Найпоширенішими серед іменників є такі префікси: без-(безнадія), від- (відбудова), до- (досвіт), за- (закордон), над-(надбудова), пере- (перехід), перед- (переддень), під- (підгрупа), по- (побажання), при- (призвук), спів-(співавтор), пре- (премудрість), ім- (іммігрант), інтер- (інтервалюта), кон- (контекст), про- (проконсул), анти- (антитеза), архі- (архієпископ), дез- (дезінформація), дис- (диспропорція). Але вони вживаються і для творення прикметників: пре- (чудовий -- пречудовий), за- (дніпрянський -- задніпрянський), над- (дністрянський -- наддністрянський), ультра- (модний-- ультрамодний). Власне прикметникові (внутрішньокатегоріальні) префікси: най-(найкращий), поза- (позашкільний), понад- (понадплановий), небез- (небезгрішний), перед- (передостанній). Однак частина з них вживається і при творенні прислівників, тобто може бути міжкатегоріальними: най- (ліпше -- найліпше), пре- (гарно -- прегарно), за- (мало -- замало), поза- (планово -- позапланово) тощо.
Серед дієслів найпоширенішими є: в- (вбігати), від- (відлетіти), за- (заїхати), з- (збити), ви- (виїхати), до- (долетіти), об- (оббігати), над- (надійти), воз- (возз'єднати), де- (демобілізуватися), дез- (дезорганізувати), ре- (реконструювати). Проте й ці префікси бувають міжкатегоріальними (мобілізувати -- демобілізувати і мобілізація -- демобілізація).
У слові може бути декілька префіксів: по-пере-читувати, по-від-прошуватися. Префікси можуть складатися від одного до семи звуків: з-біліти, проти-законний, екстра-ординарний.
Префікси перед коренем можуть варіювати: без- (безо-): безхмарний, безодня; в- (вві-, ві-, у-, уві-): увібрати, ввійти, входити, ухопити; до- (ді-): доказати, дібрати. Варіанти запозичених префіксів переважно зберігають традицію мови запозичення: си-(син-, сим-): си-метрія, син-гармонічний, сим-патичний; ім- (ін-): ім-портувати, ін-варіантний; де- (дез): де-градація, дез-організація. Надзвичайно рідко в сучасній українській мові відбувається накладання кінцевого приголосного префікса і початкового кореня, тобто усічення префікса: роз-сіл - росіл. Здебільшого він розширюється на одну фонему: роз-ходитися, розі-братися.
Префіксам властива широка омонімія з використанням двох або й трьох частин мови. Є живі продуктивні префікси (а-, без-, в-, ви-, від-, на-, пере-, по-, про-, роз-) і непродуктивні (воз-, па-, су-, уз-). Префікси поділяються на первинні, що в сучасній українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками (в-, від-, під-), і вторинні, похідні, що виникли внаслідок злиття двох і більше префіксів (з-не-: зне-болити; по-за-: поза-клітинний).
Існує аксіоматична думка про те, що в процесі словотворення суфікс приєднується до основи (тобто до частини слова), а префікс -- до цілого слова (їхати -- приїхати). Але є підстави стверджувати, що й префікс (подібно до суфікса) приєднується до основи, тільки структура основи при префіксі суттєво відрізняється від структури основи при суфіксі. При формуванні основи для суфікса: 1) усікається семантика твірного слова (семантичне усічення), тобто відбирається одна семема з кількох існуючих (для іменника землянка, із слова земля використовується лише семема "ґрунт" і відкидаються семеми "країна", "держава", "батьківщина", "планета", "суша"); 2) усікається частина твірного слова: такс(і)ист, паку(вати)нок; 3) чергуються кінцеві звуки: рука -- ручний [к : ч]; 4) змінюється акцентна модель: стрибати -- стрибунець. При формуванні твірної основи для префікса: 1) усікається семантика: дід (стара людина і ступінь спорідненості), але прадід (лише ступінь спорідненості);
2) змінюється акцентна модель (їхати -- виїхати), а фонемна будова початку основи перед префіксом залишається здебільшого незмінною, тому що є маркером кореня і не може бути зруйнованою, хоча зрідка трапляються незначні зміни (іти -- відійти). Таким чином, твірне слово перед префіксом також піддається семантико-акцентним змінам, трансформується в частину слова, тобто в основу. Отже, префікс при словотворенні приєднується не до цілого слова, а до його частини -- до основи (земля -- підземний).
Префікси утворюються на базі:
1) прийменників (без звука -- беззвучний, в глиб -- вглибити, від крила -- відкрилок, перед горами -- передгірний, від хреста -- відхреститися, за порогами -- запорізький);
2) часток (не вилазити -- невилазний, не вірити -- невіра, ні за що -- нізащо, ні се ні те -- нісенітниця, ніхто);
3) інших префіксів (зне-: знедолений, знеосібка; недо-: недобачений, недобілений; попід-: попідкопувати; обез-: обездолений, обезкровлений);
4) повнозначних слів (все-: всевладний, всеукраїнський, всесоюзний; нео-: неокласик,неонацист)[13, 43].
Префіксальна система у мові досить стійка. Основна кількість префіксів - це споконвічно українські морфеми, проте активно увійшли у вжиток запозичені префікси: а-, анти-, архі-, інтер-, екстра-, де-, ре-, ультра- та ін.
(інфрачервоний, архієпископ, деморалізувати). Система префіксів поповнилася не лише за рахунок запозичень, а й частково за рахунок похідних (складних) префіксів недо-, зне-, рідше обез- (недобачати, недолюблювати, зневіритися, знесилити, обезлюднити).
Найуживаніші префікси української мови, їх семантичні відтінки:
без- | відсутність чогось; | |
не- | заперечення того, що означає корінь ; | |
пере- | 1) повторення дії, діяти по-іншому; 2) більше норми, понад міру; 3) рух через щось, дія; | |
при- | 1) доповнення, приєднання; 2) неповнота дії чи якості; 3) розміщення біля чогось; | |
пре- | збільшеної, високої якості; | |
над- | 1) розташування зверху над чимось; 2) неповнота дії або ознаки; 3) більше норми, більше значного рівня; | |
під- (піді-) | 1) здійснення дії внизу, під чимось; 2) розташування під чимось, біля чогось; 3) наближення до чогось; 4) частковість дії, нижчий розряд; | |
з- (зі-, із-, с-) | 1) сполучення, завершеність дії; 2) відокремлення, роз'єднання; | |
від- | роз'єднання, рух від чогось, відновлення; | |
до- | доповнення, збільшення чогось, завершеність дії; | |
за- | початок і завершеність дії; | |
на- | здійснення дії зверху, її завершеність. |
В українській мові понад 100 префіксів, серед них близько 20 - запозичені, які використовують переважно в іменниках, прикметниках і рідко в дієсловах.
Суфікс (лат. suffixus - прикріплений) - афікс, що розташований у слові після кореня або іншого суфікса перед закінченням, іншим суфіксом чи в кінці слова і надає йому нового значення або відтінку. Термін уперше вжитий в українському мовознавстві П.Залозним (1906). У цьому ж значенні вживався також термін «наросток» [16, 618]. На відміну від префіксів і постфіксів, суфікс приєднують переважно до твірної основи, а не до слова. Суфікс може бути маркером кінця лексичної основи (зеленкуватий) і кінця слова (швидко).
Суфікси закріплюються за певними частинами мови. Виділяються суфікси іменникові (-ець-, -ан-, -чан-, -ик-, -енк-, -ук-, -чук-, -ак-, -іст-, -ізм-, -ок- тощо), прикметникові (-н-, -ськ-, -уват-, -ов-, -ян-), дієслівні ( -ну-ти, -ича-ти, -ти, -іва-ти, -ва-ти), прислівникові ( -о, -е, -ичі, -ом, -и). Той самий суфікс не утворює слів різних частин мови. Значення суфіксів надзвичайно багаті і різноманітні. Вони можуть передавати значення належності (динамівець), абстрактності (секретність), експресивності (дівчинонько, дідище), надають певного стилістичного забарвлення, позначають жіночий рід, опредмечену дію (горіння, штормище). Більшість суфіксів виконують у мові словотворчу роль, деякі утворюють форми того самого слова.
Формотворчими виступають суфікси дієслів, ступенів порівняння прикметників та прислівників, дієприкметників: стрибати - стрибнути, низький - нижчий, коротко - коротше, зробити - зроблений.
У складі слова може бути декілька суфіксів, кожен із яких додається уже до попереднього суфікса і змінює значення слова: слово, слов-ник, словник-ар, словникар-ство. Крім цього, у лексемі з кількома суфіксами лише останній (кінцевий) вказує на ту частину мови, до якої належить слово [5, 30]. Якщо у слові кілька суфіксів, то останній із них несе на собі словотвірне значення і виражає нове лексичне значення, тому його називають дериватором або формантом слова чи основи: у слові цвіркунець три суфікси (-к-, -ун-, -ець-), з яких формантом (дериватором) є суфікс -ець-, тому що він виражає словотвірне і лексичне значення цього слова (маленький цвіркун).
За характером словотвірного значення і функції суфікси поділяються на мутаційні, транспозиційні і модифікаційні.
Суфікси, які видозмінюють значення твірного слова, надаючи йому додаткових відтінків, належать до модифікаційних: яблуко > яблуч-к-о, великий > вечич-езн-ий.
Якщо суфікс приєднаний до твірної основи, надає слову нового поняття, він належить до мутаційних: тесати > тес-ак, так > так-а-ти.
Суфікси, що не змінюють лексичного значення твірного слова (іноді лиш звужуючи його) і переводять його з однієї частини мови до іншої, називають транспозиційними (транскатегоріальними): читати > чита-нн-я, короткозорий > короткозор-ість.
В українській мові один і той самий суфікс може виконувати не одну, а кілька функцій: -к-а - мутаційна: ватяний - ватянка, транспозиційна: підтримати - підтримка, модифікаційна: п'яниця - п'яничка; -ик- - мутаційна: взуття - взуттьовик, модифікаційна: кінь - коник.
У відмінюваних словах суфікси і флексії взаємопов'язані. Суфікси спільно із закінченням утворюють похідні слова. Суфікси, як і закінчення, частково виражають також граматичне значення слова, тому вони мають лексико-граматичну семантику (суфікси -ець-, -ин-, -ар- виражають граматичне значення чоловічого роду). Крім того, суфікси формують систему словозміни, її парадигми, зумовлюють характер і систему флексій: суфікс -б- у віддієслівних абстрактних іменниках зумовлює флексію -а (боротьба), суфікси -ич-, -ик-,
-ак-, -ар- у назвах осіб і конкретних предметів -- нульову флексію у Н. в. і флексію -а -- у Р. в. і т. ін.
Закінчення, в свою чергу, зумовлюють певні особливості у суфіксах. Суміжність з флексією регулює ступінь абстракції суфіксів. З одного боку, ступінь абстракції у суфіксів порівняно з префіксами підвищується через сусідство з більш абстрактними морфемами, якими є флексії. З другого боку, флексії конкретизують лексико-граматичне значення або високоабстрактних, або неоднозначних суфіксів. Визначити однозначно сематику суфіксів -к-,
-ист-, -ськ- без закінчення не можна. Лише закінчення виявляють і диференціюють їхнє значення: 1) суфікс -к- із закінченням -а (-к-а) може означати іменник жіночого роду Н. в. із значенням особи, предмета (учителька, лапка), а із закінченням -и- або Р. в. однини (учительки, лапки), або Н. в. множини (учительки, лапки); 2) суфікси -ист-, -ськ- з нульовим закінченням -- іменник чоловічого роду у Н. в. (домбрист, Курськ), а із закінченням -ий-прикметник чоловічого роду (м'ясистий, курський).
Суфікси, які виступають у ролі словотворчого засобу в межах тієї самої частини мови, що й твірне слово, є внутрішньокатегоріальними: довг-ий > довж-енн-ий, довж-елезн-ий, білий > біл-ісіньк-ий; а ті, що є словотворчим засобом похідних слів, належних до іншої частини мови порівняно з твірним, - міжкатегоріальними: сірий > сір-к-о, синій > син-и-ти (останні здебільшого здатні виконувати роль і внутрішньокатегоріальних).
Суфіксам властивий широкий діапазон варіювання. У межах того самого суфікса відбуваються чергування або випадіння голосних (дар-м-а > дар-ем-н-ий), приголосних (див-ак > див-аць-к-ий, пт-ах > пт-ас-тв-о), накладання кінця кореня і початку суфікса (сік-ти > сік-ач і чит-а-ти > чит-(а)-ач). Варіанти суфіксів приєднуються переважно до певних основ, що відрізняються кінцевими фонемами або їхніми сполуками [16, 618].
За відношенням до морфологічних явищ суфікси поділяються на усічувані та усікаючі. Усічувані -це такі суфікси у складі твірного слова, які в процесі творення похідного слова усікаються (випадають) і не входять до його складу: суфікси -ти (читати, читач - усічуваний суфікс -ти), -к-а (Варварівка - варварівський - усічуваний суфікс -к-), -ськ-ий (ялтинський - ялтинці - усічуваний суфікс -ськ-). Усікаючі - це твірні суфікси, які при творенні похідних витискають (усікають) в основі кінцевий звук чи морфему, що заважають поєднанню твірних елементів: суфікси -б-а (ворожити - ворожба), -ан-ий (цитувати - цитований), -ун (кричати - кричун) [13, 28].
Суфіксам притаманний високий ступінь полісемії та омонімії. Поряд з моносемантичними суфіксами (-оньк-, -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-) існують полісемантичні (-ач-, -ик-, -иц-, -к-). Багатозначність семантики того самого суфікса зумовлена сполучуваністю з основами, співвідносними зі словами різних значень. Омонімічні суфікси мають різні значення, що не виводяться одне з одного.
Є суфікси первинні (-н-, -ик-) і вторинні, що виникли внаслідок злиття кількох суфіксів в один: -ник-, -льник-, -івник-, наприклад, друж-ин-а - друж-ин-н-ий - друж-ин-н-ик і хабар - хабар-ник; ліч-и-льн-ик і бомб-о-мет-а-льн-ик [16,618].
Також є суфікси продуктивні, з допомогою яких утворюються нові слова: -и- примісячитися, -лив- мінливий, -ен- лосеня; непродуктивні, засвідчені лише в небагатьох словах: -анич- керманич, -знь- приязнь. Здебільшого продуктивні суфікси належать до активних. Вони оформляють серії слів, охоплюючи значну кількість одиниць словника мови. До них належать, наприклад: -ав- (-яв-) - кривавий, млявий, -ар- (-яр-) - димар, лікар, -ств- - вівчарство, -ість- -молодість. Непродуктивні суфікси належать до непоширених, серед них трапляються одиничні морфеми, засвідчені поодинокими прикладами: -ух- (пастух), -ад- (попадя). Крім того, один і той самий суфікс у різних стилях чи сферах функціонування може мати різний ступінь продуктивності. Наприклад, суфікс -тель у книжній сфері вживання є малопродуктивним, а в розмовній - непродуктивним; суфікс -ат із значенням обєкта дії (концентрат), речовини (конденсат), документа (атестат), організації (синдикат), абстрактного поняття (патронат) продуктивний у науково-технічній термінології і непродуктивний у розмовно-діловому мовленні.
Суфікси класифікують також як живі й мертві. Перші вільно виділяють у слові при синхронному аналізі, бо вони серійно повторюються у багатьох одиницях: гав-к-а-ти, ме-к-а-ти, няв-к-а-ти. Мертві суфікси виявляють у слові лише внаслідок етимологічного аналізу: бло-х-а, му-х-а, жи-р, ми-р.
Суфікси спричиняють у структурі твірного слова різноманітні морфологічні зміни: 1) змінюють місце наголосу (Кимїв - киямни); 2) зумовлюють усічення основи (Аджамка - аджамський); 3) зумовлюють чергування (рука - ручний); 4) сприяють нарощенню твірної основи (кіно - кінош-ник) [13, 29].
Суфікси утворюються на базі:
1) повнозначних слів і їхніх форм шляхом редукції і втрати основних своїх функцій: суфікс (чи постфікс) -ся у словах типу купатися -- це знахідний відмінок зворотного займенника собі; суфікс -тека у словах бібліотека, картотека, фонотека, дискотека -- це колишній іменник із значенням "склад", "сховище", "папка", "портфель"; суфікс -дром у словах іподром, танкодром, космодром -- це грецьке dromos із значенням "місце для бігу";
2) інших коренів складних слів: -вод (вівцевод, чаєвод, рибовод), -від (хвилевід, водовід, родовід, чистовід, сечовід), -фон (телефон, диктофон, ксилофон,
таксофон), -надцять (дванадцять, тринадцять) тощо;
3) генетично іменникових закінчень у прислівниках: -ом (смерком, попасом, ходором), -цем (бігцем, тюпцем, хильцем), -ком (тишком, біжком);
4) інших суфіксів шляхом нарощення у препозиції додаткових звуків за рахунок кінцевих звуків твірної основи: -ан-и, -чан-и, -ик, -чик, -ук, -чук (полтавчани, щасливчик, Іванчук);
5) кінцевих звуків запозичених слів шляхом набуття словотвірних функцій, наприклад: слово глобус, що в латинській мові має корінь глоб- і закінчення чоловічого роду -ус, запозичене українською мовою як непохідний іменник, в якому звукосполука ус є частиною кореня; на її базі в українській мові сформувався суфікс -ус- (порівняємо глобус -- глобальний -- глобулярний), за допомогою якого утворюються похідні слова від питомих слів (свинтус); слово пленум поділяється на корінь плен- і суфікс -ум (пленарний) і інші [13, 28].
Групи суфіксів за значенням
Суфікси | Приклади | |||
Суфікси, що утворюють слова з новим значенням | Іменникові Прикметникові Дієслівні | -ак-, -ок-, -к-, -ар-,-ер-, -ир-, -ик-, -анин- (янин-), -увач-, -ств-, -ість, -изм (-ізм), -тель, -ин- та ін.; -ав-, -ан- (-ян-), -ист-, -уч-, -ськ- та ін.; -а-, -и-, -і-, -ува- (-юва-) тощо. | Дивак, дідок, чистка, кобзар, білетер, командир, коник, кримчанин, селянство, учитель, радість, оптимізм. Ласкавий, вільшаний, дерев'яний, норовистий, пекучий, сільський, батьків. Писати, морозити, хворіти, вигукувати, малювати. | |
Суфікси, що утворюють слова з додатковим відтінком емоційно-оцінного характеру | -ок-, -ик-, -очок-, -ечок-, -оньк-, -еньк-, -есеньк-, -усіньк-, -ісіньк-, -юсіньк-; -иськ-, -ищ-, -ущ-, -ук-, -ур- (-юр-), -чук- тощо. | Лісок, возик, куточок, бережечок, берізонька, пшениченька, малесенька, гарнісінький, чистісінька; загребущий, писарчук, чабанчук, басюра. | ||
Суфікси, що утворюють форми слів | -ш-, -іш-, -ши-, -вши-, -ачи- (-ячи-), -учи- (-ючи-). | Далекий - дальший, білий - біліший, виписавши, бачачи, роблячи, пишучи. |
У слові може бути кілька суфіксів: дівч-ин-оньк-а, майстер-н-ість, пек-уч-еньк-ий,праць-овит-ість.
В українській мові близько 400 суфіксів та їхніх варіантів. Понад 20 з них запозичено з інших мов.
1.2 Етапи формування граматичних понять «префікс» і «суфікс» у початкових класах
Граматичні поняття формуються не одразу. Одні граматичні поняття засвоюються учнями за кілька уроків (наприклад,поняття про корінь, префікс чи суфікс), інші - формуються протягом усього періоду навчання в початковій школі (іменник, прикметник та ін.). Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем відповідно до програми навчання у початковій школі.
Ця робота довготривала, системна та послідовна. Граматичні поняття можна засвоїти, лише спираючись на логічну роботу мислення. Для того, щоб граматичне поняття було свідомо засвоєне, учням потрібно опанувати прийоми розумової діяльності, за допомогою яких досягається виявлення, вичленування і об'єднання істотних ознак об'єктів, що вивчаються.
«Поняття - це цілісна сукупність суджень, в якій щось стверджується про відмінні риси об'єкта, що вивчається. Поняття - думка, в якій відображаються загальні, істотні та відмінні ознаки предметів та явищ реальності» [31, 31].
Поняття зовнішньо виражається у слові, яке є носієм поняття. Для позначення понять може бути використано не лише слово, але й словосполучення: «частини мови», «другорядні члени речення» тощо. Слова і словосполучення, що позначають наукові поняття, називаються термінами. Потрібно мати на увазі, що не кожне слово означає поняття: так, наприклад, прізвища людей, будучи словами, не означають поняття, оскільки не містять у собі узагальнення.
М. Львов вважав, що процес формування граматичних понять умовно поділяють на чотири етапи.
Перший (підготовчий) етап формування граматичних понять полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття. Виконанням таких розумових операцій, як аналіз і синтез на цьому етапі учні абстрагують від лексичного значення слів і виділяють граматичні ознаки, типові для даного мовного явища. Зокрема, для формування поняття «частини слова» слід розвивати в дітей уміння абстрагувати від конкретного лексичного значення слова і визначати його відтінки та граматичні форми, розуміти, за допомогою якої частини слова утворилось нове слово чи його форма (за допомогою закінчення, префікса, суфікса, чи префікса і суфікса одночасно, а може, і навіть за допомогою декількох префіксів чи суфіксів). З цією метою вчитель знайомить учнів з тим, що слово несе в собі певне значення і головним його носієм є корінь, вивчаються поняття споріднені (спільнокореневі) слова та форми одного і того ж слова.
Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна, виведення означення поняття (чи повідомлення його учням у готовому вигляді), складання схем, моделей тощо. Виведення означення здебільшого полягає в підведенні поняття, що формується, під найближчий рід (родове поняття) та у виділенні декількох найважливіших ознак, наприклад:
Суфікс - це | частина слова (найближчий рід); | ||
стоїть після кореня; | |||
служить для творення нових слів; | відмінні ознаки | ||
вносить у слово нове значення. |
Після того, як учні навчилися, наприклад, визначати групу споріднених слів і спільну частину в них, що є головним носієм лексичного значення, уводиться спеціальний термін «корінь слова».
Однак слід пам'ятати, що оволодіння поняттям на цьому етапі полягає не лише в заучуванні слова-терміна. Відомо, що учні, які легко визначають корінь слова як спільну частину споріднених слів, називають спорідненими і слова з однаковою за звуковим оформленням частиною. Тому й потрапляють до споріднених слів слова з омонімічними коренями (вода, водити), а слова рік, річниця, роковини учні не вважають однокореневими, оскільки у корені слова відбувається чергування, що є характерним в українській мові.
Термін учні запам'ятали, а поняття у них не склалося. Безумовно, засвоєння терміна полегшує оперування граматичним поняттям. Своєчасне ознайомлення учнів з терміном веде до швидкого виділення, уточнення і міцного засвоєння поняття, але вводити термін потрібно після того, як учні усвідомлять його значення на конкретному матеріалі, тобто під час виконання вправ різноманітного рівня складності, різного типу.
На цьому етапі влучно звучать поетичні рядки Дмитра Павличка, в яких висловлено таку ж думку про найголовніше у вивченні правила - його розуміння, можливість застосовувати в повсякденному житті:
Є у кожного свій хист
Просим учнів, до зубріння звичних:
ви не бійтесь правил граматичних.
Є у кожного до мови хист, -
не зубріть, а розумійте зміст.
Як зумієм правила ми з вами
виражати власними словами,
знань одразу збільшиться запас, -
вчитель просто не впізнає вас.
Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. Наприклад, учні усвідомили важливу ознаку поняття «префікс». Щоб визначити, чи у слові є префікс, потрібно визначити корінь, дібравши до нього споріднені слова, а потім з'ясувати, чи є ще перед коренем якась частина слова, якщо ж є, то це префікс; необхідно визначити, скільки префіксів у слові. У цьому випадку звертається увага на такі поняття, як спільнокореневі (споріднені) слова, корінь слова.
Четвертий етап формування граматичних понять полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань. Відбувається подальше поглиблення поняття, впізнавання та визначення нових ознак, властивостей явища, що лежать в основі поняття, яке формується; цей етап не має кінця, не може бути завершеним, оскільки явище невичерпне, у ньому можуть бути відкриті нові грані, нові властивості. Однак у шкільному курсі кількість нових властивостей виучуваного поняття завжди обмежена.
Про ступінь засвоєння понять учитель робить висновок із відповідей дітей, у тому числі і з того, як діти запам'ятали визначення чи правило. Однак відповіді не завжди відбивають справжній стан речей. Відомі непоодинокі випадки, коли діти знають визначення понять, але не вміють застосовувати свої знання на практиці. Тому більш надійним та переконливим прийомом перевірки знань учнів є виконання ними самостійних робіт, наприклад, граматичного розбору, групування слів за певною ознакою, виконання нестандартних вправ, які вимагають неординарного підходу виконання того чи іншого завдання.
З морфемною будовою слова і великими можливостями творення слів за допомогою суфіксів і префіксів діти знайомляться вже в 2-4 класах.
Другокласники навчаються добирати й утворювати споріднені слова, визначати в них спільну частину, тобто корінь слова.
У 3 класі учні визначають у слові всі його значущі частини: префікс, корінь, суфікс, закінчення. Роль кожної з морфем і зв'язок між ними школярі усвідомлюють у процесі розбору конкретних слів. Вони виконують вправи на добір, а також на творення однокореневих слів за допомогою префіксів і суфіксів. Вивчення кореня слова пов'язується з засвоєнням вимови і правопису дзвінких і глухих приголосних у коренях слів. Ознайомлення з префіксами здійснюється в протиставленні з засвоєнням роздільного написання прийменників. Учні вивчають уживання апострофа після префіксів перед буквами я, ю, є, ї, правопис префіксів роз-, без-, з- (с-).
Знання про морфемну будову слова узагальнюються в 4 класі під час вивчення частин мови. Учнів навчають знаходити відмінкові та особові закінчення слів, знайомлять з правилами правопису закінчень, допомагають усвідомити роль їх для зв'язку слів у словосполученні й реченні.
У цьому ж класі поглиблюються знання про значущі частини слова, вивчається чергування звуків у коренях слів. Членування слів за морфемною будовою пов'язується з формуванням міцних навичок практично використовувати ті орфографічні правила, що регулюють правопис коренів і префіксів. Вивчення морфеми підготовляє школярів до усвідомлення морфологічного способу творення слів, сприяє розвитку логічного мислення учнів, збагаченню їхнього словника, піднесенню культури мовлення.
Із поняттями «префікс», «суфікс» учні ознайомлюються в 3-му класі. Вони спостерігають за словотворчою роллю префіксів і суфіксів, утворюють слова з найуживанішими префіксами та суфіксами і складають словосполучення та речення, з'ясовують значення слів із різними префіксами, суфіксами, розглядають їх написання.
Поняття «префікс» та «суфікс» дітям можна подавати для вивчення одночасно. Чому одночасно? Тому що, по-перше, це частини слова, за допомогою яких утворюються нові слова. У цьому їх змістовна роль та схожість: ліс - лісник; лісок - перелісок. По-друге, і суфікс, і префікс служать також для утворення форм одного і того ж слова: читати - прочитати, читати - читай.
Однак є і відмінності: префікс стоїть перед коренем, а суфікс - після нього.
Формуючи поняття про префікс, учитель знайомить дітей із такими ознаками цієї частини слова:
-- префікси утворюють нові слова (внук -- правнук) або слова з новими відтінками значень (добрий -- предобрий);
-- префікс стоїть перед коренем.
Значення префіксів найзручніше показати під час вивчення дієслів, тому що для цієї частини мови префіксальний спосіб словотвору є найбільш типовим. Крім того, порівнюючи однокореневі дієслова без префікса і з префіксом, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль даної морфеми (сісти -- присісти, читати -- прочитати).
Однак, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про префікс як морфему, яка вживається тільки в дієсловах, слід добирати для аналізу й інші частини мови: іменник (друг -- недруг, дід -- прадід), прикметники (чудовий -- пречудовий).
Страницы: 1, 2
