності і принципи виховання.

1.1 Основні закономірності процесу виховання

Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі icтoтнi зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належати:

а) органічна пов'язаність виховання з суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють i зміни у виховній системі. Розбудова Української держави, наприклад, потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, pідної мови, свого народу, його традицій, icтopiї та культури;

б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам i педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі. 3 огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо;

в) результати виховання залежати від виховного впливу на внутрішній світ дитини, iї духовність. Це стосується формування iї думок, поглядів, переконань, ціннісних opiєнтацій, емоційної сфери. Виховний процес винний постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (мотиви, установки, орієнтації, ставлення);

г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під година здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності.

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності та до спрямованих на неї педагогічних впливів. Сформовані в процесі виховання подивися й переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. За їх несприйняття проводять спеціальну виховну роботові й лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив;

ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню в дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємовихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного заставі за відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим у виховному процесі є поєднання виховання й самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.

1.2 Основні принципи виховання

Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа й вихователі.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання й визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями й вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність інколи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну доля в ньому, готувати їх до трудової діяльності. Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, формують у собі психологічну, моральну й практичну готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна рису.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних виливів атоли, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання й самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня й коригування виховної роботи.

За комплексного підходу у виховному процесі створюються можливості для забезпечення єдності усіх складових всебічного розвитку особистості -- розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного; пізнавально-світоглядної (наукові знання, подивися, переконання, ідеали), емоційно-вольової (високі громадянські почуття, прагнення, інтереси, споживи), діяльнісної (суспільно необхідні уміння, навички, звички, здібності, риси характеру) сторін особистості, а також єдності всіх функцій процесу виховання. У цьому процесі відбувається відкрите й непомітні оволодіння вихованцями суспільно необхідним досвідом, створення вихованцями разом з вихователями й під їх керівництвом нового позитивного досвіду, поєднання нового раніше набутого досвіду, обмін досвідом, нагромаджений і його закріплення, подолання негативного досвіду.

З цього приводу В. Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жодного аспекту. Упустивши щось одне - виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці, вже не вдається розв'язати інші завдання.

6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню й пов'язаному з їм відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини й відповідає природі суспільства, його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі. Водночас смороду усвідомлюють значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, переконуються, що доля в самоврядуванні сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу полягає в створенні можливостей для найрізноманітніших стосунків учнів. Йдеться про стосунки взаємної відповідальності й залежності, організаторів і виконавців, між вихователями й вихованцями, між старшими й молодшими, про ділові, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду. А, як відомо, виховання творчої особистості можливе за існування розумів для вияву самостійності й творчості, схвалення ініціативи та самодіяльності учнів. Це передбачає безпосередню їх доля в плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Саме в цьому принципі закорінений головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Повага до учня втілюється в шануванні його особистої гідності (педагог має уникати будь-яких дій, висловлювань, які її принижують), врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілей навчання й способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок. Цей принцип передбачає єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки та ін. Його реалізація ускладнюється наявністю серед учнів складних, озлоблених дітей. Однак педагог винний бути терплячим до всіх дітей, поважати їх людську гідність. Як зауважував А. Макаренко, необхідно висувати якнайбільше вимог до людини, алі Водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість свідчить і про повагу до особистості дитини. Її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, породжена потребами виховного процесу, завданнями всебічного розвитку особистості.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Наприклад, важливою вимогою до організації виховного процесу й однією з розумів підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання. Виховні заходь, які не враховують цієї вимоги, не зачіпають внутрішніх сторін особистості вихованця, а тому є малоефективними. Результати виховного процесу залежати від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості й учнів. «Вихователь винний прагнути пізнати людину такою, - писав К. Ушинський, - якою вона є насправді, з усіма її слабкостями й в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами й з усіма її великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, - а засоби ці величезні».

10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється в наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Підвищується й вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Досвідчені педагоги намагаються бачити шкірного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботові з класом.

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї й громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з розумів оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнів винна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

- народність: єдність загальнолюдського й національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

- природовідповідність: урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та релігійних особливостей;

- культуровідповідність: органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами й промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

- гуманізація: створення розумів для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих чинностей; гуманізація взаємин вихователя й вихованців; повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

- демократизація: усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на волю, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини й громадянською відповідальністю;

- етнізація: наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися в рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Цей принцип є невід'ємною складовою соціалізації дітей, стосується всіх народів, що живуть в Україні.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і розумів.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ДО УРОКІВ ОБСЛУГОВУЮЧОЇ ПРАЦІ

2.1 Трудове виховання

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці зумовлюють негаразди для особистості й суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, ті біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Алі якби смороду знайшли казковий мішок, з якого вискакує всі, чого душу забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, ті самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура, координація й точність рухів, зграбність, чинність, витривалість. Праця сприяє їхньому розумовому розвиткові. Зайняті різними видами праці діти кмітливіші, винахідливіші, у них багатший словниковий запас. Частка в трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці є формування в нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про собі. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя й діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху й добробуту».

Останнім годиною намітилася стійка тенденція до інтелектуалізації процесу трудової підготовки школярів, наповнення його творчою проектно-технологічною діяльністю, а не лише формуванням трудових навичок. Усі ці особливості має враховувати діяльність школи й сім'ї з трудового виховання підростаючого покоління.

Трудове виховання -- процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. Як зауважував К. Ушинський, навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну завдання або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових чинностей, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розкинути в них пізнавальні інтереси, дати їм змогу пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання полягає в тому, що школярі не завжди бачать результати навчальної праці.

Страницы: 1, 2