Основа - це матеріал, фактура, грунт, вона повинна відповідати вибраній художником техніці і методам живопису. Основою під олійний живопис є холст, картон, папір, оргаліт, текстоліт, склотканина, метал, дерево, скло і т.д.
Для живопису рекомендується брати грубі і середні конопляні і лляні холсти. Рівномірна зернистість їх, створює гарну, звучну кольорову поверхню. Невеликі етюди малюють на мілкозернистих холстах, для робіт великих - крупнозернисті холсти. Для ґрунтовки холсти натягують на спеціальні підрамники або просто на підлогу. Ґрунтовку проводять у декілька шарів [29].
В останній час користуються синтетичними ґрунтами на основі емульсій ПВА. На просохший, проклеєний розчином ПВА (1 частина клею ПВА на 1,5 частини води) холст чи картон наносять пензлем або щіткою ґрунтовочну масу (1 частина ПВА, 2 - 4 частини води, 1,5 частини крейди, 1,5 частини сухих цинкових білил).
Темпера (лат. temperare - змішувати, з'єднувати) є одним з найдавніших способів живопису. До вдосконалення олійних фарб в ХV ст. братами Ван Егінами, яєчна темпера була найбільш розповсюдженим видом живопису в Європі. Темперою малювали такі знамениті художники Ренесансу, як Джотто, Мазаччо, Батігеллі та ін. Темперний живопис - це живопис, виконаний фарбами, де барвники розведені на натуральних або штучних емульсіях. Емульсія - це така суміш, яка складена з 2-х речовин чи рідин, які між собою не змішуються, а найдрібніші частинки однієї вкраплено в іншу. Кожна емульсія складається з трьох елементів: води, клею різних видів - желатин, казеїн, яйце, декстрин і ін. та олії чи бальзаму. Від складників і назва темпери - яєчна, казеїново-олійна, полівінілоацетатна і т.д.
Темпера розводиться водою, тому в живописі нею можна застосовувати техніку властиву акварелі, гуаші. Темперою можна малювати рідкими сумішами способом лесування, так і густим пастозним, як у олії, методом живопису. Можна вести багатошаровий живопис, або прокладати його окремим мазками. У короткочасних етюдах колір бажано брати відразу у повну силу, без додаткового малювання. Головна трудність цього живопису в швидкому висиханні фарб, це утруднює перехід від одного тону до іншого, і важко тонко моделювати форми. При висиханні темперні фарби трохи світліють, особливо це помітно в темних тонах, тому перед черговою роботою треба попередній живопис змочити водою (все, що намальовано раніше), це полегшить попадання в початковий тон і затримає швидке висихання. Завдяки своїм унікальним живописним якостям яскравості, звучності, покривчатості - вони дуже добрі для робіт декоративного і монументального характеру.
Темперний живопис зберігається багато століть і при цьому не втрачає своєї яскравості і свіжості. Техніка темперного живопису широко використовується в станковому й монументальному живописі, в оформлювальних і графічних роботах. Висохлий живопис можна покривати лаком, що дає йому більшу глибину, блиск, звучання фарб і одноразово зміцнює поверхню і зберігає від забруднення і вогкості. Покривати можна і іншими сумішами, наприклад, білий віск, скипидар і невелика кількість смоли [47].
Основою під темперу беруть міцний папір, картон, заґрунтований холст. Кращий ґрунт під темперу - емульсійний. Ґрунт повинен бути міцний, щоб не розчинявся водою.
Пастель ( від італ. pasta - тісто) - це сформовані у вигляді паличок або олівців порошки пігментів. Для розбілу кольору кожного пігменту беруться білі наповнювачі - крейда, магнезія, каолін, тальк. Деколи, щоб ці стержні не ламались додають у малих кількостях клей. У цьому відношенні пастель може бути твердою, середньої м'якості і м'якою.
Перевага пастелі перед іншими видами живопису в великій свободі роботи: не потрібна сушка, пастель не міняє кольору, не тьмяніє. Пастель можна знімати ганчіркою, перемальовувати цілі шари, будь-коли припиняти і починати роботу. Вона допускає накладання найтонших шарів, шляхом розтирання фарби на основі пальцями, розтушовці куском замші чи ватним тампоном. При цьому ножна досягти найтонших переходів кольорів і тонів. Не рекомендується терти папір резинкою, там пастель буде виділятись. Пастеллю можна накладати мазки, штрихи, плями не тільки тонким шаром, а і пастозно [30, 75-76].
На відміну від акварелі, пастель не прозора, або малопрозора, має бархатну поверхню, сильний тон і мало вицвітає. Для роботи використовують заводські набори по 50, 100 і більше кольорів. Кольори ті ж, що і в інших фарбах. Пастеллю працюють на папері, картоні чи холсті. Папір і картон повинні бути шероховатими, з рельєфною поверхнею, добре тоновані відповідним тоном. Для пастелі часто готують спеціальний ґрунт з додаванням товченої пемзи. Дуже добре попередньо промалювати етюд аквареллю чи темперою. По цьому підмальовку, по уже вирішеній кольоровій основі прокладають пастель, моделюючи форми, посилюють колорит, залишаючи місцями недоторканою акварель.
Підібрати необхідні відтінки кольорів досить складно, тому кольори треба змішувати. Саме завдяки змішуванню і розтиранню можна досягнути найтонших переходів від тону до тону. У пастелі можна використовувати не тільки механічне змішування фарб, а і оптичне. Так працюють мазками чи штрихами, розміщуючи колір до кольору не змазуючи їх і не розтираючи фарбу. Існує і багатошаровий спосіб роботи пастеллю. У цьому випадку кожний шар живопису закріплюється фіксативом (казеїновий фіксатив, розчин целулоіду в ефірі та ін.), поступово посилюючи темні місця. На світлі місця і бліки пастель наноситься пастозно. Для кращого збереження пастелі її закріплюють різними фіксативами (клей, лак і ін.). Але фіксатив дещо знижує художні якості пастелі [11, 42].
На шероховатому ґрунті пастель тримається міцно і закріпляти її не обов'язково. Для зберігання і виставок її поміщують в рамку під скло, де між етюдом і склом робиться прокладка з картону чи фанери, яка не дає дотикатись етюду зі склом.
У гуаші застосовуються ті ж барвники, що і в акварелі, частіше ті, що мають велику покрівельну щільність. Важливу роль у гуаші відіграють білила, які використовуються не тільки в чистому вигляді, а практично присутні в усіх фарбах. Тому після., висихання вони дуже світліють. За густиною гуаш - це пастоподібна маса, яка випускається найчастіше в скляних чи пластмасових банках, щоб фарба не висихала після початку роботи її заливають водою і гліцерином. В'яжучими речовинами в гуаші є різні клеї, це гуміарабік, декстрин, вишневий клей або мед. Гуаш для живопису випускається в наборах. Для декоративних і оформлювальних робіт гуашеві фарби можна виготовити самостійно.
Насамперед холст треба проклеїти і висушити, потім 2 - 3 рази поґрунтувати. При виконанні живопису гуашшю, а це переважно графічні і декоративні роботи, найцінніше те, що поверхня покривається рівним матовим, бархатистим шаром, чого неможливо досягти в акварелі. Після висихання фарби дуже світліють, важко передбачити, який тон буде після висихання, тому виконувати складні живописні роботи гуашшю дуже складно. Лесування в гуаші не застосовується. Живопис гуашшю ведеться в основному кольоровими плямами [48].
У роботі над етюдами пейзажу і натюрморту можна малювати мазком, створюючи гру кольорових плям при виявленні форми предметів. При цьому можна використовувати різні прийоми. Покриття тонким шаром можна поєднувати з пастозними, рельєфними покриттями окремих місць, широкий мазок і кольорові площини з дрібними мазками для виявлення якоїсь деталі.
Багато художників створили в техніці гуаші різноманітні твори, навіть портрети, але в цих роботах дуже узагальнені широкі плями світла, півтону і тіні та більш детально вимальовані головні елементи (очі, ніс, рот і т.д.). В акварельних роботах часто застосовують гуашеві білила, де акварель можна змішувати з білилами і малювати натюрморти, пейзажі.
У декоративних композиціях гуаш дає можливість наперед приготувати кольорові суміші в окремих банках, випробувати їх на висихання, а потім вести роботу, знаючи результат [50].
Отже, щоб створювати картини значимі за змістом і прекрасні за формою, треба навчитися передавати засобами живопису предмети оточуючого нас світу, їх форму, колір, світло, матеріал, простір, взаємовідношення кольорових мас. Художники-реалісти виходять з тої матеріалістичної установки, що всі предмети оточуючого нас світу створені з якогось матеріалу, мають форму, світло і знаходяться в умовах реального простору. Уміння правдиво і грамотно передавати видимі властивості предметів в просторі - необхідні умови реалістичного живопису.
Проблема залучення молодших школярів до мистецтва живопису в умовах сучасного розвитку освіти є вкрай важливим напрямком педагогіки і має ще багато недосліджених аспектів. Оскільки освіта сьогодення в царині мистецтва набула особистісно-зорієнтованого спрямування, то повноцінне художнє виховання молодших школярів неможливе без розгляду аспекту особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва взагалі і живопису зокрема. Під поняттям „особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва” розуміємо позицію особистості (дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів живопису і проявляється у вираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об'єктивної оцінки, що випливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні до відтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності.
2.2 Методика експериментального дослідження
У процесі експериментального дослідження в учнів формувалися уявлення про живопис як вид образотворчого мистецтва, його характерні ознаки та головний засіб виразності. Учні дізнавалися про художні матеріали та інструменти художника-живописця, основні, похідні, "теплі", "холодні" відтінки кольору (актуалізація знань), збагачення палітри колірних відтінків, споріднені кольори. Розглядався кольоротональний контраст як засіб виділення об'єкту зображення.
Проводилися також бесіди "Кольорове мистецтво", "Мова барв", "Мова графіки". Виконувалися репродуктивно-творчі завдання та вправи (на вибір): "Кольорові хатки", "Пори року", Три тополі у мене стоять під вікном"; "Хто як себе прикрасив?" (дахи будинків, кора дерев, бруківка луска риб, пір'я птахів тощо, або "Як тече вода?", "Характер моря" і т.п.
Також виконувалися художньо-творчі завдання: "Осінь-мальовничка", "Сонячні барви золотої осені", "Щедра осінь" (за віршем М.Стельмаха), "Осінь усім багата", "Плоди праці людської", "Лиш айстра у саду цвіте", "Хто живе у ставку (річці, морі)?" "Хитра пляма" або інші подібні завдання, де формувалися уміння розрізняти твори живопису та працювати над виконанням таких творів.
Дослідження проводились у три основні етапи.
Метою першого етапу (2005-2006 рр.) був аналіз педагогічної, психологічної та мистецтвознавчої літератур з проблеми формування навичок живопису та його використання як засобу вираження молодшими школярами, укладання бібліографії, вироблення експериментальної методики.
Другий етап (2006-2007 рр.) передбачав проведення основного експерименту з виявлення експериментальної перевірки системи педагогічних умов, які б забезпечили ефективність удосконалення навчання живопису у процесі виконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах. Перевірено на практиці ефективність системи вправ та завдань.
Мета третього етапу (2007-2008 рр.) полягала в аналізі та узагальненні кількісних та якісних результатів експерименту, написанні тексту дипломної роботи, її літературне оформлення.
Формуючий експеримент проводився у 3 класі Чернихівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Збаразького району Тернопільської області.
При проведенні формуючого експерименту були передбачені зміни в способах керівництва навчання школярів при збереженні змісту навчання. У експериментальному класі активізувалась пізнавальна діяльність школярів, пропонувалась система організації навчання, методи та прийоми, що забезпечують оптимізацію розвитку уявлень про натюрморт кольору та їх застосування як засобу емоційно-образного вираження в художній діяльності (сприймання - творення).
Вищесказане дозволило нам у формуючому експерименті для реалізації цих завдань сформувати систему практично орієнтованих завдань з метою організації сприймання натюрморту та його виконання в площинній та об'ємній композиціях).
Так, вивчаючи тему «Мистецтво навколо нас», вчитель здійснює загальне ознайомлення з видами та назвами образотворчого мистецтва, засобами виразності в них, синтезом мистецтв.
Спробуємо уявити себе туристами і помандруємо до якогось міста. Що показують туристам насамперед? Вулиці, площі, будівлі, пам'ятники, сади і парки. Найчастіше вони зосереджені у центрі міста. Зупинимось і ми тут. Побачимо красиві будинки, театр, церкву, музей тощо. Всі ці споруди є творами будівельного мистецтва, що називаються архітектурою. Нас приваблює зовнішній вигляд будинків, їх архітектурний образ, який створює певний настрій.
Подумайте, які почуття і настрій можуть виникнути у людини, яка потрапила в таке архітектурне середовище?
Що іще привертає нашу увагу на вулицях і площах міста?
Скульптурні зображення -- пам'ятники, чудові фонтани, ліпні прикраси на будівлях.
А ще нам обов'язково сподобаються красиві ліхтарі та альтанки, металеве мереживо огорож, вогні реклам. Усе це -- твори дизайну.
Перед входом до цирку або театру на рекламних щитах ми побачимо яскраві афіші, плакати. Це твори графіки. Придивившись навкруги, ми побачимо ще багато інших графічних творів: етикетки, упаковки, книжки, марки тощо.
Тепер зайдемо всередину великого собору. Вражають велич приміщень, розписи на стінах та колонах, мерехтіння свічок, чудовий хоровий спів. На стінах ми бачимо твори живопису і декоративно-прикладного мистецтва.
Більш детально з кожним із названих видів мистецтва ми ознайомимось далі.
Частину уроку, що залишилась, можна присвятити закріпленню знань та замальовкам того, що найбільше сподобалось та запам'яталось під час екскурсії: пам'ятника архітектури,, гарного ліхтаря, фонтана тощо. Перед цим можна ще раз продивитись з дітьми весь набір унаочнення. Матеріали та інструменти для роботи згодяться будь-які: фломастери, крейдочки, кулькові ручки...
Вивчаючи тему «Кольорове мистецтво (або: Дещо про живопис)», в учнів формуються такі початкові уявлення: живопис як вид образотворчого мистецтва; характерні ознаки та головний засіб виразності у живопису, поняття про зміну кольору навколишнього середовища протягом доби.
Вчитель повідомляє наступне.
Світ вражає нас своєю мальовничістю та багатобарвністю. Художника, який передає цю красу фарбами, називають живописцем або малярем. А твори (картини) художника-живописця -- живописом, або малярством. Звідси походять і слова живописний, мальовничий, мальовничість.
На цій картині ви бачите художника-живописця за роботою. Назвіть інструменти, якими він користується. Мабуть, пензлі та палітру ви впізнали одразу (унаочнення). Художники пишуть (саме пишуть, а не малюють) олійними фарбами, змішуючи їх спеціальними розчинниками. Ви вже знайомі з фарбами, які розводять водою. Це гуаш. Є ще водяна фарба -- акварель. Крім того, живописці працюють кольоровими крейдами -- пастеллю. Олійні фарби мають яскравіший колір. Картини, написані олійними фарбами, довше зберігаються.
Головне, чим впливають на нас твори живопису, це колір. Так, саме колір допомагає художнику-живописцю створити у своїй картині певний настрій і, власне, -- передати для нас, глядачів, свій задум.
Неквапливо роздивимось ці картини (унаочнення). Одна з них написана усією багатобарвною палітрою. При створенні двох інших палітра художника ніби обмежена і один з кольорів переважає. Який? Що можна було б сказати про кольори у картинах, які вони: теплі чи холодні; яскраві і дзвінкі чи ніжні, прозорі і легкі; а може густі, тьмянуваті, важкуваті...? Які відчуття, який настрій викликає у вас кожна з картин завдяки своїм кольорам?
А тепер берімось до роботи фарбами та намалюймо "Кольорові хатки", кожна з яких належить певній порі доби.
Чи спостерігали ви, як змінюється колір світла протягом доби та як це впливає на зміну кольору навколишнього середовища? (Вчитель читає дітям вірш-загадку. В його останніх рядках міститься завдання. Кожна хатка малюється на окремому маленькому аркуші паперу, або: аркуш паперу ділиться на чотири частини, в кожній з яких малюється хатка. Певна річ, що малюють діти одразу пензлем).
При вивченні теми «Пори року ("Три тополі у мене стоять під вікном")», ставиться така навчальна мета: зміна кольору рослинного світу у різні пори року, основні відомості про будову дерев, актуалізація знань про межу зламу (земля-небо); розташування об'єктів у межах землі.
Вчитель повідомляє, що колір середовища змінюється не тільки під впливом світла в різні пори доби.
Ви, звичайно ж, бачили і знаєте, як змінюється колір дерев у різні пори року, так, як про це говориться у вірші:
Три тополі у мене стоять під вікном
у зелених сукенках весною і влітку,
восени -- кожна з них одягається в свитку,
а зимою вдягається білим рядном.
П. Воронько
Подивіться на тополю, що одягнута у листя, та оголену, без листя (унаочнення). Яку будову має дерево? (Стовбур; від стовбура ростуть великі гілки; від них -- відходять менші; дерево, одягнуте в листя, має крону. Звичайно ж у землі дерево, як і кожна рослина, має коріння. У всіх дерев стовбур і гілки зазвичай є більш тонкими зверху та потовщуються донизу). Спостереження за особливостями конструкції та зовнішнього вигляду тополі (у порівнянні з іншими деревами): у тополі гілки ніби туляться до стовбура і тягнуться догори. Тополя здається високою та стрункою.
Сьогодні малюємо тополю у різні пори року (хто скільки встигне). Малюймо гуашшю на кольоровому папері: навесні та влітку -- на світлому (голубому, золотаво-жовтому); восени -- на голубому, сірому; взимку -- на темному, а для білого одягу тополі можна використати білу гуаш. Малюймо швидко, одразу пензлем або пальцем. Крону -- плямою, стовбур та гілки можна прошкрябати паличкою, стовбур унизу -- намітити пензлем. (Межу зламу землі і неба можна намітити лише умовною лінією)1.
